Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 143/1483/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2023.
Дата набрання законної сили: 22.02.2023
Номер судового провадження: 61-11198ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                                
		 
		22 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 143/1483/19  
		провадження № 61-11198 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду 
		у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Медвецького С. К., Рибчинського В. П. від 05 жовтня 2022 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У грудні 2019 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , 
		в якому просив суд: визнати недійсними договори дарування права на земельні частки (паї) від 09 лютого 2000 року, укладені представником ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , і ОСОБА_2 ; застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом скасування права власності ОСОБА_2 на 
		земельні ділянки з кадастровими номерами 0523483800:02:000:0011 та 0523483800:02:000:0012, розташовані на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, повернути їх законним володільцям.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , якому належало право на земельну частку (пай) площею 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж в натурі 
		(на місцевості), що перебувала у колективній власності КСП ім. Шевченка 
		с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165952.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_5 , якій належало право на 
		земельну частку (пай) площею 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж в натурі (на місцевості), що перебувала у колективній власності КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, 
		що підтверджується сертифікатом на право на земельні частки (паї) 
		серії ВН № 0165951.
		Вказував, що кожен з батьків склали на нього заповіт, якими усе своє майно, права на майно вони заповіли йому. Він прийняв спадщину, але спадкові права не оформив у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на земельні частки (паї), що входили у спадщину. Вирішуючи питання про відновлення правовстановлюючих документів, завдяки матеріалам кримінального провадження, відкритого за його заявою, він довідався, що           29 січня 2000 року сільським головою ОСОБА_6 були видані доручення від імені його батьків працівнику, на той час секретарю сільської ради           ОСОБА_3 , для переоформлення сертифікатів батьків на право на земельні частки (паї) на ім`я ОСОБА_2 . 09 лютого 2000 року ОСОБА_3 , діючи від імені його батьків, подарував їхні права на земельні частки (паї) ОСОБА_2 , який у той час був орендарем земельних паїв. 
		Позивач зазначав, що укладені договори дарування є недійсними в силу закону з моменту їх укладення, оскільки вчинені у порушення вимог статті 9 Закону України «Про нотаріат», статей 48, 49 ЦК УРСР, що діяв на той час, та іншим законодавчим актам. Земельні частки (паї) його батьків за зверненням 
		ОСОБА_2 були виділені йому в натурі ( на місцевості ), їм присвоєні кадастрові номери: за сертифікатом матері рахується земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0523483800:02:000:0011, за сертифікатом батька - земельна ділянка № НОМЕР_2 з кадастровим номером 0523483800:02:000:0012. Зазначені земельні ділянки на праві власності належать ОСОБА_2 . 
		У заяві про поновлення строку позовної давності від 22 липня 2021 року позивач указував, що дізнався про порушення свого права з постанови про закриття кримінального провадження від 24 жовтня 2019 року                                        № 12016020270000105, в якій зазначені вищенаведені обставини, тому він вважав, що позовна давність ним пропущена з поважних причин, через протиправні дії посадових осіб Очеретнянської сільської ради з видачі доручень, дарування прав на земельні частки (паї) сторонній людині.
		Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області у складі судді Сича С. М. від 10 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, так як видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доручення на переоформлення їхніх земельних часток (паїв) на ім`я ОСОБА_2 були посвідчені з порушенням положень статті 9 Закону України «Про нотаріат», статті 62 ЦК УРСР, як вчинені посадовою особою сільської ради від свого імені і на ім`я працівника виконавчого комітету, а тому є недійсними.
		Проте позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки, починаючи 
		з 29 лютого 2000 року, коли закінчився місячний строк дії виданих 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доручень ОСОБА_3 на переоформлення їхніх сертифікатів на право на земельні частки (паї) на ОСОБА_2 , батьки позивача могли та повинні були дізнатися у довіреної особи ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 про стан своїх майнових прав, чи укладені відповідні угоди, ознайомитися з їхнім змістом. При цьому ОСОБА_2 учиняв усі необхідні процедурні дії з виділення належних тепер йому земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), про що батьки позивача як постійні мешканці с. Очеретня могли та повинні були, мали реальну можливість дізнатися про свої права.
