Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/831/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 61-11014ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                      
		 
		08 лютого 2023 року                                                                            
		м. Київ
		 
		справа № 207/831/20  
		провадження № 61-11014 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Олійник А. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - адвокат Юрочкін Юрій Валерійович,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», комбінат) про визнання незаконним встановлення змін істотних умов праці та їх скасування, відновлення колишніх умов праці з повним робочим тижнем і повним робочим часом та посадового окладу, чинного 
		до введення змін істотних умов праці; про визнання днями вимушеного прогулу вільні дні, встановлені незаконним введенням змін істотних умов праці; про стягнення невиплаченої заробітної плати (з проведенням індексації) у результаті незаконного встановлення змін істотних умов праці в розмірі посадового окладу, чинного до введення змін істотних умов праці; про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, про поновлення на роботі; про скасування у трудовій книжці запису про звільнення та внесення запису про поновлення на роботі; про визнання днями вимушеного прогулу всі дні з дати звільнення по дату винесення рішення суду; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після звільнення; про стягнення вихідної допомоги за порушення власником законодавства про працю, умов трудового та колективного договору; про відшкодування майнових витрат і моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працювала на посаді провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».
		Відповідно до наказу генерального директора ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 01 жовтня 2019 року № 1217 «Про зміни 
		в організації виробництва та праці структурних підрозділів» для працівників комбінату тимчасово, на період зупинки роботи основних агрегатів 
		та обладнання, введено режим неповного робочого часу за графіком 7А 
		із зайнятістю не більше 60 % від балансу робочого часу, з оплатою 
		за фактично відпрацьований час. З наказом вона ознайомлена 04 жовтня 2019 року. Цей наказ видано без погодження з Первинною профспілковою організацією «Металістів» (далі - ППО «Металістів»).
		Наказом генерального директора ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 27 листопада 2019 року № 1367 «Про введення графіків роботи з неповним робочим часом» введено з 01 грудня 2019 року в дію графіки роботи з неповним робочим часом згідно з додатком, а саме 
		із зайнятістю від 60 % до 1 % від балансу робочого часу в одну робочу зміну. Із цим наказом її ознайомлено 04 грудня 2019 року та в усній формі повідомлено про те, що вона буде працювати за графіком № 7А304, який 
		є додатком до наказу, тобто працюватиме в режимі неповного робочого часу із зайнятістю 30 % від балансу робочого часу, за дводенним робочим тижнем, в одну зміну (денну), тривалість зміни 5,53 години, вихідні - середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя.
		Розпорядженням по відділу устаткування від 06 грудня 2019 року № 966 «Про зміну графіку та режиму роботи» введено в дію вказаний графік, 
		з яким її ознайомлено 06 грудня 2019 року. Вона не була письмово повідомлена про те, що ці зміни стосуються її. 
		Згодом вона дізналася, що всім працівникам відділу устаткування, окрім неї, надано повідомлення від 29 листопада 2019 року та запропоновано перейти на режим роботи з повним робочим часом, у зв`язку з чим вона зверталася до керівництва товариства, однак відповіді не отримала.
		Наказом генерального директора ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 30 грудня 2019 року № 1498 встановлено, що мінімальний розмір заробітної плати працівників не може бути меншим 2/3 посадового окладу, а неповний робочий час може встановлюватися лише за заявою працівника. Таку заяву вона не оформлювала.
		20 січня та 05 лютого 2020 року на ім`я генерального директора 
		ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» нею були направлені звернення щодо неправомірності її переведення на роботу з неповним режимом робочого часу, у відповідь на які листом від 27 жовтня 2020 року № 01/149 надано формальну відповідь, що графіки роботи встановлюються індивідуально для кожного працівника, а те, що 04 жовтня 2019 року 
		її обрано до складу профспілкових органів адміністрації комбінату стало відомо тільки в січні 2020 року.
		Розпорядженням по відділу устаткування від 16 березня 2020 року № 105 «Про зміну графіку та режиму роботи» їй в черговий раз змінено графік роботи і встановлено новий графік № 7А001, але не раніше 18 травня 
		2020 року, із зайнятістю 1% від балансу робочого часу. Із вказаним розпорядженням вона ознайомилась 16 березня 2020 року, зазначивши свою незгоду.
