Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/13337/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2023.
Дата набрання законної сили: 13.02.2023
Номер судового провадження: 61-19667ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 лютого 2023 року 
		м. Київ
		справа № 752/13337/19
		провадження № 61-19667св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., у справі за позовом  ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що на підставі ордеру 
		від 01 листопада 1988 року № 98 вона проживає та зареєстрована разом із членами своєї сім`ї у кімнаті № 316, жилою площею 17,5 кв. м, загальною площею 24,5 кв. м, у гуртожитку, розташованому на АДРЕСА_1 , що належить до державного житлового фонду, розпорядником якого є відповідач.
		Державне підприємство «Боярський машинобудівний завод «Іскра» (далі - ДП «Боярський машинобудівний завод «Іскра») наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 03 січня 1996 року № 7/2-ВП було реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство «Арксі» (далі - ВАТ «Арксі») колективної форми власності шляхом роздержавлення і приватизації (корпоратизації) та використання громадянами приватизаційних майнових сертифікатів.
		30 грудня 1999 року наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області № 5-25-5/56 затверджено «Перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі». До складу вартості єдиного цілісного майнового комплексу, основних засобів, що виконують виробничі функції і входять до завершеного циклу виробництва, яке було включено на формування статутного фонду (капіталу) ВАТ «Арксі», неправомірно увійшов об`єкт державного житлового фонду: гуртожиток, площею 6 119,5 кв. м, інвентарний номер 01300001, вартістю 38 813,00 грн, за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто гуртожиток із державної власності перейшов у власність ВАТ «Арксі».
		У порушення вимог чинного законодавства України щодо приватизації майна державних підприємств, гуртожиток не передавався у комунальну власність м. Боярки, а був включений до статутного фонду (переданий у власність) ВАТ «Арксі».
		25 квітня 2000 року комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» (далі - КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області») на підставі наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області від 30 грудня 1999 року 
		№ 5-25-5/56 було видано ВАТ «Арксі» реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, зокрема, на зазначений гуртожиток, про що зроблено запис у реєстровій книзі № 3 за реєстровим номером 112.
		Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 20 листопада 2007 року № 148/1 надано дозвіл голові правління ВАТ «Арксі» на продаж кімнат у гуртожитку.
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 24 червня 2010 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Регіонального відділення Фонду держмайна України у Київській області, ВАТ «Арксі», третя особа - Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання втратившим чинність наказу та зобов`язання вчинити певні дії.
		Суд визнав втратившим чинність і скасував окремий пункт наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України у Київській області 
		від 30 грудня 1999 року №5-25-5/56 «Про видачу переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі» в частині передачі у власність гуртожитку на АДРЕСА_1 з моменту введення в дію і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках». Також вказаним рішенням суду зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області виключити із «Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі» гуртожиток на АДРЕСА_1 та передати його до комунальної власності територіальної громади в особі Боярської міської ради у порядку, визначеному Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» від 03 березня 1998 року № 147/98.
		На виконання вказаного рішення суду наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України в Київській області від 09 грудня 2010 року 
		№ 14-25-5/1 об`єкт державного житлового фонду - гуртожиток вилучено із переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ  «Арксі», який 30 грудня 1999 року було неправомірно включено до статутного фонду ВАТ «Арксі».
		23 грудня 2010 року ІІІ сесією VI скликання Боярської міської ради прийнято рішення № 3/121, яким надано згоду на прийняття гуртожитку на АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Боярки.
		22 листопада 2012 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 2-2294/12 визнано недійсним реєстраційне посвідчення на об`єкт нерухомого майна про належність ВАТ «Арксі» гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1 , видане 25 квітня 2000 року                              КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області». 
		Отже, на цей час правовий статус гуртожитку визначено як будинок державного житлового фонду - об`єкт нерухомого майна, який виключено зі статутного фонду господарського товариства ПАТ «Арксі», правонаступника ВАТ «Арксі», на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року № 2-387/10, а також наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області від 09 грудня 2010 року № 14-25-5/1. Розпорядником майна є Регіональне відділення Фонду держмайна України по Київській області.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 24 червня 2010 року про передачу гуртожитку у власність територіальної громади м. Боярки ПАТ «Арксі» не виконується. Разом із тим, ПАТ «Арксі» незаконно передало гуртожиток без погодження із розпорядником майна Дочірньому підприємству «Арксі-побут» (далі ДП - «Арксі-побут»). Згідно із листом Боярської міської ради ДП «Арксі-побут» на балансі та обслуговуванні Боярської міської ради не перебуває.
