Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/5596/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.03.2023. Зареєстровано: 04.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2023.
Дата набрання законної сили: 28.02.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4808/101/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/5596/22 
		Провадження № 22-ц/4808/101/23 
		Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. 
		Суддя-доповідач Луганська 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ
		                                                            
		Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого Луганської В.М.,
		суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,
		за участю секретаря -Кузів А.В.
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги»,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 
		на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Польської М.В.,
		за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в:
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги», в обґрунтування яких вказала, що 15 квітня 2022 року її було звільнено з посади економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» на підставі п.4 ч.1 ст.41 КЗпП України за прогул з 25 лютого 2022 року. Вважає звільнення незаконним, оскільки на момент початку збройної агресії Російської Федерації та на момент введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року вона перебувала з неповнолітнім сином у відпустці в Єгипті та через деякий час вона переїхала до Італії, де перебуває й на даний час (у родичів) як особа, що потребує захисту, повернутись в Україну не може через загрозу та відсутність коштів.
		За допомогою додатку «Вайбер» позивачка надсилала працівнику кадрової служби спочатку заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, а потім заяву про звільнення за власним бажанням. У відповідь їй повідомили, що відпустки у воєнний стан не надаються, а також не можуть звільнити за власним бажанням.
		15 квітня 2022 року позивачку було повідомлено про звільнення за прогул. Вважає, що відсутність на робочому місці у зв`язку з воєнними діями є поважною причиною її відсутності на роботі, також відповідачем було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, передбачений ч. 1 ст. 149 КЗпП України, оскільки відповідачем не були витребувані пояснення позивачки щодо причин відсутності на робочому місці.
		Вважає, що відповідач порушив вимоги закону, не врахував тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, а саме збройна агресія Російської Федерації, вимушене перебування позивачки за кордоном, неможливість повернення в Україну і попередню роботу працівника, чим порушив встановлену законодавством України процедуру звільнення працівника з роботи, а саме ст. 43 КЗпП України. Також позивачка зазначила, що є членом профспілки, але її не було повідомлено про необхідність участі у засіданні профспілки, на якому розглядалось питання про надання згоди на звільнення, що також є порушенням.
		Позивачка зазначила, що незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, оскільки вона втратила душевний спокій тому просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
		У зв`язку з вказаним, після уточнення позовних вимог, просила суд визнати звільнення позивачки з посади економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» незаконним та поновити її на посаді економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги». Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» середній заробіток з дня звільнення по день винесення судового рішення з розрахунку 538,18 грн за кожен день вимушеного прогулу, що станом на 30.06.2022 року становить 47 898,02 грн та стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
		 
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» про визнання незаконним звільнення з посади економіста, поновлення на роботі на посаду економіста КНП «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
		 
		Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Визнати звільнення позивачки з посади економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» незаконним та поновити її на посаді економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» незаконним. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» на користь позивачки середній заробіток з дня звільнення по день винесення судового рішення з розрахунку 538,18 грн за кожен день вимушеного прогулу, та стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково оцінив неповажність причин відсутності позивачки на роботі, та не врахував, що на момент початку збройної агресії Російської Федерації позивачка з малолітнім сином перебувала у відпустці в Єгипті, через деякий час їй вдалося переїхати на території Італії де вона перебуває до цього часу як особа, що потребує захисту. Через загрозу їй та дитині, відсутність коштів, позивачка не може повернутися на територію України. Перебуваючи за межами України, позивачка надсилала працівнику кадрової служби спочатку заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, а потім заяву про звільнення за власним бажанням. Відсутність позивачки на робочому місці у зв`язку з воєнними діями є поважною причиною відсутності на роботі.
		Вважає, що при ухваленні рішення, не підлягали до застосування положення наказу МОЗ України від 04.03.2022 року №414 «Про облік та табелювання медичних працівників, які надають медичну допомогу поза основним місцем роботи в період воєнного стану на території України», оскільки він застосовується виключно відносно медичних працівників, а позивачка перебувала на посаді економіста та список поважних причин відсутності на роботі не є виключним, а є відкритим.
		Також в оскаржуваному рішенні судом помилково встановлено обставини, які не відповідають дійсності, а саме те, що КНП «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, оскільки відповідачем не надано жодного доказу про належність його до об`єктів критичної інфраструктури, як то передбачено ч. 1 ст. 8 Закону України «Про критичну інфраструктуру». 
		Відповідачем порушено вимоги ст. 147, 149 КЗпП України, якими передбачено порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки відповідачем не було витребувано пояснення позивачки щодо причин відсутності на робочому місті. Відповідачу було відомо про перебування відповідачки за кордоном, тому направлення повідомлення про необхідність надання письмових пояснень було виконано лише формально, без намагання відібрати письмові пояснення.
		Скаржниця посилається на порушення відповідачем положень ст. 43 КЗпП України , оскільки розірвання трудового договору можливе з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 цього Кодексу та може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого органу має розглядатися у присутності працівника. Позивачка є членом профспілки, але її не було повідомлено про необхідність участі в засіданні профспілки, що є порушенням.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що між працівником та роботодавцем не було погоджено електронний порядок обміну документами. 
		Працівником відділу кадрів наголошувалося ОСОБА_1 на необхідності подачі вищезазначених заяв належним способом, але позивачкою не було надано оформлених належним чином заяв про отримання відпустки без збереження заробітної плати та на звільнення за власним бажанням.
		Зазначає, що судом правильно встановлено, що у позивачки відсутні поважні причини для тривалого прогулу, адже, з моменту введення в Україні воєнного стану та до моменту звільнення позивачки, м. Івано-Франківськ не перебувало під окупацією, на даній території не велися активні бойові дії, дистанційний порядок роботи з роботодавцем не узгоджувався, причини загрози життю та здоров`ю працівника були відсутні, заяви про отримання відпустки без збереження заробітної плати та на звільнення за власним бажанням працівником не подавалися та у працівника була наявна об`єктивна можливість повернутися в Україну і приступити до виконання своїх трудових обов`язків.
		Відповідачем доведено про належність КНП «ЦПМКДД» до об`єктів критичної інфраструктури не стосується предмету доказування і ніяким чином не впливає на спір між сторонами.
		Відповідачем було надано до суду докази, що підтверджують факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни - відсутності на робочому місці протягом півтора місяця, а саме акти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, які містяться в матеріалах справи.
		Щодо твердження скаржниці про те, що її не викликали на засідання профспілки, то відповідачем рекомендованим листом АТ «УКРПОШТА» було надіслано на домашню адресу ОСОБА_1 лист № 38 з повідомленням про необхідність з`явитися 08.04.2022 року на засідання профспілки щодо дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. У зв`язку з неявкою ОСОБА_1 на вищезазначене засідання ППО з метою виконання ч. 3 ст. 43 КЗпП України 08.04.2022 року було надіслано лист № 46 з повідомленням про необхідність з`явитися 13.04.2022 року на повторне засідання профспілки щодо дачі згоди на звільнення позивачки за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 
		Зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено, що виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від вимогу про поновлення на роботі та підлягають застосуванню виключно при звільненні працівника без законної підстави. У зв`язку з тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено із дотриманням роботодавцем усіх законодавчо встановлених вимог, суд правильно не застосував положення ст. 235 КЗпП України при вирішенні даного спору.
		 
		В судовому засіданні представник позивачки - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити.
		 
		В судовому засіданні представники відповідача - Бардаш В.О. , Дженджеровська І.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		 
		Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не направляла роботодавцю відповідним офіційним зв`язком в оригіналі заяви на звільнення, не направляла їх на офіційну електронну пошту закладу відповідача, не відправлялись письмові пояснення щодо причин невиходу на роботу. Суд встановив, що згоди на відпустку в порядку визначеному законом, керівник роботодавця не надав, заява про надання відпустки до керівника не подавалась поштовим зв`язком чи на офіційну електронну пошту закладу як юридичної особи, наказ щодо заяв ОСОБА_1 керівником чи іншою уповноваженою особою не приймався. 17.03.2022 року позивачці було направлено поштою повідомлення про надання письмових пояснень до 21.03.2022 року, через «вайбер» позивачка повідомлялася про необхідність надання пояснень, 04.04.2022 року складено Акт про ненадання таких пояснень. 08.04.2022 року було спрямовано керівником КНП «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» подання до первинної профспілкової організації щодо отримання згоди на розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_1 , за наслідками розгляду якого отримано згоду на звільнення 5-ти працівників, в т.ч. ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України (прогул). Суд дійшов висновку, що позивачкою не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце з 28.02.2022 року по дату винесення наказу щодо звільнення та дійшов висновку, відповідачем було дотримано вимоги законодавства щодо процедури звільнення. Також суд першої інстанції зазначив, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди є похідними після задоволення вимоги про поновлення на роботі, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		 
		Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.
		 
