Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 313/1192/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 17.02.2023. Зареєстровано: 17.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 22-ц/807/20/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 08.02.2023 Справа № 313/1192/20
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 313/1192/20 Головуючий у 1 інстанції: Кравцов С.О. 
		Провадження № 22-ц/807/20/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. 
		                
		                             
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		08 лютого 2023 року                         м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого: Маловічко С.В.
		суддів:     Подліянової Г.С.
		Кочеткової І.В.
		 
		за участі секретаря: Остащенко О.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги  ОСОБА_1 у особі представника  адвоката Федорця Володимира Івановича, ОСОБА_2 , Веселівської селищної ради на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Веселівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_2 , про визнання права довічного успадковуваного володіння землею і витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Веселівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, ОСОБА_2 , про визнання права довічного успадковуваного володіння землею і витребування майна з чужого незаконного володіння.
		В позові вказано, що для ведення фермерського господарства її чоловікові ОСОБА_3 , що проживав в АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету Веселівської районної ради народних депутатів № 104 від 30.05.1991р. видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в розмірі 48,2 га. 17.11.1992р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЕДРПОУ) за номером № 711149 було зареєстровано фермерське господарство "Гаврилов і Син" за адресою: АДРЕСА_2 . 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер.
		 
		14 травня 1996 позивач прийняла спадщину і отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті чоловіка (свідоцтво № НОМЕР_1 , спадкова справа № 125 від 1995 року).
		Позивач ОСОБА_1 вказує, що вона після смерті чоловіка продовжувала керувати фермерським господарством " ОСОБА_4 ". 24.12.2012р. за № НОМЕР_2 вона провела реєстрацію фермерського господарства повторно за адресою: Веселівська державна адміністрація Запорізької області, дата внесення даних щодо суб`єкта ЄДРПОУ- 25.12.2012р. Керівником вказано її  ОСОБА_1 . Вона продовжувала платити податки з фермерського господарства "Гаврилов і Син.
		 
		З 2012 року земельну ділянку площею 48,2 га, яка була видана її чоловікові для ведення фермерського господарства, як їй стало відомо, було передано в оренду громадянину ОСОБА_2 без її відома і згоди, про що останній уклав з Веселівською районною державною адміністрацією договір оренди від 08.06.2011р., реєстраційний номер № 232128440000005. Згідно відповіді Держгеокадастру в Запорізькій області від 26.02.2021р., земельна ділянка в розмірі 48,2 га передана 30.12.2020р. у комунальну власність Веселівській селищній територіальній громаді в складі земельної ділянки площею 626,7752 га. 
		Вказує, що її звернення до Веселівської державної адміністрації про повернення земельної ділянки в розмірі 48,2 га результатів не принесли. Письмових відповідей вона не отримувала, про вилучення цієї земельної ділянки від фермерського господарства їй не повідомлялось.
		Як зазначила позивач, вона є спадкоємцем усіх прав і обов`язків після свого померлого чоловіка ОСОБА_3 , прийняла спадкове майно після його смерті, тому вважає, що має право на довічне успадковуване володіння даною земельною ділянкою в розмірі 48,2 га, яка неправомірно вибула з її користування шляхом передачі в оренду іншому підприємцю - фермеру.
		 
		Посилаючись на законодавчу базу та правові висновки Великої Палати Верховного Суду з питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою та права довічного успадковуваного володіння землею, позивач зазначила, що зі смертю фізичної особи її спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Просила суд визнати за нею право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою розміром 48,2 га, згідно Акту Б № 098884 та рішенням Веселівського виконавчого комітету районної ради народний депутатів від 30.05.1991 року № 104 та витребувати зазначену земельну ділянку розміром 48,2 га з чужого незаконного володіння.
		 
		Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2021 року позов задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_1 право володіння на довічне успадковану земельну ділянку розміром 48,2 га., яка складається з двох земельних ділянок, кадастровий номер 2321284000:07:007:0001 - площею 39,9281 га., та кадастровий номер 2321284000:07:003:0004 - площею 6,1068 га, яка була видана в користування згідно державного акту Б № 098884 та рішення Веселівського виконавчого комітету районної ради народних депутатів від 30.05.1991р. ОСОБА_3 для створення фермерського господарства «ГАВРИЛОВ і СИН», яке було зареєстровано як юридична особа 17.11.1992р., та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		В задоволені позовних вимог позивача про витребування земельної ділянки розміром 48,2 га з чужого незаконного володіння - відмовлено.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 у особі представника  адвоката Федорця В.І., Голота О.Ю., Веселівська селищна рада подали апеляційні скарги.
		Позивач оскаржує рішення суду в частині, у якій їй відмовлено в задоволенні позову, 
		вказуючи, що, оскільки правові позиції ВП ВС вказують на неправомірність позбавлення або припинення права довідного успадковувавого володіння землею спадкоємців померлих голів ФГ, то припинення права користування спірною ділянкою розпорядженням голови Веселівської районної адміністрації № 271 від 25.11.2010р. є незаконним, та в такому разі не є обов`язковим оспорювати відповідне розпорядження органу влади чи органу місцевого самоврядування. Тому позивач має право витребувати спірну земельну ділянку у територіальної громади в особі Веселівської селищної ради. Просить рішення суду в цій частині скасувати та задовольнити її позовні вимоги про витребування земельної ділянки. 
		 
		  Відповідач вособі Веселівськоїселищної радив скарзівказує,що судомне застосованінорми,які діялипід часвидачі спадкодавцю ОСОБА_3 .Державного акту,зі змістуякого неможна встановити,на підставіякої постановиВерховної РадиУРСР йоговидано тана якомуправі земельнаділянка буланадана:на правікористування чина правіпостійного користування,для веденняФГ абодля організаціїФГ,що,на йогодумку,є важливимта визначаєсуть спорута обґрунтованістьчи необґрунтованістьвимог позивача.Вважає,що усудовому порядкуне можебути встановленийфакт наданняземельної ділянкиу довічнеуспадковуване володіння,оскільки згідност.23ЗК УРСРце євиключною компетенцієюРад народнихдепутатів (натой час).Вважає,що правона спірнуземельну ділянкине входитьдо складуспадщини.  
		 
		Також наголошує на тому, що розпорядженням голови РДА № 271 від 25.11.2010р. припинено право користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту, виданого ОСОБА_3 , визнано недійсним сам Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею № 000041, зобов`язано внести зміни до земельно-облікових документів; землю передано до земель запасу. Все це, на думку відповідача, свідчить про безпідставність вимог позивача, яка вказаного розпорядження на оскаржувала. Право на ФГ позивач зареєструвала лише 25.12.2012р., тобто після припинення права на земельну ділянку. Вказує, що ним заявлено про позовну давність, яка не була застосована судом до позовної вимоги, яка була задоволена судом.
		 
		Аналогічні доводи містить апеляційна скарга третьої особи  ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року було відкрито апеляційне провадження за усіма трьома апеляційними скаргами та розгляд справи призначено в судовому засідання на 23 лютого 2022р.
		 
		До судового засідання 23.02.2022р. з`явились: позивач ОСОБА_1 , її адвокат Федорець В.І. Представник третьої особи ОСОБА_2  адвокат Шубін О.П. приймав участь у цьому засіданні в режимі відеоконференції. 
		 
		Проте розгляд справи в цьому засіданні не відбувся, оскільки було з`ясовано, що сторона позивача не отримала апеляційні скарги Веселівської селищної ради та ОСОБА_2 , які були вручені адвокату Федорцю В.І. в судовому засідання та розгляд справи відкладено для надання строку та права на відзив. Нове судове засідання призначено на 13.04.2022р. на 14.20 год. 
		Але судові повістки в це судове засідання не були доставлені третій особі ОСОБА_2 , Веселівській селищній раді, адвокату Шубіну О.П. через початок військової агресії РФ щодо України та окупацію населених пунктів, у яких знаходились вказані учасники справи, у зв`язку з чим поштовий та інший зв`язок з останніми припинився.
		 
