Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/105/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2023. Зареєстровано: 14.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2023.
Дата набрання законної сили: 16.03.2023
Номер судового провадження: 1-кп/759/677/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022000000001343

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		 
		ун. № 759/105/23
		пр. № 1-кп/759/677/23
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2023 року   м. Київ
		Святошинський районний суд міста Києва в складі колегії:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря ОСОБА_4 ,
		розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.12.2022 за № 12022000000001343, за обвинуваченням  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Юнокомунарівськ Горлівського р-ну Донецької обл., українця, громадянина України, який здобув середню спеціальну освіту, розлучений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111; ч. 7 ст. 111-1; ч. 2 ст. 260 КК України,
		 
		сторони кримінального провадження:
		прокурор - ОСОБА_6 ,
		захисник - ОСОБА_7 ,
		обвинувачений - ОСОБА_5 ,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Громадянин України ОСОБА_5 , перебуваючи на території Донецької та Херсонській областей, у невстановлені досудовим розслідуванням дату і час, але не пізніше 06.10.2022, вчинив кримінальні правопорушення проти громадської безпеки та основ національної безпеки України за таких обставин.
		Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН. Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них. Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі - ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі - НЗФ) та вчинення інших злочинів.
		При цьому, вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому, представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії. Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені НФЗ. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
		13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII. Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами». НЗФ терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», і регулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР» та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних НЗФ, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих РФ, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивні воєнні дії проти України.
		Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
		Починаючи з середини лютого 2022 року на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР».
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.
		У подальшому, близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року ЗС РФ спільно з підрозділами НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР», створених на ТОТ, здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, перетнули державний кордон України на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської областей та АР Крим, вторглися на територію суверенної держави Україна, тобто, розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		У подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, 17 травня 2022 року № 341/2022, 12 серпня 2022 року № 573/2022, 07 листопада 2022 року № 757/2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабно застосовувалися ЗС РФ із залученням НЗФ так званих «ДНР» та «ЛНР», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування РФ.
		Згідно п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207?VII тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
		Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207?VII датою початку окупації території України, що входить до складу Донецької області, є 07 квітня 2014 року.
		Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
		Зокрема, Указом Президента України від 07 лютого 2019 року №32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» визначено, що до переліку тимчасово окупованих територій Донецької області відносяться, зокрема, м. Бунге та м. Єнакієве Донецької області та інші. Станом на лютий 2022 року вказані в даному Указі населені пункти Донецької області залишались тимчасово окупованими територіями України.
		19 лютого 2022 року керівник так званої «ДНР» ОСОБА_8 з метою збільшення чисельності особового складу НЗФ так званої «ДНР» та приведення їх в повну бойову готовність, підписав указ № 29 «Про проведення загальної мобілізації», яким зобов`язав здійснити на всій території самопроголошеної республіки призов на військову службу громадян, які перебували в запасі.
		Починаючи з середини лютого 2022 року (більш точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені) на тимчасово окупованій території Донецької області (частині території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошеної республіки розпочався набір учасників до НЗФ так званої «ДНР».
		Одним з таких НЗФ, створених на території Донецької області, є так звана «1-а окрема мотострілецька Слов`янська бригада Донецької народної Республіки» (далі - «1 ОМСБР ДНР»).
		Вказане НЗФ, створене на тимчасово окупованій території, мало організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, дисципліну, визначений механізм вступу до підрозділу і порядок проходження в ньому служби. Учасники цього НЗФ проходили військову підготовку на тренувальних базах, які знаходились на території Донецької області, підконтрольній так званій «ДНР», а також на території РФ; у своєму володінні мали та відкрито носили вогнепальну, холодну, вибухову та іншу зброю; постійно носили військову форму зразка ЗС РФ.
		ОСОБА_5 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який, у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану.
		Так, ОСОБА_5 , являючись громадянином України, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки таких дій та бажаючи їх настання, вирішив прийняти участь у бойових діях на боці ворога (держави-агресора) - РФ, перейшовши на територію, контрольовану ворогом та в місце дислокації військ ЗС РФ з метою сприяння в спричиненні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. 
		У подальшому, ОСОБА_5 , будучи обізнаним про те, що ЗС РФ, НЗФ, створені на ТОТ, так званих «ДНР» та «ЛНР», своїми спільними та узгодженими діями здійснюють широкомасштабні бойові дії на всій території України, розумів, що його призов та подальша служба в НЗФ так званої «ДНР» передбачатиме участь в таких бойових діях. Така обізнаність особи випливає з того, що «визнання» РФ так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами, здійснення РФ та так званими «ДНР, «ЛНР» спільних бойових дій проти України, оголошення загальної мобілізації на території самопроголошених республік, широко висвітлювалась в засобах масової інформації та на відкритих Інтернет-ресурсах. Усвідомлюючи вищевказане, з метою реалізації свого злочинного наміру, ОСОБА_5 26 лютого 2022 року (більш точний час не встановлено) добровільно прибув до адміністації м. Бунге Горлівського району Донецької області за адресою: Донецька область, де йому було повідомлено, що його, а також інших мобілізованих осіб, буде доставлено до «військового комісаріату» у м. Єнакієво за адресою: Донецька область, Горлівський район, м. Єнакієво (більш точна адреса на даний час не встановлена).
