Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 455/1378/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2023
Номер судового провадження: 61-7964ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова                              
		Іменем України                                          
		 
		25 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 455/1378/18
		провадження № 61-7964св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,                    
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - комунальний заклад Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», 
		треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» на постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,                   у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»,  треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» (далі - КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»), треті особи: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація КЗ «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		В обґрунтування своїх вимог зазначала, що наказом від 14 вересня 2007 року № 58 вона прийнята на роботу в КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат», яку в подальшому перейменовано на КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», на посаду вихователя. 
		 
		Наказом від 30 серпня 2008 року № 144 трудовий договір на посаді вихователя визнаний безстроковим. 
		 
		Позивач вказувала, що загальний трудовий стаж становив 25 років, а на посаді вихователя - 11 років. 
		 
		Наказом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат»                                      від 26 вересня 2018 року № 149-к її звільнено з роботи з 27 вересня 2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки воно проведено з порушенням встановленого порядку звільнення та без належних для звільнення з роботи підстав. 
		 
		Зазначала, що 30 травня 2018 року на педагогічній нараді школи її усно попереджено про можливе скорочення посади та можливе звільнення з роботи з 01 вересня 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, проте в КЗ ЛОР КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» у штатному розписі значилося 24 посади вихователів і тільки чотирьом вихователям керівництво школи надало попередження про звільнення з роботи. 
		 
		Позивач вказувала, що 01 вересня 2018 року вона приступила до роботи на посаді вихователя з попередніми умовами праці і продовжувала надалі працювати. Однак 25 вересня 2018 року директор навчального закладу надав інше повідомлення, а саме: про зміну умов трудового договору щодо зменшення її педагогічного навантаження з 23 годин до 14 годин, з чим вона не погодилася. 
		 
		26 вересня 2018 року директор навчального закладу звернувся з письмовим поданням до голови профспілкового комітету Добромильської спеціальної загальноосвітня школа-інтернат» про надання згоди на звільнення її з роботи за скороченням штату відповідно до пункту  1 статті 40 КЗпП України. 
		 
		Не дочекавшись засідання профспілкового комітету, директор КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа інтернат» без рішення профспілкового органу 26 вересня 2018 року видав наказ № 149-к про її звільнення з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Як зазначено у самому наказі про звільнення від 26 вересня 2018 року № 149-к, її звільнено внаслідок відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.
		 
		Позивач вважає, що таке звільнення повинно було відбутися після спливу двомісячного терміну після попередження, чим відповідач порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Її було звільнено з роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, не зважаючи на те, що у навчальному закладі мало місце скорочення чисельності вихователів і звільнення з роботи повинно бути проведено у зв`язку із скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. 30 травня                      2018 року її було попереджено про звільнення з роботи з підстав скорочення чисельності працівників, однак звільнено за зміною істотних умов праці.
		 
		Звільняючи її з роботи, відповідач не взяв до уваги, що зміна істотних умов праці є лише наслідком змін в організації виробництва та праці й лише за наявності останніх допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою (частина третя статті 32 КЗпП України).
		 
		Позивач вважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки воно проведено з порушенням встановленого порядку звільнення та без належних для звільнення з роботи підстав.
		 
		Посилаючись на порушення її прав, ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ директора КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 149-к про звільнення її з роботи з посади вихователя з 27 вересня 2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України; 
		- поновити її на роботі на посаді вихователя КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа-інтернат» з 27 вересня 2018 року; 
		- стягнути з КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа-інтернат» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2018 року до дня поновлення на роботі;
		- судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		 
		Рішенням  Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зміна істотних умов праці в КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» була прогнозованою, про що було відомо позивачу ще з 30 травня 2018 року. Про зміну істотних умов праці було повідомлено кожного педагогічного працівника більш ніж за два місяці. До 25 вересня 2018 року тривали процедури, від яких залежало завершення процесу зміни умов праці, істотні умови праці, а саме: тижневе педагогічне навантаження суттєво змінилося для усього педагогічного колективу школи, в тому числі і для позивача. Оскільки позивач відмовлялася від продовження роботи у нових умовах праці при зменшеному навантаженні, то її звільнення є правомірним.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» від 26 вересня 2018 року № 149-к про звільнення                         ОСОБА_1 з посади вихователя з 27 вересня 2018 року через відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці на підставі                пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді вихователя КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» з 27 вересня 2018 року.
		 
