Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/1131/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 23.02.2023. Зареєстровано: 24.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2023.
Дата набрання законної сили: 23.02.2023
Номер судового провадження: К/990/16798/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 лютого 2023 року 
		м. Київ
		справа №815/1131/18
		адміністративне провадження № К/990/16798/22  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу, за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Завальнюка І.В. від 07.10.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Джабурія О.В., Кравченка К.В., Ступакової І.Г. від 11.05.2022,
		УСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1 , позивачка) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі також ГУ Держпраці, Управління, відповідач), у якому просив:
		-          визнати протиправним та скасувати постанову від 01.03.2018 №012 про накладання на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу в розмірі 43 335 720,00 грн (далі також спірна, оскаржувана постанова);
		2.          В обґрунтуванні позовних вимог зазначалось, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з грубим порушенням встановленої законом процедури накладення штрафу, зокрема, з неналежним повідомленням позивача про розгляд справи про правопорушення.
		3.          Заперечував позивач і висновки відповідача, зроблені ним по суті виявлених перевіркою порушень вимог законодавства про працю, зокрема, наполягав, що такі висновки не ґрунтуються на наявності беззаперечних доказів, а тому вважав накладення на нього штрафу та притягнення до відповідальності протиправними, оскільки, на його переконання, у спірному випадку склад правопорушення відсутній.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		4.          Справа розглядалась судами неодноразово.
		5.          Зокрема, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, позов задоволено.
		6.          Вищевказані судові рішення були оскаржені відповідачем у касаційному порядку.
		7.          Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.04.2021 рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		8.          Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у мотивувальні частині постанови зазначав, що судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення норм процесуального права, не було встановлено, чи надавалися договори оренди автомобіля з водієм під час перевірки ГУ ДФС в Одеській області, які були долучені позивачем до матеріалів справі. Також судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, яким чином орендодавцями самостійно організовувалось перевезення вантажів, беручи до увагу, що надані договори діяли з 2015-2016, 2015-2017 років, з зазначенням про разове надання послуг.
		9.          За наведеними у постанові Верховного Суду мотивами, під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не було надано оцінки й актам про надання послуг, в яких зазначена місячна оренда плата, проте не зазначено коли були надані послуги та чи були вони одноразові.
		10.          З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції констатував, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи судам необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		11.          Після нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2022, позов задоволено.
		12.          Ці рішення є предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається.
		13.          Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом зазначених договорів про надання послуг є виконання працівником/водієм певного визначеного обсягу роботи, а саме послуги з перевезення вантажів, за наслідками виконання якої замовник/позивач зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто предметом цих договорів, на думку судів, є кінцевий результат, а не процес праці. 
		14.          Суди вважали, що метою вищенаведених договорів є отримання певного матеріального результату, а саме - перевезення вантажів. 
		15.          З огляду на зміст договорів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначав, що водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово - в період з 01.01.2015 по 31.12.2016, й після закінчення виконання визначеного вказаними договорами завдання, трудова діяльність водіїв з позивачем припинилась.
		16.          Окрім цього, суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині ухвалених ними судових рішень посилались на те, що обставини документальної позапланової виїзної перевірки діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, оформленої актом ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 від 13.02.2018, були предметом спору по справі №815/2691/18.
		17.          В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до висновків суду у справі №815/2691/18 в порушення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України в акті перевірки від 13.02.2018 не встановлено факти порушення платником податків вимог податкового законодавства з посиланням саме на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Отже, за висновками судів у справі №815/2691/18, визначення податкового зобов`язання внаслідок встановлення факту заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку суперечить приписам підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.
		18.          Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій також відзначали, що ключовим питанням у спорі є питання стосовно використання позивачем у періоді 2015-2016 років при здійсненні підприємницької діяльності праці 388 працівників-водіїв, які не оформлені належним чином.
		19.          Колегія суддів суду апеляційної інстанції з цього приводу зазначала, що вказаним правовідносинам надано оцінку судами першої та апеляційної інстанції в межах судового розгляду справи №815/2691/18, в результаті чого зроблено висновок про відсутність в діях підприємця/позивача стверджуваного податковим органом порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», зокрема залучення до підприємницької діяльності праці робітників-водіїв протягом 2015-2016 років, не оформлених належним чином.
