Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/2585/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2023. Зареєстровано: 08.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.
Дата набрання законної сили: 13.03.2023
Номер судового провадження: 2/243/182/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Номер провадження 2/243/182/2023
		Номер справи 243/2585/22
		РІШЕННЯ
		І м е н е м У к р а ї н и
		(Заочне)
		 
		«08» лютого 2023 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
		головуючого - судді Хаустової Т.А.,
		за участю секретаря судового засідання  Корчма О.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації, за участю третьої особи: Міністерства закордонних справ України про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на нерухоме майно,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_2 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації, за участю третьої особи: Міністерства закордонних справ України про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 квітня 2013 року він та ТОВ «БІГ БУД» уклали Договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4 від 26 квітня 2013 року. За вказаним договором продавець повинен був добудувати у ІІІ кварталі 2014 року та передати покупцеві, тобто, позивачу квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , загальною площею майна 85,27 м.кв.
		На виконання умов Договору позивач здійснив оплату на користь продавця:
		-до 30 травня 2013 року, а оплату здійснено 15 травня 2013 року в сумі 449281,00 гривень, що станом на 15 травня 2013 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 43325,07 євро або дорівнює 56230,41 доларів США;
		-до 01 березня 2014 року, а оплату здійснено 06 березня 2014 року в сумі 86 216,00 гривень, що станом на 06 березня 2014 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 6,620 євро або дорівнює 9,130 доларів США, а всього 535497,14 грн., що дорівнює 49945,07 євро або 65360,41 доларів США.
		14 квітня 2014 року було розпочато АТО. Ніякого майна за договором побудовано не було і жодних грошей позивачу ніхто не повернув.
		У жовтні 2014 року сім`я позивача прибула на підконтрольну українській владі територію у м. Слов`янськ, де стала на облік в органах державної влади.
		У 2018 році позивач звернувся до суду з вимогами зобов`язати продавця виконати зобов`язання за Договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4 від 26 квітня 2013 року, але в задоволенні його вимог було відмовлено, продавця звільнено від обов`язку за договором внаслідок настання непереборної сили  акту тероризму у м. Донецьку.
		З 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан внаслідок повномасштабного вторгнення відповідача.
		За наслідками збройної агресії Російської Федерації, постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до норм ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Абзац 3 ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає, що місто Донецьк є тимчасово окупованим Російською Федерацією з 07 квітня 2014 року.
		Відповідно до положень ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
		За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Позивачем внаслідок дій відповідача втрачено особисте майно, а саме:
		-15 травня 2013 року - 449281,00 гривень, що станом на 15 травня 2013 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 43325,07 євро або дорівнює 56230,41 доларів США;
		-06 березня 2014 року - 86 216,00 гривень, що станом на 06 березня 2014 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 6,620 євро або дорівнює 9,130 доларів США, а всього 535497,14 грн., що дорівнює 49945,07 євро або 65360,41 доларів США.
		Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Абзац 3 ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає, що місто Донецьк є тимчасово окупованим Російською Федерацією з 07 квітня 2014 року.
		Позивач на теперішній час права власності на вказане нерухоме майно не має.
		30 вересня 2022 року відбулась анексія території у вигляді насильницького приєднання до Російської Федерації міста Донецьк.
		Водночас, позивачу стало відомо, що об`єкт будівництва: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , знищено внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ, що поєднане із порушенням законів та звичаїв війни.
		20 жовтня 2022 року позивачем спрямована заява до правоохоронних органів про притягнення до кримінальної відповідальності за умисне знищення майна внаслідок терористичного акту, про що було внесено відомості до ЄРДР.
		В Україні передбачається створення фонду ліквідації наслідків збройної агресії у складі спеціального фонду державного бюджету з метою ліквідації наслідків, спричинених збройною агресією РФ проти України.
		Позивач зазначає про необхідність встановлення юридичного факту знищення об`єктів будівництва - квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ.
		Від встановлення даного факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника.
