Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/55/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2023. Зареєстровано: 21.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2023.
Дата набрання законної сили: 20.02.2023
Номер судового провадження: К/990/14516/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 822/55/17
		адміністративне провадження № К/990/14516/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Єресько Л.О.,
		суддів: Білак М.В.,  Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 822/55/17
		за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами по адміністративній справі № 822/55/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України про стягнення одноразової грошової допомоги,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, ухвалену колегією судів у складі: головуючого-судді Тарновецького І.І., суддів Божук Д.А., Гнап Д.Д.
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2022 року, ухвалену колегією судів у складі: головуючого-судді Граб Л.С., суддів: Білої Л.М., Курка О.П.,
		 
		Суть спору
		1.  ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області (далі - відповідач 1, Апеляційний суд), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСА України), в якому просив: 
		1.1. визнати протиправною відмову Апеляційного суду у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI); 
		1.2. стягнути з Апеляційного суду одноразову вихідну допомогу у зв`язку з виходом у відставку у розмірі 255 200,00 грн; 
		1.3. зобов`язати ДСА України виділити Апеляційному суду кошти, належні до виплати судді одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 05.01.1993 по 11.02.2003 працював суддею Кам`янець-Подільського міського суду, з 12.02.2003 року по 16.09.2016 - суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Верховною Радою України 08.09.2016 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Позивач зазначає, що 16.09.2016 наказом голови Апеляційного суду № 17/05-03 позивача відраховано зі штату суду, але при цьому не було виплачено одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, право на яку він набув на підставі статті 136 Закону №2453-VI.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, та постановою Верховного Суду у складі колегія суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі № 822/55/17.
		3.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки на час прийняття Верховною Радою України 08.09.2016 постанови про звільнення позивача у відставку законодавством не було передбачено суб`єктивного права судді у відставці на отримання вихідної допомоги, як і не визначено підстав, порядку реалізації та обов`язку відповідача щодо нарахування вихідної допомоги, позаяк норма частини першої статті 136 виключена із тіла Закону № 2453-VI Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» (набрав чинності 01.04.2014), який на той час не визнавався неконституційним.
		4. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення у справі №822/55/17 за виключними обставинами, де просив:
		- скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017, залишену без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 та постановою Верховного Суду від 23.01.2019, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів про стягнення вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку за виключними обставинами;
		- ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та стягнути з Хмельницького апеляційного адміністративного суду 255200,00 грн одноразову вихідну допомогу у зв`язку з виходом у відставку за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання судів на користь суддів та працівників апаратів судів», передбаченої статтею 136 Закону №2453-VІ.
		5. В обґрунтування цієї заяви позивач указує, що Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким було виключено положення статті 136 Закону №2453-VІ, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). 
		5.1. Як зазначає позивач, при вирішенні його позовних вимог у справі № 822/55/17 суди застосовували положення Закону № 1166-VII, яким було внесено зміни до Закону № 2453-VІ про виключення статті 136 цього Закону, а тому враховуючи приписи пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить його заяву задовольнити.
		6. Ухвалою Хмельницького окружного адміністравного суду від 08.12.2021, залишеною постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2022 без змін, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017 у справі № 822/55/17.
		7. Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність Рішення Конституційного Суду України № 2-р(11)2019 від 15.04.2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції стаття 136 Закону № 2453-VI, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена Законом № 1166-VII та не підлягала застосуванню.
		7.1. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені за подібних правовідносин у постановах від 23.01.2019 у справах № 820/2462/17 та № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17, від 30.04.2020 у справі № 826/15692/16.
		7.2. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, також виходив з того, що за змістом указаної норми встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконано. Водночас рішення у справі № 822/55/17 не може вважатися невиконаним у розумінні положень приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки вказаним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено і таке рішення не передбачає примусового виконання.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції
		8. До Верховного Суду 13.06.2022 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивач просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.12.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2022 у справі №822/55/17, та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017 у справі № 822/55/17.
		9. В обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник зауважує, що відмовляючи у задоволенні його заяви про перегляд судових рішень у справі № 822/55/17 за виключними обставинами суди у його ситуації:
		9.1. висловили позицію щодо порядку застосування в часі правових позицій Конституційного Суду України, яка є відмінною від тієї, яку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 03.06.2022 у справі № 340/5086/20 і від 21.04.2021 у справі № 640/7102/20;
		9.2. застосували припис статті 361 КАС України діаметрально протилежно тому, як застосований аналогічний припис статті 424 ЦПК у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 545/1151/16-ц. 
