Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/99/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки; Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2023. Зареєстровано: 08.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/759/672/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022000000001378

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ун. № 759/99/23
		пр. № 1-кп/759/672/23 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 січня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого - судді:                                 ОСОБА_1 , 
		секретар судового засідання:                         ОСОБА_2 , 
		розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12022000000001378 за обвинуваченням 
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кисловодськ Ставропольського краю Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, 
		сторони кримінального провадження - прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_3 , будучи громадянином Російської Федерації та, перебуваючи на території Луганської та Донецької областей, у невстановлені дату і час, але не пізніше 11 вересня 2022 року, вчинив кримінальне правопорушення проти основ громадської безпеки України.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі - ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі - НЗФ) та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені НФЗ.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
		13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		НЗФ терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР» та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних НЗФ, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивні воєнні дії проти України.
		Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
		Починаючи з середини лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР».
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.
		У подальшому близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року ЗС РФ спільно з підрозділами НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, перетнули державний кордон України на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської областей та АР Крим, вторглися на територію суверенної держави Україна, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		У подальшому, Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. 
		Указом Президента України 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабно застосовувалися ЗС РФ із залученням НЗФ так званих «ДНР» та «ЛНР», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування РФ. 
		19 лютого 2022 року керівник так званої «ЛНР» ОСОБА_6 з метою збільшення чисельності особового складу НЗФ так званої «ЛНР» та приведення їх в повну бойову готовність, підписав указ № УГ-98/22 «Про оголошення мобілізації та застосування деяких заходів, спрямованих на забезпечення режиму військового стану, введеного на території Луганської народної Республіки», яким зобов`язав здійснити на всій території самопроголошеної республіки призов на військову службу громадян, які перебували в запасі. 
		Починаючи з середини лютого 2022 року (більш точні дата та час не встановлені) на тимчасово окупованій території Луганської області (частині території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошеної республіки розпочався набір учасників до НЗФ так званої «ЛНР».
		Одним з таких НЗФ, створених на території Луганської області, є так звана народна міліція Луганської народної Республіки» (далі - «НМ ЛНР»).
		Вказане НЗФ мало організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, дисципліну, визначений механізм вступу до підрозділу і порядок проходження в ньому служби. Учасники цього НЗФ проходили військову підготовку на тренувальних базах, які знаходились на території Луганської області, підконтрольній так званій «ЛНР», а також на території РФ; у своєму володінні мали та відкрито носили вогнепальну, холодну, вибухову та іншу зброю; постійно носили військову форму зразка ЗС РФ.
		22 лютого 2022 року Президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено. Того ж дня, Президент РФ, керівник так званої «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської області України, контрольовану так званою «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
		Громадянин РФ ОСОБА_3 достовірно знав, що ЗС РФ, НЗФ так званої «ЛНР», своїми спільними та узгодженими діями здійснюють широкомасштабні бойові дії на всій території України, розумів, що його призов та подальша служба в НЗФ так званої «ЛНР» передбачатиме участь в таких бойових діях. Така обізнаність особи випливає з того, що «визнання» 21 лютого 2022 року РФ самопроголошеної республіки «ЛНР», незалежною державою, здійснення РФ та так званою «ЛНР», спільних бойових дій проти України, оголошення загальної мобілізації на території самопроголошеної республіки, широко висвітлювалась в засобах масової інформації та на відкритих Інтернет-ресурсах. 
		Усвідомлюючи це, 19.02.2022 ОСОБА_3 , з метою вступу та участі в діяльності НЗФ «ЛНР», добровільно прибув до «військового комісаріату» за адресою: АДРЕСА_11 (більш точна адреса не встановлена), де власноручно написав заяву, що бажає бути добровільно мобілізованим та був включений до списків осіб, мобілізованих на військову службу до лав так званої «ЛНР».
