Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/5945/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2023. Зареєстровано: 17.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2023.
Дата набрання законної сили: 16.02.2023
Номер судового провадження: А/857/17799/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 140/5945/22 пров. № А/857/17799/22
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		головуючий-суддя Довга О.І.,
		суддя Запотічний І.І., 
		суддя Хобор Р.Б.
		секретар судового засідання Юник А.А.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року (головуючий суддя Валюх В.М., м.Луцьк) у справі № 140/5945/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ківерцівської міської ради про визнання протиправним рішення, -
		В С Т А Н О В И В:
		09.09.2022 позивачі звернулися в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Ківерцівської міської ради про визнання протиправним рішення.
		Позов обгрунтовують тим, що 05.08.2022 Ківерцівська міська рада прийняла рішення № 19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України», яким вирішила: «1. Схвалити звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України. 2. Секретарю Ківерцівської міської ради (Оксана Баранович) надіслати звернення священнослужителям Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви), для інформування парафіян розмістити звернення на офіційному вебсайті Ківерцівської міської ради. 3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту». Позивачі зазначають, що правовідносини, які виникли між ними та відповідачем, стосуються питань участі позивачів у створенні та діяльності релігійних громад Української православної церкви. Оскаржуване рішення стосується інтересів прихожан та кліриків Ківерцівського благочиння Волинської єпархії Української православної церкви. Зазначають, що Ківерцівська міська рада оскаржуваним рішенням заперечує права на вільний вибір конфесійної належності та права на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. На думку позивачів, вказаним рішенням від 05.08.2022 № 19/2 (усіма його пунктами) відповідач - Ківерцівська міська рада Волинської області грубо порушила права позивачів: на вільний вибір конфесійної належності; підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням); на вільну зміну канонічної підлеглості; на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади; безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди у громадах Української православної церкви; приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади; вести релігійну діяльність у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади.
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначили, що оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради є незаконним та протиправним, оскільки рішенням порушено право на свободу думки, совісті і релігії, яке включає: право (свободу) змінювати свою релігію або переконання; право (свободу) сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими; право (свободу) сповідувати свою релігію або переконання прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні, навчанні, виконанні та дотриманні релігійної практики і релігійних та ритуальних обрядів. Визначені в оскаржуваному рішенні Ківерцівської міської ради звернення та заклики змінити канонічну юрисдикцію є обмеженням сповідувати свою релігію або переконання, які не встановлені Законом України, які не є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Через прийняття Ківерцівською міською радою оскаржуваного рішення позивачі зазнали примусу, що принижує (порушує) свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, цим рішенням зневажається свобода батьків забезпечувати релігійне і моральне виховання дітей відповідно до своїх власних переконань, позивачі позбавлені можливості забезпечити релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань. Вказують, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивачі піддані дискримінації та нетерпимості на основі релігії чи переконань зі сторони Ківерцівської міської ради, які означають відмінність, виключення, обмеження чи уподобання, засноване на релігії чи переконаннях і такі, що мають на меті або наслідком знищення чи зменшення визнання, користування чи здійснення на основі рівності прав людини і основних свобод. Зазначають, що таке рішення є образою гідності позивачів і людської особистості, воно є прямим заперечення принципів Статуту Організації Об`єднаних Націй, беззаперечним порушенням прав людини та основоположних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини і детально викладених у Міжнародних пактах про права людини. Просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без його участі. 
		Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились. З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, в зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
		Судом встановлені наступні обставини.
		05.08.2022 Ківерцівська міська рада прийняла рішення № 19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України», яким вирішила: 1. Схвалити звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України. 2. Секретарю Ківерцівської міської ради (Оксана Баранович) надіслати звернення священнослужителям Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви), для інформування парафіян розмістити звернення на офіційному вебсайті Ківерцівської міської ради. 3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту.
		Додатком до рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 № 19/2 затверджено текст «Звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України»
		З тексту рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 № 19/2 також вбачається, що воно прийняте з врахуванням рекомендації постійної комісії з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту від 01.08.2022 № 19/15 «Про розгляд звернень депутата ОСОБА_3 »
		Листом від 25.08.2022 № 1089/02-03/2-22 Ківерцівська міська рада надіслала рішення від 05.08.2022 № 19/2 Свято-Миколаївській релігійній громаді м. Ківерці.
		Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 677441 24.12.1991 проведена державна реєстрація Свято-Миколаївської громади Української православної церкви, м. Ківерці, яка діє відповідно до статуту релігійної організації «Свято-Миколаївської релігійної громади Волинської єпархії Української православної церкви міста Ківерці Ківерцівського району Волинської області» (нова редакція), прийнятого 17.04.2016 (протокол № 1), а настоятелем Свято-Миколаївського храму м. Ківерці є позивач - ОСОБА_2 згідно з указом керуючого Волинською єпархією Української православної церкви від 02.07.2010.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
		Згідно із положеннями частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
		Згідно статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-ХІІ (Закон № 987-ХІІ) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
		Згідно з статтею 5 Закону № 987-ХІІ в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
		Частинами першою  третьою статті 8 Закону № 987-ХІІ передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
		Відповідно до частини першої статті 29 Закону № 987-ХІІ забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Згідно з статтею 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
		В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
		Апеляційний суд вважає, що рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 № 19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України» не є нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює, не змінює, не припиняє (не скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, та не розраховане на довгострокове та неодноразове застосування.
		Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (пункт 5) вказав, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
		Умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. В контексті завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17).
		Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що у цій справі необхідно з`ясувати, чи мають позивачі матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 № 19/2.
		Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися); або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі); або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		З наведеного вбачається що позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
		Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є те, що: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
		Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17).
		У контексті вищевказаних мотивів необхідно звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, де Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
		З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апелянтів про порушення їх прав є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачів. Позивачі не вказали, як саме оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 № 19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України» (яке не є нормативним актом з огляду на відсутність у ньому обов`язкових до виконання правових приписів та яке носить рекомендаційний характер) порушує права позивачів на свободу світогляду і віросповідання, та у чому саме полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації позивачами їх прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення. Апеляційна скарга містить лише перелік належних позивачам прав, проте відсутнє обґрунтування їх реального порушення оскаржуваним рішенням.
		Колегія суддів наголошує, що безпосередньо апелянти не є потерпілими від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивачів і вони не зазнали жодної реальної шкоди.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
		Згідно зст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
		В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись 243,250,308,310,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 140/5945/22 без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний   Р. Б. Хобор

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...