Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3912/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2023.
Дата набрання законної сили: 16.02.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 359/3912/15-ц                                                                    Головуючий у суді І інстанції Чирка С.С.
		Провадження № 22-ц/824/38/2023                                               Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		16 лютого 2023 року                                                                   м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Ігнатченко Н.В.,
		суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., 
		за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн», заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб'юшн», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У квітні 2015 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		На обґрунтування позову зазначив, що на підставі державного акта серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 70,9831 га для обслуговування існуючих інженерно-технічних об`єктів, яка належить до земель авіаційного транспорту. 
		З публічно-кадастрової карти України вбачається, що в межах зазначеної земельної ділянки перебуває на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яку у 2010 році передано у приватну власність без попереднього вилучення у державного підприємства та за відсутності згоди уповноваженого органу управління Міністерства інфраструктури України.
		Розпорядженням Бориспільської РДА № 253 від 18 лютого 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення (надання) у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		На підставі цього розпорядження 23 березня 2010 року Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області на ім`я ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042.
		Межі цієї земельної ділянки повністю накладаються на межі земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», право на яку у встановленому порядку не було припинено. Вказані землі використовувались для розміщення об`єктів повітряного транспорту, а тому не підлягають передачі у приватну власність.
		З наведених вище підстав прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА № 253 від 18 лютого 2010 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язати Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області скасувати запис про державну реєстрацію цього правовстановлюючого документа та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2015 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості співвідповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» (далі - ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн»).
		26 серпня 2015 року заступник прокурора Київської області подав заяву про уточнення (часткову зміну) підстав позову, мотивуючи її тим, що відповідно до інформації ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 під час розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на підставі державного акта серії ІІ-КВ № 001458, з`ясовано, що площа даної земельної ділянки зменшена за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042. 
		Зазначена земельна ділянка надана у приватну власність ОСОБА_2 згідно із розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 та належить останньому відповідно до державного акта серії ЯЙ № 002195 від 23 березня 2010 року. 
		У свою чергу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2013 року № 1494 відчужив вказану земельну ділянку у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», а до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис на підставі рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Посилаючись на вищевикладені обставини, прокурор, діючи в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», остаточно просив суд: 
		визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення;
		визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;
		скасувати рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042;
		витребувати з володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2015 року, занесеною до журналу судового засідання, заяву прокурора про уточнення (часткову зміну) підстав позову задоволено.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року позов задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 . Скасовано рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району.
		Рішення суду першої інстанції було мотивоване тим, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га була передана у власність ОСОБА_1 з порушенням частини четвертої статті 84 ЗК України, тому оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА та державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі якого він був виданий, є незаконним та підлягають скасуванню. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка перейшла у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» незаконно та підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовлено.
		Рішення апеляційного суду було мотивоване тим, що передачу спірної земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 було проведено без порушень частини п`ятої статті 116 та частини четвертої статті 84 ЗК України, а тому підстави для задоволення позовних вимог прокурора відсутні.
		Постановами Верховного Суду від 5 та 19 вересня 2018 року касаційні скарги ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» і першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Суд касаційної інстанції мотивував свої судові рішення тим, що судами не встановлено чи виникло у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га на підставі, виданого 19 липня 2002 року Бориспільською РДА акта на право постійного користування. Зокрема, суди не перевірили чи було встановлено межі земельної ділянки площею 70,9831 га з урахуванням положень статті 125 ЗК України та чи накладаються вони на межі земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03: 002:0042. Таким чином, апеляційний суд обставини у справі належним чином не встановив, положень закону не врахував, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Не погодився також Верховний Суд із рішенням суду першої інстанції, оскільки суд не обговорив питання призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, доводів прокурора не перевірив, рішення ґрунтуються на припущеннях, що суперечить частині четвертій статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).
		У січні 2019 року ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» звернулося до суду із зустрічним позовом до Бориспільської РДА, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею.
		Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, клопотання першого заступника прокурора Київської області про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог задоволено. Закрито провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн». Роз`яснено, що розгляд справи в цій частині належить до юрисдикції господарського суду.
		Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» залишено без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року - без змін.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року у задоволенні позову заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції було мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні відомості, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га, яка була передана у власність ОСОБА_1 , розташовується в межах приаеродромної території та віднесення її до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також в ході нового розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Бориспільської РДА та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на підставі правочину, який є дійсним, зареєструвало право власності на спірну земельну ділянку і доказів протилежного матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог прокурора в частині скасування рішення про державну реєстрацію за цим підприємством права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області. Оскільки ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» у встановленому законом порядку набуло право власності на спірну земельну ділянку, то підстав для її витребування на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» також не вбачається.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» та заступник керівника Київської обласної прокуратури звернулися з апеляційними скаргами. 
