Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/23311/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2023. Зареєстровано: 09.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/753/695/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42021010000000003

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА 
		 
		справа № 753/23311/21
		провадження № 1-кп/753/695/23
		 
		В И Р О К 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"30" січня 2023 р.          м. Київ
		Дарницький районний суд м. Києва у складі:
		 
		Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
		 
		при секретарі - ОСОБА_2 ,
		 
		             за участю прокурора    -  ОСОБА_3 
		 
		захисника                   - ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого кримінальне провадження № 42021010000000003 від 04.02.2021за обвинуваченням:
		 
		 
		 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Владикавказ, РФ, громадянина Російської Федерації, працюючого в Військовому комісаріаті Сімферопольського району та м. Алушта Республіки Крим Міністерства оборони Російської Федерації, розташованого на тимчасово окупованій території України за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, - 
		 
		 
		 
		                                        ВСТАНОВИВ:
		 
		У період з кінця лютого 2014 року по початок березня 2014 року (більш точні дати не встановлено) РФ було передислоковано на територію півострова Крим особовий склад та військову техніку наступних військових підрозділів: військова частина (далі за текстом - в/ч) №  НОМЕР_1 , в/ч  НОМЕР_2 , в/ч  НОМЕР_3 , в/ч  НОМЕР_4 , в/ч  НОМЕР_5 , в/ч  НОМЕР_6 , 23 окрема мотострілкова бригада, в/ч  НОМЕР_7 , в/ч  НОМЕР_8 , в/ч  НОМЕР_9 , в/ч  НОМЕР_10 , в/ч  НОМЕР_11 , в/ч  НОМЕР_12 , сили спеціальних операцій у складі НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , 22 окремих бригад спеціального призначення та центру спеціального призначення «Сенеж», а також задіяно військовослужбовців та військову техніку НОМЕР_15 окремої гвардійської бригади морської піхоти, які дислокувалися на території півострова Крим на підставі Угоди між Україною та РФ «Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України» від 1999 року.
		У період з кінця лютого 2014 року по початок березня 2014 року (більш точні дати в ході досудового розслідування не встановлені) зазначеними підрозділами Збройних сил РФ було заблоковано та захоплено будівлі Верховної ради АР Крим (м. Сімферополь, вул. К. Маркса, буд. 18), Ради міністрів АР Крим (м. Сімферополь, просп. Кірова, буд. 13), будівлі органів державної влади та місцевого самоврядування, приміщення та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, військові об`єкти Збройних Сил України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України, ВМФ України.
		Статтею 26 Федерального Закону РФ «О воинской обязанности и военной службе» від 28.03.1998 передбачено, що «Призыв на военную службу граждан организуют военные комиссариаты через свои структурные подразделения и осуществляют призывные комиссии, создаваемые в муниципальных районах, городских округах и на внутри городских территориях городов федерального значения решением высшего должностного лица субъекта Российской Федерации (руководителя высшего исполнительного органа государственной власти субъекта ОСОБА_6 ) по представлению военного комиссара.
		Встановлено, що Указом Президента Російської Федерації ОСОБА_7 «О внесении изменения в Указ Президента Российской Федерации от 20 сентября 2010 года № 1144 «О военно-административном делении Российской Федерации» від 02.03.2014 № 199, Республіка Крим та місто Севастополь незаконно внесено до складу Південного військового округу Російської Федерації.
		Відповідно до п. 2 ст. 5 Федерального Конституційного Закону РФ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» від 21.03.2014 передбачено, що «Создание на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя органов военного управления, объединений, соединений, воинских частей и организаций Вооружонных Сил Российской Федерации, других войск, воинских формирований и органов, военных комиссариатов, а также определение их структуры, состав и штатной численности осуществляется в соответствии с законодательством Российской Федерации с учетом административно-территориального деления Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Діяльність військових комісаріатів та обсяг повноважень військових комісарів чітко врегульовано в « Положении о военных комиссариатах » (далі - Положення) затвердженому Указом Президента Російської Федерації від 07 грудня 2012 року. Зокрема, стаття 2 Положення встановлює, що військовий комісаріат створюється в суб`єкті Російської Федерації з метою забезпечення виконання громадянами військового обов`язку, організації та проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації, реалізації права громадян, звільнених з військової служби, і членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців на соціальні гарантії, включаючи пенсійне забезпечення, а також з метою реалізації гарантій поховання загиблих (померлих) військовослужбовців та інших категорій громадян відповідно до законодавства Російської Федерації. 
