Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/644/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 03.03.2023. Зареєстровано: 04.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2023.
Дата набрання законної сили: 02.03.2023
Номер судового провадження: К/9901/25145/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 березня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 804/644/16
		адміністративне провадження № К/9901/25145/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Дашутіна І.В.,  Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства ``Дніпропетровський тепловозоремонтний завод`` до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 (суддя - Єфанова О. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 (головуючий суддя - Божко Л. А., судді: Лукманова О. М., Круговий О. О.),
		У С Т А Н О В И В :
		У лютому 2016 року Приватне акціонерне товариство ``Дніпропетровський тепловозоремонтний завод`` (далі - позивач, ПРАТ``ДТРЗ``, підприємство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ) податкові повідомлення - рішення форми ``Р`` від 16.09.2015 №0000734002 та №0000744002 про збільшення підприємству суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 2'041' 029,00 грн (в тому числі, основний платіж - 1' 360' 686,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 680' 343,00 грн) та з податку на прибуток на 3' 837' 000,00 грн (в тому числі, основний платіж - 2' 558' 000,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1' 279' 000,00 грн) (т.І, а.с. 20-22).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що висновки за результатами проведеної податкової перевірки контролюючого органу про допущені товариством порушення норм податкового законодавства внаслідок обліку господарських операцій з контрагентами-постачальниками, реальність здійснення яких заперечує відповідач, є безпідставними, ґрунтуються на підставі податкової інформації щодо господарської діяльності та податкової дисципліни контрагентів та суб`єктивних суджень (припущеннях) посадових осіб контролюючого органу. Спираючись на судову практику Вищого адміністративного суду України позивач наголошував на принципі індивідуальної відповідальності платника податків, згідно з яким платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента. Позивач доводив, що реальність господарських операцій з його контрагентами підтверджується належними первинними документами, що були надані до перевірки. Товарно-транспортна накладна (ТТН) не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), оскільки її обов`язковість передбачена лише у випадку надання послуг з перевезення, тому наявність або відсутність ТТН та/або недоліки у її оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21.04.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016, позов задовольнив.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції висновував про дійсність, реальність господарських операцій позивача з його контрагентами та правомірність формування ним своїх даних податкового обліку у період, охоплений перевіркою. Такого висновку суд дійшов на підставі оцінки наданих позивачем первинних та інших документів, обставин щодо специфіки діяльності підприємства, які у сукупності повною мірою підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами та спростовують судження контролюючого органу в акті перевірки про безтоварність операцій позивача з придбання товарів та послуг у цих контрагентів. При цьому суд врахував правову позицію Верховного Суду України, сформовану виходячи з правових позицій Європейського суду з прав людини, щодо індивідуальної юридичної відповідальності платника за податкові правопорушення. Також суд зазначив, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. ТТН не є документом первинного бухгалтерського обліку та єдиним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
		Суд апеляційної інстанції з таким обґрунтуванням погодився.
		Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		У касаційній скарзі скаржник наводить обставини встановлені під час податкової перевірки та зафіксовані в акті перевірки, які, на його думку, ставлять під сумнів реальність постачання підприємству товару та послуг певними контрагентами у період, охоплений перевіркою, що, однак, залишилися без належної оцінки судів першої та апеляційної інстанцій.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.04.2017 відкрив у цій справі касаційне провадження №К/800/35392/16.
		У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану та безпідставну, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
		У додаткових поясненнях позивач вказує, що судові рішення у цій справі відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах від 12.06.2018 у справі №826/16272/13, від 07.03.2018 у справі №804/3420/16, від 05.01.2021 №820/1124/17, від 25.02.2021 у справі №640/3515/19, від 19.03.2021 у справі №460/143/19, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а, від 19.03.2021 №460/143, від 12.05.2020 у справі №813/2749/16, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 05.02.2019 у справі №822/2373/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 30.09.2021 у справі №826/12528/17, від 08.06.2021 у справі №804/16151/15.
		Також позивач наголошує, що контролюючий орган притягнув до відповідальності підприємство за можливі податкові правопорушення, яких припустилася інша особа, тоді як актом перевірки порушення, які допустило б безпосередньо підприємство, встановлено не було.
		15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України та інших законодавчих актів``, яким КАС України викладено в новій редакції.
