Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/18159/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 17.02.2023. Зареєстровано: 20.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2023.
Дата набрання законної сили: 21.03.2023
Номер судового провадження: П/420/19155/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 420/18159/22 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 лютого 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України від 17.11.2022 року громадянину України ОСОБА_1 .
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 листопада 2022 року інспектором прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшим сержантом ОСОБА_2 , як уповноваженою особою НОМЕР_2 прикордонного загону прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення мотивоване «відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, згідно статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та Постанови КМУ від 27.10.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи, що є підставою для перетину ДК».
		Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим з огляду на таке.
		Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон. 
		Відповідно до п.2.6 зазначених Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2.1 та 2.2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. 
		Згідно із статтею 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. 
		Позивач стверджує, що є студентом Міланського Державного Університету Бікокка денної форми навчання студентський квиток № НОМЕР_5 та відповідно до запису у військовому квитку № НОМЕР_6 виданий 13.05.2017 року та у довідці ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.10.2022 року № 30/7 позивачу надано відстрочку від призову до 28 квітня 2023 року, а отже, на його думку, у відповідності до статті 23 Закону №3543-XII станом на 17 листопада 2022 року не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. 
		Крім того, позивач звернув увагу, що відповідно до ст. 14 Закону №1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обгрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови. Водночас, відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не подані. 
		Ухвалою суду від 19.12.2022 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		09.01.2023 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні даного адміністративного позову у повному обсязі, зазначивши, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Так, Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
		Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Так, згідно з абзацом другим частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Відповідач зазначає, що позивач належить до категорії осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону № 3543, а тому правом перетину державного кордону в умовах воєнного стану не наділений.
		Крім того, відповідач звертає увагу, що пункт 2-6 Правил доповнено реченням такого змісту: "Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" тільки 01.04.2022 року постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України" №399, тобто вже після оголошення мобілізації на території України, і на даний час не є скасованим.
		Відтак, на переконання відповідача, ним було правомірно винесено Рішення від 17.11.2022 року про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України.
		12.01.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що студенти здобувачі фахової вищої освіти, які навчаються за денною формою здобуття освіти, які мають відстрочку від військової служби під час мобілізації, в особливий період (абз.2 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХП) мають право на перетинання кордону України, що також встановлено та відповідає і вимогам першого речення п.2-6 Правил №57, а саме: у період воєнного стану на перетин державного кордону України мають право військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. А відповідно, після перевірки вказаних документів співробітники КП "Старокозаче" зобов`язані були здійснити пропуск позивача через державний кордон України.
		Що стосується другого речення п.2-6 Правил №57, а саме: "ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", то проаналізований його зміст суперечить змісту першого речення п.2-6 Правил №57, а саме: у період воєнного стану на перетин Державного кордону України мають право військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, тобто, п.2-6 Правил №57 містить два речення різного трактування та які впливають на права та інтереси осіб, до яких ці приписи застосовуються, тому, за загальним правилом, підлягає застосуванню та норма, яка є найбільш сприятливою для прав і обов`язків таких осіб.
		Для роз`яснення чому саме дана практика є застосовною для даного судового провадження, позивач звертає увагу суду на особливість обставин отримання ним відстрочки від призову саме за абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку". Рішенням медичної комісії від 13.01.2017 p. Білгород-Дністровського ОМВК позивача визнано непридатним до військової служби за гр. І ст. 61-в розкладу хвороб (наказ МО України 2008 р. № 402). Саме із цією обставиною пов`язане отримання позивачем відстрочки за ст. 23 ЗУ № 3543 28.10.2022 р., а не за іншою статтею.
		Також, позивач зауважив, що ДПСУ в період з 01.04.2022 р. по 14.09.2022 р. і в період з 24.02.2022 р. по 14.09.2022 р. діяла всупереч згаданій ПКМУ і безперешкодно дозволяла студентам, які надавали усі необхідні документи перетинати кордони України. А починаючи з 14.09.2022 р., керуючись внутрішнім рішенням служби одноосібно змінила даний порядок позбавивши декілька сотень іноземних студентів права навчатися в їх закордонних 3ВО.
		Заперечення на відповідь на відзив, інші заяви та клопотання до суду не надходили.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
		17.11.2022 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску через державний кордон «Старокозаче» для перетину державного кордону.
		Як вказує позивач, та не спростовує зазначеного відповідач, позивачем 17.11.2022 року в пункті пропуску було пред`явлено: 
		паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_7 - оригінал; 
		студентський квиток № НОМЕР_5 виданий 2022 року - оригінал; 
		довідка про зарахування іноземця на навчання протокол № 0081018 від 02.09.2022 року - оригінал та нотаріально завірений переклад; 
		військовий квиток НОМЕР_8 з записом про відстрочку від призову по мобілізації - оригінал; 
		довідка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.10.2022 року № 30/7 - оригінал.
