Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/2343/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2023.
Дата набрання законної сили: 16.02.2023
Номер судового провадження: 14-115цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		16 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 444/2343/18
		Провадження № 14-115цс22
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича Ю. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»до Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку
		за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. та
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця», залізниця) звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 41,3104 га Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно- Підбірці від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км + 100 м до 17 км + 200 м в адміністративних межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області для забезпечення функціонування залізничного транспорту в користуванні ПАТ «Укрзалізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення.
		16 лютого 2016 року згідно з актом обстеження комісія у складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Жовківського району виявила, що на 13 км + 225 м - 13 км + 245 м перегону Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці відповідно до Плану полоси відводу лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці від км 11 + 106 до км 20 + 534 Нестеровського району Львівської області м. Київ від 1962 року становить 25 м від осі головної колії, знаходиться дерев`яна розвалена будівля.
		Зазначена розвалена дерев`яна будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .  
		Площа перетину земельної ділянки ПАТ «Укрзалізниця» та відповідачів становить 0,0336 га.
		На підставі рішення 26 сесії VI скликання Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області від 24 серпня 2014 року № 13 відповідачі зареєстрували право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4622782300:05:003:0039 загальною площею 0,0454 га.
		Позивач вважає це рішення сільської ради незаконним, оскільки відповідачі на його підставі виготовили технічну документацію і зареєстрували право власності на частину земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні залізниці та за цільовим призначенням відноситься до земель залізничного транспорту, які належать державі. 
		ПАТ «Укрзалізниця» як суміжний користувач не погодила ані проект відведення земельної ділянки, ані акт встановлення й узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та в жодному випадку не погодила вилучення земельної ділянки.
		На думку позивача, відповідачі самовільно, без будь-яких правових підстав розмістили об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушили право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту. 
		Право залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, зокрема і на самовільно зайняту відповідачами, виникло до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не було припинене, оскільки землі транспорту відповідно до законодавства вважалися землями спеціального призначення.
		Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у подібних правовідносинах, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
		Звернення залізниці з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення в державну власність землі, яка вибула з її власності незаконно, тому ПАТ «Укрзалізниця» просило суд визнати незаконним та скасувати рішення 26 сесії IVдемократичного скликання від 24 серпня 2014 року № 13 Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області; скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		15 липня 2019 року рішенням Жовківського районного суду Львівської області в задоволенні позову відмолено. 
		Рішення мотивоване відсутністю в ПАТ «Укрзалізниця» належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою, а План границ полосы отвода линии Рудно - Подборцы Львовской железной дороги, на який посилається позивач, не є правовстановчим документом на земельну ділянку. 
		На час прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив його відповідно до чинного на той час земельного законодавства.
		Порушень законодавства сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено.
		09 лютого 2021 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.
		Постанова мотивована тим, що на час прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала в користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Нестерівської районної ради депутатів трудящих. Право користування чи розпорядження частиною спірної земельної ділянки позивач підтвердив належними та достатніми доказами. 
		Частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, тому сільська рада не мала законних підстав щодо розпорядження землями такої категорії. Отже, наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.
		Проте з огляду на заяву представника відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог у позові слід відмовити. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У травні 2021 року ПАТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця»мотивувало тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення та застосування терміна «позовна давність» та відповідні висновки щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, відповідно до яких для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
		ПАТ «Укрзалізниця» довідалося про порушення свого права під час обстеження земель 16 лютого 2016 року, про що склало відповідний акт. Позовну заяву подало до суду 27 липня 2018 року в межах строку позовної давності. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), відповідно до якого позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. 
		Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
		21 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цивільній справі.
		23 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
		14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду, з метою захисту своїх порушених прав ПАТ «Укрзалізниця», серед іншого, просило визнати незаконним та скасувати рішення 26 сесії IV демократичного скликання від 24 серпня 2014 року № 13 Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0454 га.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що позовні вимоги ПАТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку не свідчать про ефективність обраного позивачем способу захисту цивільних прав.
		Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 14 квітня 2021 року у справах № 450/2352/18, № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 444/2315/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 444/2593/18, від 18 травня 2022 року у справі № 444/2300/18 за позовами ПАТ «Укрзалізниця» до власників земельних ділянок про, зокрема, визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування. Суд вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення в його володіння або користування спірної земельної ділянки. 
		Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 14 червня 2022 року у справі № 903/1173/15 за позовом ПАТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» до Володимир-Волинської міської ради, власників земельних ділянок про визнання незаконними рішення і розпорядження, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку погодився з висновком господарських судів попередніх інстанцій, які, задовольняючи позовні вимоги, керувалися тим, що у Володимир-Волинської міської ради не було повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому й не було права на її відчуження за оспорюваними договорами купівлі-продажу. 
		Суди констатували наявність підстав для визнання недійсними рішення та розпорядження міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку. Крім того, оскільки позивач спочатку звернувся до суду в межах позовної давності, а справа № 154/2369/13а2а/154/45/13 розглядалася більше чотирьох років, за наслідком чого провадження було закрито у зв`язку з порушенням правил підвідомчості спору, тобто порушене право позивача не було захищене судом, а в подальшому позивач звернувся до суду в порядку господарського судочинства за захистом свого порушеного права, суди зробили висновок про те, що причини пропуску строку позовної давності позивачем є поважними, а порушене право необхідно захистити.
