Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 279/4057/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2023. Зареєстровано: 09.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2023.
Дата набрання законної сили: 02.02.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4805/80/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017060060001163

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційний суд
		 
		 
		Справа №279/4057/17                 Головуючий у 1-й інст.  ОСОБА_1  
		Категорія ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК Доповідач                 ОСОБА_2   
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
		головуючого-судді                   ОСОБА_2 ,
		суддів:                                       ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретар                                  ОСОБА_5 ,
		за участю: прокурора                ОСОБА_6 ,
		потерпілого                                ОСОБА_7 ,
		представника потерпілого        ОСОБА_8 ,
		захисника                                  ОСОБА_9 ,
		обвинуваченого                         ОСОБА_10 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №279/4057/17 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 , діючого в інтересах потерпілого ОСОБА_7 , та апеляційною скаргою прокурора Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 09.05.2022 відносно 
		ОСОБА_10 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в
		 
		АДРЕСА_1 , 
		обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України,
		в с т а н о в и в:
		зазначеним вироком ОСОБА_10 відповідно до вимог ч.5 ст.36 КК України визнано невинуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		Відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Скасовано арешт на майно, накладений ухвалами слідчого судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06.07.2017.
		Процесуальні витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 25133,68 грн. віднесено на рахунок держави.
		Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
		Відповідно до вироку суду першої інстанції, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що в період часу з 22 год. 30 хв. 02.07.2017 по 04 год. 03.07.2017 ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 перебували в кафе «Веселка», яке розташоване за адресою Житомирська область Коростенський район с.Васьковичи, вул.Першотравнева,33, де вживали алкогольні напої. Після розпиття алкогольних напоїв між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які перебували в стані алкогольного сп`яніння, виник словесний конфлікт. Після цього, ОСОБА_10 послідував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
		03.07.2017 близько 06 год. до домоволодіння ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 на скутері чорного кольору приїхали ОСОБА_12 та ОСОБА_7 з метою придбання саморобного алкогольного напою. В цей час між ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на ґрунті неприязних відносин розпочалась бійка, під час якої ОСОБА_10 наніс декілька ударів дерев`яною шваброю в ділянку голови ОСОБА_7 спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді: рани потиличної ділянки, рани в лівій тім`яній ділянці. У відповідь на вказані дії ОСОБА_12 наніс один удар дерев`яною штахетиною в ділянку попереку зліва ОСОБА_10 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: синця слабо вираженого в ділянці правої гілки нижньої щелепи, садна в ділянці попереку зліва, двох саден по долонній поверхні основи лівої кисті, які згідно висновку експерта № 172 від 27.07.2017 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. В цей момент у ОСОБА_10 раптово виник намір на умисне вбивство ОСОБА_12 та ОСОБА_7 .
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 , ОСОБА_10 у приміщенні кухні власного будинку взяв в обидві руки два кухонні ножі. Після цього ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 перемістилися під час вищевказаного конфлікту на подвір`я даного домоволодіння, де ОСОБА_10 клинком ножа, який тримав у лівій руці, умисно зі значною силою прикладання, наніс один удар в місце розташування життєво-важливих органів потерпілого ОСОБА_12 , а саме: в ліву частину ділянки грудної клітки, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді рани по лівій боковій поверхні верхньої частини грудної клітки, раневий канал якої проходить в ділянці між 3-4 ребрами, слабо торкаючись ліву легеню по краю та серцеву сорочку у верхній її частині і проникає в порожнину серця через ліве пересердя, проходить в ліве пересердя, та частково утворюючи незначний різаний дефект на зовнішній оболонці легеневого стовбура, які згідно висновку експерта № 171 від 18.08.2017 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя та знаходяться в причинному зв`язку з настанням смерті та таким чином ОСОБА_10 вбив ОСОБА_12 , смерть якого настала на місці, внаслідок проникаючого ножового поранення грудної клітини з ушкодженням серця, яке супроводжувалось великою внутрішньою та зовнішньою кровотечею.
		В цей же час, в цьому ж місці між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на ґрунті неприязних відносин розпочалась бійка, під час якої ОСОБА_10 клинком ножа, який він тримав у правій руці, умисно зі значною силою прикладання, наніс численні удари в місце розташування життєво-важливих органів потерпілого ОСОБА_7 , а саме: в ліву частину ділянки грудної клітки, голови та плечей, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді: рани по задній поверхні плечового суглоба, рани в ділянці правого надпліччя, ближче до правого плечового суглоба, рани в ділянці правого надпліччя, ближче до правого плечового суглоба, рани в центральній проекції правого плечового суглоба, синця по правій боковій поверхні грудної клітини в проекції 9-го ребра, рани в лівій потиличній ділянці, рани в лівій тім`яній ділянці, ран по нижньому краю тіла грудини, рани в лівому підребер`ї, проникаючого поранення грудної клітки ліворуч (через грудину) з пошкодженням серця в ділянці лівого шлуночка, які згідно висновку експерта № 193 від 20.09.2017 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя, але свій злочинний намір не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його злочинні дій були припинені ОСОБА_13 , який вибив ножа з рук ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в подальшому своєчасно була надана невідкладна медична допомога.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_10 органом досудового розслідування кваліфіковано за ст. 115 ч.1 КК України, які виразились в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій особі та за ст.ст. 15 ч.2, 115 ч.2 п.1 КК України, які виразились у закінченому замаху на умисне вбивство двох або більше осіб, тобто замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції, як незаконний, та ухвалити новий вирок, яким кваліфікувати дії вчинені ОСОБА_10 за ч.1 ст.115, ч.2 ст. 15, ч.2 п.1 ст.115 КК України, призначити ОСОБА_10 покарання у виді 15 років позбавлення волі та повністю задовольнити цивільний позов ОСОБА_7 .
