Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/19674/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2023
Номер судового провадження: 61-9698ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		01 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 569/19674/19
		провадження № 61-9698св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Воробйової І. А., Погрібного С. О.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Майданік В. В., Шимків С. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 27 та 28 грудня 2018 року, що посвідчені приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., зареєстрованими в реєстрі за № 2008 і 2013, та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27 грудня 2018 року № 29692770 та від 28 грудня 2018 року № 29709364. 
		 
		Позов обґрунтовано тим, що позивачі є спадкоємцями ОСОБА_7 , який був їхнім батьком, та прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 , проте відповідного свідоцтва про право на неї не отримував. Спадщина складалася із житлового будинку АДРЕСА_1 . 
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті батька. У серпні того ж року вони звернулися за видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на належні їм частки у спадщині. Між тим нотаріусом було винесено постанови про відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії з тих міркувань, що вони не надали правовстановлюючих документів на житловий будинок. 
		 
		Незабаром позивачі дізналися, що ОСОБА_3 , діючи як представник ОСОБА_6 , на підставі довіреності незадовго до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 уклала договори купівлі-продажу часток житлового будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 . Відповідачі є подружжям, а тому позивачі стверджували, що при укладенні оспорюваних договорів ОСОБА_3 діяла в особистих інтересах, знаючи, що відчужуване майно буде набуте у спільну сумісну власність. 
		 
		Позивачі стверджували, що ОСОБА_3 своїми діями прямо порушила вимоги частини третьої статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо заборони діяти від імені довірителя у власних інтересах, з огляду на що оспорювані правочини слід визнати недійсними, а внесені на їх підставі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав скасувати.
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 27 грудня 2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., зареєстрований в реєстрі за № 2008. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_4 № 29692770, внесений 27 грудня 2018 року 16:44:53 державним реєстратором Самсонюк О. А., Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська область, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44875055 від 27 грудня 2018 року 17:18:40 на нерухоме майно: 2/3 частини житлового будинку садибного (індивідуального) житлового будинку, загальною площею 77,3 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732267356101, з одночасним припиненням речового права (права власності) ОСОБА_4 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 27 грудня 2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., зареєстрований в реєстрі за № 2013. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_4 № 29709364, внесений 28 грудня 2018 року 12:37:43 державним реєстратором Самсонюк О. А., Рівненський міський нотаріальний округ, Рівненська область, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44893516 від 28 грудня 2018 року 13:34:06 на нерухоме майно: 1/3 частини житлового будинку садибного (індивідуального) житлового будинку, загальною площею 77,3 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732267356101, з одночасним припиненням речового права (права власності) ОСОБА_4 на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки оспорювані договори купівлі-продажу укладено відповідачами не в інтересах ОСОБА_6 , а в особистих інтересах з метою набуття спільної сумісної власності, під час перебування їх у шлюбних відносинах, що підпадає під ознаки положення частини третьої статті 238 ЦК України, то є підстави для визнання таких договорів недійсними.
		 
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки договори купівлі-продажу визнано недійсними, тому підлягають скасуванню і записи про право власності ОСОБА_4 , що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі оспорюваних правочинів.
		 
		Щодо позовних вимог в частині відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_6 на спірний житловий будинок, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що ОСОБА_6 не є стороною у цій справі, остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а стосовно померлих позовні вимоги не можуть заявлятися, оскільки померлі особи не мають цивільної процесуальної правосуб`єктності.
		 
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині  задоволення позовних вимог, ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу.
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2022 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог            ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачі не надали суду будь-яких об`єктивних і переконливих доказів про те, що оспорювані договори купівлі-продажу було вчинено відповідачами в особистих інтересах з метою набуття спільної сумісної власності, а суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув.
		 
		Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що самі по собі факти укладення договорів купівлі-продажу 2/3 і 1/3 частин житлового будинку АДРЕСА_2 і 28 грудня 2018 року, де в інтересах ОСОБА_6 , як продавця, на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , а покупцем був ОСОБА_4 - чоловік представника, не можуть свідчити і не свідчать про те, що ці правочини укладено відповідачами в особистих інтересах з метою набуття житлового будинку у спільну сумісну власність подружжя. При цьому грошові кошти в рахунок оплатного відчуження будинку продавцем отримано до укладення оспорюваних договорів, що видно з їх змісту. Також враховується те, що             ОСОБА_6 ці правочини не оспорювала, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником.
		 
		Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсутні мотиви для визнання недійсними оспорюваних договорів, тому необґрунтованими є і вимоги про скасування записів про право власності ОСОБА_4 , що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі цих правочинів.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.   
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
		-  не врахував, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють; з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є;
		 
		-  не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_8 діючи на підставі довіреності, виданої ОСОБА_6 та укладаючи від імені останньої договори                 купівлі-продажу від 27 грудня 2018 року № 2008 та від 28 грудня 2018 року № 2013, відчужила на користь свого чоловіка належні ОСОБА_6 частки житлового будинку й таким чином фактично стала співвласником такого майна; 
		 
		-  не надав належну оцінку тому, що за наслідком вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_6 втратила право власності не своє єдине житло, оскільки іншими об`єктами житлової нерухомості вона не володіла; 
		 
		-  не врахував, що у матеріалах справи, за виключенням оспорюваних договорів купівлі-продажу, відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту проведення повного розрахунку ОСОБА_4 із ОСОБА_6 ;
		 
		-  не звернув увагу на те, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто протягом кількох днів з моменту укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу № 2008, 2013, а тому факт неоскарження нею таких правочинів у судовому порядку не свідчить, що остання їх схвалила;
		 
		-  не надав належної оцінки усім наявним у справі доказам;
		 
		-  не врахував висновків щодо застосування норми статті 238 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від  06  лютого 2019 року у справі № 154/3223/15, від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
		 
		Також у касаційній скарзі заявник вказував на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 238 ЦК України у разі оскарження правочину на підставі вказаної норми спадкоємцями довірителя як заінтересованими особами.
		 
		У листопаді 2022 року від ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області матеріали справи № 569/19674/19; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. 
		 
		У листопаді 2022 року матеріали справи № 569/19674/19 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року справу № 569/19674/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                          є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено та відповідно до матеріалів справи позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_9 є дочками ОСОБА_7 та внучками ОСОБА_6 
		 
		07 листопада 2018 року ОСОБА_6 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. за номером № 1792, якою уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вчинення правочинів, зокрема: розпоряджатися майном, яке належить довірителю на праві власності, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось; представляти інтереси довірителя в усіх організаціях, підприємствах, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі органах місцевого самоврядування, центрах надання адміністративних послуг, проводити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, нотаріальних конторах, кадастрових реєстраторів, бюро технічної інвентаризації, управління Держгеокадастру з питань виготовлення та оформлення на ім`я довірителя, що посвідчують право власності на нерухоме майно, територіальних центрах МВС, ЖЕКах, ОСББ, обленерго, газовій службі, водоканалі, Управлінні праці та соціального захисту населення, відділах з надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, Національної поліції України, Державній міграційній службі, отримувати витяги і довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру та ін, з усіх питань без винятку, що стосуватимуться довірителя як власника майна; отримувати дублікати та інші документи, проводити прописку та виписку, укладати всі дозволені законом угоди з розпорядження майном; купувати, продавати, обмінювати, заставляти, брати та передавати в оренду майно, в тому числі укладати угоди про розірвання будь-яких договорів, приймати в дар майно проводити розподіл майна, приватизовувати, проводити розрахунки по укладених угодах; ставити на облік, знімати з обліку; писати заяви (зокрема сімейного законодавства та законодавства про нотаріат); отримувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; представляти інтереси довірителя та вчиняти дії щодо реалізації прав довірителя та виконання обов`язків як власника в будь-яких із запропонованих до розгляду питань; одержувати належні довірителю гроші, пенсії, дивіденди, компенсації, цінні папери, від усіх осіб, установ (територіальних сервісних центрах МВС), підприємств, організацій, т. ч. з банківських установ, незалежно від підпорядкування та форми власності, поштових відділень на всіх підприємствах, в сумах йому (їй) відомих; в тому числі відкривати банківські рахунки для одержання вищевказаних сум, в тому числі з використанням платіжних карток, одержувати ПІН-коди до них; проводити розрахунки за послуги із грошових вкладів, які належать довірителю та знаходяться в банківських установах на рахунках довірителя; проводити платежі у будь-яких банківських установах, відкривати на ім`я позивача рахунки у банківських установах, закривати їх, одержувати поштову та іншу кореспонденцію, у тому числі грошову та посилочну; вести від імені довірителя спадкові справи, в тому числі підписувати договір про розподіл спадкового майна, а також справи в усіх державних установах, кооперативних, громадських та інших організаціях, а також вести справи у усіх судових установах зі всіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, та потерпілому, в тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, отримання рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. 
		 
