Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/1349/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; застосування запобіжних заходів; тримання особи під вартою.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2023. Зареєстровано: 16.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2023.
Дата набрання законної сили: 03.03.2023
Номер судового провадження: 1-кс/554/2255/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023170000000029

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 15.02.2023Справа № 554/1349/23 Провадження № 1-кс/554/2255/2023
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		15 лютого 2023 року                              м. Полтава 
		Слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Полтавській області капітана юстиції ОСОБА_6 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023170000000029 від 30.01.2023,за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-
		В С Т А Н О В И В:
		Слідчий звернувся до суду із зазначеним клопотанням, в обґрунтування якого зазначав, що слідчим відділом Управління Служби безпеки України у Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023170000000029 від 30.01.2023,за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України. 
		Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1  5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1  2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі  АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації (далі  РФ) та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі  ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України  в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі  НЗФ) та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України  Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні  квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені не передбачені законом збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі  АТО).
		13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав  членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		Не передбачені законом збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР» та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивні воєнні дії проти України.
		Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
		Починаючи з середини лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до не передбачених законом збройних формувань так званих «ДНР» і «ЛНР».
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.
		У подальшому близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року збройні сили РФ спільно з підрозділами не передбачених законом збройних формувань так званих «ДНР» і «ЛНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, перетнули державний кордон України та вторглися на територію суверенної держави Україна на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та Херсонської областей, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		У подальшому Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 строком на 30 діб.
		Указом Президента України 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України 07 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабно застосовувалися ЗС РФ із залученням не передбачених законом збройних формувань так званих «ДНР» та «ЛНР», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування РФ. 
		Одним з таких НЗФ, створених на території Донецької області, є так званий «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		ОСОБА_4 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який, у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану.
		Зокрема, ОСОБА_4 , являючись громадянином України, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки таких дій та бажаючи їх настання, вирішив прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора)  РФ, перейшовши на територію, контрольовану ворогом та в місце дислокації військ ЗС РФ з метою сприяння в спричиненні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
		У подальшому, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про те, що ЗС РФ, НЗФ так званих «ДНР» та «ЛНР» своїми спільними та узгодженими діями здійснюють бойові дії на території України, розумів, що його призов та подальша служба в НЗФ так званої «ДНР» передбачатиме участь в таких бойових діях.
		Така обізнаність особи випливає з того, що «визнання» РФ так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами, здійснення РФ та так званими «ДНР, «ЛНР» спільних бойових дій проти України, оголошення загальної мобілізації на території самопроголошених республік, широко висвітлювалась в засобах масової інформації та на відкритих Інтернет-ресурсах. 
		Усвідомлюючи вищевказане, з метою реалізації свого злочинного наміру, ОСОБА_4 19 лютого 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) добровільно прибув до мобілізаційного пункту, організованого в будинку культури «Кочегарка» розташованому в м. Горлівка Донецької області.
		Того ж дня, із вказаного мобілізаційного пункту ОСОБА_4 направлено до збірного пункту, розташованого в одному з населених пунктів розташованих поблизу м. Єнакієво Донецької області, де від невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які представились військовослужбовцями «ДНР», 20 лютого 2022 отримав військову форму, берці, каску, протигаз, речовий мішок зі спорядженням (кружка, казанок, аптечка), автомат АК-74 (1588  останні цифри серійного номеру автомата), чотири магазини та 120 патронів калібру 5х45мм.
		У НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР» ОСОБА_4 призначено невстановленими досудовим розслідуванням особами на посаду стрілка управління роти 2 роти НОМЕР_1 стрілкового батальйону НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілкової Горлівської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР» у військовому званні рядовий.
		Продовжуючи свої злочинні дії, 21 лютого 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , з метою реалізації свого злочинного наміру, прибув до бойових позицій НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», які розташовувалися в населеному пункті Зайцеве Донецької області.
		Того ж дня, ОСОБА_4 , на виконання наказу командування «3-ї окремої гвардійської мотострілкової Горлівської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР», що діяло спільного із ЗС РФ, зайняв бойову позицію поблизу штабу роти, що розташовувався в двоповерховому будинку по вулиці Полетаєва населеного пункту Зайцеве Донецької області.
