Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/4746/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано судом: 03.02.2023. Зареєстровано: 04.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2023.
Дата набрання законної сили: 28.03.2024
Результат оскарження 28.03.2024 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/140/4758/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 лютого 2023 року ЛуцькСправа № 140/4746/22 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Плахтій Н.Б., 
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправним рішення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі  позивач ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі  позивач ОСОБА_2 ) звернулись з адміністративним позовом до Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області (далі  відповідач, Городищенська сільська рада) про визнання протиправним рішення від 23.06.2022 №18/7 «Про призупинення на час дії воєнного стану діяльності Української Православної церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади Луцького району Волинської області».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.2022 Городищенська сільська рада прийняла рішення №18/7 «Про призупинення на час дії воєнного стану діяльності Української православної церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської ради територіальної громади Луцького району Волинської області», згідно із яким, вирішила:
		1.Призупинити на час дії воєнного стану діяльність релігійних громад Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади (перелік громад у Додатку № 1 до цього рішення), а саме встановити охорону об`єктів нерухомості (культових будівель) церковних громад Української Православної Церкви (московського патріархату), що забезпечують життєдіяльність населення, ввести особливий режим їх роботи, заборонити проведення зборів, мітингів, ходів, а також інших масових заходів.
		2.У зв`язку із зумисним не виконанням приписів Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», звернутися з вимогою до релігійних громад Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади про негайне приведення назв та статутів вказаних громад у відповідності до чинного законодавства, зокрема шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві зв`язку з Російською Православною Церквою.
		3.Надати релігійним громадам Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади місячний термін на виконання п.2 цього рішення.
		4.Доручити старостам провести збори на території підлеглих їм сіл з метою повного та всебічного інформування населення про дійсну приналежність релігійних громад УПЦ (МП) до складу Російської Православної Церкви.
		Доручити старостам встановити на максимально близькій відстані від культових споруд УПЦ (МП) інформаційні стенди з інформацією щодо дійсної приначежності релігійних громад УПЦ (МП) до складу Російської Православної Церкви.
		Офіцеру громади попередити настоятелів релігійних громад УПЦ (МП) про відповідальність за пошкодження вказаних інформаційних стендів.
		5.Доручити відділу земельних ресурсів, кадастру та екологічної безпеки та юристу сільської ради провести перевірку законності використання земельних ділянок комунальної власності релігійними громадами УПЦ (МП) на території сільської ради, а також проаналізувати можливість дострокового розірвання договорів оренди (постійного користування), що укладені з релігійними громадами УПЦ (МП).
		Доручити відділу земельних ресурсів, кадастру та екологічної безпеки та юристу сільської ради провести аудит законності використання земельних ділянок приватної власності релігійними громадами УПЦ (МП) на території сільської ради. Зокрема надати оцінку правомірності забудови культовими спорудами земель для обслуговування житлових будинків.
		У випадку виявлених порушень вимог земельного чи іншого законодавства скласти відповідні протоколи та запропонувати шляхи усунення порушень та притягнення до відповідальності винних осіб.
		У разі виявлення фактів незаконної (самовільної) забудови культових споруд, підготувати звернення сільської ради до контролюючих органів з метою знесення вказаних забудівель.
		6.Звернутися до релігійних громадам УПЦ (МП) на території сільської ради із закликом про негайну зміну їх релігійного підпорядкування і повного розірвання зв`язків із духовним лідером країни-агресора росії кірілом, оскільки панівна тепер у росії ідеологія фашистського типу, одним з головних творців, натхненників та пропагандистів якої є очільник московського патріархату кіріл гундяєв, була і запишається базою для виправдання війни росії проти України, окупації нашої землі, вбивства наших громадян, руйнування наших міст і сіл, намагання знищити нашу державність та саму ідентичність українського народу.
		Рекомендувати релігійним громадам УПЦ (МП) на території сільської ради перейти в Православну Церкву України для підтримання миру, релігійного спокою та збереження безперервного зв язку зі світовим православ ям.
		7.Попередити релігійні громади УПЦ (МП) на території сільської ради, що невиконання вказаного рішення з їх боку потягне за собою повну заборону їх діяльності на території Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області
		8.Контроль за виконанням цього рішення покласти на сільського голову ОСОБА_3 .
		Позивач ОСОБА_2 зазначає, що проживає та прописана у селі Шклинь Луцького району і є прихожанкою Української православної церкви Волинської єпархії, юрисдикція якої поширюється на територію Луцького району Волинської області, в тому числі і на територію Городищенської сільської територіальної громади. Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення вона позбавлена права відвідувати Богослужіння, приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах, які здійснюються у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади, в тому числі у її селі.
