Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/1965/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2023. Зареєстровано: 28.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2023.
Дата набрання законної сили: 07.03.2023
Номер судового провадження: 1-кс/642/426/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62022170020000975

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		27.02.2023                                              
		 
		 
		 
		Справа № 642/1965/22
		                                       Провадження №1-кс/642/426/23
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2023 року слідчий суддя Ленінського районного суду міста Харкова  ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваної  ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові клопотання слідчого Другогослідчого відділу(здислокацією ум.Харкові)Територіального управлінняДержавного бюророзслідувань,розташованого умісті Полтаві ОСОБА_6  про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший не пов`язаний з триманням під вартою відносно  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Куп`янськ Харківської області, громадянки України, з повною вищою освітою, заміжньої, інваліда ІІІ групи, маючої на утриманні матір- пенсіонерку, яка на момент вчинення злочину працювала на посаді старшого державного інспектора Куп`янської ДПІ Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
		підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, -
		 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		Слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді із клопотанням у кримінальному провадженні №62022170020000975від 07.11.2022,про продовженнястроку застосуваннязапобіжного заходу-тримання підвартою  ОСОБА_7 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. 
		В обґрунтування клопотання слідчий послався на те, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Харкові)Територіального управлінняДержавного бюророзслідувань,розташованого умісті Полтаві,проводиться досудоверозслідування укримінальному провадженні№62022170020000975від 07.11.2022 за підозрою ОСОБА_7  у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України
		Досудовим розслідування встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
		Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України  Конституції України.
		Зокрема положення статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократично, соціальною, правовою унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Законом України «Про оборону України» № 1932-XIIвід 06.12.1991 визначено, що обороноздатність держави  здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.
		Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
		На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІVЖеневською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним правовим діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування, як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
		від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		-      застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується, як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала
		в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Порушуючи вказані норми Президент Російської Федерації (далі  РФ) ОСОБА_8 , а також інші представники влади РФ, діючи всупереч вимогам пп. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (дали  ЗС РФ) на територію України.
		Так, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою змін меж території та державного кордону України всупереч порядку, встановленому Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. 
		Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		У частині 2 статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначено, що Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
		Частиною 1 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
		Відповідно до Закону України № 2265-IX від 22.05.2022 «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» визначено, що Російська Федерація (далі  РФ) є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У відповідності до п.п. 1, 2 Положення про Державну податкову службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 №846) (надалі  Положення) Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. ДПС у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		Згідно п.п. 1 п. 3 Положення, основними завданнями Державної податкової служби є, зокрема, реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
		Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління ДПС у Харківський області, затвердженого наказом Державної податкової служби України № 643 від 12.11.2020 (зі змінами, зокрема, внесеними наказом ДПС від 04.03.2021 № 264), Головне управління ДПС у Харківський області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України та забезпечує реалізацію повноважень Державної податкової служби України на території Харківської області.
		Так, починаючи з кінця квітня 2022 року ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, обіймаючи посаду старшого державного інспектора Куп`янської ДПІ Головного управління Державної податкової служби в Харківській області, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи, добровільноперейшла на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та співпрацювала з представниками збройних формувань РФ, які здійснили окупацію міста Куп`янськ Харківської області за наступних обставин.
		У період часу з кінця квітня по вересень 2022 року (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , перебуваючи на тимчасово окупованій території міста Куп`янськ Харківської області, в невстановленому в ході досудового розслідування місці, будучи працівником правоохоронного органу України, протиправно, умисно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень, без отримання будь-яких вказівок від керівництва Державної податкової служби України, з метою надання допомоги ворожій державі РФ та заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній та інформаційній безпеці України, в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, вступила у контакт з невстановленими в ході досудового розслідування представниками збройних формувань РФ на території міста Куп`янськ Харківської області. В подальшому, ОСОБА_7 отримала від вказаних осіб пропозицію про співпрацю з представниками РФ, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над територією м. Куп`янськ Харківської області, тобто переходу на бік ворога, що виражалося у вступі ОСОБА_7 до незаконно створеного органу окупаційної адміністрації ЗС РФ на території м.Куп`янськ в якому зайняла посаду в.о. старшого спеціаліста торгівельно-промислового відділу Куп`янської військово-цивільної адміністрації, а саме прийняла участь у організації і ведення документообігу представників окупаційної влади, передала наявні у неї дані платників податків на території Куп`янського району Харківської області представникам окупаційних військ та забезпечила здійснення патентування (видачу патентів) на здійснення певних видів підприємницької діяльності суб`єктів господарювання на окупованій території Куп`янського та інших районів Харківської області, стягнення за це визначених представниками окупаційних військ сум грошових коштів, що призвело до надходження у фінансові фонди окупаційної влади грошових коштів (російських рублів).