		У своїй апеляційній скарзі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		Доводи вказаної апеляційної скарги полягають у тому, що наявність у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року, зареєстрованого у встановленому порядку у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440, підтверджує те, що в останнього виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га із урахуванням положень статті 125 ЗК України і це право у встановлений законом спосіб не припинялося та фактично на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366 вперше не виникло, оскільки цим розпорядженням лише впорядковувалося вже існуюче землеволодіння. Відповідно до листа ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 23 травня 2017 року № 01-12/313 в межах земельної ділянки площею 70,9831 га, згідно наявної в державному земельному кадастрі інформації, передано у приватну власність, зокрема земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03: 002:0042 ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн». Суд першої інстанції безпідставно вирішив дослідити, чи накладаються межі земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061 та земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, адже відповідно до предмету спору та вказівок Верховного Суду дослідженню підлягало питання, чи накладаються межі земельної ділянки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» площею 70,9831 га на межі земельної ділянки ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:002:0042, а відтак поставлені на вирішення експертизи питання не стосувалися обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи. Крім того, суд першої інстанції в порушення статті 107 ЦПК України на клопотання КНДІСЕ від 22 квітня 2021 року № 12502/21-41 не надав експерту необхідних матеріалів для проведення експертизи та не вжив заходів щодо витребування запитуваних експертом документів. Саме дії відповідачів щодо ненадання технічної документації спірної земельної ділянки унеможливили надання експертом відповідей на питання № 1 та № 3. ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не було обізнане про те, що 20 липня 2021 року судовий експерт проводитиме топографічні-геодезичні роботи з обстеження об`єктів, що унеможливлювало направлення його представників, при тому, що у висновку експертизи не вказано, яким чином відсутність представників завадила експерту провести топографо-геодезичні роботи з обстеження об`єктів дослідження на місцевості. З огляду на викладене, висновок проведеної у справі земельно-технічної експертизи є необгрунтованим і необ`єктивним, у зв`язку з чим не може бути визнаний є належним доказом у справі та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Вирішуючи спір, місцевий суд безпідставно не врахував, що відповідачі не надали жодних доказів, які б спростовували дані, викладені у листі ДП «Головний інститут землеустрою» № 01-13/547 від 17 вересня 2014 року, а також не звернув уваги, що вказаному листу як належному доказу Київський апеляційний суд вже надавав оцінку у постанові від 22 грудня 2020 року у аналогічній справі № 359/3911/15-ц. Також суд неправильно застосував норми ЗК та ЦК України, що регулюються спірні правовідносин, та не врахував, що спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»для розміщення об`єктів повітряного транспорту, тобто відноситься до земель авіаційного транспорту, тому не могла передаватись у приватну власність.
		В апеляційній скарзі ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо виникнення у позивача права постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га та щодо встановлення меж цієї земельної ділянки, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.
		Аргументи відповідача зводяться до його незгоди з тим, що у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га, оскільки при прийнятті розпорядження Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366 була порушена визначена законом компетенція органу, який приймав це рішення, а районна державна адміністрація перевищила свої повноваження. Відповідно, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року підписаний не уповноваженою особою, оскільки подібний акт в силу вимог пункту 4 статті 122 ЗК України в редакції, чинній на момент його видачі, мав підписувати керівник обласної державної адміністрації. В порушення вимог частини першої статті 123 ЗК України проект відведення земельної ділянки площею 70,9831 га не розроблявся, а тому у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не було підстав для набуття права постійного користування вказаною землею. Також відповідач стверджує, що форма державного акту про право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 не відповідає формі такого державного акта, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 № 449. Відтак, на переконання відповідача, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не набуло права постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га на підставі зазначеного правовстановлюючого документа з урахуванням положень статей 125, 126 ЗК України.
		В іншій апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить вищевказане рішення місцевого суду скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанціїдійним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
		Апеляційна скарга прокурора обґрунтована тим, що до прийняття розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 10 червня 2002 року № 366 та видачі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 земельна ділянка площею 70,9831 га на території Глибоцької селищної ради Бориспільського району вже перебувала у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на підставі державного акта серії І-КВ № 002663, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 373, виданого відповідно до постанови Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1750-ІІІ та рішення Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області від 8 серпня 2000 року № 88. Тобто, в силу вимог статті 125 ЗК України в редакції від 1 січня 2002 року, право постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на земельну ділянку площею 70,9831 га вже існувало, оскільки останнім у 2000 та 2002 роках отримано правовстановлюючі документи, які пройшли у встановленому порядку державну реєстрацію. Факт встановлення в натурі меж земельної ділянки жодним чином не впливає на момент виникнення у особи речового права на дану земельну ділянку, оскільки до встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) забороняється лише її фактичне використання. Водночас у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» наявне як зареєстроване у встановленому законом порядку право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га, так і право її фактичного використання з моменту отримання нового державного акта на право постійного користування землею. Судом першої інстанції поставлено на розгляд експерта питання щодо можливого накладення меж земельних ділянок площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061 та ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, що не є предметом судового спору, оскільки саме зменшення земельної ділянки площею 70,9831 га, що перебувала в постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до площі 69,8143 га за рахунок формування нової земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 є підставою для пред`явлення зазначеного позову. Відтак, поклавши на вирішення експертизи питання саме у такому формулюванні, суд не лише проігнорував вказівки Верховного Суду, а й фактично своїми діями сприяв наперед встановленим результатам експертизи, які не мають жодного відношення до предмета спору. З огляду на це, експертний висновок КНДІСЕ від 9 серпня 2021 року № 12502/12-41 слід визнати неналежним доказом, оскільки останній не містить інформації щодо предмета доказування. Крім того, факт накладення спірної земельної ділянки на землі, що перебувають у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», яким обгрунтовано підстави позову, доведений у належний спосіб, а висновки суду з приводу неналежності вказаних доказів, а саме листа ДП «Головний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 та копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», є безпідставними. Судами уже надавалась оцінка належності, достатності та допустимості зазначених письмових доказів у межах розгляду іншої справи № 359/3911/15-ц, за результатами розгляду якої Київським апеляційним судом прийнято постанову від 22 грудня 2020 року про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов прокуратури Київської області з аналогічних підстав до Бориспільської РДА та фізичних осіб, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.
