Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/5843/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2023
Номер судового провадження: 61-11687ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 711/5843/20
		провадження № 61-11687св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Батюком Олегом Олександровичем, на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2021 року в складі судді: Демчик Р. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до    ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними.
		 
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 в липні 2020 року за порадою свого знайомого - ОСОБА_3 , на інтернет-платформі онлайн-оголошень ОLХ за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 ознайомилась з оголошенням про продаж частини цегляного будинку по АДРЕСА_1 за ціною, еквівалентною 12 000 дол. США. Згідно вказаного оголошення продавалась частина будинку площею 34 кв. м в районі перехрестя АДРЕСА_2 , яка може використовуватися під житло як 2-х кімнатна квартира на землі із закритим двором, земельною ділянкою і гаражем.
		 
		Оскільки у ОСОБА_1 відсутнє своє житло, то вона підшукувала недорогу квартиру, або частину будинку. Зателефонувавши за вказаними у оголошенні номерами телефонів, вона довідалась, що частина будинку із двома земельними ділянками, на яких розташована частина будинку, що вказана у оголошенні, продається за посередництвом ріелтора - ФОП ОСОБА_4 . Зустрівшись з продавцем - ОСОБА_2 , позивач дізналась що та продає частину будинку (3/100) по АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки кадастрові номери 71101136400:02:032:0092 та 71101136400:02:032:0094, на яких розташована вказана частина будинку.
		 
		ОСОБА_2 погодилася зменшити ціну продажу до суми, еквівалентної 10 000 дол. США, за домовленістю сторін - 270 000 грн, однак повідомила, що гроші їй потрібно терміново, та вона не бажає узгоджувати продаж частини будинку із сусідами (співвласниками) по будинку, бо знаходиться з ними в поганих відносинах, ніхто з них до нотаріуса засвідчити свою згоду на продаж не прийде, у зв`язку із зменшенням ціни, направляти повідомлення та чекати місяць відсутності повідомлення від співвласників вона не хоче, та разом із ріелтором запропонувала укласти договір дарування, щоб не надавати нотаріусу докази направлення співвласникам будинку повідомлення про продаж своєї частини за місяць до укладання договору, та не приводити їх до нотаріуса для подання заяв про згоду на укладання договору купівлі-продажу з позивачкою. бажаючи придбати житло вона вимушена була погодитися на пропозицію продавця щодо оформлення договору купівлі продажу нерухомості договором дарування.
		 
		Позивач вказувала, що оскільки ОСОБА_2 вимагала завдаток для підтвердження серйозності намірів покупця придбати частину будинку, то за посередництвом ріелтора, сторони уклали попередній договір, підтверджений завдатком від 18 липня 2020 року, згідно якого «Продавець» та «Покупець» прийшли до згоди про наступне: «Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати шляхом продажу у власність Покупця житлове приміщення - частина будинку (в подальшому «Об`єкт»), про що буде укладений нотаріально посвідчений Договір дарування, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити об`єкт разом з укладанням Основного Договору» (пункт 1.1. договору). Характеристика Об`єкта: частина будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору). Згідно пункту 1.5 вказаного договору, сторони погодили купівлю-продаж даного Об`єкта за ціною 274 000 грн, що є еквівалентом 10 000 дол. США, згідно з курсом 1 долар США = 27,4 станом на 18 липня 2020 року. У пункті 1.7. договору сторони погодили порядок розрахунків за нерухоме майно: 1.7.1. на момент укладання цього Договору Покупець на підтвердження своїх зобов`язань та на забезпечення їх виконання з метою реалізації своїх намірів, щодо купівлі Об`єкта та своєї платоспроможності сплачує на користь Продавця 27 400 грн, що є еквівалентом 1 000 дол. США. Сторони погодили, що ця сума коштів є завдатком, та передається в рахунок належних за договором платежів, та в момент підписання Основного договору буде зарахована до ціни Об`єкта. 1.7.2. Решту суми коштів Покупець сплачує на користь Продавця в день підписання Основного договору. Відповідно до пункту 1.8. Продавець передає на зберігання суму коштів, що отримав від покупця згідно пункту 1.7.1. цього Договору, ФОП ОСОБА_4 . Вказаний пункт містить розписку ріелтора у отриманні вказаних коштів: «Я, ОСОБА_4 , згідно пункту 1.8 приймаю на зберігання від Продавця кошти в розмірі вказаному у пункті 1.7.1., що засвідчую своїм підписом та печаткою підприємства. Розписка засвідчена підписом ФОП ОСОБА_4 та її печаткою.
		 