		Стягнено з КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» на користь ОСОБА_1 323 316,98 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		В іншій частині позову відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, звільняючи позивача за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, відповідач письмово не попередив працівника про звільнення за цією підставою, не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, а також позивача звільнено до спливу двохмісячного терміну. Питання забезпечення позивача іншою роботою не вирішувалося.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		У серпні 2022 року КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2012 року в справі № 6-59цс12, від 23 березня 2016 року в справі № 6-2748цс15, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 601/1513/18, від 02 жовтня 2019 року в справі № 752/346/18,                                    від 28 листопада 2018 року в справі № 559/321/16.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до матеріалів справи, зокрема, відповідно до затверджених відповідачем та погоджених Департаментом освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації мережі груп та сітки виховних годин за 2017-2018 та 2018-2019 навчальні роки, протоколів засідань педагогічної ради, пояснень свідків та позивача, які свідчать про те, що на 2018-2019 навчальний рік відповідач набирав меншу кількість вихованців порівняно з попереднім навчальним роком, що означає зменшення виховних годин, тобто зміну організації праці вихователів, а саме - зміну їх режиму праці. В цілому навантаження вихователів школи на 2018-2019 навчальний рік у порівнянні з 2017-2018 навчальним роком зменшилося на 182 виховні години, що приблизно становить на 8 повних виховательських ставок менше.
		Тому зміна організації праці вихователів, а саме: зміна такої істотної умови праці як режим праці, є обставиною, яку ніхто з учасників справи, включаючи позивача, не оспорює, а тому і не підлягає доказуванню.
		 
		Внаслідок змін в організації праці відповідач не здійснював скорочення чисельності або штату працівників, а пропонував усім вихователям продовжити роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, посадою, але за новими умовами праці.
		 
		Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що Львівський апеляційний суд у складі іншої колегії переглядав судові рішення в аналогічних справах щодо інших вихователів, з ідентичним предметом спору та предметом доказування (справи № 455/1376/18 та № 455/1377/18), за результатами розгляду яких суд залишив рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог без змін.
		 
		Зазначає, що і в цій справі, яка є предметом розгляду, і в зазначених вище справах встановлювалися аналогічні обставини, а саме: повідомлення роботодавцем 30 травня 2018 року педагогічного персоналу, в тому числі і усіх без винятку осіб, які обіймали посаду вихователя, про менший набір учнів на наступний навчальний рік, що обумовить зміну режиму роботи - зменшення тижневого навантаження; з трудовим колективом велися переговори виключно на предмет продовження роботи в нових умовах праці, а не скорочення штату, і тривали ці переговори впродовж не повних 4 місяців (з кінця травня до другої половини вересня), тобто встановлювалися саме ті обставини, які обумовлювали зміни в організації виробництва і праці для всіх вихователів, у тому числі і для позивача у цій справі. У зазначених вище справах суд апеляційної інстанції встановив наявність змін в організації праці педагогічного колективу відповідача та підтвердив законність дій відповідача в процедурі припинення трудових договорів із тими особами, які відмовилися продовжувати роботу в нових умовах праці.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. 
		 
		22 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка не підлягає негайному виконанню, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		 
		Ухвалою Верховного Суду 19 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими. Тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		14 вересня 2007 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду вихователя в Добромильську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат, яку в подальшому перейменовано на КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»                      (т. 1 а. с. 14 зворотної сторони).
		 
		Наказом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» 
		від 29 травня 2018 року № 101 «Про зміни в організації праці педагогічних працівників» у зв`язку зі зменшенням кількості учнів, та, як наслідок, зменшенням кількості класів виховних груп, зі зміною умов праці всіх вчителів та вихователів у новому 2018-2019 навчальному році, наказано організувати з педагогічним персоналом школи, вчителями та вихователями наради на предмет організації праці у змінених умовах з розподілу зменшеного педагогічного навантаження між конкретними педагогічними працівниками на новий 2018-2019 навчальний рік та погодження проєкту нового тижневого навантаження (т. 1 а. с. 60).
		 
