Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/21128/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: 14.02.2023. Зареєстровано: 15.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2023.
Дата набрання законної сили: 19.04.2023
Результат оскарження 19.04.2023 Івано-Франківський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/344/435/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/21128/21 
		Провадження № 2/344/435/23 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: 
		головуючої-судді Бабій О.М., 
		секретарів Підхомної Н.М., Кочержук З.В.,
		за участі позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , представника відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради  Яшан В.В., представника відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Бойчук І.І., представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради  Бітківської Д.Є.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордеру, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,- 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3 про його виселення з належної їй на праві приватної власності кімнати АДРЕСА_1 .
		Позовна заява мотивована тим, що вона є власником кімнати № НОМЕР_1 (об`єднана із кімнатою № 372) на АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.11.2021. В кімнаті 371 вона зареєстрована та проживає зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 .
		В одній із кімнат проживає відповідач ОСОБА_3 , хоча має інше житло де зареєстрований. Проживання ОСОБА_3 у належній їй кімнаті порушує права власника та права малолітньої дитини на вільне розпорядження та користування вказаною кімнатою, створює незручності. Відповідач не є членом сім`ї та проживає там незаконно, тому підлягає виселенню.
		25 січня 2022 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордеру серії ЛБ № 153 від 10.07.2020, визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію № 131-р від 05.11.2021, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 05.11.2021. яке видано ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 , припинення права власності, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
		Вимоги зустрічного позову відповідач ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що станом на 10.07.2020 позивач вже мала дійсний ордер на кімнату 371, а щодо кімнати 372, то на момент видачі ордеру № 153 дана кімната була зайнята. У вказаній кімнаті проживав ОСОБА_3 , який заселився туди на підставі ордеру № 97 серії ЛБ від 07.10.2013. Ордер був виданий директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд». Факт видачі ордеру підтверджується Журналом реєстрації видачі ордерів на проживання в будинку по АДРЕСА_2 . Те, що відповідач проживає в кімнаті 372 підтверджується копіями квитанцій про оплату за проживання у гуртожитку, тому ордер, який видано ОСОБА_1 слід визнати недійсним.
		Рішення виконавчого комітету про об`єднання кімнат 371 та 372 є незаконним, оскільки ніякого об`єднання кімнат не було. Також ОСОБА_1 не могла подати для присвоєння адреси документи про право власності та копію технічного паспорту, оскільки таких документів на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало. 
		ОСОБА_1 ніколи не заселялася та не проживала у кімнаті 372, оскільки в цій кімнаті на законних підставах проживав і проживає відповідач, а тому в неї не виникло право на приватизацію цієї частини житлового приміщення.
		Оскільки ордер ОСОБА_1 видано на житлове приміщення яке не було вільним, то такий ордер, свідоцтво про право власності і записи в державному реєстрі слід визнати недійсними та скасувати.
		29 березня 2022 року зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
		Представник позивачки подав відзив на зустрічний позов в якому зазначив, що зустрічний позов не визнає, оскільки ОСОБА_1 на підставі ордеру № 94 серії ЛБ займала меншу кімнату 371, а друга більша кімната 372 була вільною і використовувалась директором гуртожитку ОСОБА_3 для його власних господарських потреб, в кімнаті 372 ОСОБА_3 ніколи не проживав, але на двері встановив свій власний замок. Твердження ОСОБА_3 про те, що на час видачі ОСОБА_1 ордеру на зайняття кімнат 371-372 кімната 372 не була вільною, оскільки там проживає ОСОБА_3 не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 ніколи не реєстрував місце свого проживання кімнату 372, а починаючи з 10.02.1988 року і по даний час проживав і проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
		28 квітня 2022 року представником відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради надано відзив на зустрічний позов в якому представник зазначив, що вимоги зустрічного позову не визнає, оскільки ордери на вселення в спірне житлове приміщення ОСОБА_1 видавались ДП «Лізингбуд» ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», які станом на сьогодні є дійсними. ОСОБА_1 28.10.2021 звернулась до відповідача, як до органу приватизації, із заявою та всіма необхідними документами, щодо передачі їй у власність жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . На підставі поданих документів Департаментом було прийнято рішення у вигляді розпорядження про передачу спірного жилого приміщення у гуртожитку у спільну сумісну власність та 05.11.2021 видано свідоцтво про право власності.
		19 травня 2022 року ОСОБА_3 надав відповідь на відзив в якому зазначив, що 07.10.2013 йому було видано ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_5 , який ніхто не оскаржує, він є дійсним та ніким не скасований. Він не будучи зареєстрованим в кімнаті 372 на законних підставах там проживав та проживає.
