Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/1202/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 61-7951ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                 
		 
		 
		08 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 334/1202/20
		провадження № 61-7951св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		 
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),           Стрільчука В. А.,             
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду                                     м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року в складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до               ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
		 
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 27 серпня 2011 року по                                     16 листопада 2018 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому  у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Після розірвання шлюбу відповідачка поводиться агресивно та дуже емоційна в питаннях спільного виховання дитини, постійно наполягає на своєму виключному праві виховання дитини, аргументуючи це тільки тим, що вона мати дитини, чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, постійно змінює місце проживання дитини.
		 
		У зв`язку з такою поведінкою відповідачки він не бачився з дитиною з середини серпня 2018 року по березень 2019 року та з середини травня 2019 року по теперішній час. У вказані періоди він неодноразово звертався до органів Національної поліції України з метою встановлення місця проживання відповідачки з його сином. Також для встановлення закладів освіти, в яких може навчатися його син, він звертався до Департаментів науки і освіти у Харківській, Запорізькій, Дніпровській та Київській областях, проте, як убачається з наданих відповідей, його син у навчальних закладах вказаних регіонів не значиться. Крім того, звертався до Державної прикордонної служби України, яка надала відповідь, що у період з                        13 лютого 2015 року по 12 лютого 2020 року перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено.
		 
		Звертає увагу, що заборгованості з виплати аліментів не має.
		 
		Враховуючи наведене, позивач, посилаючись на те, що відповідачка приховує місце проживання їхнього спільного сина, чинить йому перешкоди у спілкуванні з ним, просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити йому спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином таким чином:
		 
		- побачення з дитиною, в тому числі без участі та супроводу матері, він може забирати дитину в п`ятницю ввечері або в суботу вранці напередодні та залишатися з дитиною протягом двох вихідних днів підряд (субота, неділя) не рідше одного разу на два тижні, в тому числі з ночівлею за адресою його фактичного проживання в місті Києві та за адресою його реєстрації в місті Запоріжжя;
		 
		- неперервне проживання з дитиною протягом одного тижня на місяць за адресою його місця проживання та реєстрації в містах Києва та Запоріжжя. В цей час включається побачення з дитиною на вихідних, про що зазначено в попередньому пункті;
		 
		- відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду в межах України до курортних зон;
		 
		- відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом одного тижня відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі:
		 
		- побачення з дитиною кожного офіційно встановленого святкового дня (01 січня - Новий рік; 07 січня - Різдво Христове; 08 березня - Міжнародний жіночий день; Великдень;  01 травня - День праці; 09 травня - День Перемоги; 16 червня - Трійця: 28 червня - День Конституції  України: 24 серпня - День Незалежності України:            14 жовтня - День захисника України; 25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) та День народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3;
		 
		- визначення разом з відповідачкою навчального закладу (дошкільний, шкільний, вищий) та заклади позашкільної освіти, гуртки, секції, у яких буде навчатися/які буде відвідувати дитина;
		 
		- необмежене спілкування з дитиною засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram. Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp т.д.);
		 
		При цьому, враховуючи схильність відповідачки до шантажу і тактики переховування дитини, місцем зустрічі з дитиною визначити місце офіційної реєстрації дитини: АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня                       2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом побачень та спілкування з дитиною:
		- кожну першу та третю суботи місяця з 14.00 год до 19.00 год;
		- кожну першу і третю неділі місяця з 10.00 год до 15.00 год (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина;
		- у святкові дні кожного року: 1 січня - Новий рік - з 10:00 до 12:00 год; 7 січня - Різдво Христове - з 10:00 до 12:00 год; Святкування Великодня - з 10:00 до                      12:00 год; 1 травня - День праці - з 10:00 до 12:00 год; 9 травня - День Перемоги - з 10:00 до 12:00 год; 14 жовтня - День захисника України - з 10:00 до 12:00 год;                          25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) - з 10:00 до 12:00 год; ІНФОРМАЦІЯ_3 - День народження дитини - з 10:00 до 14:00 год.
		 