		В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції не врахував показання потерпілого ОСОБА_7 дані в суді першої інстанції, які є повними, послідовними, і повністю підтверджують факт безпричинного нападу з послідуючим вбивством та замахом на вбивство вчиненим ОСОБА_10 із застосуванням двох ножів, та помилково визнав що ОСОБА_10 перебував в стані необхідної оборони, і нібито оборонявся від групового нападу із проникненням в домоволодіння. Наголошує, що покази обвинуваченого ОСОБА_10 під час судового розгляду не відповідають обставинам справи, є неправдивими, та надані з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, оскільки, є неповними та непослідовними, не узгоджуються з показами потерпілого ОСОБА_7 та свідків, та спростовують версію необхідної оборони, однак, були неправильно оцінені судом першої інстанції, який з незрозумілих підстав повністю поклався на них у вироку, відкинувши при цьому всі суперечності інших допитаних осіб. Звертає увагу, що жоден свідок не бачив, щоб ОСОБА_12 або ОСОБА_7 мали будь-які предмети в руках, або наносили будь-які тілесні ушкодження ОСОБА_10 , що спростовує версію останнього про напад на нього цих осіб, а інші допитані свідки не були безпосередніми очевидцями інкримінованого ОСОБА_10 злочину. Наголошує, що з урахуванням матеріалів провадження, докази про наявність в ОСОБА_10 саме стану необхідної оборони відсутні, оскільки жодного посягання на його життя не було, як і не було будь-якого незаконного проникнення до домоволодіння, як і не було жодного умислу на вбивство чи конфлікту з ОСОБА_10 у ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . Вважає, що зарахування обставин справи, а саме безпричинного нападу ОСОБА_10 на ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , що супроводжувалось нанесенням останнім численних ножових поранень із використанням двох ножів, ОСОБА_10 який в повній мірі оцінював обстановку, і жодної небезпеки загрози життю якого не було, вчинив умисне вбивство та замах на умисне вбивство, що було правильно кваліфіковано стороною обвинувачення, проте помилково відхилено судом із незрозумілих мотивів. Посилаючись на низку письмових доказів, наголошує що ці докази повністю підтверджують вину ОСОБА_10 , проте суд першої інстанції надав їм невірну оцінку. Звертає увагу і на те, що судом взагалі не було прийнято до уваги, що в даній судовій справі, після зміни запобіжного заходу, та звільнення з під варти ОСОБА_10 знову вчинив особливо тяжкий злочин - нове умисне вбивство - в провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області знаходиться кримінальне провадження №12021060490000681від 17.10.2021 за п.13 ч.2 ст.115 КК України, що свідчить про схильність останнього до вчинення злочинів, в тому числі насильницьких, пов`язаних з позбавленням життя, та про його нещирість як в своїй поведінці, так і в показах, які повинні бути оцінені судом критично, з урахуванням біографії та поведінки останнього.
		Прокурор ОСОБА_11 в своїй апеляційній скарзі з доповненнями просить вирок суду скасувати, як незаконний, та ухвалити новий вирок, визнавши ОСОБА_10 винним за ч.1 ст.115 КК України та ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України. Призначити ОСОБА_10 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України - у виді 15 років позбавлення волі, за правилами ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі. При цьому, зазначає, що як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_10 перший наніс декілька ударів дерев`яною шваброю в ділянку голови ОСОБА_7 , спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді рани потиличної ділянки, рани в лівій тім`яній ділянці, і тільки у відповідь на вказані дії ОСОБА_12 , наніс один удар дерев`яною штахетиною в ділянку попереку зліва ОСОБА_10 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді, лише, синця слабовираженого в ділянці правої гілки нижньої щелепи, садна в ділянці попереку зліва, двох саден по долонній поверхні основи лівої кисті. Наголошує, що суд не звернув увагу на кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, які ОСОБА_10 наніс потерпілим, при цьому, заподіяні предметом, пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень двома ножами і майже усі в життєво важливі органи. Звертає увагу, що обвинувачений був знайомий із обома потерпілими, при цьому, ОСОБА_12 являвся інвалідом II групи та пересувався за допомогою палиці, перед описуваними подіями вони тривалий час спілкувалися між собою у кафе і, хоча там між ними виник конфлікт, все ж поїхали до обвинуваченого за самогоном, що свідчить про вичерпання виниклих непорозумінь та ніяких намірів його вбивати у них не було. Вважає, що враховуючи кількість та локалізацію завданих потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень сумнівною є версія подій, яку засвідчили свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_13 про те, що перший сидів на ОСОБА_10 , душив його і вони відтягували потерпілого від обвинуваченого. Також, враховуючи, що ОСОБА_10 був озброєний предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень - двома ножами, цілеспрямовано наносив численні удари у життєво-важливі органи потерпілим, навіть, після вичерпання конфлікту, коли останні покинули подвір`я обвинуваченого матеріали справи дають підстави вважати, що ОСОБА_10 протиправно заподіяв смерть іншій людині та вчинив закінчений замах на вбивство іншої.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, яка підтримала апеляційні скарги, подані нею та представником потерпілого, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили відмовити в задоволенні поданих апеляційний скарг та прохання представника потерпілого задовольнити апеляційні скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також вирок суду в межах, передбачених, ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого слід відмовити з таких підстав.
		Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК України).
		Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
		Як визначено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст.62 Конституції України, положеннями ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України, ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може гуртуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 є обов`язковою до застосування при розгляді справ як джерело права, саме на сторону обвинувачення покладається тягар доведення вини особи, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь останньої. Згадана сторона зобов`язана надати суду докази, достатні для визнання обвинуваченого винуватим (рішення від 06.12.1988 у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії», заява №10590/83).
		Відповідно до положень ст.92 КПК України у кримінальному провадженні обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення. Тобто, пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень з кваліфікацією її дій за статтями (частинами статей) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
		Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
		Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК, тобто якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
		При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011).
		Також як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови ВС від 04.07.2018 у справі №688/788/15-к, від 08.10.2019 у справі №195/1563/16-к, від 21.01.2020 у справі №754/17019/17, від 16.09.2020 у справі №760/23459/17, від 03.02.2021 у справі №761/7897/18 та ін.).
		Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 року у справі №761/7897/18 також зазначив, що суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
		Отже, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що всупереч доводів апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого, суд першої інстанції з дотриманням положень ст.337 КПК України всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені у судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, та дійшов висновку, що ці докази поза розумним сумнівом не тільки не доводять винуватість ОСОБА_10 у висунутому обвинуваченні, а й свідчать про відсутність в його діяннях складів кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, з наведенням у вироку доказів, на яких ґрунтується такий висновок суду. 
		З системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		При цьому, замах на вчинення вбивства має місце тоді, коли діяння винного було безпосередньо спрямоване на позбавлення життя іншої людини, але злочинний наслідок (смерть) не настав з причин, незалежних від волі винного. При цьому замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлений, особа не може нести відповідальність за замах на вбивство.
		Як вбачається з матеріалів провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_10 поставлено у провину вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 та замаху на умисне вбивство ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_10 на ґрунті неприязних відносин під час бійки у будинку останнього, наніс ОСОБА_7 декілька ударів дерев`яною шваброю в ділянку голови, та в подальшому на подвір`ї вказаного домоволодіння наніс ОСОБА_12 один удар ножем в ліву частину ділянки грудної клітки з ушкодженням серця, яке супроводжувалось великою внутрішньою та зовнішньою кровотечою, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя та знаходяться в причинному зв`язку з настанням його смерті, та ОСОБА_7 численні удари ножем в ліву частину ділянки грудної клітки, голови та плечей, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя, однак злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки дії ОСОБА_10 були припинені ОСОБА_13 , який вибив ножа з рук ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в подальшому своєчасно була надана невідкладна медична допомога.
		Однак, на переконання апеляційного суду, пред`явлене обвинувачення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і наявним доказам, є надуманим, викладеним у формі припущень, та базується на неправильній кримінально-правовій оцінці стороною обвинувачення дій обвинуваченого ОСОБА_10 . 
		Дійсно, під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_10 під час подій, які відбувались 03.07.2017 року заподіяв ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя та знаходяться в причинному зв`язку з настанням його смерті та ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя, що не оспорював і сам обвинувачений та підтверджується, зокрема, висновками судово-медичних експертиз №171 від 18.08.2017 року (а.51-53 т.3) та №193 від 20.09.2017 року (а.54-56 т.3), а також іншими доказами, наданими прокурором та наведеними судом.
