Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/25245/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; іпотечного кредиту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2023.
Дата набрання законної сили: 15.02.2023
Номер судового провадження: 61-10910ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України                              
		 
		15 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/25245/19  
		провадження № 61-10910 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач  - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		представник відповідача - адвокат Зорін Олексій В`ячеславович,
		третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 
		відповідачі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		особа, яка подала апеляційну скаргу, - підприємство «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Зоріна Олексія В`ячеславовича, на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 рокуу складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., 
		Савченка С. І., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки 
		за іпотечним договором від 31 травня 2019 року, укладеним між ними, 
		а саме: на нежилі приміщення групи приміщень № 6 (в літ. «А»), нежитлове приміщення, загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: 
		АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 70976480391, номер запису про право власності: 4298446, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ним за договором позики, укладеним між ними 21 березня 2019 року, у розмірі 6 200 000,00 грн шляхом продажу зазначеного нерухомого майна на прилюдних торгах, 
		у тому числі, у формі електронних торгів у порядку, визначеному законодавством.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 березня 2019 року між ним 
		та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він надав останньому у безпроцентну позику грошові кошти в сумі 6 200 000,00 грн 
		зі строком повернення до 06 червня 2019 року включно.
		На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 
		31 травня 2019 року вони уклали іпотечний договір, предметом якого 
		є об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення групи приміщень № 6 
		(в літ. «А»), нежитлове приміщення, загальною площею 66,7 кв. м, 
		за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на підставі дублікату договору купівлі-продажу нежилих приміщень 
		від 17 січня 2014 року.
		Позивач указував, що позичальник, який є одночасно й іпотекодавцем, 
		не виконав узяті на себе зобов`язання, взяті у борг грошові кошти станом 
		на 07 червня 2019 року не повернув. Уважав, що наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу 
		на прилюдних торгах.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст позовних вимог третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору
		 
		У січні 2020 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності КМР (КМДА)), як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду 
		з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		про витребування майна, визнання недійсними свідоцтва про право власності, договору іпотеки та договорів купівлі-продажу об`єкта нерухомості.
		В обґрунтування позову Департамент комунальної власності КМР (КМДА) зазначав, що 11 грудня 2019 року до Київської міської ради (далі - 
		Київська МР) надійшов лист Шевченківського районного суду м. Києва щодо справи № 761/25245/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		На підставі розпорядження голови Шевченківської районної у м. Києві ради від 17 грудня 2009 року № 188 між Управлінням з питань майна комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та підприємством «Основа» Громадської організації товариства книголюбів «Основа» (далі - підприємство «Основа») в особі директора Трофимової Л. В. 14 грудня 2009 року було 
		укладено договір оренди № 375/2 нежилого приміщення, загальною 
		площею 66,7 кв. м, а саме: цоколь з орендованою площею 66,7 кв. м 
		згідно з поверхового плану, розміщеного за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		16 травня 2014 року директор підприємства «Основа» Трофимова Л. В. звернулася до комунального підприємства «Керуюча компанія 
		з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» 
		із листом, в якому повідомила, що 20 червня 2010 року набрало законної сили рішення суду про затвердження договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке перебувало в оренді цього підприємства. Право власності зареєстровано 03 вересня 2012 року комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».
		Підприємство «Основа» на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року та ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року у справі 
		№ 2а-225/10 отримало право власності на нежитлове приміщення групи приміщень № 6 (в літ. «А»), загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Проте, за номером справи 2а-225/2010 
		у суді знаходилася інша справа, з іншим предметом позову, в якій рішення було ухвалено 16 квітня 2010 року.
		30 травня 2013 року право власності на вказане майно було оформлено 
		за ОСОБА_3 на підставі відповідного свідоцтва про право власності. Останній згідно з договором купівлі-продажу від 29 липня 
		2014 року продав нежитлові приміщення ОСОБА_4 , який, у свою чергу, відчужив їх ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу 
		від 17 січня 2014 року.
		За інформацією комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на підставі інвентаризаційних справ будинки 
		за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 
		є одним й тим самим об`єктом.
