Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2350/18(914/608/20) : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2022
Номер судового провадження: 12-83гс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Рогач Л. І. 
		на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)
		за позовомПриватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» до:
		1) Акціонерного товариства «Мегабанк»; 2) Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідії Миколаївни,
		про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності
		в межах справи № 914/2350/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА»
		до Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра»
		про банкрутство.
		 
		Суть спору
		Позивач (Приватне акціонерне товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра») є боржником за кредитними договорами, укладеними з одним із відповідачів (Акціонерним товариством «Мегабанк» (АТ «Мегабанк»)), іпотекодавцем та заставодавцем нерухомого та рухомого майна.
		Відповідач АТ «Мегабанк» прийняв рішення, викладене у протоколі №  58 чергового засідання правління від 27.12.2019 про прийняття у власність з подальшою реалізацією нерухомого майна, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, та рухомого майна, що є предметом застави.
		На підставі цього рішення (в частині нерухомого майна) нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Мегабанк».
		Рішення судів попередніх інстанцій
		Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково: визнав протиправним рішення про прийняття у власність рухомого майна; визнав протиправними та скасував рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно. В решті позовних вимог відмовив (в цій частині судові рішення не оскаржені).
		Постанова Великої Палати Верховного Суду
		Постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу АТ «Мегабанк» задоволено.
		Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2020 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) скасовано в частині задоволених позовних вимог. Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
		Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
		Відповідно до змісту частини третьої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
		Погоджуючись з резолютивною частиною постанови, висловлюємо незгоду з частиною висновків, сформульованих в її мотивувальній частині.
		У постанові (пункт 115) робиться висновок, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту, і що ця вимога відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
		Водночас зазначений спосіб захисту, тобто відновлення становища, що існувало до порушення, насправді є не окремим способом захисту, а узагальненням групи способів захисту, до якої входять, зокрема, віндикаційний, кондикційний, негаторний позови.
		У постанові (пункт 124) робиться висновок, що під час розгляду справи суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав як власник, а отже, (в) в цієї особи відсутнє право власності, а тому (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище факти).
		З одного боку, із зазначеним переліком дій суду не можна повністю погодитися, а з іншого - він є неповним. Що саме має встановити суд, залежить від конкретного способу захисту. Зокрема, доведення неправомірності дій відповідача, дійсно, у багатьох випадках свідчить про ненабуття ним права власності, але саме собою не свідчить про належність права власності позивачу. Позивач міг і не мати насправді права власності, хоча до порушення воно було зареєстроване за ним. Проте це не позбавляє його права витребувати майно від позивача, який незаконно вчинив дії щодо звернення стягнення на це майно.
		Крім того, у пункті 124 не порушується питання щодо добросовісності набувача, вирішення якого за практикою Великої Палати Верховного Суду є істотним для вирішення справи.
		Загалом вичерпний і універсальний перелік того, що має бути доведено при розгляді справи, визначити неможливо окремо від питання про застосування того чи іншого способу захисту. Крім того, розгляд цього питання в межах справи, яка переглядалася, взагалі не був необхідним, тобто є obiter dictum (сказане мимохідь), отже, висновок не є прецедентним.
		Висновок про належність такої вимоги, як скасування рішення про державну реєстрацію, в постанові робиться, виходячи з положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Водночас цей Закон не скасовує положень ЦК України, яким, зокрема, визначаються способи захисту прав. 
		Навряд чи законодавець мав за мету створити колізію норм, передбачивши в зазначеному Законі способи захисту, які будуть конкурувати зі способами захисту права, передбаченими у ЦК України. Отже, цей Закон може передбачати лише способи захисту у тих випадках, коли способи захисту, визначені у ЦК України, не можуть бути застосовані з огляду на специфіку нерухомого майна. 