		Справа до розгляду протягом 2022 року більше не призначалась. Але в подальшому було з`ясовано, що адвокат Федорець В.І. перебуває в місті Запоріжжі, адвокат Шубін 
		О.П., третя особа ОСОБА_2 та представник Веселівської селищної ради Довженко Л. вийшли на телефонний зв`язок та підтвердили можливість розгляду справи.
		 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2023р. поновлено розгляд справи та призначеної в судове засідання на 08.02.2023р. на 10.40 год.
		 
		В судове засідання 08.02.2023р. з`явився лише адвокат Федорець В.І. Інші учасники справи не з`явились повідомлялись відповідно до приписів ЦПК.
		 
		ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області отримало судову повістку 23.01.2023р., представника не направило, заяв про відкладення не подало.
		 
		Від адвоката Шубіна О.П. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду без нього та третьої особи ОСОБА_2 Представника Веселівської селищної ради Довженко Л. повідомлено телефонограмою.
		 
		Додатково учасників справи: позивача ОСОБА_1 , Веселівську селищну раду, ОСОБА_2 , адвоката Шубіна О.П. повідомлення шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади.
		Зважаючи на такий стан повідомлення учасників справи, колегія відповідно до вимог ч. 2 статті 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд справи за їх відсутності, крім адвоката позивача  Федорця В.І. 
		 
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення адвоката Федорця В.І., який підтримав апеляційну скаргу сторони позивача, заперечував проти скарг інших учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного. 
		 
		Встановлено,що справуу судіініціювала ОСОБА_1 як спадкоємицязасновника таголови селянського(фермерського)господарства "Гаврилов і Син  свого чоловіка ОСОБА_3 .
		 
		З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Веселівської районної Ради народних депутатів № 104 від 30 травня 1991 року ОСОБА_3 надано у довічне успадковуване володіння із земель запасу земельну ділянку 48,2 га для ведення селянського (фермерського) господарства ( а.с. 8). 
		 
		На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 було видано Державний акт про право користування землею Б № 098884 ( а.с. 9-12).
		 
		17.11.1992р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЕДРПОУ) за номером № 711149 було зареєстровано фермерське господарство "Гаврилов і Син" за адресою: АДРЕСА_2 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		 
		14 травня 1996 позивач прийняла спадщину і отримала свідоцтво про право на спадкове майно, що залишилося після смерті чоловіка (свідоцтво № НОМЕР_1 , спадкова справа № 125 від 1995 року). Однак у свідоцтві не було зазначено про успадкування нею права на довічне успадковуване володіння вказаною земельною ділянкою.
		 
		Позивач вказувала, що земельна ділянка після смерті ОСОБА_3 перебувала у користуванні ФГ "Гаврилов і Син, яке продовжувало свою фермерську діяльність.
		Судом першої інстанції встановлено, що для упорядкування діяльності вказаного 
		фермерського господарства ОСОБА_1 зверталась до суду.
		 
		Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 02.06.2010р. у справі № 2-218 було визнано право власності за ОСОБА_1 на фермерське господарство «Гаврилов і Син» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . 
		Отже, з моменту смерті ОСОБА_3 фермерське господарство «Гаврилов і Син» не припинило свою господарську діяльність, а позивач ОСОБА_1 фактично здійснювала керування ним. 
		 
