Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 315/1868/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2023. Зареєстровано: 28.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.02.2023
Номер судового провадження: 22-ц/807/35/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 22.02.2023 Справа № 315/1868/20
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 315/1868/20 Головуючий у 1 інстанції: Романько О.О. 
		Провадження № 22-ц/807/35/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. 
		                                
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 лютого 2023 року                                                 м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого: Маловічко С.В.
		суддів:        Гончар М.С.
		                       Подліянової Г.С.
		 
		за участі секретаря: Камалової В.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Гуляйпільського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Гуляйпільська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Тетяна Миколаївна, про стягнення заборгованості зі спадкоємців боржника, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. 
		 
		08.04.2021р. позивачем було подано уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.05.2018 між громадяни-ном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Гуляйпільським РВ МВС 16.06.2000 року, ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму одна тисяча сімсот доларів США. За цим договором ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 гроші, а останній зобов`язався їх повернути. З урахуванням офіційного курсу долара США до української гривні станом на 17.12.2020, який становить 27,7373 грн. за 1 долар США, борг складає 47 153,41 грн.
		Як слідує з позову, ОСОБА_3 з відзивів ОСОБА_1 (син боржника) від 26.11.2020р. на позовну заяву по справі № 315/1591/20 та на позовну заяву по справі № 315/1594/20 дізнався, що боржник ОСОБА_4 помер. Спадкоємці боржника не повідомляли у відповідності до вимог ч. 1 ст. 1281 ЦК України ОСОБА_3 про смерть ОСОБА_4 та відкриття спадщини. 
		 
		04.12.2020р. він направив на адресу ОСОБА_1 заяву з вимогою кредитора, у якій просив останнього як спадкоємця погасити борг боржника ОСОБА_4 . Проте ОСОБА_1 не вчинено жодних дій на погашення заборгованості спадкодавця. Аналогічну заяву 04.12.2020р. позивач направив на адресу Гуляйпільської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Але, у зв`язку з тим, що Гуляйпільська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відмовилась надати інформацію про заведену спадкову справу після померлого ОСОБА_4 , позивач не міг встановити коло всіх спадкоємців та спадкову масу. 
		 
		В подальшому з матеріалів спадкової справи № 17/2020 встановлено, що ОСОБА_5 28.10.2019 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1 (заява від 26.02.2020р.), ОСОБА_2 (заява від 26.02.2020р.). Отже, спадкоємці ОСОБА_4 , якими є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мають одноразовим платежем сплатити заборгованість, яка виникла за договором позики від 29.05.2018р. між грома-дянином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та станом на 17.12.2020р. складає 47 153,41 грн. Однак цього обов`язку за його претензіями кредитора вказані спадкоємці не виконали. 
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 47 153,41 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.
		 
		Рішенням Гуляйпільського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 28.05.2018р. в розмірі 42 619 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 759,92 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн., в рівних частках, а саме по 379,96 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на правничу допомогу.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Узагальненими доводами апеляційної скарги є наступні: їм як спадкоємцям нічого не відомо від батька, що останній брав гроші у борг, а також не відомо про написанням ним будь-яких боргових розписок; на їх думку, розписка не може підтверджувати передачу позичених коштів позикодавцем та їх отримання позичальником за відсутності укладеного договору позики; позивачем не надано доказів, що спадкоємці отримали свідоцтва про право на спадщину, тому не можуть відповідати за боргами спадкодавця; вимога про солідарне стягнення зі спадкоємців не грунтується на законі, оскільки кожен спадкоємець має відповідати у частці від отриманого у спадщину майна; позивачем не бу-
		ла направлена претензія кредитора ОСОБА_2 , яка в такому разі не може нести від-
		повідальність за борги спадкодавця.
		У відзиві представник позивача - адвокат Грона Д.С. зазначає про помилкову позицію апелянтів, оскільки оригіналом боргової розписки підтверджується як укладення договору позики, так і отримання боржником позичених коштів від позикодавця. Вказує, що позивач відповідно до приписів закону повідомив ОСОБА_2 про борги її батька ОСОБА_4 шляхом направлення претензії кредитора до державної нотаріальної контори. Вказана претензію була перенаправлена до приватного нотаріуса Демченко Т.М., якою доведена до відома спадкоємців. 
		 
