Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/3164/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2023. Зареєстровано: 09.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.
Дата набрання законної сили: 07.02.2023
Номер судового провадження: К/990/30488/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 лютого 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №160/3164/22
		адміністративне провадження № К/990/30488/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г.,
		розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СІТІ» 
		до Дніпровської міської ради 
		про визнання протиправним та нечинним рішення в частині
		за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СІТІ»
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,   Чередниченка В.Є. від 29 вересня 2022 року,
		У С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СІТІ» (далі - ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Дніпровської міської ради (далі - Дніпропетровська МР, відповідач), в якому просило визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття пункт 1.2 рішення Дніпровської МР VIII скликання від 22 вересня 2021 року № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», в частині доповнення переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.51 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення міськради є нормативно-правовим актом, оскільки розраховане на неодноразове застосування, встановлює загальнообов`язкові правила поведінки та поширюється на невизначене коло осіб; права позивача порушені з огляду на наявність у нього на земельній ділянці, на якій відповідачем заборонено забудову, нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		3. Позивач зазначає, що віднесення земельної ділянки, на якій знаходиться його нерухоме майно, до такої, що не підлягає забудові, створює перешкоду для отримання цієї земельної ділянки в користування та унеможливлює реалізацію права власності на нерухоме майно шляхом його реконструкції; на момент набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомості, земельна ділянка, на якій знаходився цей об`єкт, розташовувалася на території функціональної зони багатоквартирної житлової забудови відповідно до містобудівної документації м. Дніпра, а тому спірне рішення міськради суперечить Генеральному плану міста, плану зонування території.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року адміністративний позов ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» задоволено частково: визнано протиправним та нечинним пункт 1.2 рішення Дніпровської МР VIII скликання від 22 вересня 2021 року № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», в частині доповнення переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.51 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 . У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
		5. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача у частині, яке належить до документації із землеустрою, суперечить Генеральному плану м. Дніпра, що є недопустимим та не відповідає вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про землеустрій». Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні, на основі якого розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, які не можуть суперечити Генеральному плану населеного пункту; оскільки позивач розробив технічну документацію на земельну ділянку, на якій відповідачем заборонена забудова, звертався до відповідача із клопотанням про затвердження цієї технічної документації, а також мав намір отримати у користування земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 та забудовувати вказану земельну ділянку, здійснивши для цього певні дії, відповідно позивач має законний інтерес, тобто прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, засадам справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
		6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської МР задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ».
		7. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у цій справі порушеного інтересу у позивача, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 є земельною ділянкою комунальної власності (з 25 березня 2022 року перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України), не відведено ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» у користування або у власність, а розроблення технічної документації із землеустрою має на меті формування земельної ділянки, як окремого об`єкта і не є свідченням того, що остання як на час звернення до суду, так і на момент розгляду справи у судах, за встановлених обставин, буде затверджена відповідною радою та передана у користування або власність позивача. 
		Поміж іншим, суд апеляційної інстанції зазначив, що, починаючи з 25 березня 2022 року власником нерухомого майна, яке належало ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», а саме: нежитлової одноповерхової споруди виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', А'', A''', огорожа, № 1, 2, 3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв. м, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А, є держава в особі Міністерства оборони України; до останньої також перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване наведене нерухоме майно (кадастровий номер 1210100000:03:328:0258), що свідчить про відсутність порушених прав та інтересів позивача у цій справі та є підставою для відмови у задоволені позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		8. Не погоджуючись із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, частини першої статті 55 Конституції України, положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		10. Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача охоронюваного законом інтересу на час прийняття судового рішення у справі та права на оскарження рішення Дніпровської МР VIII скликання від 22 вересня 2021 року № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», в частині доповнення переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.51 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		11. Скаржник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що на момент звернення до суду з позовом у цій справі об`єкт нерухомості, з приводу якого виник спір, існував та знаходився у власності позивача, а отже, у ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» були підстави для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» наголошує, що перехід права власності на нерухоме майно до держави в особі Міністерства оборони України або знищення цього майна у подальшому не скасовує існування та порушення законного інтересу позивача, оскільки позивач і надалі бажає здійснювати передбачені чинним законодавством дії з метою отримання земельної ділянки в користування.