		На засіданні педагогічної ради 30 травня 2018 року (оформленого протоколом                  № 8), на якому були присутні 40 педпрацівників, вирішено взяти до уваги інформацію про можливе зменшення кількості учнів та вихователів                          школи-інтернату та протягом літа 2018 року зробити все можливе, щоб кількість учнів та вихованців школи значно збільшилася на початок навчального року. Вважати, що всі педагогічні працівники школи-інтернату ознайомлені з персональним попередженням про можливе зменшення навантаження та скорочення виховних посад на початок наступного навчального року (т. 1 а. с. 61-64).
		 
		У протоколі засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року № 8 вказано, що директор школи персонально ознайомив педагогічних працівників із персональним попередженням та вручив його особисто кожному в руки, зазначив, що переважна більшість педагогічних працівників поставили підписи на персональному попередженні про те, що ознайомлені з ним, проте менша частина вчителів та вихователів відмовилися підписувати вказане попередження. 
		 
		Персональним попередженням КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 30 травня 2018 року № 273 на ім`я                        ОСОБА_1 останню попереджено, що відповідно до частини третьої                               статті 32 КЗпП України у зв`язку із можливими змінами організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці, а саме: на вересень 2018-2019 навчального року можливе зменшення чисельності вихованців школи та кількості виховних груп, що, в свою чергу, призведе до можливого скорочення її посади та можливого звільнення її з роботи 01 вересня 2018-2019 року навчального року (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) (т.  1 а. с. 69, т. 2 а. с.139).
		 
		Актом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» засвідчено факт про те, що на засіданні педагогічної ради від 30 травня                     2018 року (протокол засідання педради № 8) директором школи-інтернату Мулем В. Є. було ознайомлено та передано в руки особисто кожному вихователю школи-інтернату персональне попередження про можливе зменшення чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, відповідно можливе зменшення кількості виховних груп та про можливе скорочення виховательських посад і можливе звільнення з роботи 01 вересня 2018-2019 навчального року (пункт 1 частини першої                статті 40 КЗпП України) педагогічних працівників (т. 1 а. с. 70).
		 
		Наказом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» 
		від 30 травня 2018 року № 102 «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернаті на початок 2018-2019 навчального року», виходячи із рішення педагогічної ради школи-інтернату від 30 травня 2018 року, оформленого протоколом № 8, та враховуючи ситуацію, яка склалася із набором учнів-вихованців на початок 2018-2019 навчального року, враховуючи той факт, що переважна більшість вчителів написали заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (18 годин), що дає право відмовитися від процедури скорочення вакантних посад, у зв`язку із можливим зменшенням чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, рекомендовано вихователям школи-інтернату, щоб обминути процедуру скорочення виховательських посад, до початку 2018-2019 навчального року написати заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (25 годин), протягом літа 2018 року всім педагогічним працівникам вжити заходів, щоб не допустити зменшення кількості вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року (т. 2 а. с. 138).
		 
		Протоколом засідання педагогічної ради від 31 серпня 2018 року № 2 вирішено рекомендувати директору школи затвердити тимчасове навантаження педагогічних працівників школи з вересня 2018 року до завершення процедури трудових відносин серед педагогічних працівників (т. 1 а. с. 73-75).
		 
		21 вересня 2018 року було складено акт про те, що штатний розпис та тарифікаційні списки КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» на 01 вересня 2018 року були погоджені директором департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації  Мандзій Л. С. (т. 2 а. с. 163).
		 
		Відповідно до протоколу зборів педагогічних працівників (вихователів)                            від 25 вересня 2018 року № 1 директор школи запропонував розподіл виховних годин, щоб забезпечити тижневим навантаженням всіх вихователів школи-інтернату ( ОСОБА_1 - 14 год), із запропонованою кількістю виховних годин погодилися 17 вихователів, не погодилися - 5, а тому на зборах ухвалено рекомендувати директору школи-інтернату ОСОБА_2 наказом звільнити п`ятьох вихователів відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які не погодилися із істотними змінами праці (зменшенням тижневого навантаження у 2018-2019 навчальному році) (т. 1 а. с. 76, 77).
		 