		24.12.2012р. за № 10821050009000576 вона провела реєстрацію фермерського господарства повторно за адресою: Веселівська державна адміністрація Запорізької області, дата внесення даних щодо суб`єкта ЄДРПОУ- 25.12.2012р. Керівником вказано її  ОСОБА_1 . Вона продовжувала платити податки з фермерського господарства "Гаврилов і Син.
		Суд встановив, що розпорядженням голови Веселівської районного державної адміністрації від 25.11.2010р. № 271 «Про передачу земельної ділянки до земель запасу» припинено право користування на спірну земельну ділянку загальною площею 48,2000 га, в тому числі 44,1000 га ріллі, що знаходилась в користуванні ОСОБА_3 згідно Державного ату на право довічного успадковуваного володіння землею, яка була надана для організації фермерського господарства, у зв`язку із його смертю.
		 
		Даним розпорядженням визнано недійсним та повернуто до архіву Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий на ім`я ОСОБА_3 , для організації фермерського господарства. Зобов`язано відділ Держкомзему у Веселівському районі внести зміни до земельно-облікових документів. 
		 
		05.04.2011р. між ОСОБА_2 та Веселівською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди землі № 3, яким спірну земельну ділянку було передано в оренду на 10 років, тобто до 05.04.2022р. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Веселівському районі 08.06.2011р. за № 23212840000005. 
		Відповідно до довідки № 582 від 27.12.2012р., виданої Менчикурівською сільською радою, ОСОБА_2 до обробітку вказаної земельної ділянки приступив з вересня 2011р.
		 
		ОСОБА_1 зверталась до Веселівської районного державної адміністрації з приводу повернення спірної земельної ділянки, але результатів це не принесло. Будь-яких письмових відповідей з цього питання їй надано не було. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою її чоловіку ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, суд першої інстанції виходив із того, що спадкоємці не можуть бути позбавлені права бути учасниками правовідношення з довічного успадковуваного володіння землею, а тому таке право є об`єктом спадкування.
		 
		Відмовляючи в іншій частині позову щодо витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, суд зазначив, що розпорядженням № 271 від 25.11.2010р. припинено право користування земельною ділянкою, яке не оскаржено позивачем та є чинним на теперішній час, а Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий ОСОБА_3 , вказаним розпорядженням визнаний недійсним. Суд вказував, що спірна земельна ділянка перебуває наразі у законному кори-
		стуванні орендаря ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 05.04.2011р., тому вирі-
		шити позовні вимоги позивача в цій частині не мається можливості. 
		 
		Перевіряючи доводи скарги Веселівської селищної ради та ОСОБА_2 , якими рішення суду оскаржено в частині задоволення вимог позивача, колегія встановила такі обставини.
		Колегія зазначає, що на час набуття земельної ділянки ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства, діяв Земельний Кодекс УРСР у редакції від 18.12.1990р., який введено в дію з 15.03.1991р. 
		 
		Відповідно до статті 6 ЗК УРСР (ред. від 18.12.1990), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР, серед іншого, для ведення селянського фермерського господарства. Порядок успадкування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства УРСР.
		 
		Цією ж нормою визначено, що на праві постійного володіння земля могла надаватись колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства. 
		 
		Статтею 7 цього Кодексу унормовувалось право користування землею, яке могло бути у формі постійного та тимчасового користування. Постійним визнається землекори-стування без заздалегідь встановленого строку.
		 
		У відповідності до вимог статті 9, 10, 11, 12, 13 ЗК УРСР, до відання сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів у галузі земельних відносин на їх території належить, серед іншого, надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування.
		 
		Відповідно до приписів статті 18 ЗК УРСР, районні, а також міські Ради народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, із земель запасу, для ведення селянського (фермерського) господарства.
		 
		Статтею 22 ЗК УРСР передбачено, що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. 
		 
		Згідно зі статтю 23 ЗК УРСР, право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою України.
		 
		Стаття 50 ЗК УРСР визначає, що громадяни УРСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що гуртується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за бажанням у довічне успадковувань володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. 
		 
		Для ведення селянського (фермерського) господарства статтею 52 ЗК УРСР визначено розмір земельної ділянки, який не може перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство в межах вказаної норм визначають районній, міські Ради народних депутатів.
		Отже, з системного аналізу вказаних норм Земельного Кодексу УРСР у редакції, 
		чинній на час надання землі ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства земля для цієї мети надавалась у довічне успадковуване володіння або в оренду. В постійне користування для цієї мети земельні ділянки не надавались. У цій редакції ЗК УРСР був чинним до 13.03.1992р.
		 