		10. У контексті наведеного скаржник наголошує, що питання, поставлене у його касаційній скарзі, становить суспільний інтерес і стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки, на його переконання, існує неоднаковий підхід Верховного Суду у справах про застосування в часі позицій Конституційного Суду України, що демонструє довготривалу невизначеність у питанні про дію в часі рішень Конституційного Суду України. Причиною цьому, на думку скаржника, є той факт, що з цього питання ніколи не висловлювався сам Конституційний Суд України. 
		11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.05.2022 відкрито касаційне провадження № К/990/14516/22 за цією касаційною скаргою.
		12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27.01.2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 345 КАС України. 
		Позиція інших учасників справи
		13. Від ДСА України 08.07.2022 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач 2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		13.1. Відповідач 2 вказує, що за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дня ухвалення рішення.
		13.2. На думку ДСА України Рішення Конституційного Суду України № 2-р(11)2019 від 15.04.2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить таких положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
		14. Від Хмельницького апеляційного суду 08.07.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу. де відповідач 1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		14.1. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, відповідач 1 зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон № 2453-VI у редакції від 01.04.2014, в якому відповідно до Закону № 1166-VII виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
		14.2. Звертає увагу, що відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №2- р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу її Закону № 1166- VII, яким було виключено статтю 136 Закону № 2453-VI, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 15.04.2020.
		14.3. Отже, на переконання відповідача 1, наявність вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, оскільки, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття судових рішень положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
		14.4. Відповідач 1 наголошує, що судовим рішенням у справі № 822/55/17, про перегляд якого за виключними обставинами просить ОСОБА_1 , у задоволенні позову відмовлено, а відтак таке рішення не може уважатися невиконаним у розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.
		14.5. Хмельницький апеляційний суд уважає безпідставним посилання заявника на справу № 545/1151/16-ц, оскільки Верховний Суд скасував свою постанову у цій справі з урахуванням висновків, зроблених в рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 №6-р(ІІ)/2019 щодо незастосування Судом норми права (частина третя статті 40 КЗпП України), яка діяла під час виникнення спірних правовідносин. Отже, на думку відповідача 1, відсутні підстави вважати, що Суд у цій справі застосував «у зворотному порядку» правові позиції Конституційного Суду України.
		Позиція Верховного Суду
		Нормативне регулювання. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
		16. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017, залишеної без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 та постановою Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/55/17, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача у виплаті йому одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI, стягнення з відповідача такої одноразової вихідної допомоги у розмірі 255 200,00 грн та зобов`язання ДСА України виділити відповідачу кошти, належні до виплати судді у вигляді одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.
		17. Відмовляючи позивачу у позові суди виходили з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі статті 136 Закону № 2453-VI, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 (далі - Закон № 1166-VII), із Закону № 2453-VI виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалося право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 
		18. Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII. 
		19. Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд констатував, що до внесення змін Законом № 1166-VII частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
		20. Виходячи із системного аналізу положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, а також пояснювальної записки до проєкту Закону України про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (реєстр. № 4576) Конституційний Суд уважав наявними підстави стверджувати, що законодавець оспорюваним положенням Закону № 1166-VII тимчасово змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та забезпечення соціальної підтримки усіх громадян виходячи з фінансових можливостей держави.
		21. Конституційний Суд України при розгляді справи № 2-р/2020 наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою вихідна допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.
		22. Наведене надало Конституційному Суду України підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII не суперечать вимогам статті 21, частини третьої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 126 Конституції України.
		23. При цьому, право судді на вихідну допомогу при виході у відставку, яке і було скасоване вказаним положенням, Конституційний Суд України не відніс ані до конституційних гарантій незалежності суддів, ані до передбачених Конституцією України соціальних прав громадян чи їх інших конституційних прав, визначивши суть правової проблеми у тому, що розмір вихідної допомоги судді, який має право на відставку і виходить у відставку, на відміну від розміру грошової винагороди судді та розміру його довічного утримання, не гарантується на конституційному рівні. Тому, за висновком Суду, розсуд законодавця щодо регулювання розміру такої допомоги ширший, ніж стосовно вказаних базових гарантій незалежності судді, рівень яких не може знижуватися взагалі.
		24. Поряд із цим Конституційний Суд наголосив, що у контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності. Конституційний Суд України у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 підкреслив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
		25. Конституційний Суд України виходив з того, що зміни в юридичному регулюванні мають бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. Суд указав, що за певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.
		26. Застосовуючи цей підхід у справі № 2-р/2020 Конституційний Суд України зважив на те, що Закон № 1166-VII був ухвалений парламентом 27.03.2014 та опублікований 31.03.2014 в газеті «Голос України», що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166-VII, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166-VII, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII набрав чинності з 01.04.2014, тобто з наступного дня після його опублікування.