		Суд вказав, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом 24 грудня 2019 року, тобто майже через сімнадцять років після спливу строку позовної давності, а доводи позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав лише після ознайомлення з постановою про закриття кримінального провадження,                   є безпідставними, оскільки предмет спору у цій справі, питання строку позовної давності за пред`явленими вимогами насамперед стосувалися його батьків, які за життя не зверталися за судовим захистом, якби вони вважали свої права порушеними.
		Також суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц щодо порівняльного аналізу термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», вжитих у статті 76 ЦК УРСР, для застосування позовної давності. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2022 року скасовано.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано недійсним договір дарування права на земельну частку (пай) 
		від 09 лютого 2000 року, яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі (на місцевості), що перебувала 
		у колективній власності КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165952.
		Визнано недійсним договір дарування права на земельну частку (пай) 
		від 09 лютого 2000 року, яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі (на місцевості), що перебувала 
		у колективній власності КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165951.
		Застосовано наслідки недійсності правочинів. Скасовано право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на земельні ділянки з кадастровими номерами 0523483800:02:000:0011 та 0523483800:02:000:0012, розташовані на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
		У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні в суд першої інстанції судовий збір у сумі 2 305,20 грн та 3 457,81 грн судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що позов обґрунтований є правильним, проте суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б доводили поінформованість ОСОБА_1 про наявність договорів доручення від 29 січня 2000 року, укладених його батьками в інтересах ОСОБА_2 , або договорів дарування прав на земельні частки (паї) від 09 лютого 2000 року, укладених від імені батьків посередником, посадовою особою Очеретнянської сільської ради ОСОБА_3 . Тому недійсність правочинів, вчинених стосовно нерухомого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ніким не оспорювалися, а датою, коли позивачу стало відомо про вчинення вказаних вище правочинів, реально є дата постанови про закриття кримінального провадження 
		№ 12016020270000105, якою є 24 жовтня 2019 року. З позовом позивач звернувся до суду у грудні 2019 року. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду 
		з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду 
		від 05 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 143/1483/19 із Погребищенського районного суду Вінницької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У грудні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції 
		не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: 
		від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц; від 07 жовтня 2020 року 
		у справі № 450/2286/16-ц; від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, та помилково не врахував висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
		Вказує, що батьки позивача могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на земельні частки (паї) перейшло до відповідача, проте за життя вони не скористалися своїм правом на судовий захист, а порушення прав стосується саме їх, а не позивача. Позивач не надав доказів, які б свідчили про це. При цьому, зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як позов подано 24 грудня 2019 року, тобто майже через 17 років, лише після розслідування правоохоронними органами кримінального провадження. Посилається на правові висновки Верховного Суду щодо позовної давності,           а також щодо принципу заборони суперечливої поведінки, принципи добросовісності й справедливості в його діях.  
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від  ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм чинного законодавства та з дослідженням усіх обставин у справі. При цьому, вказує, що посилання відповідача на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так як правовідносини у справах не є подібними.
		Крім того, зазначає, що доводи ОСОБА_2 про те, що батьки позивача могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на земельні частки (паї) перейшло до відповідача, є безпідставними, так як під час розгляду справи було встановлено та не заперечувалося сторонами, що на момент видачі доручень та укладення спірних договорів, батьки позивача були у віці 75-76 років, зміст доручень, які видали батьки відповідачу, не містили жодних згадувань на укладення договору дарування, а батьки, які отримували щомісячну плату від відповідача, вважали, що це є орендні платежі за користування землею, а не благодійна допомога від сторонньої їм людини, як зазначав відповідач.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		19 листопада 1996 року ОСОБА_4 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165952, згідно із яким йому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності 
		КСП ім. Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 21 листопада 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за НОМЕР_4 (т. 1, а. с.10). 
		19 листопада 1996 року ОСОБА_5 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165951, згідно із яким їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 21 листопада 1996 року 
		у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за НОМЕР_3 
		(т. 1, а. с. 13). 