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ``Перехідні положення`` КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, заперечення та пояснення позивача, судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки в акті від 25.08.2015 №69/28-01-40-02-00659101, зроблені за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПРАТ``ДТРЗ`` щодо дотримання вимог податкового законодавства за жовтень та листопад 2014 року під час фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ``АМБ Трейдинг``, ТОВ``Конус``, ТОВ НВК``Хімтранс``, ТОВ``Криворіжбуд``, ТОВ``Актуальні технології груп``, ПП``Мускун``, ФОП ОСОБА_1 , ТОВ``Промтехкомпані``, ТОВ``Промдорсервіс``, ТОВ``Надія`` (т.І, а.с. 23-151; далі - акт перевірки).
		Згідно з висновками акта перевірки ПРАТ``ДТРЗ`` порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пункту 135.2 статті 135, пунктів 137.1, 137.16 статті 137, пунктів138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу (ПК) України, статей 1, 3, 9 Закону України ``Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні``, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2' 558' 000,00 грн та ПДВ - на 485' 126,00 грн за період, охоплений перевіркою.
		Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що господарські операції ПРАТ``ДТРЗ`` з придбання ТМЦ (товару), робіт та послуг на підставі договорів із ТОВ``АМБ Трейдинг``, ТОВ``Конус``, ТОВ НВК``Хімтранс``, ТОВ``Криворіжбуд``, ТОВ``Актуальні технології груп``, ПП``Мускун``, ФОП ОСОБА_1 , ТОВ``Промтехкомпані``, ТОВ``Промдорсервіс``, ТОВ``Надія``, не спричинили реального настання правових наслідків з названими контрагентами, оскільки за результатами аналізу інформації, отриманої внаслідок заходів податкового контролю (використані результати актів перевірок контрагентів по ланцюгу постачання продукції, дані автоматизованих систем АІС ``Податковий блок``, Єдиного реєстру податкових накладних, пошукові дані міжнародної комп`ютерної мережі Інтернет), водночас один чи декілька контрагентів платників, в тому числі у ланцюгу посередників, не мають достатніх трудових та матеріально-технічних ресурсів, основних засобів, необхідних для здійснення задекларованих позивачем операцій, або не декларують, або не виконують свої податкові зобов`язання, за місцем реєстрації відсутні. Також відповідач посилався на те, що ТОВ НВК``Хімтранс`` фігурує у кримінальному провадженні від 25.07.2014 №12014080000000240, порушеного за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 357, частиною 1 статті 366 КК України. На підтвердження висновків акта перевірки відповідач вказував і на відсутність транспортних документи на перевезення ТМЦ та неналежне оформлення наявних; сертифікатів якості відповідного зразка та документів, які вказували б на походження товарів, які купувались згідно з видатковими накладними; ланцюга постачання товару; перевищення витрат матеріалів над нормативними. Зважаючи на ці обставини в сукупності контролюючий орган надані підприємством первинні документи визнав такими, що не підтверджують здійснення операцій з постачання ТМЦ та послуг вказаними контрагентами.
		Порядок формування платником податків витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту у 2014 році був врегульований нормами статей 138, 139, 198 ПК України (у редакції, чинній станом на вказаний період).
		Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		За змістом наведених норм у податковому обліку витрати, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та суми ПДВ, включені до податкового кредиту, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та витрати, пов`язані із цією операцією. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг).
		Отже, всі витрати господарюючого суб`єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.
		Якщо господарська операція не відбулася, а первинні документи були складені з метою отримання лише податкової вигоди та не відповідають дійсності, такі документи не можуть бути підставою для визначення показників податкової звітності.
		При цьому вищенаведені правові норми не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податку на прибуток (покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому цей платник не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на зменшення об`єкта оподаткування на суму витрат, які він фактично поніс у зв`язку з отриманням доходу, за можливу неправомірну діяльність контрагента в ланцюгу поставок за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність цього платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Тобто нормативно закріплено підхід належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності платника податків при здійсненні господарських операцій та їх наслідків.
		Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
		Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
		Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
		Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходження не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
		Також норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, так само як і відсутність сертифікатів якості на поставлений товар, як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкової вигоди.
		Наявність або відсутність ТТН та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання або продажу ТМЦ, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Крім того, ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.