		27. Тож, оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то, за висновком Конституційного Суду України, зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453-VІ) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду. Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII.
		28. На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, з 31.03 по 01.04.2014 (1 день) є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 01.04.2014 вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.
		29. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166-VII та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166-VII мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014 ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом №1166-VII.
		30. На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.
		31. У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визначено, що положення вищевказаного підпункту втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.
		32. Частиною другою статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		33. Зі змісту статті 152 Конституції України слідує, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями). 
		34. Відповідно до частини першої статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
		35. У Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд не робив висновків, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII означає поновлення дії статті 136 у тілі Закону № 2453-VI. Це Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Судом порядку його виконання.
		36. Водночас за позицією Конституційного Суду додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000).
		37. За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
		38. За загальним правилом чинність закону (його окремих положень) припиняється в цілому або в окремій частині: а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону (про внесення змін до закону, вилучення положень закону тощо); б) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень.
		39. Норма закону, яка була вилучена іншим законом (внаслідок чого втратила свою чинність), що пізніше був предметом конституційного контролю, за результатами якого Конституційним Судом України прийняте рішення про визнання неконституційними положень закону, якими ця норма вилучена, не підлягає автоматичному поновленню, оскільки це суперечило б принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України). 
		40. Відповідно до цього принципу повноваженнями на прийняття змін в законодавство чи заповнення прогалин внаслідок визнання законів чи інших нормативних актів неконституційними наділений парламент, як єдиний орган законодавчої гілки влади.
		41. Згідно з частиною першою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
		42. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
		43. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
		44. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
		45. Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, то дія цього підпункту втратила чинність 15.04.2020. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.
		46. За таких обставин Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
		47. Сталою та послідовною є позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України, якої дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17 та інш., а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, і колегія суддів не бачить підстав для відступу від них.
		48. Не знайшли свого підтвердження в ході касаційного оскарження доводи ОСОБА_1 про відмінний підхід Суду у цій справі у питанні застосування в часі юридичних позицій Конституційного Суду України від того, який застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 03.06.2022 у справі № 340/5086/20 і від 21.04.2021 у справі № 640/7102/20.
		49. Так, у справі № 340/5086/20, де предметом перегляду суду касаційної інстанції були рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені по суті позовних вимог, надавалася оцінка застосуванню положень пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, Верховний Суд зазначив, що постановляючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції у справі № 340/5086/20 діяв на підставі частини четвертої статті 7 КАС України, і така його позиція знайшла підтримку в юридичній позиції Конституційного Суду України, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
		50. Щодо справи № 640/7102/20, то суд касаційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови від 20.08.2020 частина перша статті 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-III була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 № 6-р(II)/2020 у справі № 3-318/2018(4301/18, 1349/19). Однак суд апеляційної інстанції цього Рішення не врахував, що призвело до застосування ним норми матеріального права, яка втратила чинність у зв`язку з визнанням її неконституційною. 
		51. Тож у справах № 340/5086/20 та № 640/7102/20 Верховний Суд не досліджував питання правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а судові рішення у вказаних справах не були предметом перегляду за виключними обставинами на підставі вказаної норми.
		52. Питання щодо наявності у особи, якій відмовили у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, чи відсутності такої тільки у зв`язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню було вирішено об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
		53. За наслідками розгляду справи № 808/1628/18 об`єднана палата, аналізуючи зміст пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, дійшла висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. 
		54. Суд звернув увагу, що словосполучення «ще не виконане», вжите у вказаній нормі, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння. Наведена процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це обумовлено процесуальним законодавством.
		55. Виходячи з того, що згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019, у зв`язку з яким виникло спірне питання про перегляд судових рішень у справі № 808/1628/18, якими позивачу відмовлено у позові, за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, прямо встановлено, що положення закону, яке було предметом конституційного контролю у цій справі (словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII), визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що наявність цього Рішення не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, у зв`язку із застосуванням на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції вказаної норми, положення якої були чинними та підлягали застосуванню.
		56. Підсумовуючи наведене з урахуванням того, що рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся позивач у справі №808/1628/18, у задоволенні позову відмовлено, то колегія суддів об`єднаної палати висновувала, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
		57. Реагуючи на доводи касаційної скарги в частині застосування у цій справі приписів статті 361 КАС України протилежно тому, як застосований аналогічний припис статті 424 ЦПК України у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 545/1151/16-ц, якою суд касаційної інстанції переглянув за виключними обставинами свою постанову від 03.10.2018 про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі, з огляду на Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(ІІ)/2019, колегія суддів виходить із такого.