		03 червня 2022 року від представника відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надійшов відзив на зустрічну позовну заяву в якому представник зазначив, що зустрічний позов не визнає, оскільки ОСОБА_1 вселилась у гуртожиток на підставі ордерів від 10.09.2013 на кімнату 371 та від 10.07.2020 в кімнати 371-372, таким чином у ОСОБА_1 наявне право на приватизацію цих кімнат. При прийнятті оскаржуваного рішення в частині присвоєння адреси виконавчий комітет діяв згідно вимог чинного законодавства, приймав до уваги наявні в первинній документації матеріали.
		26 вересня 2022 року органом опіки та піклування надано висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, які обмежують, порушують права та законні інтереси малолітнього ОСОБА_5 .
		В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та просила позов про виселення ОСОБА_3 задоволити. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити, оскільки вона є власником кімнат 371-372, їй видано ордер на вселення та здійснено приватизацію кімнати у відповідності з вимогами чинного законодавства.
		Представник позивачки просив первісний позов задоволити, оскільки ОСОБА_3 займає кімнату 372 незаконно, тримає там свої речі, але не проживає. Ордер № 97 серії ЛБ від 07.10.2013 виданий ОСОБА_3 незаконно, без надання ним відповідних документів, він є нікчемним, а тому не позивачка не заявляє вимогу про його скасування чи визнання недійсним.
		Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просив у задоволенні первісного позову відмовити, оскільки ордер ОСОБА_1 видано на зайняте житлове приміщення, він проживає у кімнаті 372, іншого житла немає. Зустрічний позов просив задоволити з підстав наведених в ньому.
		Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив у задоволенні первісного позову відмовити, оскільки ордер ОСОБА_1 видано на зайняте житлове приміщення, ордер який видано ОСОБА_3 ніхто не оскаржує та він ніким не скасований чи визнаний недійсним. При ухваленні рішення про присвоєння адреси виконавчим комітетом були допущені порушення, а тому воно підлягає скасуванню, як і свідоцтво ОСОБА_1 про право власності на кімнату 372. ОСОБА_1 в кімнаті 372 ніколи не жила і не живе, там проживав і проживає на даний час ОСОБА_3 .
		Представник відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні просила в задоволенні зустрічного позову відмовити, оскільки вселення ОСОБА_1 в кімнати 371-372 відбулось на підставі ордерів. Рішення про присвоєння адреси двом кімнатам відбулось на підставі Положення та згідно вимог чинного законодавства. Для ухвалення рішення ОСОБА_1 надала ордер, документи, які засвідчують власність нею не було надано. На сайті виконавчого комітету було оприлюднено не вірний текст рішення, повний текст рішення, який прийнято на засіданні та підписано міським головою надано представником позивачки ОСОБА_1 .
		Представник відповідача Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити, оскільки ОСОБА_1 надала всі необхідні документи для видання розпорядження про приватизацію кімнати 371, яка об`єднана з кімнатою 372, а на підставі розпорядження вже було свідоцтво про право власності.
		Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради заперечила щодо задоволення зустрічного позову, оскільки такий висновок надано органом опіки та піклування. Також повідомила, що представниками органу опіки та піклування було обстежено житло, однак з кімнат, а саме, 372 була зачинена. Іншого житла в малолітнього ОСОБА_5 немає, а його батько знаходиться за кордоном.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 дала покази в яких зазначила, що з 1988 року проживає в гуртожитку під номером АДРЕСА_2 . Свідок проживає на 5 поверсі, ОСОБА_1 на 3 поверсі, 1 та 2 поверхи займають офіси, ОСОБА_3 працює на 2 поверсі.
		ОСОБА_7 жила в гуртожитку в різних кімнатах разом зі своєю мамою. В якій точно кімнаті на даний час проживає ОСОБА_8 свідок точно не знає, але живе водній і тій самій кімнаті 10 років. Однією кімнатою ОСОБА_8 користується, інша, більша кімната, закрита. Цю закриту кімнату час від часу відвідує ОСОБА_3 , але там не проживає, тому що свідок не бачить щоб ОСОБА_3 готував собі їсти на спільній кухні чи отримував пошту. Він щодня приходить на роботу і ввечері йде. Хто живе в кімнаті 371 та кімнаті 372 свідку не відомо.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 дала покази в яких зазначила, що раніше проживала в гуртожитку АДРЕСА_2 , на даний час там живуть її батьки та свідок щодня до них приходить.