		ОСОБА_4 , як учасник НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», який діяв на боці держави-агресора у цьому міжнародному збройному конфлікті, у відповідності до п.п. 1, 2 ч. А, ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року (ІІІ Женевська конвенція), ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфлікті, від 08 червня 1977 року (Протокол І), п. 29 Глави 2 розділу I Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у збройних силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 164, мав статус комбатанта та був зобов`язаний дотримуватись у своїх діях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
		При цьому, ОСОБА_4 відкрито носив при собі вогнепальну зброю, був одягнений у військову польову камуфльовану форму зразка ЗС РФ із закріпленим на плечі правої руки та правій нозі відмітним розпізнавальним знаком у вигляді пов`язки білого та червоного кольорів, що характеризувало носія форми як причетного до складу ЗС РФ та НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		У подальшому, в період з 07 березня 2022 року по 22 січня 2023 року ОСОБА_4 , діючи на боці ворога  держави-агресора РФ, у складі не передбаченого законом збройного формування «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», на окупованих ЗС РФ території населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області, та його околицях, вчиняв наступні дії:
		- здійснював окупацію та охорону захоплених територій України;
		- виконував вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців збройних сил РФ та осіб з числа учасників НЗФ так званої «ДНР», які були за званням чи посадою вище;
		- облаштовував та укріплював блокпости, здійснював інженерно-технічне облаштування позицій;
		- під час несення служби у військовій польовій камуфльованій формі зразка ЗС РФ із закріпленим на правій руці відмітним розпізнавальним знаком у вигляді стрічки білого та червоного кольорів, який може бути впізнаний на відстані, відкрито носив при собі вогнепальну зброю;
		- приймав активну участь у візуальному спостереженні за повітряним та наземним простором з метою виявлення та знешкодження сил і засобів Збройних сил України з наявної в нього автоматичної зброї, а також здійснення доповіді до командного пункту про обстановку на закріпленій ділянці фронту, та інші незаконні дії на боці РФ.
		22 січня 2023 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), під час бойового зіткнення зі Збройними силами України між населеними пунктами Дружба та ЗайцевоБахмутського району, Донецької області, ОСОБА_4 разом з іншими учасниками « НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілкової Горлівської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР», потрапивши у засідку військовослужбовців Збройних Сил України, припинив збройний опір та склав зброю, його злочинна діяльність на боці ворога  РФ, як держави-агресора, була припинена.
		Тобто, ОСОБА_4 , перебуваючи та діючи у складі НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», усвідомлюючи, що в умовах збройного конфлікту та введеного на території України воєнного стану, триваючої відкритої військової агресії РФ проти України, здійснення її збройними силами спільно з НЗФ «ДНР», «ЛНР» інтенсивних ракетно-бомбових ударів та артилерійських обстрілів по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, окупації її територій, своїми умисними діями на боці РФ як держави-агресора приймав активну участь у військовій агресії проти України, тим самим вчинив державну зраду в формі надання іноземні державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану, та діяв на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
		Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 в період з 15 березня 2022 року по 22 січня 2023 року, перебуваючи на території Донецької області, приймав добровільну участь у незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території (далі  НЗФ, створеному на ТОТ), тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України, при наступних обставинах.
		З 20 лютого 2014 року РФ розпочала збройну агресію проти суверенної, незалежної держави Україна, яка продовжується по теперішній час.
		З квітня 2014 року на території Донецької області створена та діє до цього часу так звана «ДНР», в якій створені незаконні збройні формування, які мали організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, були озброєні вогнепальною та вибуховою зброєю, а також тяжким військовим озброєнням та військовою технікою. 
		Члени так званої «ДНР», під безпосереднім керівництвом на контролем невстановлених досудовим розслідуванням представників влади та ЗС РФ, із застосуванням артилерійських установок, систем реактивного залпового вогню, зенітно-ракетних комплексів, вогнепальної зброї, шляхом здійснення вибухів, підпалів та обстрілів, які створювали небезпеку для життя та здоров`я людей, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, здійснили незаконне збройне захоплення та окупацію частини території Донецької області.
