Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/1309/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2023.
Дата набрання законної сили: 23.01.2023
Номер судового провадження: 61-3264ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 214/1309/21
		провадження № 61-3264сво22
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року в складі судді Сільченко В. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2022 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка.
		Стислий виклад позиції позивача
		 
		18 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка.
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що з 08 січня 1988 року вона перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох синів: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		 
		Внаслідок нещасного випадку на виробництві у товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ - КРИВОРІЗЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД» (далі - ТОВ «МЕТІНВЕСТ-КРМЗ») під час виконання трудових обов`язків, що стався 10 липня 2019 року,                        ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		 
		З метою призначення страхових виплат у зв`язку з втратою годувальника 24 вересня 2019 року вона звернулася до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з відповідною заявою. Однак в призначенні виплат їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю серед наданих документів довідки про склад сім`ї потерпілого, у тому числі тих, хто перебував на його утриманні. 
		 
		При зверненні до виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради з метою отримання такої довідки вона отримала відмову у зв`язку з відсутністю у вказаного органу повноважень на видачу таких документів. З метою встановлення факту перебування на утриманні чоловіка їй було рекомендовано звернутись до суду. 
		 
		Зазначала, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_1 до дня його смерті за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті чоловіка досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною особою, не працювала та перебувала на його утриманні, оскільки її пенсія була значно меншою, ніж заробітна плата ОСОБА_1 . Інших джерел доходів вона не мала та не має. Тому заробіток ОСОБА_1 був основним джерелом доходу їх сім`ї та засобом для існування. Метою встановлення факту її перебування на утриманні померлого годувальника для неї є вирішення питання отримання страхових виплат, передбачених Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
		 
		Посилаючись на зазначене, позивач просила суд встановити факт перебування її, ОСОБА_1 , на утриманні годувальника - її чоловіка ОСОБА_1 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні годувальника - її чоловіка ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять належні та обґрунтовані докази того, що ОСОБА_1 не була працездатною, оскільки є пенсіонером, середній розмір її пенсії за віком на час смерті чоловіка ОСОБА_1 складав 1 503,42 грн, тоді як середньомісячний дохід чоловіка становив 6 604,66 грн, що суттєво перевищує доходи заявника та свідчить про те, що дохід чоловіка становив частину доходу їх сім`ї, з якого він забезпечував себе та свою дружину. Тому, встановивши, що допомога, яка надавалась померлим чоловіком його дружині ОСОБА_1 , була для неї хоч і не єдиним, проте постійним і основним джерелом засобів до існування, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2022 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою у розумінні пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1105-XIV та перебувала на утриманні померлого ОСОБА_1 , оскільки отримувана нею пенсія становила лише незначну частку доходу сім`ї, а дохід померлого був для неї основним і постійним джерелом існування.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2022 року до Верховного Суду, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували те, що в акті про нещасний випадок та в акті про спеціальне розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком зазначено, що померлий ОСОБА_1 неодружений та не має членів родини, які перебувають на його утриманні. 
		 
		Звертаючись до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про призначення страхових виплат у зв`язку з втратою годувальника, позивач не надала всіх необхідних документів, тому їй було роз`яснено порядок звернення та вказано, які документи потрібно надати. Рішення щодо призначення або відмови в призначенні страхових виплат відділення не приймало, оскільки не було надано повного пакету документів. Позивачу було виплачено одноразову допомогу на сім`ю в розмірі 200 700,00 грн.
		 
		Також заявник у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 була непрацездатною і дохід померлого за життя був основним і постійним джерелом її існування. Зазначає, що суди, встановивши, що на день смерті ОСОБА_1 позивач отримувала пенсію у розмірі 1 564,00 грн, не врахували, що отримувана нею пенсія забезпечувала їй встановлений законом прожитковий мінімум для непрацездатних осіб.
		 