		Статтею 7 вказаного Положення передбачено, що управління службовою діяльністю військового комісаріату здійснюється військовим комісаром. 
		Разом з цим встановлено, що в обов`язки військових комісарів покладено безпосереднє керування розробкою плану підготовки та проведення призову громадян на військову службу і організація його виконання.
		Крім цього, у відповідності до Постанови Уряду Російської Федерації «Об утверждении Положения о призыве на военную службу граждан Российской Федерации» від 11.11.2006 року, призов на військову службу здійснює призовна комісія, створювана в кожному муніципальному утворені, що має статус муніципального району, міського округу або внутрішньо території міста федерального значення, рішенням вищої посадової особи суб`єкта Російської Федерації за поданням військового комісара.
		Вказані нормативно-правові акти Російської Федерації вказують на те, що Російська Федерація мала намір з 2015 року призивати на військову службу місцеве населення Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та станом на сьогодні реалізовує цей намір. 
		Підтвердженням вищезазначеного є те, що так званим «Главою Республики Крым» ОСОБА_8 протягом 2015 - 2021 років у весняно?осінній період створюються призивні комісії, про що свідчать Указы Главы Республики Крым «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республики Крым», членом однієї із яких, а саме «городского округа Алушта Республики Крым» впродовж 2019-2021 років в якості «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » визначений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, усвідомлюючи нікчемність зазначених Федеральних Законів Російської Федерації, Указів Президента Російської Федерації та Указів так званого «Главы Республики Крым» у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, у ОСОБА_5 виник умисел на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, шляхом примушування осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах країни окупанта - Російської Федерації. 
		Так, статтею 51 Конвенції передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних силах. Будь-який тиск, зокрема призов, або пропаганда на користь добровільного вступу в армію забороняється. Статтею 45 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику. 
		Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		Згідно ст. 27 Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Статтею 147 Конвенції передбачено, що серйозні порушення, про які йдеться у ст. 146 Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції, зокрема примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави. 
		У порушення зазначених норм міжнародного права, за активного сприяння так званого «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » ОСОБА_5 , призови на військову службу до збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, проведені на ТОТ АР Крим були розпочаті з квітня 2015 року. До 2017 року призване цивільне населення проходило строкову військову службу у з`єднаннях та військових частинах збройних сил та інших військових формуваннях Російської Федерації, дислокованих на території Кримського півострова, а починаючи з 2017 року - частина призваного особового складу направляється для проходження військової служби до з`єднань та військових частин, які дислокуються на території Російської Федерації, а також, не виключається, і за її межами. 
		Загалом, протягом 2015-2020 років, нехтуючи рядом міжнародних зобов`язань, окупаційною владою проведено 11 призовних кампаній, в ході яких призвано на строкову військову службу до збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації понад 25 тисяч цивільного населення ТОТ АР Крим.
		Відповідно до п. 2 ст. 21 «Положения о военных комиссариатах», затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 07 грудня 2012 року - «военный комиссар несет персональную ответственность за выполнение задач, стоящих перед военным комиссариатом». 
		З огляду на викладене, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи з 24.10.2018 на посаді «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » на час проведення призивних кампаній, усвідомлюючи тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, керуючись у своїй діяльності Федеральним законом від 28 березня 1998 року №53-ФЗ «О воинской обязанности и военнойслужбе» та іншими нормативно-правовими актами країни окупанта - Російської Федерації, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України - АР Крим та м. Севастополь на строкову військову службу до Збройних сил РФ.
		Пунктами 5.1, 5.3 Указу «О создании призывных комиссий и обеспечении проведения призыва граждан на военную службу в Республики Крым», на голів муніципальних утворень в Республіці Крим, голів адміністрацій муніципальних утворень спільно з відповідними відділами військових комісаріатів Республіки Крим, покладено обов`язок «Обеспечить явку призывников на призывные пункты для прохождения районных (городских) призывных комиссий» та «Обеспечить отделы военного комиссариата Республики Крым по муниципальным образованиям в Республики Крым оборудованными призывными пунктами».