		Встановлено позивачу спільний відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом перших трьох днів відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі, відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду до місця відпочинку в межах України.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 не обмежувати спілкування ОСОБА_1 з    дитиною - ОСОБА_3 засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram, Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що батько має право на безпосередню участь у житті і вихованні дитини та на зустрічі з дитиною без присутності матері. 
		 
		Встановлюючи спосіб участі   ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , суди виходили з того, що такий спосіб участі батька буде ефективним з огляду на дотримання рівності прав батьків та дитини. 
		 
		ОСОБА_1 , як батько дитини, піклується про сина, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, позитивно характеризується, є матеріально забезпеченою людиною, має постійне місце роботи та належні житлові умови.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення можливості зустрічі батька з сином та ночівлі останнього у містах Київ та Запоріжжя, а також щодо безперервного проживання позивача з дитиною протягом одного тижня на місяць за адресою проживання та реєстрації позивача в містах Київ та Запоріжжя, суди виходили з відсутності відомостей щодо фактичного місця проживання дитини, а далекі відстані між містами можуть бути обтяжливим та виснажливим для дитини, негативно вплинути на його навчальний процес.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		14 серпня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду                               м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення, встановивши порядок участі батька у вихованні сина у спосіб, визначений у позовній заяві.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19 та від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18.
		 
		Зазначає, що судами встановлено такий порядок спілкування батька з дитиною, який у реальному житті не може виконуватися, фактично зводить нанівець будь-яку участь батька у вихованні сина, є суто формальним, спрямованим на умовний захист інтересів дитини та батька. Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визначити спосіб участі у вихованні дитини таким чином, щоб він міг забирати дитину в п`ятницю ввечері або в суботу зранку та залишатися з дитиною протягом двох вихідних днів (субота та неділя). Ці вимоги пов`язані з проживанням батька та сина у різних населених пунктах та постійною зміною відповідачкою місця свого проживання і проживання дитини.
		 
		Встановлений графік участі батька у вихованні дитини порушує рівність батьків щодо дитини, часів спілкування недостатньо щоб налагодити контакт між батьком і дитиною. Крім того, судами не врахований  принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, адже за умови такого  графіку побачень, дитина практично не може проводити часу разом із батьком. 
		 
		Отже, ухваленими судовими рішеннями спір між сторонами не вирішений, а головна мета цивільного судочинства не досягнута. 
		 
		Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
		 
		Провадження в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Установлено, що 27 серпня 2011 року між сторонами зареєстровано шлюб.                     ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_3 . 
		 
		Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада                  2018 року шлюб між сторонами розірвано.
		 
		ОСОБА_1 на обліку нарколога, психіатра не перебуває, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно.
		 
		Згідно з відповіддю Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя від 23 грудня 2019 року, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів. 
		 
		Встановлено, що ОСОБА_1 звертався до служб у справах дітей щодо порушення його батьківських прав з боку відповідачки та встановлення графіку спілкування з дитиною протягом 2019 року, що підтверджується відповідними заявами та скаргами (том 1, а.с. 81-91, 106).
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року витребувано з органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради висновок про наявність перешкод у спілкуванні батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 та визначення способу їх усунення.
		Згідно з відповіддю служби у справах дітей Запорізької міської ради від 10 лютого                    2021 року № 08-06/157 вказана ухвала суду першої інстанції залишена без виконання, оскільки відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ознаки проживання дитини в квартирі відсутні. 
		Фактичне місце проживання дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стороною відповідачки повідомлено суду не було, що фактично унеможливило виготовлення висновку щодо розв`язання спору.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Судові рішення у справі, яка переглядається, оскаржені лише в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3 . В іншій частині судові не оскаржуються, а тому не переглядаються Верховним Судом.
		 
		За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року                                 № 789-XII, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		 
		Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1, 3 статті 9 Конвенції).
		 
		Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		 
		Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. 
		 
		Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
		 
		У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
		 
		Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
		 
		За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		 
		Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
		 
		Згідно із статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		 
		Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
		 
		Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
		 
		Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
		 
		Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
		 
		Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. 
		 
