Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/3133/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2023.
Дата набрання законної сили: 15.02.2023
Номер судового провадження: 61-7092ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                            
		Іменем України
		 
		15 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 444/3133/19
		провадження № 61-7092св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Русинчука М. М,            Тітова М. Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ»,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення коштів
		 
		за касаційною скаргою представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвоката Заремби Валерія Валерійовича на постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2019 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» (далі - ТДВ «СК «РІК-АВТОГАРАНТ», страховик) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь завдану шкоду в розмірі 652 251,12 грн.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТДВ «СК «РІК-АВТОГАРАНТ» посилалося на те, що 18 квітня 2019 року виникла пожежа на території автостоянки за адресою:                      АДРЕСА_1 . Осередком виникнення пожежі була передня частина автомобіля марки Renault Kangoo внаслідок короткого замикання електромережі цього автомобіля. Вогнем знищено вказаний автомобіль та пошкоджено автомобіль марки Mercedes-Benz E220D, належний на праві власності ОСОБА_3 . Станом на 18 квітня 2019 року зазначений автомобіль був застрахований на підставі укладеного з ним договору від 17 серпня 2018 року                      № КТЗ-132/10/18, додаткової угоди від 10 грудня 2018 року № 1. Страховик виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання перед ОСОБА_3 згідно з договором від 17 серпня 2018 року № КТЗ-132/10/18 та виплатив страхове відшкодування. 
		 
		Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , надаючи послуги зберігача транспортних засобів на автомобільній стоянці за вказаною адресою, де виникла пожежа, в результаті якої пошкоджено автомобіль особи, якій виплачено страхове відшкодування. ФОП ОСОБА_2 , здійснюючи господарську діяльність, незалежно від наявних у неї дозвільних документів, надає послуги саме зберігання транспортних засобів на автомобільній стоянці, на якій виникла пожежа. Тому за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Запис в журналі обліку транспортних засобів є достатнім доказом, що доводить обставину укладення між відповідачем ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який на законних підставах користувався пошкодженим автомобілем, договору зберігання транспортного засобу. На думку позивача, відповідачі мають нести відповідальність солідарно. У зв`язку з цим просило позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 24 травня 2021 року        в задоволенні позову відмовив.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки належний ОСОБА_1 автомобіль Renault Kangoo на час загоряння був нерухомим, не використовувався ним, а тому не міг вважатись джерелом підвищеної небезпеки. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що покладення на ОСОБА_1 відповідальності за шкоду, заподіяну автомобілю Mercedes-Benz E220D, можливе лише за умови доведення його вини у заподіянні шкоди. Відмову в стягненні коштів з ФОП ОСОБА_2 суд мотивував тим, що вона здійснює свою діяльність як оператор паркування. При цьому достатніх, належних та допустимих доказів, які би свідчили про укладення договорів зберігання автомобілів Renault Kangoo, та Mercedes-Benz E220D з ФОП ОСОБА_2 не надано, а записи № 42 і 45 в журналі заїзду-виїзду з майданчика за адресою: АДРЕСА_1 не свідчать про наявність правовідносин зі зберігання транспортних засобів.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Львівський апеляційний суд постановою від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу ТДВ «СК «РІК-АВТОГАРАНТ» задовольнив частково. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 травня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ТДВ «СК «РІК-АВТОГАРАНТ» 652 251,12 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Судове рішення апеляційний суд мотивував помилковістю висновку суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_2 станом на 18 квітня 2019 року здійснювала за адресою: АДРЕСА_1 підприємницьку діяльність як оператор паркування з утримання майданчика для організації паркування та проведення збору коштів за паркування автомобілів. При цьому суд вважав, що 17 квітня 2019 року о 22 год 00 хв між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в передбаченій законом письмовій формі був укладений договір зберігання автомобіля Mercedes-Benz E220D, а о 23 год 35 хв аналогічний договір був укладений з ОСОБА_1 щодо автомобіля Renault Kangoo, про що свідчать записи № 42 та 45 в журналі заїзду-виїзду автомобілів.
		 
		Страхове відшкодування у зв`язку з пожежею 18 квітня 2019 року, у якій пошкоджено автомобіль Mercedes-Benz E220D та в результаті якої настав страховий випадок, становить 652 251,12 грн. Таке відшкодування страховик повністю сплатив страхувальнику, чого сторони не заперечують.
		 
