Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/64569/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 61-5408ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала  
		08 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/64569/16-ц
		провадження № 61-5408св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,   
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України, Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, 
		треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної гвардії України, військово-цивільна адміністрація Донецької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Писанця В. А., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, прийняту       у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Кабінету Міністрів України про стягнення компенсації за мобілізоване майно: матеріальної шкоди у розмірі 4 943 815,98 грн та моральної (немайнової) шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
		Позовну заяву мотивувала тим, що вона з родиною проживала у належному їй на праві власності житловому будинку, розташованому по                       АДРЕСА_1 . 
		Вказувала, що 13 липня 2014 року через обстріли вона разом зі своєю родиною була вимушена покинути житловий будинок, а 01 серпня 2014 року, після звільнення міста українськими військами, його зайняли військовослужбовці Збройних Сил України та облаштували у ньому опорний пункт. Після мобілізації, з 01 серпня 2014 року вона утратила можливість володіти та користуватись своїм будинком, майном та земельною ділянкою, через зайняття його військовослужбовцями, про що стало їй відомо від сусідів та з відкритих джерел мережі Інтернет.
		 
		Позивач вказувала, що під час тимчасового перемир`я, 19 вересня            2016 року, вона разом з комісією військово-цивільної адміністрації                м. Красногорівка Мар`їнського району Донецької області відвідала свій будинок та прилеглу земельну ділянку й переконалася, що її будинок з земельною ділянкою зайняті військовослужбовцями Збройних Сил України та використовуються у якості опорного пункту. Крім того, на подвір`ї збудовано бліндаж та складаються боєприпаси. Комісія виявила, що завдано збитків внутрішньому та зовнішньому оздобленню будинку та подвір`ю. 
		Позивач вказувала, що її будинок, майно та прилегла земельна ділянка фактично примусово відчужені військовослужбовцями Збройних Сил України.
		 
		Посилаючись на положення статей 41, 56 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1172 ЦК України, статтю 22 Закону України «По мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_1 просила суд стягнути компенсацію за мобілізоване майно: матеріальну шкоду у розмірі 4 943 815,98 грн та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року  апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення позов у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що у матеріалах справи відсутні акти про мобілізацію майна або про його примусове відчуження, відсутнє звернення позивача до відповідних органів з питанням про компенсацію та відшкодування вартості заподіяної шкоди майну, відсутнє підтвердження введення у країні або її частині воєнного або надзвичайного стану.
		 
		Залишаючи без задоволення позов у частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 23 ЦК України, вказав, що позивач не надала суду доказів, які вказували б на винні дії посадових чи службових осіб відповідачів, коли ці дії вчинені, у чому вони полягають та чи є причинний зв`язок між такими діями і моральною шкодою, оскільки обов`язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою особи. Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди.
		 
		З аналізу поданих позивачем матеріалів не вбачається, що втрата майна була спричинена неправомірними діями саме відповідачів, а моральні страждання, як наслідок втрати майна, не підтверджено належними доказами.
		 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутнє обґрунтування неправомірних дій відповідачів, якими останні заподіяли як матеріальну, так і моральну шкоду. Подані позивачем документи не дають можливість чітко встановити особу, яка нанесла шкоду майну. При цьому суд посилався на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня           2020 року і постановити нове судове рішення про задоволення її позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі встановили фактичні обставини справи, ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»,       статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		 
		Посилаючись на положення пункту 2 частини другої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указ Президента «Про часткову мобілізацію», затверджений Законом України від 22 липня 2014 року, статтею 41 Конституції України, статті 219, 321 ЦК України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявник вказує про обов`язок держави відшкодувати громадянам вартість вилучених у них будівель, однак на цей час відсутній встановлений законом порядок отримання такої компенсації.
		   
		Заявник стверджує, що порядок примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану регулюється Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Порядком розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998. Зазначені нормативні акти можуть за аналогією застосовуватися до правовідносин майна в умовах особливого стану та мобілізації.
		Згідно з пунктом 3 Порядку розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998, до заяви про виплату наступної повної компенсації за примусове відчужене майно додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна.
		 
		Заявник вказує, що ні Донецька обласна адміністрація, ні військово-цивільна адміністрація Донецької області не прийняли відповідне рішення та не склали відповідний акт. На її вимогу скласти такий акт було відмовлено. При цьому їй листом відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужене майно через відсутність порядку складання акта про примусове відчуження майна, проведення оцінки майна та надання компенсації в умовах мобілізації. Копія листа є у матеріалах справи.
		 