		У цей же день, ОСОБА_5 , а також інших мобілізованих осіб, було доставлено до «військового комісаріату» у м. Єнакієво. Після чого, перевезені до невстановленого на даний час у м. Єнакієво, де знаходились склади. У вказаному місці ОСОБА_5 отримав від невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які представились військовослужбовцями «ДНР», військову форму зразка РФ (літній та зимовий комплекти), берці та шапку.
		Вранці, 27 лютого 2022 року, ОСОБА_5 разом з іншими добровольцями був доставлений до м. Горлівка військовими автомобілями «УРАЛ», де був розподілений до 1 взводу 2 роти 2 батальйону 103 полку народної міліції «ДНР» (далі - «НМ ДНР»).
		28 лютого 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_5 , реалізовуючи злочинну мету кримінального правопорушення, перебуваючи у складі зазначеного НЗФ за вказаною адресою, отримав зброю - автомат «АК-74» (серійний № НОМЕР_1 ) та 4 магазина до нього.
		01 березня 2022 року ОСОБА_5 у складі батальйону на автобусах був доставлений до АДРЕСА_2 , де зі залізничного вокзалу потягом були переміщені до АДРЕСА_3 . Перебуваючи у вказаному населеному пункті, проживали у дачному кооперативі (адреса якого на даний час не встановлена), де зайняли вільні будинки. Приблизно через 5 днів до місця дислокації ОСОБА_5 прибули військові автомобілі «КАМАЗ» РФ з позначкою літери «Z», на яких ОСОБА_5 та інші військові були доставлені до с. Приозерне Генічеського району Херсонської області, де були розселені у будівлю гуртожитку сільськогосподарського технікуму. У вказаному населеному пункті ОСОБА_5 отримав набої до отриманого раніше «АК-74» в кількості 120 штук. 
		На вказаній позиції даного населеного пункту ОСОБА_5 перебував до 09 вересня 2022 року. На виконання наказів командирів в його обов`язки входило чергування на блокпосту, який був організований на в`їзд в населений пункт та охорона місці дислокації. Перебуваючи безпосередньо на блокпосту, в обов`язки входило: перевірка документів осіб, які заїжджають до села та виїжджають з нього, недопущення мародерства. 
		При цьому, з метою забезпечення єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліни в батальйоні, невстановленими досудовим розслідуванням особами, було призначено керівний склад, які були безпосередніми керівниками ОСОБА_5 , зокрема: командир батальйону - невстановлена на даний час особа на ім`я ОСОБА_9 з позивним « ОСОБА_10 ». 
		09 вересня 2022 року ОСОБА_5 спільно з 24 військовослужбовцями був направлений до с. Правдине Білозерського району Херсонської області для виконання наказу зі створення фортифікаційних споруд. Старшим групи був поставлений кадровий офіцер ЗС РФ - невстановлена на даний час особа на ім`я ОСОБА_11 з позивним « ОСОБА_12 », мав військове звання капітан. Спільно з військовими « НМ ДНР » в населеному пункті Правдине дислокувався підрозділ армії РФ - 56 полк ВДВ. На вказаних позиціях ОСОБА_5 перебував до 06 жовтня 2022 року.
		Таким чином, у період з 26 лютого до 06 жовтня 2022 року, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, перебуваючи на території Донецької та Херсонської областей, приймав участь в НЗФ «1-ї ОМСБР ДНР», створеного на тимчасово окупованій території, вчиняв наступні дії: здійснював окупацію та охорону захоплених територій; виконував вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців ЗС РФ та осіб з числа учасників НЗФ « НМ ДНР », які були за званням чи посадою вище; здійснював бойові чергування зі зброєю на облаштованих бойових позиціях з метою виявлення фактів переміщення військовослужбовців та техніки Збройних Сил України та здійснення доповідей про це своїм командирам; інші незаконні дії у складі НЗФ « НМ ДНР ».
		ОСОБА_5 , будучи громадянином України, як учасник НЗФ «НМ ДНР», створеного на тимчасово окупованій території, діяв на боці держави-агресора у цьому міжнародному збройному конфлікті, у відповідності до п.п. 1, 2 ч. А, ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року (ІІІ Женевська конвенція), ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 08 червня 1977 року (Протокол І), п. 29 Глави 2 розділу I Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 164, мав статус комбатанта та був зобов`язаний дотримуватись у своїх діях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. 
		При цьому, ОСОБА_5 відкрито носив при собі вогнепальну зброю, був одягнений у військову форму зразка ЗС РФ із закріпленими відмітними розпізнавальними знаками, що характеризувало носія форми як причетного до складу ЗС РФ та НЗФ «НМ ДНР».