		Рішенням Київської МР від 02 грудня 2010 року № 284/5096 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , разом 
		із нежитловими приміщеннями, площею 66,7 кв. м, віднесено 
		до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
		Розпорядженнями виконавчого органу Київської МР (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 та Шевченківської в м. Києві державної адміністрації 
		від 09 лютого 2011 року № 80 у редакції від 30 грудня 2016 року № 801 будинок АДРЕСА_1 разом із нежитловими приміщеннями, площею 66,7 кв. м, закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія 
		з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
		Департамент комунальної власності КМР (КМДА) указував, що рішення про відчуження вказаного об`єкту Київською МР не приймалося. Тобто не було волевиявлення законного власника на відчуження майна, який продовжував уважати спірне нерухоме майно своїм, зокрема, приймав 
		з цього приводу публічні рішення, які не оскаржувалися. 
		Спірні приміщення вибули з володіння власника (територіальної громади) поза його волею внаслідок неіснуючої постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року та ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року у справі № 2а-225/2010. Тому, як наслідок, похідні свідоцтва про право власності та договори купівлі-продажу є недійсними.
		Департамент комунальної власності КМР (КМДА) указував, що оскільки спірні приміщення вибули з володіння власника (територіальної громади) поза його волею, ОСОБА_1 не мав права розпоряджатися спірним майном, а тому наявні правові підстави для визнання недійним іпотечного договору від 31 травня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 
		та ОСОБА_2 .
		З урахуванням наведеного, Департамент комунальної власності КМР (КМДА) просив суд: 
		- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади 
		м. Києва в особі Київської МР нежитлові приміщення № 6 (в літ. «А»), розташовані по АДРЕСА_1 , загальною 
		площею 66,7 кв. м; 
		- визнати недійним іпотечний договір від 31 травня 2019 року, укладений 
		між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 
		- визнати недійсним свідоцтво від 30 травня 2013 року про право власності ОСОБА_3 на спірні нежитлові приміщення; 
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, укладений 29 липня 2013 року між ОСОБА_3 
		та ОСОБА_4 ; 
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, укладений 17 січня 2014 року між ОСОБА_4 
		та ОСОБА_2 .
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 
		2020 року прийнято до спільного розгляду у цивільній справі 
		№ 761/25245/19 за позовом ОСОБА_1 позов Департаменту комунальної власності КМР (КМДА) та залучено його до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у складі судді Осаулова А. А. позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором 
		від 31 травня 2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: на нерухоме майно - нежитлові приміщення № 6 літ. А 
		по АДРЕСА_1 , загальною площею 66,7 кв. м, 
		у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 
		за договором позики від 21 березня 2019 року у розмірі 6 200 000,00 грн шляхом продажу вказаного нерухомого майна на прилюдних торгах, у тому числі, у формі електронних торгів, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». 
		Позов Департаменту комунальної власності КМР (КМДА) залишено 
		без задоволення.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 
		про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції врахував наявність між сторонами зобов`язань за договором позики, укладеним 
		між ними 21 березня 2019 року, надав оцінку поданим сторонами доказам, іпотечному договору, укладеному між ними 31 травня 2019 року, врахував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про іпотеку» й виходив 
		із того, що ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором позики 
		не виконав, грошові кошти у встановлений строк не повернув. 
		Тому наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 31 травня 2019 року, а саме на нерухоме 
		майно - нежитлові приміщення № 6 літ. А по 
		АДРЕСА_1 , загальною площею - 66,7 кв. м, у рахунок погашення заборгованності ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики 
		від 21 березня 2019 року у розмірі 6 200 000,00 грн шляхом продажу вказаного нерухомого майна на прилюдних торгах, у тому числі, у формі електронних торгів, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
		Відмовляючи у задоволенні позову Департаменту комунальної власності КМР (КМДА), суд вказав про те, що Департамент комунальної власності КМР (КМДА) не довів належними та допустимими доказами факт незаконного позбавлення територіальної громади права власності на спірне майно, оскільки не надав суду постанови Фатівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року, ухвали Фатівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року у справі 
		№ 2а-225/2010, на підставі яких підприємство «Основа» стало власником нежитлових приміщень № 6 літ. А по АДРЕСА_1 . 
