Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/23427/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2023.
Дата набрання законної сили: 26.01.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Головуючий у І інстанції Шевченко Т.М.
		Провадження №22-ц/824/558/2023                                                                 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
		 
		 
		                                                                
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		     26 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		              головуючого судді:       Матвієнко Ю.О.,
		              суддів:                            Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,
		              при секретарі:                  Ковтун М.В.,   
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання частини майна особистою приватною власністю,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати за нею, ОСОБА_2 : 
		-           право власності на частину квартири, площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1422069580000); 
		-           право на отримання від ОСОБА_1 половини ринкової вартості належної йому частки у статутному капіталі Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Німекс» (НВТОВ «Німекс», ідентифікаційний код 22931242), яка дорівнює 56,25 грн. або 15 % статутного капіталу товариства; 
		-           майнові права інтелектуальної власності в обсязі, передбаченому ст. 424 Цивільного кодексу України (право спільної сумісної власності без виділу часток з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та іншими співвласниками, яким такі права належать на момент подачі позову), а саме на: торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_2 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_3 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_4 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_5 (дата подання заявки 09.08.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_3 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_6 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_7 (дата подання заявки 23.03.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_5», право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_8 (дата подання заявки 20.01.2016); патент на промисловий зразок « ІНФОРМАЦІЯ_4 », номер реєстрації (патенту) НОМЕР_9 , дата, з якої є чинними права на промисловий зразок - 10.10.2016; патент на корисну модель «Фонтанчик питний універсальний для гігієнічного вживання питної води», номер реєстрації (патенту) НОМЕР_10 , дата, з якої є чинними права на корисну модель - 27.08.2019 року.
		Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалась на те, що 15.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. 
		У період шлюбу сторонами набуто квартиру АДРЕСА_2 , титульним власником якої на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2017 року є відповідач ОСОБА_1 .
		Крім того, за період шлюбу сторонами набуто права на об?єкти інтелектуальної власності: на торговельні марки та промислові зразки, які набуті сторонами, як подружжям, за спільні кошти, отримані ОСОБА_2 у вигляді прибутку від підприємницької діяльності. Майнові права на об`єкти інтелектуальної власності набувались сторонами спільно в інтересах сім`ї, оскільки позивачка та відповідач працювали над спільними проектами.
		Вказане нерухоме майно та права на об?єкти інтелектуальної власності є об?єктами права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, від поділу яких відповідач відмовляється, у зв?язку із чим позивач і звернулась до суду з позовом про розподіл вказаного майна у рівних частках між подружжям.
		05.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив суд в порядку поділу майна:
		- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 55/100 частин двокімнатної квартири, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , поділивши її між сторонами;
		- в порядку поділу майна просив: виділити ОСОБА_1 право власності на 35/100 частин квартири, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_2 право власності на 20/100 частин квартири, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		При цьому просив визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на 80/100 частин квартири, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - право власності на 20/100 частин квартири, загальною площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину сплаченого ним за рахунок особистих коштів спільного боргу подружжя у розмірі 399 899,26 грн.
		В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що  сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 15.08.2014 року по 11.02.2021 року (день набрання законної сили судовим рішенням про розірвання шлюбу).
		15.11.2016 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого товариство зобов?язувалось передати у власність квартиру АДРЕСА_3 , із сплатою забезпечувального платежу у розмірі 2 332 781,43 грн., що еквівалентно 90 340,50 дол. США.
		17.11.2017 року між ПАТ «Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0001006/3-2017, за умовами якого банк відкрив позичальнику непоновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 1 500 000 грн. для здійснення остаточних розрахунків з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» за попереднім договором купівлі продажу від 15.11.2016 року.
		17.11.2017 року між ПАТ «Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 000/119-2017, за умовами якого в іпотеку банку передано майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .
		21.12.2017 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , за загальною ціною продажу 2 417 128,42 грн.
		21.12.2017 року між ПАТ «Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 000/119-2017, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_2 .
		У зв?язку із невиконанням взятих на себе зобов?язань за кредитним договором, 26.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. видано виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ПАТ «АБ «Кліринговий Дім» у розмірі простроченої заборгованості за процентами у розмірі 229 765 грн., строкової заборгованості за процентами 11 601,43 грн., простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 351 037,43 грн., строкової заборгованості по кредиту у розмірі 732 594,47 грн., що становить 1 324 998,33 грн.