		З повідомлення КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 25 вересня 2018 року відомо, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних годин груп, істотно змінились умови праці вихователів і суттєво зменшилося їхнє педагогічне навантаження на 01 вересня 2018 року. Зберегти колишні умови праці неможливо, а тому дирекція школи інтернату довела до відома вихователів наступне навантаження на 2018-2019 рік: ОСОБА_1 - 14 годин тижневого навантаження (т. 1 а. с. 8, 78). 
		 
		Актом від 25 вересня 2018 року засвідчено, що на зборах педагогічних працівників (вихователів школи-інтернату) вихователю ОСОБА_1 25 вересня 2018 року було запропоновано продовжити роботу на тій же посаді, але на нових умовах праці, в умовах зменшеного тижневого навантаження, однак вихователь ОСОБА_1 відмовилася продовжувати роботу на нових умовах, власноручно написати таку відмову відмовилася (т. 1 а. с. 80).
		 
		Директор комунального закладу ОСОБА_2 25 вересня 2018 року звернувся з поданням № 429 до голови профспілкового комітету КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат», в якому зазначив, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних груп істотно змінилися умови праці вихователів та вчителів, суттєво зменшилося педагогічне навантаження та, відповідно, змінився режим роботи. Зокрема зазначене стосується вихователя ОСОБА_1 , зберегти колишні умови праці неможливо, оскільки вони обумовлені фактично чинниками, що не залежать від роботодавця. ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці попереджена                     30 травня 2018 року на засіданні педагогічної ради, а також персонально письмово, від продовження роботи в нових умовах ОСОБА_1 відмовилась. Іншої роботи, яку вона могла б виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, немає. На підставі викладеного, керуючись статтями 36, 40, 42, 43 КЗпП України, просив розглянути це подання та дати згоду на звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 12 т. 1).
		 
		Протоколом засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат»  від 27 вересня 2018 року № 7 постановлено: подання директора школи залишити без розгляду, оскільки вихователі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звільнені з іншої правової підстави, яка не потребує згоди профспілкового комітету; керуючись пунктом 11.5 Статуту профспілки працівників освіти і науки України зберегти профспілковий стаж і право перебувати на обліку, у зв`язку із тимчасово непрацюючих із поважних причин та звільнити від сплати членських внесків вихователів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 31-33).
		 
		З витягу з протоколу від 27 вересня 2018 року № 7 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» встановлено, що, розглянувши подання від 25 вересня 2018 року № 429 про звільнення вихователя                        ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до  пункту 1 статті 40 КЗпП України, профспілковий комітет постановив не давати згоди на звільнення вихователя ОСОБА_1 через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту (т. 3 а. с. 97).
		 
		Наказом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 149-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено вихователя ОСОБА_1 із 27 вересня 2018 року у зв`язку з відмовою останньої від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Бухгалтеру школи-інтернату                             Гамаді М. П. наказано провести остаточний розрахунок із ОСОБА_1 , включаючи виплату винагороди в розмірі 100 % від посадового окладу, невикористані дні щорічної основної відпустки. Виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1 а. с. 7).
		 
		Згідно з довідкою КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 26 грудня 2018 року № 569 стаж педагогічної діяльності                       ОСОБА_1 становить: загальний - 24 роки, безпосередньо у КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» - 10 років (т. 1 а. с. 132).
		 
		Відповідно до характеристики на звільненого працівника КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» ОСОБА_1 працювала вихователем у КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» з 2007 року. Була прийнята на посаду вихователя згідно з наказом ГУОН ЛОДА від 12 вересня 2007 року № 283-К, проводила виховну, суспільно-корисну і культурно-масову роботу з учнями згідно з річним та календарним планом роботи. Організовувала роботу згідно з режимом дня школи-інтернату, сприяла розвитку в учнів навичок спілкування з товаришами, працівниками школи-інтернату. Використовувала різноманітні прийоми, методи і засоби навчання та виховання школярів, проводила з ними корекційну роботу. Не завжди була активною в роботі колективу. Без відома дирекції школи та колективу разом зі своїми однодумцями писала та їздила в різні інстанції з наклепами та неправильною інформацією щодо життя школи та колективу. Була учасником наклепів на школу, на колектив школи, його керівника на сторінках районного часопису та ін. Своїми діями сприяла створенню негативного мікроклімату в колективі. Вимагала для себе повного тижневого навантаження шляхом скорочення інших людей та звільнення їх з роботи. Звільнена з 27 вересня 2018 року згідно з наказом від 26 вересня                    2018 року № 149-к у зв`язку з відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці (пункт 6 частина перша статті 36 КЗпП України) (т. 1                                   а. с. 133).
		 