		Також сторона позивача вважає, що кожен із спадкоємців успадкував по автомобілю, які за своєю правовою природою є неподільними речами, а їх вартість більша за борг спадкодавця, що свідчить про можливість солідарного погашення боргу спадкоємцями. Вказує, що розмір вартості успадкованого майна має доводити саме спадкоємець, а не кредитор спадкодавця. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу відповідачів. 
		 
		Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 02 березня 2022 року на 16.40 год.
		02березня 2022р. судове засідання не відбулось у зв`язку з тим, що графік роботи Запорізького апеляційного суду під час воєнного стану визначено з 28.02.2022р. з 09.00 год. до 14.00 год., в той час як розгляд справи призначено на 16.40 год., а також для забезпечення безпеки суддів, працівників суду та учасників справи. Розгляд справи відкладено на 25.05.2022р.
		 
		Судове засідання 25.05.2022р. не відбулось, оскільки всі судові повістки повернулись без вручення учасникам справи. До судового засідання з`явився лише адвокат позивача ОСОБА_3 - Грона Д.С. 
		 
		З 25.05.2022р. справа до розгляду не призначалась у зв`язку з перебуванням відповідачів та третіх осіб у прифронтовій зоні, до якої судові повістки направити не малось можливості. 
		В подальшому, апеляційним судом у справі приймались заходи для встановлення місцезнаходження її учасників.
		 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2023р. поновлено розгляд справи та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25 січня 2023р., оскільки віднайдено електронну адресу адвоката Рябко Ю.М., який надає правову допомогу відповідачу ОСОБА_1 , та виїхав з території прифронтової зони, а позивач ОСОБА_3 та його адвокат Грона Д.С. знаходяться в м. Запоріжжі.
		 
		Відповідач ОСОБА_2 повідомлялась через оголошення на офіційному веб-сайті Запорізького апеляційного суду.
		 
		25 січня 2022р. справа слухалась за участі адвоката Рябко Ю.М., та у розгляді справи була зроблена перерва до 22.02.2023р. для надання можливості сторонам надати докази приблизної вартості успадкованого відповідачами майна. Лист апеляційного суду з відповідним роз`ясненням був отриманий адвокатом Грона Д.С.
		 
		В судове засідання 22.02.2023р. сторона позивача не з`явилась, адвокат Грона Д.С. був повідомлений про це засідання. Судова повістка, спрямована позивачу ОСОБА_3 , повернулась без вручення із зазначенням «адресат відсутній», що відповідно до приписів п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним врученням судової повістки. 
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення адвоката Рябка Ю.М., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням відзиву позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		 
		          Судом встановлено, що відповідно до копії розписки від 29.05.2018р. (оригінал надавався представником позивача для огляду суду першої інстанції), складеної ОСОБА_4 , останній взяв у ОСОБА_3 гроші в сумі 1700 доларів США та зобов`язується їх повернути до 01.11.2018р. (а.с. 6, 112).
		 
		Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 29.10.2019р. Гуляйпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 57).
		 
		02.12.2020р. за №341/01-16 адвокату позивача Гроні Д.С. Гуляйпільською дер-жавною нотаріальною конторою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було повідомлено про неможливість надання інформації стосовно відкриття спадкової справи після померлого ОСОБА_4 (а.с. 21).
		 
		04.12.2020р. ОСОБА_3 як кредитором спадкодавця направлено відповідачу ОСОБА_1 заяву з вимогою кредитора, в якій прохав повернути запозичені ОСОБА_4 кошти у розмірі 1700 доларів США, що підтверджується фіскальним чеком (а.с. 8, 9, 114, 115).
		Аналогічну заяву було 04.12.2020р. направлено на адресу Гуляйпільської державної нотаріальної контори (а.с. 10, 11, 116, 117).
		 
		17.02.2021р. від приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. надійшли матеріали спадкової справи №17/202 після смерті ОСОБА_4 (а.с. 52-84).
		 