		04.12.2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування грошових коштів у розмірі 1 500 000 грн., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О.В., з метою здійснення розрахунків з банком та збереження квартири. З вказаних грошових коштів ОСОБА_1 виплачено 351 037,43 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 732 594,47 грн. строкової заборгованості по кредиту.
		Відповідач ОСОБА_1 у зустрічному позові посилається на те, що оскільки вказані грошові кошти отримані ним в дар, ці кошти не є спільним сумісним майном подружжя. Таким чином, за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 виплачена кредитна заборгованість за спірну квартиру, вартість якої складає 2 417 128,00 грн., при цьому платіж, внесений відповідачем - 1 083 631,90 грн., становить 44,8% вартості квартири.
		Відтак, на думку відповідача, суд має визнати за ним право особистої власності на 45/100 частин спірної квартири, а 55/100 частин квартири підлягає поділу між ним та ОСОБА_2 , як спільна сумісна власність, набута за спільні кошти подружжя.
		Також, відповідач у позові зазначав, що в межах виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачено прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 229 765,00 грн., строкову заборгованість за відсотками у розмірі 11 601,43 грн., внесок за вчинення виконавчого напису у розмірі 23 240 грн., а також основну винагороду приватного виконавця у розмірі 134 823,83 грн.
		Оскільки ОСОБА_2 з моменту припинення ведення спільного господарства та спільного проживання не сплачувала жодних боргових зобов`язань по квартирі, ОСОБА_1 вважає, що понесені ним витрати в розмірі 399 899,26 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь як сплачений ним за особисті кошти спільний борг подружжя.
		Крім того, на підставі положень ч. 2 ст. 70 СК України ОСОБА_1 у своєму позові просив суд відступити від засад рівності часток подружжя у спільному майні, зважаючи на те, що ОСОБА_2 ніколи не брала участі у сплаті внесків за квартиру, не цікавилася ходом сплати кредиту, не брала участі у сплаті боргу в рамках виконавчого провадження. Тому вважає, що наявні поважні підстави для зменшення частки ОСОБА_2 до 20/100 частин у праві спільної сумісної власності на квартиру та збільшення його, ОСОБА_1 , частки до 35/100 частин у праві спільної сумісної власності на квартиру.
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ) право власності на (одну другу) частину квартири, площею 79,8 кв.м., житловою площею 33,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1422069580000).
		Визнано за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ) право власності на майнові права інтелектуальної власності, в обсязі, передбаченому ст. 424 Цивільного кодексу України (право спільної сумісної власності без виділу часток з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та іншими співвласниками, яким такі права належать на момент подачі позову), на: торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_2 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_3 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_4 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_5 (дата подання заявки 09.08.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_3 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_6 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_7 (дата подання заявки 23.03.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_5», право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_8 (дата подання заявки 20.01.2016); патент на промисловий зразок «балон з нержавіючої сталі для рідин», номер реєстрації (патенту) НОМЕР_9 , дата, з якої є чинними права на промисловий зразок 10.10.2016; патент на корисну модель «Фонтанчик питний універсальний для гігієнічного вживання питної води», номер реєстрації (патенту) НОМЕР_10 , дата, з якої є чинними права на корисну модель 27.08.2019 року.
		У іншій частині позову - відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання частини майна особистою приватною власністю відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 810,00 грн.
		Не погоджуючись з рішенням суду,  ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 
		Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що суд помилково відмовив йому у відступленні від рівності часток, помилково вказавши, що статті 60, 70, 71 Сімейного кодексу України містять чітко окреслені випадки, за яких можливо відступити від принципу рівності часток подружжя.
		Зокрема, частина 2 статті 70 Сімейного кодексу України визначає, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		Тобто, дана норма закону висвітлює лише певний обсяг прикладів, за яким суд може відступити від засади рівності часток і даний перелік не є виключним, як про це зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
		Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15, від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18).
		З огляду на встановлені судом обставини, на думку апелянта ОСОБА_1 йому незаконно відмовлено судом у виділенні 45/100 частин спірної квартири, як його особистої власності відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, що свідчать про те, що ОСОБА_2 не брала участі у сплаті коштів за квартиру, яка майже була відчужена приватним виконавцем під час вчинення виконавчих дій у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору подружжям.   
		Не погоджується апелянт і з рішенням суду в частині поділу між ним та бувшою дружиною об`єктів інтелектуальної власності, зважаючи на те, що торговельні марки (зображення знака), промисловий зразок та патент на корисну модель не можна вважати спільною сумісною власністю сторін, як подружжя, з огляду на те, що ОСОБА_2 не брала жодної участі в розробках об`єктів інтелектуальної власності та не фінансувала їх.