		В той же час, обвинувачений ОСОБА_10 категорично заперечував наявність у нього умислу на вбивство потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , оскільки стверджував, що лише захищався від їх нападу, захищав себе та рідних, які перебували у будинку.
		Зокрема, відповідно до показань обвинуваченого ОСОБА_10 під час судового розгляду останній свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, викладених в обвинувальному акті, не визнав, зазначивши, що 02.07.2017 року домовився з пасинком ОСОБА_15 зустрітися, а тому біля 23 год прийшов до кафе, де були сусіди ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , які запропонували попити пиво, погодився, сіли на терасі, пили пиво, прийшли також ОСОБА_18 і ОСОБА_19 . Через півтори години приїхав пасинок ОСОБА_20 та вони всі зайшли в середину кафе, де продовжили відпочивати, крім них в кафе ще була компанія молоді. Близько 3-ї години ночі до кафе зайшли ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , були сильно п`яні, обговорювали як вони гарно погуляли в Овручі та сіли за столик за ними. Потім ОСОБА_21 почав погрожувати його пасинку, чіплявся, він заступився. Після цього, потерпілі сіли за столик до іншої компанії. Близько 04 год пасинок поїхав додому, а він ще залишився з ОСОБА_17 . Коли кафе почали закривати, разом з ОСОБА_17 вийшов на вулицю, де ОСОБА_21 почав чіплятися до ОСОБА_17 , вимагаючи придбати їм горілку за день народження, а коли останній відмовився, ОСОБА_21 почав його ображати. Він, у свою чергу, заступився за ОСОБА_17 , а ОСОБА_21 наніс йому удар кулаком в обличчя, від чого він впав на коліно. Розуміючи, що ОСОБА_21 провокує його на бійку, піднявся і пішов додому, а ОСОБА_21 кричав йому, що знайде та вб`є, але на цю провокацію також нереагував. Уточнив, що додому пішов близько 05 год 30 хв. Прийшов додому та через 10 хвилин у будинок увірвалися потерпілі, він в цей час стояв спиною до вхідних дверей, побачив, що ОСОБА_21 тримаючи в руці штахетину намагається нанести удар в голову, а він зреагував, відхилившись, а тому удар прийшовся в спину. При цьому, ОСОБА_21 кричав ОСОБА_22 : «хапай і держи його, буду вбивати». ОСОБА_22 накинувся на нього, а він схопив швабру і двічі вдарив ОСОБА_22 по голові, від чого у останнього пішла кров та останній припинив напад на нього. Розуміючи, що напад на нього може продовжитися, заскочив на кухню, де схопив в обидві руки по ножу, щоб налякати, а потерпілі побачивши ножі вийшли з будинку, а потім разом і з двору, він в цей час постійно йшов за ними. Зазначив, що потерпілі продовжували словесно йому погрожувати вбивством і ці погрози він сприймав як реальні, оскільки потерпілі неодноразово нападали на односельчан, били та калічили. Коли потерпілі вийшли з двору до мопеду, який стояв на вулиці, розвернувся і пішов до будинку. Пройшовши певну відстань не почувши звуку мотору мопеду, обернувся і побачив біля себе ОСОБА_21 , який наніс удар кулаком в обличчя, від чого впав, а ОСОБА_22 почав бити ногами, вдарив його в голову. Від цього помутніло в голові, а тому він виставив ніж з рукою вперед та ОСОБА_21 на нього наштирхнувся, після чого почав відступати, а ОСОБА_22 в цей час йшов на нього і погрожував. Побачив, що ОСОБА_21 впав. Йдучи задом, він перечепився і впав на спину, а ОСОБА_22 наскочив на нього і схопивши за голову почав бити нею по землі, а тому захищаючись він декілька разів махнув ножем, однак не бачив куди потрапляли удари. В цей час з дому вибігли ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . ОСОБА_20 стягнув ОСОБА_22 з нього, а ОСОБА_19 забрав з його рук ножі та допоміг піднятися з землі. ОСОБА_22 пройшов декілька кроків, при цьому продовжував висловлювати погрози вбивством та впав. Він попросив викликати поліцію і швидку, сів на порозі будинку, де був до приїзду викликаних служб. Ствердив, що в кафе він лише заступався за пасинка і ОСОБА_17 , останнього ОСОБА_21 бив та вимагав придбати їм спиртні напої, а коли ОСОБА_21 його вдарив, він впав на коліно, але конфлікт не продовжував і запропонував останньому протверезити та пішов. Саме ОСОБА_21 вслід йому висловлював слова погрози вбивством. Також показав, що самогон не продавав, за декілька місяців до події його дружина іноді цим займалася, однак остання виїхала на заробітки до росії. Зазначив, що коли повернувся додому, знаходився у веранді і не чув, як хтось зайшов у двір, оскільки вхід у будинок далеко від вхідної хвіртки. Двері в будинок не були закриті, через які потерпілі і увірвалися у його будинок. Весь конфлікт у веранді будинку відбувався до 5 хвилин. Зазначив, що схопив ножі щоб налякати останніх і вигнати з будинку та подвір`я, які вийшли з будинку та пішли з подвір`я, однак знову повернулися у подвір`я, де ОСОБА_21 збив його з ніг, бив його, а тому він викинув руку з ножем вперед, а ОСОБА_21 замахнувся ще для удару і наскочив на лезо ножа (а.168-171 т.3).
		Потерпілий ОСОБА_7 в суді першої інстанції дав показання, що 02.07.2017 близько 24 год. приїхали в кафе «Веселка» в с.Васьковичи, відпочивали. Через 30 хвилин до кафе прийшли ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 і ОСОБА_16 , які вживали алкоголь, також в кафе ще була одна компанія відпочиваючих. ОСОБА_23 почав чіплятися до дівчини, ображав її, а тому ОСОБА_21 зробив йому зауваження і між ними почалася сварка, яка швидко припинилася і всі повернулися в середину кафе. Після 03 год. в кафе залишилися вони, ОСОБА_17 і ОСОБА_16 , як пішов ОСОБА_23 не бачив. Кафе закривалося, а ОСОБА_21 запропонував ще випити і сказав, що у ОСОБА_23 продають самогон. ОСОБА_12 сів на скутер, поїхав та повернувся з ОСОБА_23 , це було близько 05 год. ОСОБА_12 і ОСОБА_23 поговорили, після чого останній знову пішов. ОСОБА_12 повідомив, що ОСОБА_23 відмовився продавати самогон, а тому він сказав ОСОБА_21 , що потрібно йти до ОСОБА_24 і це питання він вирішить самостійно. Він зайшов у подвір`я ОСОБА_23 , при цьому в руках у нього нічого не було, підійшов до вхідних дверей, з яких вийшов ОСОБА_23 , тримаючи в обох руках ножі, нічого не говорячи наніс йому два удари в область грудної клітки, а він у свою чергу схопив рукою за лезо і в цей час відчув удари по голові, повернувшись побачив у стороні ОСОБА_15 , який тримав лопату, від болю втратив свідомість. Зазначив, що у двір до ОСОБА_23 зайшов один, а ОСОБА_21 напевно ще був на дорозі, оскільки чув звук працюючого мотора скутера. Уточнив, що пам`ятає тільки два удари ножем та схопив ОСОБА_23 за кисть руки, після чого отримав удари по голові і втратив свідомість. Зазначив, що в кафе між ОСОБА_23 і ОСОБА_21 була лише словесна перепалка, ніхто нікого не бив. Як отримав тілесні ушкодження ОСОБА_21 він не бачив, оскільки вже був поранений та втратив свідомість. Також заперечив, що заходив до веранди, заперечив, що ОСОБА_23 бив його шваброю по голові (а.8-11 т.3).