		29 січня 2000 року ОСОБА_4 видано доручення, посвідчене головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Пашкурним О. С., зареєстроване в реєстрі за № 12, згідно із яким він доручив ОСОБА_3 переоформити його сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165952 на ім`я ОСОБА_2 , жителя с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області (т. 1, а. с. 242).
		29 січня 2000 року ОСОБА_5 видано доручення, посвідчене головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Пашкурним О. С., зареєстроване в реєстрі за № 13, згідно із яким вона доручила ОСОБА_3 переоформити її сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165951 на ім`я ОСОБА_2 , жителя с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області (т. 1, а. с. 242).
		09 лютого 2000 року між ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , як дарувателем, та ОСОБА_2 , як обдарованим, укладено договір дарування права на земельну частку (пай), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слінченко В. П., зареєстрований в реєстрі за 
		№ 192, згідно із яким даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності 
		КСП ім. Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), посвідчене сертифікатом ВН № 0165951 (т. 1, а. с. 69).
		09 лютого 2000 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , як дарувателем, та ОСОБА_2 , як обдарованим, укладено договір дарування права на земельну частку (пай), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слінченко В. П., зареєстрований в реєстрі за 
		№ 192, згідно із яким даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності 
		КСП ім. Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), посвідчене сертифікатом ВН № 0165952 (т. 1, а. с. 70).
		23 листопада 2001 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 88, згідно із яким все своє майно він заповів на користь ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 9).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 8).
		Згідно із довідкою виконавчого комітету Очеретнянської сільської ради 
		від 25 лютого 2020 року № 141 ОСОБА_4 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований і проживав зі своєю дружиною ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 в одному дворі і вели спільне господарство (т. 1, а. с. 58).
		Згідно із розпорядженням голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 12 лютого 2004 року № 61 «Про передачу у власність земельних часток (паїв) із земель колишнього сільськогосподарського підприємства» передано безкоштовно у власність громадянам - членам колишнього КСП ім. Шевченка із земель колективної власності земельні частки (паї) в розмірах і по угіддях згідно з додатком. 
		Зі змісту додатку до цього розпорядження за № 5 значиться ОСОБА_2 , номери сертифікатів - ВН №0165951 (номер паю - 11), ВН № 0165952 (номер 
		паю - 12), площа земельних ділянок - 3,2950 га (т. 1, а. с. 15, 16).
		24 лютого 2004 року ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного розпорядження голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії 
		ВН № 020952, згідно із яким він є власником, зокрема, зазначених земельних ділянок (т. 1, а. с. 22). 
		05 жовтня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 235, згідно із яким все своє майно вона заповіла на користь ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 12).
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (т. 1, а. с. 11).
		10 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Погребищенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 75).
		Постановою слідчого Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Залюшньої С. А. від 24 жовтня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12016020270000105 від 01 квітня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України 
		(т. 1, а. с. 23-25).
		У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (т. 2, а. с. 18-19).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою 
		для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. 
		Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 
		2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
		Верховний Суд виходить із того, якщо спадкоємець, яким є позивач, має право на оспорення правочину, вчиненим спадкодавцем, то на нього повністю поширюються норми ЦК України про позовну давність, яка обчислюється,               у тому числі, як до спадкодавців. Тобто, чи знали і могли знати спадкодавці про порушення їхніх прав.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду              від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12 цс 19), так і в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі 
		№ 450/2286/16 (провадження № 61-2032 св 19).  
		Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року (тут і далі, який діяв на час виникнення правовідносин), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
		Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
		Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).
		Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
		Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю позивача про факт порушення його права.
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.
		Суд має враховувати стандарт доказування «вірогідність доказів» приймати до уваги докази, які свідчать про те, що позивач був обізнаний та міг бути обізнаним про порушене право. 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 444/2295/18 (провадження № 61-4204 св 21) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom») § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) § 43)).
		У рішенні від 22 липня 2014 року у справі «Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova» ЄСПЛ зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для невзяття до уваги цього важливого аргументу                (§ 22, 23)».
		Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
		Як правильно встановив суд першої інстанції, спірні договори дарування були укладені 09 лютого 2000 року на підставі виданих ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 доручень від 29 січня 2000 року. 