		58. Вказане Рішення Конституційного Суду України прийняте у справі за конституційною скаргою фізичної особи, яка була позивачкою у справі №545/1151/16-ц, та яка скористалася своїм правом на підставі статті 151-1 Конституції України звернутися до суду конституційної юрисдикції із такою скаргою, оскільки вважала, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі суперечить Конституції України, а всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпані. 
		59. За наслідками розгляду цього конституційного подання Конституційний Суд України у Рішенні від 04.09.2019 у справі № 6-р(ІІ)2019 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України (які за висновками Верховного Суду, викладеними в остаточному рішенні у цій справі, не поширюються на спірні правовідносини) є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України, та визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).
		60. Поряд із цим у мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд України указав, що нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
		61. Частиною третьою статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, якщо суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.
		62. Відтак у цьому випадку Верховний Суд, надавши практичного значення наслідкам Рішення Конституційного Суду України за індивідуальною конституційною скаргою, як національного юридичного засобу захисту виключного характеру, для остаточного судового рішення у справі суб`єкта права на конституційну скаргу, переглянув свою постанову з підстав незастосування судом касаційної інстанції у справі № 545/1151/16-ц при вирішенні спірних правовідносин діючих на час їх виникнення положень частини третьої статті 40 КЗпП України, які за змістом Рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(ІІ)/2019 поширюють свою дію на усі трудові правовідносини.
		63. Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій не допустили відмінного розуміння та застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України від застосування у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 340/5086/20, № 640/7102/20 та № 545/1151/16-ц.
		64. Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про звернення до Пленуму Верховного Суду з питання внесення конституційного подання про офіційне тлумачення частини другої статті 152 Конституції України в контексті питання: «чи дозволяє частина друга статті 152 Конституції України застосування правових позицій, висловлюваних у рішеннях Конституційного Суду України, під час перегляду за виключними обставинами судових рішень, які були ухвалені і набрали статусу остаточних до ухвалення рішення Конституційним Судом України?», Верховний Суд виходить із такого.
		65. Як було зазначено Судом вище, у пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визначено, що положення вищевказаного підпункту втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення. При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд не робив висновків, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII означає поновлення дії статті 136 у тілі Закону № 2453-VI. Це Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Конституційним Судом порядку його виконання на реалізацію повноважень, наданих йому частиною другою статті 152 Конституції України та частиною першою статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України».
		66. Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 N 8-зп (справа № 3/690-97) роз`яснив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
		67. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 вказано, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини).
		68. Слід констатувати, що після того, як підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII виключено із Закону № 2453-VI статтю 136, Закон № 2453-VІ повністю викладено в новій редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIIІ. Ця редакція Закону № 2453-VІ не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, а стаття 136 має назву «Забезпечення житлових умов судді». Положення Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ не визнавалися неконституційними у зв`язку з відсутністю в ньому норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.
		69. Норма статті 136 Закону № 2453-VІ, яка була вилучена із тіла Закону № 2453-VІ підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, що в подальшому був визнаний неконституційним, автоматично не відновлює свою чинність, внаслідок чого не створює законодавчої підстави для визначення права суддів, статус та положення яких визначаються Законом № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ, на вихідну допомогу та її розмір.
		70. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 вказано, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини).
		71. Слід констатувати, що після того, як підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII виключено із Закону № 2453-VI статтю 136, Закон № 2453-VІ повністю викладено в новій редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIIІ. Ця редакція Закону № 2453-VІ не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, а стаття 136 має назву «Забезпечення житлових умов судді». Положення Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ не визнавалися неконституційними у зв`язку з відсутністю в ньому норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.
		72. Норми статті 136 Закону № 2453-VІ, яка була вилучена із тіла Закону № 2453-VІ підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, що в подальшому був визнаний неконституційним, автоматично не відновлюють свою чинність, внаслідок чого не створюють законодавчої підстави для визначення права суддів, статус та положення яких визначаються Законом № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ, на вихідну допомогу та її розмір.
		73. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону №1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
		74. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, визначених статтею 328 КАС України.
		74. Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем. 
		75. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		76. Правовий висновок Верховного Суду щодо наявності у особи, якій відмовили у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, чи відсутності такої тільки у зв`язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню, викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18. 
		77. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звернення до Пленуму Верховного Суду з питання внесення конституційного подання про офіційне тлумачення частини другої статті 152 Конституції України.
		78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		79. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		80. Отже, оскільки при ухваленні судового рішення суди першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		81. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення до Пленуму Верховного Суду.
		2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		3. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько  М.В. Білак  В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...