Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-7852/11 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2023.
Дата набрання законної сили: 16.02.2023
Номер судового провадження: 14-4цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		16 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа №  2-7852/11
		 
		Провадження № 14-4цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Штелик С. П.
		суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,                   Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В.,                 Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю.,  Чумаченко Т. А.,     
		 
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		 
		цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня                    2012 року у справі № 2-7852/11 за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2021 року в складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня                      2021 року в складі колегії суддів Бовчалюк З. А.,  Данилюк В. А., Карпук А. К.,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2011 року Публічне акціонерне товариство акціонерний 
		банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 
		від 14 серпня 2012 року позов задоволено.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2008 року в розмірі 302 928,75 дол. США основного боргу та 394 793,13 грн пені.
		Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» судовий збір у розмірі 2 823 грн - по 1 411,50 грн з кожного.
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
		Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 лише 15 березня 2021 року ознайомилася зі справою № 2-7852/11 та отримала копію заочного рішення від 14 серпня               2012 року у цій справі. Зазначає, що участі у заявленому банком спорі вона не брала, а судові повістки суд направляв за місцем її реєстрації, де вона з серпня 2012 року не проживає. Адреса, на яку приходили судові повістки, є адресою проживання її колишнього чоловіка. Підпис, наявний у повідомленні про вручення листа із заочним рішенням суду, не належить  ОСОБА_1 , а подібний на підпис  ОСОБА_2 . По суті вимог  ОСОБА_1 вказувала, що банк порушив строки звернення з вимогою до неї як поручителя за кредитним договором.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просила поновити їй строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2012 року, скасувати його та призначити справу до розгляду в загальному позовному провадженні.
		Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня                  2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2012 року у справі                     № 2-7852/11 залишено без розгляду.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, заява про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення необґрунтована, а викладені в ній доводи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
		Постановою Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2021 року - без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не обґрунтував поважність причин для поновлення тривалого строку для перегляду заочного рішення, тому суд першої інстанції правильно залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами 
		норм процесуального права, просила суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на вказані порушення.                 ОСОБА_1 не отримувала заочне рішення, оскільки не проживала за адресою, на яку суд надсилав копію вказаного судового рішення у 2012 році. Заяву про перегляд заочного рішення відповідач подала у визначений ЦПК України строк, тобто саме після отримання копії рішення 15 березня 2021 року. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 755/3459/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 2-839/11.
		Суди позбавили відповідача права на апеляційне оскарження, оскільки без проходження процедури перегляду заочного рішення в суді першої інстанції відповідач не має можливості оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада                   2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
		 
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) дійшла таких висновків:
		- «За змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої-сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою».
		- «Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями глава 11 розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку».
		- «Оскільки згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення суд зобов`язаний прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене главою 11 розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України».
		- «Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення».
		- «З огляду на наведені приписи у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня                 2017 року».
		Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 297/500/20 (провадження № 61-13814св21),від 07 червня 2022 року у справі № 2-1923/10 (провадження № 61-14318св21), від 27 липня 2022 року в справі № 523/14269/20 (провадження № 61-1396св22), від 10 серпня 2022 року в справі № 754/3380/17 (провадження № 61-7235св21).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі                       № 1519/2-4031/11 (провадження № 61-13202св20). Такий відступ полягав у тому, що суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо нема підстав для поновлення вказаного строку                (пункт 35 постанови).
		Таким чином, у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) Великою Палатою Верховного Суду істотно змінено підхід до вирішення питань розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку.
		Така правова позиція істотно вплинула на судову практику і активно використовується (може використовуватися, у тому числі шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, в тому числі рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень поза будь-якими фактами щодо обізнаності про рішення, поза розумними строковими межами тощо, ґрунтуючись лише на викладеному тлумаченні процесуального права Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові.
		У справі, що переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та для учасників судового процесу, так як, зокрема, визначають час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію, зокрема, має бути подано відповідну заяву; якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для неї процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальні підстави для подальшого провадження за відповідною заявою відсутні.
		Процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України), підстави для залишення заяви без розгляду можуть бути перевірені і в разі незаконності судового рішення, справа після його скасування повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду з відповідної стадії процесу, чим забезпечується подальший розгляд справи включно з можливістю оскарження кінцевого рішення; при цьому оцінюються лише питання, що пов`язуються з процесуальними строками.
		У разі ж відмови судом першої інстанції в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення або, тим більше, в разі розгляду заяви про перегляд заочного рішення взагалі за відсутності клопотання про поновлення строку на її подання, але, при цьому, з відмовою в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, в тому числі й виконаного повністю чи частково; у такому разі апеляційний суд без передбачених для того процесуальних підстав постає перед необхідністю перевірки заочного рішення по суті, тоді як в разі пропущення відповідного процесуального строку оцінка наведеним у заяві про перегляд заочного рішення доводам по суті спору, новим доказам тощо судом першої інстанції не надається.
		Така ситуація, вочевидь, суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд як форму цивільного пpoцeсу та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення.
		Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
		Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції,відносини стають стабільними.
		Оскільки главою 11 розділу ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають у результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, то суду, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, необхідно керуватися частиною другої статті 126 ЦПК України, за змістом якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові                                      від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, яка подана з пропуском строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, та причинипропуску строку визнані судом неповажними.
		Велика Палата Верховного Суду вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду помилковими.
		 
		Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України.
		 
		Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		 
		У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року                  № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. 
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада           1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява             № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ                               від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		 
		У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		 
		В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
		 
		У пунктах 34, 39 остаточного рішення ЄСПЛ від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ рішення наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява                            № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00,                       пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява                       № 10249/03, пункт 104).
		 
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
		 
		Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49). 
		 
		Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
		 
		При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
		 
		В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
		 
		Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 
		 
		Щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23),                        від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня                    2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39),                      від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17               (пункт 41)).
		Необхідність відступу виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
		Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
		Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути належним чином мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Глава 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. 
		 
		Проте главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають у результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, у зв`язку з чим з метою забезпечення однакового застосування судами норм права та щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада                 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) сформулювала правовий висновок щодо вирішення спірного питання.
		 
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що форму заяви про перегляд заочного рішення, вимоги до її змісту, підписання, додатків, кількості копій визначають частини перша - сьома статті 285 ЦПК України. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього кодексу (частина восьма статті 285 ЦПК України), яка регламентує порядок залишення позовної заяви без руху та її повернення.
		 
		Цей припис треба розуміти як такий, який стосується невиконання саме тих вимог, що передбачені у частинах першій - сьомій статті 285 ЦПК України. Якщо учасник справи оформив заяву про перегляд заочного рішення без дотримання саме вказаних вимог, тобто неналежно, до цієї заяви застосовуються положення статті 185 ЦПК України. В інших випадках її положення до заяви про перегляд заочного рішення незастосовні. Ухвалу про повернення такої заяви можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від заочного рішення(пункт 22 частини першої статті 353 ЦПК України).
		 
		За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою.
		 
		Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
		 
		Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку.
		 
		У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України).
		 
		Оскільки кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.
		 
		Оскільки на момент вирішення питання щодо прийняття цієї справи до провадження Великої Палати Верховного Суду законодавець не поширив дію статті 126 ЦПК України на заяви про перегляд заочного рішення та процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від своїх висновків про те, що у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення.
		 
		Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження                   № 14-74цс21), колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вказала на неоднозначність чи суперечливість таких висновків Великої Палати Верховного Суду, їх непослідовність чи неможливість застосування.
		Посилання колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 23 листопада 2022 року у цій справі на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) істотно вплинула на судову практику і активно використовується (може використовуватися, у тому числі шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, що, вочевидь, суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд як форму цивільного пpoцeсу та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення, також не є належним обґрунтуванням мотивів необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду, оскільки вказує на фактор ймовірності (можливого, проте не підтвердженого порушення) без посилань  на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що внаслідок застосування висновку Великої Палати Верховного Суду відбулися зловживання процесуальними правами стороною у справі, що у сукупності суттєво порушує принцип правової визначеності в судочинстві України.  
		Наведені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду мотиви для відступу від правової позиції Великої Палати не містять ознак необхідності, тож підстав для висновку про необхідність відступу Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 (провадження                    № 14-74цс21) не вбачається.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд за частиною четвертою                         статті 403 ЦПК України.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		 
		 
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу №  2-7852/11 за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня                    2012 року у справі № 2-7852/11 за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області                            від 17 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду                                 від 30 серпня 2021 року повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                   С. П. Штелик Судді:          В. В. Британчук                      Л. М. Лобойко                     І. В. Григор`єва                       К. М. Пільков                     М. І. Гриців                             О. Б. Прокопенко                    Д. А. Гудима                          О. М. Ситнік                    Ж. М. Єленіна                       І. В. Ткач                    І. В. Желєзний                       О. С. Ткачук О. С. Золотніков                     В. Ю. Уркевич                    Л. Й. Катеринчук Г. Р. Крет                Т. А. Чумаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...