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 652 251,12 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас ОСОБА_1 , автомобіль якого на момент виникнення пожежі перебував на автостоянці на підставі укладеного 17 квітня 2019 року                             з відповідачем ФОП ОСОБА_2 договору зберігання транспортного засобу, не є належним відповідачем за цим позовом.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У липні 2022 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Заремба В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 755/16499/16, від 08 травня 2018 року у справі                                                № 127/21595/16, від 14 травня 2020 року у справі № 460/1099/19, від 28 липня     2021 року у справі № 380/1479/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо  застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній постанові взагалі відсутнє будь-яке посилання на висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Водночас суд апеляційної інстанції проігнорував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22 листопада 2018 року у справі                 № 755/16499/16-ц, в якій наведено перелік критеріїв необхідних для того, щоб спірні правовідносини були визнані такими, що мають ознаки договору зберігання автотранспортного засобу. Апеляційний суд неправильно встановив фактичний вид господарської діяльності, який здійснює ФОП ОСОБА_2 , адже керувався лише загальними нормами права. При цьому апеляційний суд не врахував та не застосував норми статей 943, 946 та 977 ЦК України. Крім того, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми пункту 29 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342, в редакції від 06 квітня 2021 року, якої на момент виникнення спірних правовідносин (18 квітня 2019 року) не існувало.
		 
		У січні 2023 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Заремба В. В. подав письмові пояснення.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		02 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Апеляційний суд встановив, що 18 квітня 2019 року орієнтовно в 00 год 42 хв відбулася пожежа за адресою: вул. Миколайчука, 18 в м. Львові. Осередком виникнення пожежі була передня частина автомобіля марки Renault Kangoo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначений автомобіль знищено вогнем. Також пошкоджено автомобіль марки Mercedes-Benz E220D, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Ці обставини підтверджуються актом про пожежу від 18 квітня 2019 року, звітом про пожежу від 19 квітня 2019 року, поясненнями ОСОБА_1 від 18 квітня 2019 року, висновком оперуповноваженого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області Гамера В. А. від 26 квітня                             2019 року, поясненнями свідка ОСОБА_5 .
		 
		Станом на 18 квітня 2019 року автомобіль марки Mercedes-Benz E220D                          ОСОБА_3 застрахував на підставі договору від 17 серпня 2018 року                                      № КТЗ-132/10/18.
		 
		На підставі висновку від 03 липня 2019 року № 177, страхового акта від 04 жовтня 2019 року № 077/19КТЗ та розрахунку страхового відшкодування, страхове відшкодування внаслідок події, що сталася 18 квітня 2019 року за адресою вул. Миколайчука, 18 в м. Львові, становить 652 251,12 грн. З платіжних доручень відомо, що страховик виконав у повному обсязі свій обов`язок перед страхувальником ОСОБА_3 за договором страхування від 17 серпня                       2018 року та сплатив страхове відшкодування в розмірі 652 251,12 грн.
		 
		Із запису в журналі заїзду-виїзду транспортних засобів № 45 встановлено, і це не заперечували учасники справи, що ОСОБА_1 17 квітня 2019 року                               о 23 год 35 хв заїхав автомобілем Renault Kangoo на майданчик за адресою: вул. Миколайчука, 18 в м. Львові, де залишив зазначений автомобіль, що підтверджено його підписом та підписом контролера.
		 
		Із запису в журналі заїзду-виїзду транспортних засобів № 42 відомо, і це не заперечували учасники справи, що ОСОБА_4 17 квітня 2019 року о 22 год 00 хв залишив автомобіль Mercedes-Benz E220D на майданчику за вказаною вище адресою, що підтверджено його підписом та підписом контролера.
		 
		З рапорту оперуповноваженого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області         від 26 квітня 2019 року відомо, що 18 квітня 2019 року в 00 год 42 хв надійшов телефонний дзвінок на номер «102» про пожежу на приватній автостоянці.
		 
		Показаннями свідка ОСОБА_5 , який не працевлаштований у ФОП                                ОСОБА_2 , але на момент виникнення пожежі працював за свого сина ОСОБА_6 , підтверджується, що першим загорівся належний ОСОБА_1 автомобіль Renault Kangoo.
		 