		На підставі наведеного Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року у справі № 903/1173/15, адже вважає, щов задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрзалізниця» слід відмовити саме у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
		Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
		Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. 
		Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. 
		Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
		Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. 
		Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
		При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
		Тобто в кожній конкретній справі суди зобов`язані вирішити питання про обрання ефективного способу захисту серед тих, що відповідають характеру спірних цивільних відносин між сторонами та фактичним обставинами справи.Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду.
		З урахуванням наведеного для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміють під подібністю правовідносин.
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц(провадження № 14-27цс21).
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначала, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
		Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 903/1173/15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, з яких виникли спори в цих справах, не є подібними.
		У справі, що переглядається, спір виник з приводу того, що, на думку позивача, на земельній ділянці смуги відведення залізниці розташований об`єкт нерухомого майна - розвалена дерев`яна будівля, на яку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав зареєстрували своє право власності, чим порушили право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту. 
		Свої вимоги ПАТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало Планом смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 1962 року, згідно з яким під об`єктами залізничного транспорту знаходиться земельна ділянка (смуга відведення) від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км + 100 м до 17 км + 200 м, і зазначало, що деревна розвалена будівля знаходиться на відстані 12 м від осі головної колії при ширині смуги відведення залізниці 25 м.
		У позовних вимогах ПАТ «Укрзалізниця» просила: 1) визнати незаконним та скасувати рішення сільської ради; 2) скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку.
		Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у відзиві на позовну заяву представник відповідачів заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, тому в позові слід відмовити відповідно до вимог статей 257, 261, 267 ЦК України. 
		Суд констатував, що на підставі Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VІ), який набрав чинності 15 січня 2012 року, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
		Однак відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
		Оскільки Закон № 4176-VІ набрав чинності 15 січня 2012 року, то строк звернення до суду згідно з розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положеннями» закінчився 15 січня 2015 року, а позивач звернувся до суду із цим позовом у серпні 2018 року, в якому просив скасувати рішення органу місцевого самоврядування за 2014 рік, тобто пропустив строк давності і заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин, які б можна було визнати поважними, не подав.
		У справі не досліджувалося питання ефективного способу захисту порушеного права позивача, оскільки позов заявлено поза межами строку давності і саме з цих підстав позивачу відмовлено в позові. Особа, яка подала касаційну скаргу у доводах не зазначила про неналежно обраний спосіб захисту.
		Натомість у справі № 903/1173/15, що перебувала на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, позовні вимоги обґрунтовано тим, що на спірній земельній ділянці розташовані станційні колії № 21, 22, 23, які є власністю позивача і перебувають на його балансі. Наявність колій у межах станції Володимир-Волинський Львівської залізниці підтверджена копією технічно-розпорядчого акта. Малодіяльні колії № 22, 23 на станції Володимир-Волинський використовуються як екіпірувальні та для відстою спеціального самохідного рухомого складу, що підтверджено доказами у справі. Проте земельна ділянка під облаштуванням смуги відведення була продана з аукціону і передана у власність Акціонерного товариства «Володимир-Волинська будмонтажмеханізація» (далі - АТ «Володимир-Волинська будмонтажмеханізація»), яка в подальшому продана Товариству з обмеженою відповідальністю «Гербор-холдінг» (далі - ТОВ «Гербор-холдінг»). 
		У позові ПАТ «Укрзалізниця» просила визнати: 1) незаконним рішення міської ради; 2) незаконним розпорядження міськради про затвердження результатів аукціону; 3) недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки; 4) недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
		Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову з тих підстав, що у Володимир-Волинської міської ради були відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому і було відсутнє право на її відчуження АТ «Володимир-Волинська будмонтажмеханізація», а в останньої - право на відчуження ТОВ «Гербор-холдінг» за оспорюваними договорами купівлі-продажу. Отже, суди констатували наявність підстав для визнання недійсними рішення, розпорядження, договорів купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ТОВ «Гербор-холдінг» згідно з вимогами статей 202, 203, 215 ЦК України. І не вирішували питання про застосування строку давності.
		Отже, правовідносини у вказаних справахне є подібними і в цьому випадку Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку (його уточнення) щодо обрання позивачем ефективного способу захисту порушеного права.
		У вказаній справі згідно з доводами касаційної скарги суд касаційної інстанції має перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій строку давності, а не належності способу захисту, обраного позивачем, який і подав касаційну скаргу. Тобто дотриматися вимог частини першої статті 400 ЦПК України, згідно з якою, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік
		Судді:                                    В. В. Британчук                                       Л. М. Лобойко
		І. В. Григор`єва                                         К. М. Пільков
		М. І. Гриців                                               О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                             І. В. Ткач
		Ж. М. Єленіна                                           О. С. Ткачук
		І. В. Желєзний                                         В. Ю. Уркевич
		О. С. Золотніков                                      Т. А. Чумаченко
		Л. Й. Катеринчук                                     С. П. Штелик
		Г. Р. Крет

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...