		Тобто, своїми умисними протиправними діями, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу України, порушуючи вимоги ст.ст. 17, 19, 65 Конституції України, якими передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України, та зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вступила до незаконно створеного органу, окупаційної адміністрації, що призвело до надходження у фінансові фонди окупаційної влади грошових коштів у вигляді російських рублів, здійснивши, тим самим, перехід на бік ворога в період збройного конфлікту з РФ, в умовах воєнного стану, тобто умисно вчинила діяння на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
		03.11.2022 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримано у порядку ст. 615 КПК України, та того ж дня їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
		04.11.2022 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави підозрюваній ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 01.01.2023.
		26.12.2022 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022170020000975 від 07.11.2022, продовжено до шести місяців, тобто до 03.05.2023 року.
		26.12.2022 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова підозрюваній ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, в межах строку досудового розслідування до 24.02.2023.
		Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану. 
		Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України в ході досудового розслідування належними та допустимими доказами в їх сукупності, зокрема: -показаннями свідка ОСОБА_9 , який зазначив, що жінка в липні 2022 року видавала йому патент на торгівлю алкоголем в приміщенні податкової служби (м. Куп`янськ, вул. Харківська, 99), яку він впізнав за фотознімками та підтвердив, що це була ОСОБА_7 ; -показаннями свідка ОСОБА_10 , яка надала запис розмови із ОСОБА_7 , в якій ОСОБА_7 розповіла про співпрацю з окупаційною адміністрацією, та виконувала вказівки від «Купянской временной гражданской администрации»; - показаннями свідка ОСОБА_11 , яка повідомила про факти працевлаштування ОСОБА_7 в орган окупаційної влади під назвою «Торгова палата», де вона видавала підприємцям патенти на право здійснення підприємницької діяльності; - показаннями свідка ОСОБА_12 , яка повідомила про факти працевлаштування ОСОБА_7 в орган окупаційної влади під назвою «Торгова палата», де вона видавала підприємцям патенти на право здійснення підприємницької діяльності; - проведеним впізнанням за фотознімками, в ході якого свідок ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_7 .
		Крім того, у зазначеному кримінальному провадженні виконано ряд слідчих (розшукових) та процесуальних дій, спрямованих на отримання та перевірку зібраних доказів. 
		Між тим, завершити досудове розслідування до спливу дії запобіжного заходу не представляється можливим внаслідок особливої складності кримінального провадження, оскільки під час подальшого розслідування необхідно виконати значний обсяг слідчих та процесуальних дій, результати яких мають істотне значення для судового розгляду, всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, а саме: 
		- додатково встановити та допитати мешканців м. Куп`янська, яким можуть бути відомі обставини вчинення ОСОБА_7 зазначеного вище кримінального правопорушення, з числа осіб які отримували від неї патенти на право здійснення підприємницької діяльності;
		- провести додаткові слідчі дії, спрямовані на виявлення та долучення до матеріалів кримінального провадження документів щодо діяльності незаконно створеного органу «Купянской временной гражданской администрации»;
		- з урахуванням всіх зібраних доказів скласти остаточне письмове повідомлення про підозру та виконати вимоги ст. 276-279 КПК України в повному обсязі;
		- ознайомити сторону захисту з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні, скласти обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування та направити їх до суду. 