		У звіті про пожежу від 19 квітня 2019 року зазначено, що орієнтовним місцем осередку пожежі є моторний відсік автомобіля Renault Kangoo з подальшим поширенням полум`я на горючі елементи салону. В моторному відсіку найбільшою мірою спостерігались ознаки впливу факторів пожежі (об`ємне полум`яне горіння, висока температура). На осередок пожежі вказують наявні кольори мінливості металевого каркасу відсіку двигуна, найбільш тривале горіння, що призвело до знищення та пошкодження обладнання моторного відсіку, а також виявлена очевидна направленість горіння. Осередок пожежі має також ознаки пошкодження двигуна та його навісних частин від дії високої температури відкритого полум`я, а також тривалого часу горіння. Зазначено також, що,                                   з урахуванням осередку загоряння повністю виключено як причину виникнення пожежі необережне поводження з вогнем, також не виявлено ознак підпалу ззовні, а тому як найбільш імовірну причину виникнення пожежі визначено замикання електропроводки.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;            2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                 у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права           в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Згідно зі статтею 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);                                        2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
		 
		Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою (пункт 4 частини першої статті 512 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, заявленого до власника автомобіля Renault Kangoo ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з недоведеності цих вимог, оскільки належний йому автомобіль на час загоряння був нерухомим, не використовувався ним, а тому не міг вважатись джерелом підвищеної небезпеки. 
		 
		Зазначений висновок місцевого суду є помилковим з огляду на таке.
		 
		Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
		 
		Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
		 
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
		 
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:
		перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений                          у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний. Окремі предмети матеріального світу мають одночасно декілька потенційно шкідливих властивостей, через що поводження з такими предметами слід кваліфікувати як змішані джерела підвищеної небезпеки. Змішані джерела підвищеної небезпеки можуть існувати в межах одного об`єкта матеріального світу. Автомобіль                                є складною технічною системою, під час експлуатації якої використовується механічна, хімічна, електрична енергія, вогненебезпечні, отруйні речовини тощо;
		транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність                                   у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди);
		транспортний засіб, який не використовується (зберігається), створює ймовірне підвищене заподіяння шкоди через неможливість повного контролю з боку особи у процесі його використання за умови наявності у відповідного транспортного засобу небезпечних конструктивних елементів (зокрема, паливна та електрична системи автомобіля);
		для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.
		 
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
		 
		Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування                                     є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Встановленими у цій справі обставинами, зокрема, звітом про пожежу                                    від 19 квітня 2019 року та показаннями свідків, підтверджується, що першим загорівся належний ОСОБА_1 автомобіль Renault Kangoo, внаслідок чого відбулося загоряння автомобіля Mercedes-Benz E220D. 
		 
		Враховуючи наведене особою, відповідальною за завдану шкоду власнику автомобіля Mercedes-Benz E220D, є ОСОБА_1 - власник джерела підвищеної небезпеки - автомобіля Renault Kangoo, який належними та допустимим доказами не спростував обставин загоряння зазначених автомобілів. 
		 
		Таким чином, позивач як страховик, який на підставі договору майнового страхування сплатив страхове відшкодування власнику пошкодженого під час пожежі автомобіля Mercedes-Benz E220D, відповідно до статті 993 ЦК України має право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
		 
		Щодо вирішення вимог, заявлених до ФОП ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до статті 936 ЦК України договір зберігання як договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі, зокрема, у випадку укладення договору між фізичною та юридичною особою. 
		 
		Згідно зі статтею 977 ЦК України договір зберігання автотранспортних засобів належить до спеціальних видів зберігання та передбачає, що зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на підставі публічного договору. За договором зберігання транспортного засобу                        в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).
		 
		Згідно з пунктами 8, 12, 14, 15, 25, 27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі - Правила), на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки. Володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Володільцеві транспортного засобу, що користується послугами довготермінового зберігання, надається право на стоянку транспортного засобу в одному й тому ж місці. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. Володілець транспортного засобу, який користується послугами автостоянки, зокрема, зобов`язаний: ознайомитися з цими Правилами, розписатися про це в журналі обліку транспортних засобів і виконувати всі вимоги Правил; оформити транспортний засіб на зберігання згідно з вимогами Правил, подати при цьому черговому приймальнику перелік предметів, які знаходяться в салоні (кабіні) транспортного засобу, але не входять до комплекту обладнання та приладів, передбачених заводом-виробником (телевізор, магнітофон, холодильник та інше майно). Перелік повинен бути внесений до журналу обліку транспортних засобів довготермінового або тимчасового зберігання і засвідчений підписами володільця та чергового приймальника; пред`явити транспортний засіб на огляд черговому приймальнику і після належного оформлення поставити його на місце зберігання, зафіксувавши від довільного руху; внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку. Автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.
		 