		Заявник зазначає, що суди не взяли до уваги те, що діти позивача                 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкали разом із батьками однією сім`єю, є повнолітніми та працездатними. Суди не з`ясували, чи була допомога, яка надавалася чоловіком позивачу основним джерелом для її існування, чи мала вона інші джерела доходу. 
		 
		Крім того, звертає увагу на те, що при розгляді справи суди не досліджували матеріальні доходи, як позивача, так і її померлого чоловіка та дітей, які вони отримували протягом п`яти років на час смерті чоловіка позивача. Зазначає, що позивач на момент виникнення права на отримання страхових виплат не була тією особою, яка одержувала не менше як п`ять років матеріальну допомогу від потерпілого, яка була для неї єдиним і основним джерелом для існування. 
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направляли.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
		 
		У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу передано
		на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2022 року прийнято до розгляду справу № 214/1309/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2022 року.
		 
		Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		 
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із того, що факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
		 
		У той же час, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї.
		 
		Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1105-XIV (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
		 
		Такими непрацездатними особами є, зокрема особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють.
		 
		Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		 
		У цій справі встановлено, що розмір пенсії, яку отримувала позивач, відповідав прожитковому мінімуму на місяць для непрацездатних осіб.
		 
		Тому колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала такими, що заслуговують на увагу посилання касаційної скарги на  постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження                 № 61-1281св19).
		 
		Постановою від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18) Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач була забезпечена прожитковим мінімумом, а тому не знаходилась на утриманні сина.
		 
		Разом із тим у практиці суду касаційної інстанції існує протилежний висновок щодо встановлення факту перебування на утриманні у подібних правовідносинах.
		 
		Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19) та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22), колегії суддів дійшли висновку, що сам по собі факт отримання позивачем пенсії, який забезпечував її прожитковий мінімум, не є підставою для відмови у встановленні факту перебування її на утриманні чоловіка, зокрема тому, що розмір щомісячних доходів чоловіка позивача значно перевищував розмір її доходів, а тому допомога чоловіка була постійним і основним джерелом її засобів до існування, оскільки надавалась чоловіком своїй дружині систематично, носила постійний характер та була її основним джерелом до належного існування, що свідчить про перебування позивача на утриманні чоловіка до дня його смерті.
		 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		у складі Верховного Суду вважала необхідним передати справу 
		на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19) та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22).
		 
		Крім того, у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду наявна різна судова практика щодо юрисдикції розгляду спорів у подібних правовідносинах, що також є підставою для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду.
		 
		Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року в справі № 522/10989/20 (провадження № 61-3258св22) про встановлення факту проживання однією сім`єю, необхідного для отримання від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області одноразової допомоги, колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та роз`яснила позивачу право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,                                  та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 08 січня 1988 року перебували в шлюбі, зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міськвиконкому, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 08 січня 1988 року серії НОМЕР_1 (а. с. 17).
		 
		ОСОБА_1 працював у ТОВ «МЕТІНВЕСТ-КРМЗ» на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики електротехнічної лабораторії управління надійності, діагностики та амортизації. 10 липня 2019 року на виробництві під час виконання трудових обов`язків з ним стався тяжкий нещасний випадок, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-1/П від 04 вересня 2019 року (а. с. 8-16).
		 
		З 10 липня 2019 року ОСОБА_1 перебував у відділенні реанімації та інтенсивної терапії КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» ДОР, де ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2 , виданим 30 липня 2019 року Саксаганським районним у м. Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а. с. 18). 
		 
		Вина роботодавця в настанні нещасного випадку,  що призвів до смерті ОСОБА_1 , також підтверджена рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року, зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 214/7957/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МЕТІНВЕСТ-КРМЗ» про відшкодування моральної шкоди (а. с. 23 - 34).
		 
		Відповідно до актів від 24 жовтня 2019 року та від 06 червня 2020 року з місця проживання, засвідчених товариством з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР», ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_1 та була зареєстрована разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 21, 22).
		 