		Цього ж дня ОСОБА_3 було призначено на посаду помічника гранатометника 1 відділення 2 взводу 1 роти 244 батальйону народної міліції Луганської народної республіки (далі - НМ ЛНР) та направлено в один з гуртожитків м. Алчевська.
		При цьому, з метою забезпечення єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліни, невстановленими особами було призначено керівний склад, які були безпосередніми керівниками ОСОБА_3 , а саме: командир батальйону НОМЕР_1 - невстановлена особа на ім`я ОСОБА_7 з позивним « ОСОБА_8 »; командир роти - невстановлена особа на ім`я ОСОБА_9 з позивним « ОСОБА_10 ». 
		У вечері 20.02.2022, (більш точний час не встановлено) ОСОБА_3 , реалізовуючи злочинну мету кримінального правопорушення, перебуваючи у складі зазначеного НЗФ за вказаною адресою, отримав зброю - автомат «АК-74» та 4 магазини до нього.
		Після цього, 21.02.2022 біля 04 год., ОСОБА_3 в складі 2 взводу, на військових автомобілях «УРАЛ» прибув на позицію АДРЕСА_10 та АДРЕСА_3 . На вказаній позиції ОСОБА_3 та військові його підрозділу змінили військових, які проходили службу по контракту, а також ОСОБА_3 отримав набої до «АК-74», спорядивши ними магазини. 
		На вказаній позиції ОСОБА_3 перебував протягом двох тижнів, де виконував поставлені задачі командирів, після чого був направлений на лікування в зв`язку з травмою ноги. 
		Наприкінці березня 2022 року ОСОБА_3 відрядили до 4 роти 2 батальйону 4 бригади 2 армійського корпусу «НМ ЛНР», де проходили службу військові по контракту. 
		Після чого, ОСОБА_3 в складі нового підрозділу передислокувався до АДРЕСА_4 , де знаходились їхні позиції. Наступного дня ОСОБА_3 було призначено помічником старшини з обов`язками по організації матеріально - технічного забезпечення та в подальшому, через декілька днів, ОСОБА_3 був призначений старшиною роти, в зв`язку з тим, що попередній старшина отримав тяжке поранення. 
		На початку квітня 2022 (більш точний час не встановлено) ОСОБА_3 був передислокований на позиції в АДРЕСА_3, отримавши наказ забезпечити військових їжею та боєприпасами. У вказаному населеному пункті був організований перевалочний пункт.
		В подальшому (більш точний час не встановлено), ОСОБА_3 передислоковувався в різні населенні пункти АДРЕСА_7.
		В період з 10.07.2022 по 14.07.2022 ОСОБА_3 разом з іншими військовими, за наказом командира батальйону - невстановленої особи на ім`я ОСОБА_7 з позивним « ОСОБА_8 », знаходився на «нульових» позиціях в АДРЕСА_5 , отримавши наказ зайняти позиції лісосмуги на західній частині селища.
		Далі, в період до 08.08.2022 ОСОБА_3 перебував на лікування в зв`язку з травмою ноги. Після чого повернувся до АДРЕСА_6 де дислокувалась його 4 рота 2 батальйону 4 бригади 2 армійського корпусу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та займався там матеріально-технічним забезпеченням до 22.08.2022.
		В період з 22.08.2022 в складі 4 роти ОСОБА_3 передислоковувався на позиції в різні населені пункти АДРЕСА_8. 
		06.09.2022 на позиції в АДРЕСА_9, де проходив службу ОСОБА_3 , прибув командир 4 роти - невстановлена особа на ім`я ОСОБА_9 з позивним « ОСОБА_10 », який призначив ОСОБА_3 на посаду заступника командира 1 взводу 4 роти 2 батальйону 4 бригади 2 армійського корпусу « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
		07.09.2022 група військових в складі 8 осіб на чолі з ОСОБА_3 отримала наказ передислокуватись на позицію в АДРЕСА_12 з метою охорони мінометної батареї. Перебуваючи на позиції, ОСОБА_3 організував чергування особового складу з метою охорони позиції та фіксування пересування військовослужбовців ЗС України. На вказаній позиції ОСОБА_3 перебував до 11.09.2022. 
