Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1605/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано судом: 01.03.2023. Зареєстровано: 02.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.03.2023.
Дата набрання законної сили: 28.02.2023
Номер судового провадження: A/855/17787/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/1605/21                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  28 лютого 2023 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "31" серпня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від:
		30.06.2016 №1624281-1305 на суму 119651,77 грн.;
		28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.;
		02.10.2019 №141126-1305-2615 на суму 152197,05 грн.;
		04.03.2019 №26774-1305-2650 на суму 140614,70 грн.;
		01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн.
		В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані незаконно, оскільки позивач не є власником нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню земельним податком. Позивачем наголошено на тому, що вона ніколи не мала у власності помилкового об`єкту оподаткування, а саме: нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа. 0,0145 кв.м. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять жодного підтвердження законних підстав для нарахування земельного податку позивачу Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "08" серпня 2022 р. позов задоволено.
		Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від:
		27.04.2016 №1624281-1305;
		28.04.2017 №2195361-1305;
		03.04.2018 №26774-1305-2650;
		23.04.2019 №141126-1305-2615;
		01.04.2020 №1178062-3313-2615.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, а відповідачем не надано доказів на підтвердження права власності чи землекористування позивачем земельною ділянкою, на якій розташоване нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 , то оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
		Також судом першої інстанції зазначено, що неправильне зазначення позивачем у позові дат оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не спростовує протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.
		Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
		Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що у позивача виник обов`язок зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , з моменту набуття права власності на розташоване на ній нежитлове приміщення. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постанові від 23 травня 2019 року у справі № 826/1430/16, відповідач наголошує на тому, що позивач є платником земельного податку незалежно від того, чи внесені відомості про неї як власника чи користувача земельної ділянки до Державного земельного кадастру.
		Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних ІТС "Податковий блок" за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га.
		Головним управління Державної податкової служби у місті Києві сформовано наступні податкові повідомлення-рішення зі сплати земельного податку:
		- від 27.04.2016 №1624281-1305 на суму 119 651,77 грн.;
		- від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.;
		- від 03.04.2018 №26774-1305-2650 на суму 140 614,70 грн.;
		- від 23.04.2019 №141126-1305-2615 на суму 152 197,05 грн.;
		- від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн.
		Позивач, зазначаючи, що не є власником нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню земельним податком, не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та звернулася з цим позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
		Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України     земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
		Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України     землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Згідно з положеннями пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями     статті 270 Податкового кодексу України є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
		Положеннями пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, якою визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку     (пункт     287.6     статті     287 Податкового кодексу України).
		Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.
		Так, згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 Земельного кодексу України).
		Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 Земельного кодексу України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
		Суд першої інстанції правильно зазначив, що з системного аналізу зазначених норм вбачається, що до нового власника має переходити право власності на земельну ділянку, водночас це право не виникає автоматично з моменту набуття у власність нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, а лише після проведення державної реєстрації такого права.
		Аналогічний висновок викладений також в узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку в такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.
		Так, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
		Щодо об`єкту оподаткування судом першої інстанції встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га.
		Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на те, що відповідно до даних ІТС "Податковий блок" за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га.
		Натомість, позивач зазначає в його Електронному кабінеті платника податків об`єктом оподаткування зазначено нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа 0,0145 кв.м., який ніколи не належав їй на праві власності.
		Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач, всупереч ч.2 ст. 77 КАС України, не надав доказів, що саме вказана ним земельна ділянка була підставою для нарахування земельного податку, за наслідками якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
		Крім того, згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.03.2021 №247311476 право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 було припинено на підставі відчуження вказаного нежитлового приміщення, а відповідне рішення було прийнято 20.02.2012.
		Відповідно до листа від 22.02.2012 позивач звернулася до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ДФС України, в якому повідомила про те, що 08.02.2012 нею було здійснено відчуження нежитлового приміщення відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, у зв`язку з чим обчислення земельного податку слід здійснювати для нового землекористувача.
		Однак, відповідач не вчинив відповідні дії за наслідками розгляду вказаної заяви.
		Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №805/1221/17 висловив правову позицію, згідно з якою за статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.
		Верховний Суд також зазначив, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме: до 01 січня 2015 року обов`язок виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01 січня 2015 року - з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, однак відповідачем не надано доказів на підтвердження права власності чи землекористування позивачем земельною ділянкою, на якій розташоване нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , тобто відповідачем не доведено, що позивач є платником земельного податку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
		Також судом першої інстанції правильно зазначено, що неправильне зазначення позивачем у позові дат оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не спростовує протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.
		Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
		Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
		Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "31" серпня 2022 р. - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2023 року.
		 
		Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...