		Аналогічні положення містяться й в Законі України «Про селянське ( фермерське господарство», який було прийнято 20.12.1991р., набрав він чинності з 14.01.1992р. (втратив чинність 29.07.2003).
		 
		У частині 4 статті 2 вказаного закону визначено, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. 
		 
		Згідно з положеннями статті 5 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. 
		Як було зазначено вище, рішенням виконавчого комітету Веселівської районної Ради народних депутатів № 104 від 30 травня 1991 року ОСОБА_3 надано земельну ділянку саме у довічне успадковуване володіння із земель запасу площею 48,2 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Та таке право згідно з приписами ЗК УРСР визнавалось таким, що підлягає спадкуванню.
		 
		Що стосується Державного акту, яким посвідчувалось це право на землю, то слід зазначити наступне. 
		Постановою ВР УРСР «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» від 27 березня 1991 року № 889-ХІ було затверджено такі форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
		 
		Вказана постанова втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13 березня 1992р. № 2201-ХІІ, якою було затверджено такі форми державних актів: на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю; на право постійного користування землею. 
		 
		В скаргах відповідача та третьої особи зазначається, що неможливо встановити, на підставі якої саме постанови ОСОБА_3 надавався Державний акт, оскільки в ньому не зазначено дати, а формулювання щодо права на землю відрізняється від зазначено у рішенні органу місцевого самоврядування. 
		 
		З Державного акту Б № 098884, який виданий на ім`я ОСОБА_3 у 1991 році, вбачається, що за ним закріплюється земельна ділянка площею 48,2 га у безстрокове користування для організації фермерського господарства. Унизу в Державному акті зазначено, що відведення земель дозволено рішенням Веселівського райвиконкому № 104 від 30.05.1991р. 
		 
		Колегією встановлено, що відповідно до ЗК УРСР у ред. від 18.12.1990 станом на момент прийняття рішення органом місцевого самоврядування № 104 від 30 травня 1991р. для ведення селянського (фермерського) господарства земля надавалась лише на праві довічного успадковуваного володіння або в оренду. В постійне користування для цієї мети 
		земельні ділянки не надавались. У цій редакції ЗК УРСР був чинним до 13.03.1992р.
		 
		На час видачі ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення Державного акту про право на землю, у якому зазначено рік видачі 1991, діяли приписи Постанови ВР УРСР «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» від 27 березня 1991 року № 889-ХІ (втрачено чинність 13.03.1992р.), якими було затверджено такі форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
		 
		Поняття «безстрокове користування» є спорідненим із терміном «постійне», яке передбачено ст. 7 ЗУ УРСР в ред.. від 18.12.1991р., оскільки терміну «безстрокове» цей кодекс не містить, а також затверджені форми Державних актів право «безстрокового користування» землею на той час не передбачали.
		 
		Між тим, колегія вважає, що у ОСОБА_3 наявне саме право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, оскільки у рішення № 104 від 31.05.1991р. будь-яких змін не вносилось, а для організації та ведення фермерського господарства згідно з чинним на той час законодавством (проаналізовано вище) передбачено було надання земельних ділянок саме на праві довічного успадковуваного володіння та на праві оренди. Щодо орендних відносин між ОСОБА_3 та органом місцевого самоврядування відомостей не мається. А на праві постійного користування землі у 1991 році могли надаватись лише колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства. 
		 
		Крім того, Веселівська районна державна адміністрація у розпорядженні від 25.11.2010р. № 271 «Про передачу земельної ділянки до земель запасу», передаючи до земель запису спірну земельну ділянку загальною площею 48,2000 га, визнала, що Державним актом на ім`я ОСОБА_3 земельна ділянка надавалась йому на праві довічного успадковуваного володіння землею, яке й припинялось цим розпорядженням.
		 