		Суду не надано письмових доказів, яким встановлено факт підроблення вказаних судових рішень, відповідні правовстановлюючі документи, 
		що підтверджують належність Київській МР спірного майна, яке, на думку третьої особи, незаконно привласнено іншою особою. 
		При цьому позов подано Департаментом комунальної власності КМР (КМДА), а не Київською МР.
		Оскільки у позові Департаменту комунальної власності КМР (КМДА) відмовлено за недоведеністю позовних вимог, тому заява ОСОБА_1 
		про застосування позовної давності не вирішувалася судом.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Департамент комунальної власності КМР (КМДА) оскаржив його в апеляційному порядку.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності КМР (КМДА) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року повернуто особі, яка її подала.
		У грудні 2021 року підприємство «Основа», як особа, яка не брала участі 
		у справі, оскаржило в апеляційному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу підприємства «Основа» задоволено.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено 
		в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції 
		в апеляційному порядку за апеляційною скаргою підприємства «Основа», 
		як особи, яка не брала участі у справі, проте рішенням вирішувалося питання про її права та інтереси, надавши відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам, виходив із того, що районний суд, розглядаючи спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й звертаючи стягнення на спірні нежилі приміщення, не залучив до участі у справі підприємство «Основа», чим допустив порушення вимог процесуального закону, його прав та охоронюваних законом інтересів як власника цього майна на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року та ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року в адміністративній справі 
		№ 2а-225/2010, про які неодноразово сам зазначав у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, вирішуючи позовні вимоги третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору.
		Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим сторонам доказам, указав, що підприємство «Основа» 03 вересня 2012 року зареєструвало право приватної власності на об`єкт нерухомості реєстраційний номер 37522290, а саме на спірні нежилі приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, вказане підтверджується копіями судових рішень Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 та 12 червня 2010 року у вищевказаній справі та витягами комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» № 35368012 
		від 03 вересня 2012 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 40204792 від 07 липня 2015 року.
		Апеляційний суд надав правову оцінку проведеним прилюдним торгам 
		з реалізації спірного майна й іншим письмовим доказам, у тому числі, 
		з яких вбачається, що виконавчі провадження стосовно підприємства «Основа» на виконанні не перебували, державним виконавцем акт 
		від 25 квітня 2013 року про реалізацію майна, що належить цьому підприємству не видавався, у господарському суді справа зі спору 
		між підприємством «Основа» та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» про стягнення суми у розмірі 
		2 574 363,78 грн не розглядалася і судові рішення щодо стягнення заборгованості не ухвалювалися.
		На час звернення до апеляційного суду підприємство «Основа» має зареєстроване місцезнаходження за адресою спірного нерухомого майна, на яке звернуто стягнення за позовом ОСОБА_1 : 
		АДРЕСА_1 , фактично знаходиться за вказаною адресою, 
		а право власності на вказане нерухоме майно не скасовано 
		у встановленому законом порядку, у тому числі, шляхом визнання нечинними та/або скасування судових рішень у справі № 2а-225/2010, 
		на підставі яких воно було зареєстровано.
		Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 15 листопада 
		2021 року у справі № 910/8330/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги підприємства «Основа» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено частково, застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину в частині скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна (спірних нежитлових приміщень) з відповідних прилюдних торгів.
		У зазначеному судовому рішенні господарський суд дійшов висновку про 
		те, що позивач не вчиняв жодних дій та правочинів щодо вказаного нерухомого майна, не передавав та не відчужував його третім особам, 
		не укладав договорів щодо майна, не продавав та не дарував нерухоме майно, на вказане нерухоме майно не зверталося стягнення у порядку виконавчого провадження та позивач не був боржником за жодним виконавчим провадженням.
		Тому, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуваним судовим рішенням, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, 
		які братимуть участь у справі, не залучив підприємство «Основа» з власної ініціативи в якості учасника справи, хоча як випливало з наявних 
		у матеріалах справи доказів та змісту оскаржуваного рішення, суду було відомо про те, що рішення по суті спору може вплинути на права 
		та обов`язки підприємства «Основа», чим порушив його право на судовий захист своїх прав та інтересів як власника спірного нерухомого майна, 
		з володіння якого вказане майно вибуло на підставі нікчемного правочину.