		Адміністрацією підприємства взагалі не видано жодних документів, 
		які б підтверджували, що на комбінаті фактично відбулися зміни 
		в організації виробництва та праці.
		Наказом (розпорядженням) від 18 травня 2020 року № 511 її було звільнено з роботи у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 
		КЗпП України. 
		Позивач уважала своє звільнення незаконним, оскільки наказ був виданий у період її хвороби (з 12 по 21 травня 2020 року), що підтверджується відповідним листком непрацездатності, вона не надавала адміністрації комбінату ні письмової, ні усної відмови від продовження роботи. Крім цього, профспілковий комітет не надавав згоду на її звільнення, що є грубим порушенням, оскільки вона є профгрупоргом профгрупи ППО «Металістів» 
		у відділі устаткування ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат». 
		При цьому у день її звільнення з нею не проведено розрахунок усіх належних їй сум, не надано наказ про її звільнення, а також не видано трудову книжку. На її прохання видати довідку про нараховані при звільненні суми їй було відмовлено.
		Позивачка уважала, що протиправними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, 
		у приниженні її честі та гідності, у втраті репутації серед колег та знайомих, 
		у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, розмір якої нею оцінений 
		у 50 000,00 грн. 
		З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: 
		-       визнати незаконним встановлення ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» змін істотних умов праці та скасувати їх, а саме: попередження про введення змін істотних умов праці від 04 жовтня 2019 року та від 16 березня 2020 року, розпорядження від 06 грудня 2019 року № 966 та від 16 березня 2020 року № 105, накази: 
		від 01 жовтня 2019 року № 1217, від 07 жовтня 2019 року № 476к, 
		від 27 листопада 2019 року № 1367;
		-       відновити колишні умови праці з повним робочим тижнем і повним робочим часом та посадовим окладом у розмірі 11 979,00 грн, чинним до введення змін істотних умов праці;
		-       визнати днями вимушеного прогулу вільні дні, встановлені незаконним введенням змін істотних умов праці;
		-       стягнути з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на її користь середню заробітну плату (з проведенням індексації) за дні вимушеного прогулу (вільні дні, встановлені незаконним введенням змін істотних умов праці) у розмірі посадового окладу, чинного 
		до введення змін істотних умов праці в сумі 51 114,00 грн;
		-       визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) 
		від 18 травня 2020 року № 511 про її звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, поновити її на роботі в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» із 18 травня 2020 року 
		на посаді провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування;
		-       зобов`язати відповідача скасувати у трудовій книжці запис про 
		її звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України 
		та зробити запис про її поновлення на роботі;
		-       визнати днями вимушеного прогулу усі дні з дати її звільнення - 
		18 травня 2020 року, по дату винесення судового рішення у цій справі;
		-       стягнути з комбінату на її користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 травня 2020 року по дату ухвалення судового рішення відповідно до розміру її посадового окладу; вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України за порушення власником законодавства про працю, умов трудового 
		та колективного договору у розмірі тримісячного середнього заробітку; витрати на лікування у результаті захворювання, 
		яке виникло внаслідок незаконних дій відповідача у сумі 3 551,22 грн; 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді 
		Бистрової Л. О. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано наказ (розпорядження) ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 18 травня 2020 року № 511 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України незаконним та скасовано його. 
		Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» із 18 травня 2020 року на посаді провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування. 
		Стягнуто з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь 
		ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 18 травня 2020 року по дату винесення рішення суду - 20 жовтня 2020 року) у розмірі 69 167,52 грн, без утримання податків і платежів. 
		Стягнуто з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь 
		ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн. 
		Допущено негайне виконання рішення щодо поновлення на роботі 
		ОСОБА_1 на посаді провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».
		Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 13 410, 05 грн.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» дійсно відбулися зміни в організації виробництва 
		і праці. Факт їх запровадження позивачем не спростовано, як і не оскаржено наказ від 01 жовтня 2019 року № 1217 «Про зміни в організації виробництва та праці структурних підрозділів», з яким вона була ознайомлена 04 жовтня 2019 року, в установленому законом порядку до їх введення. Відповідачем дотримано процедуру зміни істотних умов праці, передбачену 
		частиною третьою статті 32 КЗпП України, позивач свою згоду 
		на продовження роботи на нових умовах праці не надала, у зв`язку з чим
		її було звільнено з роботи.  