		ОСОБА_7 проживає в гуртожитку на 3 поверсі, свідок у її кімнаті не була.
		ОСОБА_3 був директором гуртожитку та працював там, але не живе в гуртожитку.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 дала покази в яких зазначила, що проживає в гуртожитку АДРЕСА_2 з 1986 року в кімнаті 356 на 3 поверсі.
		На третьому поверсі в кімнаті 371 з 2013 року проживає ОСОБА_8 , а в кімнаті 372 з 2013 року проживає ОСОБА_3 , в них спільний блок.
		ОСОБА_3 працює в гуртожитку на 2 поверсі. Свідок бачить як ОСОБА_3 сходить з 3 поверху та йде на 2 поверх на роботу, ночує в кімнаті 372.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 дала покази в яких зазначила, що проживає в гуртожитку АДРЕСА_6 , проживає в кімнаті на 3 поверсі.
		Кімнати Царук вікторії та ОСОБА_3 поруч. Меншу займає ОСОБА_12 , а більшу ОСОБА_13 .
		ОСОБА_3 працює в гуртожитку, свідок заходила в кімнату ОСОБА_13 та бачила, що там є все необхідне для проживання. ОСОБА_3 вона бачить щодня, та підтверджує, що він живе в гуртожитку. На спільній кухні ОСОБА_3 свідок не бачила, але в гуртожитку багато жильців готують їжу в себе в кімнатах.
		Заслухавши пояснення позивачки, відповідача та представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 , до заміжжя ОСОБА_14 , проживала в гуртожитку АДРЕСА_2 протягом тривалого часу зі своєю мамою в різних кімнатах.
		Вказаний факт сторонами визнається та підтверджується показами свідків та іншими матеріалами справи.
		10 вересня 2013 року ОСОБА_15 директором ДП «Лізингбуд» було видано ордер № 94 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_4 (а.с.52).
		07 жовтня 2013 року ОСОБА_3 директором ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» було видано ордер № 97 серії ЛБ на зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_7 (а.с.53).
		Факт видачі вказаних ордерів також підтверджується копією Журналу реєстрації видачі ордерів на проживання в будинку по АДРЕСА_2 , який вівся балансоутримувачем будинку (а.с.54-59).
		Факт видачі ордеру № 97 від 07 жовтня 2013 року ОСОБА_3 також підтверджується довідкою виданою ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» від 24 січня 2022 року та копіями квитанцій про оплату за проживання у гуртожитку ОСОБА_3 (а.с.60, 61-77).
		Відповідно до ст. 58 ЖК України та Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, па підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
		Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що відповідач ОСОБА_3 підлягає виселенню з кімнати 372, оскільки проживає там без законних підстав.
		Але такі твердження позивачки та її представника спростовуються копією ордеру № 97 від 07 жовтня 2013 року, який виданий ОСОБА_3 .
		Відповідно до ст. 59 ЖК України, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
		Представник позивачки стверджує, що ордер № 97 виданий ОСОБА_3 незаконно, оскільки він зареєстрований за іншим місцем проживання та має у власності інше житло.
		Так, справді, з 10.02.1988 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
		Але, ОСОБА_3 проживає в кімнаті АДРЕСА_5 , це стверджує позивачка в своїй позовній заяві, підтверджують свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які тривалий час проживають у гуртожитку та живуть на одному поверсі зі сторонами.
		Покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 суд оцінює критично, оскільки один зі свідків не проживає в гуртожитку, а інший свідок проживає на іншому поверсі та не знає номерів кімнат в якій проживає ОСОБА_1 та час від час приходить, зі слів свідка, ОСОБА_3 .
		Суд під час розгляду даної справи не досліджує правомірність видачі ордеру № 97 ОСОБА_3 , оскільки позивачкою вимога про визнання такого ордеру недійсним не заявляється та на хибку думку представника позивачки і не повинна заявлятись, оскільки ордер є нікчемним, з його слів.
		Отже, на даний час підстав для виселення ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_5 немає, оскільки він заселився та проживає в кімнаті на підставі чинного ордеру.
		Виходячи з наведеного позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_3 , то судом встановлено наступне.
		Рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 № 1234-38 приміщення гуртожитку на АДРЕСА_2 , які належать ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд» прийнято безоплатно в комунальну власність територіальної громади міста (а.с.122-124).