		Крім того, п. 7.2 Указу, передбачено, що на т.зв. Міністерство внутрішніх справ по Республіці Крим покладено обов`язок «Производить розыск и при наличии законных оснований осуществлять задержание граждан, уклоняющихся от призыва и прохождения военной службы», а також «направлять в двухнедельный срок в отделы военного комиссариата Республики Крым по муниципальным образованиям в Республике Крым сведения о случаях выявления граждан, не состоящих, но обязанных состоять на воинскомучёте, а также сведения о лицах, приобретших гражданство Российской Федерации и подлежащих постановке на воинский учёт».
		За результатами вказаних злочинних дій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інших невстановлених на даний час осіб, в порушення ст. 51 Конвенції, в період весняного та осіннього призиву 2015 року з тимчасово окупованої території України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополь до збройних сил Російської Федерації для проходження військової служби призвано 1400 осіб; 2016 року - 2722 особи; 2017 року - 4100 осіб; 2018 року - 6100 осіб; 2019 року - 4578 осіб, а також, в ході призову 2020 року - 6300 осіб. Таким чином, загальна кількість становить понад 25000 осіб.
		Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив порушення законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що виразилось у порушенні вимог ст. 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, яка набрала чинності для України 03.01.1955, які полягають у примушуванні осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах держави окупанта, тобто скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 438 КК України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (inabsentia), останній показань суду не надавав, клопотань на адресу суду також не подавав.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
		Відповідно до ухвали суду від 30 вересня 2022 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		З урахуванням наведеного суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя необхідно оцінювати як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Вина обвинуваченого ОСОБА_5 в повному обсязі підтверджується наступними доказами, а саме:
		-повідомленням про підозру громадянину ОСОБА_5 від 03.03.2021;
		-постановою про оголошення розшуку підозрюваного від 13.04.2021;
		-протоколами огляду з додатками від 10.02.2021,11.02.2021, 15.03.2021, 16.03.2021, 15.04.2021, 21.09.2021, 27.09.2021 у відповідності до яких ОСОБА_5 призначений на посаду «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым », постійно входить до складу відповідних призовних комісій, здійснює примусовий призов цивільного населення ТОТ АР Крим, пропагує добровільний вступ на військову службу до ЗС РФ тощо;
		-відповідями з додатками на доручення слідчого № 5/3/4-4122 від 16.04.2021, № 5/3/4-4550 від 26.04.2021, № 5/3/4-1619 від 15.02.2021у відповідності до яких ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым », постійно входить до складу відповідних призовних комісій, здійснює примусовий призов цивільного населення ТОТ АР Крим, пропагує добровільний вступ на військову службу до ЗС РФ,знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополятощо.
		Аналіз наведених обставин та доказів, які суд визнає належними та допустимими, дозволяє зробити висновок про те, що вина обвинуваченого у скоєнні дій, зазначених у змісті вироку, у судовому засіданні підтверджена повністю. 
		Дії обвинуваченого ОСОБА_5 вірно кваліфіковано органом досудового слідства за ч. 1 ст. 438 КК України, тобто як умисне порушення законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, виходячи з наступного.
		Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		Відповідно до вимог абз. 3 ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
		Вказані обставини також підтверджуються Звітом офісу прокурора міжнародного кримінального суду від 04.12.2017, згідно якого на тимчасово окупованій території України розпочався та триває збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/262, згідно якої територія України є цілісною та недоторканою, Резолюцією Парламентської асамблеї ради Європи № 2168, згідно якої Російська Федераціювизнається державою-агресором.
		Відповідно до прийнятого 18 січня 2018 року Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» Російська Федераціячинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації.
		З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу Російської Федерації, а також придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим керівництвом РФбуло прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено так звані судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування Республіки Крим.
		Протягом 2015 - 2021 років так званим «Главою Республики Крым» ОСОБА_8 у весняно?осінній період створювались призивні комісії, про що свідчать Указы Главы Республики Крым «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республики Крым», членом однієї із яких, а саме «городского округа Алушта РеспубликиКрым» впродовж 2019-2021 років в якості «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » визначений ОСОБА_5 .