		23 липня 2020 року за порадою нотаріуса, для спрощення державної реєстрації права власності на частину будинку та дві земельні ділянки, сторони вирішили укласти три договори про відчуження: один - частини будинку, та два - окремо по кожній ділянці.
		 
		Згідно пункту 1.1. договору дарування частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за реєстраційним № 1916, ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (обдаровувана) приймає у власність як подарунок 3/100 частки у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Дарувальник стверджує, що відчужувана частина житлового будинку розташована на земельних ділянках площею 0,0040 га, кадастровий номер 71101136400:02:032:0094, та площею 0,0065 га., кадастровий номер 71101136400:02:032:0092, що належать на праві власності « Дарувальниці », та відчужуються одночасно за окремими договорами дарування «Обдаровуваній». За планом земельної ділянки розташований житловий будинок з прибудовами і напівпідвалом та вбудованими нежилими приміщеннями, зазначений за планом земельної ділянки Б-1, н/пд, б-1, б-2, б-3,б-4, б-5, б-6, житловою площею - 245,7 кв. м, загальною площею - 349,7 кв. м. Крім будинку, на земельній ділянці розміщені господарські будівлі та споруди: сарай - В, огорожа - № 1, 2, 3. Згідно Звіту про проведення незалежної оцінки, складеного суб`єктом оціночної діяльності - ПП «ТОВА» 22 квітня 2020 року, вартість майна, що відчужується за цим договором складає 208 900 грн (пункт 1.3. договору).
		 
		Відповідно до пункту 1 договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за р. № 1919, ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (обдаровувана) приймає у власність як подарунок земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 71101136400:02:032:0094, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно пункту 1 договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за р. № 1922, ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (обдаровувана) приймає у власність як подарунок земельну ділянку площею 0,0065 га., кадастровий номер 71101136400:02:032:0092, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Однак, оскільки сторони, укладаючи договори дарування, мали на меті приховати фактичне укладання договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, вона до підписання вказаних договорів сплатила вищевказані 274 000 грн з врахуванням раніше сплачених 27 400 грн, тобто обумовлену сторонами суму еквівалентну 10 000 дол. США, ОСОБА_2 , про що та надала їй розписку, в якій зазначила, що отримала від ОСОБА_1 за дві земельні ділянки та частину будинку по АДРЕСА_1 суму рівну 10 000 дол. США в гривнях.
		 