		У відзивах на апеляційні скарги ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» просить відмовити у задоволенні скарг ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та заступника керівника Київської обласної прокуратури, вважаючи їх доводи необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог правомірними.
		У своєму відзиві на апеляційну скаргу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» просить скаргу ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати з підстав, викладених в його апеляційній скарзі.
		Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав.
		Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У відповідності до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
		Судом встановлено, що 19 липня 2002 року Бориспільська РДА видала Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458 на підставі розпорядження від 10 червня 2002 року № 366 (а.с. 9-14, т. 1, а.с. 5, т. 2).
		Наказом Міністра транспорту та зв`язку України від 25 жовтня 2006 року № 1023 найменування Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль» було змінено на ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (а.с. 199, т. 1).
		Розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с.16-17, т. 1).
		23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 був виданий державний акт серії ЯЙ № 002195 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03: 002:0042, що підтверджується копіями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200702442013 від 5 червня 2013 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5293514 від 25 червня 2013 року (а.с. 174-177, т. 1).
		Згідно з копією листа в. о. директора ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 земельна ділянка площею 70,9831 га зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання в приватну власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041 (а.с. 19, т. 1).
		25 червня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким він відчужив спірну земельну ділянку у власність цього товариства (а.с. 182-186, т. 1).
		Згідно з копією довідки в. о. начальника Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі від 24 листопада 2016 року № 02-27/2997, земельна ділянка площею 2,00 га, яка була приватизована ОСОБА_1 та відчужена ним у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», в Національній кадастровій системі представлена як рілля (графа 05) (а.с. 6, т. 2).
		На підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2013 року приватним нотаріусом КМНО Паракуда І.В. було прийнято рішення № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 187-188, т. 1).
		З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року за клопотанням ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» у даній справі було призначено судову земельно-технічну експертизу на вирішення якої поставлено такі питання: чи є накладення меж земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на наступні суміжні земельні ділянки, а саме ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», та ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, що перебуває у власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн»?; чи відповідає документація із землеустрою земельної ділянки площею 70,9831 га, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458 її фактичним межам?; чи порушені раніше встановлені межі землекористування земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з боку суміжних землекористувачів , в тому числі ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн»? (а.с. 203-204, т. 5)
		Відповідно до висновку експерта КНІДСЕ від 9 серпня 2021 року № 12502/21-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 359/3912/15-ц: 
		по питанню № 1 встановити, чи є накладення меж земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на наступні суміжні земельні ділянки, а саме ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт«Бориспіль», та ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, що перебуває у власності ТОВ «Укравто Петрол Дістрібюшн», не вбачається за можливе у зв`язку з відсутністю одного з об`єктів дослідження, а саме документації із землеустрою, на підставі якої була сформована земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042;
		по питанню № 2 встановити, чи відповідають межі земельної ділянки площею 70,9831 га, визначені «Технічною документацією зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області», на підставі якої був виданий державний акт на право постійного користування землею під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458 її фактичним межам під час проведення обстеження не вдалося у зв`язку з неможливістю встановити межі фактичного користування цього підприємства;
		по питанню № 3 встановити, чи порушені раніше встановлені межі землекористування земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з боку суміжних землекористувачів, а саме ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» під час проведення обстеження не вдалося у зв`язку з неможливістю встановити межі фактичного користування цього підприємства. Встановити, чи порушені раніше встановлені межі землекористування земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з боку інших суміжних землекористувачів, не вбачається за можливе, оскільки інші землекористувачі інших суміжних земельних ділянок не є сторонами по справі (а.с. 204-210,т. 6).
		Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та уточнюючи (частково змінюючи) підстави позову, заступник прокурора Київської області просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію; скасувати рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042; витребувати з володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 70-74, т. 1).
		Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
		З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
		За правилом частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред'явлених в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
		За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
		Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
		При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
		На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
		Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
		Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20).
		Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.
		На підставі частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		Отже, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред`явлених в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та у цій частині залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи - державного підприємства, особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред'явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
		Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив
		на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
		У справі, яка переглядається, позов пред`явлено заступником прокурора Київської області в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичною та юридичною особами - відповідачами.
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. 
		Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
		Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
		Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
		Враховуючи викладене, заявлені в цій справі заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №002195, виданого 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, а також скасування рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, не відповідають належному способу захисту.
		Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
		Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76).
		Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, однак відмовив у позові через недоведеність цих вимог, тоді як обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		За наведених обставин рішення суду першої інстанції про відмову в позові у зазначеній вище частині з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред`явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.
		Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред'явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння
		Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
		Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
		Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За частиною першою, другою статті 84 ЗК України тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закон.
		Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
		Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, серед іншого, на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).
		Відповідно до статті 67 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. 
		Згідно із статтею 72 ЗК України зокрема до земель авіаційного транспорту належать землі під: аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та  іншими  майданчиками  для експлуатації повітряних суден; г) службовими  об`єктами,  що забезпечують роботу авіаційного транспорту. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.
		У відповідності до частини четвертої статті 84 цього Кодексу до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, в тому числі землі під об`єктами державної власності повітряного транспорту.
		Виходячи з аналізу змісту статей 67, 72, 84 ЗК України землі під об`єктами державної власності повітряного транспорту, а саме: аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту, та надані підприємствам авіаційного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту, належать до земель державної власності і не можуть передаватись у приватну власність.
		Як вбачається з матеріалів справи, на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458, виданого 19 липня 2002 року відповідно до розпорядження Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 70,9831 га для обслуговування існуючих забудов (інженерно-технічних об`єктів), що відноситься до земель авіаційного (повітряного) транспорту (а.с. 9-14, т. 1).
		Цей правовстановлюючий документ був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440 (а.с. 213-215, т. 3).
		Вищевказаним розпорядженням Бориспільської РДАвід 10 червня 2002 року № 366 було затверджено технічну документацію зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування ДМА «Бориспіль» з видачею державного акту на право постійного користування землею загальною площею 695,8513 га, з них на території Гірської сільської ради - 624,8682 га, а на території Глибоцької сільської ради - 70,9831 га (а.с. 5, т. 2).
		До прийняття вказаного розпорядження зазначені землі, у тому числі земельна ділянка площею 70,9831 га перебувала на праві постійного користування ДМА «Бориспіль» на підставі державного акта серії І-КВ № 002663, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 373, виданого на підставі постанови Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1750-ІІІ та рішення Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області від 8 серпня 2000 № 88 (а.с. 227-230, т. 3).
		Таким чином, до прийняття розпорядження від 10 червня 2002 року № 366 та видачі державного акту серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року земельна ділянка площею 70,9831 га на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області вже перебувала у постійному користуванні ДМА «Бориспіль», який у подальшому змінив своє найменування на ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
		За наведених обставин право постійного користування землею державного підприємства у встановлений законом спосіб не припинялось і фактично на підставі розпорядження від 10 червня 2002 року № 366 вперше не виникало, оскільки цим рішенням лише впорядковувалось існуюче землекористування ДМА «Бориспіль».
		В оцінці доводів апеляційної скарги ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» слід врахувати, що відповідно до вимог частини першої, третьої статті 125 ЗК України у редакції від 1 січня 2002 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
		Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України у редакції від 1 січня 2002 року право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» (була чинна на час видачі державного акту ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року) було затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, а також начальником державного органу земельних ресурсів.
		До 1 січня 2013 року право на земельні ділянки, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, підтверджувалось державними актами на землю. Реєстрація державних актів здійснювалась у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
		Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція).
		Відповідно до пункту 1 Інструкції право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю, на право постійного користування землею.
		Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
		Складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим проектом відведення цієї ділянки.
		Розробку технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації на підставі технічного завдання, яке видається районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держкомзему України.
		Технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею включає: виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання в користування або передачу у власність земельної ділянки; заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта; технічне завдання на складання державного акта; висновок державного органу земельних ресурсів про права третіх осіб на використання земельної ділянки; висновок органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки; абрис зйомки земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки; збірний кадастровий план землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площі земельної ділянки; відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки з прив`язкою до пунктів геодезичної мережі; експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.
		До технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею обов`язково додається справа щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, у власність або у постійне користування.
		При наданні земельної ділянки у постійне користування до технічної документації зі складання державного акта обов`язково додається затверджений проект відведення цієї земельної ділянки.
		Технічна документація зі складання державних актів на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею зберігається в районних (міських) відділах (управліннях) земельних ресурсів Держкомзему України.
		Пунктам 2.9., 2.11., 2.14. Інструкції встановлено, що бланк державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, договору тимчасового користування землею чи оренди землі заповняється державною мовою. Всі записи мають бути зроблені чітко і ретельно, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів можливе з використанням комп`ютерної техніки.
		Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів.
		Згідно із пунктом 3.1. Інструкції державні акти на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю або на право постійного користування землею видаються міськими, селищними, сільськими радами. Якщо рішення було прийнято Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим або обласною радою, то видача державного акта здійснюється районною радою.
		Пунктом 3.3. Інструкції передбачено, що державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою; договорів оренди - виконавчим органом міської, селищної, сільської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями; державних актів право власності на землю - місцевими державними органами земельних ресурсів.
		Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею реєструються, відповідно, у - Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю (пункт 3.5. Інструкції).