		Таким чином, у період з 19 лютого по 11 вересня 2022 року ОСОБА_3 , перебуваючи в різних населених пунктах Луганської та Донецької областей, приймав участь в НЗФ «НМ ЛНР, вчиняв наступні дії:
		- здійснював окупацію та охорону захоплених територій;
		- виконував вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців ЗС РФ та осіб з числа учасників НЗФ «НМ ЛНР», які були за званням чи посадою вище;
		- облаштовував та укріплював блокпости в зазначених населених пунктах, здійснював інженерно-технічне облаштування позицій;
		- здійснював бойові чергування зі зброєю на блок-постах та на інших облаштованих бойових позиціях з метою виявлення фактів переміщення військовослужбовців та техніки Збройних Сил України та здійснення доповідей про це своїм командирам; 
		 
		- здійснював перевірку документів у цивільних осіб, які рухались через блокпости, перевірку їх особистих речей та огляд транспортних засобів, забезпечував контрольно-пропускні функції та охорону блокпостів;
		- приймав активну участь у візуальному спостереженні за повітряним простором з метою виявлення та знешкодження безпілотних літальних апаратів Збройних Сил України з наявної в нього автоматичної зброї;
		- інші незаконні дії у складі НЗФ «НМ ЛНР».
		ОСОБА_3 , як учасник НЗФ «НМ ЛНР», який діяв на боці держави-агресора у цьому міжнародному збройному конфлікті, у відповідності до п. п. 1, 2 ч. А, ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року (ІІІ Женевська конвенція), ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 08 червня 1977 року (Протокол І), п. 29 Глави 2 розділу I Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 164, мав статус комбатанта та був зобов`язаний дотримуватись у своїх діях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
		При цьому, ОСОБА_3 відкрито носив при собі вогнепальну зброю, був одягнений у військову форму зразка ЗС РФ із закріпленим на руках та ногах розпізнавальним знаком у вигляді червоної стрічки, що характеризувало носія форми як причетного до складу ЗС РФ та НЗФ «НМ ЛНР».
		Тобто, ОСОБА_3 , діючи умисно, в період з 19 лютого по 11 вересня 2022 року на території Луганської та Донецької областей приймав участь у діяльності НЗФ «НМ ЛНР».
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за наведених вище обставин визнав у повному обсязі, щиро покаявся і надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення, пояснивши, що дійсно 19.02.2022 на території «ЛНР» було оголошено мобілізацію та в цей же день він добровільно прибув до військового комісаріату в м. Алчевськ Луганської області, де написав заяву про добровільну мобілізацію на військову службу до лав «ЛНР». Після чого, він в період з 19.02.2022 по 11.09.2022 проходив службу в різних місцях на території Луганської та Донецької областей, виконуючи вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців ЗСРФ та осіб з числа учасників НЗФ «НМ ЛНР». Крім того, ОСОБА_3 підтвердив всі фактичні обставини вчинення кримінально правопорушення викладені в обвинувальному акті.
		Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даної справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
		За таких обставин суд вважає вину ОСОБА_3 доведеною повністю, дії обвинуваченого кваліфікує за ч. 2 ст. 260 КК України, оскільки він брав участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, під психоневрологічним та наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і міра покарання повинна бути пов`язана з позбавленням волі та визначена у межах санкції ч. 2 ст. 260 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є у його власності, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.  
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 368, 369-371, 373-376 КПК України, ч. 15 ст. 615 КПК України, ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд, 
		 
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, за яким призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності.
		Запобіжний захід  ОСОБА_3  залишити без змін - тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України до набрання вироком законної сили.
		Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 02.11.2022, тобто з моменту його фактичного затримання.
		Речові докази: військовий одяг - знищити.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Суддя                                                                                        ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...