Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/23764/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 61-7052ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                       
		Іменем України    
		08 лютого 2023 року 
		м. Київ
		справа № 757/23764/20-ц
		провадження № 61-7052св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Хопти С. Ф., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Глушпенком Віталієм Олександровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня                              2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2020 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до  Акціонерного товариства «Українська залізниця» (постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його на Акціонерне товариство «Українська залізниця») (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
		Позов обґрунтований тим, що із серпня 1991 року позивач працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), що було реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця».
		На виконання рішень засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та від 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця»                             ПАТ «Укрзалізниця», а наказом від 12 липня 2016 року № 1/ОС з ним продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
		Наказом відповідача від 17 березня 2017 року № 236/ДНД встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції із не залежних від них причин. 
		Згідно з наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 10 липня 2017 року № 5348/ДН-ОС він звільнений з посади машиніста-інструктора локомотивних бригад дільниці з обслуговування локомотивів цеху експлуатації локомотивів виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України із 17 липня 2017 року.
		У день звільнення йому не виплачено заробітної плати за період з березня                            2017 року до 17 липня 2017 року у розмірі 56 526,20 грн (у тому числі вихідну допомогу при звільненні в сумі 14 498,75 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 18 681,24 грн).
		Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 56 526,20 грн без утримання податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року до ухвалення судового рішення (станом на                01 червня 2020 року у розмірі 636 352,64 грн); компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі                                14 651,60 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року позов задоволено.Стягнено з АТ «Укрзалізниця»на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 56 526,20 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року до 01 червня 2020 року в розмірі 636 352,64 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 14 651,60 грн. Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з роботи позивачу не була виплачена заробітна плата, а також вихідна допомога та компенсація за невикористані дні відпустки, отже, є підстави для задоволення позовних вимог. Жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості із заробітної платі у зв`язку з форс-мажорними обставинами. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає перенесення розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, а відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.
		В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 14 498,75 грн та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18 681,24 грн залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що  з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та проведення антитерористичної операції), і в період існування яких він об`єктивно,                                 з не залежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення невиплачених сум заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.
		Суди не встановили винних дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання вимог законодавства про оплату праці, тому правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати немає.
		Щодо задоволення позовних вимог про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1  вихідної допомоги при звільненні в розмірі 14 498,75 грн та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 18 681,24 грн суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість вимог позивача в цій частині з огляду на те, що в наказі відповідача від 10 липня 2017 року № 5348/ДН-ОС про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що ОСОБА_1  при звільненні підлягає виплата одноразової грошової допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації за 41 день невикористаної відпуски.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Глушпенка В. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та значний суспільний інтерес, оскільки в 2017 році відповідач у зв`язку зі скороченням штату звільнив з Донецької філії близько 20 000 працівників, з якими не провів розрахунків, посилаючись на науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, який суди помилково брали до уваги як належний доказ, вважаючи його сертифікатом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), ніби то порушення відповідачем законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що є порушенням імперативної норми передбаченої статтею 115 ЦПК України, згідно з якою висновок експерта у галузі права не є доказом.
		Згідно з правовим висновком,  викладеним у постанові Верховного Суду                             від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. 
		Проте суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5, в якій було зазначено про нарахування відповідачем заробітної плати за березень 2017 року. 
		Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на відсутність заборгованості перед позивачем у зв`язку з відсутністю первинної документації як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, та вести бухгалтерський, податковий облік покладено на працедавця, а не на працівника. 
		Отже, у справі є суперечливі та взаємовиключні обставини щодо неможливості здійснення відповідачем розрахунку заробітної плати у зв`язку з відсутністю первинних документів, і така поведінка відповідача щодо повідомлення неправдивих даних, які були відображені у науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, оскільки відповідач мав доступ до первинних документів, тому що в день звільнення видав позивачу трудову книжку, наказ про звільнення з табельним номером, нарахував кількість днів невикористаної відспустки, надав розрахунок заробітної плати й табелі обліку робочого часу. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що табелі обліку робочого часу не містять підпису уповноваженої особи, зокрема керівника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також не завірені штампом чи печаткою підприємства, проте сам відповідач видав вказані табелі йому при звільненні, і вони містять підписи керівника структурного підрозділу - начальника «Ясинуватське депо», в. о. головного бухгалтера. Використання печатки не є обов`язковим. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про невиконання позивачем своїх трудових обов`язків у зв`язку з простоєм підприємства, оскільки у наказі від 17 березня 2017 року № 236/ДНД зазначено, що оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки встановленого працівникові розряду (окладу), за увесь час простою, тому позивач на виконання цього наказу виходив на роботу до дня звільнення.