		З матеріалів спадкової справи вбачається, що 26.02.2020р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. з заявами про прийняття спадщини за заповітом після померлого батька - ОСОБА_4 (а.с. 53, 65, 127-128, 129-130). Їхня мати - ОСОБА_6 звернулася 26.02.2020р. з заявою, відповідно до якої відмовлялася від належного права на обов`язкову частку спадкового майна після смерті її чоловіка ОСОБА_4 та від частини майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (а.с. 70).
		 
		Згідно копії заповіту, складеного 28.10.2019р. та посвідченого приватним нотарі-усом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. ( зареєстрованого в реєстрі за № 31156), ОСОБА_4 заповідав ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , та автомобіль марки ВАЗ 2106, 1978 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_4 ; ОСОБА_2 - автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_5 (а.с. 58, 126).
		 
		Згідно копії довідки Управління «Центр надання адміністративних послуг» викона-
		вчого комітету Гуляйпільської міської ради №1087 від 24.02.2020р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05.09.2014р. до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: 
		АДРЕСА_1 (а.с. 64). 
		 
		Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 10.11.1971р., ІНФОРМАЦІЯ_3 народився відповідач ОСОБА_1 , батьками якого зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 60).
		 
		Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_7 виданий 17.06.2011р. Гуляйпільським РВ ГУМВС України в Запорізькій області, зареєст-рований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 61-62).
		 
		Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , виданого 27.04.1981 р., ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася відповідач ОСОБА_7 , батьками якої зазна-чені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 66).
		 
		01.02.2003р. ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 та після реєстрації шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_10 », що підтверджується копією відповідного свідоцтва про одруження (а.с. 66 зворот).
		 
		28.01.2017р. ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на « ОСОБА_13 », що підтверджується копією відповідного свідоцтва про шлюб (а.с.67).
		 
		Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії НОМЕР_9 , виданий 22.03.2017 року Гуляйпільським РС УДМС України в Запорізькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 68).
		Матеріали спадкової справи містять повідомлення від Гуляйпільської державної контори про направлення за належністю претензій, а також самі претензії: ОСОБА_14 за договором позики № 07/04, укладеного ним з ОСОБА_4 23.04.2018р., та розписку ОСОБА_4 (а.с. 73, 74, 75, 76), заяву про пред`ялення вимог кредитора ОСОБА_3 з розпискою ОСОБА_4 (а.с. 78, 79, 80).
		 
		Згідно відповіді на кредиторську претензію ОСОБА_3 , надану приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. за вих. № 6 від 20.01.2021р., після смерті ОСОБА_4 26.02.2020р. була заведена спадкова справа № 17/2020 на підставі звернення спадкоємців, претензія передана Гуляйпільською державною нотаріальною конторою та зареєстрована 18.01.2021 р. за № 20/02-14 та спадкоємці будуть повідомлені про заявлені вимоги згідно ст. 1282 ЦК (а.с. 81, 125).
		20.01.2021р. за вих. 7/02-14 на адресу ОСОБА_1 та за вих. №8/02-14 на адресу ОСОБА_2 приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. направлено повідомлення про отримання претензії в порядку ст. 1281 ЦК України з роз`ясненням положень вищевказаної статті стосовно задоволення вимог кредитора спадкоємцем (а.с. 82, 83).
		 
		Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 63502846, виданої 10.02.2021р. приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М., інформація про спадкодавця: ОСОБА_4 , спадкова справа: 655836626, номер у нотаріуса 17/2020. Дата заведення: 26.02.2020р., стан: чинний (а.с. 84).
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд зазначив, що укладення договору позики між ним та ОСОБА_4 підтверджується належним і допустимим письмовим доказом - розпискою від 29.05.2018р., оригінал якої знаходиться у кредитора, а тому факт існування боргового зобов`язання у спадкодавця ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 є доведеним. Суд визнав, що позивачем дотримано строки і порядок звернення до спадко-ємців з вимогою кредитора. Спадкоємці, що прийняли спадщину, визначені за спадковою справою, а обсяг спадкового майна, які вони успадкували, визначено у заповіті. Перевіряючи розмір боргу, суд зазначив, що розрахунок має бути здійснений станом на день смерті боржника, а тому перерахував 1700 доларів США за курсом валют станом на 29.10.2019р., визначивши до стягнення 42 619 грн. Щодо покладення солідарної відповідальності на спадкоємців, суд вважав, що у даній справі це є доцільним, оскільки є наявним заповіт, відповідно до якого було визначено конкретне майно, яке успадкував кожний зі спадкоємців, без визначення їх часток із загальної спадкової маси. При цьому, ці речі є неподільними, зокрема, автомобілі, а ринкова вартість будь-якого з автомобілів є більшою від суми боргу.
		 