		12. У зв`язку із цим, скаржник вказує, що для правильного вирішення спору у цій справі, необхідно врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, де суди вказали, що відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
		13. Від Дніпровської МР надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», в якому зазначається, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки суд дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права або законного інтересу позивача у цій справі, з огляду на що просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		14. Касаційну скаргу подано до суду 4 листопада 2022 року.
		15. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/3164/22, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ».
		16. Сторони подали клопотання про участь їх представників у розгляді справи у судовому засіданні, в задоволені яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2023 року. 31 січня 2023 року від ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» надійшло клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, у задоволені якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2023 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 6 квітня 2020 року № 206128438 позивач був власником нерухомого майна: нежитлова одноповерхова споруда виставкового центру літ. А-1, навіси А', А'', A''', огорожа, № 1, 2, 3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв. м, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 лютого 2020 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 6 квітня 2020 року № 51887366.
		18. З копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 лютого 2020 року, яка міститься у матеріалах справи, судами встановлено, що вказане майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:328:0217, площею 1,8157 га.
		19. 22 вересня 2021 року Дніпровською МР прийнято рішення № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», пунктом 1.2 якого доповнено перелік земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.51 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		20. Згідно з листом Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської МР від 25 червня 2020 року № 9/25-313 та додатку до нього земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0217 згідно з викопіюванням з містобудівної документації м. Дніпра, яка є додатком до вказаного листа, розташована у зоні змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови.
		21. Судами на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13 квітня 2021 року № ПІ-42/0-58/0/63-21 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0217 поділена на п`ять земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, в т. ч. виділена земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258.
		22. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 22 липня 2021 року НВ-1216354112021 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 судами встановлено, що площа земельної ділянки становить 0,7043 га, а її цільове призначення 02.10 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; форма власності - комунальна; вид використання земельної ділянки - по фактичному розміщенню споруд.
		23. Згідно з технічною документацією із землеустрою від 30 вересня 2020 року щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258, яка розроблена ФОП ОСОБА_1 на замовлення позивача, судами встановлено, що на цій земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна позивача: споруда виставкового центру, що має адресу: АДРЕСА_2 , витяг з Державного реєстру речових прав № 206128438 від 6 квітня 2020 року, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 304029412101.
		24. З листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської МР від 21 січня 2022 року № 9/25-32 та додатку до нього судами також встановлено, що територія, прилегла до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно з Генеральним планом розвитку міста Дніпро перебуває у зоні багатоквартирної житлової забудови.
		25. Судами також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 11 березня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини» здійснено примусове відчуження на користь підрозділів територіальної оборони нерухомого майна, у т. ч. споруди, що належить ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», а саме: нежитлову одноповерхову споруду виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', А'', A''', огорожа, № 1, 2, 3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв. м, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А (код ЄДРПОУ 43505163), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304029412101.
		26. 25 березня 2022 року військовою частиною НОМЕР_1 складено акт про примусове відчуження або вилучення вказаного вище нерухомого майна, яке належало на праві власності позивачу.
		27. 30 березня 2022 року складено акт про підтвердження факту знищення нерухомого майна - виставкового центру за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А; власник ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ».
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		28. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		29. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		30. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		31. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		32. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		33. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на таке.
		34. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		35. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)   розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		36. Основним доводом касаційної скарги є те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, частини першої статті 55 Конституції України, положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача охоронюваного законом інтересу у справі та права на оскарження рішення Дніпровської МР VIII скликання від 22 вересня 2021 року № 415/10.
		37. Скаржник зазначає, що неправильне застосування вищенаведених норм права зумовлене неврахуванням судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, стосовно обов`язковості встановлення судами порушення суб`єктом владних повноважень індивідуального, конкретно вираженого права або інтересу особи на момент її звернення до суду.
		38. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.
		39. Згідно із частинами другою та шостою   статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими   законом   засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		40. Як роз`яснено   Рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, частину другу   статті 55 Конституції України   необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
		41. У   Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004   дано визначення поняттю «охоронюваний   законом   інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити   Конституції   і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний   законом   інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		42. Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		43. Гарантоване   статтею 55 Конституції України   та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		44. Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
		45. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		46. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.
		46. Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.
		47. Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).
		48. Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
		49. Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17,   від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.
		50. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є правомірність рішення Дніпровської МР VIII скликання від 22 вересня 2021 року № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», в частині доповнення переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.51. щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 без визначення кадастрового номеру.