		На момент смерті ОСОБА_1 позивач перебувала на обліку в Криворізькому центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком в середньомісячному розмірі 1 503,42 грн, що підтверджується довідкою про доходи від 03 жовтня 2019 року за період з 01 жовтня 2018 року до 30 вересня 2019 року (а. с. 36).
		 
		ОСОБА_1 , працюючи в ТОВ «МЕТІНВЕСТ-КРМЗ», отримував заробітну плату в середньомісячному розмірі 6 604,66 грн, з відрахуванням податків та зборів, що підтверджується довідкою від 10 лютого 2020 року № 00000000023/29, виданою за підписами директора та головного бухгалтера ТОВ «МЕТІНВЕСТ-КРМЗ» про розмір заробітної плати з 01 лютого 2019 року до 26 липня 2019 року (а. с. 35).
		 
		24 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй страхових виплат у зв`язку з втратою годувальника - чоловіка ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У листі від 07 лютого 2020 року № 20.1-16/951 їй було роз`яснено, що серед наданих нею документів відсутня довідка про склад сім`ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні. При цьому зазначено, що після надання такої довідки або відповідного рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні годувальника питання призначення виплат буде розглянуто повторно (а. с. 19).
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		В ухвалі про передачу справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, зокрема, що у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду наявна різна судова практика щодо юрисдикції розгляду спорів у подібних правовідносинах.
		 
		Так, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду розглядав подібні, що і у цій справі, спори, за правилами цивільного судочинства (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19)).
		 
		Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року в справі № 522/10989/20 (провадження № 61-3258св22) у подібних правовідносинах колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		При вирішенні питання юрисдикції цієї категорії справ, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує такі мотиви. 
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
		 
		Відповідно до частини першої статті  19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
		 
		Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		 
		Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
		 
		Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		 
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). 
		 
		З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
		 
		Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).
		 
		У преамбулі Закону № 1105-XIV передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
		 
		Відповідно до частин шостої та сьомої статті 6 Закону № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою. Постанови правління Фонду підлягають обов`язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Фонду протягом 20 робочих днів після їх прийняття. Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		 
		Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону № 1105-XIV).
		 
		Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону № 1105-XIV).
		 
		Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону № 1105-XIV).
		 
		Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону № 1105-XIV).
		 
		Отже, Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі за позовною вимогою до відповідного Управління виконавчої дирекції Фонду про визнання права на страхові виплати підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18), від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18).
		 
		У цій справі позивач звернулася до суду з метою встановлення факту перебування на утриманні чоловіка дляотримання від Фонду страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) зробила висновок, що у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.
		 
		Спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що підставою звернення позивача до суду із позовом про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка є отримання від Фонду страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV, тому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), ОСОБА_1 має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
		Вимога позивача у цій справі пов`язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення та виплати соціальних платежів і не пов`язана з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлена саме у зв`язку з відмовою Фонду виплатити відповідні кошти.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		З урахуванням викладеного, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків, зроблених Касаційним цивільним судом у постановах: від 16 квітня 2020 року в справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19 (провадження № 61-22247св19), від 02 грудня 2020 року в справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19) та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21 (провадження № 61-5213св22) щодо юрисдикції цієї категорії спорів.
		 
		Висновки щодо застосування норм права 
		 
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
		 
		Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. 
		 
		Встановити факт перебування на утриманні померлого для одержання страхових виплат в разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві можливо винятково під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК Українисудове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		 
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Суди попередніх інстанцій помилково розглянули позовну заяву ОСОБА_1 за правилами цивільного судочинства, оскільки зазначений спір належить до адміністративної юрисдикції у межах справи про оскарження рішення (дій/бездіяльності) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, у зв`язку з чим провадження у справі потрібно закрити.
		 
		З урахуванням того, що у цій справі позивач звернулася до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, не виклавши вимогу з приводу оскарження рішень (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області задовольнити частково. 
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2022 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка закрити. 
		 
		Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийА. І. ГрушицькийСудді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...