		Керуючись Законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення ВС в Україні», «Про правовий режим ВС», «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», «Про ВО і ВС», 17.11.2022 року інспектором прикордонної служби впс  ІНФОРМАЦІЯ_1  НОМЕР_2 прикордонного загону, старшим сержантом ОСОБА_3 було прийнято рішення №2278 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_4 .
		Зазначене Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України прийнято на підставі Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року.
		Позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся до адміністративного суду.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень
		Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Суд зауважує, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
		Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710).
		Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
		Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
		Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
		Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
		Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон № 3857).
		За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.
		Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
		Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
		Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
		Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
		 Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, станом на момент спірних правовідносин).
		Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
		Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (пункт 1).
		Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
		Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
		Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
		Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
		Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
		Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543):
		- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
		- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Статтею 22 Закону № 3543 визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Разом з цим статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		Так, згідно з абзацом другим частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
		Водночас згідно з пунктом 2-6 Правил таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543.
		Як вбачається з матеріалів справи позивач належить до категорії осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону № 3543, а тому правом перетину державного кордону в умовах воєнного стану не наділений.
		Суд звертає увагу, що пункт 2-6 Правил доповнено реченням такого змісту: Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію тільки 01.04.2022 року постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України №399, тобто вже після оголошення мобілізації на території України, і на даний час не є скасованим.
		У свою чергу, доводи позивача щодо того, що п.2-6 Правил №57 містить два речення різного трактування, які суперечать один одному, суд вважає безпідставними, оскільки статтею 23 Закону № 3543 (яка складається з п`ятьох частин) визначено перелік військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, при цьому, право на перетин Державного кордону України відповідно п.2-6 Правил №57 не поширюється лише на військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону №3543.
		При цьому, суд зазначає, що п.2-6 Правил №57 не може трактуватися інакше.
		Як встановлено судом, у Рішенні про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку №12278 наявне посилання на Правила перетинання державного кордону громадянами України №57. При цьому, відмітки щодо недостатності документів у позивача при перетині кордону, як то спростовує позивач, в оскаржуваному рішенні відсутні.
		Суд зауважує, що предметом розгляду в межах даної справи є питання, щодо правомірності прийнятого відповідачем рішення про відмову позивачеві в перетині державного кордону, а тому в межах даної справи підлягає дослідженню питання щодо дотримання/недотримання позивачем саме правил перетину державного кордону України. При цьому суд констатує, що питання щодо того чи підлягає/не підлягає позивач призову на військову службу під час мобілізації та чи має він право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації - не є предметом розгляду в межах даної справи, з огляду на заявлені позовні вимоги, відтак судом не надається оцінка даним обставинам в межах даної справи.
		Таким чином, оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин діяв правовий режим воєнного стану, у зв`язку з введенням якого, можуть обмежуватися конституційні права, визначені ст. 33 Конституції України, з огляду на встановлені Правилами перетинання державного кордону громадянами України №57 обмеження права на перетин державного кордону в умовах надзвичайного або воєнного стану здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, відтак відповідачем було правомірно винесено Рішення від 17.11.2022 року про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України.
		При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що рішенням медичної комісії від 13.01.2017 p. Білгород-Дністровського ОМВК позивача визнано непридатним до військової служби за гр. І ст. 61-в розкладу хвороб та саме із цією обставиною пов`язане отримання позивачем відстрочки за ст. 23 ЗУ № 3543 28.10.2022 р., а не за іншою статтею.
		Так, відповідно витягу з протоколу комісії з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову по мобілізації №30 від 28.10.2022 року позивач з 28.10.2022 року по 28.04.2023 року згідно вимог абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації так як навчається на денній формі навчання в магістратурі за спеціальністю «Маркетинг та глобальні ринки» в Міланському державному університеті - Бікокка (Італія).
		Згідно запису у військовому квитку позивача серії НОМЕР_8 ОСОБА_1 не підлягає мобілізації на підставі абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Отже, як видно з матеріалів справи, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивач має саме на підставі його перебування на навчанні в магістратурі в Міланському державному університеті, а не у зв`язку з визнанням його непридатним до військової служби медичною комісією.
		Разом з цим, як вже наголошував суд, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону під час мобілізації не є тотожними за своєю правовою природою.
		Інших підстав для надання позивачу дозволу на перетин кордону України матеріали справи не містять.
		Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини крізь призму встановлених обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
		Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
		Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення  відмовити.
		Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
		Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
		 
		 
		СуддяА.А. Радчук
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...