		У відповідності до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст.55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
		Судом встановлено, що  ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги».
		Згідно наказу Директора КНП «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» від 15.04.2022 року №402/ос ОСОБА_1 , економіста Структурного підрозділу «Міська дитяча поліклініка» було звільнено від займаної посади з 25.02.2022 року на підставі п.4 ч.1 ст.41 КЗпП України (прогул без поважних причин). 
		Підставою видачі даного наказу є: Акти відсутності на робочому місці: №38 від 28.02.2022 року, №101 від 01.03,2022 року, №126 від 02.03.2022 року, №177 від 03.03.2022 року, №227 від 04.03.2022 року, №283 від 07.03.2022 року, №345 від 08.03.2022 року, №407 від 09.03.2022 року, №587 від 10.03.2022 року, №600 від 11.03.2022 року, №651 від 14.03.2022 року, №667, від 15.03.2022 року, №754 від 16.03.2022 року, №776 від 17.03.2022 року, №797 від 18.03.2022 року, №818 від 21.03.2022 року, №1035 від 25.03.22 року, №1194 від 28.03.2022 року, №1208 від 29.03.2022 року, №1223 від 30.03.2022 року, №1304 від 31.03.2022 року №1353 від 01.04.2022 року, №1354 04.04.2022 року та акт про не надання письмових пояснень про причини відсутності на робочому місці, згода ПП КНП «ЦПМКДД»№ 52 від 13.04.2022 року.
		Копію наказу про звільнення від 15 квітня 2022 року №402/ос позивачці було направлено поштою за місцем її реєстрації та працівником кадрової служби на її телефонний додаток «вайбер» .
		Позивачка має малолітню дитину - сина ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку виховує сама, ця обставина не оспорюється відповідачем.
		Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан, який Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено, зокрема й станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення.
		Судом встановлено, що на час запровадження воєнного стану в Україні ОСОБА_1 разом із своєю дитиною перебувала в оплачуваній відпустці за кордоном, в Єгипті. Через деякий час позивачка з дитиною переїхала до Італії.
		Позивачка мала вийти на роботу з відпустки 28 лютого 2022 року.
		Зі змісту актів щодо відсутності працівника на робочому місці в період з 28.02.2022 року по 09.03.2022 року зазначено, що ОСОБА_1 повідомила в телефонному режимі про неможливість вильоту із Єгипту.
		Зі змісту актів після 09.03.2022 року причиною відсутності зазначено перебування позивачки разом із сином в Італії.
		Судом першої інстанції встановлено, що позивачка через додаток «вайбер» працівнику кадрової служби надсилала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28.02.2022 року терміном на 12 календарних днів, потім дві заяви на звільнення за власним бажанням подані через «вайбер», перша від 09 березня 2022 року про звільнення із 14.03.2022 року із зазначенням причини, що почалася війна і вона не може ризикувати здоров`ям дитини і не може дістатися до місця проживання та від 14.03.2022 року про звільнення з 14 березня за власним бажанням. У вказаній заяві позивачка зазначила, що у зв`язку з тим, що у неї не має можливості надати оригінал заяви, просить прийняти заяву за копією, направленою на електронну адресу:E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Електронна адреса:E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2. є офіційною електронною адресою відповідача, що не заперечувалося представником відповідача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
		Під час розгляду справи у суді першої інстанції суд не з`ясував та не перевірив чи направлялася заява про звільнення та заява про надання відпустки без збереження заробітної плати на офіційну електронну адресу відповідача.
		Відповідно до положень ст.12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. 
		Між тим, при дослідженні переписки, яка була надана позивачкою, судом першої інстанції не було роз`яснено учасникам справи щодо права заявити клопотання про витребування доказів.
		Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивачки надано роздруківку з телефону додатку позивачки «вайбер» щодо надіслання на електронну адресу відповідача 10.03.2022 року заяви від 26.02.2022 року та заяви про звільнення від 09.03.2022 року, заяви від 14.03.2022 року на електрону пошту працівника кадрової служби: kadry.knp.cpmkdd,..
		Колегія суддів з урахуванням думки учасників процесу, для повного і всестороннього розгляду справи, для правильного з`ясування всіх обставин справи задовольнила клопотання представника позивачки про долучення до матеріалів справи вказаних вище роздруківок та копій заяв.
		Як вбачається із роздруківки з телефону додатку «вайбер» позивачкою 10.03.2022 року на офіційну електронну адресу відповідача було направлено заяву від 26.02.2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28 лютого 2022 року та заяву від 09.03.2022 року про її звільнення за власним бажанням з 14 березня 2022 року.
		За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
		Представниками відповідача суду не надано доказів, на підтвердження того, що на електронну адресу відповідача вказані заяви не надходили. Пояснення представника відповідача про те, що дані заяви не надходили на електронну адресу відповідача не є належними доказами в розумінні ст.ст.76-77 ЦПК України. 
		Із роздруківки телефонної переписки між позивачкою та працівником кадрової служби відповідача вбачається що позивачка повідомляла працівника кадрової служби щодо неможливості вийти на роботу, та повідомила 11.03.2022 року про те, що «заяви вислала на електронну пошту» та отримала відповідь від кадровика,що заяви їй надіслали. 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивачкою вживалися заходи щодо повідомлення роботодавця про причини неможливості прибути на робоче місце. Так, позивачкою на офіційну електронну адресу відповідача було направлено заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28.02.2022 року строком на 12 днів та заяву про її звільнення за власним бажанням з 14.03.2022 року. На електронну пошту працівника кадрової служби kadry.knp.cpmkdd було надіслано заяву від 14.03.2022 року про звільнення за власним бажанням. Між тим, відповідачем не було розглянуто вказані заяви. Посилання представника відповідача про те, що вказані заяви не направлялися на електронну пошту відповідача, не приймаються до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені належними доказами, так само не надано суду доказів, що електронна пошта працівника кадрової служби kadry.knp.cpmkdd є особистою електронною поштою працівника.
