Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/10776/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 27.02.2023. Зареєстровано: 28.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2023.
Дата набрання законної сили: 09.03.2023
Номер судового провадження: 2/554/710/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 07.02.2023Справа № 554/10776/22 Провадження № 2/554/710/2023
		 
		Справа №554/10776/22
		Провадження №2/554/710/2023
		2/554/4778/2022
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		07 лютого 2023 року м. Полтава
		   Октябрський районний суд м.Полтави в складі суду :
		   судді Блажко І.О.
		   при секретарі  Гребельній А.С.
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації ,-
		в с т а н о в и в :
		   Розпорядженням голови Верховного Суду від 08.03.2022 №2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, справи підсудні Московському районному суду м. Харкова підлягають розгляду Октябрським районним судом м. Полтави.
		   Позивач ОСОБА_1 ,яка дієв своїхінтересах таінтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася доОктябрського районногосуду м.Полтави зпозовом додержави російськафедерація (суб`єктміжнародних відносин)про відшкодуванняморальної шкоди,завданої внаслідок збройноїагресії російськоїфедерації.В якійпрохала :стягнути здержави російськоїфедерації накористь ОСОБА_1 на відшкодуванняморальної шкоди35000євро еквівалент 1276100грн.Стягнути здержави російськоїфедерації накористь ОСОБА_2 на відшкодуванняморальної шкоди35000євро еквівалент 1276100грн.Справу розглядатиза їївідсутності (а.с.1-5, 20-24).
		   04жовтня 2022року ухвалоюсудді Октябрськогорайонного судум.Полтави (БарабановаВ.В.)позовну ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації залишено без руху (а.с.16, 17).
		   17жовтня 2022року ухвалоюсудді Октябрськогорайонного судум.Полтави (БарабановаВ.В.)прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації. Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07.11.2022 на 10.30 годин (а.с.32, 33).
		   14 грудня 2022 року розпорядженням №1635 керівника аппарату Октябрського районного суду м. Полтави Загорулько О.С. «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ» цивільну справу №554/10776/2022 (провадження №2/554/4778/2022) за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації передано до канцелярії суду для повторного автоматичного розподілу справи, у зв`язку з рішенням голови Верховного Суду В.Князєва від 23.11.2022 №176/1/149-22 про припинення відрядження судді Барабанової В.В. (а.с.37).
		   20 грудня 2022 року згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями цивільну справу №№554/10776/2022 (провадження №2/554/4778/2022) за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації розподілено для розгляду судді Октябрського районного суду м. Полтави Блажко І.О. (а.с.38).
		   20 грудня 2022 року ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави прийнято до провадження цивільну справу №№554/10776/2022, 2/554/4778/2022 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації. Закрито підготовче засідання у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації. Призначено розгляд справи по суті на 13.30 годин на 07 лютого 2023 року.
		   Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		   Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю.
		   Судом встановлено, що ОСОБА_1 , разом з малолітньою ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 виданий Перевальським РВ ГУМВС України в Луганській області 16 вересня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с.8).
		   Вказане місце проживання вимушено покинула у 2014 році з огляду на масові порушення прав людини, викликані збройною агресією російської федерації проти України.
		   Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.08.2018 №0000191603, ОСОБА_1 , перемістилася з АДРЕСА_1 , до АДРЕСА_2 (а.с.7).
		   Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.08.2018 №0000191660, ОСОБА_2 , перемістилася з АДРЕСА_1 , до АДРЕСА_2 (а.с.11).
		   Рішенням №245 від 14.04.2021 виконавчого комітету Харківської міської ради надано малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с.10).
		   Відповідно дост. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		   Заст.16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		   Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		   Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		   Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		   Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		   Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		   Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		   Як слідує зіст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
		   Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		   Також, у пункті 5Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
		   Відповідно до пунтку 9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		   Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
		   У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниженняемоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		   З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).
		   Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		   Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 Цивільного кодексу Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричиненняправо на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		   Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		   Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		   Відповідно до ч. 2ст. 2 ЦК Україниучасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		   Згідно ч. 6ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		   Згідност. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		   Право на життя передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІУ Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту,розділу ІІ Конституції України.