		Суд апеляційної інстанції врахував відповідні правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних справах.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Зорін О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права 
		без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування та долучення до матеріалів справи доказів, належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Судові рішення у частині вирішення позовних вимог третьої особи, 
		яка заявлає самостійні вимоги щодо предмета спору, у касаційному порядку не оскаржується, а тому не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Зоріна О. В.,про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк 
		на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду 
		від 22 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. 
		Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Зоріна О. В.,про розгляд справи за участю сторін відмовлено, справу призначено до судового розгляду 
		в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав правильну оцінку поданим сторонами доказам, зокрема, постанові Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року та ухвалі Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року у справі № 2а-225/2010, безпідставно відхилив його клопотання про витребування у підприємства «Основа» оригіналів указаних судових рішень та долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Вважає, 
		що вищевказані судові рішення не могли були ухвалені судом, а тому існувала необхідність у витребуванні їх оригіналів. 
		Відносно посадових осіб підприємства «Основа» відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України (заволодіння нерухомим майном шляхом завідомо підроблених документів).
		ОСОБА_2 є законним власником спірного майна з 2014 року, його право власності на майно не оспорювалося до 2020 року. 
		Суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв його відзив 
		на апеляційну скаргу підприємства, у якому містилися клопотання 
		про витребування доказів та долучення додаткових доказів, що порушило його процесуальні права, призвело до неправильного вирішення спору. Підприємство «Основа» не є власником спірного майна, на підтвердження чого й надавалися додаткові докази, які суд не прийняв.
		Він не отримував копію апеляційної скарги засобами поштового зв`язку, 
		так як з вересня 2020 року по вересень 2022 року не перебував в Україні.
		Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку невірно застосовано апеляційним судом.
		Крім того, у касаційній скаргзі вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з судового збору та витрат 
		на професійну правничу допомогу, докази на їх підтвердження будуть надані у передбаченому процесуальним законом порядку. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника підприємства «Основа» - адвоката Грабовської Ю. С., 
		в якому вказано, що доводи касаційної скарги є безпідставними, вони 
		не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Доводи касаційної скарги в основному зводяться до того, що апеляційний суд безпідставно не прийняв відзив заявника, а відповідні клопотання 
		є його додатками. Однак, суд апеляційної інстанції, залишаючи 
		без задоволення клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишаючи його без розгляду (статті 126, 
		360 ЦПК України), діяв відповідно до вимог процесуального закону, оскільки заявник не довів поважність причин, які б перешкоджали реалізувати своє право на подання відзиву у встановлений судом строк.
		Факт того, що ОСОБА_2 є іноземцем не має правового значення, оскільки він проживає в Україні, має зареєстровае місце проживання 
		в Україні, його процесуальні права і обов`язки такі самі, як і в громадянина України. При цьому його представники брали участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
		Підприємство «Основа» у жовтні 2022 року звернулося до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, про визнання припиненим права іпотеки 
		(справа № 761/21491/22). 17 жовтня 2022 року Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		21 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 
		у безпроцентну позику грошові кошти у розмірі 6 200 000,00 грн зі строком повернення до 06 червня 2019 року включно. Зобов`язання позичальника 
		з повернення позикодавцю позики вважається невиконаним (порушеним) 
		у випадку, якщо станом на 07 червня 2019 року позика не буде повернута 
		у повному обсязі (пункт 2.2 договору).
		Згідно із пунктом 4.3 договору позики сторони погодили, що виконання позичальником своїх зобов`язань перед позикодавцем згідно з даного договору може бути забезпечене шляхом обтяження нерухомого майна позичальника іпотекою (в якій іпотекодержателем виступить позикодавець) (а. с. 13-14, т. 1).
		На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 31 травня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріаьного округу (далі - КМНО) Семеновою Г. В. за реєстровим номером 1405, 1406, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення групи приміщень № 6 (в літ. «А»), нежитлове приміщення, загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: 
		АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 70976480391 (а. с. 15-20, т. 1).
		Цим договором забезпечується повне та своєчасне виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем (основного зобов`язання у розумінні статей 1, 3, 18 Закону України «Про іпотеку») за договором позики, укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем 21 березня 2019 року, а саме повернення позики у розмірі 6 200 000,00 грн терміном до 06 червня 2019 року включно зі сплатою штрафних санкцій (неустойки), відшкодування збитків та інших понесених витрат іпотекодержателя 
		(пункт 1.2 договору).
		Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання 
		або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. За вибором іпотекодержателя застосовується один із нижче наведених спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки: 
		за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 4.3 договору). Порядок направлення вимоги про усунення порушення врегульовано пунктам 4.4, 4.5 іпотечного договору.
		24 червня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу № 24/06 про усунення порушення зобов`язання за договором позики щодо повернення коштів у розмірі 6 200 000,00 грн, яку останнім не виконано 
		(а. с. 27-30, т. 1).
		Згідно зі звітом про оцінку майна від 29 травня 2019 року, складеним товариством з обмеженою відповідальністю «Крез-Груп», оціночна вартість об`єкта оцінки - нежилих приміщень групи приміщень № 6 (в літ. «А»), нежитлове приміщення, загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: 
		АДРЕСА_1 , без урахування ПДВ, становить 
		5 802 900,00 грн (а. с. 31-37, т. 1).
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є власником вказаного об`єкту нерухомості на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного 17 січня 2014 року між ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в особі представника 
		за довіреністю - ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю. В. за реєстровим номером 290 (а. с. 70-72, т. 1).
		Право власності на нежитлові приміщення зареєстровано 17 січня 
		2014 року на підставі дублікату цього правочину, номер запису про право власності: 4298446, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 
		від 30 травня 2019 року (а. с. 25-26, т. 1).
		ОСОБА_4 був власником спірних нежитлових приміщень 
		на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 09 липня 2013 року 
		між ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю - ОСОБА_7 , та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Тоцькою О. В. за реєстровим номером 682 (а. с. 77-78, т. 1).
		Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано 
		за ОСОБА_4 29 липня 2013 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 липня 2013 року (а. с. 79, т. 1).
		Відповідно до свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом КМНО 
		Міхніч Т. І. за реєстровим номером 1102, на підставі акта про реалізацію майна, затвердженого відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС) 25 квітня 2013 року, ОСОБА_3 належало на праві власності майно, що складається із нежилих приміщень групи приміщень № 6 
		(в літ. «А»), загальною площею 66,7 кв. м, які розташовані за адресою: 
		АДРЕСА_1 , яке придбано ОСОБА_3 
		за 287 000,00 грн, що раніше належали підприємству «Основа» на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області 
		від 09 червня 2010 року, ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2010 року (справа № 2а-225/2010), зареєстрованих Київським міським бюро технічної інвентаризації 03 вересня 2012 року 
		під реєстровим номером 3238-П у книзі 23п-258, реєстраційний номер майна: 37522290 (а. с. 85, т. 2).
		Рішенням Київської МР від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, серед яких є житловий будинок по АДРЕСА_2 (а. с. 90-93, т. 2).
		Згідно з відповіді заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації будинок АДРЕСА_1 разом 
		із нежитловими приміщеннями, площею 66,7 кв. м, закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» відповідно до рішення Київської МР від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва», розпоряджень виконавчого органу Київської МР (КМДА) від 10 грудня 
		2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві», Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за комунальним підприємством «Керуюча дирекція» у редакції від 30 грудня 2016 року № 801 (а. с. 80, т. 2).
		Відповідно до листа-підтвердження комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 28 серпня 2017 року на підставі інвентаризаційних справ адреса, зазначена в різних документах, 
		як АДРЕСА_2 відноситься до того самого об`єкту нерухомого майна, що й АДРЕСА_1 (а. с. 82-84, т. 1).
		Суд апеляційної інстанції встановив, що підприємство «Основа» 03 вересня 2012 року зареєструвало право приватної власності на об`єкт нерухомості, реєстраційний номер: 37522290, а саме - нежилі приміщення групи зміщень № 6 (в літ. «А»), загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 у комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», номер запису: 3238-П у книзі: 23п-258, що підтверджується копіями судових рішень Фастівського міськрайонного суду Київської області 
		від 09 та 12 червня 2010 року у справі № 2а-225/2010 та витягами комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» № 35368012 
		від 03 вересня 2012 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 40204792 від 07 липня 2015 року 
		(а. с. 59-87, т. 3).