		Конкуруючі способи захисту прав слід відрізняти від альтернативних способів захисту прав, спрямованих на досягнення різних правових результатів. Наприклад, відповідно до частини другої статті 768 ЦК України, якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати: 1) заміни речі, якщо це можливо; 2) відповідного зменшення розміру плати за найм речі; 3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; 4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані. Застосування кожного з цих чотирьох способів захисту прав має наслідком різний правовий результат, а тому такі способи захисту прав можуть застосовуватись альтернативно. 
		Тому способи захисту, які згадуються в абзацах другому, третьому частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не можуть розглядатись як такі, що конкурують між собою або зі способами захисту прав та інтересів, встановлених ЦК України. Кожен з таких способів захисту має власну сферу застосування, а тому їх застосування одночасно чи альтернативно не допускається.
		Наприклад, такий спосіб захисту, як скасування державної реєстрації прав, може застосовуватись у разі подвійної реєстрації прав на, по суті, одне й те ж нерухоме майно, яке в Державному реєстрі формально фігурує не як один, а як два об`єкти цивільних прав, що належать одній особі. На практиці таке трапляється тоді, коли право власності на певні приміщення, ідентифіковані літерними позначеннями, зареєстроване за власником, але після зміни літерних позначень замість внесення змін до відомостей Державного реєстру помилково здійснена повторна реєстрація цих же приміщень за тим самим власником нібито як інший об`єкт права власності.
		У таких випадках є неможливим застосування способів захисту, передбачених ЦК України, оскільки вони не розраховані на усунення видимості множинності одного об`єкта цивільних прав. Саме у подібних випадках спосіб захисту, призначений якраз для таких випадків і який передбачає скасування подвійної реєстрації (з анулюванням на майбутнє помилково внесеного дублюючого запису в реєстрі), не конкурує зі способами захисту, передбаченими в ЦК України.
		Водночас у разі, коли позивач вважає неправомірною державну реєстрацію права власності за іншою особою, ЦК України містить всі необхідні способи захисту, які неодноразово застосовувалися Великою Палатою Верховного Суду. Отже, в таких випадках стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» застосуванню не підлягає.
		У розділі «Процедура вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення» з посиланням на статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» робиться висновок, що якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушене та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем  (пункт 132).
		Водночас у справі, що переглядалася, не йшлося ані про припинення права власності АТ «Мегабанк», ані про набуття цього права позивачем. Не зазначалося і про перехід права власності від позивача до АТ «Мегабанк» чи навпаки. Відповідно до висновків, зроблених в інших пунктах постанови, позивач не втратив права власності, а АТ «Мегабанк» не набув його попри реєстрацію за ним права власності. Отже, відсутні підстави для державної реєстрації припинення права власності АТ «Мегабанк». Натомість якби позов за належною позовною вимогою був задоволений, реєстратор мав би внести тільки запис про державну реєстрацію права власності за позивачем.
		Крім того, як зазначено вище, стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» взагалі не підлягала застосуванню у цій справі.
		Втім з огляду на висновок про відмову в позові Велика Палата Верховного Суду не мала розглядати це питання в межах цієї справи взагалі.
		Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що належне йому право зареєстроване за іншою особою, або за ним не зареєстроване право на чуже майно (наприклад, право іпотеки), або щодо його нерухомого майна неправомірно зареєстроване право іншої особи чи обтяження, то порушене право позивача може бути захищене способами, передбаченими ЦК України. У таких випадках способи захисту, передбачені статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є неналежними і застосовуватися не можуть.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування як рішень, так і записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 153).
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Отже, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 152, 153). Таким чином, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав може розглядатися як належний спосіб захисту лише до виконання такого рішення, тобто до внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав.
		Якщо ж на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію внесено відповідний запис до реєстру, тобто право вже зареєстроване за іншою особою, то застосування такого способу захисту, як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію (скасування реєстрації), може призводити до порушення прав інших осіб, які не були учасниками судового провадження.