		Встановивши, що ОСОБА_1 була звільнена в період тимчасової непрацездатності (з 12 по 21 травня 2020 року вона перебувала 
		на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності), суд першої інстанції дійшов висновку, що її звільнення з роботи було проведено 
		з порушенням норм КЗпП України, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) від 18 травня 2020 року № 511 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, і поновлення її на роботі з 18 травня 2020 року, 
		із застосуванням наслідків, передбачених частиною другою статті 235 
		КЗпП України.
		Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислено виходячи з положень статті 27 Закону України «Про оплату праці» 
		та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 
		(далі - Порядок № 100), а також принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності. 
		Із цих підстав районний суд уважав такими, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення вихідної допомоги відповідно 
		до статті 44 КЗпП України. 
		Суд першої інстанції встановив, що порушення відповідачем трудових прав позивача призвело до моральних страждань останньої та необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, а тому дійшов висновку 
		про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог 
		про відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування запису 
		у трудовій книжці про звільнення позивача на підставі пункту 6 
		частини першої статті 36 КЗпП України та виконання запису про відновлення її на роботі, суд першої інстанції зазначив про те, що саме рішення суду про задоволення позову в цій частині є підставою для внесення відповідних відомостей до трудової книжки.  
		Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача майнових витрат 
		у розмірі 3 551,22 грн, які понесені нею на лікування в результаті захворювання, районний суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і хворобою позивача 
		та недоведеність спричинення такої шкоди.
		Судом першої інстанції враховано відповідну судову практику Верховного Суду.
		Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Баглійського районного суду 
		м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року відмовлено. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року вказану справу повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків, зокрема для вирішення питання про розподіл судових витрат.
		Додатковим рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 грудня 2020 року, на виконання вимог указаної вище ухвали апеляційного суду, резолютивну частину рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року доповнено таким абзацом: «Стягнути з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» судовий збір на користь держави 
		в сумі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок».
		 
		Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, 
		з урахуванням ухвали цього самого суду від 15 квітня 2021 року 
		про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» задоволено частково. Рішення Баглійського районного суду 
		м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року 
		в частині визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення 
		на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині задоволено частково. 
		Змінено дату звільнення ОСОБА_1 із посади провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 
		КЗпП України, з 18 травня 2020 року на 22 травня 2020 року. 
		Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. 
		У решті рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, вірно встановивши правомірність введення змін істотних умов праці 
		та незаконність звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності, дійшов помилкового висновку про визнання незаконним і скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору з ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, тоді як повинен був визначити іншу дату звільнення позивача. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову у цій частині шляхом зміни дати звільнення позивача з 18 травня 2020 року на 22 травня 2020 року.
		Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними 
		від вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення 
		на роботі, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог.
		Роботодавець належним чином повідомив позивача про зміну істотних умов праці, проте у двомісячний строк вона не надала згоди 
		на продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці. При цьому 
		її твердження про те, що на комбінаті не відбувалося змін в організації виробництва і праці, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
		Доводи позивача про непогодження відповідачем зміни робочого часу, введення нового графіку роботи та зміни трудового договору для позивача 
		з профспілкою, членом якої вона є, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ППО «Металістів» повідомленням від 13 березня 2020 року № 11 надала згоду на її переведення на графік роботи № 7А001 для працівників з зайнятістю 1% від балансу робочого часу у зв`язку 
		з перерозподілом функцій та низькою завантаженістю позивача.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд виходив із того, що судове рішення у цій частині ухвалено 
		з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 
		Апеляційним судом ураховано відповідну судову практику Верховного Суду.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8057св21). 
		Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції не встановив, чи посада профгрупорга профгрупи ППО «Металістів» у відділі устаткування ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» є виборною та не перевірив дотримання відповідачем вимог статті 252 КЗпП України і частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при звільненні позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» задоволено частково. Рішення Баглійського районного суду 
		м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року 
		скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .  