		Щодо відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 частини сплачених ним за особисті кошти спільних боргових зобов`язань, то рішення суду в цій частині взагалі не містить жодних мотивів та обґрунтувань таких висновків суду, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення. 
		У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Грубник Д.Л. проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону. 
		В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Строєв О.В. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.
		Представник ОСОБА_2 - адвокат Грубник Д.Л. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.    
		Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис № 1092, що вбачається з даних свідоцтва про шлюб від 15.08.2014 року (том 1, а.с.8).
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09.11.2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 11.02.2021 року (том 1, а.с.152-153).
		Також встановлено, що 15.11.2016 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (том 1, а.с.154-166), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О., відповідно до п.п. 1.1 якого сторони зобов?язуються в строки, встановлені умовами п. 1.2 договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець зобов?язується передати у власність (продати) квартиру АДРЕСА_3 , з урахуванням майбутньої присвоєної поштової адреси об?єкту, а покупець зобов?язується прийняти цей об?єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному попереднім договором.
		Орієнтовна ціна основного договору за домовленістю сторін на дату укладення попереднього договору становить 2 332 781,43 грн.
		17.11.2016 року ОСОБА_1 здійснено забезпечувальні платежі у розмірах 149 000 грн. та 89 500 грн. на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - забезпечувальний платіж за квартиру АДРЕСА_3 за попереднім договором купівлі-продажу квартири № 1378 від 15.11.2016 року, що стверджується квитанціями від 17.11.2016 року (том 1, а.с.226).
		17.02.2017 року ОСОБА_1 здійснено забезпечувальний платіж у розмірі 243 957,65 грн. на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - забезпечувальний платіж за квартиру АДРЕСА_3 за попереднім договором купівлі-продажу квартири № 1378 від 15.11.2016 року, що стверджується квитанцією від 17.02.2017 року (том 1, а.с.227).
		17.05.2017 року ОСОБА_1 здійснено забезпечувальний платіж у розмірі 238 824,15 грн. на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - забезпечувальний платіж за квартиру АДРЕСА_3 за попереднім договором купівлі-продажу квартири № 1378 від 15.11.2016 року, що стверджується платіжним дорученням № 1 від 17.05.2017 року (том 1, а.с.225).
		25.05.2017 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2016 року, яким змінено строки оплати частини забезпечувального платежу (том 1, а.с.169-170).
		17.08.2017 року ОСОБА_1 здійснено забезпечувальний платіж у розмірі 215 848,76 грн. на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - забезпечувальний платіж за квартиру АДРЕСА_2 за попереднім договором купівлі-продажу квартири № 1378 від 15.11.2016 року, що стверджується платіжним дорученням № 1 від 17.08.2017 року (том 1, а.с.225).
		13.12.2017 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 15.11.2016 року, яким уточнено орієнтовну ціну основного договору та встановлено її у розмірі 2 388 414,26 грн. (том 1, а.с.172-173).
		17.11.2017 року між ПАТ «Акціонерний банк «Кліринговий Дім» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0001006/3-2017, за умовами п. 2.1 якого банк 17.11.2017 року відкриває позичальнику непоновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 1 500 000 грн. для здійснення остаточних розрахунків з ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» за попереднім договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , (поштова адреса: АДРЕСА_5 ). Термін користування кредитом до 16.11.2020 року (том 1, а.с.174-182).
		17.11.2017 року ПАТ «АБ «Кліринговий Дім» здійснено переказ грошових коштів у розмірі 1 451 283,70 грн. отримувачу - ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - кредит за кредитним договором № 0001006/3-2017 від 17.11.2017 року, що стверджується меморіальним ордером № 6967901/17 від 17.11.2017 року (том 1, а.с.228).
		17.11.2017 року між ПАТ «Акціонерний банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 000/119-2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., за умовами п.п. 1.1 якого для забезпечення виконання зобов?язань іпотекодавця за кредитним договором № 0001006/3-2017 від 17.11.2017 року, укладеного між ПАТ «Акціонерний банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 передає в іпотеку банку майнові права на квартиру АДРЕСА_3 (поштова адреса: АДРЕСА_5 ) (том 1, а.с.183-190).
		21.12.2017 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О., за умовами п. 1 якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність від продавця квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а.с.191-196). Загальна ціна продажу квартири становить 2 417 128,42 грн. (п. 7 договору).
		21.12.2017 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , що вбачається з даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 18.03.2021 року (том 1, а.с.48-49).