		20.          Беручи до уваги вищевикладене у якості обставин преюдиційного характеру, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прийнята відповідачем постанова про накладення штрафу є протиправною, оскільки у діях позивача не встановлено складу правопорушення вимог законодавства про працю, за вчинення якого його притягнуто до відповідальності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		21.          Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		22.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований Одеською міською радою 17.02.2014 як фізична особа-підприємець та з 18.02.2014 перебував на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області.
		23.          Основним видом економічної діяльності позивача за кодом КВЕД 52.29 є здійснення іншої допоміжної діяльності у сфері транспорту.
		24.           13.02.2018 ГУ ДФС в Одеській області за результатами перевірки склало акт №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
		25.          В акті №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 зафіксовано порушення статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органом про прийняття працівника на роботу», а саме: ФОП ОСОБА_1 було залучено до підприємницької діяльності 463 робітників-водіїв протягом 2015-2016 років не оформлених належним чином, без укладання трудових угод, договорів цивільно-правового характеру, звітування до контролюючих органів відповідних форм.
		26.          На сторінці 14 Акту перевірки розділу 2.2.4 зазначено про те, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 31.12.2016 здійснював діяльність вантажного автомобільного транспорту.
		27.          При аналізі інформації стосовно найманих працівників, наведених у таблиці акту перевірки ДФС, встановлена розбіжність, зокрема, одні і ті ж працівники були внесені по кілька разів у різних місцях.
		28.          Відповідач з урахуванням статті 265 Кодексу законів про працю України при аналізі інформації стосовно найманих працівників, наведених у таблиці акту перевірки ДФС, здійснив перерахунок кількості працівників - водіїв та встановив, що за період 2015-2016 роки позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував працю 388 працівників-водіїв неоформлених належним чином, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_26 , ОСОБА_54 , ОСОБА_361, ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_362, ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 ,    ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_160 , ОСОБА_147 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_363, ОСОБА_165 , ОСОБА_166 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 , ОСОБА_169 , ОСОБА_170 , ОСОБА_171 , ОСОБА_172 , ОСОБА_173 , ОСОБА_174 , ОСОБА_175 , ОСОБА_176 , ОСОБА_177 , ОСОБА_178 , ОСОБА_179 , ОСОБА_180 , ОСОБА_181 , ОСОБА_182 , ОСОБА_183 , ОСОБА_184 , ОСОБА_185 , ОСОБА_186 , ОСОБА_187 , ОСОБА_188 , ОСОБА_189 , ОСОБА_190 , ОСОБА_191 , ОСОБА_192 , ОСОБА_364, ОСОБА_193 , ОСОБА_194 , ОСОБА_195 , ОСОБА_196 , ОСОБА_197 , ОСОБА_198 ,    ОСОБА_199 , ОСОБА_200 , ОСОБА_201 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_207 , ОСОБА_167 , ОСОБА_208 , ОСОБА_209 , ОСОБА_210 , ОСОБА_211 , ОСОБА_212 , ОСОБА_213 , ОСОБА_214 , ОСОБА_215 , ОСОБА_216 , ОСОБА_217 , ОСОБА_218 , ОСОБА_219 , ОСОБА_220 , ОСОБА_221 , ОСОБА_222 , ОСОБА_223 , ОСОБА_224 , ОСОБА_225 , ОСОБА_226 , ОСОБА_227 , ОСОБА_228 , ОСОБА_229 , ОСОБА_230 , ОСОБА_231 , ОСОБА_232 , ОСОБА_233 , ОСОБА_234 , ОСОБА_235 , ОСОБА_236 , ОСОБА_237 , ОСОБА_238 , ОСОБА_239 , ОСОБА_240 , ОСОБА_241 , ОСОБА_242 , ОСОБА_243 , ОСОБА_244 , ОСОБА_245 , ОСОБА_246 , ОСОБА_247 , ОСОБА_248 , ОСОБА_249 , ОСОБА_250 , ОСОБА_251 , ОСОБА_252 , ОСОБА_253 , ОСОБА_254 , ОСОБА_255 , ОСОБА_256 , ОСОБА_257 , ОСОБА_258 , ОСОБА_259 , ОСОБА_260 , ОСОБА_261 , ОСОБА_262 , ОСОБА_263 , ОСОБА_264 , ОСОБА_265 , ОСОБА_266 , ОСОБА_267 , ОСОБА_268 , ОСОБА_269 , ОСОБА_170 , ОСОБА_270 , ОСОБА_271 , ОСОБА_272 , ОСОБА_273 , ОСОБА_274 , ОСОБА_275 , ОСОБА_276 , ОСОБА_277 , ОСОБА_278 , ОСОБА_279 , ОСОБА_280 , ОСОБА_281 , ОСОБА_282 , ОСОБА_283 , ОСОБА_284 , ОСОБА_285 , ОСОБА_286 , ОСОБА_287 , ОСОБА_288 , ОСОБА_289 , ОСОБА_290 , ОСОБА_291 , ОСОБА_292 , ОСОБА_293 , ОСОБА_294 , ОСОБА_295 , ОСОБА_296 , ОСОБА_297 , ОСОБА_298 , ОСОБА_299 , ОСОБА_300 , ОСОБА_301 , ОСОБА_302 , ОСОБА_303 , ОСОБА_304 , ОСОБА_305 , ОСОБА_306 , ОСОБА_307 , ОСОБА_308 , ОСОБА_309 , ОСОБА_310 , ОСОБА_311 , ОСОБА_312 , ОСОБА_313 , ОСОБА_314 , ОСОБА_315 , ОСОБА_316 , ОСОБА_317 , ОСОБА_318 , ОСОБА_319 , ОСОБА_320 , ОСОБА_321 , ОСОБА_322 , ОСОБА_323 , ОСОБА_324 , ОСОБА_325 , ОСОБА_326 , ОСОБА_327 , ОСОБА_328 , ОСОБА_329 , ОСОБА_330 , ОСОБА_331 , ОСОБА_332 , ОСОБА_333 , ОСОБА_334 , ОСОБА_335 , ОСОБА_336 , ОСОБА_337 , ОСОБА_338 , ОСОБА_339 , ОСОБА_340 , ОСОБА_341 , ОСОБА_342 , ОСОБА_343 , ОСОБА_344 , ОСОБА_345 , ОСОБА_346 , ОСОБА_347 , ОСОБА_348 , ОСОБА_349 , ОСОБА_350 , ОСОБА_351 , ОСОБА_352 , ОСОБА_353 , ОСОБА_354 , ОСОБА_355 , ОСОБА_356 , ОСОБА_357 , ОСОБА_358 , ОСОБА_359 , ОСОБА_360 , ОСОБА_365, ОСОБА_291, ОСОБА_366, ОСОБА_367, ОСОБА_368
		29.          При дослідженні акту Головного управління ДФС в Одеській області документальної позапланової перевірки позивача від 13.02.2018 №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 , який відповідач взяв за підставу нарахування штрафних санкцій, податковому інспектору впродовж проведення перевірки були надані для перевірки договори оренди транспортних засобів.
		30.          В матеріалах справи містяться договори оренди автомобілів разом з водієм та акти виконаних послуг, відповідно до яких позивач виступає орендарем, а орендодавцями особи, які зазначені у висновках акту перевірки, як особи, що є працівниками позивача.
		31.          Предметом зазначених договорів про надання послуг є виконання працівником/водієм певного визначеного обсягу роботи, а саме - послуги з перевезення вантажів, за наслідками виконання якої замовник/позивач зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу.
		32.          За вказаними договорами орендодавець зобов`язався надати в тимчасове користування орендарю (позивачу) транспортний засіб, забезпечити орендований автомобіль водієм за плату та надати послуги по перевезенню.
		33.          Вищевказані договори укладались, а послуги за ними надавались у період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
		34.           01.03.2018 на підставі акту ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/3091916012 від 13.02.2018 відповідач провів розгляд справи та виніс постанову №012 про накладання штрафу на позивача у розмірі 43 335 720,00 грн.
		35.          Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
		36.          Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.08.2021 у справі №420/4513/19, від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 22.02.2022 у справі №420/6582/18, від 19.01.2022 у справі №815/657/18.