		Змінено дату звільнення ОСОБА_1 із посади провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з 18 травня 2020 року на 22 травня 2020 року. 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» відбулися зміни в організації виробництва і праці. Зміні істотних умов праці в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» передували зміни в організації виробництва і праці, про що свідчить наказ від 08 червня 2018 року № 695, який було видано з метою оптимізації закупівельної діяльності комбінату. Враховуючи незначну завантаженість логістичної функції з постачання, відсутність потреб по групі обладнання 
		і, як наслідок, відсутністю заявок на забезпечення обладнанням 
		та матеріалами по закріпленій за ОСОБА_1 номенклатурою протягом трьох місяців, було прийнято рішення про введення відповідних змін істотних умов праці позивача.
		З огляду на те, що право відповідача на запровадження змін в організації виробництва і праці передбачено статями 42 та 44 ГК України 
		ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» міг впроваджувати будь-які зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, 
		так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, 
		для покращення ефективності своєї діяльності. Отже, дії відповідача щодо зміни в організації виробництва і праці були обґрунтованими 
		та документально оформленими, відповідач дотримався установленого законом порядку їх проведення.
		За встановлених обставин, апеляційний суд указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання незаконним та скасування попередження, розпорядження та наказів 
		про встановлення позивачці змін істотних умов праці, а саме: попередження від 04 жовтня 2019 року та від 16 березня 2020 року, розпорядження 
		від 06 грудня 2019 року № 966 та від 16 березня 2020 року № 105, накази: 
		від 01 жовтня 2019 року № 1217, від 07 жовтня 2019 року № 476к 
		та від 27 листопада 2019 року № 1367; відновлення колишніх умов праці 
		з повним робочим тижнем і повним робочим часом та посадовим окладом 
		у розмірі 11 979,00 грн, чинним до введення змін істотних умов праці; визнання днями вимушеного прогулу вільних днів, встановлених незаконним введенням змін істотних умов праці; а також у частині стягнення з ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на її користь середньої заробітної плати (з проведенням індексації) за дні вимушеного прогулу (вільні дні, встановлені незаконним введенням змін істотних умов праці) у розмірі посадового окладу, чинного до введення змін істотних умов праці в сумі 51 114,00 грн.
		Апеляційним судом установлено, що ППО «Металістів» не було надано роботодавцеві згоду або відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , однак, таку згоду було надано профспілкою у процесі розгляду даної справи на виконання ухвали апеляційного суду від 15 лютого 2022 року (стаття 43 КЗпП України).
		Таким чином, надавши належну оцінку наявним у справі доказам 
		у їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_1 була завчасно (16 березня 
		2020 року) повідомлена про зміну істотних умов праці, проте відмовилася від отримання попередження про введення змін істотних умов праці 
		та ознайомлення із списком наявних на комбінаті вакансій, беручи до уваги наявність згоди профспілки на її звільнення, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання роботодавцем вимог закону при звільненні позивача з роботи у зв`язку з ненаданням нею згоди на продовження роботи після переведення на нові умови праці. Тому суд уважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним 
		і скасування наказу (розпорядження) від 18 травня 2020 року № 511 
		про звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 
		КЗпП України, поновлення її на роботі, зобов`язання відповідача скасувати 
		в трудовій книжці запис про її звільнення й зробити запис про поновлення, визнання днями вимушеного прогулу усіх днів із дати її звільнення - 
		18 травня 2020 року по дату винесення рішення суду, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 травня 2020 року 
		по день ухвалення рішення суду відповідно до розміру посадового окладу.
		Разом із тим, ураховано, що  ОСОБА_1 була незаконно звільнена в період тимчасової непрацездатності, так як із 12 по 21 травня 2020 року вона перебувала на лікарняному. Проте вказане може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення періоду її непрацездатності, тобто з 18 травня 2020 року на 22 травня 
		2020 року.
		При цьому судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача, внаслідок якого їй була завдана моральна шкода, а тому відсутні підстави для відшкодування товариством ОСОБА_1 моральної шкоди. Неправильна дата звільнення позивачки у зв`язку з перебуванням її на лікарняному з різницею в чотири дні не є істотним порушенням роботодавця, яке призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків тощо.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу при звільненні було виплачено вихідну допомогу в розмірі одного середнього заробітку, тому вимоги про стягнення вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 
		КЗпП України є безпідставними.