		При цьому згідно з пунктом 3.4. Інструкції забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.
		Порядок зберігання державних актів наведений у пунктах 4.1., 4.2. Інструкції, відповідно до яких власники земельних ділянок зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного користування. Другий примірник державного акта зберігається у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.
		Таким чином, на власника земельної ділянки покладено обов`язок зберігати примірник державного акту на право власності на земельну ділянку, який в подальшому є підтверджуючим документом права власності на землю, а на органи виконавчої влади покладено обов`язок зберігати другий примірник державного акту на земельну ділянку та іншу документацію, яка була підставою для його видачі.
		Між тим, тільки після 2 квітня 2002 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 року № 449 обов`язковим реквізитом державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою став кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
		З 1 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 635/2555/16-ц (провадження № 61-2036св21).
		Згідно з пунктами 2, 10 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
		У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
		Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом (тобто до 1 січня 2013 року), є дійсними.
		Крім того, вимога ЗК України 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 1 січня 2008 року рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп 2005 визнана неконституційною.
		Із державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458, виданого Бориспільською РДА 19 липня 2002 року ДМА «Бориспіль» на підставі розпорядження від 10 червня 2002 року № 366, вбачається, що він відповідає вимог Інструкції щодо його форми та змісту, зокрема, підписаний відповідальними особами, скріплений печаткою та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440.
		Як свідчать матеріали справи, у січні 2019 року ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» зверталося із зустрічним позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, проте ухвалою суду від 15 серпня 2019 року, яка набрала законної сили, провадження у даній справі в частині зустрічних позовних вимог було закрито з підстав того, що цей спір віднесено до юрисдикції господарського суду.
		В матеріалах справи відсутнє рішення господарського суду, в тому числі про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року, тоді як предмет та підстави пред`явленого прокурором позову не зумовлюють обов`язок суду надання оцінки саме правомірності передачі у постійне користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельної ділянки площею 70,9831 га для обслуговування існуючих забудов (інженерно-технічних об`єктів) за запереченнями відповідача, який володіє земельною ділянкою площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яка розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Отже, вищевказаний державний акт не визнавався недійним, не скасований у встановленому законом чи судовому порядку, відповідає вимогам, чинним на момент його видання, а зазначення кадастрового номера в цьому державному акті на час його видачі не вимагалося.
		У зв`язку з цим, сама по собі незгода відповідача з тим, що при прийнятті розпорядження Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366 не була дотримана визначена законом компетенція органу, який приймав це рішення, а державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року не підписаний уповноваженою особою, тому в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га, є юридично неспроможними у рамках доказування у даній справі в межах пред`явлених позовних вимог.
		Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що право користування земельною ділянкою площею 70,9831 га для обслуговування існуючих забудов (інженерно-технічних об`єктів) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» набуло на підставі відповідного державного акта на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440, тобто набуло таке право у порядку, який був передбачений на той час. При цьому, зміна законодавства щодо порядку реєстрації права постійного користування землею не дає підстав вважати, що земельна ділянка була набута державним підприємством у користування з порушенням вимог закону, чи його права на земельну ділянку, які підтверджувалися дійним державним актом, припинилися.
		У технічній документації зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею ДМА «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області, виготовленої ПП «Регіон» у 2002 році і затвердженої розпорядженням Бориспільської РДАвід 10 червня 2002 року № 366, міститься акт обстеження земельної ділянки та передачі на зберігання встановлених (відновлених) межових знаків землевласнику (землекористувачу) ДМА «Бориспіль» від 14 травня 2002 року, згідно якого на місцевості були встановлені (відновлені) межові знаки земельної ділянки за участю представників: організації, що виконала роботи по встановленню межах знаків; постійного землекористувача; сільської ради; районного відділу земельних ресурсів; суміжних землекористувачів (а.с. 233, т. 3).
		Зі змісту кадастрового плану земельної ділянки у зазначеній технічній документації також вбачається, що межі земельної ділянки площею 70,9831 га під існуючою забудовою (інженерно-технічними об`єктами) були встановлені у натурі (на місцевості), а координати цього об`єкта нерухомого майна повністю узгоджуються з інформацією, що міститься у каталозі координат земельної ділянки (а.с. 232, 234-235, т. 3).
		Тобто, у справі, яка переглядається, належна ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на праві постійного користування земельна ділянка набута ним у законний спосіб, набуття права користування оформлене за ним у відповідності до чинного на час її набуття законодавства. Земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру та закріплена на місцевості чіткими межовими знаками, а державний акт на право постійного користування землею є дійсним.
		Таким чином, у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» наявне як зареєстроване у встановленому законом порядку право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га, так і право її фактичного використання з моменту отримання нового державного акта на право постійного користування землею.
		Разом з тим, колегія суддів враховує, що сам по собі факт встановлення в натурі меж земельної ділянки ніяким чином не впливає на момент виникнення у особи речового права на земельну ділянку, оскільки в силу вимог статті 125 ЗК України у редакції від 1 січня 2002 року до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та після одержання документа, що посвідчує відповідне право та його державної реєстрації, забороняється лише її фактичне використання.