		37.          Скаржник наголошує, що практика Верховного Суду у вищевказаних справах є однозначною, адже коли предметом цивільних договорів є виконання робіт за конкретною професією, які не містять жодних вимог щодо обсягу робіт, який має бути виконано підрядниками, їх якісні, кількісні характеристики, не передбачає чітко окресленого кінцевого результату, це є ознакою трудових відносин та відповідно суперечить природі договору цивільно- правового характеру та відповідає природі трудового договору.
		38.          Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		39.          Колегія суддів підкреслює, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
		40.          Висновки щодо застосування норм права такого змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №9901/278/21, висловлюючи яку, Судом було враховано й правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України» (рішення від 03.04.2008, заява №3236/03, п. 41), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява №50966/99, від 14.10.2003).
		41.          При цьому, колегія суддів наголошує, що згідно з частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 цього ж Кодексу учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
		42.          Висновки щодо застосування таких норм права висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09.02.2023 у справі №295/14365/19, де колегія суддів зауважувала, що учасники справи, зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень (у тому випадку в апеляційному порядку), у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про неухильне виконання покладених на нього обов`язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації права на апеляційний перегляд справи.
		43.          У вищевказаній постанові Верховного Суду також підкреслено, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 35 рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain, заява №11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 
		44.          На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), заява №69315/01, пункт 48, від 10.02.2005; ухвала щодо прийнятності у справі «Гуржій проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01.04.2008).
		45.          Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд встановив строк для надання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії ухвали та роз`яснив, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
		46.          Ухвала про відкриття касаційного провадження разом з матеріалами касаційної скарги була надіслана засобами поштового зв`язку на вказану позивачем та останню відому суду поштову адресу.
		47.          Водночас, вищевказане поштове відправлення було повернуто до Верховного Суду у зв`язку з закінченням терміну його зберігання, про що працівником поштового зв`язку складено довідку від 03.09.2022.
		48.          У матеріалах касаційного провадження відсутні відомості про наявність у позивача адреси електронної поштової скриньки або інших засобів зв`язку, за допомогою яких можливо було б здійснити направлення вищевказаних документів (судового рішення - ухвали про відкриття касаційного провадження у справі та матеріалів касаційної скарги) та забезпечити підтвердження їх отримання стороною позивача. Відсутні відомості й про те, що позивач є користувачем підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд».
		49.          За таких обставин можна дійти висновку, що у разі якщо судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то можна вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
		50.          Положення процесуального закону не передбачають прямого обов`язку суду щодо повторного направлення кореспонденції стороні, якій поштове відправлення не було вручене із обставин, які не залежали від суду. Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 19.12.2022 у справі №910/1730/22.
		51.          За таких обставин та приписів норм процесуального права і висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що позивач повідомлений про відкриття касаційного провадження у цій справі й про прийняття відповідного судового рішення у формі ухвали з цього питання, мав можливість отримати матеріали касаційної скарги, ознайомитися з їх змістом, подати обґрунтований відзив на касаційну скаргу, однак таким правом з невідомих Суду причин не скористався.
		52.          Частиною ж четвертою статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		53.          Окрім цього, ухвалою Верховного Суду від 08.02.2023 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду, який постановлено здійснювати у судовому засіданні 21.02.2023 о 15 годині 30 хвилин у приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено учасників справи в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
		54.          За приписами частини першої статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
		55.          Частиною четвертою статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, а згідно з пунктом 2 частини першої статті 345 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
		56.          Повістка про виклик до суду касаційної інстанції у судове засідання на 21.02.2023 о 15:30 годині надіслана позивачу за останньою відомою суду адресою, а відомості про інші засоби зв`язку, які можуть бути використані з метою повідомлення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, у матеріалах провадження відсутні. Про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби позивач у встановленому процесуальним законом порядку суд не повідомляв.
		57.          Надіслана позивачу повістка про виклик повернута до Верховного Суду, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджується довідкою від 17.02.2023, складеною працівником поштового зв`язку.
		58.          З урахуванням вищевикладених обставин та приписів норм статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що позивач належним чином повідомлений про касаційний розгляд цієї справи.