		При цьому покликається на те, що оскаржуваним рішенням Городищенської сільської ради порушується її свобода приймати і змінювати релігію у громадах Української православної церкви, а також порушується її свобода одноособово чи разом з іншими сповідувати релігію у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади, в тому числі у селі Шклинь Луцького району Волинської області.
		Позивач ОСОБА_1 зазначає, що є священником (кліриком) Української православної церкви Волинської Єпархії, юрисдикція якої поширюється на територію Луцького району Волинської області, в тому числі і на територію Городищенської сільської територіальної громади. Внаслідок прийняття вказаного рішення він як священник Української православної церкви позбавлений можливості здійснювати Богослужіння, релігійні культи та релігійні обряди, виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади.
		На думку позивачів, визначені в оскаржуваному рішенні Городищенської сільської ради обмеження сповідувати свою релігію або переконання не встановлені законом України та не є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ані Конституція України, ані Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не надають право сільській раді призупиняти на час дії воєнного стану діяльність Української православної церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської ради територіальної громади Луцького району Волинської області, тобто обмежувати право на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособовочи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. 
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.73-74).
		В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.80-87) представник відповідача позов не визнав та зазначив, що Статут УПЦ безсумнівно закріплює не лише канонічну єдність з РПЦ, а й  адміністративно-управлінську залежність і підлеглість управління УПЦ перед РПЦ та її організаційно-правовими (управлінськими) структурами. В умовах воєнного стану держава має конституційні повноваження обмежити (та/або заборонити) діяльність релігійних організацій та їх об`єднань, які своєю діяльністю завдають або можуть завдати шкоду інтересам суспільства і держави, особливо під час війни. Пропозиція заборонити Українську православну церкву московського патріархату втілена в Проекті Закону про заборону Московського патріархату на території України №7204 від 22.03.2022, який зараз знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.
		При прийнятті оскаржуваного рішення, Городищенська сільська рада керувалася виключно положеннями законодавства України, в тому числі Законами України «Про правовий режимвоєнного стану», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації».
		Запобігаючи можливій діяльності щодо ліквідації незалежності України, можливим діям щодо зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконному захопленні державної влади, пропаганді війни, насильства, на розпалюванні міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посяганню на стійкість критичної інфраструктури, права і свободи людини, здоров`я населення, відповідач прийняв рішення саме про призупинення діяльності релігійних громад, а не про заборону, як вказують позивачі.
		Відтак, на думку представника відповідача, сільська рада здійснила превентивні обмежувальні заходи в межах діючого режиму воєнного стану, що цілком відповідає сучасним реаліям та забезпечує безпеку громади.
		Також звертає увагу, що рішення Городищенської сільської ради від 23.06.2022 №18/7 оскаржується позивачами в цілому, разом з тим дане рішення містить вісім пунктів, щодо кожного з яких в позовній заяві відсутнє правове обгрунтування їх протиправності та позивачами не зазначено, яким чином порушуються їхні права кожним пунктом рішення.
		Обов`язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Натомість позивачі у позовній заяві належним чином не обґрунтували свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано спірне рішення, та не надали пояснень, які правові наслідки безпосередньо для них породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень.
		У позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що вона є прихожанкою Української православної церкви Волинської єпархії та стверджує, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення позбавлена права відвідувати богослужіння, приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах, які здійснюються у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади.
		Однак, представник відповідача зауважує, що ніхто не позбавляв позивачку вищевказаних прав, якщо рішення про таке позбавлення і існує, то його приймав не відповідач, і йому про нього нічого не відомо.
		Не вказано, та не обгрунтовано, яким чином скасування рішення відновить нібито порушені права, чи буде ефективним обраний позивачем спосіб захисту, та чи відповідатиме задоволення позовних вимог інтересам Городищенської територіальної громади.
		Крім того, ні Конституція України, ні інше законодавство, в тому числі Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не містять визначення свободи приймати та змінювати релігію у громадах, а позивачем в свою чергу, не пояснено, що саме вона мала на увазі, а головне, як рішення відповідача впливає на ці свободи, більше того, виходячи з логічного аналізу для приймання чи зміни релігії не потрібна ні конкретна церква (храм), ні жодна церква загалом.
		В той же час ОСОБА_1 стверджує, що внаслідок прийняття вказаного рішення, він як священник Української православної церкви позбавлений можливості здійснювати богослужіння, релігійні культи та релігійні обряди у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади. Позивач стверджує, що внаслідок прийняття вказаного рішення, він, як священник Української православної церкви позбавлений можливості виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання у громадах Української православної церкви, що зазначені у Додатку №1 до оскаржуваного рішення, на території Городищенської сільської територіальної громади.