		21.12.2017 року між ПАТ «Акціонерний банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 000/156-2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., за умовами п.п. 1.1 якого для забезпечення виконання зобов?язань іпотекодавця за кредитним договором № 0001006/3-2017 від 17.11.2017 року, укладеного між ПАТ «Акціонерний банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 передає в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а.с.197-204).
		Таким чином встановлено, що у період з 17.11.2016 року по 17.11.2017 року сплачено загальну вартість квартири відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2017 року у розмірі 2 388 414,26 грн.
		Судом також встановлено, що під час шлюбу сторін ОСОБА_1 зареєстровано право на об?єкт інтелектуальної власності - винахід - зразок « ІНФОРМАЦІЯ_4 », номер реєстрації (патенту) 33179, дата, з якої є чинними права на промисловий зразок 10.10.2016 року, що підтверджується в тому числі договором про розподіл прав на об?єкти права інтелектуальної власності, укладеним 22.11.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О.Б. (том 2, а.с.18-26).
		Крім того, ОСОБА_1 набуто право власності на патент на корисну модель «Фонтанчик питний універсальний для гігієнічного вживання питної води», номер реєстрації патенту 136516, дата, з якої є чинними права на корисну модель 27.08.2019 року, а також право власності на знаки для товарів та послуг, а саме: торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_2 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_3 (дата подання заявки 05.10.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_4 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_5 (дата подання заявки 09.08.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_3 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_6 (дата подання заявки 08.07.2016); торговельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_7 (дата подання заявки 23.03.2017); торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_5», право володільця реєстрації якого засвідчено свідоцтвом НОМЕР_8 (дата подання заявки 20.01.2016).
		Ухвалюючи рішення про поділ квартири та об`єктів права інтелектуальної власності, суд першої інстанції виходив з того, що ці об`єкти є спільною сумісною власністю сторін, як подружжя, відтак підлягають поділу, однак повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
		Згідно частини першої статті 21 СК України шлюб - сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
		Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		При цьому, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
		З наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, повно та всебічно проаналізованих судом, вбачається, що спірна квартира АДРЕСА_2 набута сторонами за час шлюбу за спільні кошти подружжя, а також за рахунок кредитних коштів, залучених на підставі кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «АБ «Кліринговий дім» 17.11.2017 року. Вартість квартири повністю виплачена сторонами за час шлюбу, у період з 17.11.2016 по 17.11.2017 року. Доказів того, що вартість квартири сплачувалась за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , на що він посилався у зустрічному позові та посилається у апеляційній скарзі, ним суду надано не було, у зв`язку із чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, та підлягає поділу між ними.  
		При цьому доводи ОСОБА_1 про необхідність відступу при поділі квартири від засади рівності часток у праві власності на неї сторін, як подружжя, судом обґрунтовано залишені без задоволення, виходячи з наступного.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один з них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
		Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
		Отже, законом чітко окреслено випадки, за яких можливо відступити від рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, перелік яких є вичерпним та регулюється положеннями ст.ст. 70, 71 СК України.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи судом не було доведено належними та допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для відступу від рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, відтак ці доводи його зустрічного позову обґрунтовано залишені судом без задоволення.
		Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині поділу квартири, як об`єкту спільної сумісної власності сторін, як подружжя, шляхом визнання за кожною із сторін права власності на її частину.
		Разом з тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині поділу між сторонами об`єктів інтелектуальної власності, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи скарги ОСОБА_1 в цій частині обґрунтовані та заслуговують на увагу, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
		Зі встановлених під час розгляду справи обставин вбачається, що ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 набуто у власність ряд об`єктів інтелектуальної власності: права на торговельні марки, патент на промисловий зразок та патент на корисну модель.
		Варто зазначити, що особисті немайнові права інтелектуальної власності виникають з моменту створення об`єкта права інтелектуальної власності, за загальними правилами, належать автору (творцю, винахіднику), чинні безстроково, не підлягають відчуженню та не залежать від майнових прав (їх наявності чи відсутності). До них належать, зокрема, право на визнання людини творцем, право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта, інші права.
		До майнових прав інтелектуальної власності належать: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в т.ч. забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Цивільний кодекс України встановив їх вичерпний перелік.
		Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути внеском до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов`язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. У тому числі об`єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметом поділу під час розлучення - з урахуванням наявності у чоловіка та дружини майнових прав на такі результати чи об`єкти.
		Право володіння, користування та розпорядження майном (майновими правами) належить власнику. Власником майнових прав інтелектуальної власності є автор (творець, винахідник) або інша особа, якій таке право може належати відповідно до закону чи договору.