		 
		Позивач зазначала, що з 1996 року і до теперішнього часу не змогла отримати документів, які б підтверджували її законне право на користування кімнатою гуртожитку або які б надали їй право власності на неї, тому вважала, що оскільки вона понад тридцять років добросовісно, відкрито, безперервно користується і володіє цією кімнатою, а також утримує її в належному стані та сплачує комунальні послуги, то відповідно до вимог статті 344 ЦК України є підстави для визнання за нею та членами її сім`ї права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 19 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено наявність сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено статтею 344 ЦК України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, позивач заявила вимоги щодо визнання права власності на спірну кімнату не лише за собою, а й за третіми особами, які самостійних вимог на предмет спору не заявили, при тому, що вона не наділена повноваженнями захищати їх права та інтереси у судовому порядку.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У грудні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Скаржник зазначає, що суди не звернули уваги на той факт, що позивач 
		01 листопада 1988 року разом із родиною були вселені у кімнату на підставі ордеру, який було видано на всю сім'ю із чотирьох осіб. Із 03 січня 1996 року до цього часу жодних договорів найму (користування) кім. № 316 в гуртожитку на АДРЕСА_1 з позивачем не укладалося, тобто позивач добросовісно і чесно як володілець майна не знав і не міг знати про те, що з 03 січня 1996 року позивач володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали позивачу сумніву щодо правомірності його володіння майном.
		Зазначає, що позивачу не пред'явлено вимогу про повернення майна протягом 25 років, нові договори не підписувалися, нові ордери не видавалися.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи, про те, що 30 грудня 1999 року гуртожиток на АДРЕСА_1 з державної власності перейшов до ВАТ «Арксі» (колективна форма власності) і до цього часу, жодних договорів найму (користування) на кім. № 316 у гуртожитку на АДРЕСА_1 з позивачем не укладалося, таким чином, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, зокрема частину третю статті 344 ЦК України.
		Крім того, скаржник зазначає, що суди дійшли безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності на спірну кімнату за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вказані треті особи самостійних вимог на предмет спору не заявляли, але позовні вимоги підтримали.
		На підтвердження своїх доводів позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц (провадження № 61-28216св18), від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц(провадження № 61-19156св18), від 04 липня                 2018 року у справі № 539/1605/16-ц (провадження № 61-8281св18),                              від 06 вересня 2018 року у справі № 205/1178/16-ц (провадження                               №61-14788св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 296/6949/17 (провадження № 61-16652св18), від 31 жовтня 2018 року у справі                                   № 683/2047/16-ц (провадження № 61-20770св18).
		Аргументи інших учасників справи
		Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
		 
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 752/13337/19 
		зКиєво-Святошинського районного суду Київської області. 
		У лютому 2022 року справа № 752/13337/19 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Суди встановили, що чоловік позивача - ОСОБА_2 у 1988 році як молодий спеціаліст ДП «Боярський машинобудівний завод «Іскра» отримав ордер від 01 листопада 1988 року № 98 на кімнату, жилою площею 17,5 кв. м, загальною площею 24,5 кв. м, у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позивач ОСОБА_1 та треті особи у справі, які є її чоловіком та сином, проживають у кімнаті № 316 у гуртожитку на АДРЕСА_1 , зареєстровані там із 08 грудня 1988 року до цього часу, що підтверджується довідкою ДП «Арксі-побут» від 13 травня 2019 року № 079 (т. 1. а. с. 24).
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 03 січня 1996 року № 7/2-ВП ДП «Боярський машинобудівний завод «Іскра» було реорганізовано у ВАТ «Арксі» колективної форми власності шляхом роздержавлення і приватизації (корпоратизації) та використання громадянами приватизаційних майнових сертифікатів (т. а. с. 14).
		Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області від 30 грудня 1999 року № 5-25-5/56 затверджено перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі». Серед іншого, до складу вартості єдиного цілісного майнового комплексу, основних засобів, що виконують виробничі функції і входять до завершеного циклу виробництва, яке було включено на формування статутного фонду (капіталу) ВАТ «Арксі», увійшов об`єкт державного житлового фонду - гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		25 квітня 2000 року КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» на підставі наказу 
		від 30 грудня 1999 року № 5-25-5/56 видано ВАТ «Арксі» реєстраційне посвідчення на зазначений гуртожиток, що підтверджується записом у реєстровій книзі № 3 за реєстровим номером 112 (т. 1 а. с. 17).