		Отже, визначальним щодо податкових наслідків вчинення господарської операції є сукупність обставин, встановлених судом на підставі оцінки належних та допустимих доказів, щодо здійснення господарської операції. Висновок суду про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
		Верховний Суд неодноразово робив такі висновки у своїх рішеннях щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, в тому числі на які посилається позивач на обґрунтування своїх заперечень проти доводів відповідача у касаційній скарзі.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) також підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
		Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.
		Також Велика Палата Верховного Суду висновувала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
		Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону №996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
		Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій висновували, що надані позивачем документи (договори поставки, накладні та податкові накладні, ТТН, подорожні листи, акти приймання-передачі виконаних робіт, платіжні доручення, копії яких долучені до матеріалів справи) відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону №996-XIV до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій ПРАТ``ДТРЗ`` з його контрагентами. Наявність або відсутність окремих документів, в тому числі ТТН, як і деякі помилки чи недоліки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, не позбавляють їх юридичного значення та можливість використання у бухгалтерському обліку, оскільки інші дані свідчать про рух активів підприємства.
		Також на користь такого висновку суди врахували ту обставину, що перевезення придбаних ТМЦ у ТОВ``Криворіжбуд``, ПП``Мускун``, ТОВ``Промтехкомпані``, ТОВ``Актуальні технології груп``, ФОП ОСОБА_1 здійснювалося власними силами підприємства (використано власні транспортні засоби підприємства), що пояснює відсутність у підприємства ТТН щодо перевезення ТМЦ від вказаних постачальників.
		Судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог статті 86 КАС України (в редакції Закону до 15.12.2017) надано належну оцінку вище вказаним доказам та іншим даним і зроблено обґрунтований висновок, що відповідачем не спростовано достовірність даних податкового обліку платника податку внаслідок обліку господарських операцій з контрагентами-постачальниками, у зв`язку з чим підстави для висновку про законність податкових повідомлень-рішень відсутні.
		Аргумент відповідача, викладений в касаційній скарзі, про те, що суди попередніх інстанцій не врахували встановлені під час перевірки обставини щодо понаднормативне використання підприємством придбаних ТМЦ, як доказ нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, колегія суддів відхиляє, оскільки за своїм змістом норма витрат є орієнтовною (середньою) величиною та її не можна ототожнювати з фактичними витратами ресурсів суб`єкта господарювання. Тобто, такі обставини носять оціночний характер ефективного використання підприємством ресурсів. Крім того, такі дані не мають значення для справи, оскільки згідно з актом перевірки висновок контролюючого органу про перевищення підприємством норми витрат у запасних частинах і матеріалах не підтверджений, зокрема посиланням на конкретний технічний стан та комплектність тепловозів, які надходили до підприємства від контрагентів з метою проведення ремонту, конструкторсько-технологічну та іншої документацію тощо, що суперечить вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за №34/18772) (наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727), та позбавляє акт перевірки в цій частині висновків юридичного значення, як доказу.
		Також за змістом акта перевірки СДПІ не заперечується факт придбання позивачем товарів та послуг з метою використання у господарській діяльності підприємства, основним видом діяльності якого є ремонт і технічне обслуговування залізничного рухомого складу, а оспорюються їх постачання вказаними вище постачальниками. 
		Водночас, у касаційній скарзі СДПІ не наводить доводів, що позивач самостійно вніс до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбаних товарів, послуг та/або щодо їх постачальників. Так само СДПІ не зазначає та не надає доказів, що підприємство було обізнане щодо недостовірності даних про постачальників в первинних документах, на підставі яких сформував показники податкового обліку щодо сум доходу, витрат та податкового кредиту. В матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що у позивача були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо постачальників товарів/послуг. Доводів такого змісту, так само як і доводів, що позивач діяв без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, СДПС у касаційній скарзі не наводить. Натомість, доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів у справі, що, згідно з положеннями статті 341 КАС України, виходить за межі повноважень касаційного суду.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Отже, ухвалені у справі судові рішення відповідають приписам статті 159 КАС України в редакції закону, чинного на час розгляду справи (стаття 242 КАС України у чинній редакції) щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а касаційна скарга не містить доводів на спростування правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин та їх юридичної оцінки.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіІ.А. Васильєва І.В. Дашутін   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...