Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/6115/17 : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2023.
Дата набрання законної сили: 19.01.2023
Номер судового провадження: 51-526км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 січня 2023 року
		м. Київ
		справа  №   362/6115/17
		провадження № 51-526км18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:
		головуючого                                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,
		засудженого                                       ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
		захисника                                            ОСОБА_6 ,
		прокурора                                           ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року в провадженні за заявою адвоката ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно нього.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 142,  пунктами «а», «г», «е», «ж», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України у редакції 1960 року з застосуванням        ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2001 року вирок обласного суду змінено, виключено з вироку посилання на п. «ж» ст. 93 КК 1960 року,           у решті судове рішення залишено без зміни. 
		У листопаді 2017 року адвокат ОСОБА_8 звернулась до місцевого суду з заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області                           від 19 листопада 2019 року заяву захисника залишено без задоволення.
		При перегляді вказаного рішення за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив це рішення  без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати  рішення місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви захисника ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року щодо нього місцевий суд  не перевірив належним чином викладених у ній доводів і залишив поза увагою Рішення Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року у справі «Бутовенко проти України» (далі - Рішення) про виявлені порушення його прав, передбачених  Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, які були допущені під час досудового розслідування та судового розгляду. 
		Вважає, що при перегляді рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки усім доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту та не навів переконливих мотивів на обґрунтування своїх висновків, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).  
		Позиція учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги.
		Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оспорювані судові рішення без зміни. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали  провадження та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульовано главою 34 КПК у якій наведено вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
		Згідно з вимогами ст. 459 КПК такі судові рішення можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими, зокрема, є: штучне створення або підроблення доказів; неправильність перекладу висновку і пояснень експерта; завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; визнання Конституційним Судом України неконституційного закону, іншого правового акта чи окремого положення, застосованого судом; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою чи разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		У силу приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як убачається з ухвали місцевого суду від 19 листопада 2019 року, відмовляючи у задоволенні заяви захисника цей суд у своєму рішенні вказав, що під час ухвалення Київським обласним судом вироку щодо ОСОБА_5 та його перегляду Верховним Судом України вказаними судами перевірялися доводи засудженого щодо обставин події, а також його показання, показання потерпілого, свідків та матеріали справи, яким ці суди дали належну правову оцінку. У поданій заяві захисником не наведено будь-яких нововиявлених обставин та їх обґрунтування з посиланням на докази, які б давали суду підстави для перегляду вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно ОСОБА_5 , а наведені в заяві обставини з посиланням на Рішення  Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року в справі «Бутовенко проти України» не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК, перелік яких у цій нормі закону є вичерпним.
		При перегляді рішення місцевого суду за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив ці  скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У своїй ухвалі  апеляційний суд вказав, що обставини, на які засуджений та захисник посилаються в апеляційних скаргах, не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК та фактично зводяться до незгоди сторони захисту із судовими рішеннями у справі і дійшов висновку, що суд першої інстанції дав правильну  оцінку доводам захисника, наведеним у заяві, і обґрунтовано відмовив у її задоволенні. 
		Однак із законністю цих рішень не можна погодитись з огляду на наступне.
		Україна є правовою державою та з 1945 року є членом Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН).  Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН) був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 19 жовтня 1973 року. Цей Пакт за своїм змістом і суттю є міжнародним договором та має обов`язкову силу для                 країн - учасниць. 
		25 грудня 1990 року Україна приєдналась до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (постанова Верховної Ради УРСР від 25.12.1990 N 582-XII) та визнала компетенцію і повноваження Комітету ООН з прав людини.
		Комітет ООН з прав людини є конвенційним органом,створеним згідно зі ст. 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі - Пакт) з метою здійснення міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями міжнародних зобов`язань у сфері прав людини, до повноважень якого віднесено встановлення своїм рішенням порушення Україною міжнародних зобов`язань, при цьому такі рішення можуть мати різну форму, зокрема, бути документами загального характеру, у яких визначено рекомендації державам ужити заходів щодо недопущення порушень відповідних прав і свобод людини.
		Правові наслідки розгляду заяви особи, яка стверджує, що вона є жертвою порушення права, закріпленого у Пакті, визначені у ч. 4 ст. 5 Факультативного протоколу до Пакту. Так, Комітет ООН з прав людини повідомляє свої міркування («vievs») відповідній державі-учасниці та особі. У міркуваннях Комітет ООН з прав людини робить висновок про порушення або його відсутність.             У випадку встановлення порушень у конкретній справі Комітет направляє до держави-учасниці запит із пропозицією усунути ці порушення відповідно до зобов`язання закріпленого у ч. 3 ст. 2 Пакту, щоб забезпечити ефективний засіб правового захисту. 
