Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/22941/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2023.
Дата набрання законної сили: 06.02.2023
Номер судового провадження: 61-12444ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/22941/21
		провадження № 61-12444св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д.,
		Лідовця Р. А., 
		 
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач  (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 , 
		третя особа за первісним та зустрічним позовами- ОСОБА_3 , 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2022 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів:  
		Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення. 
		Позовну заяву мотивувала тим, що у її власності перебуває 3/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим вона зі своїм чоловіком ОСОБА_3 не може увійти у вказану квартиру, оскільки відповідач ОСОБА_2 чинить їм перешкоди.
		У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди 
		у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом
		 вселення її та членів її сім`ї у зазначену квартиру та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні житлом. 
		У лютому 2022 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування квартирою.
		Зустрічну позовну заяву мотивувала тим, що у її власності перебуває 
		1/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 , 
		якою вона користується та у ній проживає. Вона не заперечує проти вселення ОСОБА_1 до вказаного житла, однак вважає, що вона не має права вселяти у спірне житло свого чоловіка, який не є співвласником.
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином:
		- у  користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 12,3 кв. м;
		- у користування ОСОБА_1 виділити житлову кімнату площею 16,8 кв. м;
		- кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити у загальному користуванні.
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 
		від 10 лютого 2022 року, занесеною в журнал судового засідання, первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                   від 09 вересня 2022 року, залишеним без змін постановоюТернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
		Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 та членів її сім`ї 
		у зазначену квартиру.
		Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		Встановлено порядок користування квартирою 
		АДРЕСА_1 , а саме: у користування ОСОБА_2 виділено житлову кімнату, площею 12,3 кв. м, у користування ОСОБА_1 та членів її сім`ї виділено житлову кімнату площею 16,8 кв. м, кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишено у загальному користуванні. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що на підставі зібраних у справі доказів установлено, що  ОСОБА_2 не передає ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей до спірної квартири та заперечує можливість проживання чоловіка ОСОБА_1 у цій квартирі. 
		Суди дійшли висновків, що ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 
		як співвласнику 3/4 частки спільного майна у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , а отже, вимоги первісного позову про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення підлягають задоволенню.
		Між сторонами існує спір щодо порядку користування квартирою, 
		яка перебуває у їхній спільній частковій власності.
		Спірна квартира складається з двох житлових кімнат: площею 12,3 кв. м. 
		та 16,8 кв. м. При цьому до складу сім`ї ОСОБА_1 входить її чоловік 
		ОСОБА_3 , який має право користуватися жилим приміщенням нарівні 
		з власником квартири.
		Враховуючи, що у спірній квартирі вже проживає ОСОБА_2 , та має намір вселитися інший співвласник ОСОБА_1 зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , при цьому між співвласниками існує спір щодо порядку користування житлом, оскільки ОСОБА_2 заперечує право проживання у квартирі чоловіка 
		ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що з метою встановлення нормальних житлових умов справедливим є встановлення порядку користування житлом шляхом виділення у користування ОСОБА_2 житлової кімнати площею 12,3 кв. м, 
		у користування ОСОБА_1 та члена її сім`ї ОСОБА_3 - житлової кімнати площею 16,8 кв. м, а кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити 
		у загальному користуванні. 
		Такий порядок відповідатиме допустимим розмірам житлової площі на кожну особу та не призведе до погіршення житлових умов цих осіб, а також буде збережено цільове призначення квартири.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2022 року  ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, 
		у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права 
		та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині визначення порядку користування жилим приміщенням та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції. 
		04 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
		Вирішуючи спір щодо встановлення порядку користування спірною квартирою, суди попередніх інстанцій не застосували правової позиції, викладеної у зазначеній постанові Верховного Суду України, відійшли 
		у значних обсягах від часток співвласників і встановили такий порядок користування квартирою, який найбільше враховує інтереси ОСОБА_2 
		та порушує права іншого власника, якому належить 3/4 частки спірного майна. 
		Суди не застосували до спірних правовідносин положення 
		статті 358 ЦК України, якою врегульовано питання здійснення права спільної часткової власності. Судами застосовано статті 47, 48 ЖК України, які не регулюють питання здійснення права спільної часткової власності, зокрема порядок користування приміщенням. 
		Суди безпідставно врахували роз`яснення, надані у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи   