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 24 червня 2010 року у справі № 2-387/10 визнано таким, що втратив чинність і скасовано пункт наказу Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області від 30 грудня 1999 року 
		№ 5-25-5/56 «Про видачу переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі» в частині передачі у власність гуртожитку на АДРЕСА_1 , з моменту введення в дію і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 03 травня 2005 року № 2453-IV; зобов`язано Регіональне відділення Фонду держмайна України по Київській області виключити із переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Арксі», гуртожиток на АДРЕСА_1, передати його до комунальної власності територіальної громади Боярської міської ради в порядку, визначеному Законом України «Про передачу об`єктів державної та комунальної власності» від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР (т. 1 а. с. 18-20).
		Наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області від 09 грудня 2010 року № 14-25-5/1 виконано рішення 
		Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року у справі № 2-387/10, доведено цей наказ до відома БТІ та голови правління ВАТ «Арксі», наказано відділу обліку та управління об`єктами державної власності здійснити заходи по передачі гуртожитку в комунальну власність територіальної громади Боярської міської ради (т. 1 а. с. 21).
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 22 листопада 2012 року у справі № 2-2294/12 визнано недійсним реєстраційне посвідчення на об`єкт нерухомого майна - гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1, видане ВАТ «Арксі» 25 квітня 2000 року КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» (т. 1 а. с. 23).
		Рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області VI скликання чергової ІІІ сесії від 23 грудня 2010 року № 3/121 прийнято безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Боярка гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вирішено передати комунальному підприємству «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства» на баланс основної діяльності цей гуртожиток (т. 1 а. с. 22).
		Із листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 05 червня 2020 року № 50-08-2545 вбачається, що гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, є об`єктом державної власності, який обліковується на балансі ПрАТ «Арксі» (правонаступник ВАТ «Арксі»), орган управління - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, і це регіональне відділення вживає заходів щодо передачі вказаного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Боярки (т. 1 а. с. 132, 133).
		Згідно із копіями квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» оплату житлово-комунальних послуг позивач сплачує на рахунок ПрАТ «Арксі» (т. 1 а. с. 54-63).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
		Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити із того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
		Із огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах
		від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження 
		№ 61-4186св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі 
		№ 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21).
		Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на вказане житло за набувальною давністю у порядку частини першої статті 344 ЦК України.
		Держава є власником спірного майна, яке обліковується на балансі ПрАТ «Арксі», орган управління - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		Ураховуючи наведені норми, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності, а 01 листопада 1988 року ОСОБА_2 отримав ордер на спірну кімнату № 98 , тому у ОСОБА_1 як члена сім`ї наймача жилого приміщення виникло право користування кімнатою у гуртожитку, а не факт володіння цією кімнатою, про що було відомо позивачу та не заперечувалося нею. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримання чоловіком позивача у користування спірного приміщення на підставі відповідного ордеру, тобто підставне (титульне) заволодіння майном, виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми права, яка регулює набуття права власності за набувальною давністю.
		Водночас оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 вересня 2018 року у справі№ 296/6949/17 (провадження № 61-16652св18), від 31 жовтня 2018 рокуу справі № 683/2047/16-ц(провадження № 61-20770св18), 
		від 06 вересня 2018 року у справі № 205/1178/16-ц (провадження 
		№ 61-14788св18), від 04 липня 2018 року у справі№ 539/1605/16-ц (провадження № 61-8281св18), від 01 серпня 2018 року у справі 
		№ 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц(провадження № 61-28216св18), на які посилалася заявник у касаційній скарзі.
		Так, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі 
		№ 296/6949/17 (провадження № 61-16652св18) викладено висновок про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		У справі № 683/2047/16-ц (постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року) судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року, укладеного у простій письмовій формі, придбав будівлю млина, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, якою він з того часу продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватися. Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю за відсутності такої ознаки набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, оскільки за обставинами справи позивач знав і не міг не знати про відсутність у попереднього володільця будівлі млина правовтановлюючих документів на зазначену будівлю, що не позбавляє позивача можливості набути право власності на таке майно у позасудовому порядку.
		Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без відповідної правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певної правової підстави, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає можливість застосування положень частини першої статті 344 ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 205/1178/16-ц (провадження № 61-14788св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 442/7094/15-ц (провадження № 61-17625св19)).
		У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 539/1605/16-ц (провадження № 61-8281св18) викладено висновок про те, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
		Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач не набула право власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що спірний будинок належить на праві власності її сину. Позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
		Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у справі 
		№ 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) зробив висновок, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, ґрунтуються на власному тлумаченні нею норм матеріального права.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суди неповно дослідили докази, зводиться до необхідності їх переоцінки та встановлення обставин. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, 
		від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 19 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Є. В. Петров
		 
		                                                                                                          А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                           І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...