		Вказана довіреність видана з правом передовіри повноважень строком на три роки, тобто до 07 листопада 2021 року. 
		 
		Крім того, у зв`язку з похилим віком ОСОБА_6 і за її дорученням ця довіреність підписана ОСОБА_10 , а також посвідчена за адресою:               АДРЕСА_1 .
		Повірені особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є подружжям.
		 
		27 грудня 2018 року представником ОСОБА_6 , як продавця, - ОСОБА_3 , що діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом                    Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. 07 листопада 2018 року № 1792, укладено з покупцем ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу                 Самсонюк О. А., зареєстрований в реєстрі за № 2008. За його умовами продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність і сплатив 530 651,00 грн  за                2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .  При цьому пункт 9 цього договору купівлі-продажу містить застереження про те, що                 купівля частини житлового будинку відбулася за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , викладеною у формі заяви, справжність підпису у якій засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу                 Самсонюком Ф. П. 27 грудня 2018 року № 1728.
		 
		28 грудня 2018 року представником ОСОБА_6 , як продавця, - ОСОБА_3 , що діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом                 Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. 07 листопада 2018 року № 1792, укладено з покупцем ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., зареєстрований в реєстрі за № 2013. При цьому продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність і сплатив 265 325,00 грн за 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . У пункті 9 договору купівлі-продажу міститься застереження про те, що купівля частини житлового будинку відбулася за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , викладеною у формі заяви, справжність підпису у якій засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюком Ф. П. 27  грудня 2018 року № 1728.
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 жовтня 2019 року № 184171865, право власності на житловий будинок, садибний (індивідуальний) житловий будинок, загальною площею 77,30 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732267356101, на                          2/3 частини 27 грудня 2018 року зареєстровано державним реєстратором приватним нотаріусом Самсонюк О. А. за ОСОБА_4 , а 1/3  частини - 28  грудня 2018 року зареєстровано тим самим державним реєстратором також за ОСОБА_4 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
		08 січня 2019 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, на підставі заяви ОСОБА_7 про прийняття спадщини після               смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_6 відкрито спадкову справу № 10-2019, яка зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ від 08 січня 2019 року.
		 
		За життя ОСОБА_7 не оформив спадкових прав на спадщину ОСОБА_6 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 21 січня 2019 року.
		 
		13 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Камінської Я. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 . 
		 
		Заяву ОСОБА_1 приватним нотаріусом було прийнято до розгляду, зареєстровано у книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 16 та на підставі неї 13 травня 2019 року відкрито спадкову справу № 10-2019.
		 
		31 травня 2019 року до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Камінської Я. М. звернулася і ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , яку долучено до спадкової справи                  від 13 травня 2019 року № 10-2019.
		 
		Надалі 21 серпня 2019 року позивачі подали нотаріусу заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на належні їм частки у спадковому майні у житловому будинку АДРЕСА_1 .  Ці заяви зареєстровані нотаріусом в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за             № 32 і 33.
		 
		22 серпня 2019 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Камінською Я. М. прийнято дві постанови № № 157/02-31 і 158/01-31, якими відмовлено ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 кожній. Як підставу для відмови у видачі відповідного свідоцтва, нотаріусом наведено відсутність правовстановлюючих документів щодо належності спадкового майна спадкодавцеві.
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стверджували про те, що ОСОБА_3 при укладенні оспорюваних договорів                 купівлі-продажу від 27 грудня 2018 року № 2008 та від 28 грудня 2018 року № 2013 від імені їх бабусі діяла в особистих інтересах, знаючи, що відчужуване майно буде набуте у спільну сумісну власність її та ОСОБА_4 , при цьому порушила               норму частини третьої статті 328 ЦК України щодо заборони діяти від імені довірителя у власних інтересах, а тому просили визнати вказані договори купівлі-продажу недійсними і скасувати записи про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		При цьому визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
		 
		Обов`язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв`язку із його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
		 
		Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Тобто, за змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		 
		Закон не обмежує коло осіб, які мають право вимагати визнання недійсним оспорюваного правочину лише сторонами. Ними можуть бути будь-які заінтересовані особи, права або охоронювані інтереси яких порушені таким правочином. За визнанням недійсним правочинів до суду звертаються не тільки сторони, а й інші особи, на стані яких негативно відбивається цей правочин, або які з інших причин зацікавлені в його недійсності.
		 
		Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи - не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.
		 
		Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка звертається з позовом про визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет                   правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала; у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
		 
		У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були сторонами оскаржуваних правочинів.
		 