		Позивач зазначала, що вказані договори дарування є удаваними, такими, що приховують дійсний правочин, який сторони мали на меті укласти та уклали - договір купівлі-продажу вказаної частини будинку з вказаними земельними ділянками. Вказані договори дарування порушують інтереси та права ОСОБА_1 , оскільки мають наслідком сплату податку на дохід, який позивач фактично не отримувала, оскільки правочини були платними за ціною вище проведеної незалежної оцінки, та створюють ризики притягнення її до адміністративної відповідальності за корупційне діяння, яке вона фактично не здійснювала. Договори дарування частини будинку та земельних ділянок не є безоплатними, а отже не є договорами дарування. Розписка ОСОБА_2 від 23 липня 2020 року в отриманні суми рівної 10 000 дол. США в гривнях за дві земельні ділянки та частину будинку (3/100) за адресою: АДРЕСА_1 та також є підтвердженням платності договору, та доказом того, що насправді сторони фактично уклали договори купівлі-продажу 3/100 будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастрові номери 71101136400:02:032:0092, 71101136400:02:032:0094, а не договори дарування.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати удаваним договір дарування частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І.П. 23 липня 2020 року за р. № 1916, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою приховування насправді договору купівлі-продажу 3/100 частки будинку АДРЕСА_1 ;
		            визнати, що 23 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було фактично укладено договір купівлі-продажу 3/100 частки будинку АДРЕСА_1 ;
		визнати удаваним договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за р. № 1922, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою приховування насправді договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 71101136400:02:032:0092 за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнати, що 23 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було фактично укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 71101136400:02:032:0092 за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнати удаваним договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І.П. 23 липня 2020 року за р. № 1919, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою приховування насправді договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 71101136400:02:032:0094, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнати, що 23 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було фактично укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 71101136400:02:032:0094 за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		            за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином;
		позивач стверджує, що сторони, при укладенні вказаних договорів дарування, мали на меті приховати фактичне укладення договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, ОСОБА_1 до підписання вказаних договорів сплатила 274 000 грн, з врахуванням раніше сплачених 27 400 грн, тобто обумовлену сторонами суму еквівалентну 10 000 дол. США, ОСОБА_2 , про що та надала їй розписку, в якій зазначила, що отримала від ОСОБА_1 за дві земельні ділянки та частину будинку по АДРЕСА_1 суму рівну 10 000 дол. США в гривнях (а. с. 35).
		як вбачається з пояснень представника позивача ОСОБА_6 , що підставою звернення до суду є складання відносно позивачки процесуальних документів про корупційну діяльність, оскільки позивачка працює чиновником, в цей час з`явилися правові наслідки договору дарування. Судом встановлено, що на час вчинення правочинів, які позивач просить визнати удаваними, остання, як депутат Черкаської міської ради, відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом на який поширюється дія цього закону.
		надані докази не є достатніми для підтвердження факту удаваності договорів дарування від 23 липня 2020 року. 23 липня 2020 року була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно набуте за договорами дарування. Вказана державна реєстрація неможлива без волевиявлення власника, а отже ОСОБА_1 бажала та реалізовувала свої правомочності власника відносно майна набутого за договорами дарування від 23 липня 2020 року. Попередній договір, підтверджений завдатком був укладений між сторонами 18 липня 2020 року, а договори дарування між сторонами укладені 23 липня 2020 року. Тобто, позивач протягом п`яти днів мала можливість визначитися із своєю волею щодо вчинення правочину (укладання договору дарування), тим паче, що у попередньому договорі (пункті 1.1) сторони усвідомлювали, що ними буде в подальшому укладено саме договір дарування, а не будь-який інший правочин;