		Надаючи оцінку показанням обвинуваченого та потерпілого, колегія суддів звертає увагу на те, що всупереч доводів апеляційної скарги представника потерпілого щодо неврахування судом першої інстанції показань потерпілого ОСОБА_7 та невідповідності показань обвинуваченого обставинам справи, суд першої інстанції, зважаючи на те, що показання обвинуваченого ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_7 в частині подій, що стосуються того, хто розпочав конфлікт, хто на кого напав, обставин нанесення тілесних ушкоджень, явно суперечать один одному, а самі ці особи є зацікавленими і мають протилежний процесуальний інтерес, дійшов обґрунтованого висновку, що для вирішення питання про обґрунтованість пред`явленого обвинувачення та прийняття рішення про достовірність однієї з повідомлених версій подій, показання потерпілого та обвинуваченого підлягають оцінці виключно у сукупності з іншими дослідженими судом доказами.
		Так, свідок ОСОБА_25 показав, що 02.07.2017 року ввечері прийшов до центру, де чекав ОСОБА_17 , ОСОБА_19 і ОСОБА_18 , пішли до кафе, до них приєднався ОСОБА_23 , а пізніше під`їхав ОСОБА_20 . ОСОБА_26 , пили пиво. В кафе приїхали ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які відпочивали окремо від них. Вийшли у двір, де між ОСОБА_23 та ОСОБА_21 виникла суперечка, але з якої причини йому невідомо. Пізніше від ОСОБА_17 дізнався, що ОСОБА_21 вдарив ОСОБА_23 і останній пішов з кафе (а.239-240 т.3).
		Свідок ОСОБА_27 показав, що зустрівся з ОСОБА_23 і ОСОБА_16 в кафе, де відпочивали, пили пиво. Пізніше приєднався до них ОСОБА_20 . В кафе приїхали ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , були п`яні, відпочивали від них окремо. Потім ОСОБА_21 наказав йому купити горілку та «проставитися» за день народження, що він і зробив. Всі вийшли на двір, де спілкувався з ОСОБА_21 і останній його вдарив по обличчю, це побачив ОСОБА_23 та заступився, але ОСОБА_21 і його вдарив в обличчя, після чого ОСОБА_23 пішов додому. Зазначив, що ОСОБА_23 в кафе ні до кого не чіплявся, конфліктів ні з ким у нього не було, а саме ОСОБА_21 вдарив його по обличчю, а потім ОСОБА_23 , коли той за нього заступився (а.240-241 т.3).
		Свідок ОСОБА_28 показала, що приїхала в гості в с. Васьковичи до родичів та з друзями відпочивали в кафе «Веселка», де бачила ОСОБА_23 , який до неї не чіплявся, не ображав і ОСОБА_21 її від ОСОБА_23 не захищав, оскільки жодних конфліктів з останнім не було (а.234-235 т.3).
		Свідок ОСОБА_29 показав, що відпочивав в компанії молоді, серед яких була ОСОБА_30 . Бачив в кафе ОСОБА_23 , який був в компанії ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , а також бачив в кафе ОСОБА_21 та ОСОБА_22 . ОСОБА_23 до ОСОБА_30 не чіплявся, конфліктів в приміщенні кафе не бачив, що відбувалося на вулиці йому невідомо (а.242-243 т.3).
		Показання вказаних свідків, стосуються обставин, які передували події, що сталася, і підтверджують показання обвинуваченого в частині заподіяння йому удару ОСОБА_12 та спростовують показання потерпілого в частині того, що саме через негативну поведінку ОСОБА_10 по відношенню до ОСОБА_28 , ОСОБА_10 робив зауваження ОСОБА_12 .
		Показання потерпілого ОСОБА_7 про спричинення йому двох ударів ножем в грудну клітину та двох ударів по голові лопатою суперечать характеру та локалізації тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , що викладені у обвинувальному акті, докладно описані у висновку судово-медичного експерта №193 від 04.07.2017 року, у якому зазначено, що у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження у вигляді рани по задній поверхні лівого плечового суглоба; рани в ділянці правого надпліччя, ближче до правого плечового суглоба; рани в центральній проекції правого плечового суглоба; синця по правій боковій поверхні грудної клітки в проекції 9-го ребра; рани в лівій потиличній ділянці; рани в лівій тім`яній ділянці; рани по нижньому краю тіла грудини; рани в лівому підребер`ї; проникаючого поранення грудної клітки ліворуч (через грудну) з пошкодженням серця в ділянці лівого шлуночка, для утворення вказаних ушкоджень необхідно не менше 7 ударів гострим колюче-ріжучим предметом та не менше 1 удар тупим предметом (а.54-56 т.3) та даним протоколу огляду місця події від 03.07.2017 року, згідно яких лопати, в ході огляду місця події виявлено та вилучено не було (а.18-32 т.3).
		Про те, що ОСОБА_7 були завдані тілесні ушкодження саме вилученою під час огляду місця події дерев`яною шваброю, окрім показань обвинуваченого ОСОБА_10 свідчать також дані висновку судової молекулярно-генетичної експертизи №19/10-3/531-СЕ/17 від 25.09.2017 року, згідно яких на руків`ї дерев`яної швабри виявлено кров, яка збігається з генетичними ознаками ОСОБА_7 та не збігається з генетичними ознаками ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 (а.99-103 т.3). Обставини вилучення під час огляду місця події саме з будинку ОСОБА_23 зазначеної дерев`яної швабри зі слідами крові потерпілого ОСОБА_7 також є підтвердження факту перебування останнього в середині будинку.
		Крім того, дані слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 про те, що він знаходився навпроти середнього вікна будинку, коли до нього підбіг ОСОБА_10 з двома ножами, де заподіяв йому тілесні ушкодження та де він втратив свідомість (а.49-50 т.3), суперечать даним протоколу огляду місця події від 03.07.2017 року, оскільки сліди крові органом досудового розслідування виявлені у місці, вказаному саме обвинуваченим ОСОБА_31 в ході проведення слідчого експерименту за його участю (а.46-47 т.3), а саме на лівому ближньому куті будинку, поряд на доріжці та на трав`яному покриттю городини, що вказує на те, що саме в місці, вказаним обвинуваченим завдавалися тілесні ушкодження.
		Більше того, потерпілий ОСОБА_7 не зміг пояснити, чому саме ОСОБА_10 почав завдавати йому тілесні ушкодження, вийшовши на випередження зі свого будинку з двома ножами, ще навіть коли потерпілий не встигнув зайти в його будинок та промовити жодного слова, не зміг пояснити яким чином були заподіяні йому інші тілесні ушкодження, які зазначені у висновку судово-медичної експертизи.