		59.          Головне управління Держпраці в Одеській області 17.02.2023 отримало повістку про виклик до Верховного Суду в судове засідання, призначене на 21.02.2023 о 15:30 годині, що підтверджується наявним у матеріалах касаційного провадження рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
		60.          У призначені Судом день та час, позивач у судове засідання не з`явився і не повідомив суду про причини своєї неявки, жодних заяв або клопотань не подавав, не забезпечив участі у судовому засіданні через представника.
		61.          Відповідач явку в судове засідання представника, повноваження якого на представництво (самопредставництво), були б належним чином підтверджені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, не забезпечив.
		62.          Відповідно до протоколу судового засідання від 21.02.2023, у зв`язку з неявкою усіх учасників справи, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила - здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.
		РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		63.          За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		64.          Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та право на відпочинок (статті 44, 45 Конституції України).
		65.          Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
		66.          Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (преамбула до цього Кодексу).
		67.          Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		68.          Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		69.          Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		70.          Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
		71.          За приписами статті 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		72.          Статтею 24 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		73.          Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		74.          Частиною першою статті 265 Кодексу Законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
		75.          Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци перший, другий частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України).
		76.          За висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі №2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України
		77.          Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		78.          Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		79.          Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		80.          За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		81.          Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
		82.          За положеннями частини першої статті 854 Цивільного кодексу України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.
		83.          Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		84.          Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		85.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
		86.          Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
		87.          З урахуванням предмету спору у справі, що розглядається, а також беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини, заявлені ФОП ОСОБА_1 підстави позову, аргументи сторін, юридичну природу та характер спірних правовідносин, ключовим питанням, яке постає під час касаційного перегляду ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, є питання про те, чи виникли між позивачем і вказаними у оспорюваній постанові Управління особами трудові відносини, або ж мали місце відносини цивільно - правового характеру, урегульовані відповідними правочинами.
		88.          Так, Верховним Судом неодноразово викладались висновки щодо застосування норм права у правовідносинах, пов`язаних з реалізацію суб`єктами владних повноважень функцій у сфері державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та повноважень стосовно притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у разі виявлення фактів фактичного допуску ними працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
		89.          Висновки щодо застосування норм права у вищенаведеній сфері відносин викладались Верховним Судом як у справах, на які як на приклад неоднакового правозастосування посилається скаржник, так і під час розгляду в касаційному порядку інших справ у подібних правовідносинах.
		90.          Зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №480/4852/18 та від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, у яких як і у справі, що розглядається, мало місце надання послуг з перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом на підставі відповідних цивільно - правових договорів.
		91.          У вищевказаних постановах Верховного Суду наводились мотиви про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		92.          Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, на яку наявне посилання у касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13.06.2019 у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.
		93.          Характерними ж ознаками трудових відносин є:
		систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
		підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
		виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);
		обов`язок роботодавця надати робоче місце;
		дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
		94.          Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 (справа №640/1099/19), від 09.07.2020 (справа №821/851/17), від 02.02.2021 (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.
		95.          Відступу від такого висновку щодо застосування норм права Верховним Судом не здійснювалося і підстав для цього під час розгляду у касаційному порядку цієї справи колегія суддів не вбачає.
		96.          Водночас, за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі №2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України.
		97.          Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
		98.          В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.
		99.          При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		100.          Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		101.          Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		102.          Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
		103.          Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.
		104.          При цьому, шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
		105.          Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.
		106.          У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що у спірних відносинах мало місце укладення договорів оренди автомобіля з водієм між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами. Відомостей про те, що контрагенти позивача були суб`єктами підприємництва і здійснювали свою діяльність у сфері перевезення вантажів, надання транспортних послуг тощо обставини цієї справи не містять.
		107.          Саме на підставі вищевказаних договорів, як про це стверджує ФОП ОСОБА_1 , фізичні особи, які перелічені у спірній постанові ГУ Держпраці, й здійснювали перевезення вантажів як водії переданих у найм позивачу транспортних засобів. Обставин про те, що вказані особи були самостійними суб`єктами підприємницької діяльності у сфері надання послуг з перевезення вантажів й вступали у відносини з ФОП ОСОБА_1 саме у такому правовому статусі судами попередніх інстанцій не встановлено і у оскаржуваних судових рішення не відображено.