		ОСОБА_1 жодним чином не обгрунтував, як на це пливає рішення відповідача, не довів цього жодними доказами, більше того, як слідує з указу № 324 від 27 серпня 1996 року Керуючого Волинською єпархією Української православної церкви та Додатку №1 до оскаржуваного рішення, священник ОСОБА_1 є настоятелем церкви с.Ярівка та обслуговувачем церкви с.Бережанка, а не жодної з церков релігійних громад, вказаних у Додатку №1 до оскаржуваного рішення. Це означає, що він не має жодного відношення до зазначених громад.
		Представник відповідача вважає, що позивачами жодним чином не обґрунтовано та не доведено своє право на позов, більше того, таке право можуть мати виключно релігійні громади, релігійні організації, які є юридичними особами, зареєстровані згідно з законодавством, та мають права та обов`язки відповідно до своїх статутів. Позивачі не довели те, що рішенням відповідача порушено їхні права. 
		У відповіді на відзив та письмових поясненнях позивачі підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.92-95, 99-106).
		Інших заяв по суті справи не надходило.
		Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що 23.06.2022 Городищенська сільська рада прийняла рішення №18/7 «Про призупинення на час дії воєнного стану діяльності Української православної церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської ради територіальної громади Луцького району Волинської області», згідно із яким:
		«ВИРІШИЛА:
		1.Призупинити на час дії воєнного стану діяльність релігійних громад Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади (перелік громад у Додатку №1 до цього рішення), а саме встановити охорону об`єктів нерухомості (культових будівель) церковних громад Української Православної Церкви (московського патріархату), що забезпечують життєдіяльність населення, ввести особливий режим їх роботи, заборонити проведення зборів, мітингів, ходів, а також інших масових заходів.
		2.У зв`язку із зумисним не виконанням приписів Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», звернутися з вимогою до релігійних громад Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади про негайне приведення назв та статутів вказаних громад у відповідності до чинного законодавства, зокрема шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві зв`язку з Російською Православною Церквою.
		3.Надати релігійним громадам Української Православної Церкви (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади місячний термін на виконання п.2 цього рішення.
		4.Доручити старостам провести збори на території підлеглих їм сіл з метою повного та всебічного інформування населення про дійсну приналежність релігійних громад УПЦ (МП) до складу Російської Православної Церкви.
		Доручити старостам встановити на максимально близькій відстані від культових споруд УПЦ (МП) інформаційні стенди з інформацією щодо дійсної приначежності релігійних громад УПЦ (МП) до складу Російської Православної Церкви.
		Офіцеру громади попередити настоятелів релігійних громад УПЦ (МП) про відповідальність за пошкодження вказаних інформаційних стендів.
		5.Доручити відділу земельних ресурсів, кадастру та екологічної безпеки та юристу сільської ради провести перевірку законності використання земельних ділянок комунальної власності релігійними громадами УПЦ (МП) на території сільської ради, а також проаналізувати можливість дострокового розірвання договорів оренди (постійного користування), що укладені з релігійними громадами УПЦ (МП).
		Доручити відділу земельних ресурсів, кадастру та екологічної безпеки та юристу сільської ради провести аудит законності використання земельних ділянок приватної власності релігійними громадами УПЦ (МП) на території сільської ради. Зокрема надати оцінку правомірності забудови культовими спорудами земель для обслуговування житлових будинків.
		У випадку виявлених порушень вимог земельного чи іншого законодавства скласти відповідні протоколи та запропонувати шляхи усунення порушень та притягнення до відповідальності винних осіб.
		У разі виявлення фактів незаконної (самовільної) забудови культових споруд, підготувати звернення сільської ради до контролюючих органів з метою знесення вказаних забудівель.
		6.Звернутися до релігійних громадам УПЦ (МП) на території сільської ради із закликом про негайну зміну їх релігійного підпорядкування і повного розірвання зв`язків із духовним лідером країни-агресора росії кірілом, оскільки панівна тепер у росії ідеологія фашистського типу, одним з головних творців, натхненників та пропагандистів якої є очільник московського патріархату кіріл гундяєв, була і запишається базою для виправдання війни росії проти України, окупації нашої землі, вбивства наших громадян, руйнування наших міст і сіл, намагання знищити нашу державність та саму ідентичність українського народу.
		Рекомендувати релігійним громадам УПЦ (МП) на території сільської ради перейти в Православну Церкву України для підтримання миру, релігійного спокою та збереження безперервного зв язку зі світовим православ ям.
		7.Попередити релігійні громади УПЦ (МП) на території сільської ради, що невиконання вказаного рішення з їх боку потягне за собою повну заборону їх діяльності на території Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області
		8.Контроль за виконанням цього рішення покласти на сільського голову Світлану соколюк» (а. с.40-42).