		Згідно п. 7 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207 VII тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія)  це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ. 
		Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207 VII датою початку окупації території України, що входить до складу Донецької області, є 07 квітня 2014 року.
		Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України. 
		Зокрема, Указом Президента України від 07 лютого 2019 року №32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» визначено, що до переліку тимчасово окупованих територій Донецької області відносяться с. Зайцеве, м. Горлівка Донецької області та інші. 
		Станом на лютий 2022 року вказані населені пункти Донецької області залишались тимчасово окупованими територіями України.
		19 лютого 2022 року Голова так званої «ДНР» ОСОБА_7 з метою збільшення чисельності особового складу НЗФ, створених на ТОТ, та приведення їх в повну бойову готовність, підписав указ № 29 «Про проведення загальної мобілізації», яким зобов`язав здійснити на всій території самопроголошеної республіки призов на військову службу громадян, які перебували в запасі. 
		Починаючи з середини лютого 2022 року (більш точні дата і час досудовим розслідуванням не встановлені), на тимчасово окупованій території Донецької області (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошеної «ДНР» розпочався набір учасників до НЗФ, створених на ТОТ.
		Одним з таких НЗФ, створених на ТОТ Новоазовського району Донецької області наприкінці лютого 2022 року (точні дата і час досудовим розслідуванням не встановлені), є так звана «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		Вказане НЗФ, створене на ТОТ, мало організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, дисципліну, визначений механізм вступу до підрозділу і порядок проходження в ньому служби. Учасники цього НЗФ проходили військову підготовку на тренувальних базах, які знаходились на території Донецької області, підконтрольній так званій «ДНР», а також на території РФ; у своєму володінні мали та відкрито носили вогнепальну, холодну, вибухову та іншу зброю; постійно носили військову польову форму зразка ЗС РФ.
		Громадянин України ОСОБА_4 достовірно знав, що ЗС РФ та НЗФ, створені на ТОТ, так званої «ДНР», своїми спільними та узгодженими діями здійснюють широкомасштабні бойові дії на території України, розумів, що його призов та подальша служба в НЗФ так званої «ДНР», створеному на ТОТ, передбачатиме участь в таких бойових діях. 
		Така обізнаність особи випливає із здійснення РФ та так званою «ДНР, спільних бойових дій проти України, оголошення загальної мобілізації на території самопроголошеної республіки, широко висвітлювалась в засобах масової інформації та на відкритих Інтернет-ресурсах. 
		Усвідомлюючи це, 19 лютого 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , з метою вступу та участі в діяльності НЗФ «ДНР», добровільно прибув до мобілізаційного пункту, організованого в будинку культури «Кочегарка» розташованому в м. Горлівка Донецької області.
		Того ж дня, із вказаного мобілізаційного пункту ОСОБА_4 направлено до збірного пункту, розташованого в одному з населених пунктів розташованих поблизу м. Єнакієво Донецької області, де від невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які представились військовослужбовцями «ДНР», 20 лютого 2022 отримав військову форму, берці, каску, протигаз, речовий мішок зі спорядженням (кружка, казанок, аптечка), автомат АК-74 (1588  останні цифри серійного номеру автомата), чотири магазини та 120 патронів калібру 5х45мм. 
		20 лютого 2022 у невстановлений досудовим розслідуванням час у зазначеному вище місці дислокації особового складу НЗФ, створеного на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР» ОСОБА_4 призначено невстановленими досудовим розслідуванням особами на посаду стрілка управління роти 2 роти НОМЕР_1 стрілкового батальйону НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілкової Горлівської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР» у військовому званні рядовий.
		При цьому, з метою забезпечення єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліни невстановленими досудовим розслідуванням особами призначено керівний склад НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», які були безпосередніми керівниками ОСОБА_4 , а саме: командир 131 стрілкового батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 »  невстановлена на даний час особа на ім`я ОСОБА_8 з позивним « ОСОБА_9 »; командир 2 роти НОМЕР_1 стрілкового батальйону НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілкової Горловської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР» - невстановлена на даний час особа з позивним « ОСОБА_10 », а потім невстановлена на даний час особа на ім`я ОСОБА_11 з позивним « ОСОБА_12 ». 
