Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/20768/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2023. Зареєстровано: 10.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2023.
Дата набрання законної сили: 09.02.2023
Номер судового провадження: К/990/3079/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		09 лютого 2023 року 
		м. Київ
		справа № 420/20768/21
		адміністративне провадження № К/990/3079/23 
		 
		Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., 
		перевіривши касаційну скаргу Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року (з урахуванням ухвали суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року
		у справі №420/20768/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання розглянути питання надання відпустки по догляду за дитиною,
		УСТАНОВИВ:
		26 січня 2023 року до касаційного суду надійшла скарга Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
		Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
		Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
		Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №420/20768/21 є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
		Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі №420/20768/21 дійшли помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, та що відповідачем-2 в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу, та посилались при цьому на правові висновки: Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року по справі №800/186/17; Верховного Суду у справах №817/3431/14, №826/17790/14, №815/1745/15 тощо.
		Переконує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, оскільки норми Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач-2 при виданні спірного наказу (про звільнення) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно. 
		Вважає, що суди попередніх інстанцій у справі №420/20768/21 неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.
		Зазначає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі N800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
		Указує, що на даний час положення Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII неконституційними не визнано, а тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими у статті 2 КАС України.
		Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
		Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
		Суд звертає увагу на те, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
		З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
		Так, зазначеним доводам вже надано оцінку Верховним Судом. Зокрема, Суд сформулював правову позицію про те, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VІІ.
		Також Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
		Суд зазначив, що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
		Отже, заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що указує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у його частині другій статті 1.
		Суд звернув увагу на те, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, що кореспондує положенням частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
		З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями та установленою судовою практикою вирішення спорів у подібних правовідносинах, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
		За таких підстав, Суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Скаржник, серед іншого посилається висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у справах №205/4196/18, №334/5735/19, №200/473/19-а, №815/7460/16.
		Однак, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.
		Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
		Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
		При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
		За таких обставин, касаційна скарга Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року (з урахуванням ухвали суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки) та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі №420/20768/21.
		Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
		Ураховуючи викладене та керуючись статтею 328, 330, 332 КАС України Суд, -
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року (з урахуванням ухвали суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі №420/20768/21 - повернути особі, яка її подала.
		Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		Ж.М. Мельник-Томенко
		Суддя Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...