		Апеляційний суд урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах, а також послався на роз`яснення, надані судам у постановах Пленуму Верховного Суду України: від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику 
		в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 04 жовтня 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у поновленні 
		її на роботі внаслідок незаконного звільнення та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відповідні періоди.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., 
		Ступак О. В.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року заяву 
		про самовідвід суддів Верховного Суду Погрібного С. О., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. задоволено. Відведено суддів від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 04 жовтня 2022 року у даній справі.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Яремку В. В., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Усик Г. І. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2022 року заяву про самовідвід суддів Яремка В. В. та Усика Г. І. задоволено та відведено їх від участі 
		у розгляді цієї касаційної скарги. 
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Олійник А. С.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 207/831/20 
		із Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги 
		та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними 
		у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у поновленні 
		її на роботі внаслідок незаконного звільнення та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відповідні періоди.
		Вказує, що оскаржувана постанова апеляційного суду є незаконною 
		та необґрунтованою, належним чином не мотивована. Розглядаючи справу з грудня 2021 року по жовтень 2022 року, апеляційний суд формально виконав вказівки касаційного суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, виправивши помилку суду першої інстанції 
		в частині виконання вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, зокрема отримав згоду профспілки на її звільнення, датовану 06 червня 2022 року, 
		й змінив дату її звільнення з 18 на 22 травня 2020 року. Проте апеляційний суд не врахував, що згода профспілки на звільнення відповідно до статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» 
		та статті 252 КЗпП України має передувати звільненню. При цьому мотиви судового рішення подібні попередній постанові апеляційного суду 
		від 07 квітня 2021 року. Вважає, що у цій частині апеляційний суд порушив принцип диспозитивності, так як вона не просила змінювати дату 
		її звільнення.
		Крім того, вона не брала участі у розгляді подання щодо згоди профспілки на її звільнення, яке має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено (частина третя статті 43 КЗпП України), тому не можна вважати таку згоду обґрунтованою. 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, відмова працівника від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Однак 
		у даному випадку їй не пропонувалося переведення на роботу в іншу місцевість, вона не відмовлялася від продовження роботи, з наказом про змін графіку роботи ознайомилася 16 березня 2020 року та продовжила працювати. На її думку, відсутність згоди/відмови щодо роботи на нових умовах не свідчить про незгоду продовжити роботу.
		Вважає, що апеляційним судом не перевірено, а відповідачем не доведено законність її звільнення, що є обов`язком роботодавця, а також не надано докази її відмови у переведенні на іншу роботу.  
		Посилається на неможливість звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності (частина третя статті 40 КЗпП України). Зазначає, що суд не наділений повноваженнями щодо обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235 
		та статті 240 КЗпП України. 
		Вказує також на обґрунтованість розрахунку компенсації часу вимушеного прогулу, зробленого судом першої інстанції.
		 
		Доводи інших учасників справи 
		 
		У січні 2023 року ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» подало 
		до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною 
		та обґрунтованою, суд правильно застосував норми матеріального 
		та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам і доводам сторін, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін. 
		У січні 2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь на відзив на касаційну скаргу, проте її не надіслано іншим учасникам справи, що підтверджується актом від 24 січня 2023 року № 74 про відсутність документу, зазначеного 
		у додатку, а тому вона до розгляду не приймається та не розглядається (пункт 2 частини п`ятої статті 178, частина третя статті 179 ЦПК України).
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 працювала на посаді провідного інженера бюро нестандартного механічного обладнання, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».
		01 жовтня 2019 року генеральним директором ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» видано наказ № 1217 «Про зміни в організації виробництва та праці структурних підрозділів», відповідно до якого 
		з 01 грудня 2019 року для працівників комбінату тимчасово, на період зупинки роботи основних агрегатів та обладнання, введено режим неповного робочого часу за графіком 7А із зайнятістю не більше 60 % 
		від балансу робочого часу, з оплатою за фактично відпрацьований час 
		(а. с. 11-12, т.1).
		04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 обрано профгрупоргом профгрупи ППО «Металістів» у відділі устаткування ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (а. с. 34, т. 1).