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).
		 
		Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		 
		Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
		 
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року). 
		 
		Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
		 
		У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		 
		У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей. 
		 
		Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
		 
		Вирішуючи питання про встановлення способу участі у виховання для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
		 
		Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
		 
		Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		 
		У справі, що переглядається, з урахуванням того, що місце проживання відповідачки та дитини достеменно не встановлено, висновок органу опіки та піклування в цій справі складений не був.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визначити йому спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином таким чином, щоб він міг:
		- без участі та супроводу матері забирати сина в п`ятницю ввечері або в суботу вранці напередодні та залишатися з ним протягом двох вихідних днів підряд (субота, неділя) не рідше одного разу на два тижні, в тому числі з ночівлею;
		- протягом одного тижня на місяць (безперервно) проживати з дитиною. В цей час включається побачення з дитиною на вихідних, про що зазначено в попередньому пункті;
		- відпочивати з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду в межах України до курортних зон;
		- відпочивати з дитиною під час канікул весняних та осінніх канікул протягом одного тижня відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі;
		- зустрічатися з дитиною кожний офіційно встановлений святковий день (01 січня - Новий рік; 07 січня - Різдво Христове; 08 березня - Міжнародний жіночий день; Великдень;  01 травня - День праці; 09 травня - День Перемоги; 16 червня - Трійця; 28 червня - День Конституції  України; 24 серпня - День Незалежності України;                  14 жовтня - День захисника України; 25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) та День народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3;
		- визначати разом з відповідачкою навчальний заклад (дошкільний, шкільний, вищий) та заклади позашкільної освіти, гуртки, секції, у яких буде навчатися/які буде відвідувати дитина;
		- необмежено спілкуватися з дитиною засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram. Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp т.д.);
		 
		Враховуючи схильність відповідачки до шантажу і переховування дитини, місцем зустрічі з сином позивач просив визначити місце офіційної реєстрації дитини: АДРЕСА_1 .
		 
		Такі позовні вимоги обґрунтовані тим, що батько і син проживають у різних населених пунктах, відповідачка чинить позивачу перешкоди у спілкуванні сином та постійно змінює місця проживання їхньої спільної дитини.
		 
		У запереченні на позов, поданому до суду першої інстанції, ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, посилаючись на те, що під час карантину та запровадження в державі надзвичайної ситуації щодо COVID-19 неможливо забезпечити звичний режим життя дитини та її зустрічей з батьком, який проживає окремо в місті Києві, яке як і місто Запоріжжя віднесено до червоної зони епідеміологічної безпеки.
		 
		Установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з сином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахувавши права та бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, недосягнення між батьками згоди щодо порядку участі у вихованні дитини, дійшов висновку про доцільність встановити позивачу конкретний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином без присутності матері.
		 
		Частково задовольняючи заявлені позивачем вимоги  та визначаючи батькові спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином                         ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом побачень та спілкування з дитиною:
		- кожну першу та третю суботи місяця з 14.00 год до 19.00 год;
		- кожну першу і третю неділі місяця з 10.00 год до 15.00 год (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина;
		- у святкові дні кожного року: 1 січня - Новий рік - з 10:00 до 12:00 год; 7 січня - Різдво Христове - з 10:00 до 12:00 год; Святкування Великодня - з 10:00 до                     12:00 год; 1 травня - День праці - з 10:00 до 12:00 год; 9 травня - День Перемоги - з 10:00 до 12:00 год; 14 жовтня - День захисника України - з 10:00 до 12:00 год;                     25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) - з 10:00 до 12:00 год; ІНФОРМАЦІЯ_3 - День народження дитини - з 10:00 до 14:00 год., а також встановлюючи позивачу спільний відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом перших трьох днів відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі, відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду до місця відпочинку в межах України, суди виходили з того, що такий спосіб участі батька буде ефективним з огляду на дотримання рівності прав батьків та дитини.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення можливості зустрічі батька з сином та ночівлі останнього у містах Київ та Запоріжжя, а також щодо безперервного проживання позивача з дитиною протягом одного тижня на місяць за адресою проживання та реєстрації позивача в містах Київ та Запоріжжя, суди виходили з відсутності відомостей щодо фактичного місця проживання дитини, а далекі відстані між містами можуть бути обтяжливим та виснажливим для дитини, негативно вплинути на його навчальний процес.
		 