		В апеляційній скарзі відповідачі, насамперед, зазначають, що розписка не може підтверджувати передачу позичених коштів позикодавцем та їх отримання позичальни-
		ком за відсутності укладеного договору позики.
		 
		Але суд першої інстанції надавав цим обставинам належної правової оцінки з урахуванням правової позиції Верховного Суду у тотожних правовідносинах. 
		 
		Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо
		його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатко-
		вуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикода-
		вцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Так, Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. 
		 
		Зазначене у подальшому підтверджено правовою позицією, наведеною у постано-
		ві Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, .згідно з якою розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також, засвідчуючи отримання певної грошової суми.
		У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
		 
		Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
		 
		Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
		Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Така правова позиція Верховного Суду висловлена у постанові від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18.
		 
		Суд в цій справі встановив, що розписка написана особисто ОСОБА_4 , про що зазначається у ній, а її зміст свідчить про те, що останній взяв у ОСОБА_3 гроші в сумі 1700 доларів США, які зобов`язався повернути до 29.05.2018р. 
		 
		Такий виклад обставин у розписці вказує на істотні умови, притаманні договору позики. Знаходження оригіналу розписку у позикодавця, який був оглянутий судом першої інстанції, про що зафіксовано у протоколі судового засіданні, свідчить про те, що борг не був погашений позичальником. Так, у протоколі судового засідання від 20.09.2021р. в пункті 21 відображено, що на питання суду адвокат Грона Д.С. зазначив, що є оригінал розписки, де вказано, що ОСОБА_4 отримав гроші ( т. 1 а.с. 176-зворот). 
		У пункті 23 протоколу зазначено, що суддя досліджував докази, зазначивши в рішенні з цього приводу, що оригінал надавався адвокатом Грона С.Д. для огляду та досліджувався
		судом.
		Зважаючи на вище наведене, суд повно та всебічно вказані обставини установив, правову природу розписки правильно визначив, та визнав з урахуванням правових позицій Верховного Суду, що договір позики підтверджено, борг не повернуто, а тому його мають погасити спадкоємці померлого боржника. 
		 
		Той факт, що ОСОБА_4 за життя нічого не розповідав дітям - відповідачам у справі про наявність боргу за розпискою, не може звільняти їх від відповідальності або вказувати на відсутність боргу як такого, доки ці обставини не будуть спростовані належними і допустимими доказами, яких в цій справі здобуто не було. 
		 
		Ще одним доводом скарги є те, що ОСОБА_2 взагалі не направлялась вимога кредитора, а тому позивач в силу ч. 4 статті 1281 ЦК України позбавлений права стягувати з неї борги спадкодавця.
		 
		Дослідивши ці доводи, колегія визнає їх не спроможними з огляду на наступне. 
		 
		Станом на 29.10.2019р. стаття 1281 ЦК України була чинна в редакції від 21.10.2019р..
		Згідно частини 1 цієї статті, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно обтяжене правами третіх осіб. У частині 2 цієї норми зазначено, що кредиторові спадкодавця належить прд`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. 
		 
		У частині 3 статті 1281 ЦК України унормовано, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадокємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. 
		 
		Згідно з приписами частини 4 статті 1281 ЦК України, кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені части-
		нами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
		 
		Колегією з`ясовано, що ОСОБА_3 дізнався спочатку про одного спадкоємця - ОСОБА_1 . 
		Так, судом встановлено, і це відповідає дослідженим у справі доказам, що ОСОБА_3 дізнався про смерть боржника ОСОБА_4 з відзиву на позовну заяву у справах № 315/1591/20 та № 315/1594/20, який був наданий відповідачем ОСОБА_1 - сином боржника, а саме, 26.11.2020р. 
		 