		Згідно з копії протоколу Філії 10 приватного підприємства «Нива-В. Ш.» 
		№ 21728/1 від 10 квітня 2013 року про проведення прилюдних торгів 
		з реалізації майна, яке належить підприємству «Основа», затвердженого директором філії Ковальчук М. О., 10 квітня 2013 року о 10 год. 00 хв. відбулися прилюдні торги з примусового продажу нежилих приміщень групи приміщень № 6 (в літ. «А»), загальною площею 66,7 кв. м, за адресою: 
		АДРЕСА_1 , переможцем яких став ОСОБА_3 
		за запропонованою ціною 287 000,00 грн (а. с. 115, т. 3).
		На підставі зазначеного протоколу державним виконавцем відділу ДВС Сливкою А. І. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження з виконання судового наказу № 57/155/11, виданого 
		12 жовтня 2011 року Господарським судом м. Києва, про стягнення 
		з підприємства «Основа» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» суми у розмірі 2 574 363,78 грн, складено акт про реалізацію арештованого майна - спірних нежитлових приміщень, що належить підприємству «Основа», який затверджений начальником відділу ДВС Гоцій Б. І. 25 квітня 2013 року (а. с. 116, т. 3).
		У межах судового розгляду адміністративної справи № 826/12694/17 приватний нотаріус КМНО Міхніч Т. І., як відповідач, у відзиві на позов підприємства «Основа» про визнання протиправним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів 
		та зобов`язання скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно 09 серпня 2018 року повідомила суд, 
		що свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія 
		та номер 1102 від 30 травня 2013 року було видано нею ОСОБА_3 
		на підставі складеного державним виконавцем акта про проведені публічні торги, затвердженого начальником відділу ВДС, який у свою чергу складено на підставі проведених 10 квітня 2013 року і оформлених протоколом 
		№ 21728/1 від 10 квітня 2013 року прилюдних торгів (а. с. 117, 118, 
		121-124, т. 3).
		Відповідно до листа начальника відділу ДВС № 220897 від 24 грудня 
		2020 року виконавчі провадження стосовно підприємства «Основа» 
		на виконанні у відділі не перебували, державним виконавцем Сливкою А. І. акт від 25 квітня 2013 року про реалізацію майна, що належить цьому підприємству не видавався, прилюдні торги щодо майна підприємства 
		з ініціативи відділу не проводилися (а. с. 58, 120, т. 3).
		Листом Господарського суду м. Києва № 09-26/58 від 21 травня 2018 року повідомлено, що відповідно до бази даних комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» у господарському суді справа зі спору між підприємством «Основа» та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» про стягнення суми у розмірі 
		2 574 363,78 грн не розглядалася і судові рішення щодо стягнення заборгованості не приймалися (а. с. 119, т. 3).
		На час звернення до апеляційного суду підприємство «Основа» 
		має зареєстроване місцезнаходження за адресою спірного нерухомого майна: АДРЕСА_1 , та фактично знаходиться 
		за вказаною адресою, а право власності на вказане нерухоме майно 
		не скасовано у встановленому законом порядку, у тому числі, шляхом визнання нечинними та/або скасування судових рішень у справі 
		№ 2а-225/2010, на підставі яких воно було зареєстровано.
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 листопада 2021 року у справі № 910/8330/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги підприємства «Основа» до відділу ДВС, третя особа - ОСОБА_3 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено частково. Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину в частині скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна (нежитлових приміщень групи приміщень № 6 (в літ. «А») за адресою: 
		АДРЕСА_1 ) з прилюдних торгів, серія та номер 1102, виданого 
		30 травня 2013 року (а. с. 157-166, т. 3).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права 
		чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених 
		частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Зоріна О. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання 
		про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, 
		які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, 
		частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного 
		у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи 
		чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної 
		в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового 
		або майнового права та інтересу.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції переглядав в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою підприємства «Основа», 
		як особи, яка не брала участі у справі.