		Верховний Суд наголошує на тому, що основним завданням суду є здійснення своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. 
		 
		Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що визначений судами позивачу спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановлений графік побачень у вихідні дні є несправедливим, порушує принцип рівності прав батьків, згідно з визначеним графіком спілкування батька з дитиною є обмеженим, а часів спілкування недостатньо, щоб налагодити необхідний контакт з дитиною, яка з батьком не проживає.
		 
		Оскільки батько та мати мають рівні права та обов'язки, то колегія суддів Верховного Суду, виходячи з принципу рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання батька проводити більше часу разом із сином, з урахуванням  інтересів дитини, для якої спілкування з батьком є необхідним для гармонійного розвитку, дійшла висновку про зміну судових рішень у частині визначення батькові способу його участі у вихованні сина та часу їхнього спілкування шляхом систематичних побачень, а саме: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год та повертає  його не пізніше 15.00 год наступного дня (у неділю) (з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина). Визначити місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини.
		 
		Щодо визначення судами способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином протягом одного тижня на місяць, у святкові дні та в період канікул, то колегія суддів погоджується з висновками судів у цій частині та вважає їх правильними, оскільки вони викладені з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, які, у свою чергу, переважають над інтересами батьків. 
		 
		При цьому колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням вікових змін сина, його розвитку та потреб, ставлення до батька позивач не позбавлений у майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні малолітнього сина, що буде відповідати, насамперед, якнайкращим інтересам дитини.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19 та від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18, які зводяться до рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні,  знайшли своє підтвердження під час перегляду справив касаційному порядку.
		 
		Крім того, у рішенні Європейського суд з прав людини від 22 вересня 2022 року у справі «Трєт`як проти України» (CASE OF TRYETYAK v. UKRAINE), заява № 10919/20, вказано на те, що розглянувши скарги, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження на національному рівні стосувалося спілкування заявника з його малолітньою дитиною, якій на момент подання позову було два з половиною роки, і тому за своїм характером провадження явно потребувало особливої ретельності та звернув увагу, що розгляд справ тривав близько п`яти років і двох місяців у судах трьох інстанцій і цей період слід вважати надто тривалим, враховуючи важливість предмету спору для заявника. У зв`язку із цим ЄСПЛ дійшов висновку, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У цій справі ЄСПЛ також вказав на відсутність в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами на тривалість провадження і констатував порушення статті 13 Конвенції.
		 
		З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і
		процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни  рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у частині визначення батькові способу його участі у вихованні сина та часу їхнього спілкування, а саме:  визначити ОСОБА_1 спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та час їхнього спілкування шляхом систематичних побачень, наступним чином: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год та повертає  його не пізніше 15.00 год наступного дня (у неділю) (з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу, який відвідує дитина). Визначити місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у частині визначення батькові способу його участі у вихованні сина та часу їхнього спілкування шляхом систематичних побаченьзмінити, виклавши її у такій редакції:
		 
		«Визначити ОСОБА_1 спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та час їхнього спілкування шляхом систематичних побачень наступним чином: батько забирає сина кожної першої та третьої суботи не пізніше 11.00 год та повертає  його не пізніше 15.00 год наступного дня (у неділю) (з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу, який відвідує дитина). Визначити місцем передачі сина батькові та повернення його матері - місце постійної (або тимчасової) реєстрації дитини».
		 
		У решті рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада               2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                 І. М. Фаловська     Судді:                                                                                            С. О. Карпенко                                                                                                             С. Ю. Мартєв                                                                                                                                                                                                                   В. В. Сердюк                                                                                                               В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...