		Для з`ясування кола спадкоємців адвокатом Грона Д.С. одразу було зроблено запит до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального
		управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо спадкової справи, але 02.12.2020р. за № 341/01-16 отримано відповідь про неможливість надання інформації стосовно відкриття спадкової справи після померлого ОСОБА_4 (а.с. 21).
		 
		04.12.2020р. ОСОБА_3 заявив письмову претензію спадкоємцю ОСОБА_1 ( т. 1 а.с. 8-9), а також одночасно спрямував заяву про претензію кредитора до Гуляйпільської державної нотаріальної контори ( т. 1 а.с. 10-11).
		 
		Претензія ОСОБА_3 , яка була направлена до Гуляйпільської державної нотаріальної контори, державним нотаріусом переслана приватному нотаріусу Демченко Т.М. 13.01.2021р. ( т. 1 а.с. 78), надійшла їй - 18.01.2021р.
		 
		Приватний нотаріус Демченко Т.М. направила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному окреме повідомлення від 20.01.2021р. про наявність претензії кредитора спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 . Вказані листи були отримані спадкоємцями (а.с. 82-зворот, 83-зворот), але питання боргів батька вони зі ОСОБА_3 не узгодили, борг не погасили. 
		Треба зазначити, що стаття 1281 ЦКУ не містить чітко визначеного порядку направлення претензії спадкоємцю про борг спадкодавця із вимогою про його погашення. 
		 
		Вважається, що буде правильним направлення відповідної вимоги кредитора як самому спадкоємцю, так і через нотаріуса, яким заведено спадкову справу. 
		 
		Вказану позицію виклав ВС в своїй постанові від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц (провадження № 61-14038св18), зазначивши, що ст. 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.
		В цій справі ОСОБА_3 направив вимогу спадкоємцю ОСОБА_1 (про якого 
		вже був обізнаний) і до нотаріальної контори, оскільки не був обізнаним про всіх спадкоє-
		мців, зокрема, про ОСОБА_2 . Остання отримала його вимогу від нотаріуса Демчен-
		ко Т.М., а тому в цій частині положення статті 1281 ЦКУ були дотримані позивачем.
		 
		На час, коли ОСОБА_3 дізнався про смерть ОСОБА_4 та про спадкоємця ОСОБА_1 26.11.2020р., свідоцтва видані спадкоємцям ще не були, як вбачається зі спадкової справи, яку в повному обсягу надано суду 17.02.2021р. Тож мав пред`явити вимогу протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини. В даному випадку до 26.05.2021 року мав пред`явити претензію до спадкоємців, а пред`явив її 04.12.2020р., тобто з дотримання строків, визначених у ч. 2 статті 1281 ЦКУ.
		 
		З вказаного вбачається, що претензію кредитора ОСОБА_3 подано відповідно до приписів статті 1281 ЦК України щодо обох спадкоємців.
		 
		Встановлено, що, хоча суд і застосував при вирішенні справи стару редакцію статті 1281 ЦКУ, але фактично дійшов правильного висновки про те, що ОСОБА_3 пред`явив претензію з дотриманням порядку і строків.
		 
		В скарзі відповідачі вказували, що не отримали свідоцтва про право на спадщину, а тому на них у такому разі не може бути покладено відповідальності за борги спадкодавця. 
		 
		Проте такі ствердження колегія вважає неспроможними, як і суд першої інстанції, з огляду на таке.
		Правовідносини, що виникли між кредитором і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем і спадкоємцями боржника й вирішуються в порядку положень ст.1282 ЦК.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		У відповідності з чч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст.46 цього Кодексу).
		 
		Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		           Статтею 1296 ЦК України визначено, що  спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		 
		Відповідно до пункту 4.10 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. 
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019р. в справі № 523/3522/16-ц зроблено висновок, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. Цей висновок було підтримано і в постанові ВС від 30.10.2019 року № 289/1818/16-ц (провадження № 61-17763 св 18).
		 
		Відповідно до постанови ВСУ від 23.05.2018 року № 192/2761/14 (провадження № 61-4724св18), отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов`язком, але відсутність такого свідоцтва не є підставою для відмови у стягненні з нього боргу.
		Таким чином, з аналізу вказаних норм та правових позицій слідує, що спадщина належить спадкоємцям з дня її відкриття, а свідоцтво може бути отримано спадкоємцем, що прийняв спадщину, в будь-який час. Отже, неотримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину не позбавляє належного кредитора можливості вимагати стягнення заборгованості спадкодавця у разі невиконання у добровільному порядку його претензії. 
		 