		У разі коли особа вважає, що їй завдано збитків неналежним виконанням обов`язків за договором зберігання автомобіля, така особа повинна довести обставини як наявності у зберігача як суб`єкта підприємницької діяльності права на здійснення зберігання транспортних засобів на засадах підприємницької діяльності (тобто здійснення такої діяльності на професійній основі), так                                          і укладення між сторонами саме договору зберігання у письмовій формі згідно                    з вимогами частини першої статті 937 ЦК України, відповідно до якої зберігач зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, або наявність між сторонами укладення публічного договору зберігання транспортних засобів.
		 
		Відмовляючи в стягненні коштів з ФОП ОСОБА_2 , місцевий суд, зокрема, виходив з того, що достатніх, належних та допустимих доказів, які свідчили би про укладення договору зберігання автомобіля між ОСОБА_4 та ФОП                                             ОСОБА_2 , не надано.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову та стягнення з ФОП ОСОБА_2 майнової шкоди, апеляційний суд, вважав доведеним факт укладення із зазначеним відповідачем договору зберігання і, відповідно, наявність правових підстав для стягнення                           з нього шкоди.
		 
		Верховний Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки місцевий суд правильно виходив з того, що позивач не довів факту укладення письмового публічного договору зберігання автомобіля між ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_2 , як і не надав визначених законом доказів, які підтверджують прийняття автотранспортного засобу саме на зберігання, зокрема квитанції.
		 
		При цьому апеляційний суд помилково вважав, що запис в журналі заїзду-виїзду автомобілів підтверджує прийняття автомобіля на зберігання і відповідно до частини третьої статті 937 ЦК України, яка регулює загальні види зберігання,                            є достатнім доказом укладення договору зберігання, оскільки договір зберігання автотранспортних засобів є спеціальним видом зберігання, а прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном) (стаття 977 ЦК України).
		 
		Отже, місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів факту укладення між ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_2 договору зберігання транспортного засобу, а обставина, що автомобіль у момент його пошкодження перебував на автостоянці, не свідчить про наявність договірних правовідносин між вказаними особами.
		 
		Такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року                у справі № 534/87/16-ц (провадження № 10091св19).
		 
		Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про стягнення з ФОП ОСОБА_2 майнової шкоди, адже за завдані збитки несе відповідальність власник джерела підвищеної небезпеки.
		 
		З огляду на наведене, саме з ОСОБА_1 , як з відповідального за завдану шкоду власнику автомобіля Mercedes-Benz E220D, на користь позивача - страховика, підлягає стягненню майнова шкода в розмірі 652 251,12 грн, яку він сплатив власнику пошкодженого у пожежі автомобіля.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею         400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У касаційній скарзі представник ФОП ОСОБА_2 просив здійснити розподіл судових витрат, понесених нею при розгляді цієї справи, в тому числі і стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних                             з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані         з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:                1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті         в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу                   з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;              4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами,       а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
		 
		Таким чином, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Згідно з актом наданих послуг від 22 липня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 04 липня 2022 року № 17-07/22 та додаткової угоди до цього договору від 06 липня 2022 року № 1 загальна сума наданих послуг правничої допомоги становить 65 225,00 грн.
		 
		У цій справі ОСОБА_1 не скористався правом на заперечення розміру визначених адвокатом витрат на правову допомогу, понесених ФОП                         ОСОБА_2 під час розгляду справи в касаційному суді, а тому немає підстав для їх зменшення.
		 
		За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір в розмірі                                      8 152, 93 грн, а за подання касаційної скарги ФОП ОСОБА_2 сплатила                              19 567,53 грн, тому ці витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 на їх користь.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд                у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - адвоката Заремби Валерія Валерійовича задовольнити частково.
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» до ОСОБА_1 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення коштів задовольнити частково.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» 652 251 (шістсот п`ятдесят дві тисячі двісті п`ятдесят одна) гривні 12 копійок на відшкодування шкоди.
		 
		В задоволенні вимог, заявлених до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 8 152 (вісім тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 93 копійки.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 19 567 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) гривень 53 копійки та витрати, понесені на оплату правничої допомоги адвоката, в розмірі 65 225 (шістдесят п`ять тисяч двісті двадцять п`ять) гривень 00 копійок.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев    В. М. Коротун   М. М. Русинчук   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...