Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/5067/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 01.03.2023. Зареєстровано: 02.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2023.
Дата набрання законної сили: 01.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/821/305/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 березня 2023 року  
		м. Черкаси   
		    справа № 711/5067/22 провадження № 22-ц/821/305/23 категорія: 311000000    
		 
		 
		Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Бородійчука В.Г.,
		суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
		 
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси»
		треті особи: Управління Держпраці у Черкаській області, ДПІ у м. Черкаси Головного управління ДПС у Черкаській області
		 
		розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси», треті особи: Управління Держпраці у Черкаській області, ДПІ у м. Черкаси Головного управління ДПС у Черкаській області про стягнення заробітної плати, визнання формулювань наказів неправильними, зобов`язання змінити формулювання причин відпусток.
		 
		 
		 
		 
		 
		в с т а н о в и в :
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		11 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Облагрохім-Черкаси», треті особи: Управління Держпраці у Черкаській області, ДПІ у м. Черкаси Головного управління ДПС у Черкаській області про стягнення заробітної плати, визнання формулювань наказів неправильними, зобов`язання змінити формулювання причин відпусток.
		Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на його думку, за своєю формою накази № № 09, 47, 50 про відпустки за свій рахунок за згодою сторін, складені з порушенням вимог чинного ДСТУ 4163:2020, а примусове відправлення його у таку відпустку вважається грубим порушенням законодавства про працю. 
		Позивач вважає ці накази є сфальсифікованими в частині підстави для складання наказу, дат їх складання та дат ознайомлення із ними. Фальсифікованими є і заяви, які начебто, складені позивачем, але ним вони не підписані.
		Якщо обставинам, які стали підставою невиплати позивачу заробітної плати, тарифу та інше не менше 2/3, а в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин відпустки і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
		Позивач зазначив, що на підприємстві був простій, оскільки деяких працівників адміністрація відправила у відпустку без збереження зарплати. Хоча підприємство працювало і сплачувало податки, даний факт може підтвердити ДПІ у м. Черкаси.
		Також вказав, що він не писав заяв на відпустки за власним бажанням, був ознайомлений із наказами лише 11 липня 2022 року, накази складені з порушенням вимог чинного ДСТУ 4163:2020; ТОВ з 01 січня 2022 року не сформувало тарифні сітки з співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів) та не погодило їх з первинною профспілковою організацією відповідно до вимог колективного договору.
		Таким чином, позивач просив суд, - визнати формулювання наказів (№ 9 від 28 лютого 2022 року; № 47 від 29 квітня 2022 року; № 50 від 31 травня 2022 року) щодо причини відпустки за власним бажанням на підставі заяв ОСОБА_1  неправильними, зобов`язати адміністрацію ТОВ «Облагрохім-Черкаси» змінити формулювання причини відпусток на простій у наказах (№ 9 від 28 лютого 2022 року; № 47 від 29 квітня 2022 року; № 50 від 31 травня 2022 року), у наступній відповідній формі:
		- у наказі № 9 від 28 лютого 2022 року наказую оголосити простій не з вини працівника на час карантину через загрозу поширення COVID-19 з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 . Бухгалтерії оплатити менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 простій у розмірі посадового окладу 11500грн., виходячи з середньої медіано заробітної плати по Черкасах із співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів);
		- у наказі № 47 від 29 квітня 2022 року наказую оголосити простій не з вини менеджера із адміністративної діяльності, ОСОБА_1 , з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року (термін уточнений позивачем в судовому засіданні при наданні пояснень), менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 .. Бухгалтерії оплатити менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 простій у розмірі посадового окладу 11500грн., виходячи з середньої медіано заробітної плати по Черкасах із співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів);