		Також апеляційна скарга міститься посилання на те, що солідарне стягнення зі спа-
		дкоємців боргів спадкодавця не грунтується на законі, оскільки кожен спадкоємець має відповідати у частці від отриманого у спадщину майна.
		 
		Цей довід апеляційної скарги колегія вважає таким, що заслуговує на увагу. 
		 
		Відповідно до ст. 1282 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовід- 
		носин) спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вар-
		тості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити ви-
		моги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кре-
		дитора спадкоємці  зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домов-леністю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від однора-зового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
		При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника для правильного вирішення справи при доведеності та обгрунтова-
		ності вимог кредитора суду належить установити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України.
		 
		На вказаному наголошував ВС, зокрема, в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц та від 19 лютого 2020 року № 607/98/17. 
		 
		Встановлено, що спадкодавець за життя склав заповіт на користь своїх дітей - ОСОБА_1 та ОСОБА_15 . За заповітом ОСОБА_4 від 28.10.2019р., він заповідав ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , та автомобіль марки ВАЗ 2106, 1978 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_4 , ОСОБА_2 - автомобіль марки ЗАЗ 110206, 2001 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_5 .
		Отже, заповіт складено без визначення часток кожного спадкоємця у спадковому майні, а шляхом заповідання кожному конкретно визначеного найменування майна.
		 
		 Суд, покладаючи на спадкоємців солідарний обов`язок з погашення боргу спадкодавця, виходив із того, що  в даній справі ним приймається до уваги те, що є наявним заповіт, відповідно до якого було визначено конкретне майно, яке успадкував кожний зі спадкоємців без визначення їх часток із загальної спадкової маси. При цьому, ці речі є неподільними, зокрема, автомобілі. Ринкова вартість будь-якого з автомобілів є більшою від суми боргу. За таких обставин, суд вважає за можливе допустити солідарне стягнення боргу.
		Між тим, такий підхід суду суперечить самим приписам статті 1282 ЦКУ, якою врегульовано спірні правовідносини, а також правовим позиціям вищого суду.
		 
		          Так, у постанові ВС від 16.10.2019р. у справі № 638/3334/16-ц (провадження № 61-10941св19) йдеться мова про неможливість солідарного стягнення зі спадкоємців боргу спадкодавця без визначення їх часток та вартості спадкового майна.
		 
		Отже, в цій частині рішення суду не грунтується на нормах матеріального права.
		 
		Що стосується доказування вартості майна та меж відповідальності кожного спадкоємця у цій справі, колегія зазначає наступне.
		 
		Так, відповідачі в скарзі заперечують проти покладення на них солідарного обов`язку з погашення боргу спадкодавця, але, разом з тим, вважають, що тягар доказування вартості майна покладається на позивача. Але така позиція є невірною.
		 
		Відповідно до постанов ВС від 18.09.2019 року № 640/6274/16-ц та від 19.02.2020 року № 617/98/17, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора.
		 
		Так, у вказаних постановах ВС зазначається, що, враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, згідно з яким кожен учасник справи має довести свої вимоги і заперечення, довести обсяг спадкового майна та його вартість повинен саме спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успад-кованого майна.
		Між тим, адвокат Рябко Ю.М. як представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що сторона відповідача не буде доводити вартість успадкованого майна, оскільки це має зробити позивач.
		 
		Стороні позивача був спрямований апеляційним судом лист-роз`яснення права подати докази вартості майна, який був отриманий адвокатом Грона Д.С., але сторона позивача таким правом також не скористалась.
		 