		Так, у відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що 29.12.2020 (під час розгляду справи № 914/2350/18 (914/608/20) в суді апеляційної інстанції) АТ «Мегабанк» відчужив зазначене нерухоме майно на користь ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП», про що зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відчуження нерухомого майна (що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 506) АТ «Мегабанк» на користь ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП» є обставиною, яка визнається як скаржником, так і позивачем.
		Отже, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора буде підставою для позбавлення нерухомого майна не відповідача, а іншої особи - ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП», яка не є відповідачем у цій справі, але за якою зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно і якій у зв`язку з цим належить книжне (книжкове) володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 61); Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 329/1114/19-ц (провадження № 61-19667св20), від 1 серпня 2021 року у справі № 329/253/20 (провадження № 61-1187св21), Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 759/10589/13-ц (провадження № 61-20397св21).
		Тому застосований у цій справі судами спосіб захисту призводить до позбавлення володіння майном особи, яка не є відповідачем у справі. Тим самим порушується стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (порушення права на справедливий суд) і статті 1 Першого протоколу до неї (порушення права мирно володіти майном). Подібні висновки містяться, наприклад, у пунктах 35-36, 43-44 рішення ЄСПЛ від 20 серпня 2021 року у справі «Атіма Лімітед» проти України»(заява № 56714/11).
		При цьому належний спосіб захисту, який застосовується судом, не може залежати від дій або подій, які настануть чи не настануть в майбутньому, зокрема від того, чи буде право на спірне майно зареєстроване за іншою особою, яка не є відповідачем у справі, чи не буде. Спосіб захисту має бути універсальним (незалежним від подібних обставин).
		У розділі «Щодо суті спору в частині звернення стягнення на нерухоме майно» зроблений висновок про те, що оскільки після ухвалення рішення судом першої інстанції про задоволення вимоги про скасування рішень про реєстрацію права власності, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою собою (ТОВ «ЛЮКС ЛТД ГРУПП»), то спосіб захисту вже не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а тому у позові у цій частині слід відмовити (пункти 139, 141). Таким чином, у постанові зроблений висновок про те, що спосіб захисту може бути ефективним чи неефективним залежно від того, які саме дії або події сталися після ухвалення судового рішення судом першої інстанції. Відповідно, судове рішення може бути скасоване, якщо суд касаційної інстанції встановить певні обставини, які виникли після ухвалення судового рішення.
		З цим висновком погодитись не можна. 
		Варто нагадати, що жодні обставини, які виникли після ухвалення судового рішення, не можуть бути підставою для перегляду судового рішення навіть за нововиявленими обставинами (бо такі обставини не є нововиявленими, оскільки не існували на час розгляду справи). До того ж такі обставини не можуть бути підставою для скасування судового рішення в порядку апеляційного чи касаційного перегляду. Під час такого перегляду суд перевіряє правильність рішення суду першої інстанції, і вона, звичайно, не залежить від дій чи подій в майбутньому. Суддя не може передбачати таких майбутніх обставин.
		Якщо виходити з того, що вимога про скасування рішень про реєстрацію права власності опосередковує належний спосіб захисту (як це сказано в постанові і з чим, як зазначено вище, не можна погодитись), то судові рішення у цій справі слід було би залишити без змін. 
		Водночас видається, що висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову в позові в частині зазначених вимог є правильним по суті, але з інших підстав. За обставинами цієї справи належним способом захисту є віндикаційний позов. Тому належною позовною вимогою у цій справі є вимога про витребування спірного нерухомого майна, яка опосередковує, зокрема,  такий спосіб захисту прав. Тому позовна вимога про скасування рішень про реєстрацію права власності не опосередковує належного способу захисту. Вимога про застосування неналежного способу захисту за практикою Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові. Тому слід було відмовити в позові саме з цих підстав.
		 
		Судді:                                                                                                   В. В. Британчук     
		                                                                                                              Ю. Л. Власов
		                                                                                                              Ж. М. Єленіна
		                                                                                                              Л. І. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...