		- у наказі № 50 від 31 травня 2022 року - наказую оголосити простій не з вини менеджера із адміністративної діяльності, ОСОБА_1 , з 01 червня 2022 року по 23 серпня 2022 року, менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 .. Бухгалтерії оплатити менеджеру із адміністративної роботи ОСОБА_1 простій у розмірі посадового окладу 11 500 грн., виходячи з середньої медіано заробітної плати по Черкасах із співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів) за червень 2022 року - у сумі 11 500 грн., за липень 2022 року в сумі 11 500 грн., за серпень 2022 року в сумі 11 500 грн.;
		- стягнути з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за наступні періоди: березень 2022 року - у сумі 11 500грн.; за травень 2022 року - в сумі 11 500 грн.; за червень 2022 року - в сумі 11 500 грн.; за липень 2022 року - в сумі 11 500 грн.; за серпень 2022 року - в сумі 1 916 грн., а всього 47 916грн.;
		- судові витрати покласти на відповідача.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що під час розгляду справи було встановлено, що позовні вимоги про визнання формулювань наказів №№ 9, 47, 50 неправильними та про зобов`язання відповідача змінити у цих наказах формулювання причин відпусток на простій, то такий спосіб захисту прав та інтересів особи не може бути застосований, оскільки позивач має намір змінити формулювання наказів керівника підприємства.
		Суд встановив, що фактично позивач не оспорює обставини відсутності його на роботі у березні, травні, червні, липні та серпні 2022 року, але не погоджується із підставами і причинами його відсутності, за наявності ряду розпоряджень, доповідних записок тощо про відсутність ОСОБА_1 на роботі у певні робочі дні та часи. 
		Крім того, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд врахував, що ОСОБА_1 не пред`явив позовні вимоги до ТОВ «Облагрохім-Черкаси» про скасування наказів №№ 9, 47 та 50, як незаконних з підстав відсутності (не написання ним) його заяв про надання відпусток без збереження заробітної плати, оскільки пред`явивши вимоги про стягнення заробітної плати за вказані періоди, має намір отримати заробіток, відповідно до положень ст. 113 КЗпП України, про що вказує у позовній заяві. Також, як зазначалось вище, відсутні об`єктивні підстави вважати, що на підприємстві був простій.
		Обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту прав та інтересів не є належним (ефективним), оскільки задоволення таких вимог не може призвести до реального захисту або відновлення порушених трудових прав позивача, зокрема права на працю, права на відпустку, оплату праці. Відповідно, не підлягають до задоволення і похідні позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на користь ОСОБА_1 заробітної плати у періоди часу: за березень, травень, червень, липень та серпень 2022 року.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2022 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовну вимогу про визнання формулювань наказів неправильними, зобов`язати товариство змінити формулювання причин відпусток без збереження заробітної плати залишити без розгляду, а вимогу про стягнення заробітної плати задовольнити. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не врахував, що оспорювані накази є надуманими, а відтак вони є нікчемними відповідно до вимог ст. 9 та ст.ст. 202-216 ЦК України.
		Крім того, суд не надав правової оцінки тій обставині, чому позивачеві не були виплачені лікарняні, оздоровчі та заробітну плату за березень-серпень 2022 року.
		Розглядаючи спір, районний суд поверхового дослідив всі обставини справи, не врахував норми закону, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, яке не ґрунтується на нормах чинного законодавства та прийняте з порушенням матеріального та процесуального права. 
		 
		Відзив на апеляційну скаргу 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ТОВ «Облагрохім-Черкаси» зазначено, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необгрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.
		Обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів не є належним (ефективним), оскільки задоволення таких вимог та не може призвести до реального захисту або відновлення порушених трудових прав позивача.
		За таких обставин, ТОВ «Облагрохім-Черкаси» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Апеляційного суду
		 
		Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних. 
		Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 
		Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
		Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
		Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
		Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1  відповідно до наказу № 03-к від 20 квітня 2015 року працював на посаді менеджера з адміністративної діяльності ТОВ «Облагрохім-Черкаси». 
		Крім того, він займав посаду голови працівників профспілкової організації ТОВ «Облагрохім-Черкаси» професійної спілки працівників агропромислового комплексу України.
		Наказом керівника ТОВ «Облагрохім-Черкаси» від 05 жовтня 2022 року № 15-к ОСОБА_1 звільнений з посади менеджера адміністративної діяльності 05 жовтня 2022 року за прогул без поважних причин 02 вересня 2022 року та 05 вересня 2022 року за п.4 ст. 40 КЗпП України. 
		Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що наказом генерального директора ТОВ «Облагрохім-Черкаси» Капінус В.І. № 09 від 28 лютого 2022 року у зв`язку з необхідністю дотримання карантинних заходів, введених рішенням КМУ через поширення коронавірусної інфекції, згідно ст. 26 КЗпП України  (доповнено третьою частиною згідно із ЗУ № 530-ІХ від 17 березня 2020 року) надано ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати, за його згодою, з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року Зазначено підставу: заява ОСОБА_1 від 28 лютого 2022 року.
		Наказом генерального директора ТОВ «Облагрохім-Черкаси» Капінус В.І. № 47 від 29 квітня 2022 року у зв`язку із введенням військового стану в Україні, згідно ст. 26 Закону про відпустки без урахування норм ч.1 ст. 26 Закону про відпустки (15 березня 2022 року Верховна Рада прийняла ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»  законопроект № 7160) ОСОБА_1 , менеджеру із адміністративної діяльності продовжено відпустку без збереження заробітної плати за його згодою, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року Підстава: заява ОСОБА_1 від 29 квітня 2022 року.
		Також встановлено, що наказом генерального директора ТОВ «Облагрохім-Черкаси» Капінус В.І. № 50 від 31 травня 2022 року у зв`язку із введенням військового стану в Україні, згідно ст. 26 Закону про відпустки без урахування норм ч.1 ст. 26 Закону про відпустки (15 березня 2022р. Верховна Рада прийняла ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану  законопроект № 7160) ОСОБА_1 , менеджеру із адміністративної діяльності продовжено відпустку без збереження заробітної плати за його згодою, з 01 червня 2022 року по 23 серпня 2022 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 31 травня 2022 року.
		Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заперечив тієї обставини, що саме ним у графі: «з наказом ознайомлений» здійснено власноручно підпис та вказана дата 11 липня 2022 року в усіх наказах. Крім того, позивач підтвердив, що саме ним були закреслені слова: «заява ОСОБА_1 від 28 лютого 2022 року», «заява ОСОБА_1 від 29 квітня 2022 року» «заява ОСОБА_1 від 31 травня 2022 року» та «без збереження заробітної плати, за його згодою», а також ним записано: «не писав» і поставлено підпис.
		Згідно довідки генерального директора ТОВ «Облагрохім-Черкаси» від 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 відпрацював у лютому 2022 року 12 робочих днів; у січні та лютому 2022 року він перебував на лікарняному 11 днів за рахунок підприємства та за рахунок ФССзТВП 10 днів; у липні-серпні 2022 року позивач перебував 24 календарних дні у відпустці.
		Відповідно до розрахункових листків: березень 2022 року 22 робочі дні відпустка без збереження зарплати; травень 2022 року 20 робочих дні відпустка без збереження зарплати; червень 2022 року 20 робочих дні відпустка без збереження зарплати; липень 2022 року щорічна основна відпустка та відпустка без збереження зарплати; серпень 2022 року 5 робочих дні відпустка без збереження зарплати.
		За даними табелів робочого часу з 01 червня 2022 року по 07 серпня 2022 року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження зарплати.
		Відповідно до наказу № 71 від 25 липня 2022 року ОСОБА_1 з 08 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року надана щорічна основна відпустка.
		 