		Відповідно до довідки відповідача  від 11 жовтня 2018 року № 150 ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» та її заробітна плата за повністю відпрацьований місяць квітень 2018 року становила 7 028,78 грн, за травень місяць становила 7 028,48 грн з повним тижневим навантаженням 25 виховних годин (т. 1 а. с.10).
		 
		Дотримання трудового законодавства відповідачем при звільненні позивача перевірено Головним управління Держпраці у Львівській області. Перевіркою, зокрема, встановлено, що зміна істотних умов праці відповідно до протоколу № 8 засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року станом на 03 вересня 2018 року не відбулася, а звільнення працівників у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці від 25 вересня 2018 року відбулося 27 вересня 2018 року, тобто до завершення двомісячного терміну повідомлення працівників, чим порушено пункт 6 частини першої                      статті 36 КЗпП України (т. 1 а. с. 182-186).
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;              2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення  касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Як встановили суди, позивач працювала вихователем у                                                               КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат», яку перейменовано в КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів».
		 
		Звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України проведено наказом КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 26 вересня 2018 року № 149-к у зв`язку з її відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. 
		 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		 
		Із аналізу норм частини третьої статті 32 КЗпП України слідує, що у разі, коли роботодавець лише за умов зміни в організації виробництва та праці планує змінити систему та розмір оплати праці, пільг, режиму роботи, встановити або скасувати неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів або найменування посад, він має попередити працівника про це не пізніше, ніж за два місяці. Попереджаючи працівника про таку зміну істотних умов праці, роботодавець має чітко зазначити, які саме істотні умови праці зміняться, оскільки саме конкретизація змін істотних умов праці у попередженні дає змогу працівнику свідомо вирішити для себе питання, чи має він намір продовжувати дію трудового договору з конкретним працедавцем.
		 
		Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.
		 
		Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.
		 
		Частиною четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у випадку, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
		 
		Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.
		 
		Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
		 
		Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна зміні в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, звільнення у зв`язку з чим може мати місце на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
		 
		Тобто при зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.
		 
		Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня                     2019 року в справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року в справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19).
		 
		Статтею 25 Закону України «Про загальну середню освіту» (у редакції,  чинній на час виникнення спору) визначено, що розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому закладі здійснюється його керівництвом і затверджується відповідним органом управління освітою. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки встановлюється лише за його згодою.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 559/321/16 (провадження № 14-367цс18) зазначено, що зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено зменшення кількості вихованців у відповідача у 2018-2019 навчальному році порівняно з попереднім 2017-2018 навчальним роком, про що свідчать затверджені відповідачем та погоджені Департаментом освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації мережі груп та сітки виховних годин. 
		 
		Так, у 2017-2018 навчальному році було 9 виховних груп (у вихідні дні - 5) для 91 учня (на вихідні дні - для 60) з загальним обсягом виховної роботи згідно з затвердженою сіткою виховних годин, 438 годин на тиждень в робочі дні                     (136 годин у вихідні), а у 2018-2019 навчальному році лише 6 груп (у вихідні               дні - 4) для 71 учня (на вихідні дні - для 48) з загальним обсягом виховної роботи згідно із затвердженою сіткою виховних годин, 282 години на тиждень в робочі дні (110 год. у вихідні) (т. 1 а. с. 93-97).
		 
		У зв`язку зі зменшенням кількості вихованців у відповідача відбулися зміни в організації праці вихователів, а саме: фактично відбулася зміна такої істотної умови праці, як режим праці, про що було відомо сторонам, і така зміна вплинула на усіх вихователів закладу, в тому числі і на позивача.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що у відповідача змінилися істотні умови праці на 2018-2019 навчальний рік, про що позивача було попереджено у травні                2018 року. Проте вона не надала згоди на продовження роботи при змінених істотних умовах праці - зменшенням педагогічного навантаження, про яке її повідомлено за два місяці до звільнення, тобто у строки, визначені статтею 32 КЗпП України. 
		 