		В зв`язку з викладеним позивач просить суд:
		- встановити юридичний факт, що об`єкти будівництва: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 , були знищені внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ;
		- стягнути з РФ на користь ОСОБА_2 шкоду за порушення права власності на майно внаслідок тимчасової окупації території України, збройної агресії, збройного конфлікту, у сумі 535497,14 грн., що станом на 07 квітня 2014 року еквівалентно 49945,07 євро або 65360,41 доларів США, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми з 07 квітня 2014 року по дату винесення рішення.
		Позивач ОСОБА_2 , до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити.
		Представник відповідача, Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації, повідомлявся про розгляд справи в суді, а також про необхідність надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив.
		Верховний Суд у Постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював наступні правові висновки:
		 предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;
		 місцем завдання шкоди є територія суверенної держави  України;
		 передбачається, що шкода є завданою агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави  України;
		 вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави  України, що закріплено в Статуті ООН;
		 національне законодавство України керується тим, що, за загальним правилом, шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
		Таким чином, Верховний Суд дійшов висновків, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
		Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		  Верховний Судтакож установивпідстави длявисновку проте,що,починаючи з2014року,немає необхідностів направленнідо посольстваРФ вУкраїні запитівщодо згодиРФ бутивідповідачем усправах провідшкодування шкодиу зв`язкуз вчиненнямРФ збройноїагресії протиУкраїни йігноруванням неюсуверенітету татериторіальної цілісностіУкраїнської держави.А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.
		Згідно ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 
		У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах справи доказами та ухвалити заочне рішення.
		Представник третьої особи, Міністерства закордонних справ України, своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, до суду не з`явився, надав суду Клопотання про розгляд справи за його відсутності, в письмових поясненнях зазначив, що діяльність дипломатичних представництв України в РФ, та РФ в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені в зв`язку з широкомасштабною збройною агресією РФ проти суверенітету та територіальної цілісності України, застосування алгоритму з отримання згоди РФ на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
		Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ч. 1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Згідно з ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
		Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		В судовому засіданні встановлено, що 26 квітня 2013 року ТОВ «БІГ БУД» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали Договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майнові права, що належать продавцеві, на квартири АДРЕСА_3 , майнові права на яку складають предмет цього договору, вимоги щодо якісних та кількісних характеристик якої визначені у додатку №1 до цього Договору, та сплатити продавцеві вартість майнових прав на неї, визначену у розділі 4 цього договору.
		Відповідно до п.3.1.1 вказаного Договору продавець зобов`язаний у ІІІ кварталі 2014 року добудувати та здати в експлуатацію об`єкт будівництва.
		Відповідно до Додатку 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 4 та Додатку №2 до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 4 вартість майнових прав на квартиру складає 562 782 грн., виходячи з вартості майнових прав в перерахунку на 1 кв. м - 6 600 грн.
		Згідно з Випискою за особовими рахунками позивача з 25 квітня 2013 року до 31 липня 2017 року ОСОБА_2 відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 4 перерахував на рахунок ТОВ «БІГ БУД» грошові кошти: 28 травня 2013 року  463 016,00 грн., 04 жовтня 2013 року - 21 000,00 грн., 28 жовтня 2013 року - 15 740,00 грн., 28 жовтня 2013 року - 15 741,14 грн., 06 березня 2014 року - 20 000,00 грн.
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 жовтня 2021 року за №280086151, 31 липня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Плугатирьовою В.В. зареєстровано Договір іпотеки, за яким іпотекодержателем є Донецьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», іпотекодавцем є ОСОБА_2 , предмет іпотеки: майнові права на нерухомість (квартири), будівництво яких не завершено, які є об`єктом інвестування і мають наступні основні характеристики: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , на 3 поверсі. 
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої були частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, в тому числі, і м. Донецьк. Через зазначені обставини ТОВ «БІГ БУД» не добудував, не здав, не ввів в експлуатацію та не склав Акт приймання-передачі технічних паспортів об`єктів будівництва - квартир АДРЕСА_3 , відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 4.