		Крім того, посилаючись на пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284, заявник зазначає, що відшкодуванню підлягають вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, інші збитки власників землі і землекористувачів. 
		Проте, не зважаючи на фактичну мобілізацію (тимчасове зайняття та примусове відчуження) будинку, речей та земельної ділянки, їй було відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужений будинок в умовах мобілізації та особливого стану.
		 
		Посилаючись на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), норми Конституції України щодо гарантування права власності та норми статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заявник вказує, що вони є нормами прямої дії. Отже, за відсутності порядку складання актів про примусове відчуження, вони мають застосовуватись безпосередньо. 
		 
		Крім того, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указ Президента «Про часткову мобілізацію» є достатньою підставою для мобілізації людського ресурсу без оголошення надзвичайного чи військового стану в умовах особливого стану.
		 
		Заявник зазначає, що на відміну від справ щодо відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, у її випадку саме українські військові порушили її право власності, що було наслідком порушення державою Україна її негативного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		 
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
		 
		У травні 2021 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У червні 2021 року Міністерство оборони Україниподало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У відзиві зазначає, що Міністерство оборони України не входить до законодавчо визначеного переліку військового командування, яке здійснює заходи правового режиму воєнного стану та за наявності підстав здійснює виплату компенсації за примусове відчуження майна, а тому не є належним відповідачем.
		 
		У червні 2021 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У відзиві вказує, що Кабінет Міністрів України здійснив всі можливі дії по вжиттю заходів щодо організації боротьби з тероризмом та відшкодування завданої шкоди в межах його компетенції, оскільки 16 жовтня 2014 року видав розпорядження №1002-р «Про затвердження плану заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької, Луганської областей», а постановою від 29 квітня 2015 року № 250 затвердив «Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях». Крім того, 31 серпня 2016 року видано розпорядження № 892-р «Про схвалення Концепції Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України».  
		 
		Посилаючись на те, що станом на 2014 рік не було введено правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, вказує, що Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції, згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не здійснює координацію діяльності суб`єктів боротьби з тероризмом, а тому не несе відповідальності за місцезнаходження військових груп та території проведення АТО, зокрема, міста Красногорівка Мар`їнського району Донецької області.
		 
		Посилаючись на положення статей 10, 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», вказує, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
		 
		У червні 2021 року Донецька обласна державна адміністраціяподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
		 
		У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Печерського районного суду міста Києва. 
		 
		У  серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованому                по АДРЕСА_1 , що підтверджено договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
		 
		ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
		 
		Згідно з актом від 19 вересня 2016 року, складеним комісією, утвореною розпорядженням керівника військово-цивільної адміністрації                         м. Красногорівка, проведено обстеження технічного стану приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що постраждали внаслідок бойових дій на території м. Красногорівка.
		 
		При обстеженні Комісією військової цивільної адміністрації міста Красногорівка виявлено, що на земельній ділянці за вказаною адресою знаходиться житловий цегляний будинок загальною площею 197,4 кв. м,                  у тому числі житловою площею 65,9 кв. м, із верандою, підвалом, прибудовою, навісом, ганками та господарськими будівлями і спорудами: сарай, убиральня, гараж, навіс, альтанка, вигріб, огорожа, ворота, замощення, які внаслідок обстрілів пошкоджені, потребують відновлення та ремонту. 
		 
		Зі Звіту про незалежну оцінку житлового будинку з господарськими спорудами, що належить ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складеного у 2016 році суб`єктом оціночної діяльності        ОСОБА_2 , встановлено, що ринкова вартість мобілізованого (зайнятого) будинку становить 3 845 975,73 грн, станом на 01 грудня        2016 року. 
		 
		Розмір ринкової вартості належної позивачу мобілізованої (зайнятої) земельної ділянки становить 193 220,00 грн, станом на 01 грудня 2016 року, згідно зі Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Ринкова вартість мобілізованого майна, що належить позивачу та розташоване в її будинку та на земельній ділянці становить 904 620,25 грн, станом на 01 грудня 2016 року, відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, що належить ОСОБА_1 та розташоване за адресою:            АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до довідки № 1217000175, виданої 17 листопада 2014 року органами соціального забезпечення, ОСОБА_1 перемістилася із тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Листом № 10618 від 29 грудня 2016 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей повідомив ОСОБА_1 про неможливість надати інформацію на запит щодо дислокації військовослужбовців Збройних Сил України та Національної поліції України у м. Красногорівка Мар`їнського району Донецької області та навколо міста у період з 01 липня 2014 року по сьогоднішній день, оскільки така інформація має ступінь секретності ТАЄМНО, відповідно до статті 4.3.2 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Рішення про необхідність засекречування (розсекречування) інформації приймає керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України або керівник координаційної групи Антитерористичного центру при регіональному органі Служби безпеки України. Інформація у штабі АТО щодо складу сил та місця їх розташування зберігається лише на протязі місяця з подальшою передачею до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
		 
