Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-537/11 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2023.
Дата набрання законної сили: 15.02.2023
Номер судового провадження: 61-5415ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                      
		Іменем України                                 
		 
		15 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-537/11
		провадження № 61-5415св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Хопти С. Ф.,
		 
		учасники справи:
		заявник - відділ примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро),
		заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року у складі судді Ілюшик І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2021 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д. звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , в якому зареєстровані малолітні діти.
		Подання мотивовано тим, що у головного державного виконавця          Дрижирук О. О. перебуває на виконанні зведене виконавче провадження                 № 61641244 відносно боржника ОСОБА_2 , до складу якого входять два виконавчих провадження з примусового виконання виконавчого листа                   № 2-537/11, виданого 29 травня 2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 загальної (залишкової суми) у розмірі 397 547,06 грн та виконавчого листа             № 174/682/16-ц, виданого 25 квітня 2020 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 у розмірі 914 314,00 грн.
		В ході проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником обліковується нерухоме майно, а саме: 1/2 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
		За вказаною адресою зареєстрована родина з неповнолітніми дітьми. Стягувач ОСОБА_1 просив розпочати примусову реалізацію 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 без дозволу органу опіки та піклування. 15 січня 2015 року державний виконавець звернувся до служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради як органу опіки та піклування з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким мають малолітні діти, та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на примусову реалізацію 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2 та в якому зареєстровані малолітні. 
		Вважав, що листом від 02 лютого 2021 року № 0643/01-68/21-071, державному виконавцю фактично було відмовлено у наданні такого дозволу.
		На підставі вищевикладеного просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме: на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні діти.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області                       від 15 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, у задоволенні подання відмовлено.
		Враховуючи те, що чинним ЦПК України не передбачено можливості звернення державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані малолітні діти, суди дійшли висновку, що таке подання є необґрунтованим та таким, що не відповідає положенням чинного ЦПК України.
		При цьому судами зазначено, що отримання відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим.
		Суд апеляційної інстанції також вказав, що звертаючись до суду з подання в рамках виконавчого провадження № 61641244 старший державний виконавець Хоменко Д. підтвердив наявність повноважень щодо ведення вказаного виконавчого провадження. Матеріали справи не містять будь-яких письмових доручень начальника органу державної виконавчої служби про передачу вказаного виконавчого провадження Хоменку Д .
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Відповідно до розпорядження від 20 січня 2023 року № 83/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл вказаної касаційної скарги, справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.
		 
		Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити подання.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій суперечать висновкам, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 та у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-2661/10, від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19.
		Касаційна скарга мотивована тим, що неповнолітні діти, які зареєстровані в житловому будинку боржника ОСОБА_2 , були зареєстровані останнім після відкриття виконавчого провадження. 
		При цьому заявник вказує, що неповнолітні діти не є родичами           ОСОБА_2 , тому в нього відсутній обов`язок щодо їх утримання та забезпечення житлом, оскільки у дітей є батьки.
		Така реєстрація дітей зроблена боржником не з метою проживання їх в будинку, а з метою уникнення обов`язку виконати судове рішення по сплаті боргу.
		Крім того, судами не враховано, що реалізація нерухомого майна, право користування яким мають діти, здійснюється в тому числі на підставі судового рішення.
		Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу
		У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Д. Хоменка, у якому вказано, що оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити подання.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		На виконанні у головного державного виконавця Дрижирук О. О. перебуває зведене виконавче провадження № 61641244 відносно боржника                ОСОБА_2 , до складу якого входять два виконавчих провадження. При цьому із поданням до суду звернувся старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Хоменко Д. До подання додані засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження.
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини зазначеного майна. ОСОБА_3 також є власником 1/2 частини вказаного будинку.
		За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інші особи (т. 5,       а. с. 69-70 ).
		 