		У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ТОВ «БІГ БУД», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Донецьке регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив зобов`язати ТОВ «БІГ БУД» виконати зобов`язання за Договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 4: добудувати, здати, ввести в експлуатацію, скласти Акт приймання-передачі технічних паспортів об`єктів будівництва - квартир АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5 , відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 4 та у стані відповідно до характеристики квартир, викладеної у додатку № 1 до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 4.
		Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року та Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення мотивовані тим, що порушення зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 26 квітня 2013 року № 4, укладеним між ТОВ «БІГ БУД» та ОСОБА_2 , сталося внаслідок непереборної сили, що виключає цивільно-правову відповідальність ТОВ «БІГ БУД» у зобов`язанні.
		Згідно з Довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 29 жовтня 2014 року за №1429002030, ОСОБА_2 постійно проживав в АДРЕСА_6 , і 10 вересня 2014 року перемістився з тимчасово окупованої території до АДРЕСА_7 .
		Згідно з Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 липня 2017 року за №0000263445, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_6 , з 12 липня 2017 року фактично проживає в АДРЕСА_8 .
		Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_2 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_3 , Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту що має юридичне значення, та встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_2 , у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 20 жовтня 2022 року, у період з 2014 року по 2022 рік в результаті збройної агресії РФ було знищено належне йому майно, а саме дві квартири за адресою: АДРЕСА_9 , про що 14 листопада 2022 року внесено відомості до ЄРДР за №22022050000006532 з правовою кваліфікацією ч.1 ст.438 КК України, а ОСОБА_2 визнано потерпілим за вказаним кримінальним провадженням.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 
		Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений ч. 1 ст. 315 ЦПК України.
		Разом з тим, ч. 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, щоу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
		Отже, при зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		Встановлення юридичного факту за рішенням суду у даній справі безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявника.
		Згідно з Додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, м. Донецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		За таких обставин, встановлення факту, що має юридичне значення, щодо знищення об`єктів будівництва внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією РФ, можливе лише у судовому порядку, оскільки від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника, зокрема, відшкодування шкоди. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявника.
		Якщо майно знаходиться на тимчасово окупованій території, і власник не може ним користуватись через очевидну загрозу для свого життя та здоров`я, його право на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право власності, передбачене ст. 41 Конституції України, гл. 23 ЦК України, є порушеним. Це порушення не залежить від того, що майно, доступ до якого втрачено, є непошкодженим. Власник може вимагати відшкодування нанесених йому збитків.
		За змістом ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Крім того, одним з актів, який заслуговує на увагу з даної тематики, є Принципи ООН щодо реституції житла та майна в контексті повернення біженців і переміщених осіб, резолюція 2005/21 (принципи Пін`єйру).
		Принципи Пін`єйру - це лише рекомендації. Але саме на ці міжнародні стандарти повинна орієнтуватися держава-член ООН.
		Рада Європи також визнала керівними Принципи Пін`єйру для своїх держав-членів (Резолюція та Рекомендація ПАРЄ щодо вирішення майнових проблем біженців та переміщених осіб).
		Принципи Пін`єйру містять детальні рекомендації щодо механізму реституції та/або компенсації. Так, згідно з Принципом 13, «кожен, хто був безпідставно або незаконно позбавлений житла, землі та/або майна, повинен мати можливість подати заяву про реституцію та/або компенсацію незалежному та неупередженому органу, щоб він прийняв відповідне рішення та повідомив про це особу. Держави не повинні встановлювати жодних передумов для подання заяви про реституцію… Держави забезпечують, щоб процес подачі та розгляду претензій про реституцію був доступний для… переміщених осіб незалежно від місця їх проживання в момент переміщення… Держави докладають зусиль до створення в усіх порушених районах, де в даний час проживають потенційні заявники, центрів і бюро з розгляду претензій про реституцію… Держави забезпечують, щоб особам, які бажають подати претензію про реституцію, надавалася належна, по можливості безкоштовна, правова допомога».