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України  й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Способами захисту у трудових спорах є, зокрема: визнання права; примушення до виконання обов`язку; визнання умов трудового чи колективного договору недійсними; визнання факту укладення трудового договору; відновлення становища, яке існувало до порушення права; відшкодування витрат; відшкодування шкоди; компенсаціях за невикористану відпустку тощо.
		Крім того, відповідно до статті 232 КЗпП України  передбачено, що безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами: 
		1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 
		2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 в статті 222 цього Кодексу; 
		3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
		4) роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 
		5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу)в межах наданих їм прав; 
		6) працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених ЗУ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
		Безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу: 
		1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; 
		2) молодих спеціалістів, які закінчили заклад фахової передвищої, вищої освіти і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 
		3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину з інвалідністю, та одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 
		4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 
		5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 
		6) інших осіб, з якими роботодавець відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір.
		Відповідно до ст. 84 КЗпП України, у випадках, передбачених статтею 25 ЗУ «Про відпустки» працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
		За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної платина термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік. У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.
		ЗУ «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
		Згідно ч. 1 ст. ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
		Як передбачено статтею 26 ЗУ «Про відпустки» (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин станом на 28 лютого 2022 року, 29 квітня 2022 року, 31 травня 2022 року дати видання наказів) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті.
		Як зазначено у листі Міністерства соціальної політики України від 19 вересня 2013 року № 416/13/116-13 «Про надання роз`яснень», відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов`язковому порядку (стаття 25 Закону), та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (стаття 26 Закону) надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця.
		Крім того, відповідно до статті 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,  який набрав чинності і діє з 24 березня 2022 року (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин), цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Як передбачено статтею 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин) у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. 
		У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 ЗУ «Про відпустки».
		Отже, оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про відпустки» є правом, а не обов`язком працівника. При цьому, надання відпусток, передбачених статтею 25 ЗУ «Про відпустки»  здійснюється роботодавцем в обов`язковому порядку за ініціативою працівника, а надання відпусток, передбачених статтею 26 вищезгаданого закону, здійснюється за згодою сторін.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (стаття 34 КЗпП України).
		Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). 
		Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб. 
		За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується (ч.ч.1-4 стаття 113 КЗпП України).
		На час простою не з вини працівника оформлюється акт простою у довільній формі (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу.
		При цьому, зазначений акт про початок простою складається для окремого структурного підрозділу або всього підприємства. У складанні акта доцільна участь представників адміністрації, профспілкового комітету і трудового колективу. У разі простою такого структурного підрозділу, як бригада, також доцільно скласти акт про початок простою. У разі ж простою окремого працівника можна обмежитися доповідною (службовою) запискою працівника або його безпосереднього керівника. Підставою для видання наказу про простій можуть бути й інші документи: пояснювальні записки, протоколи виробничих нарад, листування з постачальниками сировини (запасних частин) та покупцями продукції (товарів, послуг) тощо.
		Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
		З наказом мають ознайомитися всі працівники, яких він стосується, під підпис. Якщо хтось із працівників відмовляється поставити підпис у такому наказі, складається акт про відмову.
		Якщо час простою, який мав місце не з вини працівника, роботодавець не оплатив, то працівник може звернутись до суду (без обмеження терміну для звернення) з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат (рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).
		Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022.
		В цьому Указі визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 статті 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
		Тобто, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