		Відповідно до приписів частини 7 статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи, що у цій справі сторони самоусунулись від надання необхідних для правильного вирішення справи доказів, але без них неможливо вірно розподілити обов`язок з погашення боргу між спадкоємцями, колегія вважала за можливе ці прогалини усунути наступним чином. 
		Апеляційним судом було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для визначення характеристик успадкованої спадкоємцем ОСОБА_1 частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний будинок має загальну площу 52,9 кв. м, житлову 
		42,8 кв. м. 
		За параметрами запиту по площі будинку на Інтернет-ресурсі з продажу нерухомого майна з аналогічною площею було знайдено чотири будинки, загальна вартість яких становить 566 880 + 310 870 + 365 729 + 475 448 = 1 718 927 грн.; середня вартість такого будинку становить: 430 000 грн.; вартість частка будинку в такому разі становитиме: 107 430 грн.
		Також до Інтернет-ресурсу з продажу ТЗ задавались параметри запиту щодо вартості успадкованих автомобілів, а саме, їх марка та рік випуску.
		 
		Встановлено, що вартість автомобілю ВАЗ 2106, 1978 року випуску, за даними Інтернет-ресурсу, становить такий розбіг: від 13 000 грн. до 92 800 грн., тобто середня вартість становить: 52 900 грн.; вартість автомобілю ЗАЗ1102, 2001 року випуску, становить: від 14 800 грн. до 42 700 грн., тобто середня вартість становить: 28 750 грн. 
		 
		Таким чином, ОСОБА_1 успадковано майна на приблизну суму: 107 430 + 52900 = 160 330 грн. Успадкований ОСОБА_2 автомобіль за середньою вартістю продажу становить у приблизній сумі 28 750 грн.
		 
		В судовому засіданні 22.02.2023р. всі зібрані апеляційним судом вище перелічені витяги щодо вартості майна були оголошені. Адвокат Рябко Ю.М. інших пропозицій не мав, на їх спростування ніяких інших доказів не надав. 
		 
		Отже, співвідношенням вартості успадкованого відповідачами майна встановлено, що вартість майна, яке успадкував ОСОБА_1 , в шість разів більша від вартості майна, успадкованого ОСОБА_2 , тому й відповідальність за боргом спадкодавця має бути покладена на них у такому співвідношенні: на ОСОБА_2 у 1/6 частці від боргу, що складатиме 7 103,16 грн.., на ОСОБА_1 у 5/6 частках від боргу, що складатиме 35 515,84 грн.
		Оскільки судові витрати відповідно до приписів статті 141 ЦПК України покладаються на відповідачів пропорційно до задоволених вимог, то судові витрати у зв`язку із зміною порядку стягнення боргу мають бути перерозподілені між відповідачами. 
		Так, судовий збір, що підлягає компенсації позивачу за рахунок відповідачів становить 759,92 грн., витрати на правову допомогу складають 5000 грн. Тому пропорційно до задоволених до кожного відповідача вимог судові витрати слід розподілити до стягнення з них на користь позивача наступним чином: з ОСОБА_1 - 4799,94 грн., з ОСОБА_2 - 959,98 грн. 
		 
		Беручи до уваги все вище наведене, колегія відповідно до вимог пп. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України визнає апеляційну скаргу частково обгрунтованою, тому змінює оскаржуване рішення суду в частині визначення порядку стягнення боргу спадкодавця, присуджуючи до стягнення з кожного відповідача суму боргу пропорційно до частки у вартості успадкованого кожним відповідачем майна, та змінює у зв`язку із цим рішення в частині розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Гуляйпільського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2021 року змінити в частині визначення порядку стягнення боргу спадкодавця та розподілу судових витрат, у зв`язку з чим викласти резолютивну частину рішення у такій редакції.
		Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу спадкодавця ОСОБА_4 за договором позики від 28.05.2018 року в розмірі 42 619 (сорок дві тисячі шістсот дев`ятнадцять) гривень, розподіливши стягнення наступним чином: з ОСОБА_1 - 35 515 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень 84 копійки, з ОСОБА_2 - 7 103 (сім тисяч сто три) гривні 16 копійок.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 759 (сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 92 копійки та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень, розподіливши стягнення наступним чином: з ОСОБА_1 - 4 799 (чотири тисячі сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 94 копійки, з ОСОБА_2 - 959 (дев`ятсот п`ятдесять дев`ять) гривень 98 копійок. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складений 27 лютого 2023 року.
		 
		Головуючий:                 Маловічко С.В.
		 
		Судді:                 Гончар М.С.
		 
		Подліянова Г.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...