		Відповідно до Принципу 14 при розробці та реалізації відповідних механізмів держава повинна консультуватися із самими переселенцями: «держави та інші відповідні… суб`єкти забезпечують, щоб програми добровільної репатріації та реституції житла, землі і майна здійснювалися при належних консультацій з особами, групами і громадами, чиї права порушені, та за їх участю».
		15-й Принцип, як один з невід`ємних компонентів будь-якої програми реституції, держави створюють або відновлюють національні багатоцільові кадастрові або інші системи реєстрації прав на житло, землю і майно, при чому для цього використовується вся наявна інформація: не лише документи, але й судові рішення, та навіть особисті свідчення людей. За замовчуванням, «держави можуть в кінцевому підсумку виходити з того, що особи, які залишають свої домівки в певний період, який характеризується насильством або лихом, роблять це з причин, пов`язаних з насильством або лихом, і тому мають право на реституцію житла, землі і майна». В рекомендаціях також зазначається, що угоди щодо зміни власника майна, підписані під примусом, не мають юридичної сили.
		Право на реституцію та/або компенсацію мають не лише офіційні власники житла, але й ті, хто, наприклад, користувався житлом у муніципальній власності (Принцип 16). ООН також зазначає, що в процесі реституції треба хоча б певною мірою захищати також права тих, хто за цей час міг оселитися в домі переміщеної людини (принцип 17), але це не повинно відбуватися на шкоду власників, які були змушені залишити свою домівку. Більше того, держава повинна захищати майно людей, вживати спеціальних заходів для запобігання руйнуванню або розграбуванню покинутого житла, землі та майна (принцип 20.4). Якщо відповідні рішення щодо повернення майна або компенсації були прийняті, вони мають виконуватися, в тому числі примусово (принцип 20.1).
		Згідно з 21-м Принципом «всі переміщені особи мають право на повну та ефективну компенсацію як невід`ємну складову процесу реституції. Компенсація може бути грошовою або натуральною. Держави гарантують, що компенсація застосовується лише тоді, коли фактична реституція не є можливою, або коли постраждала сторона свідомо і добровільно приймає компенсацію замість реституції». Навіть якщо житло знищене та більше не існує, власник повинен мати можливість його відновити.
		Отже, держава, що окупувала територію, зобов`язана створити прозорі, оперативні та зрозумілі механізми для забезпечення розгляду та задоволення претензій та скарг, пов`язаних з реституцією порушених майнових прав або виплати компенсації за такі порушення. 
		Це корелює з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою також гарантується право кожної особи (як фізичної, так і юридичної) на мирне володіння майном й право на ефективний засіб правового захисту своїх порушених прав та свобод.
		Тож, з точки зору міжнародного права, відповідальність за протиправну поведінку представників своїх збройних сил несе держава-агресор - РФ.
		Наразі РФ не створила жодного відповідного механізму, і не вбачається наміру сплачувати компенсації за порушені майнові права українців. 
		Проте, відповідні нормативні акти, які регулюють зазначені питання, існують, і суди наділені правом перевіряти в межах поданих скарг дотримання цих прав, зокрема, з боку РФ, й призначати компенсації в разі виявлення порушень.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду у даній справі в частині встановлення факту знищення об`єктів будівництва внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією РФ, безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявника, зокрема, права на компенсацію. 
		Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2022 року було встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_2 у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		В 2022 році об`єкти будівництва в м. Донецьку, майнові права на які належали ОСОБА_2 , були зруйновані, за його заявою за даним фактом було порушене кримінальне провадження, а його визнано потерпілим.
		Суд погоджується з тим, що знищення об`єктів будівництва відбулось внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією РФ, та вважає за можливе встановити юридичний факт, що об`єкти будівництва: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , знищені внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
		Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України. 
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
		Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		За приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. 
		Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. 
		Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
		При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 
		Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. 
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому ці факти не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.
		Відомим також є той факт, що 24.02.2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
		У результаті агресивних дій РФ в м. Донецьку, знищено об`єкти будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_9 , на будівництво яких ОСОБА_2 перераховано суму 535497,14 грн. 
		Приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Діями з боку РФ було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності ОСОБА_2 . Тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є РФ.
		Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої майно ОСОБА_2 знищено, а він сам змушений відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
		РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. 
		Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
		РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
		Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Матеріалами справи підтверджено, що в м. Донецьку на підставі укладеного Договору відбувалось будівництво житлового об`єкту, на яке позивачем було перераховано кошти в сумі 535497,14 грн. Після початку збройної агресії РФ будівництво об`єкта було припинено, право власності у позивача на збудовану нерухомість не виникло через порушення будівельною організацією своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, за рішенням суду будівельник звільнений від відповідальності за порушення зобов`язань внаслідок непереборної сили, гроші, перераховані позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, позивачеві не повернуті.
		Позивачем заявлено вимоги про стягнення завданої йому матеріальної шкоди з зазначенням еквіваленту в іноземній валюті та одночасно з застосуванням ст.625 ЦК України, на що суд зазначає наступне.
		За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		Суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.
		Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.
		Вказаний правовий висновок відповідає постанові Великої Палати у справі №761/12665/14-ц від 04 липня 2018 року (провадження № 14-134цс18).
		Договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №4, укладеним 26 квітня 2013 року між ТОВ «БІГ БУД» (продавець) та ОСОБА_2 , було визначено вартість майнових прав на квартиру, виходячи з вартості за 1 кв. м - 6 600 грн., тобто, в гривнях. Оплата за вказаним договором також проводилась в гривнях, загалом позивачем сплачено 535497,14 грн.
		Тобто, розмір завданої позивачу шкоди, яка підлягає відшкодуванню, становить 535497,14 грн.
		За змістомстатті 1 Закону"Проіндексацію грошовихдоходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
		Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
		Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
		Відповідне положення міститься у постанові ВС від 22 червня 2020 року у справі № 752/10525/16-ц.
		Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Розрахунок інфляційних витрат за весь час прострочення здійснюється за формулою:
		ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІN : 100 ) , 
		де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... 
		ІІN - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
		Індекс інфляції за період з 07 квітня 2014 року по 08 лютого 2023 року становить:
		за квітень 2014 року  103,30; травень 2014 року  103,80; червень 2014 року  101,00; липень 2014 року  100,40; серпень 2014 року  100,80; вересень 2014 року  102,90; жовтень 2014 року  102,40; листопад 2014 року  101,90; грудень 2014 року  103,00;
		за січень 2015 року  103,10; лютий 2015 року  105,30; березень 2015 року  110,80; квітень 2015 року  114,00; травень 2015 року  102,20; червень 2015 року  100,40; липень 2015 року  99,00; серпень 2015 року  99,20; вересень 2015 року  102,30; жовтень 2015 року  98,70; листопад 2015 року  102,00; грудень 2015 року  100,70;
		за січень 2016 року  100,90; лютий 2016 року  99,60; березень 2016 року  101,00; квітень 2016 року  103,50; травень 2016 року  100,10; червень 2016 року  99,80; липень 2016 року  99,90; серпень 2016 року  99,70; вересень 2016 року  101,80; жовтень 2016 року  102,80; листопад 2016 року  101,80; грудень 2016 року  100,90;
		за січень 2017 року  101,10; лютий 2017 року  101,00; березень 2017 року  101,80; квітень 2017 року  100,90; травень 2017 року  101,30; червень 2017 року  101,60; липень 2017 року  100,20; серпень 2017 року  99,90; вересень 2017 року  102,00; жовтень 2017 року  101,20; листопад 2017 року  100,90; грудень 2017 року  101,00;
		за січень 2018 року  101,50; лютий 2018 року  100,90; березень 2018 року  101,10; квітень 2018 року  100,80; травень 2018 року  100,00; червень 2018 року  100,00; липень 2018 року  99,30; серпень 2018 року  100,00; вересень 2018 року  101,90; жовтень 2018 року  101,70; листопад 2018 року  101,40; грудень 2018 року  100,80;
		за січень 2019 року  101,00; лютий 2019 року  100,50; березень 2019 року  100,90; квітень 2019 року  101,00; травень 2019 року  100,70; червень 2019 року  99,50; липень 2019 року  99,40; серпень 2019 року  99,70; вересень 2019 року  100,70; жовтень 2019 року  100,70; листопад 2019 року  100,10; грудень 2019 року  99,80;