		Під час розгляду справи було достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати в період з 01 березня 2022 року по 07 серпня 2022 року, що підтверджується наявними матеріалами справи, а саме наказами № 9, 47, 50 та № 22 (який не оспорюється позивачем); розрахунковими листками, табелями обліку робочого часу тощо. Із наказами позивач ознайомлений 11 липня 2022 року, про що ним здійснено відповідні підписи та записи. Крім того, дану обставину він визнав в судовому засіданні. 
		Під час розгляду справи районний суд прийшов до правильного висновку про те, що за результатами розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що у періоди часу з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 23 серпня 2022 року на підприємстві мав місце простій, відповідно до норм статті 34 КЗпП України.
		Крім того позивачем також не доведено, що ним складались будь-які акти, доповідні записки тощо щодо простою його, як окремого працівника, структурного підрозділу, якщо такий мається чи всього підприємства. Крім того, позивачем у наданих ним проектах наказів із запропонованим ним формулюванням простою всього підприємства під час карантину та під час воєнного стану, - не зазначено жодних обставин, які б свідчили про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи (діяльності) підприємства, а також не наведено посилання на докази таких обставин, зокрема на такі, які б свідчили про об`єктивну неможливість здійснення роботи підприємством та/або позивачем саме через карантинних обмежень або введення воєнного стану. Відповідні обставини щодо простою заперечував і відповідач, про що вказав в судовому засіданні представник відповідача. Крім того, за дослідженими відомостями табелів обліку робочого часу вбачається, що підприємство працювало, зокрема працювали й окремі працівники. Також позивачем не зазначено обставин та не надано доказів про те, що у вказані періоди часу він не міг потрапити на своє робоче місце, в т.ч. з підстав здійснення перешкод з боку працівників (керівництва) підприємства.
		Право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру -включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ст. 2 КЗпП України).
		Невизнання трудового права полягає, наприклад у невизнання права на відпустку, невизнанні права на відпочинок, тощо.
		Під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 просив залишити без розгляду його позовні вимоги про визнання формулювань наказів неправильними, зобов`язати змінити формулювання причин відпусток без збереження заробітної плати посилаючись на положення статті 257 ЦПК України.
		Вищезазначена стаття передбачає таку підставу, як залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. 
		З матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції з відповідною заявою позивач не звертався.
		Як роз`яснено у п. 16 Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою І «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК України.
		Диспозитивність права сторін у справі на стадії апеляційного розгляду визначено ст. 373 ЦПК України, згідно з якою в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Інших підстав на цій стадії чинним законодавством не передбачено. 
		За таких обставин, позовну заяву на стадії апеляційного розгляду справи може бути залишено без розгляду лише за заявою позивача у разі встановлення апеляційним судом передбачених законом (статтею 377 ЦПК України) підстав для скасування судового рішення. Оскільки підстав для скасування судового рішення встановлено не було, тому вимога апеляційної скарги про залишення позовної заяви без розгляду не може бути задоволена.
		В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції правильно зазначив в своєму рішенні та врахував, що ОСОБА_1 не пред`явив позовні вимоги до ТОВ «Облагрохім-Черкаси» про скасування наказів №№ 9, 47 та 50, як незаконних з підстав відсутності (не написання ним) його заяв про надання відпусток без збереження заробітної плати, оскільки пред`явивши вимоги про стягнення заробітної плати за вказані періоди, має намір отримати заробіток, відповідно до положень статті 113 КЗпП України, про що вказує у позовній заяві. Також, як зазначалось вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що на підприємстві був простій.
		Отже, дійсно обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів не є належним (ефективним), оскільки задоволення таких вимог не може призвести до реального захисту або відновлення порушених трудових прав позивача, зокрема права на працю, права на відпустку, оплату праці. Відповідно, є правильним висновок суду і про те, що не підлягають до задоволення і похідні позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Облагрохім-Черкаси» на користь позивача заробітної плати у періоди часу: за березень, травень, червень, липень та серпень 2022р.
		Таким чином, вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд правильно визначився з характером позовних вимог та прийняв обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства. 
		Європейський суд з прав людини  наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в його рішенні.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		 
		 
		 
		 
		п о с т а н о в и в  :
		 
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Облагрохім-Черкаси», треті особи: Управління Держпраці у Черкаській області, ДПІ у м. Черкаси Головного управління ДПС у Черкаській області про стягнення заробітної плати, визнання формулювань наказів неправильними, зобов`язання змінити формулювання причин відпусток залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                                                        В.Г. Бородійчук
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                        О.В. Карпенко
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                        Л.І. Василенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...