		Вказаним мотивуванням колегія спростовує доводи скарг відповідача та третьої особи, що не можна встановити, на якому праві виділено було ОСОБА_3 земельну ділянку для організації та ведення фермерського господарства. 
		 
		Також у скаргах цих осіб зазначається, що право на спірну ділянку не входило до складу спадщини на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		З цього приводу колегія апеляційного суду зазначає, що з огляду на те, що колегією визнано правильними висновки суду щодо надання ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення фермерського господарства на праві довічного успадковуваного володіння, то слід проаналізувати законодавство в частині можливості спадкування такого права. 
		 
		Статтею 6 ЗК УРСР у ред. від 18.12.1990 визначено, що порядок успадкування пра- 
		ва володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законо- 
		давства УРСР.
		Статтею 55 Земельного Кодексу УРСР у редакції від 18.12.1990р. було передбачено, 
		що у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право воло-
		діння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців.
		 
		Статтею 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у первісно затвердженій редакції передбачалось успадкування права володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства. Так, у ній зазначається, що у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців, дієздатному громадянину України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою і реалізацією.
		 
		Станом на час смерті ОСОБА_3 вказана норма була змінена, а щодо спадкування землі і майна фермерського господарства у статті 19 цього закону у редакції 
		від 23.07.1993р. було зазначено, що успадкування землі і майна ФГ здійснюється відповід-
		но до земельного та цивільного законодавства.
		 
		Колегія зазначає, що правове регулювання діяльності селянських (фермерських) господарств дещо змінилось на час смерті засновника та голови ФГ «Гаврилов і Син». Так, було прийнято окремий спеціальний ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», а також виключено з ЗК УРСР та вказаного Закону унормовування порядку спадкування землі після смерті голови ФГ. 
		 
		Предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта згідно ізЗемельним Кодексом УРСР 1990 року. 
		 
		На час смерті голови ФГ «Гаврилов і Син» ЗК УРСРу редакції від 23.07.1993р. не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою. Але таке право було унормовано ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство».
		 
		УЗемельному кодексі 2001р., який є чинним на час вирішення спору в цій справі, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не визначено.
		 
		Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001р. визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
		 
		На теперішній час правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями116, 118 ЗК Україниє рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		 
		    Відповідно достатті 125ЗУ України2001р.(вредакції,чинній начас реєстраціїФГ позивачемза собою)право власностіта правопостійного користуванняна земельнуділянку виникаєпісля одержанняїї власникомабо користувачемдокумента,що посвідчуєправо власностічи правопостійного користуванняземельною ділянкою,та йогодержавної реєстрації. Згідно із частиною 1статті 126 ЗУ України 2001право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
		УРішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005р. № 5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 рокубула регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
		При цьому, відповідно до пункту 8Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України. 
		 
		Отже, колегія суддів вважає, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, на сьогодні також має законне право на таке володіння.
		На користь вказаному свідчить нова редакція Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. 
		Так, згідно з пунктом 6-1 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у ред. від 20.08.2021р., яка була чинною на час вирішення цього спору судом першої інстанції, права постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельними ділянками державної та комунальної власності зберігаються за суб`єктами відповідного права, які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту. 
		 
		На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеностаттею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
		 
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).
		Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
		 
		Правові висновки щодо можливості спадкування права довічного успадковуваного володіння землею висловлені Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17. 
		 
		Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608 ЦК України.
		 
		Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено устатті 1219 ЦК України,спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
		 
		При цьому згідно із частиною 2статті 395 ЦК Українизаконом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
		 
		Крім того, відповідно до статті 396 ЦК Україниособа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		 
		Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року вказувала, що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким що успадковане позивачами, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані. 
		 