		Право здійснювати поселення в кімнати 371-372 надано ТДВ «БМФ «Івано-Франківськбуд»
		Відповідно до ст. 18 ЖК України, управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником
		Відповідно до ст. 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
		Як вже зазначено судом вище, такі ордери ОСОБА_16 та ОСОБА_3 отримали на кімнати 371 та 372 відповідно.
		Але, 10 липня 2020 року позивачка ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_5 отримують ордер № 153 серії ЛБ на кімнати 371-372 в гуртожитку АДРЕСА_2 (а.с.8).
		В той же час кімната 372 є зайнятою ОСОБА_3 та його ордер на вселення є дійсним та ніким не скасований.
		Відповідач ОСОБА_3 заявив вимогу про визнання ордеру на житлове приміщення серії ЛБ № 153 виданий 10 липня 20220 року ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_2 кімнати 371-372 недійсним, оскільки одна з кімнат, а саме, 372 є зайнятою.
		З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства така вимога підлягає до задоволення, оскільки не може бути видано новий ордер на зайняте житлове приміщення.
		Щодо вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування п. 1.31 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 м.кв., житловою площею 28,8 м.кв. (замовники: ОСОБА_17 , ОСОБА_5 ) на АДРЕСА_4 , то така вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		В своєму позові позивачка зазначає, що кімната 371, яку вона займає, об`єднана з кімнатою 372, яка є зачиненою та яку займає ОСОБА_3 . 
		Такі твердження позивачки є необґрунтованими, оскільки і вона і свідки стверджують, що кімнати мають окремі входи, тобто не є фізично об`єднаними.
		Приймаючи оскаржуване рішення виконавчий комітет керувався Законом України «Про місцеве самоврядування» та Положенням «Про порядок присвоєння (зміну) та реєстрації адрес об`єктам нерухомості міста Івано-Франківська» (а.с.125-127).
		Пунктом 2.6.2 Порядку передбачено перелік необхідних документів, що подаються заявником для присвоєння адреси існуючим об`єктам. 
		Зокрема подаються такі документи:
		заява на ім`я міського голови; 
		засвідчені копії установчих документів витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та паспорту та ідентифікаційного коду для фізичної особи (керівника); 
		засвідчені копія документу про право власності на об`єкт нерухомого майна; 
		засвідчена копія технічного паспорту, виданого ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» чи іншою особою яка має на це право; 
		ситуаційний план в М 1:2000. 
		Позивачка звернулась із відповідною заявою до міського голови 23.06.2021 (а.с.129).
		Але, до своєї заяви позивачка не могла надати весь пакет необхідних документів, оскільки технічний паспорт на кімнату 371 в гуртожитку вона отримала 13.09.2021 (а.с.11, 12-14), свідоцтво про право власності на кімнату 371 вона отримала 05.11.2021 (а.с.15).
		Отже, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1125 від 05.08.2021 прийнято з порушенням чинних норм та правил та підлягає скасуванню.
		Що стосується вимоги зустрічного позову про визнання незаконним та скасування розпорядження заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, то судом встановлено таке.
		Позивачка у своїй позовній заяві посилається на рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1431 від 21.10.2021 про передачу житлового приміщення № 371, житловою площею 28.8 кв.м. на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .
		Витяг з вказаного рішення позивачкою долучено до позовної заяви (а.с.5).
		Всі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради публікуються на офіційному сайті органу місцевого самоврядування.
		Відповідачем до зустрічного позову додано примірник роздрукованого з офіційного сайту рішення № 1431 від 21.10.2021, але в ньому немає підпункту 4.4, а зміст пункту 4 інший, ніж у витягу рішення, який надано позивачкою до позову.
		В рішенні, яке міститься на офіційному сайті органу місцевого самоврядування не зазначено про розгляд питання про передачу житлового приміщення № 371 ОСОБА_1 .
		На запит адвоката позивачки надано належним чином завірений повний текст рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 № 1431 пунктом 4 підпунктом 4.4 якого ОСОБА_1 надано дозвіл на передачу житлових приміщень у гуртожитку на АДРЕСА_2 , житлове приміщення 371 (а.с.219-220).
		Судом витребувано аудіо запис засідання Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 (а.с.17 т.2), але аудіо запис не повний, ні порядку денного ні самого порядку прийняття рішення на ньому не зафіксовано, зафіксовано тільки відкриття засідання.
		Представник відповідача виконавчого комітету в судовому засіданні пояснила, що на сайті помилково опубліковано не повний текст рішення, іншого аудіо запису не збереглося.