		Наказом від 27 листопада 2019 року № 1367 «Про введення графіків роботи з неповним робочим часом» введено з 01 грудня 2019 року в дію графіки роботи з неповним робочим часом згідно з додатком, з яким ОСОБА_1 було ознайомлено 04 грудня 2019 року та повідомлено про те, що вона буде працювати за графіком № 7А304, який є додатком до наказу, тобто працювати в режимі неповного робочого часу із зайнятістю 30 % від балансу робочого часу, за дводенним робочим тижнем, в одну зміну (денну), тривалість зміни 5,53 години, вихідні - середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя (а. с. 13-15, т.1).
		Розпорядженням по відділу устаткування від 06 грудня 2019 року № 966 «Про зміну графіку та режиму роботи» введено в дію вказаний графік, 
		з яким позивача ознайомлено 06 грудня 2019 року (а. с. 21, т. 1).
		Листом від 13 березня 2020 року № 271 профспілковий комітет ППО «Металістів» надав згоду на переведення провідного інженера бюро нестандартного механоустаткування, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування ОСОБА_1 на графік роботи № 7А001 для працівників комбінату, що працюють в режимі неповного робочого часу із зайнятістю 1% від балансу робочого часу, в одну зміну (денну).
		16 березня 2020 року видано розпорядження № 105 «Про зміну графіку
		та режиму роботи» по відділу устаткування, яким встановлена зміна графіка роботи позивача № 7А304 зі спливом 2-х місячного терміну з дати ознайомлення з цим розпорядженням, але не раніше 18 травня 2020 року, на графік № 7А001 з зайнятістю 1 % від балансу робочого часу. 
		Із зазначеним розпорядженням позивача ознайомлено під підпис 
		16 березня 2020 року (а. с. 222-223, т. 1).
		У попередженні про введення змін істотних умов праці від 16 березня 
		2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність подання нею заяви про свою згоду чи незгоду на продовження роботи за займаною посадою на нових умовах та доведено до її відома те, що працівники, 
		які не виразили свою позицію (згоду/відмову) щодо роботи на нових умовах, вважаються такими, що не згодні продовжити роботу в нових умовах (а. с. 224, т. 1).
		16 березня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись із списком наявних на комбінаті вакансій та отримати направлення на співбесіду 
		із числа вакантних місць, але від ознайомлення із списком вакансій 
		та отримання направлення позивач відмовилась, про що свідчить акт, складений відділом кадрів ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» 
		від 16 березня 2020 року (а. с. 76, т. 2).
		Наказом (розпорядженням) від 18 травня 2020 року № 511 ОСОБА_1 було звільнено з роботи 18 травня 2020 року у зв`язку з відмовою 
		від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, згідно 
		з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 191, т. 1). 
		З 12 по 21 травня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, 
		що підтверджується листком непрацездатності серії АДЮ № 089951 
		(а. с. 152, т. 1, 77, т. 2).
		Згідно з довідкою ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» 
		від 10 червня 2020 року № 018/54 загальний розмір заробітної плати 
		ОСОБА_1 за період з вересня 2019 року по травень 2020 року становить 121 752,39 грн. ОСОБА_1 у травні 2020 року при звільненні було виплачено заробітну плату у розмірі 973,28 грн, компенсацію 
		за невикористану відпустку - 46 405,32 грн, вихідну допомогу у розмірі 13 410,05 грн та лікарняні - 2 955,80 грн (а. с. 221, т.1).  
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених 
		частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання 
		про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який 
		не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір 
		є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв`язку 
		із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад 
		та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, 
		а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
		Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, 
		що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
		У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36
		КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва 
		і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
		Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва 
		і праці - це виключне повноваження власника.  
		Разом із цим, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва 
		і праці.
		Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 
		КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити 
		ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі 
		№ 761/11887/15-ц, провадження № 61-15506сво18).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що 01 жовтня 2019 року генеральним директором ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» видано наказ № 1217 «Про зміни в організації виробництва 
		та праці структурних підрозділів», відповідно до якого з 01 грудня 2019 року для працівників комбінату тимчасово, на період зупинки роботи основних агрегатів та обладнання, введено режим неповного робочого часу 
		за графіком 7А із зайнятістю не більше 60 % від балансу робочого часу, 
		з оплатою за фактично відпрацьований час (а. с. 11-12, т.1).