		Показання потерпілого про те, що він сам зайшов на подвір`я будинку ОСОБА_32 , де в подальшому відбулася подія, а ОСОБА_12 в цей час був за межами подвір`я обвинуваченого, повністю спростовуються як показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 та даними слідчого експерименту за його участю, так і наведеними показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_33 та ОСОБА_13 , які чітко пояснили, що вони вибігли з будинку на ОСОБА_10 сидів зверху потерпілий ОСОБА_7 , а інший потерпілий лежав на подвір`ї домоволодіння ОСОБА_10 , що підтверджується даними протоколу огляду місця події від 03.07.2017 року та був вже мертвий.
		Такі показання потерпілого ОСОБА_7 апеляційний суд пов`язує з його бажанням вигородити себе, уникнути відповідальності за вчинене ними посягання на обвинуваченого ОСОБА_10 та перекласти усю відповідальність за наслідки, що настали, на обвинуваченого ОСОБА_10 . 
		Адже, показання потерпілого ОСОБА_7 вочевидь суперечать не тільки показанням обвинуваченого, свідків та іншим доказам у справі, а й повністю суперечать висунутому прокурором обвинуваченню ОСОБА_10 .
		Як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, заслуговує на увагу та обставина, що підтверджує висновки суду, що при викладенні змісту як первісного обвинувального акту від 05.10.2017 року (а.2-11 т.1) так і в обвинувальному акті із зміненим обвинуваченням від 27.01.2022 року (а.70-77 т.5) сторона обвинувачення зазначила про незаконне проникнення ОСОБА_12 і ОСОБА_7 до житла ОСОБА_10 із штахетиною, вирваною з паркану, який знаходиться по ходу слідування з кафе до будинку обвинуваченого та послідовність подій виклала з показань, які надавав обвинувачений ОСОБА_10 , як під час проведення слідчого експерименту, так і в суді.
		На думку суду першої інстанції, з якою повністю погоджується і апеляційний суд, вказане вище свідчить про те, що сторона обвинувачення погоджується з тим, що розвиток подій відбувався саме за обставин, на які вказував обвинувачений ОСОБА_10 , а не потерпілий ОСОБА_7 .
		З урахуванням вищевикладеного, враховуючи показання свідків щодо розвитку всіх подій, які передували в кафе, а в послідуючому - в будинку та подвір`ї ОСОБА_10 , протоколу огляду місця події, висновків судових експертиз, які спростували показання потерпілого ОСОБА_7 , суд першої інстанції обґрунтовано відкинув такі показання потерпілого ОСОБА_7 з підстав їх недостовірності, з чим погоджується і колегія суддів.
		В той же час, показання обвинуваченого ОСОБА_10 , на відмінну від показань потерпілого ОСОБА_7 , є в основному послідовними та логічними, відповідають обстановці, яка в дійсності склалася, співвідносяться з показаннями свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_14 , ОСОБА_33 , ОСОБА_13 , ОСОБА_34 та письмовими доказами кримінального провадження.
		З урахуванням викладеного, апеляційний суд визнає обставини, викладені обвинуваченим ОСОБА_10 та вищезазначеними свідками, такими, що в дійсності мали місце, за яких судом першої інстанції правильно встановлено обставини подій, які відбулись 03.07.2017 року, і розпочались в кафе « Веселка », яке розташоване за адресою: Коростенський район, с.Васьковичи, вул.Першотравнева, 33, та продовжились близько 06 год ранку у будинку та на території домоволодіння ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши версію нападу, про яку повідомив обвинувачений, достовірною, оскільки саме вона узгоджується з сукупністю наявних та досліджених судом доказами.
		Зокрема, з фактичних обставин та досліджених доказів, судом першої інстанції встановлено, що в період часу з 22 год. 30 хв. 02.07.2017 по 04 год. 03.07.2017 між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 в кафе «Веселка» виник конфлікт, розпочатий ОСОБА_12 , який вдарив ОСОБА_27 , на що відреагував ОСОБА_35 заступившись за нього, та через що отримав у відповідь один удар в голову від ОСОБА_12 , після чого ОСОБА_10 залишив кафе. 
		В подальшому, як вірно встановлено судом першої інстанції, близько 05 год. 30 хв., ОСОБА_12 і ОСОБА_7 самовільно увійшли (а фактично вторглися) до будинку ОСОБА_10 , при цьому, ОСОБА_12 наніс ОСОБА_10 удар дерев`яною штахетиною, яку по дорозі до будинку ОСОБА_10 було вирвано з сусіднього паркану. Зазначені події відбувалися в середині будинку ОСОБА_10 . Оскільки мало місце протиправне насильницьке вторгнення в житло та напад групою осіб, у ОСОБА_10 були підстави для необхідної оборони, а тому останній, спочатку захищаючись за допомогою дерев`яної швабри, а після, взявши в обидві руки по ножу для захисту, погрожуючи ними, зміг вивести з будинку та подвір`я ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , які продовжували висловлювати погрози фізичної розправи на адресу ОСОБА_10 . 
		Незважаючи на те, що ОСОБА_36 вдалося вивести ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , з подвір`я, останні наміру припинити свої насильницькі дії не залишили та скориставшись, коли ОСОБА_23 повернувся, одразу на подвір`ї напали на нього зі спини. Так, ОСОБА_12 наніс удар ОСОБА_10 , що свідчить про реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю ОСОБА_10 і, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку, ОСОБА_10 , з метою самозахисту наніс один удар ножем в грудну клітку ОСОБА_12 . Після чого, відразу ж на ОСОБА_10 накинувся ОСОБА_7 . ОСОБА_10 відступаючи в напрямку входу до будинку впав на землю, а ОСОБА_7 , навалившись зверху, почав наносити удари. ОСОБА_10 , у свою чергу, тримаючи в руках ножі, наніс ОСОБА_7 удари по задній поверхні плечового суглобу, в праве надпліччя, правий плечовий суглоб в праву бокову поверхню тулуба та по нижньому краю тіла грудини.
		В цей час, з будинку вибігли ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_37 і побачили на землі ОСОБА_10 , а на ньому ОСОБА_7 , який тримав голову ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_14 , стягнув ОСОБА_7 з ОСОБА_10 та відтягнув до паркану, а ОСОБА_13 , побачивши в руках ОСОБА_10 ножі, вибив з рук та допоміг піднятися з землі.
		Вказані обставини підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_37 .