		Зі змісту вказаних доручень випливає, що останні доручили ОСОБА_3 переоформити їх сертифікати на право на земельну частку (пай) на конкретну особу, а саме на ОСОБА_2 .
		При цьому вказані доручення були видані строком на один місяць і зберігали дійсність до 29 лютого 2000 року (т. 1, а. с. 242, 243).
		Разом із цим, видані на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сертифікати містять застереження про те, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави (т. 1, а. с. 10, 11). 
		Застосовуючи у тексті доручень термін «переоформити», ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 , беручи до уваги зміст виданих їм сертифікатів, вочевидь мали усвідомлювати, що вони доручають ОСОБА_3 укласти від їхнього імені угоду купівлі-продажу чи дарування належних їм прав на земельні частки (паї) саме із ОСОБА_2 .
		Поряд із цим, після закінчення строку дії доручень, тобто починаючи з 29 лютого 2000 року, зважаючи на згадану презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, вони безсумнівно могли та повинні були дізнатися у ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 про те, чи були укладені відповідні угоди та ознайомитися з їх текстом.
		За таких обставин, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності для пред`явлення позовів про визнання спірних договорів дарування недійсними, розпочався для 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в усякому разі не пізніше 29 лютого 2000 року. 
		Також суд першої інстанції встановив, що рішенням Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області від 03 березня 2000 року 
		№ 84 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі власникам, які вийшли з членів КСП» виділено ОСОБА_2 власнику земельної ділянки (паю) в натурі згідно з сертифікатами ВН № 0165952, ВН № 0165951, які розташовані у відповідністю зі Схемою поділу земель колективної власності на земельні ділянки (паї) за № 18 для ведення особистого підсобного господарства без створення юридичної особи (т. 1, а. с. 17).
		Ураховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постійно проживали у с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, то вони могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на земельні частки (паї) перейшло до відповідача, внаслідок чого він розпочав процедуру виділення таких земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості). 
		Доводи позивача про те, що його батькам не було та не могло бути відомо про дарування прав на земельні частки (паї) сторонній особі, не заслуговують на увагу і є припущеннями. 
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_5 , яка в свою чергу померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно зі статтею 77 ЦК УРСР 1963 року зміна осіб у зобов`язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності. Аналогічна норма кореспондується у 
		статті 262 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відтак, права та обов`язки позивача є тотожними правам та обов`язкам сторін договорів - його спадкодавців.
		Позивач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що його батьки зверталися із позовами до суду про визнання недійсними оспорюваних договорів дарування.
		Таким чином, строк позовної давності по заявленим вимогам, яка для спадкодавців, так і для позивача, закінчився ще за життя ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 29 лютого 2003 року. Однак, позивач звернувся до суду із позовом 24 грудня 2019 року, тобто майже через 17 років після спливу строку позовної давності.
		Крім того, Верховний Суду зазначає, що доводи позивача про те, що йому стало відомо про вчинення вказуваних вище правочинів з дати постанови про закриття кримінального провадження № 12016020270000105, якою є 24 жовтня 2019 року, є безпідставним, так як це вказує на штучне збільшення строку позовної давності і вказане безумовно не визначає початок перебігу строку позовної давності. 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK              v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
		Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
		Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення правочину, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
		У справі, що переглядається, особа, яка мала право на оспорення (спадкодавці ОСОБА_1 ), висловили як прямо, так і своєю поведінкою (оскільки протягом багатьох років не оспорювати правочини, отримували орендну плату), що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення правочину, яке мали спадкодавці, припинилося, відповідно його не успадкував позивач, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Вказане свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З матеріалів справи вбачається, що  ОСОБА_2  поніс судові витрати 
		у розмірі 4 612,00 грн зі сплати судового збору за подання до Верховного Суду касаційної скарги, що підтверджується квитанцією від 08 листопада 2022 року 
		№ 0.0.2733511135.1.
		Оскільки касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає задоволенню, тому 
		колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь 
		 ОСОБА_2  судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, 
		у розмірі 4 612,00 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року скасувати 
		й залишити в силі рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2022 року.
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, 
		у розмірі 4 612,00 грн (чотири тисячі шістсот дванадцять гривень).
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...