		Достовірно знаючи про тимчасову окупацію РФ території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, усвідомлюючи нікчемність зазначених Федеральних Законів Російської Федерації, Указів Президента Російської Федерації та Указів так званого «Главы Республики Крым» у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, у ОСОБА_5 виник умисел на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, шляхом примушування осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах країни окупанта - Російської Федерації. 
		Так, статтею 51 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція), яка ратифікована Верховною Радою України, передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних силах. Будь-який тиск, зокрема призов, або пропаганда на користь добровільного вступу в армію забороняється. 
		Статтею 45 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику. 
		Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		Згідно ст. 27 Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Статтею 147 Конвенції передбачено, що серйозні порушення, про які йдеться у ст. 146 Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції, зокрема примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави. 
		У порушення зазначених норм міжнародного права, за активного сприяння так званого «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » ОСОБА_5 , на тимчасово окупованій території АР Крим проведені призови на військову службу до збройних сил та інших військових формувань РФ. 
		Відповідно до п. 2 ст. 21 «Положения о военных комиссариатах», затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 07.12.2012 - «военный комиссар несет персональную ответственность за выполнение задач, стоящих перед военным комиссариатом». 
		З огляду на викладене, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_5 , перебуваючи з 24.10.2018 на посаді «военного комиссара Симферопольского района и города Алушта Республики Крым » на час проведення призивних кампаній, усвідомлюючи тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, керуючись у своїй діяльності Федеральним законом від 28.03.1998 №53-ФЗ «О воинской обязанности и военной службе» та іншими нормативно-правовими актами країни окупанта - Російської Федерації, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України - АР Крим та м. Севастополь на строкову військову службу до Збройних сил РФ.
		З огляду на викладене, розглядаючи кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, відповідно до вимог ст. 337 КПК України, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до безсумнівного висновку про доведеність винності ОСОБА_5 .
		Разом з тим,обговорюючи позицію сторони захисту що до необхідності ухвалення у справі обвинувального вироку, суд не приймає до уваги його посилання на розбіжності у відомостях про дату народження обвинуваченого, та з урахуванням пояснень прокурора під час проголошення репліки у судових дебатах з цього приводу, бере за основу відомості про дату народження обвинуваченого, встановлену органом досудового слідства та зазначену у змісті обвинувального акту.
		Також суд не приймає до уваги посилання захисника на обгрунтування своєї позиції у тій частині, що обвинувачений будучі, громадянином Росії, не був забезпечений перекладачем у встановленому законом порядку, оскільки на неодноразові виклики до органу слідства та до суду обвинувачений не прибув, а забезпечення перекладачем обвинуваченого, який знаходиться на тимчасово окупований теріторії не передачене КПК України.
		Відповідно до статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		При призначенні покарання суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення відповідно до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину.
		Також суд враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
		Обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченому на підставі ст. 66 КК України, судом не встановлено.
		Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому на підставі ст. 67 КК України, судом не встановлено. 
		Враховуючи особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості скоєння кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про те, що необхідною та достатньою мірою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів має бути покарання у виді позбавлення вол ів межах, передбачених санкцією ч.1 ст.438 КК України.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд -
		УХВАЛИВ:
		Визнати винним  ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 \одинадцять\ років.
		Початок строку відбування покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_5  в порядку виконання вироку суду.
		Вирок суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення через Дарницький районний суд м. Києва.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		                  Головуючий суддя                                                                            ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...