		Як було встановлено вище, до прийняття розпорядження від 10 червня 2002 року № 366 та видачі державного акту серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року земельна ділянка площею 70,9831 га на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області вже перебувала у постійному користуванні ДМА «Бориспіль».
		Передану у постійне користування земельну ділянку під існуючою забудовою (інженерно-технічними об`єктами) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у своїй діяльності безперервно використовувало потягом тривалого часу, тому відсутні підстави для сумнівів у правомірності використання цієї земельної ділянки площею 70,9831 га на момент виникнення спірних відносин, а саме видання розпорядження Бориспільською РДА від 18 лютого 2010 року № 253 щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		З огляду на викладене необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» про те, що у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не виникло права постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області з тих підстав, що державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року не відповідає формі такого виду державного акта, не зареєстрований і не підписаний належним чином, межі земельної ділянки не встановлювалися в натурі та проект її відведення не розроблявся.
		Так, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України).
		Згідно із частиною другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		За частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
		Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
		За змістом частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної  ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що  перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для  ведення фермерського господарства).
		Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
		У частині п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
		Встановлено, що на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 ОСОБА_1 23 березня 2010 року був виданий державний акт серії ЯЙ № 002195 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с.16-17, 174-177, т. 1)
		З копії листа в.о. директора ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Держземагентства України № 01-13/547 від 17 вересня 2014 року та копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» під існуючою забудовою (інженерно-технічними об`єктами)в адміністративно-територіальних межах Бориспільського району Київської області вбачається, що земельна ділянка площею 70,9831 га була зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання у приватну власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041. Тобто межі земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , повністю накладаються на земельну ділянку площею 70,9831 га, що перебуває у користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», у зв`язку з цим площа вказаної земельної ділянки зменшилась на 2,00 га (а.с. 13-63, т. 2).
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав зазначені документи неналежними доказами з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що особи, які їх складали, володіють достатнім обсягом знань для надання такого висновку.
		Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. 
		Принцип змагальності (стаття 129 Конституції України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
		Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		За змістом статті 77 ЦПК України належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
		За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Судом розглядом встановлено, що на підставі договору від 10 січня 2011 року № 02.2-14.7.1-3 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»та ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», останнім здійснювалась розробка технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельних ділянок ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», в тому числі земельної ділянки площею 70,9831 га, що перебуває у постійному користуванні на підставі державного акту серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року.
		В ході виконання польових топографо-геодезичних робіт було установлено, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства повністю перебуває в межах земельної ділянки площею 70,9831 га для обслуговування авіаційного (повітряного) транспорту на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Вказані обставини підтверджуються планово-картографічними матеріалами з позначенням координат як спірної земельної ділянки, так і координат земельної ділянки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», наданих Управлінням Держземагентства у Бориспільському районі Київської області з відповідної технічної документації зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею ДМА «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) за 2002 рік, затвердженої розпорядженням Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366 (а.с. 41-62, т. 2.)
		Зазначена інформація у повній мірі відповідає схемам розташування земельної ділянки площею 70,9831 га і графічним матеріалам, наданих разом з позовною заявою, з яких вбачається, що земельна ділянка площею 2,00 га, передана у власність ОСОБА_1 , позначена під № 157 і розташовується безпосередньо в межах приаеродромної території, що забезпечує роботу авіаційного транспорту.
		Більше того, планово-картографічні матеріали виготовлено сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_3 , кваліфікаційний сертифікат якого № 011596 від 19 грудня 2013, також наявний в матеріалах справи, що підтверджує його повноваження на здійснення відповідних землевпорядних робіт (а.с. 45, т. 3).
		При цьому відповідачі під час розгляду справи не навели будь-яких даних з посиланням на відповідні докази про те, що спірна земельна ділянка в межах її повного накладення не належить до земель авіаційного транспорту і могла бути передана у приватну власність.
		Крім того, слід врахувати, що судами надавалась оцінка належності та достатності зазначених письмових доказів у межах розгляду іншої справи № 359/3911/15-ц, за результатами розгляду якої Київським апеляційним судом прийнято постанову від 22 грудня 2020 року про залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову заступника прокуратура Київської області з аналогічних підстав до Бориспільської РДА та фізичних осіб, в тому числі щодо витребування суміжної зі спірною земельної ділянки з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, яка була передана у приватну власність на підставі того ж розпорядження Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366.
		Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без дотриманням вимог процесуального закону оцінив вищевказаний лист ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 01-13/547 від 17 вересня 2014 року та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» під існуючою забудовою (інженерно-технічними об`єктами), безпідставно визнавши їх неналежними доказами у справі та вважаючи, що факт накладення спірної земельної ділянки на землі, що перебувають у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», яким було обгрунтовано підстави позову, недоведеним у належний спосіб.
		Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на копію довідки в.о. начальника управління Держгеокадастру у Бориспільському районі № 02-27/2997 від 24 листопада 2016 року (а.с. 6 т. 2), згідно якої земельна ділянка площею 2,00 га, яка була приватизована ОСОБА_1 та відчужена ним у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», в Національній кадастровій системі представлена як рілля (графа 05) є безпідставними, адже у змісті наведеної довідки відсутня інформація про те, що спірна земельна ділянка не розташовується в межах приаеродромної території, а та обставина, що ця земельна ділянка представлена як рілля, жодним чином не підтверджує того факту, що вона не відноситься до земель авіаційного транспорту, відтак не містить інформації щодо предмета доказування.
		Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. пункт 7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19).
		На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області, якаоспорюваним розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 безоплатно передана у приватну власність  ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарствата в подальшому відчужена ним ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», відносилась до земель авіаційного (повітряного) транспорту державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
		Як слідує з матеріалів даної справи, рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року про задоволення позову було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовлено у зв`язку з тим, що копія листа ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року та копія технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» під існуючою забудовою є неналежними доказами у розумінні частини першої статті 58 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), оскільки жодним чином не підтверджують того, що межі спірної земельної ділянки площею 2,00 га, накладаються на земельну ділянку площею 70,9831 га.
		Скасовуючи зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд у постановах від 5 та 19 вересня 2018 року вказав, зокрема, що суди не перевірили чи було встановлено межі земельної ділянки площею 70,9831 га з урахуванням положень статті 125 ЗК України та чи накладаються вони на межі земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03: 002:0042, в тому числі шляхом обговорення питання призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.
		У відповідності до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
		За правилом частин четвертої, п`ятої статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом, а учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
		У відповідності до частини першої статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
		Положеннями статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
		Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими. При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
		Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-131цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження 61-7835сво19).
		За змістом ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року про призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизиза клопотанням ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», судом першої інстанції було поставлено на розгляд експерта питання щодо можливого накладення меж земельних ділянок площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061 та земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, що не є предметом судового спору, оскільки саме зменшення земельної ділянки площею 70,9831 га, що перебувала в постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до площі 69,8143 га за рахунок формування спірної  земельної ділянки площею 2,00 га було підставою для пред`явлення позовних вимог.
		Отже, поставлені на вирішення експертизи питання не стосувалися обставин, які входять до предмета доказування та не мають значення для даної справи.
		При цьому в порушення статті 107 ЦПК України суд першої інстанції на клопотання КНДІСЕ від 22 квітня 2021 року № 12502/21-41 не надав експерту необхідних матеріалів для проведення експертизи та не вжив заходів щодо витребування запитуваних експертом документів. 
		Розглядаючи спір, суд не з`ясував хто саме з учасників справи допустив ухвалення в участі у проведені судової експертизи та не зробив відповідні висновки у відповідності до вимог статті 109 ЦПК України, оскільки згідно матеріалів справи на клопотання експерта про надання докових матеріалів та за вимогою суду ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» надало усю наявну у нього технічну документацію щодо належної йому на праві постійного користування земельної ділянки площею 70,9831 га, тоді як ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» не забезпечило надання технічної документації щодо належної йому земельної ділянки площею 2,00 га, що у свою чергу унеможливило надання експертом відповідей на питання № 1 та № 3. 
		Крім того, матеріали справи не свідчать, що ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» було обізнане про те, що 20 липня 2021 року судовий експерт проводитиме топографічні-геодезичні роботи з обстеження об`єктів, що унеможливило направлення його представників, при тому, що у висновку експертизи не вказано, яким чином відсутність представників державного підприємства завадила експерту провести топографо-геодезичні роботи з обстеження об`єктів дослідження на місцевості з огляду на наявність у матеріалах справи затвердженої технічної документації зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею ДМА «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		У рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree) , відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані за його допомогою, будуть такими ж.
		У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», а саме: коли визнаються недопустимими  не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
		Згідно із статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок експерта КНІДСЕ від 9 серпня 2021 року № 12502/21-41, за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, в якому, до того ж судовим експертом не надано жодної відповіді на постановлені йому питання, є неналежним і недопустимим доказом у цій справі, оскільки не стосується фактичних даних, що входять до предмета доказування, а відтак не міг бути покладений в основу рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
		Суд першої інстанції фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив та не вірно застосував норми матеріального права, а також допустив порушення норм процесульного права, у зв`язку з чим поза його увагою залишилося те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель авіаційного (повітряного) транспортудержавної власності, тривалий час перебувала у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», що матеріалами справи і доказів на підтвердження надання землекористувачем згоди на вилучення земельної ділянки відсутні.
		Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення, а також виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №002195 від 23 березня 2010 року прийнятоз порушенням вимог статей 14, 19 Конституції України та статей 20, 67, 72, 84, 116, 118, 149 ЗК України.
		Як було установлено вище, 25 червня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким він відчужив спірну земельну ділянку у власність цього товариства, а приватним нотаріусом КМНО Паракуда І.В. було прийнято рішення № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		У відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15; від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13.
		Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
		Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
		Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» поза його волею, пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону.
		Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимог власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.
		Колегія суддів вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18 та постановах Верховного Суду від 2 вересня 2019 року у справі № 369/3971/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 369/12149/16-ц, 23 жовтня 2019 року у справі № 369/12148/16, 19 лютого 2020 року у справі № 369/4161/17-ц.