		доводи сторони позивача про те, що при укладенні договорів дарування вони таким чином хотіли уникнути процедури повідомлення інших співвласників житлового будинку про намір ОСОБА_2 здійснити продаж належної їй частки майна у спільній частковій власності, що визначений статтею 362 ЦК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому суд сприйняв їх критично. Суд відхилив доводи представника позивача про те, що відповідач не могла подарувати майно ОСОБА_1 , оскільки вони на момент укладання договорів дарування не були знайомими та не є родичами. Суд критично сприйняв покази свідка ОСОБА_3 , який в судовому засіданні пояснив, що в травні місяці до нього звернулася ОСОБА_1 з проханням підшукати житлове нерухоме майно задля його подальшої купівлі. На інтернет-сайті OLX, останній побачив оголошення про продаж 3/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами та земельними ділянка, про що в подальшому повідомив ОСОБА_1 , яка виявила намір придбати у власність вказане житло. Також свідок зазначив, що був присутнім при укладанні між сторонами попереднього договору та передачі завдатку. Однак, при укладанні між сторонами договорів дарування у нотаріуса він присутнім не був;
		у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином;
		за таких обставин, суд зробив висновок про відсутність правових підстав для визнання правочинів удаваними, оскільки позивачем не доведено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування від 23 липня 2020 року, та те, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 березня 2021 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 
		позивач стверджує, що сторони, укладаючи вищевказані договори дарування, мали на меті приховати фактичне укладання договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, адже позивач до підписання вказаних договорів сплатила 274 000 грн з врахуванням раніше сплачених 27 400 грн, тобто обумовлену сторонами суму еквівалентну 10 000 дол. США, ОСОБА_2 , про що та надала їй розписку, в якій зазначила, що отримала від ОСОБА_1 за дві земельні ділянки та частину будинку по АДРЕСА_1 суму рівну 10 000 дол. США в гривнях (а. с. 35);
		при зверненні з позовом про визнання договорів дарування удаваними, позивач не заявляла вимоги визнати договір купівлі-продажу недійсним чи встановити його нікчемність, не визначила та не обґрунтувала, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин. З огляду на наведене та враховуючи, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для наступного вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, апеляційний суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та самостійним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, без одночасного вирішення спору про право цивільне. Стороною позивача при звернені з цим позовом взагалі не зазначено яке ж саме її право або законний інтерес, за захистом якого вона звернулася до суду, порушено укладеними договорами;
		відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин;
		змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином;
		тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. У постанові ВСУ від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним;
		суд першої інстанції, врахувавши вимоги вказаних норм права й встановивши, що при укладенні договорів дарування, сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такі договори не є удаваними (що також відображено у відповідних пунктах нотаріально посвідчених договорів дарування), позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування частини будинку із відповідними земельними ділянками з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами, отже суд у цій справі дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог;
		слід відхилити апеляційні доводи про те, що сторони до спору в цій справі не були ніколи знайомі, отже відповідач не мала підстав дарувати своє майно позивачу, адже такі міркування стосуються мотивів укладення договору, що, у аспекті його дійсності, правового значення не мають. Вказівка в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги у справі підтверджуються змістом попередніх договорів, спрямованих на оформлення саме правовідносин з приводу купівлі-продажу майна необґрунтована, адже у попередньому договору зазначено, що сторони мають намір укласти договір купівлі-продажу шляхом укладення договору дарування, що на думку колегії свідчить про відсутність на момент укладення попередньої договору у сторін чіткої визначеності щодо наміру укладення якогось конкретного правочину;
		посилання позивача на показання свідка ОСОБА_3 , які підтверджують обґрунтування заявлених позовних вимог, апеляційний суд оцінив критично, адже вони не спростовують належної обізнаності сторін договорів дарування про їх зміст під час їх укладення та нотаріального посвідчення та, відповідно, про відсутність волі щодо оформлення наявних правовідносин у інший спосіб, зокрема, шляхом укладення договорів купівлі-продажу, про що необґрунтовано стверджує позивач.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Батюком О. О., на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що
		 