		   Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН.
		   При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		   Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		   Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 2552 200 грн., позивачем доведено, що внаслідок її вимушеного переселення з смт. Фащівка Перевальського району Луганської області внаслідок саме збройної агресії рф проти України, вона відчуває душевні страждання, що не дають їй можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії рф проти України. З огляду на триваючі незаконні дії (постійні обстріли) щодо міста Харкова обставини, що призвели до вимушеного переселення позивача, тривають і досі.
		   При цьому, при вирішенні даної цивільної справи суд виходить з того, що обставини постійних обстрілів ворогом міста Харків, запуск ракет на це місто та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, убивство великої кількості жителів цього міста, є загальновідомими обставинами, які в силу ч. 3ст. 82 ЦПК Українине підлягають доказуванню.
		   Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення у даній справі.
		   Згідно зі ст.1 Закону України збройна агресіяце застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		   02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
		   16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
		   14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зпостановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		   27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		   Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 2552200 грн.
		   При цьому, суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках даного судового провадження, застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21 ) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728451), в якій Верховним Судом заазначено наступне: «Частина 1ст.79 ЗУ «Про міжнародне приватне право»встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		   Як передбачено ч.4 ст.79 ЗУ «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		   Отже, ЗУ «Про міжнародне приватне право`встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		   Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
		   Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи всуді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		   Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
		   У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
		   У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
		   Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
		   Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
		   Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації рф частини території Луганської і Донецької областей України.
		   Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 2-о/381/134/16 (провадження № 61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації рф частини території Луганської області України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на рф як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено уст.5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч.4 ст.2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року ОСОБА_2 з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області.
		   Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії російської федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц (провадження № 61-20978св18), від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц (провадження № 61-190св18), від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц (провадження № 61-3831св18).
		   За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України.
		   Відповідно доПостанови Верховної Ради України № 2188-IX від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради Україниспрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав.Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
		   Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		   ПреамбулоюЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»встановлено, що Україна згідно зКонституцією Україниє суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеноїКонституцієюта законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		   ПреамбулоюЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії російської федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації; відзначаючи, що дії російської федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
		   Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
		   Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається,ОСОБА_1 звернувся досуду з позовом до рф про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії рф на території України.
		   У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
		   У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
		   У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		   Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
		   У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
		   Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
		   Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
		   У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третястатті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
		   Оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.
		   У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
		   Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.
		   З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
		   Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
		   До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21)».
		   Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в рамках розгляду даної цивільної справи позивачем доведено факт завдання їй моральної шкоди винними (умисними) незаконними діями рф, пов`язаними з її збройною агресією щодо України, причинний звязок між такими діями та завданою шкодою, а також обгрунтовано заявлений до відшкодування розмір відшкодування моральної шкоди у 2552 200 грн., який суд вважає справедливим для відновлення порушеного особистого немайнового права позивача.
		   На підставі викладеного суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 35000 євро еквівалент 1276100 грн. Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 35000 євро еквівалент 1276100 грн.
		   Керуючись ст.ст. 12, 81, 130, 131, 141, 229, 247, 263, 354 ЦПК України, суд,- 
		в и р і ш и в :
		   Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації - задовольнити повністю.
		   Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 35000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що еквівалентно 1276100 (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сто) гривень.
		   Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 35000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що еквівалентно 1276100 (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сто) гривень.
		   Позивач  громадянка України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка смт. Фащівка, Перевальського району, Луганської області, місце реєстрації - АДРЕСА_3 , місце проживання  АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
		   Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання.
		   Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана. 
		   До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікацйної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		   Учасники справиможуть отриматиінформацію уданій справіна офіційномувебпорталі судовоївлади Україниза веб-адресоюhttp://court.gov.ua/sud1622/з зазначенням індивідуального номеру провадження.
		   Повний текст рішення виготовлено 07 лютого 2023 року.
		 
		Суддя                                       І.О.Блажко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...