		З листа Служби у справах дітей від 02 лютого 2021 року № 0643/01-68/21-071 вбачається, що питання про надання для дозволу на примусову реалізацію житла, право користування яким мають неповнолітні діти, зазначена установа розглядає лише при особистому зверненні батьків дітей або осіб, що їх замінюють. Дозвіл оформлюється рішенням (т. 5, а. с. 75-76 ).
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		 
		Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.
		 
		ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
		Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
		 
		Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
		 
		ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви»                             від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		 
		З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у головного державного виконавця Дрижирук О. О. перебуває зведене виконавче провадження             № 61641244 відносно боржника ОСОБА_2 , до складу якого входять два виконавчих провадження.
		 
		Згідно виконавчого провадження № 52944903, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-537/11, виданого 29 травня 2015 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню загальна сума заборгованості за договором позики у розмірі 1 780 919,30 грн (залишок суми заборгованості, що підлягає стягненню на користь стягувача за відповідним виконавчим документом станом на 25 квітня 2017 року, становить 1 767 879,30 грн).
		 
		Відповідно до виконавчого провадження № 6128025, відкритого на підставі виконавчого листа 174/682/16-ц, виданого 25 квітня 2017 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 753 394,68 грн інфляційних втрат та 77 572,60 грн трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання по договору позики.
		 
		Звертаючись до суду із вказаним поданням, державний виконавець просив суд надати дозвіл на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , а саме 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані двоє дітей, які є малолітнью та неповнолітнью особами на теперішній час.
		 
		Перед зверненням до суду із вказаним поданням, начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулась до служби у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради із листом щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна.
		 
		На вказаний лист департаментом соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області надано відповідь, у якій вказано, що станом на 02 лютого 2021 року батьки або особи, які їх замінюють, малолітніх і неповнолітніх дітей, зареєстрованих за адресою:             АДРЕСА_1 до служби у справах дітей не звертались з приводу вчинення будь-яких правочинів стосовно майна, право користування яким мають малолітня і неповнолітня діти.
		Надаючи відповідь на лист виконавчої служби, департамент соціально-гуманітарної політки Вільногірської міської ради посилався на пункти 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
		 
		Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні подання, виходили із того, що чинним ЦПК України не передбачено можливості звернення державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані малолітні діти, тому суди дійшли висновку, що таке подання є необґрунтованим та таким, що не відповідає положенням чинного ЦПК України.
		При цьому судами зазначено, що отримання відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим.
		 
		Колегія судді не може погодитись із вказаними висновками з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
		Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
		 
		Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
		 
		Державний виконавець, серед іншого, обґрунтовував подання тим, що у боржника наявне таке майно: автомобіль марки «Acura MDX», 1/2 частина якого також належить ОСОБА_3 , який перебуває в заставі у ПАТ «Дельта Банк», та автомобіль ВАЗ, який перебуває в розшуку.
		За боржником зареєстровано нерухоме майно, а саме: 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , в якому відповідно до довідок № 862 та № 863 відділу реєстрації фізичних осіб виконавчого комітету Вільногірської міської ради зареєстровані ОСОБА_5 ,               ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
		 
		Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		 
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
		 
		Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
		 
		У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої  статті 37 Закону.
		 
		Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
		 
		Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19)                         від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження                         № 61-12151св19).
		 
		З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.
		 
		Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
		 
		Як вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які послався департамент соціально-гуманітарної політки Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, надаючи відповідь на лист начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.
		 
		Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
		 
		Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.
		 
		У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
		Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
		У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
		 
		Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні подання державного виконавця вищевказаного не врахували та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні подання державного виконавця на тій підставі, що чинне законодавство України не передбачає можливості звернення з ним.
		 
		Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
		 
		Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. 
		Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
		 
		З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.
		 
		Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
		 
		Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
		 
		Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
		 
		Суди наведеного не врахували та дійшли до помилкового висновку щодо неможливості звернення державного чи приватного виконавця із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.
		 
		Крім того, відмовляючи у задоволенні подання, суди попередніх інстанцій виходили із того, що державний виконавець Хоменко Д. не надав доказів на підтвердження його повноважень щодо ведення зведеного виконавчого провадження № 61641244.
		 
		Як вбачається з подання, воно подано старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Хоменком Д.
		 