		 
		оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при кладенні договорів дарування мали на меті приховати фактичне укладання договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, ОСОБА_1 до підписання вказаних договорів сплатила 274 000 грн з урахуванням раніше сплачених 27 400 грн, тобто обумовлену сторонами суму, еквівалентну 10 000 дол. США, ОСОБА_2 , про що та надала їй розписку, в якій зазначила, що отримала від ОСОБА_1 за дві земельні ділянки та частину будинку по АДРЕСА_1 суму рівну 10 000 дол. США в гривнях (копія розписки міститься в матеріалах справи, оригінал разом із попереднім договором, підтвердженим завдатком від 18 липня 2020 року надавався судам першої та апеляційної інстанції для огляду);
		у серпні 2020 році. ОСОБА_1 дізналась від адвоката, що оформивши купівлю продаж вказаного нерухомого майна як договори дарування, вона по перше: будучи депутатом Черкаської міської ради на час укладання вказаних договорів, формально порушила антикорупційне законодавство щодо заборони отримання в дар майна від осіб, які не є близькими родичами обдарованого, а по друге: безпідставно сплатила податок за начебто подароване їй майно, що передбачено підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 164, пунктом 174.6 статті 174 Податкового кодексу України. У зв`язку з тим, що відповідач ввів ОСОБА_1 в оману щодо наслідків укладання зазначених договорів адвокатом від імені останньої було подано до ОСОБА_2 позов про визнання договорів дарування удаваними;
		законодавством України не передбачена нотаріальна форма для розписки в отриманні коштів чи майна. Відтак, підпункти 1.7.1. та пункт 1.8 попереднього договору, підтвердженого завдатком від 18 липня 2020 року є:  розпискою ОСОБА_2 в отриманні від ОСОБА_1 коштів в сумі 27 400 грн (еквівалент 1000 дол. США) в рахунок часткового розрахунку за майбутнім договором відчуження частини будинку з земельними ділянками; розпискою ФОП ОСОБА_4 в отриманні від продавця - ОСОБА_2 вказаної суми на зберігання до укладання договору купівлі-продажу. який сторони мали на меті замаскувати під договори дарування. Таким чином, пункти 1.7.1., та 1.8 попереднього договору є письмовими доказами отримання ОСОБА_2 27 400 грн в рахунок часткової оплати за вказані частину будинку з земельними ділянками. Слід зазначити, що та обставина, що сторонами не було додержало нотаріальної форми при укладання попереднього договору, підтвердженого завдатком від 18 липня 2020 року, а отже останній є нікчемним, не є підставою для визнання його неналежним доказом;
		Верховний Суд у своїй постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зробив висновок, що лише наявність публікації про продаж нерухомого майна, зняття обдарованим напередодні укладання договору дарування коштів з депозитного рахунку, а також та обставина, що дарувальник та обдаровуваний не були знайомі до укладання договору дарування свідчить про удаваність договору дарування;
		суд першої інстанції зазначив у рішенні, що позивач так і не надав йому розписки ОСОБА_2 від 23 липня 2020 року про повний розрахунок за відчужену частину будинку. Копія розписки ОСОБА_2 від 23 липня 2020 року, що подана адвокатом разом із позовною заявою, засвідчена відповідно до вимог законодавства, суд під час розгляду справи, в тому числі під час дослідження доказів не ставив під сумнів достовірність вказаної розписки та не витребовував оригінал розписки. У судовому засіданні, що відбулося 26 березня 2021 року, в 13:19:45 представник позивача, адвокат Батюк О. О. при дослідженні матеріалів справи, надав головуючому судді Демченко Р. В. оригінали попереднього договору, підтвердженого завдатком від 18 липня 2020 року та оригінал розписки ОСОБА_2 від 23 липня 2020 року, на що суд заявив, що досліджує лише ті документи, що містяться в матеріалах справи і не потребує дослідження їх оригіналів, та повернув вказані оригінали документів представнику позивача, попередньо поверхньо оглянувши їх. Вказане підтверджується звукозаписом судового засідання від 26 березня 2021 року. Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні оглянув оригінали як попереднього договору, підтвердженого задатком від 18 липня 2020 року, так і розписку ОСОБА_2 від 23 липня 2020 року в отриманні повного розрахунку за 3/100 частки будинку та двох земельних ділянок, та не поставив під сумнів достовірність вказаних доказів;
		представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні, підтвердив факт оплатності договорів дарування, визнав, що вони є удаваними та приховують договори купівлі-продажу, та їх укладання обумовлено тим, що відповідач терміново від`їжджала до Російської Федерації на постійне проживання, та не бажала чекати місяць для надання згоди на укладання договору купівлі-продажу 3/100 частки будинку АДРЕСА_1 від співвласників будинку, що передбачено частиною 2 статті 362 ЦК України;
		суди, відкидаючи надані позивачем докази, та вказуючи що останні є недостатніми та непереконливими, порушили вимоги статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо права на справедливий судовий розгляд справи, та допустив свавілля, оскільки поклав на позивача надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування. Так, в провину позивачу щодо доказування достовірності попереднього договору та розписки ОСОБА_2 в отриманні коштів суд першої інстанції поставив той факт, що відповідач не з`явилась у судове засідання та не підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, а апеляційний суд взагалі не звернув увагу на те, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу повністю визнав позов, та підтвердив обставини справи, викладені у позовній заяві;
		щодо неналежного способу захисту прав, який на думку апеляційного суду, не призводить до захисту ймовірних прав позивача слід зазначити наступне. Законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами - це доправова категорія, так як інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому». Позивач на час укладання спірних договорів була депутатом Черкаської міської ради, що підтверджується витягом із сайту Черкаської міської ради та листом Черкаської міської ради. Згідно із підпункту «б» пункту 1 частини першої статі 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є депутати місцевих рад. на яких розповсюджуються обмеження і обов`язки, передбачені статтею 23 Закону. Згідно із частинами першою та другою цієї статті особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки. Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які: 1) даруються близькими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси. За невиконання вимог частини 2 статті 23 вказаного Закону, передбачена адміністративна відповідальність (частина перша статті 172-5 КУпАП);
		укладення договору дарування на користь обдаровуваної, яка є депутатом місцевої ради, а дарувальник не є її близькою особою, очевидь, порушує вимоги частини 1 статті 203 ЦК України щодо того, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Шляхом подачі вказаного позову про визнання укладених договорів дарування удаваними, як таких, що приховують договори купівлі-продажу, та визнання фактично укладений договорів купівлі-продажу, позивач захищає свій законний інтерес - право на гідність та ділову репутацію, а саме, те що позивач, як депутат місцевої ради не порушувала закон, а також захищає її законний інтерес як власника придбаного на платній основі нерухомого майна від можливого позову відповідача про визнання договорів дарування недійсними, як такі що порушують інтереси держави та суспільства, та від адміністративного переслідування та застосування до неї санкцій, передбачених частиною першою статті 172-5 КУпАП, оскільки в межах справи про адміністративне правопорушення не передбачено розгляд позовів, заяв особи, що притягується до адміністративної відповідальності про визнання договорів дарування удаваними. Для захисту вказаного інтересу достатньо визнання вимоги про визнання вказаних у позовній заяві договорів дарування удаваними та визнання, що фактично між сторонами укладено договори купівлі-продажу. Отже, навіть в тому разі, коли суд зробив висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не ефективний та не підлягає задоволенню, суд в мотивувальній частині рішення зобов`язаний був зазначити, що між позивачем та відповідачем були укладені удавані договори дарування, для приховування договорів купівлі-продажу, які сторони фактично уклали.
		 