		Підприємство «Основа» вважало, що районний суд, ухвалюючи судове рішення у справі, вирішив питання про його права та інтереси, хоча воно 
		не було залучено до участі у справі.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції 
		в оскаржуваній частині та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що районний суд, який задовольнив позовні вимоги 
		ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не залучив підприємство «Основа» з власної ініціативи в якості учасника справи, хоча суду було відомо про те, що рішення по суті спору може вплинути на права 
		та обов`язки підприємства.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів 
		з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 
		ЦПК України).
		У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, 
		які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, 
		у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий 
		і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним 
		і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) 
		у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, 
		не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) 
		від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
		ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, 
		а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону.
		Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, 
		які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення 
		не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися 
		до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
		Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Вказана норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, 
		але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. 
		На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання 
		про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним 
		та безумовним, а не ймовірним.
		Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право 
		у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи 
		та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених 
		до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають 
		із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником 
		і сторонами спору не може братися до уваги.
		Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: 
		від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження 
		№ 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі 
		№ 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).
		Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, підприємство «Основа», 
		як особа, яка не брала участь у справі, посилалося на те, що воно було 
		та залишається законним власником спірних нежилих приміщень, загальною площею 66,7 кв. м, розташованих за адресою: 
		АДРЕСА_1 , на підставі постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2010 року у справі № 2а-225/2010 
		та ухвали цього самого суду від 12 червня 2010 року про виправлення описок та роз`яснення постанови в адміністративній справі, на підставі яких 03 вересня 2012 року зареєструвало право приватної власності на спірний об`єкт нерухомості, надавши відповідні докази (а. с. 38-45, т. 3).
		Апеляційний суд вірно зазначив, що суду першої інстанції було відомо 
		про те, що вирішення спору може вплинути на права та обов`язки підприємства «Основа», яке не було стороною у справі (а. с. 55-57, т. 2). 
		Разом із цим, підприємство до участі у справі не було залучено, 
		чим порушено його права та охоронювані законом інтереси.
		Суд апеляційної інстанції, надавши відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам, зробив обґрунтовані висновки про те, що на час звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою підприємство «Основа» було зареєстровано за адресою спірного нерухомого майна, фактично знаходилося за вказаною адресою, а право власності на вказане нерухоме майно не скасовано. Тому, вирішуючи спір за позовом 
		ОСОБА_1 та звертаючи стягнення на спірні нежилі приміщення, суд першої інстанції не залучив до участі у справі підприємство «Основа», 
		чим допустив порушення вимог процесуального права, прав і охоронюваних законом інтересів підприємства, про що суду було відомо.
		Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону, не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не залучив підприємство «Основа» до участі у справі, хоча суду було відомо про те, що рішення по суті спору може вплинути на права та обов`язки вказаного підприємства.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, який виконав свій процесуальний обов`язок щодо належної оцінки доказів, передбачений частиною третьою статті 89 ЦПК України.
		Доводи касаційної скарги в основному зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв від заявника відзив 
		на апеляційну скаргу підприємства, у якому містилися клопотання 
		про витребування доказів та долучення додаткових доказів. Проте, апеляційний суд навів правові мотиви залишення без задоволення клопотання представника заяника про поновлення строку на подання відзиву та залишила його без розгляду (статті 126, 360 ЦПК України) 
		(а. с. 230-232, 234-242, т. 3). Тому відповідні доводи заявника 
		є безпідставними.
		При цьому, ОСОБА_2 користувався послугами адвоката, і як зазначено апеляційним судом, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із копіями апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів він отримав засобами поштового зв`язку 26 січня 2022 року (а. с. 151, т. 3), його представником не наведено поважних причин, які об`єктивно перешкоджали реалізувати право на подання відзиву у встановлений строк. 
		Посиланням заявника касаційної скарги про те, що він є власником спірного майна, а не підприємство «Основа», може бути надано оцінку лише 
		при вирішенні спору по суті за належного складу осіб, які братимуть участь 
		у справі. 
		Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права, а зроблені судом висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, застосовані правові позиції 
		є релевантними. 
		У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги 
		на неправильне застосування апеляційним судом відповідної судової практики Верховного Суду. Колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказування з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, 
		які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться 
		до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог 
		статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - 
		без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 
		ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення                         та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом 
		не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Зоріна Олексія В`ячеславовича, залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...