		У листі Антитерористичного центру при Службі безпеки України Антитерористичної операції від 03 січня 2017 року № 35 ато зазначено, що відповідно до інформації, що є в наявності у штабі АТО, власниками приватних будинків надавалися дозволи на розміщення військовослужбовців.
		 
		Листом № 11 від 10 січня 2017 року військово-цивільна адміністрація                       м. Красногорівка повідомила позивача про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 , знаходиться на дуже близькій відстані від межі лінії зіткнення, ця територія постійно контролюється українськими військовими, біля вищевказаного будинку знаходиться опорний пункт, в будинку мешкають військовослужбовці Збройних Сил України.
		 
		Листом № Ч-02568-50/38-1.1 від 16 січня 2017 року Донецька обласна державна адміністрація повідомила ОСОБА_1 про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284                «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» присадибні ділянки до переліку відшкодування земель не входять.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 404 ЦПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.
		 
		При передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
		 
		Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та  якісного критеріїв.
		 
		Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у  відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 175/3057/17-к).
		 
		При цьому, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, буде мати важливе значення для судової практики.  
		 
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать також наступні обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що судами були допущені істотні порушення норм матеріального й процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами нижчестоящих інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
		 
		У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також прийняття і застосування законів з метою завбачливого прояснення незрозумілих правових питань за допомогою рішення на авторитетному рівні. 
		 
		Колегія суддів вважає, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		 
		Предметом спору у справі яка розглядається, є заподіяння шкоди майновим інтересам позивача у результаті мобілізації (примусового відчуження) належного їй на праві власності майна та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Обґрунтовуючи порушене право, на захист якого позивач звернулася до суду із цим позовом, вона посилалася на положення абзацу 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
		 
		З указаної правової норми слідує, що держава зобов`язана відшкодувати громадянам вартість вилучених в них будівель, проте на даний час відсутній встановлений законом порядок отримання такої компенсації.
		 
		Зокрема, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеної компенсації (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, пункт 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» заява № 54904/08).
		 
		На підставі викладеного, передбачене у статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» право на компенсацію вартості будівлі, не породжує легітимного очікування на отримання від держави Україна такого відшкодування за примусово відчужене майно. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.
		 
		Натомість, національні суди поширили практику застосування для вирішення такого питання положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, і на підставі цієї норми стягували грошову компенсацію за мобілізоване (примусово відчужене) майно. 
		Водночас, існуюча судова практика, у тому числі практика Великої Палати Верховного Суду, стосується переважно правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної громадянам (на підставі частини першої статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом), але ці правовідносини є відмінними від тих, що виникли у цій справі.
		 
		Подібні правовідносини виникли у справі № 757/14424/20, у якій позивачі також ставили питання про виплату компенсації за мобілізоване майно та стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка на даний час перебуває на розгляді Верховного Суду. 
		У зв`язку з тим, що законодавцем не затверджено механізму виплати компенсації за мобілізоване майно під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, постає питання щодо можливості застосування до таких правовідносин загальних норм, зокрема норм статті 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		 
		Крім того, існує необхідність формування висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо повноважень суду за наявності позовних вимог до держави про компенсацію за мобілізоване (відчужене майно) замість цього присудити особі компенсацію за невиконання державою позитивного обов`язку у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень ЄСПЛ.
		 
		Колегія суддів також звертає увагу на те, що ситуація, яка сталася у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, за наслідками якої на всій території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з доповненнями, введено воєнний стан в Україні, призводить до виникнення аналогічних спорів, пов`язаних з мобілізацією (вилученням) майна для військових потреб, тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної практики у справах, що стосуються прав багатьох громадян. 
		Зокрема, за даними Організації Об`єднаних Націй, кількість біженців та переселенців внаслідок триваючої широкомасштабної збройною агресії російської федерації проти України перевищила мільйон громадян.
		 
		Керуючись статтями 400, 403, 404, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/64569/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної гвардії України, військово-цивільна адміністрація Донецької області, про виплату компенсації за мобілізоване майно та стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду                 від 03 грудня 2020 року. 
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...