		за січень 2020 року  100,20; лютий 2020 року  99,70; березень 2020 року  100,80; квітень 2020 року  100,80; травень 2020 року  100,30; червень 2020 року  100,20; липень 2020 року  99,40; серпень 2020 року  99,80; вересень 2020 року  100,50; жовтень 2020 року  101,00; листопад 2020 року  101,30; грудень 2020 року  100,90;
		за січень 2021 року  101,30; лютий 2021 року  101,00; березень 2021 року  101,70; квітень 2021 року  100,70; травень 2021 року  101,30; червень 2021 року  100,20; липень 2021 року  100,10; серпень 2021 року  99,80; вересень 2021 року  101,20; жовтень 2021 року  100,90; листопад 2021 року  100,80; грудень 2021 року  100,60;
		за січень 2022 року  101,30; лютий 2022 року  101,60; березень 2022 року  104,50; квітень 2022 року  103,10; травень 2022 року  102,70; червень 2022 року  103,10; липень 2022 року  100,70; серпень 2022 року  101,10; вересень 2022 року  101,90; жовтень 2022 року  102,50; листопад 2022 року  100,70; грудень 2022 року  100,70;
		за січень 2023 року  101,30.
		Таким чином, індекс інфляції дорівнює: (103,30 : 100) x (103,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (99,90 : 100) x (99,70 : 100) x (101,80 : 100) x (102,80 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (101,00 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) = 3.75420900
		Інфляційні витрати за період з 07 квітня 2014 року по 08 лютого 2023 року склали 535497,14 x 3.75420900 - 535497,14 = 1474871,04 грн.
		Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: 
		С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
		Кількість днів за період з 07 квітня 2014 року по 08 лютого 2023 року становить 3213 днів.
		Таким чином, 3% річних складають 535497,14 х 3 х 3213 : 365 :100 = 141415,26 грн.
		Отже, загальний розмір заподіяної позивачу матеріальної шкоди становить 535497,14 (сума боргу) + 1474871,04 (інфляційне збільшення) + 141415,26 (3% річних) = 2151783,44 грн.
		 
		Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що позивачем доведено обставини, на які він посилався як на підставу позовних вимог, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		Відповідно до п/п 1,2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; з позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено з 1 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн.
		Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
		Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Таким чином, в даній справі судовий збір за вимогу немайнового характеру складає 992,40 грн. та за вимогу майнового характеру 12 405 грн.
		Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 13397,40 грн.
		На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 16, 22, 625, 1166 ЦК України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 доРосійської Федераціїв особіПосольства РосійськоїФедерації,за участютретьої особи:Міністерства закордоннихсправ Українипро відшкодуванняшкоди,завданої узв`язку зтимчасовою окупацієютериторії України,збройною агресією,збройним конфліктом,що призвелидо порушенняправа власностіна нерухомемайно - задовольнити повністю.
		 
		Встановити юридичний факт того, що об`єкти будівництва: квартира АДРЕСА_10 , майнові права на які належать ОСОБА_2 , знищені внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
		 
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27) на користь  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого як ВПО за адресою: АДРЕСА_8 , шкоду за порушення права власності на майно в сумі 535497,14 грн., інфляційні витратиза періодз 07квітня 2014року по08лютого 2023року врозмірі 1474871,04грн.,3%річних врозмірі 141415,26 грн.,а загалом2151783,44 грн. (два мільйони сто п`ятдесят одна тисяча сімсот вісімдесят три грн. 44 коп.).
		 
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 27) на користь держави на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в розмірі 13 397,40 грн. (тринадцять тисяч триста дев`яносто сім грн. 40 коп.).
		 
		Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		 
		Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		Повне судове рішення складено 08лютого 2023 року.
		 
		Головуючий:
		суддя Слов`янського 
		міськрайонного суду                  Т.А.Хаустова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...