		Таким чином, ОСОБА_1 у період із 28 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року була відсутня на робочому місці у зв`язку із веденням воєнних дій на території України та необхідністю збереження свого життя і здоров`я малолітньої дитини, позивачкою вживалися заходи для врегулювання трудових відносин. Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність позивачки на роботі була зумовлена поважними причинами , а тому підстав для звільнення позивачки за п.4 ст.40 КЗпП України не було. Наказ від 15.04.2022 року №402/ос про звільнення позивачки є незаконним, що свідчить про обов`язок роботодавця поновити позивачку на займаній посаді з 28 лютого 2022 року.
		Посилання представника відповідача, що між сторонами відсутня попередня згода сторін на обмін офіційними документами засобами електронного зв`язку та те, що позивачка зобов`язана була надати заяви у паперовій формі, колегія суддів не приймає до уваги, з врахуванням встановлених обставин по справі а саме: перебування позивачки у відпустці з дитиною за кордоном на час запровадження в Україні воєнного стану, загальновідомий є факт, що в Україні війна, з боку країни агресора проводяться ракетні атаки по всій території України, перебування позивачки з малолітньою дитиною за межами України, надіслання позивачкою заяв на електронну адресу відповідача, направлення працівником кадрової служби на «вайбер» позивачки копії наказу про звільнення із зазначенням причини звільнення - збереження здоров`я і життя дитини та надсилання на «вайбер» позивачки повідомлення про необхідність надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі.
		Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було порушено вимоги ст.43 КзпП України, оскільки з 24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» частиною 2 статті 5 вказаного закону встановлено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. 
		Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Крім того, частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		В судовому засіданні встановлено, що справа про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини позивача, тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами (далі -Порядок №100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		В пункті 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		       Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством- на число календарних днів за цей період....
		        Як вбачається із довідки про заробітну плату в грудні позивачка перебувала на лікарняному, тому для визначення середньоденної заробітної плати колегія суддів вважає за необхідне для розрахунку середньоденної заробітної плати взяти заробітну плату позивачки за повні місяці роботи перед звільненням за листопад, жовтень 2021 року.
		       Середньоденна заробітна плата позивачки складає 518, 13 грн (21761, 78 грн:42 кількість робочих днів).
		       На користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2022 року по 28 лютого 2023 року. Кількість робочих днів з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» складає 266 днів.
		       Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає - 137822, 58 грн. (266*518, 13 грн) і ця сума підлягає стягненню на користь позивачки без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
		    Щодо заявлених вимог позивача про стягнення на її користь моральної шкоди, колегія суддів судової палати виходить з наступного.
		Відповідно до  ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Згідно п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З урахуванням характеру та розміру душевних страждань, які зазнала позивачка та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 1000 грн.
		На підставі вищевикладеного, у відповідності до вимог, передбачених п.1 ч.1 ст.376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених вимог позивача.
		Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно правового висновку, який викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачку звільнено від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі, тому з відповідача з урахуванням вимог п.1 ч.2 та п.6 ч.2 ст.4 (розміри ставок судового збору) Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 3291, 75 грн.
		Як вбачається із матеріалів справи за подачу позовної заяви в частині вимог про стягнення моральної шкоди позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн (т.с.1 а.с.38), за подання апеляційної скарги позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1488, 60 грн. (т.с.2 а. с.16 )за вимогами про стягнення моральної шкоди. 
		З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно заявленим вимогам про стягнення на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 248, 10 грн.
		Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
		       На підставі ч.1 ст. 430 ЦПК України постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
		Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		 
		Заявлені вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		 
		Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді економіста Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги» з 28 лютого 2022 року.
		 
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги», код ЄРДПОУ 42352786, місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Привокзальна, 17 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2022 року по 28 лютого 2023 року в розмірі 137822, 58грн, визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 1000, 00 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 248, 10 грн.
		 
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної консультативно-діагностичної допомоги», код ЄРДПОУ 42352786, місце знаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Привокзальна, 17 на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 3291, 75 грн.
		 
		Постанова в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 02 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий В.М. Луганська
		 
		Судді: В.А. Девляшевський
		 
		Є.Є. Мальцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...