		У серпні 2021 року  ОСОБА_2 через адвоката Стратілатова К. Г.засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Відзив мотивований тим, що укладені сторонами договори були оплатними та за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу. Обидві сторони, бажаючи уникнути складнощів в отриманні дозволу співвласників будинку по АДРЕСА_1 на продаж його частки, або наданні доказу нотаріусу у їх належному повідомленні за місяць до посвідчення договорів, мали умисел на укладання удаваних договорів дарування, насправді уклавши договори купівлі-продажу 3/100
		частки будинку по АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастрові номери: 71101136400:02:032:0092. 71101136400:02:032:0094. За таких обставин, ОСОБА_2 позов визнає в повному обсязі та не заперечує проти задоволення касаційної скарги.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 27 липня 2021 року зазначено, що підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 18 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, який нотаріально не посвідчено. 
		 
		У попередньому договорі від 18 липня 2020 року передбачено, що:
		ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) прийшли до згоди про наступне: «Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати шляхом продажу у власність Покупця житлове приміщення - частина будинку (в подальшому «Об`єкт»), про що буде укладений нотаріально посвідчений договір дарування (в подальшому - «Основний договір»), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити об`єкт разом з укладанням Основного Договору» (пункт 1.1. договору);
		характеристика Об`єкта: частина будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору);
		згідно п. 1.5, вказаного договору, сторони погодили купівлю-продаж даного Об`єкта за ціною 274 000 грн, що є еквівалентом 10 000 дол. США, згідно з курсом 1 долар США = 27,4 станом на 18 липня 2020 року (пункт 1.5. договору);
		сторони дійшли згоди, що ціна Об`єкта, що вказана у пункті 1.5 цього договору, змінюватись не може (пункт 1.6. договору);
		на момент укладання цього Договору Покупець на підтвердження своїх зобов`язань та на забезпечення їх виконання з метою реалізації своїх намірів, щодо купівлі Об`єкта та своєї платоспроможності сплачує на користь Продавця 27 400 грн, що є еквівалентом 1 000 дол. США. Сторони погодили, що ця сума коштів є завдатком, та передається в рахунок належних за договором платежів, та в момент підписання Основного договору буде зарахована до ціни Об`єкта (пункт 1.7.1. договору);
		іншу частину суми коштів Покупець сплачує на користь Продавця в день підписання Основного договору (пункт 1.7.2. договору);
		Продавець передає на зберігання суму коштів, що отримав від покупця згідно пункту 1.7.1. цього Договору, ФОП ОСОБА_4 (пункт 1.8 договору). Цей пункт містить розписку ріелтора у отриманні вказаних коштів: «Я, ОСОБА_4 , згідно п. 1.8. приймаю на зберігання від Продавця кошти в розмірі вказаному у пункті 1.7.1., що засвідчую своїм підписом та печаткою підприємства. Розписка засвідчена підписом ФОП ОСОБА_4 та її печаткою.
		 
		23 липня 2020 року між ОСОБА_2 , як дарувальницею, та ОСОБА_1 , як обдаровуваною укладено договір дарування частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за реєстраційним № 1916:
		у вступній частині договору зазначено, що сторони договору попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ячній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір;
		ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (обдаровувана) приймає у власність як подарунок 3/100 частки у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Дарувальник стверджує, що відчужувана частина житлового будинку розташована на земельних ділянках площею 0,0040 га, кадастровий № 71101136400:02:032:0094, та площею 0,0065 га, кадастровий № 71101136400:02:032:0092, що належать на праві власності дарувальниці, та відчужуються одночасно за окремими договорами дарування обдаровуваній (пункт 1.1. договору);
		за планом земельної ділянки розташований житловий будинок з прибудовами і напівпідвалом та вбудованими нежилими приміщеннями, зазначений за планом земельної ділянки Б-1, н/пд, б-1, б-2, б-3, б-4, б-5, б-6, житловою площею - 245,7 кв. м, загальною площею - 349,7 кв. м. Крім будинку, на земельній ділянці розміщені господарські будівлі та споруди: сарай - В, огорожа - № 1, 2, 3 (пункт 1.2. договору);
		сторони оцінюють цей дар в сумі 208 900 грн (пункт 1.3. договору);
		дарувальник та обдаровувана стверджують, що однаково розуміють значення, умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину (пункт 2.3. договору);
		сторони розуміють, що за своєю природою дарування є безоплатним, а тому дарувальниця не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (пункт 2.6. договору).
		 
		Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 217565569 від 23 липня 2020 року право власності на вказаний житловий будинок з прибудовами і напівпідвалом та вбудованими нежитловими приміщеннями зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 1916, виданий 23 липня 2020 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П.
		 
		23 липня 2020 року між ОСОБА_2 , як дарувальницею, та ОСОБА_1 , як обдаровуваною, укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за реєстраційним № 1919:
		у вступній частині договору зазначено, що сторони договору попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ячній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір;
		ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (обдаровувана) приймає у власність як подарунок земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий № 71101136400:02:032:0094, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.1. договору);
		цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (пункт 1.2. договору);
		сторони оцінюють цей дар в сумі 10 080 грн (пункт 1.7. договору);
		дарувальник та обдаровувана у присутності нотаріуса стверджують один одному, що: вони розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір, що укладається, спрямований на реальне настання обумовлених у ньому правових наслідків; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини (пункт 3.2. договору).
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 217566315 від 23 липня 2020 року, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 1919, виданого 23 липня 2020 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П.
		 
		23 липня 2020 року між ОСОБА_2 , як дарувальницею, та ОСОБА_1 , як обдаровуваною, укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. 23 липня 2020 року за реєстраційним № 1922:
		у вступній частині договору зазначено, що сторони договору попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ячній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали цей договір;
		ОСОБА_2 (дарувальниця) передає безоплатно, а ОСОБА_1 (Обдаровувана) приймає у власність як подарунок земельну ділянку площею 0,0065 га, кадастровий №71101136400:02:032:0092, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.1. договору);
		цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (пункт 1.2. договору);
		сторони оцінюють цей дар в сумі 12 020 грн (пункт 1.7. договору);
		дарувальник та обдаровувана у присутності нотаріуса стверджують один одному, що: вони розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір, що укладається, спрямований на реальне настання обумовлених у ньому правових наслідків; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини (пункт 3.2. договору).
		 
		Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 217566847 від 23 липня 2020 року, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 1922, виданого 23 липня 2020 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Ткаченко І. П.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що на час вчинення договорів дарування, які позивач просить визнати удаваними, ОСОБА_1 як депутат Черкаської міської ради, відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», є суб`єктом, на яку поширюється дія цього закону. Згідно пояснень представника позивача ОСОБА_6 підставою звернення до суду є складання відносно позивачки процесуальних документів про корупційну діяльність, оскільки вона працює чиновником, в цей час з`явилися правові наслідки договору дарування.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		У підпункті «а» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.
		 
		У статті 23 «Про запобігання корупції» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
		 
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. 
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увагу на те, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22).
		 
		Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
		з урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів;
		цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем;
		приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню (зокрема, для унеможливлення застосуваннядо сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції»). При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції», то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача;
		відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
		 
		Обміркувавши обставини справи, встановлені судами, та аргументи учасників справи, колегія суддів, зауважує, що:
		 
		позивач посилалася на те, що договори дарування порушують інтереси та права ОСОБА_1 , оскільки мають наслідком сплату податку на дохід, який позивач фактично не отримувала, оскільки правочини були платними за ціною вище проведеної незалежної оцінки, та створюють ризики притягнення її до адміністративної відповідальності за корупційне діяння, яке вона фактично не здійснювала;
		суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування. Апеляційний суд, не змінивши в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, вважав, що: позовні вимоги про визнання договорів удаваними неефективні; позивачем не зазначено порушене право; позивачем не доведено підстави удаваності договорів дарування;
		суди не врахували, що: приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин; цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем; у разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним не для захисту цивільних прав та інтересів) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції», то відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача;
		встановивши, що відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в позові. Проте частково помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому судові рішення належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач в суді апеляційної інстанції визнавав позов, та відзиву на касаційну скаргу про те, що відповідач визнає позов в суді касаційної інстанції, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
		 
		Тлумачення статей 206, 373, 408 ЦПК України свідчить, що визнання позову відповідачем не допускається в суді апеляційної та касаційної інстанції, а можливе на будь-якій стадії провадження у справі в суді першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково прийняті без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Батюком Олегом Олександровичем, задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...