		Відповідно до ст. 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
		Згідно ст. 463 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
		Виходячи з змісту вищенаведених правових норм та беручи до уваги загальні засади поділу майна між подружжям, на думку колегії суддів об`єкти інтелектуальної власності можуть бути предметом поділу між подружжям.
		Щодо чинників, які беруться до уваги для визнання права інтелектуальної власності спільною сумісною власністю подружжя та його подальшого поділу, слід зауважити, що чинним законодавством чітких критеріїв не встановлено. Зважаючи на загальноправові принципи справедливості та добросовісності, необхідності врахування інтересів обох з подружжя, а також на судову практику, що склалася, видається за доцільне виходити, зокрема, з таких підстав: 
		1)     момент виникнення права (під час перебування у шлюбі чи ні);
		2)     джерело набуття такого права (особисті кошти одного з подружжя чи спільні);
		3)     спільна участь особистою працею кожного з подружжя в набутті таких прав інтелектуальної власності. 
		З матеріалів справи вбачається, що право інтелектуальної власності ОСОБА_1 на торговельні марки, промисловий зразок та корисну модель виникло у нього під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .
		Зокрема, згідно Договору про розподіл прав на об`єкти права інтелектуальної власності, укладеного 22 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (том 2, а.с.18-26), вказані особи, іменовані далі як « ОСОБА_5 », керуючись законодавством у сфері авторського права і суміжних прав та законодавством у сфері винаходів та корисних моделей, а також законодавством у сфері промислових зразків та знаків для товарів і послуг, на грунті взаємної вигоди і при повній згоді домовилися про створення їх спільною творчою працею промислового зразку, корисної моделі та торговельних марок, які є предметом поділу між сторонами у даній справі.
		Згідно п. 2.1 Договору Співавтори домовилися, що відповідно до вкладу кожного у створення «Об`єктів права інтелектуальної власності», належну їм винагороду чи дохід від використання цих «Об`єктів права інтелектуальної власності» іншими особами у разі укладання ліцензійного договору чи без укладання такого, а також дохід, отриманий від будь-якого використання «Об`єктів права інтелектуальної власності», розподілити наступним чином: ОСОБА_4 - 85%, ОСОБА_1 - 15%. 
		Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 брала участь у створенні ОСОБА_1 вищевказаних об`єктів інтелектуальної власності своєю особистою працею та коштами.
		При цьому, суд у рішенні посилається на те, що право власності на знаки для товарів та послуг, права на патенти на промисловий зразок та корисну модель набувались ОСОБА_1 у період шлюбу сторін, за спільні кошти подружжя, в інтересах сім?ї. Вказані обставини випливають із даних виписок по рахунку ОСОБА_2 , відкритому у АТ «Райффайзен Банк Аваль», рахунок № НОМЕР_12 , за період 2015-2016 роки, з яких вбачається, що діяльність останньої пов?язана з зареєстрованими торговельними марками та патентами; довідкою за формою ОК5, сформованою 19.03.2021 року засобами автоматизованої системи Пенсійного фонду України, з якої слідує, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Сібболь Україна».
		Разом з тим, на думку колегії суддів, вищевказані докази не є належними та достатніми для висновку про те, що об`єкти права інтелектуальної власності, створені ОСОБА_1 , створювались також за рахунок спільних коштів та особистої участі ОСОБА_2 .
		Зокрема, перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ТОВ «Сібболь Україна», що підтверджується довідкою за формою ОК5, сформованою 19.03.2021 року засобами автоматизованої системи Пенсійного фонду України (том 1, а.с.11-13), жодним чином не підтверджує її участь особистою працею та коштами у створенні ОСОБА_1 конкретних об`єктів інтелектуальної власності. Не підтверджують це і дані виписки по рахунку № НОМЕР_12 за період 2015-2016 років, відкритому у АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім`я ОСОБА_2 (том 1, а.с.18-39), з якого можна встановити факт проведення за цим рахунком грошових операцій з різними юридичними особами, зокрема з приводу придбання матеріалів та товарів, однак безпосередній зв`язок цих операцій із створенням ОСОБА_1 конкретних об`єктів інтелектуальної власності встановити неможливо. 
		Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів її участі у створенні ОСОБА_1 об`єктів інтелектуальної власності, а висновки суду з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, відтак рішення суду у частині поділу між сторонами об`єктів інтелектуальної власності є необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у поділі належних ОСОБА_1 об`єктів інтелектуальної власності.