		Разом з тим, як вказувалось вище, на виконанні у головного державного виконавця Дрижирук О. О. перебуває зведене виконавче провадження                   № 61641244 відносно боржника ОСОБА_2 , до складу якого входять два виконавчих провадження (№ 52944903, № 6128025).
		 
		Матеріалами справи встановлено, що постановою начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області         Ляшенком Ю. Ю. відкрито виконавче провадження № 52944903.
		 
		Постановою начальника Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ляшенка Ю. Ю. про передачу виконавчого провадження (№ 52944903) від 27 квітня 2017 року вказане виконавче провадження передано до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
		 
		Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Данилевською Т. М. винесено постанову про розшук майна боржника від 04 травня 2017 року          (№ 52944903).
		Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Данилевською Т. М. винесено постанову про арешт майна боржника від 15 травня 2017 року         (№ 52944903).
		Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Данилевською Т. М. винесено постанову про опис та арешт майна боржника від 06 червня        2017 року (№ 52944903).
		 
		Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Данилевською Т. М. винесено постанову про арешт коштів боржника від 22 червня 2017 року         (№ 52944903).
		 
		Постановою головного державного виконавця Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ткачовим В. В. відкрито виконавче провадження № 6128025.
		 
		Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дрижирук О.О. від 24 березня 2020 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження об`єднано виконавчі провадження № 52944903, № 6128025 у зведене виконавче провадження № 61641244.
		 
		Згідно з пунктом 1 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення), це Положення, розроблене відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», визначає механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження.
		 
		Пунктом 1 Розділу ІІІ Положення визначено, що автоматичний розподіл виконавчих документів в органі державної виконавчої служби здійснюється в день їх реєстрації на підставі інформації, внесеної до системи відповідальною особою органу державної виконавчої служби, або відразу після реєстрації системою виконавчих документів, виданих у формі електронних документів та пред`явлених в рамках інформаційної взаємодії.
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ Положення виконавчі документи розподіляються між державними виконавцями у довільному порядку із дотриманням черговості та з урахуванням встановленого коефіцієнта й кількості виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у державного виконавця, крім випадків, передбачених пунктами 6, 7 цього розділу.
		 
		У разі якщо у відділі відкрито виконавче провадження про стягнення з боржника коштів, виконавчі документи щодо цього боржника розподіляються системою на державного виконавця, у якого перебуває відкрите виконавче провадження.
		Постанови державних виконавців, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчими документами та за якими має бути відкрито виконавче провадження, розподіляються системою на державних виконавців, за якими обліковуються виконавчі провадження, у яких винесено відповідні постанови (пункт 9 Розділу ІІІ Положення).
		 
		Згідно з пунктом 10 Розділу ІІІ Положення у разі прийняття рішення про утворення виконавчої групи керівник органу державної виконавчої служби вносить до системи відомості про утворення виконавчої групи та її склад. Постанова про утворення виконавчої групи формується Системою автоматично.
		 
		Рішення про взаємозамінність державних виконавців приймає керівник органу державної виконавчої служби та вносить таку інформацію до системи (пункт 14 Розділу ІІІ Положення).
		 
		З наведеного вбачається, що вчинювати виконавчі дії в межах відповідного виконавчого провадження може лише державний виконавець, визначений автоматизованою системою виконавчого провадження.
		 
		Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що старший державний виконавець Хоменко Д. мав право вчиняти виконавчі дії у вищевказаних виконавчих провадженнях й, відповідно, звертатися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Вказане право належить лише виконавцю, який уповноважений на вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню, в межах якого необхідно реалізовувати нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
		 
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої                  статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		 
		Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів повноважень старшого державного виконавця Хоменка Д. на ведення зведеного виконавчого провадження № 61641244, тому колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , в якому зареєстровані малолітні діти, підлягає залишенню без розгляду.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 травня           2022 року скасувати.
		 
		Подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменка Дмитра про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , в якому зареєстровані малолітні діти, залишити без розгляду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		                                                                                                       
		                                                                                                        С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...