		Єдиним належним та достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, а не висновок, тому необхідно відступити від висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, на які послався суд апеляційної інстанції як на підставу відмови у частині позовних вимог. Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на висновки Верховного Суду у справах, які мають відмінні від цієї справи обставини. 
		Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-ріі/20ІЗ щодо офіційного тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, і за час простою, який був не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Отже, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення всіх належних виплат незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування такої виплати.
		Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив як доказ розрахунки заробітної плати для стягнення заборгованості із заробітної плати (оплата простою), проте, задовольнивши вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та допомогу при звільненні у зв`язку зі скороченням штату, взяв до уваги розрахунки заробітної плати, надані позивачем.
		Вказує на недопустимість доказів, наданих відповідачем, про перерахування коштів працівнику. Вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував інші докази у справі та не надав їм належної оцінки, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи. Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивача про допуск до участі у справі експертів з питань права. Належним чином не досліджено висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.
		Відповідач подав відзив на позовну заяву після спливу строку без клопотання про його поновлення, а також відзив разом з доказами не направлявся учасникам справи, що позбавило можливості позивача надати обґрунтовану відповідь на відзив та надати свої заперечення щодо відсутності заборгованості із заробітної плати
		за 2016 рік, отже, суд апеляційної інстанції проігнорував статтю 12 ЦПК України.
		Крім того, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, а справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Аргументи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» зазначає, що відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», уведеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року                                № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства припинено. Наслідком цього рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також непередання з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
		Ці обставини вказують на відсутність у підприємства затримки у виплаті заробітної плати. 
		Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України є тим документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Висновок є різновидом сертифіката Торгово-промислової палати України. 
		Вказаний висновок складений на бланку Торгово-промислової палати Укріїни, підписаний віцепрезидентом Торгово-промислової палати України та виданий згідно з чинним законодавством, отже, є належним доказом, який встановлює не тільки факт настання обставин непереборноїсили, але і вплив на реальну можливість виконання відповідачем зобов`язання здійснити в день звільнення розрахунок з позивачем, що звільняє відповідача від відповідальності.
		На момент звільнення позивача і сьогодні існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, AT«Укрзалізниця» об`єктивно,                з не залежних від нього причин було позбавлене можливості виконати передбачені законом зобов`язання щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.
		Надіслати відзив позивачу було неможливо через те, що адреса його проживання знаходиться на не підконтрольній Україні території. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_1 з 26 червня 1992 року працював на різних посадах на ДП «Донецька залізниця», останньою з яких була машиніст-інструктор локомотивних бригад цеху експлуатації локомотивів локомотивного депо Ясинувата-Західне ДП «Донецька залізниця».
		Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-ІV «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня                              2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
		13 липня 2016 року з позивачем продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на підставі наказу від 12 липня 2016 року № 1/ОС.
		Із 20 березня 2017 року згідно з наказом від 17 березня 2017 року № 236/ДНД встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції, в тому числі виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». В наказі зазначено, що оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки, встановленого працівникові розряду (окладу) за увесь час простою. 
		Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 5348/ДН-ОС від 10 липня 2017 року позивач звільнений з посади машиніста-інструктора локомотивних бригад дільниці з обслуговування локомотивів цеху експлуатації локомотивів виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з 17 липня 2017 року.
		У наказі про припинення трудового договору зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 41 день невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року                         № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано на АТ «Укрзалізниця».