		108.          За загальними положеннями про найм (оренду) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 Цивільного кодексу України).
		109.          Предметом договору найму, відповідно до норм частини першої статті 760 Цивільного кодексу України, може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
		110.          Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (частина перша статті 798 Цивільного кодексу України).
		111.          За приписами статей 800, 801 Цивільного кодексу України наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.
		112.          Наймач зобов`язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов`язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.
		113.          Отже, за договором найму (оренди) транспортного засобу (автомобіля) на визначених у цьому договорі умовах і упродовж вказаного у ньому строку за обумовленою між сторонами платою здійснюється володіння і користування відповідним рухомим майном, а наймач має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, у тому числі - вантажу, з використанням наданого у найм майна (транспортних засобів).
		114.          При цьому, договір перевезення вантажу є окремим правочином, який укладається у письмовій формі, а укладення такого правочину підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)
		115.          За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (стаття 909 Цивільного кодексу України)
		116.          З огляду на це, колегія суддів, не надаючи оцінку договорам оренди автомобіля з водієм, укладених між ФОП ОСОБА_1 та іншими фізичними особами, зокрема, володільцями переданих у найм транспортних засобів, вважає, що предметом таких правочинів не охоплюється надання послуг з перевезення вантажів.
		117.          При цьому, з наявних у матеріалах справи і досліджених у судових засіданнях у судах попередніх інстанцій актів про надання послуг вбачається, що на підставі вищенаведених правочинів надавались саме «водійські послуги» на вантажних автомобілях та причепах до них, заправка та ремонт яких, відповідно до умов договорів та згідно з актами про надання послуг, здійснювалась ФОП ОСОБА_1 .
		118.          Вказані у актах послуги надавались позивачу і ним приймались та оплачувались щомісячно у фіксованій сумі в розмірі 150 гривень за один місяць.
		119.          Як наявні у матеріалах справи договори, так і акти про надання послуг не містять відомостей про конкретний обсяг виконаної роботи, зокрема, інформації про те, які саме перевезення і яких вантажів було здійснено. Розрахунки здійснювались систематично щомісяця не за результатами виконаних одного або декількох конкретних перевезень, тобто за кінцевий результат, а за виконану роботу (за надані послуги) водія упродовж певного періоду часу - за місяць.
		120.          Тобто, після виконання певного постановленого позивачем завдання з перевезення вантажу дія договорів і відносин між сторонами не припинялась.
		121.          Такі обставини справи засвідчують, що оплата фізичним особам, вказаним у спірній постанові, здійснювалась на систематичній основі щомісячно у фіксованому розмірі за виконану роботу, а не за конкретний матеріальний результат - одне або декілька перевезень.
		122.          Зазначені у оскаржуваній постанові фізичні особи, надаючи позивачу «водійські послуги», не діяли самостійно і на власний розсуд, оскільки обсяг таких послуг визначався безпосередньо позивачем, виходячи з виробничої необхідності у межах здійснюваної ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
		123.          З урахуванням вищезазначеного колегія суддів констатує, що між вказаними Управлінням у оскаржуваній постанові фізичними особами і ФОП ОСОБА_1 виникли саме трудові відносини, оскільки:
		такі особи виконували трудову функцію у межах основного виду діяльності підприємства за професією «Водій автотранспортних засобів» (код КП 8322 відповідно до Національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327);
		ця робота мала постійний характер, виконувалась на користь ФОП ОСОБА_1 систематично упродовж строку дії договорів (з 01.01.2015 по 31.12.2017) за фіксовану плату, яка проводилась саме за виконану роботу, а не у зв`язку з досягненням конкретного раніше обумовленого кінцевого матеріального результату;
		обсяг перевезень (їх вид, кількість, умови тощо) не було обумовлено цивільно - правовим договором, а предметом правочинів, представлених позивачем, була власне праця фізичних осіб, які, не будучи самостійними суб`єктами підприємництва, здійснювали перевезення у межах виробничого процесу ФОП ОСОБА_1 і за його вказівкою систематично надавали йому «водійські послуги», про що вказано й у актах про надання послуг, які складались щомісячно, тобто існували відносини підпорядкованості, що є ознакою саме трудових відносин.