		Продовжуючи свої злочинні дії, 21 лютого 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , з метою реалізації свого злочинного наміру, прибув до бойових позицій НЗФ створеного на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», які розташовувалися в населеному пункті Зайцеве Донецької області.
		Того ж дня, ОСОБА_4 , на виконання наказу командування «3-ї окремої гвардійської мотострілкової Горлівської ордена Республіки бригади Народної міліції «ДНР», що діяло спільного із ЗС РФ, зайняв бойову позицію поблизу штабу роти, що розташовувався в двоповерховому будинку по АДРЕСА_1 .
		Тобто, з 19 лютого 2022 року ОСОБА_4 почав приймати участь в НЗФ, створеному на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		При цьому, 24 лютого 2022 року близько 05 години ранку ЗС РФ спільно з підрозділами НЗФ так званої «ДНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об`єктам на всій території України, незаконно перетнули державний кордон України на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької і Херсонської областей, та вторглися на територію суверенної держави Україна, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт між РФ (держава-агресор) та Україною. У відкритій військовій агресії РФ проти України широкомасштабно застосовувалися ЗС РФ із залученням НЗФ так званої «ДНР» під загальним керівництвом військового командування РФ. 
		В цей же день, у зв`язку з відкритою військовою агресією РФ проти України Указом Президента України ОСОБА_13 від 24 березня 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. 
		У подальшому Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 строком на 30 діб.
		Указом Президента України 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України 07 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		У період з 19 лютого 2022 року по 14 березня 2022 року ОСОБА_4 , перебуваючи в районі населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області, приймав участь в НЗФ «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР». При цьому, ОСОБА_4 відкрито носив при собі вогнепальну зброю, був одягнений у військову польову форму зразка ЗС РФ із закріпленим на плечі правої руки та правій нозі відмітним розпізнавальним знаком у вигляді пов`язки білого та червоного кольорів, що характеризувало носія форми як причетного до складу ЗС РФ та НЗФ, створеного на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		З 15 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 03 березня 2022 року № 2108-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)», яким Кримінальний кодекс України доповнено новою статтею «Колабораційна діяльність», в ч. 7 якої передбачена кримінальна відповідальність за «добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора».
		У період з 15 березня 2022 по 22 січня 2023 року громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи в районі населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області, та його околицях, вчиняв наступні дії: здійснював окупацію та охорону захоплених територій України; виконував вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців збройних сил РФ та осіб з числа учасників НЗФ так званої «ДНР», які були за званням чи посадою вище; облаштовував та укріплював блокпости, здійснював інженерно-технічне облаштування позицій; під час несення служби у військовій польовій камуфльованій формі зразка ЗС РФ із закріпленим на правій руці відмітним розпізнавальним знаком у вигляді стрічки білого та червоного кольорів, який може бути впізнаний на відстані, відкрито носив при собі вогнепальну зброю; приймав активну участь у візуальному спостереженні за повітряним та наземним простором з метою виявлення та знешкодження сил і засобів Збройних сил України з наявної в нього автоматичної зброї, а також здійснення доповіді до командного пункту про обстановку на закріпленій ділянці фронту, та інші незаконні дії на боці РФ.
		22 січня 2023 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), під час бойового зіткнення зі Збройними силами України між населеними пунктами Дружба та Зайцево Бахмутського району, Донецької області, ОСОБА_4 разом з іншими учасниками НЗФ, створеному на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», потрапивши у засідку військовослужбовців Збройних Сил України, припинив збройний опір та склав зброю та його злочинні дії, що полягали в добровільній участі в НЗФ, створеному на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР», була припинені.
		А саме, у період з 15 березня 2022 по 22 січня 2023 року громадянин України ОСОБА_4 , діючи умисно, перебуваючи в районі населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області, та його околицях, приймав добровільну участь в НЗФ, створеному на ТОТ  «3-я окрема гвардійська мотострілкова Горлівська ордена Республіки бригада Народної міліції «ДНР».
		Правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність:
		Своїми умисними протиправними діями, які виразилися у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненого в умовах воєнного стану, а також 
		в добровільній участі громадянина України в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, та в збройному формуванні держави-агресора, ОСОБА_4 у сукупності вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 2113-ІХ від 03.03.2022) та ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Таким чином, у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень підозрюється:
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Горлівка Донецької області, громадянин України, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий. 
		15.02.2023у відповідності до вимог ст. ст. 276-278 КПК України ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111(в редакції Закону № 2113-ІХ від 03.03.2022), ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри підтверджується зібраними в ході досудового розслідуваннями доказами, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; матеріалами, отриманими від оперативних підрозділів СБУ; протоколом допитів свідків; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_4 ;
		- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
		Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
		Також, згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам підозрюваного:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Виклад обставин, на підставі яких сторона обвинувачення дійшла висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні:
		Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі  Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства).
		Європейський суд з прав людини у справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
		Відповідно до п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява №42310/04) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
		На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення на підставі оцінки сукупності отриманих доказів стверджує, що причетність особи до вчинення нею злочинів є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
		Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.
		Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 розуміючи, що він в сукупності вчинив особливо тяжкі злочини проти основ національної безпеки України, відчуваючи страх та невідворотність майбутнього покарання за вчинене кримінальне правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, останній, являючись мешканцем м. Горлівка Донецької області, яке на теперішній час знаходиться в окупації російськими військами, може змінити місце свого проживання, у тому числі шляхом виїзду за кордон, або на іншу тимчасово непідконтрольну територію України.
		Також, враховуючи особливу зухвалість вчиненого кримінального правопорушення підозрюваний перебуваючи на волі зможе вжити заходів конспірації з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
		Поряд з цим, ще однією підставою вважати достатньою ймовірність покинути територію України з метою уникнення від кримінальної відповідальності є відсутність у нього окрім місця фактичного проживання будь  яких соціальних контактів, окрім зв`язків з військовослужбовцями Російської Федерації та окупаційною адміністрацією.
		Ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а самезнищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що на даний час у вказаному кримінальному провадженні не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню, зокрема не встановлено всіх учасників вчинення правопорушення, інших можливихепізодів вчинення аналогічних злочинів, місця перебування інших речей, предметів та документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому для уникнення покарання за скоєння особливо тяжкого злочину підозрюваний, перебуваючи на волі, може самостійно, або за допомогою інших невстановлених на даний час учасників знищити, сховати або спотворити речі і документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час не відшукані органом досудового розслідування.
		Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні. Зокрема, перебуваючи на волі, підозрюваний з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. 
		При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
		При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
		За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. 
		Ризик передбаченийп. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовується тим, що у разі обрання запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою неможливо буде запобігти контактам ОСОБА_4 з іншими невстановленими співучасниками вчинення злочину, з якими ОСОБА_4 перебуваючи на свободі зможе вільно спілкуватись та координувати їхні дії щодо приховування слідів та засобів вчинення кримінального правопорушення. 
		Так, кримінальні правопорушення вчинені підозрюваним здійснювалися з невстановленим на даний час колом осіб, яким підозрюваний може повідомити форми і методи роботи правоохоронних органів України, що стали йому відомі у зв`язку із набуттям статусу підозрюваного. Крім того з метою ухилення від кримінальної відповідальності він зможе як сам так і на його вимогу використовуючи інших осіб, шляхом вмовлянь, погроз видати інформацію про інших учасників злочину, чи підкупу впливати, або вимагати впливу на свідків, потерпілого та очевидців вчиненого злочину, відомості про які він може отримати як з копій матеріалів кримінального провадження так із інших джерел. 
		Також зазначений ризик може бути реалізований підозрюваним шляхом зловживання процесуальними правами, що може виразитись у неявці для проведення слідчих дій у справі чи затягуванні з отриманням та ознайомленням з процесуальними документами, вручення яких чи надання для ознайомлення є обов`язковим під час проведення досудового розслідування.