		В Додатку №1 до даного рішення наведений перелік релігійних громад УПЦ (московського патріархату) на території Городищенської сільської територіальної громади, а саме: Свято-Хресто-Воздвиженська громада УПЦ (в с.Угринів), релігійна громада Преподобного Іова Почайвського УПЦ (в с.Дубова Корчма), релігічна громада УПЦ (в с.Шклинь), релігійна громада УПЦ (в с.Несвіч), громадська організація «Свято-Михайлівський духовно-просвітницький центр (в с.Несвіч), Свято-Дмитрівська громада УПЦ (в с.Ниви Губинські) (а.с.43).
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За приписами частин першої  третьої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
		Згідно із частинами першою  четвертою статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-ХІІ (далі  Закон № 987-ХІІ) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
		Відповідно до частин першої  п`ятої статті 5 Закону №987-ХІІ в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
		Частинами першою  третьою статті 8 Закону №987-ХІІ передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
		За приписами частини першої статті 29 Закону №987-ХІІ забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
		Згідно із частинами першою, третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі  Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону №280/97-ВР).
		Згідно із частиною першою статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		За приписами частин першої, другої, десятої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
		В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях 27 грудня 2001 року №20-рп/2001у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
		Відповідно до пунктів 18, 19 частини першої статті 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі (вказані висновки узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №520/16518/20).
		Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 (пункт 5) вказав, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону №280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №697/835/17.
		Умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. В контексті завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).
		Отже, у цій справі необхідно з`ясувати, чи мають позивачі матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Городищенської сільської ради від 23.06.2022 №18/7.
		За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:
		а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або
		б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або
		в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або
		г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		З наведеного вбачається необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
		Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є те, що:
		(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
		(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
		(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
		(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
		Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
		Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
		 При цьому за висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
		Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач ОСОБА_1 стверджує, що внаслідок прийняття спірного рішення він позбавлений можливості здійснювати богослужіння, релігійні культи та обряди у громадах УПЦ, що зазначені у Додатку №1 до нього. При цьому на підтвердження зазначених обставин надає Указ Керуючого Волинською єпархією УПЦ від 27.08.1996 №324 (а.с.53), згідно з яким ОСОБА_1 назначений настоятелем Свято-Хресто-Воздвиженської церкви с.Ярівка з одночасним обслуговуванням церкви св.влмч.Георгія Побідоносця у с.Бережанка Горохівського району.
		Отже, надані позивачем ОСОБА_1 докази не підтверджують його приналежність до релігійних громад, наведених у Додатку №1 до спірного рішення.
		Водночас позивач ОСОБА_2 в обґрунтування порушеного права вказує на те, що з огляду на спірне рішення вона позбавлена права відвідувати богослужіння, приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах, що здійснюються у громадах УПЦ, порушується її свобода приймати і змінювати релігію, свобода одноособово чи разом з іншими сповідувати релігію у громадах УПЦ. На підтвердження вказаних обставин позивач надала довідку канцелярії Волинської єпархії УПЦ від 01.08.2022 №138 (а.с.70), відповідно до якої ОСОБА_2 є прихожанкою релігійної громади села Шклинь Городищенської сільської територіальної громади Луцького району Волинської єпархії УПЦ.
		Разом з тим, той факт, що позивач ОСОБА_2 є прихожанкою релігійної громади УПЦ с.Шклинь, не підтверджує порушення її прав спірним рішенням. В матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок прийняття Городищенською сільською радою рішення від 23.06.2022 №18/7 позивач позбавлена можливості відвідувати богослужіння, приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах, що здійснюються у її релігійній громаді, оскільки прямої заборони функціонування церков (храмів) УПЦ на території Городищенської сільської територіальної громади спірне рішення, з огляду на його зміст, не містить.
		Доводи позивача ОСОБА_2 про порушення спірним рішенням її свободи приймати і змінювати релігію, свободи одноособово чи разом з іншими сповідувати релігію у громадах УПЦ є взагалі необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами.
		З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що твердження позивачів про порушення їх прав є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на їх конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.
		Позивачі не вказали, як саме оскаржуване рішення порушує їхні права на свободу світогляду і віросповідання та у чому полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації позивачами їх прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення. Текст адміністративного позову містить лише перелік належних позивачам прав, проте у позовній заяві відсутнє обґрунтування їх реального порушення оскаржуваним рішенням, підтверджене відповідними доказами.
		Позивачі не довели, що внаслідок прийняття спірного рішення позбавлені можливості здійснити, реалізувати свої права повністю чи частково, чи таким рішенням створюються перешкоди для їх реалізації. Доказів того, що спірне рішення спричинило суттєвий та реальний негативний вплив саме на позивачів і вони дійсно зазнали шкоди, матеріали справи не містять. 
		Таким чином, оскільки позивачами не наведено обґрунтованих мотивів і не надано відповідних доказів, яким чином спірне рішення порушує їхні суб`ктивні права або інтереси, тому з наведених вище мотивів та підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...