		Зважаючи на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом, не може бути позбавлена права на таке володіння. Тому суд обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині спадкування права довічного успадковуваного володіння землею, наданою спадкодавцю ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, з урахування також того, що ОСОБА_1 зайняла посаду голови ФГ «Гаврилов і Син», набула у власність само фермерське господарство.
		 
		Також суд встановив, що за рахунок поділу земельної ділянки 48,2 га сформовано дві земельні ділянки площею 39,9281 га з кадастровим номером 2321284000:07:007:00001 та 6,1068 га з кадастровим номером 2321284000:07:003:0004, але разом їх площа є меншою, ніж площа спірної земельної ділянки на 2,17 га.
		 
		Між тим, дійшовши до правильних висновків в цій частині, суд першої інстанції надав неправильне формулювання права, яке визнавав за ОСОБА_1 , вказавши в резолютивній частині рішення «визнати за позивачем право володіння на довічне успадковану земельну ділянку», а також визначив дві земельні ділянки з кадастровими номерами, на які було поділено первісну площею 48,2 га, розмір яких в сумарному відношенні є меншим цієї площі. Тому колегія, з урахуванням того, що рішення суду оскаржується в цілому, вважає за необхідне змінити його резолютивну частину наступним чином: «Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою розміром 48,2 га, яка згідно з рішенням Веселівського виконавчого комітету районної ради народних депутатів від 30.05.1991р. № 104 була надана ОСОБА_3 , про що видано Державний акт Б № 098884, для ведення фермерського господарства». 
		В такому разі саме в такому розмірі 48,2 га та за первісно визначеними межами згідно з Державним актом і має спадкуватись земельна ділянка, до якої входять земельні ділянки з кадастровим номером 2321284000:07:007:0001 - площею 39,9281 га та з кадастровим номером 2321284000:07:003:0004 - площею 6,1068 га, загальною площею 46,03 га, а також решта недостающої площі розміром 2,17 га. 
		 
		В апеляційних скаргах відповідач та третя особа ОСОБА_2 зазначають про те, що
		фактично розпорядженням голови Веселівської районного державної адміністрації від 25.11.2010р. № 271 «Про передачу земельної ділянки до земель запасу» припинено право користування на спірну земельну ділянку загальною площею 48,2000 га, в тому числі 44,1000 га ріллі, що знаходилась в користуванні ОСОБА_3 згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, яка була надана для організації фермерського господарства, у зв`язку із його смертю, а сам Державний акт про право на землю визнано недійсним. Але це розпорядження не оскаржено позивачем та є чинним, тому підстав для задоволення її вимог не мається.
		 
		    Колегіязазначає,що оцінказаконності актуоргану місцевогосамоврядування абодержавної влади може бути наданасудомсамостійно, без заявлення певної вимоги щодо його недійсності чи неправомірності, в ході вирішення позовних вимог, якщо такий акт покладено в основувідмови в позові, за яким вбачається порушене право, яке підлягає судовому захисту.
		Як вже було вище мотивовано апеляційним судом, право довічного успадковуваного володіння не може бути припинено без законних підстав, зокрема, у зв`язку із смертю голови фермерського господарства, якому земля надавалась на такій правовій підставі, оскільки воно може бути успадковано. 
		 
		   Отже,вказане розпорядженняв силузакону єнеправомірним,його скасуванняв судовомупорядку непотребується. Це розпорядження й було оцінено судом, оскільки, попри визнання цим розпорядженням недійсним Державного акту, суд все ж таки на підставі цього Державного акту про право на землю захистив право позивача на спадкування права довічного успаковуваного володіння земельною ділянкою ФГ.
		 
		Натомість, у скарзі позивача зазначається, що суд безпідставно відмовив у її позовній вимозі щодо витребування землі, хоча вимогу, на якій таке право базується, судом задоволено. 
		Суд, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, вказував, що спірна земельна ділянка перебуває наразі у законному користуванні орендаря ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 05.04.2011р. 
		 
		Колегія частково погоджується з цими висновками суду з огляду на наступне.
		 