		У наданих позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати розрахункових листках (табуляграми) за період з березня до липня                      2017 року зазначені такі суми: за березень 2017 року - 9 344,55 грн                                          (3 559,18 грн - оплата почасовика, 173,62 грн - вечірні, 520,86 грн - доплата за роботу у святкові дні, 642,39 грн - доплата за роботу, 1 423,76 грн - надбавка за вислугу, 996,57 грн - надбавка за клас, 1 707,33 грн - оплата простоїв,                           170,93 грн - матеріальна допомога, 150,00 грн - роз`їзди понад 12 год); за квітень 2017 року - 5 099,53 грн (5 006,25 грн - оплата простоїв, 93,28 грн - матеріальна допомога), за травень 2017 року - 513,16 грн (503,77 грн - оплата простоїв,                   9,39 грн - матеріальна допомога); за червень 2017 року - 5 099,53 грн                                 (5 006,25 грн - оплата простоїв, 93,28 грн - матеріальна допомога); за липень 2017 року - 36 469,43 грн (18 681,24 грн - компенсація за невикористану відпустку, 2 622,32 грн - оплата простоїв, 667,12 грн - матеріальна допомога,                     14 498,75 грн - вихідна допомога), а всього 56 526,20 грн.
		Також суду надані копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня до 17 липня 2017 року, підписані табельником ОСОБА_2 , начальником виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» ОСОБА_4, в. о. головного бухгалтера ОСОБА_3 .
		Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня                              2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, не підконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинене впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти, і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Предметом спору у цій справі є стягненняз АТ «Укрзалізниця» на користь працівника невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.  
		Позивач звернувся з позовом до АТ «Українська залізниця» у зв`язку з тим, що всупереч вимогам статей 47, 116 КЗпП України на день його звільнення із виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо»відповідач нарахував, але не виплатив йому заробітну плату.
		Щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати
		Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
		Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Відповідно до статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод                                   від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
		Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. 
		Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові                                 від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
		Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав усіх належних йому платежів, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.
		Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України, не передбачено.
		Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
		Враховуючи, що в період простою, встановленого працівникам виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», позивач на виконання наказу від 17 березня 2017 року № 236/ДНД виходив на своє робоче місце до дня звільнення, на день його звільнення наказ про встановлення простою скасований не був, то відповідач не мав підстав не здійснювати позивачу оплату за час простою.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
		Відповідно до частин першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
		Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
		Розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 , компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги узгоджуються з наказом начальника дирекції структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД про встановлення простою з причин, не залежних від робітників, для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції з 20 березня 2017 року.
		Відповідач не надав будь-яких доказів, які спростували б зазначену заборгованість з оплати праці за час простою, не оспорює наявність зазначеного наказу та факт перебування з позивачем у трудових відносинах і його звільнення саме 17 липня 2017 року.
		У матеріалах справи немає належних та допустимих доказів щодо недостовірності відомостей, викладенихв табелях обліку робочого часу, які оформлені відповідно до трудового законодавства України за підписами керівника структурного підрозділу, провідного інженера відділу кадрів, бухгалтера та затверджені печаткою виробничої одиниці. Відповідач не надав суду доказів, що на час складання цих документів відповідні посадові особи не мали повноважень або що печатку виробничої одиниці визнано недійсною.
		Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
		Згідно з наданими позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати розрахунковими листками (табуляграми) за період з березня до липня                      2017 року, зазначені суми, які підлягали сплаті позивачу із зазначенням усіх її складових.
		Також суду надані копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня до 17 липня 2017 року, підписані табельником ОСОБА_2 , начальником виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» ОСОБА_4, в. о. головного бухгалтера ОСОБА_3 .
		Крім того, у наказі відповідача від 10 липня 2017 року № 5348/ДН-ОС про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що ОСОБА_1  при звільненні підлягає до виплати одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсація за 41 день невикористаної відпуски (а. с. 126).
		У розрахунковий лист позивача за липень 2017 року включено 18 681,24 грн компенсації за невикористану відпустку та 14 498,75 грн вихідної допомоги.
		Вказані обставини також підтверджені у повідомленні відповідача про скорочення посади позивача та у довідці-розрахунку невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація під час звільнення, що додані АТ «Укрзалізниця» до відзиву на позовну заяву (а. с. 127, 128).
		Тобто відповідач визнав право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні.
		Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
		Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
		Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
		Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).
		Суди встановили, та сторони не заперечували, що при звільненні позивача у липні 2017 року йому не була виплачена вихідна грошова допомога та компенсація за 41 день невикористаної відпустки.
		Отже,  ОСОБА_1 підтвердив наявність заборгованості АТ «Укрзалізниця»з виплати заробітної плати за період з березня до липня 2017 року у розмірі                      56 526,20 грн, будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником в день його звільнення відповідач до суду не надав, тому висновки суду першої інстанції в цій частині  відповідають вимогам закону.
		Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати
		Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України(у редакції на час звернення з позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
		Верховний Суд зазначає, що для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства.
		У матеріалах справи є відповідь Торгово-промислової палати України                     від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3 на адвокатський запит представника позивача Глушпенка В. О. щодо висновку ТПП від 16 січня 2018 року                                      № 126/2/21-10.2, де зазначено, що «експертами обґрунтовано та об`єктивно доведено щодо ПАТ «Українська залізниця», зокрема регіональна філія «Донецька залізниця», до складу якої входить Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень, якщо невиконання таких обов`язків спричинено дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: актами тероризму на територіях Донецької та Луганської областей, вчиненими незаконними збройними формуваннями, то вина такого підприємства у невиконанні обов`язків, передбачених статтями 47, 83, 116 КЗпП України, відсутня».
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18                              провадження № 61-48088сво18, вказано, що «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 617 ЦК Україниособа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
		Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
		Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
		Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, відступила від висновку Верховного Суду у справі № 243/2071/18, провадження № 61-48088сво18, про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
		Згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
		Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
		Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів».
		У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10,                               провадження № 12-56гс21, Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
		Установивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні від підприємства суми, а саме: відповідач нарахував, але не виплатив заробітну плату за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так і компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
		Разом з тим не можна погодитися з висновком суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з  АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 .
		Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законом можуть встановлюватись правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений на підставі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, яка підлягала застосуванню судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи.
		ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом у червні 2020 року, тобто зі спливом майже трьох років після звільнення з роботи, яке відбулося 17 липня 2017 року.
		Суд першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивача 636 352,64 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, не звернув уваги, що такий розмір середнього заробітку у багато разів перевищує розмір заборгованості з не виплаченої позивачу при звільненні заробітної плати (56 526,20 грн), що є непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, враховуючи звернення з позовом через три роки після звільнення.
		З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати працівнику заробітної плати працівнику, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу належних при звільненні і присуджених до стягнення коштів у сумі 56 526,20 грн.
		Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у постановах                             від 09 лютого 2022 року у справі № 213/718/20, провадження № 61-4077св21, від 29 червня 2022 року у справі № 756/9470/20, провадження № 61-20442св21.
		Щодо клопотання  про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Глушпенка В. О. звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з посиланням на те, що у відповіді Торгово-промислової палати України зазначено про можливість цієї організації надати висновок про дослідження фактичних обставин, що склалися в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив на них дії форс-мажорних обставин, тому суди зобов`язані не формально підходити до дослідження документів, що надаються Торгово-промисловою палатою України, а досліджувати їх в кожному окремому випадку на предмет юридичного змісту документа.
		Враховуючи, що 26 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 905/857/19, провадження №12-56гс21, правовідносини в яких є подібними до правовідносин, спір з приводу яких вирішується у цій справі, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції, зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зменшення його розміру                                  з 636 352,64 грндо 56 526,20 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанціїзалишити без змін. 
		Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		З урахуванням того, що касаційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненнізмінено, шляхом зменшення його розміру з 636 352,64 грн                                 до 56 526,20 грн, тому судові витрати необхідно розподілити так.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року звільнено  ОСОБА_1 від сплати судового збору.
		Ураховуючи, що ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніу розмірі 636 352,64 грн, проте задоволені позовні вимоги в цій частині на суму 56 526,20 грн, тобто 8,88%, тому                                      з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави підлягає стагненню судовий збір, який мав бути сплачений ОСОБА_1 під час звернення з касаційною скаргою пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1 118,88 грн (12 727,06 грн (судовий збір, який мав би сплатити позивач, якби не був звільнений від його сплати) х 8,88 % (процент задоволених позовних вимог)/100%).
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі  колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого адвокатом Глушпенком Віталієм Олександровичем, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Глушпенком Віталієм Олександровичем, задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року скасувати. 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, зменшивши його розмір з 636 352,64 грн(шістсот тридцять шість тисяч триста п`ятдесят дві) грн 64 коп. до 56 526 (п`ятдесят шість тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 20 коп.
		В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 рокузалишити без змін.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн 88 коп. 
		Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                 А. С. Олійник
		Судді:                                                                                                            О. В. Білоконь
		                                                                                                                        І. А. Воробйова
		С. Ф. Хопта
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...