		Помилковим, на думку колегії, є і рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини погашених ним спільних боргових зобов`язань подружжя, про що він просив у зустрічному позові, виходячи з наступного.
		Відповідно до правової позиції, висловленої колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі № 755/16464/20, відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
		Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
		Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
		Так, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
		Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в інтересах сім`ї, з метою остаточного погашення вартості квартири АДРЕСА_2 17.11.2017 року було укладено кредитний договір з ПАТ «АБ «Кліринговий дім», після чого банком здійснено переказ грошових коштів у розмірі 1 451 283,70 грн. отримувачу - ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» із призначенням платежу - кредит за кредитним договором № 0001006/3-2017 від 17.11.2017 року, що стверджується меморіальним ордером № 6967901/17 від 17.11.2017 року (том 1, а.с.228).
		Також встановлено, що у зв?язку із невиконанням взятих на себе зобов?язань за кредитним договором, 26.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. видано виконавчий напис №1378 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ПАТ «АБ «Кліринговий Дім» у розмірі простроченої заборгованості за процентами у розмірі 229 765 грн., строкової заборгованості за процентами 11 601,43 грн., простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 351 037,43 грн., строкової заборгованості по кредиту у розмірі 732 594,47 грн., що разом становить 1 324 998,33 грн.
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. від 27.11.2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 63757566 про звернення стягнення на квартиру на підставі виконавчого напису нотаріуса №1378 від 26.11.2020 року (том 1, а.с.211-212).  
		Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. від 08.12.2020 року виконавче провадження закінчено у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі боржником ОСОБА_1 рішення відповідно до виконавчого документу (том 1, а.с.218-220).
		Згідно дублікату квитанції від 07.12.2020 року (том 1, а.с.223) ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_6 (приватного виконавця) 1 383 531 грн. 16 коп. в якості погашення боргу у виконавчому провадженні № 63757566.
		Дані обставини підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами і позивачем ОСОБА_2 під час розгляду справи не заперечувались. 
		Встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09.11.2020 року, у мотивувальній частині рішення зазначено, що з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернувся до суду у серпні 2020 року, зазначивши при цьому у позові про те, що починаючи з 2020 року він не підтримує сімейно-шлюбних відносин з ОСОБА_2 (том 1, а.с.152-153). 
		Вищенаведені наявні у справі докази є підставою для висновку про те, що ОСОБА_1 погасив частину спільних із ОСОБА_2 боргових зобов`язань у розмірі 1 383 531 грн. 16 коп. за особисті кошти, оскільки на момент погашення боргу 07.12.2020 року однією сім`єю сторони вже не проживали і спільне господарство не вели, і посилання представника позивача на те, що це погашення відбулось за рахунок спільних сумісних коштів, є безпідставними та нічим не підтвердженими.
		Таким чином, оскільки ОСОБА_1 погасив частину спільних боргових зобов`язань за особисті кошти, він на підставі положень ст. 544 ЦК України набув право вимагати від ОСОБА_2 , як солідарного боржника, сплати її частини боргу у розмірі 691 765 грн. 58 коп. (1 383 531 грн. 16 коп. : 2).
		Разом з тим, ОСОБА_1 у своєму позові просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 399 899 грн. 26 коп. в рахунок погашення сплаченого ним спільного боргу, тому суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених сторонами позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у вищевказаному визначеному ним розмірі, скасувавши при цьому рішення суду в частині відмови у задоволенні цієї зустрічної позовної вимоги.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.     
		Оскільки судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення в частині поділу об`єктів інтелектуальної власності та відмови у стягненні частини погашених боргових зобов`язань, колегія суддів дійшла висновку про скасування   рішення в частині поділу об`єктів інтелектуальної власності з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги ОСОБА_2 та скасування рішення в частині відмови у задоволенні зустрічної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 частини сплаченого ним боргу у розмірі 399 899 грн. 26 коп. з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення цієї вимоги ОСОБА_1 . Рішення суду в частині вирішення решти вимог позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 ухвалене судом з додержанням вимог закону, відтак підлягає залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. 
		 
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на майнові права інтелектуальної власності в обсязі, передбаченому ст. 424 Цивільного кодексу України (право спільної сумісної власності без виділу часток з ОСОБА_1 ) - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на майнові права інтелектуальної власності - відмовити.
		 
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 частини боргу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого ОСОБА_1 боргу в розмірі 399 899 грн. 26 коп.
		 
		В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року - залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		     Головуючий:
		 
		     Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...