		В ході досудового розслідування проведено великий обсяг слідчих (розшукових) та процесуальних дій, однак закінчити досудове слідство у визначений строк, не є можливим внаслідок особливої складності кримінального провадження, оскільки лише на початку вересня 2022 року було деокуповано частину територій Харківської області, де й на теперішній час тривають заходи з виявлення осіб, які підозрюються у вчиненні державної зради та колабораційної діяльністі, постійно відбуваються ворожі обстріли, при цьому на вказаних територіях перебуває більшість свідків. 
		Вказане свідчать про неможливість проведення повного комплексу необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, необхідних для встановлення істини у кримінальному провадженні, в більш стислі строки.
		Таким чином, проведення вищевказаних слідчих (розшукових) та процесуальних дій потребує додаткового часу, а їх значення для досудового розслідування має вирішальний характер, у зв`язку з тим, що після їх виконання шляхом повного, всебічного та неупередженого аналізу всіх обставин кримінального провадження, буде прийнято рішення про остаточну кваліфікацію дій підозрюваної.
		Крім того, відомості, які будуть отримані в результаті перелічених слідчих (розшукових) та процесуальних дій, матимуть значення доказів у кримінальному провадженні, оскільки підтвердять або спростують причетність підозрюваної до вчинення кримінального правопорушення за обставинами кримінального провадження.
		Крім того слід врахувати, що при наявності обґрунтованої підозри перед оголошенням підозрюваній та її захиснику про закінчення досудового розслідування, необхідно звернутися до суду з клопотаннями про продовження строків запобіжного заходу.
		На цей час виникла необхідність у продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		При цьому, статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.
		Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу підозрюваній ОСОБА_7 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні нею злочину, який в аспекті кримінально-правової кваліфікації відноситься до категорії особливо тяжких та санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі 15 років або довічне ув`язнення. Таким чином, підозрювана, боячись тяжкості покарання, яке може бути застосоване до неї судом в разі визнання винуватою, може переховуватись від органу досудового розслідування, суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
		У відповідності до ст. 178 КПК України установлено вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною ОСОБА_7 особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Стан її здоров`я та вік не перешкоджає обранню запобіжного заходу  тримання під вартою.
		   Застосування інших більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу. 
		На теперішній час, враховуючи дію на території України воєнного стану та наявність зібраних доказів, що ОСОБА_7 співпрацювала з окупаційною владою, ризики передбачені ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та суду, в т.ч. за межами України, що може бути виражено у неявці підозрюваної на виклики до відповідних органів; незаконно вплинути на свідків у цьому кримінальному провадженні, (досудове розслідування триває та проводяться допити свідків  мешканців м. Куп`янськ та прилеглих населених пунктів) продовжують існувати.
		Органом досудового розслідування зібрано докази про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваною ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину та караються позбавленням волі на строк 15 (п`ятнадцять) років, або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що вказує на підвищену суспільну небезпеку як самого діяння та і особи обвинуваченого, та застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам.
		Прокурор  у судовому засіданні клопотання підтримав, посилаючись на обставини, викладені у клопотанні. Проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший не пов`язаний з триманням під вартою заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
		Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, просила обрати більш м`який запобіжний захід, послалася на недоведеність ризиків, дані про особу ОСОБА_7 . Також звернулася до слідчого судді з клопотанням, в якому просила змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 на альтернативний запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою. В обгрунтування клопотання послалася на те, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України являється не обгрунтованою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане стороною обвинувачення, не відповідає вимогам ст.184, 199 КПК України, та не містить викладу обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_7 під вартою. Стороною обвинувачення не взято до уваги обставини, які були встановлені після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати, зокрема стали відомі наступні обставини: - з 14.02.2023 року, ОСОБА_7 перебувала в щорічній відпустці, та не мала доступу до будь-яких даних платників податків; - 20.03.2022 року ОСОБА_7 звернулася до Купянської міської лікарні з діагнозом закритий перелом кісток лівої нижньої кінцівки. В результаті чого було накладено гіпс, та призначено лікування; - у відповідності до виписки з амбулаторної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_7 з 27.06.2022 року перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Купянської ЦРЛ; протоколами опитування за згодою ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , підтвердили відомості, які повідомляла в своїх поясненнях ОСОБА_7 ; - випискою з платіжної системи ПриватБанк, у відповідності до якої ОСОБА_7 перерахувала кошти на рахунок благодійного фонду на потреби ЗСУ. При обранні запобіжного заходу сторона обвинувачення вказувала на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України і оперувала в першу чергу тим, що ОСОБА_7 скоїла особливо тяжкий злочин, перелічені ризики, але жодним чином не доведене їх фактичне існування. Якщо дивитись на особу ОСОБА_7 , яка заміжня,є інвалідомІІІ групи, маєна утриманні матір-пенсіонерку,раніше несудима,має постійнемісце реєстраціїта проживання. Тому вважає, що запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 обраний не у відповідності до вимог КПК України являється несправедливим, у зв`язку з чим просить змінити тримання під вартою на альтернативний запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.