		Наказом від 27 листопада 2019 року № 1367 «Про введення графіків роботи з неповним робочим часом» введено з 01 грудня 2019 року в дію графіки роботи з неповним робочим часом згідно з додатком, з яким ОСОБА_1 було ознайомлено 04 грудня 2019 року та повідомлено про те, що вона буде працювати за графіком № 7А304, який є додатком до наказу, тобто працювати в режимі неповного робочого часу із зайнятістю 30 % від балансу робочого часу, за дводенним робочим тижнем, в одну зміну (денну), тривалість зміни 5,53 години, вихідні - середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя (а. с. 13-15, т.1).
		Розпорядженням по відділу устаткування від 06 грудня 2019 року № 966 «Про зміну графіку та режиму роботи» введено в дію вказаний графік, 
		з яким позивача ознайомлено 06 грудня 2019 року (а. с. 21, т. 1).
		Листом від 13 березня 2020 року № 271 профспілковий комітет ППО «Металістів» надав згоду на переведення провідного інженера бюро нестандартного механоустаткування, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування ОСОБА_1 на графік роботи № 7А001 для працівників комбінату, що працюють в режимі неповного робочого часу із зайнятістю 1% від балансу робочого часу, в одну зміну (денну).
		16 березня 2020 року видано розпорядження № 105 «Про зміну графіку
		та режиму роботи» по відділу устаткування, яким встановлена зміна графіка роботи позивача № 7А304 зі спливом 2-х місячного терміну з дати ознайомлення з цим розпорядженням, але не раніше 18 травня 2020 року, на графік № 7А001 з зайнятістю 1 % від балансу робочого часу. 
		Із зазначеним розпорядженням позивача ознайомлено під підпис 
		16 березня 2020 року (а. с. 222-223, т. 1).
		У попередженні про введення змін істотних умов праці від 16 березня 
		2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність подання нею заяви про свою згоду чи незгоду на продовження роботи за займаною посадою на нових умовах та доведено до її відома те, що працівники, 
		які не виразили свою позицію (згоду/відмову) щодо роботи на нових умовах, вважаються такими, що не згодні продовжити роботу в нових умовах (а. с. 224, т. 1).
		ОСОБА_1 своєї згоди на продовження роботи на нових умовах під час ознайомлення із попередженням про зміну істотних умов праці не надала, що підтверджується відповідним актом від 16 березня 2020 року 
		(а. с. 225, т. 1).
		Крім того, 16 березня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись
		із списком наявних на комбінаті вакансій та отримати направлення 
		на співбесіду із числа вакантних місць, але від ознайомлення із списком вакансій та отримання направлення позивач відмовилась, про що свідчить акт, складений відділом кадрів ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 16 березня 2020 року (а. с. 76, т. 2).
		Отже, у даній справі, апеляційним судом установлено та відповідачем доведено, що у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» відбулися зміни в організації виробництва і праці, про що свідчить наказ генерального директора ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» від 08 червня 
		2018 року № 695, який було видано з метою оптимізації закупівельної діяльності комбінату (а. с. 211, т. 1). Дії відповідача щодо зміни в організації виробництва і праці були обґрунтованими та документально оформленими, відповідач дотримався установленого законом порядку їх проведення.
		Оскільки позивачем не було надано згоди на продовження роботи на нових умовах праці наказом (розпорядженням) від 18 травня 2020 року № 511
		її було звільнено з роботи 18 травня 2020 року у зв`язку з відмовою 
		від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, згідно 
		з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 191, т. 1). 
		З урахуванням наведеного, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що роботодавець дотримався вимог закону при звільненні позивача з роботи у зв`язку з ненаданням нею згоди на продовження роботи після переведення на нові умови праці. Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України доведена відповідачем під час розгляду справи та не спростована позивачем.
		Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу (розпорядження) від 18 травня 2020 року № 511 про звільнення позивача, поновлення її на роботі, зобов`язання відповідача скасувати в трудовій книжці запис 
		про її звільнення й зробити запис про поновлення, визнання днями вимушеного прогулу усіх днів із дати її звільнення - 18 травня 2020 року 
		по дату винесення рішення суду, а також стягнення середнього заробітку 
		за час вимушеного прогулу з 18 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду відповідно до розміру посадового окладу.