		Поряд із цим, ОСОБА_4 в період часу з 04.10.1994 по 11.12.1995 проходив службу в органах внутрішніх спав на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку Центрально  міського районного відділу Горлівського міського управління МВС України в Донецькій області, а тому останній обізнаний про форми та методи роботи правоохоронного органу, та може використовувати здобуті знання та навички з метою перешкоджанню здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження. 
		Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обґрунтовується тим, що підозрюваний може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, адже відповідно до зібраних доказів ОСОБА_4 не збирався завершувати свою злочинну діяльність. Крім цього, останній не має постійного місця роботи, а отже сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень.
		Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, якийнеодноразово продовжувався у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Востаннє  Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		Так, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в 
		пункті 8 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 як відповідний ризик має ураховуватися запровадження воєнного стану та збройна агресія в Україні.
		Фактичні обставини злочинів, інкримінованих підозрюваному свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
		Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України  тримання під вартою.
		Саме запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків та надасть можливість досягти органу досудового розслідування завдань, передбачених ст. 2 КПК України, а саме: захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
		Зазначені обставини у їх сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що перебуваючи на волі, підозрюваний зможе перешкоджати встановленню істини у справі, продовжити злочинну діяльність, ухилятись від слідства та суду. 
		Просив суд врахувати практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, тому саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним у цьому кримінальному провадженні.
		Крім того, згідно листа Верховного суду від 03.03.2022 №1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.
		Підстави, які б свідчили про неможливість утримання ОСОБА_4 в установах попереднього ув`язнення за станом здоров`я у органу досудового розслідування відсутні. 
		Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.
		Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу,має правоне визначитирозмір заставиу кримінальномупровадженні  щодо злочину, який спричинив загибель людини.
		Згідно п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
		Так, згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія  застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
		вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
		блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
		напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
		засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
		дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті;
		застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Таким чином, факт участі підозрюваного у складі не передбаченого законом збройного формування та характер виконуваних ним завдань, передбачали застосування насильства та/або погрози його застосування, у тому числі за допомогою автоматичної вогнепальної зброї.
		Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.
		Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні покладались на розсуд суду, просили прийняти рішення відповідно до чинного законодавства. 
		Заслухавши пояснення прокурора, підозрюваного та захисника дослідивши матеріали клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків , а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому же кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. 
		15.02.2023 ОСОБА_4 оголошено про підозру,за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України.
		За вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, який є особливо тяжким злочином, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
		Статтею 183 КПК України визначено, що Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу, крім випадків, передбаченихчастинами шостоютасьомоюстатті 176 цього Кодексу.
		При цьому, згідно ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, слідчий суддя на підставі наданих сторонами матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності інші обставини, що стосуються тяжкості покарання та вагомості доказів вчинення кримінального правопорушення, особу підозрюваного.
		У обґрунтування клопотання, як на підставу застосування вказаного запобіжного заходу, слідчий посилається на наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, тобто запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
		Проаналізувавши доводи прокурора в обґрунтування обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою відносно ОСОБА_4 слідчий суддя вважає, що ризики, визначені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а саме: через усвідомлення втрати свободи, за скоєння ним злочину підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; може вчинити інше кримінальне правопорушення, крім того слідчий суддя бере до уваги те, що останній, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна. 
		Відповідно до п.3 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбаченихстаттею 177цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
		Беручи до уваги дані про особу підозрюваного, стан його здоров`я, наявність повідомлення про підозру, інші обставини справи, та з урахуванням тяжкості вчиненого, наявності ризиків, визначених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які є доведеними прокурором, слідчий суддя дійшов до висновку про неможливість застосувати більш м`який запобіжний захід.
		Керуючись ст.ст. 176-178, 182-184, 186, 193-194, 196, 197, 376 КПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Полтавській області капітана юстиції ОСОБА_6 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023170000000029 від 30.01.2023,за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
		Застосувати щодо підозрюваного у кримінальному провадженні 
		№22023170000000029 від 30.01.2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23). 
		Строк тримання під вартою рахувати з 15 лютого 2023 року з 15 год. 30 хв.
		Строк дії ухвали  до 15 год. 30 хв. 16 квітня 2023 року.
		Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.
		Ухвала слідчого судді може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.
		Слідчий суддя : ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...