		Разом з тим спірні договори купівлі-продажу унеможливлюють реалізацію позивачами свого цивільного права, а саме права на спадкування майна після смерті їхнього батька.
		 
		Таким чином, у спірних правовідносинах позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є заінтересованими особами, які в силу вимог частини третьої статті 215 ЦК України набули право на звернення до суду з цим позовом.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		 
		Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорів, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва                перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
		 
		Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. 
		 
		При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
		 
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня                   2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі                                    № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц.
		 
		 
		Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.  
		 
		Також необхідно врахувати, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України  (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		 
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		За змістом цієї норми право на майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
		 
		Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. 
		 
		Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Отже, стаття 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя, за якої частини чоловіка та дружини є рівними.
		 
		Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та Верховний Суд у постановах від  06  лютого 2019 року у справі № 154/3223/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
		 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		 
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку,  правильно виходив із того, що оскільки оспорювані договори купівлі-продажу укладено відповідачами не в інтересах ОСОБА_6 , а в особистих інтересах з метою набуття спільної сумісної власності, під час перебування їх у шлюбних відносинах, що підпадає під ознаки положення частини третьої статті 238 ЦК України, то є підстави для визнання таких договорів недійсними.
		 
		Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки договори купівлі-продажу визнано недійсними, тому підлягають скасуванню і записи про право власності ОСОБА_4 , що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі оспорюваних правочинів.
		 
		Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та          відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд помилково вважав, що позивачі не надали суду будь-яких об`єктивних і переконливих доказів про те, що оспорювані договори купівлі-продажу було вчинено відповідачами в особистих інтересах з метою набуття спільної сумісної власності.
		 
		Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що факти укладення договорів купівлі-продажу 2/3 і 1/3 частин житлового будинку АДРЕСА_2 і 28 грудня 2018 року, де в інтересах ОСОБА_6 , як продавця, на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , а покупцем був ОСОБА_4 - чоловік представника, не можуть свідчити і не свідчать про те, що ці правочини укладено відповідачами в особистих інтересах з метою набуття житлового будинку у спільну сумісну власність подружжя.  Водночас апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 вказані правочини не оспорювала, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником.
		 
		Згідно зі статтями 12, 76, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими доказами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		 
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_8 , діючи на підставі довіреності, виданої ОСОБА_6 , та укладаючи від імені останньої оспорювані договори купівлі-продажу із своїм чоловіком ОСОБА_4 , який також був повіреним за вказаною довіреністю, фактично стала співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Вказане підтверджується пунктами 9 оспорюваних договорів купівлі-продажу, зі змісту яких вбачається, що купівля часток житлового, садибного (індивідуального) житлового будинку за цими договорами здійснюється в спільну сумісну власність подружжя (т. 1  а. с. 117, 120) та відповідно до положень статті 60 СК України.
		 
		Тобто, усупереч вимог частини третьої статті 238 ЦК України ОСОБА_3 уклала оспорювані договори на підставі довіреності ОСОБА_6 виключно у своїх інтересах та в інтересах своєї сім`ї. І матеріали справи містять належні докази того, що оспорювані договори купівлі-продажу було вчинено відповідачами в особистих інтересах.
		 
		Крім того, апеляційний суд не врахував, що за наслідком вчинення оспорюваних правочинів  ОСОБА_6 , як жінка похилого віку, добровільно та у власних інтересах погодилася б продати своє єдине житло, отримане у спадщину, що свідчить про укладення представником ОСОБА_3 правочину, який має негативні наслідки для довірителя.
		 
		Водночас апеляційний суд знівелював, те, що  ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто через декілька днів з моменту укладення оспорюваних договорів  купівлі-продажу (27 та 28 грудня 2018 року), а тому безпідставно стверджував, що ОСОБА_6 вказані правочини не оспорювала, тобто схвалила факти їх укладення своїм представником, оскільки фізично як особа похилого віку не могла це зробити.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статті 238 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові               розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, із відповідачів на користь позивачів підлягають стягненню витрати зі сплати останніми судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у загальному розмірі 12 294,40 грн.
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнити.  
		 
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2022 року залишити в силі.
		 
		Стягнути із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 6 147,20 грн, а саме по 3 073,60 грн з кожного.
		 
		Стягнути із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 6 147,20 грн, а саме по 3 073,60 грн з кожного. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий  О. В. Ступак    Судді:І. А. Воробйова        І. Ю. Гулейков       С. О. Погрібний       В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...