		124.          Колегія суддів вважає, що позивач помилково ототожнює укладені ним договори оренди автомобілів разом з водієм із договорами перевезення вантажу, оскільки ці договори за їх предметом та умовами не підпадають під визначення такого виду правочинів й фактично урегульовують відносини щодо організації процесу праці на роботі (посаді) водіїв автомобільного транспорту.
		125.          На переконання колегії суддів, така праця може виконуватися лише в рамках трудових відносин - виробничого процесу на умовах трудового договору, оскільки предметом вищевказаних договорів є власне процес праці, що не передбачає будь-якого кінцевого результату, а уклавши такі цивільно-правові договори, позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
		126.          Колегія судді також вважає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема, частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
		127.          Відповідно до вищевказаних норм процесуального права обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		128.          Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		129.          Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		130.          Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
		131.          Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
		132.          Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі №825/705/17, від 06.03.2019 у справі №813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі №826/198/16, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи №826/7424/17 (постанова від 30.09.2021).
		133.          Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		134.          Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
		135.          Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.
		136.          Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		137.          Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
		138.          А за позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		139.          Крім того, колегія суддів враховує, що зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		140.          Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		141.          У справі ж, яка розглядається, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що при вирішенні справи №815/2691/18, судами зазначено, що в порушення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України в акті перевірки від 13.02.2018 не встановлено факти порушення платником податків вимог податкового законодавства з посиланням саме на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Отже, визначення податкового зобов`язання внаслідок встановлення факту заниження позивачем (також ФОП ОСОБА_1 ) податку з доходів фізичних осіб без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку суперечить приписам підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.
		142.          Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій у якості преюдиційних обставин врахували такі висновки судів у справі №815/2691/18:
		предметом укладених ФОП ОСОБА_1 договорів є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цих договорів є отримання певного матеріального результату - перевезення вантажів;
		з огляду на зміст договорів, водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово - в період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Після закінчення виконання певного завдання за договором, договірні стосунки водіїв з позивачем припинилися;
		фізичні особи - орендодавці (водії), які зазначені в акті перевірки, виконували роботи виключно в межах укладених цивільно-правових договорів, за результатами виконаних робіт оформлялися акти прийому-передачі наданих послуг, а оплата їх роботи здійснювалася з урахуванням часового періоду, про що зазначено в актах надання послуг, на підставі яких провадиться їх оплата.
		143.          Також, у якості преюдиційних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій враховували викладені у судових рішеннях у справі №815/2691/18 мотиви про те, що за відсутності надання оцінки цивільно-правовим договорам, а також актам виконаних робіт, податковий орган прийняв оскаржувані рішення про накладення на позивача штрафу без достатніх доказів в обґрунтування порушення позивачем законодавства про працю. Зокрема, є необґрунтованими висновки в акті перевірки, що особи фактично були допущені до роботи як працівники позивача без оформлення трудового договору (контракту).
		144.          Проте, вищевказане є лише правовою оцінкою обставин, встановлених у іншій справі, і не може братись до уваги як преюдиційні обставини, звільняти відповідну сторону від обов`язку доказування, а суд від обов`язку офіційного з`ясування обставин у справі.
		145.          Встановлені ж у справі, що розглядається, обставини і наявні у ній докази, досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій, доводять, що позивачем було порушено вимог законодавства про працю, оскільки останній фактично допустив до роботи водія вантажного автомобільного транспорту 388 фізичних осіб без оформлення з ними трудового договору (контракту).
		146.          У зв`язку з цим, Верховний Суд переконаний, що відповідач, приймаючи оскаржувану позивачем постанову про накладення штрафу, діяв правомірно і обґрунтовано та за наявності передбачених законом правових підстав для реалізації таких повноважень.
		147.          Суди ж першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи цей спір, неправильно застосували норми матеріального то порушили норми процесуального права, не врахували фактичних обставин справи та ухвалили судові рішення, які не відповідають закону.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		148.          За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		149.          Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій задовольнили цей позов помилково і неправильно застосували норми матеріального, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
		150.          Керуючись статтями 340, 341, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2022 скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                    Я.О. Берназюк
		 
		                                                                                          Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...