		Так, свідок ОСОБА_14 повідомив суду, що під ранок почув крики своєї сестри ОСОБА_24 , а саме: «вставайте, б`ються», а тому разом з нею і ОСОБА_19 , хлопцем сестри, вибігли на подвір`я, забіг за будинок і побачив, що ОСОБА_23 лежить на землі, а на ньому ОСОБА_22 , який руками тримав голову ОСОБА_23 , як йому здалося душив його, а тому побіг до них. Підбігши, схопив обома руками ОСОБА_22 за одежу та почав стягувати з ОСОБА_23 , а ОСОБА_19 підняв ОСОБА_23 . Відтягнув ОСОБА_22 до паркану, останній тримався за голову. ОСОБА_23 просив викликати швидку та поліцію і повідомив, що десь має бути ОСОБА_21 . Знайшов ОСОБА_21 за 1,5 м, який лежав на землі, а поруч по ліву руку лежала штахетина. Бачив на ОСОБА_23 садна та кров, у ОСОБА_22 кров на голові, в районі лоба. Приїхала поліція і швидка. Під час огляду місця події поліцейський виніс штахетину, яка лежала поруч з ОСОБА_21 , і поставив її при вході до двору. Також показав, що разом з ОСОБА_23 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 напередодні події відпочивали в кафе. ОСОБА_21 вимагав у ОСОБА_17 придбати йому горілку, а чи був в подальшому якийсь конфлікт не бачив, оскільки пішов додому. Весь час коли він перебував в кафе у ОСОБА_23 ніяких конфліктів з іншою компанією молоді не було. Також показав, що за рік до вказаної події його побив ОСОБА_21 , у зв`язку з чим звертався в поліцію, але останнього з невідомих причин не покарали (а.235-239 т.3).
		Свідок ОСОБА_33 в суді першої інстанції дала показання, що близько п`ятої ранку почула у подвір`ї крики, слова нецензурної лайки, а тому розбудила ОСОБА_19 і ОСОБА_15 . Вибігла за ними у двір і побачила, як ОСОБА_20 відтягує від ОСОБА_38 , а ОСОБА_19 піднімав ОСОБА_23 і, побачивши в руках останнього ніж, вибив його з рук. У ОСОБА_22 побачила кров на обличчі, а у ОСОБА_23 роздерта спина, розбите обличчя, розірвана куртка. ОСОБА_20 відтягував ОСОБА_22 , оскільки останній нападав на ОСОБА_23 . ОСОБА_23 попросив викликати поліцію і швидку та повідомив, що в садку ще є ОСОБА_21 , якого вони знайшли, той був вже мертвий. Також зазначила, що у дворі була штахетина, яку вирвали з паркана, працівники поліції її винесли з двору та зовні сфотографували. Показала, що ОСОБА_21 та ОСОБА_22 сильно п`ють, дебоширять та б`ють людей без причин. Також уточнила, що штахетина, яку виявили у їх дворі, була вирвана з паркану за 20-30 метрів від їх будинку. Поліція вилучила штахетину та швабру. Зі слів ОСОБА_23 їй відомо, що ОСОБА_21 чіплявся до нього в кафе, вдарив, але ОСОБА_23 не вступав в конфлікт та пішов додому. Також зазначила, що її тітка, дружина ОСОБА_23 раніше продавала самогон коли була вдома, але до цієї події за 4-5 місяців поїхала з України, а ОСОБА_23 самогоном не торгував (а.201-204 т.3).
		Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 пояснив, що він перебував у будинку ОСОБА_23 , його розбудила ОСОБА_39 , оскільки у їх дворі крики і сварка. Першим з будинку вибіг ОСОБА_20 , він за ним і побачив, що ОСОБА_23 лежить на землі, а на ньому ОСОБА_22 . ОСОБА_20 підбіг до ОСОБА_22 та схопивши за одежу відтягнув, а він підбіг до ОСОБА_23 , побачив в руках останнього ніж, вибив його з рук і допоміг піднятися. ОСОБА_23 повідомив, що за будинком має бути ОСОБА_21 , якого вони знайшли, але той був вже мертвий. Викликали поліцію, швидку та місцеву медсестру. Він чув, як ОСОБА_23 розповідав поліції, що його потерпілі побили ще в центрі села, а потім прийшли до його будинку. Зазначив, що коли він був кафе з ОСОБА_23 , останній ні з ким не сварився, ні до кого не чіплявся, що відбувалося у ОСОБА_23 з ОСОБА_21 не бачив, оскільки вже пішов з кафе. Також зазначив, що у дворі була знайдена штахетина, яку вирвали з паркану по дорозі до їх будинку (а.204-207 т.3).
		Слід додатково заначити, що показання вказаних свідків повністю узгоджуються із показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 , та спростовують показання ОСОБА_7 про подію, що мала місце в послідуючому на подвір`ї домоволодіння ОСОБА_10 .
		Таким чином, надаючи оцінку встановленими в ході судового розгляду фактичним обставинам, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_10 зазнав суспільно небезпечного посягання від ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його життю та здоров`ю внаслідок, протиправного насильницького вторгнення в житло та нападу групою осіб, і, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з їх боку, використав ножі, якими захищався від протиправних дій ОСОБА_12 та ОСОБА_7 .
		З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст.27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини.
		Право на необхідну оборону є природним правом кожної людини. Крім того, право на необхідну оборону є конституційним правом кожного громадянина України. Згідно з ч.2 ст.27 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Закріплене в ст.36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Згідно з ч.1 ст.36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Отже, виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст.36 КК України ці умови полягають у такому:
		1)  оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;
		2)  оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України;
		3)  за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала;
		4)  посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;
		5)  шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;
		6)  при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
		Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об`єктивних і суб`єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо з`ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об`єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об`єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у абз.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Водночас законодавцем у ч.5 ст.36 КК України визначено вичерпний перелік обставин стан необхідної оборони настає безумовно.
		Згідно з ч.5 ст.36 КК України, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб,  а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
		Тобто, закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.  
		У контексті даного кримінального провадження колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Колегія суддів апеляційного суду вбачає, що місцевим судом при оцінці діяння обвинуваченого ОСОБА_10 були наведені необхідні мотиви щодо підтвердження відповідності встановлених судом обставин положенням ч.5 ст.36 КК України, зокрема тим положенням, які виключають можливість існування перевищення меж необхідної оборони, якщо дії особи були спрямовані на відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло та захисту від нападу групи осіб, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
		Вказана правова позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 342/538/14-к.
		Згідно ст.30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
		На переконання апеляційного суду, з огляду на встановлені у даному провадженні обставини, суд першої інстанції цілком законно виходив з того, що потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_7 не мали жодного законного права на перебування у помешканні ОСОБА_10 , фактично вторглися туди, з висловлюванням погроз вбивством ОСОБА_10 , при цьому ОСОБА_12 тримав в руках заздалегідь заготовлену для нанесення тілесних ушкоджень дерев`яну штахетину, а з врахуванням того, що нещодавно між ними відбувся конфлікт з ініціативи ОСОБА_12 , який заподіяв йому один удар кулаком в обличчя, у ОСОБА_10 були достатні підстави вважати, що мало місце реальна загроза заподіяння шкоди його здоров`ю та життю. 
		При цьому апеляційний суд зазначає, що заздалегідь вирвана ОСОБА_12 та ОСОБА_7 дерев`яна штахетина з сусіднього паркану, що підтверджено дослідженим в судовому засіданні протоколом огляду місця події від 03.07.2017 року (а.23 т.3) однозначно і беззаперечно свідчить про те, що останні переслідували мету нападу, а не мету придбати алкогольні напої, і що вторгнення потерпілих у житло обвинуваченого з погрозами вбивства було протиправним та насильницьким.
