Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/5130/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2023
Номер судового провадження: 61-11964ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		01 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/5130/22
		провадження № 61-11964св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, держава Росія (Російська Федерація) в особі посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, 
		третя особа - Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Зміст вимог позовної заяви 
		У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави Росія (Російська Федерація) в особі посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, третя особа - Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є громадянином України. 
		У 2014 році Російська Федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року - з надуманих підстав здійснила відкритий напад на Україну. 
		Такі обставини призвели до порушення його прав, у зв`язку з чим він зазнав глибоких моральних страждань.
		ОСОБА_1 просив:
		- стягнути з держави Росія (Російська Федерація) 1 000 000 000 000 000,00 (один квадрильйон) грн моральної шкоди, завданої порушенням суверенітету та територіальної цілісності України;
		- стягнути з держави Україна 1 (одну) грн моральної шкоди, завданої порушенням його права на добросовісну, кваліфіковану та правомірну діяльність посадових і службових осіб органів державної влади в частині добросовісності. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що ОСОБА_1 не довів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, завдання йому моральної шкоди та наявність підстав для її відшкодування.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року в частині відмови в позові до держави Росія (Російська Федерація) скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Стягнуто з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що позивач не довів завдання йому моральних страждань внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.
		 
		Водночас у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_1 зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес та побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями держави Російська Федерація. Суд першої інстанції не врахував указані обставини, не надав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами причинний зв`язок між моральною шкодою та діями держави Російська Федерація. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує характер допущеного державою Російська Федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення його можливості реалізації своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості. На переконання апеляційного суду, 500 000,00 грн є належною компенсацією завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, що сприятиме відновленню порушених прав останнього. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17).
		 
		Аргументи учасників 
		Короткий зміст доводів касаційної скарги та клопотання
		 
		У грудні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні з держави Україна 1,00 грн та з держави Росія (Російська Федерація) 1 000 000 999 500 000,00 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
		 
		- частина території України перебуває під окупацією, за 8 років не повернуто під контроль жодного квадратного метра території Автономної Республіки Крим та морського шельфу навколо неї, а тому його порушене право може бути поновлене шляхом стягнення з держави України 1,00 грн компенсації моральної шкоди;
		 
		- апеляційний суд вийшов за межі позову, оскільки за відсутності доказів зі сторони правопорушника та письмової заяви на зменшення розміру відшкодування стягнув лише 500 000,00 грн, тобто з власної ініціативи зменшив заявлений розмір компенсації.
		 
		ОСОБА_1 просить розглядати справу за його участі.
		 
		Короткий зміст відзиву
		 
		У січні 2023 року до Верховного Суду від представника Кабінету Міністрів України надійшов відзив, у якому він посилається на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. ОСОБА_1 не навів жодної норми права, яка була порушена судами про відмові у стягненні з держави Україна компенсації моральної шкоди. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, є нерелевантною, а тому суди правильно не врахували її висновки при розгляді цієї справи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої .
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
		Позиція Верховного Суду
		 
		У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі 
		№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.
		У справі, що переглядається, позивач звернувся до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави Росія (Російська Федерація) в особі посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що у 2014 році Російська Федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року - з надуманих підстав здійснила відкритий напад на Україну, що призвело до порушення його прав, у зв`язку з чим він зазнав глибоких моральних страждань. Крім того, посилався на те, що моральні страждання були викликані також порушенням з боку держави України його права на добросовісну, кваліфіковану та правомірну діяльність посадових і службових осіб органів державної влади в частині добросовісності.
		У справі № 916/1415/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року), на яку є посилання в касаційній скарзі, ПОВ «Серфінг системс ЛП» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ капітал» про визнання припиненими з 22 серпня 2016 року договорів іпотеки. Позивач не є стороною спірних договорів іпотеки, однак в обраний ним спосіб бажає захистити своє право іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними із ТОВ «Люнакс» у 2017 році. Підставою позову позивач зазначав, що право власності на іпотечне майно зареєстроване за ТОВ «Запоріжжя інвест», яке придбало його за договорами купівлі-продажу в ТОВ «ФК «Централ капітал», яке у свою чергу звернуло стягнення на це майно на підставі припинених спірних договорів іпотеки.  
		Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1415/19 стосуються того, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс», і саме це є підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		У справі, що переглядається, апеляційний суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 і стягнув на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції не робив висновок про належність чи неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права. 
		 
		У зазначених справах не є тотожними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин зі справою, що переглядається.
		 
		Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 рокуусправі № 916/1415/19 та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.
		 
		Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Оскільки Верховний Суд зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, також підлягає закриттю.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		 
		Щодо клопотання про участь у судовому засіданні
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що попередній розгляд справи у суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи. 
		 
		Тому у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні належить відмовити.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 рокуусправі № 916/1415/19 та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 127, 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1  про участь у судовому засіданні відмовити.
		 
		Закрити касаційне провадження у справі № 686/5130/22 за позовом  ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави Росія (Російська Федерація) в особі посольства держави Росія (Російська Федерація) в Україні, третя особа - Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                             М. М. Русинчук
		 
		                                                                                        Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                       І. О. Дундар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...