		Разом із цим, згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
		Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року 
		№ 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 
		щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини третьої 
		статті 40 КЗпП України та зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника 
		від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована 
		у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Положення 
		частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року 
		у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин 
		суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 
		ЦПК України).
		У даній справі встановлено, що з12 травня 2020 року по 21 травня 
		2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЮ № 089951 (а. с. 152, т. 1, 77, т. 2).
		Апеляційний суд, урахувавши, що наказ про звільнення позивача видано
		у період, коли вона була непрацездатна, вірно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яким змінив дату її звільнення з 18 травня 2020 року 
		на 22 травня 2020 року, так як порушення прав позивача у цьому випадку може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.
		При цьому Верховний Суд зауважує, що у випадку зміни дати звільнення 
		у зв`язку зі звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності, відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом.
		У зв`язку з указаним безпідставними є доводи касаційної скарги про те, 
		що позивач не просила змінювати дату її звільнення, так як зазначене здійснюється відповідно до вимог закону.
		За наведених обставин апеляційний суд обґрунтовано вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу (розпорядження) від 18 травня 2020 року 
		№ 511 про звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 
		КЗпП України, поновлення її на роботі, зобов`язання відповідача скасувати 
		в трудовій книжці запис про її звільнення й зробити запис про поновлення, визнання днями вимушеного прогулу усіх днів із дати її звільнення - 
		18 травня 2020 року по дату винесення рішення суду, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 травня 2020 року 
		по день ухвалення рішення суду відповідно до розміру посадового окладу.
		 
		Також правильними є висновки апеляційного суду в частині вирішення інших позовних вимог ОСОБА_1 .
		Згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		Скасовуючи попередню постанову апеляційного суду, й направляючи 
		на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року зазначив, що суд апеляційної інстанцій не встановив чи є посада профгрупорга профгрупи ППО «Металістів» у відділі устаткування 
		ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», яку обіймає позивач, виборною та не перевірив дотримання відповідачем вимог статті 252 
		КЗпП України і частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при звільненні позивача.
		Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, апеляційний суд установив, що 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 обрано профгрупоргом профгрупи 
		ППО «Металістів» у відділі устаткування ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» (а. с. 34, т. 1), проте згоду або відмову у наданні згоди 
		на звільнення ОСОБА_1 профспілкою надано не було. 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) наведено правовий висновок про те, 
		що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі 
		та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року витребувано у ППО «Металістів» письмову згоду (відмову у наданні згоди) на звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера бюро нестандартного механоустаткування, запчастин та металоконструкцій відділу устаткування в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»; належним чином завірені всі наявні письмові докази щодо обрання 
		ОСОБА_1 на посаду у ППО «Металістів».
		На виконання вказаної ухвали апеляційного суду ППО «Металістів» у листі від 06 червня 2022 року № 380 повідомило суд, що профспілковим комітетом не надавалась згода на звільнення члена виборного профспілкового органу ППО «Металістів» ОСОБА_1 із посади провідного інженера бюро нестандартного механоустаткування, запчастин 
		та металоконструкцій відділу обладнання в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», оскільки адміністрація комбінату за попередньою згодою до профспілкового комітету не зверталася та не повідомляла їх про її звільнення. Разом із цим, виконуючи вимоги ухвали суду, керуючись частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частиною третьою статті 252 КЗпП України 
		ППО «Металістів» надало згоду на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 46-47, т. 4).
		Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно врахував наявність згоди профспілки на звільнення позивача, а тому відповідні доводи заявника касаційної скарги відхиляються касаційним судом, так як спростовуються матеріалами справи, наведеними вище нормами права та сталою судовою практикою Верховного Суду. 
		Доводи касаційної скарги про те, постанова апеляційного суду 
		не мотивована є безпідставними, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення 
		та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи 
		(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки апеляційним судом надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
		 
		 
		Ураховуючи наведене, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції. При цьому судом виконано вказівки Верховного Суду (частина п`ята статті 411 
		ЦПК України).
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено 
		та заявником таких не зазначено.
		Судове рішення апеляційного суду є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 
		ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального 
		і процесуального права.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення
		не впливають.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом 
		не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                          Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                    І. А. Воробйова
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		А. С. Олійник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...