		За наведених обставин справи, наявні всіх правові підстави для витребування на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України та у постійне користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з незаконного володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яка розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 686/14706/16-ц (провадження № 61-21054 св 18) за подібних правовідносин, які стосувались земель КП «Аеропорт Хмельницький», що перебували у його постійному користуванні.
		У зазначеній постанові Верховний Суд вказав наступне: «установивши, що ОСОБА_1 у порядку безоплатної приватизації передано у приватну власність земельну ділянку із земель, що перебувають у постійному користуванні КП «Аеропорт Хмельницький», рішення про її вилучення у вказаного підприємства не приймалося, добровільно КП «Аеропорт Хмельницький» не відмовлялося від свого права користування, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення норм земельного законодавства при прийнятті Хмельницькою районною державною адміністрацією розпорядження щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,9791 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована на території Розсошанської сільської ради за межами населеного пункту. Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні КП «Аеропорт Хмельницький» є безпідставними, оскільки спростовуються державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 12 липня 1995 року, у якому визначено межі та поворотні точки земельної ділянки площею 134,8 га, переданої у постійне користування КП «Аеропорт Хмельницький», а також матеріалами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель КП «Аеропорт Хмельницький», виготовленої ТОВ «Хмельницьке обласне земельне агентство» на замовлення підприємства».
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).
		Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилань суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні щодо можливе порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом набула його у власність.
		Так, Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає у себе зазначений кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства, є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Згідно із часиною першою статті 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
		Статтею 80 ЗК України визначено суб`єктів права власності на землю, яким є щодо земель приватної власності - громадяни та юридичні особи, щодо земель комунальної власності - територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, щодо земель державної власності - держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної власності.
		Згідно положень статей 84, статті 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 3 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі у тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У наведеному контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України )
		Наведене дає підстави для висновку, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.
		Таким чином, установлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
		Оскільки уповноваженою особою не приймалося рішення про вилучення із постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земель транспорту, а також зміни їх цільового призначення, унаслідок чого у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно передано землі, які не могли передаватися у власність фізичній особі, колегія суддів вважає, що судове рішення щодо про витребування земельної ділянки із володіння її другого набувача не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеного у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
		В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
		ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).
		У справі, яка переглядається, встановлено, що земельна ділянка перейшла з державної власності у приватну на безоплатній основі незаконно, тому принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника порушено не було.
		З обставин даної справи також вбачається, що  ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та була призначена для забезпечення роботи авіаційного транспорту. Фактично звернення заступника прокурора Київської області спрямоване на відновлення законності та порушеного права на землю, яка незаконно вибула з його володіння державного підприємства, а також з метою забезпечення належного функціонування міжнародного аеропорту. Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів видно, що спірна земельна ділянка безпосередньо межує з аеродромом, тому в першу чергу ОСОБА_1 не міг не бачити цю обставину, що свідчить про наявність в його діях ознак саме винної та протиправної поведінки.
		У свою чергу придбаваючи спірну земельну ділянку ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» не мало перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель авіаційного (повітряного транспорту) державної власності, яка не може передаватися у приватну власність, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що також ставить добросовісність поведінки відповідача ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13.
		Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, її учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційних скаргах лише частково спростовують необґрунтовані та неправильні висновки суду першої інстанції.
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» місцевий суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив усі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення: про залишення позову прокурора в частині позовних вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» без розгляду; про задоволення позову прокурора в частині позовних вимог, пред'явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ТОВ «Укравто Петрол Дістріб'юшн» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння; а також про відмову у задоволенні позову прокурора в частині позовних вимог, пред'явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Бориспільської РДА, ОСОБА_1 , ТОВ «Укравто Петрол Дістріб'юшн» про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна.
		Щодо розподілу судових витрат
		У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема: з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
		Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
		Виходячи з наведеного з ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» пропорційно до розміру задоволених позовних стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені Київської обласною прокуратурою у межах даної справи, а саме 4 384,80 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року (а.с. 88, т. 3) та 5 481,00 грн - за подання апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року (а.с. 120, т. 7), а всього 9 865,80 грн судового збору.
		Також з ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» пропорційно до розміру задоволених позовних підлягає стягненню 9 865,80 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Київської області від 7 червня 2017 року (а.с. 10, т. 3) та за подання апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року(а.с. 61, т. 7).
		Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційні скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн», заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення такого змісту.
		Позов заступника прокурора Київської області в частині позовних вимог, пред'явлених в інтересах держави в особі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без розгляду.
		Позов заступника прокурора Київської області в частині позовних вимог, пред'явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб'юшн» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.
		Витребувати на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України та у постійне користування Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яка розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог заступника прокурора Київської області, пред`явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» відмовити.
		Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь Київської обласної прокуратури 9 865,80 грн (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 80 копійок) сплаченого судового збору.
		Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 9 865,80 грн (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 80 копійок) сплаченого судового збору.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Головуючий                                                                                                          Н.В. Ігнатченко
		 
		 
		Судді:                                                                                                          М.В. Мережко
		 
		 
		С.І. Савченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...