		Згідно з положеннями підпункту «а» п. 3 ст. 2 Пакту країна - учасник зобов`язана надати особі, яка подала скаргу, ефективний засіб правового захисту. Такий засіб правового захисту повинен передбачати перегляд судового рішення про засудження особи з дотриманням гарантії справедливого судового розгляду у відповідності до ст. 14 Пакту, проведення неупередженого, ефективного й ретельного розслідування скарги щодо порушення прав особи за ст. 7 Пакту, переслідування в судовому порядку винних осіб, а також повне відшкодування особі спричиненої шкоди, включно з наданням належної компенсації. Країна - учасник також зобов`язана вжити заходів для запобігання таких порушень у майбутньому.
		Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		За приписами ч. 2 ст. 1 КПК кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. 
		При розгляді Київським апеляційним судом кримінальної справи відносно ОСОБА_5 та ухваленні вироку 21 грудня 2000 року, а також при перегляді цього вироку Верховним Судом України 22 березня 2001 року цими судами не було встановлено порушень, які би вплинули на реалізацію засудженим своїх  прав у кримінальній справі та ставили під сумнів законність цих рішень.
		Разом із тим такі порушення були встановлені при розгляді Комітетом ООН з прав людини заяви ОСОБА_5 від 28 березня 2005 року (звернення №1412/2005) про порушення його прав, передбачених  Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, які були допущені під час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи відносно нього, про що зазначено в Рішенні Комітету ООН з прав людини                    від 19 липня 2011 року.
		Згідно з цим Рішенням, при розгляді справи «Бутовенко проти України» Комітетом було встановлено порушення прав засудженого, допущених органом досудового слідства та судом під час проведення слідства у кримінальній справі в якій його було засуджено, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Зокрема право не бути позбавленим свободи інакше, ніж у відповідності із встановленою законом процедурою (п. 1 ст. 9), право не бути підданим катуванню або нелюдському поводженню чи покаранню (ст. 7), право не бути примушеним до визнання себе винним (п.п. «g» п. 3 ст. 14), право мати достатньо можливостей для підготовки свого захисту (п.п. «b» п. 3 ст. 14), право захищати себе особисто або через захисника, обраного на власний розсуд (п.п. «d» п. 3 ст. 14), право на гуманне поводження (п. 1 ст. 10), право допитувати свідків або щоб ці свідки були допитані в суді (п.п. «е» п. 3 ст. 14), право на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 14).
		Як уже було зазначено Судом вище, відповідно до ст. 9 Конституції України та         ч. 2 ст. 1 КПК міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, у тому числі і кримінально-процесуального.
		У силу положень п. 3 ст. 2 Пакту та взятих на себе міжнародних зобов`язань Україна, як учасниця договору про громадянські і політичні права зобов`язана вжити відповідних заходів реагування на виявлені Комітетом факти порушення прав людини. 
		Залишення Україною, як державою - учасницею, виявлених Комітетом порушень Пакту без відповідного реагування автоматично тягне за собою порушення взятих на себе міжнародних зобов`язань.         
		У той же час, положеннями кримінального процесуального закону не передбачено правового механізму реагування суду, як державного органу, на  встановлені Комітетом ООН з прав людини порушення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
		З огляду на це, вбачаючи наявність у справі виключної правової проблеми через суперечність положень ч. 4 ст. 9 та ст. 459 КПК колегія суддів 17 лютого          2022 року постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року провадження було повернуто. 
		У своєму рішенні Велика Палата вказала, що в ухвалі колегії суддів Верховного Суду від 17 лютого 2022 року не міститься посилань на суперечливе застосування судами ч. 2 ст. 459 КПК в окресленому аспекті. Касаційний кримінальний суд Верховного Суду не ухвалював рішень у розрізі порушеного питання та процесуальних перешкод для цього немає. Водночас саме на суд касаційної інстанції закон покладає обов`язок своїми рішеннями формувати судову практику з метою її єдності та сталості. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для прийняття провадження Великою Палатою.
		П`ять суддів Великої Палати Верховного Суду з цього питання висловили окрему думку.        
		Ураховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що встановлені Комітетом ООН з прав людини у справі «Бутовенко проти України» порушення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які були допущені у кримінальній справі щодо засудженого ОСОБА_5 та не були відомі суду на час її розгляду є нововиявленими обставинами, які підпадають під дію п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК.
		Таким чином, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 19 листопада 2019 року про відмову в задоволенні заяви адвоката             ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносено засудженого ОСОБА_5 та ухвала Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року про відмову в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту та залишення без змін рішення місцевого суду ухвалені без додержання вимог ст. 370 КПК.
		Допущені судами обох інстанцій порушення є істотними, які перешкодили цим судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
		Відповідно до положень ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
		Оскільки допущені порушення можуть бути усунуті лише при  новому судовому розгляді, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити повністю, скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.  
		Під час нового розгляду суду першої інстанції слід узяти до уваги наведене, з`ясувати яким чином допущені порушення прав засудженого ОСОБА_5 вплинули або могли вплинути на законність постановленого відносно нього вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року та з додержанням вимог закону ухвалити у справі обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити.
		Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду  від 07 грудня 2020 року              в провадженні за заявою адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		___________________                              ____________________                 ____________________
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...