		Підозрювана в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання слідчого, підтримала позицію захисника, просила обрати відносно неї більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або заставу.
		Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, та надані матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
		Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
		Згідно з вимогами ст. ст. 197, 199КПКУкраїни за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов`язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжений у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення в строки, встановлені статтею 219 цього Кодексу.
		Так, Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Харкові)Територіального управлінняДержавного бюророзслідувань,розташованого умісті Полтаві,проводиться досудоверозслідування укримінальному провадженні№62022170020000975від 07.11.2022 за підозрою ОСОБА_7  у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України
		03.11.2022 ОСОБА_7 , затримано у порядку ст. 615 КПК України, та того ж дня їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
		04.11.2022 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави підозрюваній ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 01.01.2023.
		26.12.2022 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022170020000975 від 07.11.2022, продовжено до шести місяців, тобто до 03.05.2023 року.
		26.12.2022 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова підозрюваній ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, в межах строку досудового розслідування до 24.02.2023.
		Надані стороною кримінального провадження докази свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
		Підставою продовження строку запобіжного заходу підозрюваній ОСОБА_7 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, та санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що вказує на підвищену суспільну небезпеку як самого діяння та і особи підозрюваного.
		Щодо доводів сторони захисту про необґрунтованість повідомленої підозри, слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5; 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
		У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Матеріали кримінального провадження, на які посилався слідчий у клопотанні, дають підстави вважати підозру ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень обґрунтованою, а обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, як на те посилається сторона обвинувачення, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14.03.1984 Суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
		Слідчий суддя також вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, ч.1 ст. 177 КПК України: переховування від органів досудового розслідування, суду; незаконний вплив на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
		Зокрема при розгляді клопотання суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.
		Щодо доводів захисника та підозрюваної про відсутність ризиків, слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 , у разі визнання її винною, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальномупровадженню іншимчином, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
		Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
		При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя враховує й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного, обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику.
		Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контрактами.
		Враховуючи вищевикладене, наведені в клопотанні обставини які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання підозрюваної під вартою, існування ризиків доведених прокурором, передбачених п. 1, п. 3, п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність всіх обставин, в тому числі характер та обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 діяння, на думку слідчого судді, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до підозрюваної, а обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їй інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
		Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 на будь-який інший не пов`язаний з триманням під вартою, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно неї у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, без визначення застави.
		Дані про особу ОСОБА_7 , яка заміжня, є інвалідом ІІІ групи, має на утриманні матір- пенсіонерку, раніше не судима, не є достатньою підставою для обрання більш м`якого запобіжного заходу.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
		Таким чином слідчий суддя вважає, що подане клопотання слідчого є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 110, 131, 132, 176-178, 183,193-194, 196, 369-372, 395 КПК України,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Клопотання  слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві  ОСОБА_6  про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України  задовольнити.
		Продовжити строк тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» відносно підозрюваної  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, в межах строку досудового розслідування, а самедо 19.04.2023, без визначення застави.
		В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший не пов`язаний з триманням під вартою відносно  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1  відмовити.
		Строк дії ухвали до 19.04.2023 року.
		Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а підозрюваною в той же строк, але з моменту вручення їй ухвали суду, а в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
		Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
		 
		 
		 
		 
		 Слідчий суддя     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...