		При цьому ОСОБА_1 25 вересня 2018 року письмо виклала свою незгоду продовжувати роботу на посаді вихователя зі зміною істотних умов праці - зменшення щотижневого навантаження до 14 годин.
		 
		Установивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки було встановлено, що у комунальному закладі дійсно відбулися зміни істотних умов праці, про які позивача було повідомлено за два місяці відповідно до вимог статті 32 КЗпП України, проте від продовження роботи на змінених умовах праці при зменшеному навантаженні відмовилась, оформивши відмову письмовою заявою.
		 
		Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ директора КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа-інтернат»                             від 26 вересня 2018 року № 149-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади вихователя у зв`язку з відмовою останньої від продовження роботи зі зміною істотних умов праці (пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України) є законним і скасуванню не підлягає.
		 
		За наявності підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.
		 
		Висновки апеляційного суду про те, що відповідач письмово не попередив позивача про зміну істотних умов праці та не виконав обов`язку щодо чіткого зазначення, які саме істотні умови праці зміняться, є помилковими та  спростовуються матеріалами справи, а саме: протоколом засідання педагогічної ради від 30 травня 2018 року, проєктом тижневого педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік від 30 травня 2018 року, наказом від 30 травня 2018 року «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернат на початок 2018-2019 навчального року», персональним попередженням, виданим на ім`я ОСОБА_1 . 
		 
		Зазначення у персональному попередженні про можливе скорочення посади (пункту 1 статті 40 КЗпП України) не спростовує того, що зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя (вихователя), і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, а не скорочення численності чи штату працівників.
		 
		Позивачу, як і іншим вихователям школи-інтернату, у травні 2018 року стало відомо, що колишні умови праці, а саме щотижневе педагогічне навантаження на вихователів, починаючи з 01 вересня 2018-2019 навчального року, не можуть бути збережені на тому ж рівні (25 годин на тиждень). Позивач не виявила своєї згоди продовжувати роботу в нових умовах, а 25 вересня                   2018 року про свою незгоду повідомила письмово.
		 
		Тому попередження позивача ще у травні 2018 року про зміну істотних умов праці у наступному навчальному році спростовує висновки суду апеляційної інстанції та доводи позивача про порушення роботодавцем двомісячного терміну, визначеного частиною четвертою статті 32 КЗпП України. 
		Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 23 листопада                        2022 року у справі № 455/1376/18 (провадження № 61-8401св22),                                                    від 30 листопада 2022 року у справі № 455/1377/18 (провадження                                            № 61-8362св22) у подібних правовідносинах.
		 
		Висновки апеляційного суду про те, що відповідач у порушення норм трудового законодавства не вирішив питання про забезпечення позивача іншою роботою, є помилковими, оскільки ОСОБА_1 звільнена з посади з підстави, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а не на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		Отже, виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим помилково скасував правильне по суті судове рішення.
		 
		Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд не врахував, що позивачем така вимога була відкликана на підставі заяви від 02 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 23, 24) і така вимога не була предметом розгляду судом першої інстанції.
		 
		Тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги є обґрунтованими і знайшли своє підтвердження.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» сплатив за її подання судовий збір у розмірі 9 285,60 грн.
		 
		Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 9 285,60 грн, підлягає відшкодуванню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		 
		Згідно із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
		Таким чином, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в силу вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду.
		 
		З огляду на те, що суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції відшкодуванню за рахунок державного бюджету підлягають витрати КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги в частині позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 7 875,94 грн.
		 
		Оскільки в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору, то з неї підлягає стягненню на користь КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1409,60 грн.
		 
		Щодо вирішення питання про поновлення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка не підлягає негайному виконанню, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції, відсутні правові підстави для поновлення виконання постанови.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» задовольнити. 
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року скасувати.
		 
		Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року залишити в силі.
		 
		Компенсувати комунальному закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги у сумі 7 875 (сім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 94 коп., за рахунок державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів»                    1409 (одну тисячу дев`ять) грн 60 коп. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    А. І. Грушицький 
		 
		Судді:                                                                                     І. В. Литвиненко 
		 
		Є. В. Петров
		                                                                                              
		В. В. Пророк
		 
		                                                                                                                       В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...