		51. Судами попередніх інстанцій з пояснень позивача встановлено, останній обґрунтовує факт порушення своїх прав посиланням на наявність у нього інтересу на отримання земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:328:0258 у користування для забудови шляхом затвердження відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,7043 га.
		52. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
		53. Верховний Суд у постанові 20 січня 2021 року у справі   №200/20946/17 визначив правову природу рішення Дніпровської МР від 8 грудня 2004 року № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», зазначивши, що відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; рішенням міської ради №41/22 визначено не лише перелік, але й місця розташування відповідних ділянок у графічних матеріалах, що додаються, тобто зазначене рішення з додатками належить до документації із землеустрою.
		54. До того ж колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірне у відповідній частині рішення Дніпровської МР від 22 вересня 2021 року № 415/10 є нормативно-правовим актом, оскільки поширює свою дію на невизначене коло осіб - забороняє здійснювати забудову відповідних земельних ділянок всім особам у місті Дніпро; заборона забудови земельних ділянок діє безстроково з моменту прийняття рішення відповідача; рішення не містить індивідуальних приписів (веління, дозволів), розрахованих на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації; юридична чинність (формальна обов`язковість) спірного рішення відповідача не вичерпується одноразовою реалізацією.
		55. Особливості розгляду справ про оскарження нормативно-правових актів, зокрема органів місцевого самоврядування визначені статтями 264-265 КАС України.
		56. Відповідно до частини другої статті 264 КАС України   право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		57. Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258, яка включена спірним рішенням міськради до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, належить до комунальної власності.
		58. Відповідно до частини першої   статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		59. Згідно зі   статтею 12 Земельного кодексу України   (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; організація землеустрою.
		60. Відповідно до частин першої та третьої   статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»   (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
		Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		61. Відповідно до статей 1, 5 та частини другої статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральним планом населеного пункту є містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; планом зонування території (зонінг) є містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; містобудівною документацією є затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
		Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.
		Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.
		62. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20 та від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені, зокрема, Генеральний план, План зонування та інша містобудівна документація особою, щодо якої її застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, в яких цей акт буде застосований. Під час розгляду таких справ адміністративні суди здійснюють оцінку законності оскаржуваного нормативно-правового акта та його відповідності актам вищої юридичної сили.
		63. Суд першої інстанції у рішенні від 13 червня 2022 року вказав, що має місце порушення законних інтересів позивача - ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», виходячи з того, що товариство мало намір взяти цю земельну ділянку в користування, для чого розробило та подало на затвердження до міськради технічну документацію із землеустрою. 
		Відтак, у цій справі, за висновком суду першої інстанції, порушено законний інтерес позивача, оскільки спірне рішення Дніпровської МР перешкоджає ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» реалізувати право на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться майно, належне позивачу, та здійснення забудови цієї ділянки.
		64. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у цій справі порушеного інтересу у позивача, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 є земельною ділянкою комунальної власності, не відведено ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» у користування або у власність, а розроблення технічної документації із землеустрою має на меті формування земельної ділянки, як окремого об`єкта і не є свідченням того, що остання як на час звернення до суду, так і на момент розгляду цієї справи у судах, за встановлених обставин, буде затверджена відповідною радою та відведена у користування або у власність позивача.
		65. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
		66. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, спірне рішення Дніпровської МР прийнято із врахуванням інтересів територіальної громади м. Дніпро, з метою збереження територій міста, які мають озеленення та благоустрій, на яких розташовані дерева цінних порід, що віднесені до дворових територій житлових будинків з дитячими та спортивними майданчиками та ділянки, які не підлягають забудові відповідно до законодавства (парки, сквери, бульвари, захисні смуги водоймищ, охороні зони пам`яток і т.д.).
		67. З цього приводу у рішеннях ЄСПЛ сформовано сталу практику ЄСПЛ стосовно поняття «в інтересах суспільства». Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ (рішення у справах «Ocalan v.», заява № 46221/99, пункт 168; «Former King of Greece and Others v. Greece» [GC], заява № 25701/94, пункт 89; «Iatridis v. Greece», заява № 31107/96, пункт 55 та ін.) дає підстави дійти висновку, що складовими принципу верховенства права Суд визнає, зокрема, збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.