		У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечувала проти доводів ОСОБА_1 та просила залишити без змін оскаржувані нею судові рішення, посилаючись на їх законність 
		і обґрунтованість.
		Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не подав.  
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є власником 3/4 частки квартири 
		АДРЕСА_1 . Зазначена частка у нерухомому майні набута нею в порядку спадкування за заповітом від 10 січня 2018 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08 травня 2021 року, витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі, витягом про державну реєстрацію права власності.
		ОСОБА_2 є власником іншої 1/4 частки квартири 
		АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 вересня 2013 року, та фактично проживає у цій квартирі. 
		Загальна площа квартири 
		АДРЕСА_1 складає 46,9 кв. м, з яких житлова площа - 29,1 кв. м. 
		Згідно з технічним паспортом на квартиру, спірна квартира складається з двох кімнат площею 12,3 кв. м та 16,8 кв. м.
		ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , 
		що підтверджується свідоцтвом про одруження від 31 серпня 2002 року. 
		До складу сім`ї ОСОБА_1 входить її чоловік ОСОБА_3 .
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Судові рішення оскаржуються ОСОБА_1 лише в частині задоволення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , зокрема в частині встановлення порядку користування спірною квартирою, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає судові рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині.
		В іншій частині судові рішення у касаційному порядку не переглядаються. 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У справі, яка переглядається, між сторонами існує спір щодо порядку користування спірною квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, зокрема ОСОБА_1 належить 3/4 частки, а ОСОБА_2 - 1/4 частки у спірному майні.
		Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 
		ЦК України).
		Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
		У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі 
		№ 6-1500цс15 зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, 
		що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, 
		яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму 
		і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє 
		в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток 
		у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
		Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження 
		№ 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі 
		№ 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року 
		у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 
		2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Ураховуючи зазначені правові норми, склад сім`ї сторін, відсутність між ними родинних зв`язків, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, норму житлової площі для надання одній особі й вимоги, що ставляться до жилого приміщення, взаємовідносини сторін та наявність у квартирі двох ізольованих жилих кімнат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та встановив порядок користування спірною квартирою з урахуванням запропонованого нею варіанта. 
		Встановлюючи порядок користування спірним житлом та виділяючи 
		у користування ОСОБА_1 разом з членом її сім`ї окрему, найбільшу за площею кімнату - 16,8 кв. м, ОСОБА_2 - кімнату площею 12,3 кв. м, а кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишив у спільному користуванні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахував інтереси усіх осіб, які проживають у квартирі, а також мають намір вселитись. Такий порядок відповідає допустимим розмірам житлової площі на кожну особу та не призведе до погіршення житлових умов цих осіб, а також буде збережено цільове призначення квартири.
		При цьому ОСОБА_1 , яка заперечувала проти встановлення запропонованого ОСОБА_2 порядку користування квартирою, за яким кожному із співвласників виділяється окрема ізольована кімната, не запропонували іншого варіанта користування спірним житлом. Наявність підстав для встановлення іншого порядку користування квартирою, ніж встановлений судом ОСОБА_1 не довела.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що згідно із установленим судом порядком користування спірною квартирою виділена ОСОБА_2 
		у користування площа квартири значно перевищує належну їй частку 
		у спільному майні, є необґрунтованими, оскільки цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, 
		а  судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, 
		не порушує їх прав як власників. 
		При вирішенні спору щодо порядку користування спільним майном суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, 
		тобто з наближенням до ідеальних часток.
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 
		2016 року у справі № 6-1500цс15, правильно застосували норми матеріального права та вирішили спір про встановлення порядку користування квартирою відповідно до установлених у справі обставин та змісту правовідносин, 
		які виникли між сторонами.  
		З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, 
		а також про неправильність застосування судами норм матеріального права, 
		є необґрунтованими. 
		Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду зустрічного позову про встановлення порядку користування квартирою та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів.
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо судових витрат                                                                                                                        
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 
		від 09 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду 
		від 15 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                        І. А. Воробйова 
		 
		 
		Д. Д. Луспеник  
		 
		 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...