		Таким чином ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111; ч. 7 ст. 111-1; ч. 2 ст. 260 КК України, а саме:
		- державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану;
		- добровільній участі громадянина України в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території ;
		- в участі у діяльності, не передбаченого законом збройного формування.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень за наведених вище обставин визнав у повному обсязі, щиро покаявся і надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінальних правопорушень. Так, показав, що дійсно він є громадянином України, у нього наявний лише паспорт України. Станом на лютий 2022 року він проживав на тимчасово окупованій території - у м. Бунге Донецької області. 19.02.2022 на території Донецької області було оголошено мобілізацію. Він 26.02.2022, після того як отримав повістку, добровільно прибув до військового комісаріату у АДРЕСА_4 , де написав заяву про добровільну мобілізацію на військову службу до лав «ДНР», отримав від військовослужбовців ЗС РФ вогнепальну зброю - автомат «АК-74» та військовий одяг ЗС РФ, який у подальшому носив. Набої у кількості 120 шт. він отримав уже на території Херсонської області. Після чого, він в період з 27.02.2022 по 06.10.2022 проходив службу у складі НЗФ «НМ ДНР» в різних місцях на території Донецької та Херсонської областей, виконуючи вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців ЗС РФ та осіб з числа учасників НЗФ «НМ ДНР». До його обов`язків на території Херсонської області входило чергування на блокпосту, який був організований на в`їзд в населений пункт та охорона місці дислокації. Також він залучався до створення фортифікаційних споруд, копав окопи. 06.10.2022 він потрапив у полон.
		Показання ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення , добровільності та істинності його позиції. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів по даному кримінальному провадженню, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним у зв`язку із відсутністю сумнівів щодо правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій.
		Таким чином, допитавши обвинуваченого ОСОБА_5 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_5 у період часу з 26 лютого до 06 жовтня 2022 року вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, а тому його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 111 КК України.
		Крім того, суд вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_5 , будучи громадянином України, у період часу з 15 березня до 06 жовтня 2022 року вчинив добровільну участь в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, а тому його дії кваліфікує за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Крім того, суд вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_5 у період часу з 26 лютого до 14 березня 2022 року вчинив участь у діяльності, не передбаченого законом збройного формування, а тому його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 260 КК України.
		Відповідно до положень ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, а покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
		Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
		Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. 
		Також при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжкими та тяжкими злочинами; ставлення  ОСОБА_5 до вчиненого, яке полягає у визнанні вини; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він розлучений, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває; раніше не судимий.
		За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5  покарання за ч. 2 ст. 111; ч. 7 ст. 111-1; ч. 2 ст. 260 КК України в межах санкцій вказаних частини ст. 111; ст. 111-1; ст. 260 КК України, а саме: у виді позбавлення волі на максимальний строк зконфіскацією всього майна, яке є у його власності, та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, остаточно призначивши йому покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, а саме: шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки його виправлення і перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства.
		Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_5  та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а такожвідповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Питання щодо речових доказів необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
		Процесуальні витрати відсутні. 
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 368, 369-371, 373-376 КПК України, ч. 15 ст. 615 КПК України, ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд,
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_5  визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111; ч. 7 ст. 111-1; ч. 2 ст. 260 КК України, за якими призначити йому покарання:
		- за ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності;
		- за ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності, та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 15 (п`ятнадцять) років;
		- за ч. 2 ст. 260 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності.
		Згідно з ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання  ОСОБА_5  призначити у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності, та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 15 (п`ятнадцять) років.
		Запобіжний захід  ОСОБА_5  залишити без змін - тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України до набрання вироком законної сили.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_5  обчислювати з 01.11.2022, тобто з моменту його фактичного затримання.
		Зарахувати  ОСОБА_5  у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме - з 01.11.2022 по дату набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Речові докази: 
		- шматок тканини з повздовжніми смугами жовто-чорного кольору («колорадська стрічка») - знищити; 
		- паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 31.08.1999 Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області; військовий квиток СРСР НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_5 ; посвідчення водія серія НОМЕР_4 , видане Єнакієвське МРЕВ ДАІ 28.03.2001 на ім`я ОСОБА_5 ; картку для поповнення мобільного рахунку мережі «Фенікс»; тримач для сім-карти із абонентським номером НОМЕР_5 ; сім-карту, на якій вказаний номер НОМЕР_6 ; шкіряний тримач для документів, - повернути ОСОБА_5 ; 
		- повістку на ім`я ОСОБА_5 про явку 26.02.2022 за адресою: АДРЕСА_5 , відділ військового комісаріату ДНР по Єнакієвському району; картку платника ДНР на ім`я ОСОБА_5 ; ордер № 155 «на получение вещевого имущества», виданого на ім`я ОСОБА_5 ; «Удостоверение добровольца № НОМЕР_7 » на ім`я ОСОБА_5 ,; «Удостоверение к нагрудному знаку «Доброволец Донбаса» № 6100 від 01.10.2019 на ім`я ОСОБА_5 , - залишити у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		Судді ОСОБА_2 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...