		68. У справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші, пункт 161) ЄСПЛ визначив поняття, які складають значний суспільний інтерес, зокрема, такі як: захист людського життя, здоров`я та навколишнього середовища, та вказав, що у цій справі національні суди встановили, що визнання виключних повноважень органів влади стосовно зупинення дії ліцензії заявника виправдовувалось суспільними інтересами, а тому заявник міг обґрунтовано вважати, що ці питання достатньою мірою охоплювалися усталеними повноваженнями органів (відповідальних за пожежну безпеку, безпеку на робочому місці та охорону здоров`я) для припинення діяльності конкретних гральних закладів у випадку небезпеки (пункт 65).
		69. У справі «Kaminskas v. Lithuania» (заява № 44817/18), яка стосувалася рішення про знесення будинку заявника у зв`язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення про знесення переслідувало легітимні цілі, відповідало суспільним інтересам (пункт 53) та було необхідним у демократичному суспільстві. ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров`я та низький дохід (пункт 34), проте співставив інтереси заявника із загальними інтересами суспільства у збереженні лісів та довкілля і зазначив, що ані вік заявника, ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу (пункт 64).
		70. Вищезазначені висновки ЄСПЛ враховані у практиці Верховного Суду, відповідно до якої судовий контроль за законністю рішень місцевих органів влади щодо планування забудови території стосується захисту суспільного (публічного) інтересу (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 15 січня 2020 року у справі № 813/4060/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.004102, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 23 грудня 2021 року у справі № 160/8226/20, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17   
		71. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ ««ЕСТЕЙТ СІТІ» не є суб`єктом, щодо якого застосовано спірне рішення Дніпровської МР від 22 вересня 2021 року № 415/10 або особою, яка є суб`єктом правовідносин, в яких буде застосовано цей акт, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 є комунальною власністю та не відведена ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» у користування або у власність.
		72. З вищезазначених підстав колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що на момент звернення до суду з позовом у цій справі позивачу на праві власності належав об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258, враховуючи також, що 30 березня 2022 року складено акт про підтвердження факту знищення нерухомого майна - виставкового центру за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А; власник ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ».
		Суд зазначає, що саме лише бажання позивача отримати земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:328:0258 у користування та здійснити забудови цієї ділянки не свідчить про порушення права або законного інтересу ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ» прийняттям спірного рішення Дніпровської МР від 22 вересня 2021 року № 415/10, оскільки відповідне право на момент ухвалення цього рішення міськради не було реалізовано.
		73. Поміж іншим, колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 березня 2022 року № 11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини» здійснено примусове відчуження на користь підрозділів територіальної оборони нерухомого майна, у т.ч. споруду, що належить ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», а саме: нежитлову одноповерхову споруду виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', А'', A''', огорожа, № 1,2,3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв.м., що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А (код ЄДРПОУ 43505163), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 304029412101.
		74. 25 березня 2022 року військовою частиною НОМЕР_1 складено акт про примусове відчуження або вилучення вказаного вище нерухомого майна, яке належало на праві власності позивачу, який мотивовано потребою у недопущенні причалювання до Фестивального причалу або обстрілу з боку річки Дніпро з плавучих засобів, зважаючи на те, що споруда фактично не охороняється та здатна приховати кілька можливих груп противника у центрі Дніпра.
		75. Згідно з частиною п`ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
		76. Відповідно до статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
		77. Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
		78. Отже, починаючи з 25 березня 2022 року та на момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції власником нерухомого майна, яке належало ТОВ «ЕСТЕЙТ СІТІ», а саме - нежитлової одноповерхової споруди виставкового центру; літ. А-1, навісів літ. А', А'', A''', огорожі, № 1, 2, 3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв. м, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 47А, є держава в особі Міністерства оборони України.
		79. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
		80. Отже, починаючи з 25 березня 2022 року та на момент розгляду цієї справи у судах до держави також перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване наведене нерухоме майно (кадастровий номер 1210100000:03:328:0258), що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		81. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 55 Конституції України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» внаслідок неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. 
		82. Касаційна скарга також не містить інших належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції. У ній не наведено інших міркувань, які не були б предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.
		83. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або недотримання норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		84. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		85. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		86. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)). 
		87. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		88. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		89. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). 
		90. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		91. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		92. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		93. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		94. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні суду апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		95. З огляду на те, що касаційний суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СІТІ» залишити без задоволення.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                    Я.О. Берназюк 
		Судді                                                                                           Н.В. Коваленко
		                                                                                                   Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...