		В цій частині апеляційний суд також звертає увагу на те, що будь-якого логічного пояснення навіщо потерпілі, які за версію сторони обвинувачення приїхали до ОСОБА_10 з метою придбання саморобного алкогольного напою, вирвали дерев`яну штахетину з сусіднього паркану, обвинувальні акти не містять, у них лише постфактум відображено, що начебто на протиправні дії ОСОБА_10 , ОСОБА_12 наніс удар дерев`яною штахетиною в ділянку в ділянку попереку зліва.
		Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_10 першим наніс удар дерев`яною штахетиною ОСОБА_7 , колегія суддів вважає надуманим судженням прокурора, не підтвердженим жодним доказом, а тому до уваги їх не бере, як і твердження представника потерпілого з приводу того, що ОСОБА_10 не заперечує, що напав першим та наніс шваброю тілесні ушкодження по голові ОСОБА_7 , що не відповідає показанням обвинуваченого ОСОБА_10 .
		Крім того, надуманими та такими, що суперечить як встановленим фактичним обставинам справи в суді першої інстанції, так і пред`явленому обвинуваченню, є твердження представника потерпілого, про те що у зв`язку з тим що жоден із свідків, які знаходилися у будинку не чули будь-якого конфлікту, зазначене спростовує версію ОСОБА_10 , що в середині будинку взагалі перебували ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . 
		На переконання апеляційного суду, жодних активних дій ОСОБА_10 по відношенню до ОСОБА_12 та ОСОБА_7 не вчиняв до моменту, коли потерпілий ОСОБА_12 почав реалізовувати дії щодо виконання своїх погроз, а саме вдарив його дерев`яною штахетиною по спині, завдавши тілесні ушкодження, які підтверджуються висновком судово-медичної експертизи №172 від 27.07.2017 року (а.57 т.3), і саме такі дії потерпілого ОСОБА_12 , які були поєднані з активними діями зі сторони потерпілого ОСОБА_7 , який ОСОБА_12 не зупинив, житло обвинуваченого не залишив, а на заклили ОСОБА_12 схопити обвинуваченого і тримати, навпаки почав реалізовувати напад на нього, задля припинення якого ОСОБА_35 з метою самозахисту наніс удари дерев`яною шваброю йому по голові.
		Матеріали кримінального провадження не містять докази про неможливість потерпілого ОСОБА_12 , внаслідок свого стану здоров`я, здійснити відповідні насильницькі дії. Натомість, протилежне про агресивну поведінку та застосування ОСОБА_12 фізичної сили щодо інших осіб, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 . За таких обставин, наведені з цього приводу апеляційні твердження представника потерпілого є безпідставними.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_35 перебував у стані необхідної оборони від суспільно небезпечних посягань групи осіб при протиправному насильницькому вторгненні у його житло, при тому, що, враховуючи характер дій групи осіб, які були злагодженими, охоплювалися єдиним умислом фізичної розправи з Грибовським, акт суспільно небезпечного посягання був реально наявним, не зупинявся, а тому беручи до уваги характер небезпеки, та обставини, що впливають на реальне співвідношення сил, зокрема: місце, час, раптовість посягання, фізична перевага потерпілих, які перебували у більшості, їх агресивна зухвалість, також наявність  алкогольного сп`яніння у потерпілих, що підтверджується висновками судових експертиз, колегія суддів вважає, що дії обвинуваченого, який, взявши з кухні свого будинку два ножі, скористався своїм правом на захист, та вивів з будинку на подвір`я потерпілих, відповідали тій обстановці, що склалася і були визначальними при поведінці обвинуваченого в подальшому.
		Колегія суддів зазначає, що саме намір захистити себе від посягання двох агресивно налаштованих потерпілих є визначальним мотивом ОСОБА_10 , адже тільки після протиправних дій потерпілих у обвинуваченого виник мотив захисту, який є основним стимулом та визначив поведінку і дії обвинуваченого у ситуації, яка склалася.
		Отже, висновок суду про реальне сприйняття ОСОБА_10 таких дій потерпілих як справжньої загрози його життю і здоров`ю, є правильним, і доводами апеляційних скарг не спростовується. 
		Колегія суддів вважає за необхідне заначити, що за наявності у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілих, - обвинувачений ОСОБА_10 мав об`єктивну можливість втілити свій умисел у дійсність відразу у своєму будинку, в той же час він прагнув за допомогою ножів припинити посягання, залякати потерпілих та вигнати їх зі свого будинку, а тому такі дії обвинуваченого свідчать, що такий умисел обвинувачений не переслідував.
		Тож, обвинувачений, суб`єктивно оцінивши обстановку події, бажаючи припинити протиправне посягання, вигнав потерпілих за межі свого подвір`я, однак останні, як тільки обвинувачений розвернувся та попрямував до свого будинку, одразу, за власною ініціативою вдвох повернулися, що свідчить про спрямованість умислу потерпілих саме на продовження посягання, яке супроводжувалось погрозами вбивством, що свідчить про те, що напад групою осіб не припинився. При цьому ОСОБА_12 наніс удар ОСОБА_10 , що свідчить про реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю ОСОБА_10 , тож ОСОБА_10 , зважаючи на обстановку та обставини події, попереднє насильницьке, раптове та непередбачуване вторгнення до будинку, дійсно мав підстави побоюватись за своє життя і здоров`я, а тому правомірно спричинив ножове поранення потерпілому ОСОБА_12 , саме з метою самозахисту в умовах необхідної оборони. При цьому, в цей же час, ОСОБА_10 почав відступати назад заднім ходом, а ОСОБА_7 продовжуючи посягання на обвинуваченого, накинувся на нього, від чого обвинувачений впав на землю, а ОСОБА_7 навалившись зверху, почав наносити удари, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження в ділянці правої гомілки, нижньої щелепи, долонній поверхні основи лівої кисті. ОСОБА_10 , відвертаючи посягання, захищаючись, наніс ОСОБА_7 удари ножем по задній поверхні плечового суглобу, в праве надпліччя, в правий плечовий суглоб, в праву бокову поверхню тулуба та по нижньому краю тіла грудини, що як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції свідчить про хаотичний та неприцільний порядок нанесення ударів.
		За роз`ясненням експерта ОСОБА_40 , тілесні ушкодження у ОСОБА_10 могли виникнути за обставин, на які вказує ОСОБА_10 , а згідно показань ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_33 у подвір`ї, біля тіла ОСОБА_12 лежала штахетина, яка в послідуючому винесена поліцейським за межі подвір`я. 
		Колегія суддів зазначає, що той факт що обвинувачені повернулися на територію домоволодіння ОСОБА_10 підтверджується окрім показань ОСОБА_10 також протоколом огляду місця події, а саме місцем розташування трупа ОСОБА_12 та виявленими слідами крові на стіні будинку, доріжці та трав`яному покриву.
		Висловлювання погроз вбивством з боку потерпілих на адресу обвинуваченого, підтвердив не тільки сам обвинувачений ОСОБА_10 , а й свідок ОСОБА_41 , яка живе по сусідству з ОСОБА_10 , їх будинки межують. Зокрема, ОСОБА_42 повідомила суду, що 03.07.2017 близько 05 год. 10 хв. вийшла з будинку та почула голос ОСОБА_10 і два незнайомих чоловічих голоси, які погрожували ОСОБА_10 вбити, висловлювалися нецензурною лайкою.
		Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що виходячи із встановлених судом фактичних обставин, потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_7 діяли спільно та узгоджено, їх дії були об`єднані спільною метою, емоційно-вольовим налаштовуванням, єдиним наміром, жоден із них не залишив мети вчинити посягання на обвинуваченого ОСОБА_10 , не зупиняв іншого у реалізації спільного умислу. Зокрема, ОСОБА_7 бачивши, що ОСОБА_12 застосував насильство до ОСОБА_10 із використанням дерев`яної штахетини, яку вони прямуючи до будинку ОСОБА_10 взяли із собою, мав всі можливості припинити суспільно-небезпечне посягання, однак не зробив цього, аналогічним чином не зробив цього і на подвір`ї домоволодіння обвинуваченого, що свідчить про те, що дії кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення суспільно-небезпечного посягання на ОСОБА_10 .
		Колегія суддів також зазначає, що у судовому засіданні стороною обвинувачення та потерпілим не надано суду жодного доказу щодо вчинення обвинуваченим умисного вбивства та замаху на вбивство, в тому числі підтвердження того, що у обвинуваченого виник умисел і мотив на вбивство до моменту нападу потерпілих.
		При цьому, суд першої інстанції дав оцінку всім доказам у справі та зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Одночасно судова колегія зауважує, що апелянтами не оспорюється вірність відображених у вирок місцевим судом показань обвинуваченого, потерпілого, свідків та письмових доказів.
		Всі інші письмові докази (зокрема висновки судових експертиз), надані стороною обвинувачення та досліджені у судовому засіданні судом першої інстанції, підтверджують лише існування самого факту кримінального правопорушення, а не його кваліфікацію за ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України.
		Отже, спричинення ОСОБА_10 ножових поранень ОСОБА_12 та ОСОБА_7 під час відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло та захисту від нападу групи осіб, вчинене з метою захисту охоронюваних законом його прав і інтересів, суд обґрунтовано на підставі ч.5. ст.36 КК України визнав обставиною, яка виключає його кримінальну відповідальність - необхідною обороною.
		Що стосується доводів поданих апеляційних скарг про неврахування судом першої інстанції характеру, кількості та локалізації завданих тілесних ушкоджень у місця життєво-важливих органів, то вони є безпідставними, оскільки в повній мірі враховані судом. 
		В цій частині апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.36 КК України для визначення наявності стану необхідної оборони в діях ОСОБА_10 не має значення чи наносив удар ОСОБА_10 ножем умисно чи необережно (форма вини), тяжкість наслідків, що настали, та його психічне ставлення до цих наслідків (вид умислу чи необережності).
		Дії особи, яка захищається від нападу, також є умисними, адже особа передбачає настання наслідку, у даному випадку, у виді смерті і бажає або свідомо припускає їх настання. Однак такі дії не визнаються законом суспільно небезпечними, а тому виключається протиправність діяння
		Враховуючи викладене, колегія суддів визнає й безпідставними доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що показання обвинуваченого про спричинення ножового поранення необережно (як пояснив обвинувачений - потерпілий ОСОБА_12 напоровся на виставлені ним ножі, які він тримав в руках), суперечать висновку судово-медичної експертизи №171 від 03.07.2017 року в частині механізму утворення виявленого у ОСОБА_12 тілесного ушкодження, які доводять умисний характер його дій. При цьому, невідповідність показань обвинуваченого в частині механізму спричинення потерпілим тілесних ушкоджень висновкам експертиз, було предметом перевірки суду першої інстанції, який правильно визначився з тим, що дана обставина для вирішення справи істотного значення не має.
		В аспекті доводів апеляційної скарги представника потерпілого, що ОСОБА_10 міг закритися в будинку і не виходити вслід за потерпілими, необхідно наголосити, що право на необхідну оборону є абсолютним та відповідно до ч. 2 ст. 36 КК України, кожна особа має право вжити заходів оборони від суспільно небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання (втекти, забарикадувати, закрити двері тощо) або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб.
		Крім тому не заслуговують на увагу доводи представника потерпілого про залишення поза увагою судом першої інстанції наявності іншого кримінального провадження, в якому ОСОБА_10 обвинувачується у заподіянні смерті інший людині, оскільки це прямо суперечить вимогам ст.88 КПК України та загальним засадам кримінального провадження - презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. 
		Таким чином, версія обвинувачення не тільки не пояснює всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду, а й напряму суперечить ним. Тому наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення та які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_10 .
		З урахуванням викладеного, судом першої інстанції правильно встановлено, що, незважаючи на те, що обов`язок доказування згідно ст.92 КПК України покладається на слідчого та прокурора, доказів наявності в діях ОСОБА_10 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для виправдання ОСОБА_10 у висунутому йому обвинуваченні за ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України через те, що його дії охоплюються поняттям необхідна оборона, що виключає злочинність діяння та кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг представника потерпілих та прокурора.
		Крім того, звертає увагу колегія суддів на той факт, що в апеляційній скарзі прокурор та представник потерпілого мотивують свої доводи тим, що суд першої інстанції не правильно оцінив докази кримінального провадження та ставлять питання про ухвалення обвинувального вироку, в той же час ні в апеляційних скаргах, ні під час апеляційного розгляду прокурор не заявляв клопотання про повторне дослідження усіх доказів в порядку ч.3 ст. 404 КПК України, що могло б бути підставою для іншої оцінки доказів, а представник потерпілого ставив питання лише про часткове дослідження ряду окремих доказів.
		Поза увагою прокурора та представника потерпілого в цьому кримінальному провадженні залишилась та обставина, що відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє матеріали кримінального провадження в межах доводів, висловлених у апеляційній скарзі, та в ситуації, коли під час апеляційного перегляду на думку апелянта наявні підстави для ретельної перевірки аргументів поданих апеляційних скарг про неправильну оцінку доказів та про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, така перевірка здійснюється виключно з додержанням вимог ст. 404 КПК України і включає в себе безпосереднє дослідження всіх фактичних даних.
		Вказана позиція колегії суддів повністю відповідає усталеній практиці Верховного суду з вказаного питання, зокрема аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс15(16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к, у постанові Верховного Суду України від 25 січня 2023 року у справі справа № 283/1399/15-к.
		При цьому, апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури за власною ініціативою може безпосередньо дослідити необхідні докази лише у разі коли вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 2 вересня 2020 року у справі  №127/19452/16-к, від 20 жовтня 2021 року у справі № 180/1597/17.
		Крім того, у зв'язку з виправданням обвинуваченого ОСОБА_10 за відсутності в його діях складів кримінальних правопорушень цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 в його інтересах про відшкодування майнової та моральної шкоди в силу ч.3 ст.129 КПК України підлягає залишенню без розгляду, а вирок в цій частині зміні в порядку ст.ст.404, 408 КПК України.
		Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд, 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_11 - залишити без задоволення. 
		В порядку ст.404 КПК України вирок Богунського районного суду м. Житомира від 09.05.2022 відносно ОСОБА_10 , в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 , - змінити.
		На підставі ч.3 ст.129 КПК України цивільний позов ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишити без розгляду.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
		       Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...