		Зі справи вбачається, що 05.04.2011р. між ОСОБА_2 та Веселівською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди землі № 3, яким спірну земельну ділянку було передано в оренду на 10 років, тобто до 05.04.2022р. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Веселівському районі 08.06.2011р. за № 23212840000005. 
		 
		Крім того, згідно з пунктом 27розділу Х«Перехідні положення»ЗК України(зміненаред.від 19.10.2022р.)під часдії воєнногостану земельнівідносини регулюютьсяз урахуваннямтаких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинностіЗаконом України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" (19.11.2022), щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
		З урахуванням зазначеного, строк договору оренди з ОСОБА_2 вважається продовженим в силу приписів вказаної норми. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		 
		Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		У цій справі колегія вважає, що не може оцінити належним чином законність права оренди, яке зосноване на договорі, який належним чином зареєстрований, який орендар виконує та строк якого на час вирішення справи судом першої інстанції не сплив, а на час розгляду справи апеляційним судом в силу закону продовжений, оскільки сам орендар не залучений як відповідач. Тому без притягнення до участі у справі одночасно з Веселівською селищною радою орендаря ОСОБА_2 в якості співвідповідача, який наразі у справі виступає в якості третьої особи, позовні вимоги про витребування земельної ділянки не можуть бути задоволені через неналежний суб`єктний склад. 
		 
		З урахуванням вказаного, колегія змінює правове обґрунтування відмови у цих вимогах позивача. 
		ОСОБА_6 та Веселівська селищна рада також просили застосувати строк позовної давності при вирішенні спору, вказуючи, що він пропущений позивачем, оскільки вона сама у позові вказувала, що їй стало відомо у 2012 році, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді, але з позовом до суду вона звернулась лише у вересні 2020 року. 
		 
		З рішення суду вбачається, що суд взагалі не вирішував цих клопотань відповідача та третьої особи, зазначивши лише про їх заявлення цими учасниками справи.
		 
		Колегія зазначає, що позовна давність застосовується судом лише до вимог, які є доведеними та підлягають задоволенню у судовій справі. 
		 
		Такими вимогами в цій справі є визнання за позивачем права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. 
		 
		Колегія наголошує, що, оскільки таке право позивач набуває в порядку спадкування, а спадщина вважається такою, що належить спадкоємцю з моменту відкриття, то можна вважати, що позивач прийняла спадщину разом із усім іншим майном і майновими права, оскільки отримала свідоцтво про право на спадщину.
		 
		Отримання документа (свідоцтва) про право на спадщину не обмежується будь-яким строком ( стаття 1298 ЦК).
		Але механізму оформлення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не мається, а таке право у чинному законодавстві наразі відсутнє, але набуте за раніше існуючим законодавством, не втрачається і на теперішній час. 
		 
		У такому разі спадкоємець може оформити своє право довічного успадковуваного 
		володіння землею у будь-який час без обмеження строком, зокрема, й у разі спору в судовому порядку. І таке право в силу законів, які вище наведені, не може бути припинено. За вказаних обставин, строк позовної давності не поширюється на такі вимоги позивача. 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу адвоката Федорця Володимира Івановича, який діє в інтересах  ОСОБА_1 , задовольнити частково. 
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Веселівської селищної ради задовольнити частково.
		 
		Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2021 року у цій справі змінити, виклавши резолютивну частину рішення в частині задоволених вимог позивача наступним чином:
		 
		Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою розміром 48,2 га, яка згідно з рішенням Веселівського виконавчого комітету районної ради народних депутатів від 30.05.1991р. № 104 була надана ОСОБА_3 , про що видано Державний акт Б № 098884, для ведення фермерського господарства. 
		 
		Змінити правове обгрунтування рішення в частині відмови в позові щодо витребування вказаної земельної ділянки.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складений 16 лютого 2023 року.
		 
		Головуючий:          Маловічко С.В.
		 
		Судді:         Кочеткова І.В.
		 
		Подліянова Г.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...