		Оскільки відповідачем не оскаржується рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.10.2021 № 1431 в частині, що стосується ОСОБА_1 , то суд вважає дійсним рішення, яке надано адвокатом на його запит, яке завірено належним чином представником Іван-Франківської міської ради.
		Розпорядженням заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян було вирішено задоволити прохання наймача ОСОБА_1 щодо приватизації жилого приміщення у гуртожитку, в якому вона мешкає, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 і передано жиле приміщення у її власність (а.с.4).
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
		Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
		Але, як встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 ніколи не проживала в кімнаті 371 гуртожитку 
		АДРЕСА_8 , який їй видано на вселення в кімнати 371-372 визнано недійсним, оскільки кімната 372 не є вільною, право на проживання в ній на законних підставах, на підставі дійсного ордеру, має відповідач ОСОБА_3 .
		А тому, в позивачки не виникало право на приватизацію кімнати 372 в гуртожитку АДРЕСА_2 .
		З урахуванням наведеного, розпорядження Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід визнати незаконним та скасувати.
		На підставі вказаного вище розпорядження позивачка отримала свідоцтво про право власності від 05.11.2021 на кімнату № НОМЕР_1  у гуртожитку на АДРЕСА_2 (а.с.15). Свідоцтво видано ОСОБА_1 та її малолітньому сину ОСОБА_5 .
		Оскільки судом визнано недійсним ордер, рішення про присвоєння поштової адреси та розпорядження, тому також підлягає визнанню недійсним і скасування видане на підставі цих документів свідоцтво про право власності на кімнату у гуртожитку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 34,5 м.кв., видане ОСОБА_1 та ОСОБА_5 05 листопада 2021 року.
		Суд при постановленні рішення враховує інтереси малолітнього сина ОСОБА_1  ОСОБА_5 , оскільки у користуванні позивачки та її сина залишається кімната 371, право на проживання в якій за позивачкою залишається на підставі ордеру від 10 вересня 2013 року № 94 серії ЛБ.
		Отже, ні позивачка, ні її малолітній син не позбавлені житла.
		Що стосується вимоги зустрічного позову про припинення 1/2 частки права власності ОСОБА_1 та 1/2 частки права власності ОСОБА_5 на кімнату 371 в гуртожитку АДРЕСА_2 , то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки судом скасовано свідоцтво про право власності на вказане житло, на підставі якого позивачкою та її сином і було оформлено право власності.
		Щодо вимоги зустрічного позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , то така вимога не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
		Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовані нормами Закону України «Про державну реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 1 липня 2004 року, що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Відповідно до вказаного Закону, державній реєстрації прав підлягає виникнення, перехід та припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону державній реєстрації прав підлягають право власності; речові права, похідні від права власності; право власності на об`єкт незавершеного будівництва, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
		Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина перша статті 2 Закону).
		Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.
		Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
		Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
		Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 07.04.2021 року у справі № 640/12313/19-ц.
		Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Відновленню у судовому порядку підлягають тільки порушені права особи.
		Способом захисту цивільних прав та інтересів, може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
		Разом з тим частиною 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		З урахуванням наведеного в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 слід задоволити частково.
		Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено,Ю то судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
		Чотири немайнові вимоги зустрічного позову відповідача задоволено, то з відповідачів підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_3  позивача за зустрічним позовом.
		На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. ст. 18, 58, 59, 129 ЖК України, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 1 ст. 2, ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 4, 11, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, - 
		В И Р І Ш И В :
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення - відмовити.
		Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним ордеру, визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності  задоволити.
		Визнати недійсним ордер на житлове приміщення серії ЛБ № 153 виданий 10 липня 20220 року ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення в будинку АДРЕСА_9 .
		Визнати незаконним та скасувати п. 1.31 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про від 05 серпня 2021 року № 1125 про присвоєння поштової адреси об`єднаним кімнатам № НОМЕР_2 у гуртожитку, загальною площею 34,5 м.кв., житловою площею 28,8 м.кв. (замовники: ОСОБА_17 , ОСОБА_5 ) на АДРЕСА_4 .
		Визнати незаконним та скасувати розпорядження заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 05 листопада 2021 року № 131-р Про приватизацію квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.
		Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на кімнату у гуртожитку яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 34,5 м.кв., видане ОСОБА_1 та ОСОБА_5 05 листопада 2021 року.
		Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 04054346, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, буд. 21, Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 37794186, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 7 по 992 грн. 40 коп. судового збору з кожного.
		В задоволенні решти вимог позову відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Суддя Бабій О.М.
		 
		 
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2023 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...