Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/66/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2023. Зареєстровано: 06.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2023.
Дата набрання законної сили: 18.10.2023
Результат оскарження 18.10.2023 Верховний Суд: скасовано повністю постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		21 лютого 2023 року м. Чернігів            справа № 927/66/23  Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.
		 
		За позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури,
		вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі
		Позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
		код ЄДРПОУ 43173325, пр. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039
		до відповідача: Фізичної особи - підприємця Козоріз Наталі Леонідівни,
		ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Прилуцький технічний фаховий коледж,
		код ЄДРПОУ 00729149, вул. Київська, 178, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500
		Предмет спору: про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання звільнити та повернути нежитлове приміщення,
		 
		ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
		 
		від позивача: Помаз В. В., представник;
		від відповідача: не з`явився;
		від третьої особи: не з`явився;
		за участю прокурора: Сидоренко Ю. К.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Козоріз Наталі Леонідівни, у якому прокурор просить суд:
		- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 13/33-21 від 15.07.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою - підприємцем Козоріз Наталею Леонідівною; 
		- зобов`язати Фізичну особу - підприємця Козоріз Наталю Леонідівну звільнити нежитлове приміщення площею 316,7 кв. м в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташоване за адресою: вул. Київська, 180-а, м. Прилуки, Чернігівська область, та повернути його балансоутримувачу - Прилуцькому технічному фаховому коледжу шляхом підписання акту повернення з оренди орендованого майна. 
		 
		Процесуальні дії у справі.
		У позовній заяві прокурор просив суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Прилуцький технічний фаховий коледж, оскільки вказаний заклад освіти є балансоутримувачем спірного орендованого майна, та у разі визнання недійсним спірного договору останній має прийняти його за актом повернення з оренди орендованого майна.
		          Ухвалою суду від 09.01.2023 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Прилуцький технічний фаховий коледж та призначено підготовче засідання на 07.02.2023 на 10:30. Також цією ухвалою встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема: відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами, третій особі - п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи письмових пояснень щодо позову з доданими до нього документами.
		Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.01.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Дачна, 4, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 21.01.2023.
		Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття  провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 09.01.2023 є 21.01.2023.
		Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 09.01.2023 третя особа отримала 17.01.2023.
		Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 06.02.2023, а для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - 23.01.2023.
		          Відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, але у підготовче засідання 07.02.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
		Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 07.02.2023 проводилось за відсутності відповідача та третьої особи (їх представників).
		У підготовчому засіданні 07.02.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 21.02.2023 на 11:00.
		Ухвалою суду від 07.02.2023 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 21.02.2023.
		Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 07.02.2023 третя особа отримала 14.02.2023.
		Ухвала суду від 07.02.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Дачна, 4, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500), зазначену в ЄДР, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 17.02.2023.
		Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про час та місце проведення судового засідання 21.02.2023, а днем вручення ухвали від 07.02.2023 є 17.02.2023.
		Крім того, 06.02.2023 та 07.02.2023 на номер телефону ФОП Козоріз Н. Л. - НОМЕР_2 , зазначений у витязі з ЄДР як інформація для здійснення зв`язку, за допомогою мобільного додатку Viber були відправлені копія ухвали про відкриття провадження 09.01.2023 та копія ухвали суду від 07.02.2023, відповідно. Вказані повідомлення були доставлені адресату, про що свідчать відмітки «??» під цими повідомленнями. Такий статус повідомлення «доставлено» у додатку Viber є загальновідомою обставиною.
		20.02.2023 на електронну пошту суду від представника Фізичної особи-підприємця Козоріз Наталії Леонідівни надійшло не підписане ЕЦП клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. 
		Ухвалою суду від 21.02.2023 зазначене клопотання повернуто заявнику без розгляду.
		Відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, але у судове засідання 21.02.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
		Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 21.02.2023 проводилось за відсутності відповідача та третьої особи (їх представників).
		До початку судового засідання від прокурора надійшли письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що у них викладені нові додаткові обставини на обґрунтування заявлених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
		Частиною 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Отже, прокурор повинен був викласти обставини, яким він обґрунтовує позовні вимоги та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, у позовній заяві.
		Не можуть вважатись такі пояснення і відповіддю на відзив у розумінні ст. 166 ГПК України, оскільки відповідач відзиву не подавав.
		Поважних причин неможливості зазначення відповідних доводів та доказів у позовній заяві прокурор не навів, а тому суд у судовому засіданні 21.02.2023 відмовив у прийнятті цих письмових пояснень.
		У судовому засіданні 21.02.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення площею 316,7 кв. м в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, що перебуває на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу, передано в оренду відповідачу для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, що не пов`язано з навчальним процесом. Отже, за висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України з застосуванням наслідків недійсності - звільнення об`єкта оренди та повернення його балансоутримувачу.
		Відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень третьої особи та відповіді на них у встановлений строк до суду не надходило.
		Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
		Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
		 
		Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
		Прокурор у позовній заяві зазначив, що у жовтні 2020 року ФОП Козоріз Н. Л. звернулась до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях із заявою про включення державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 316,7 кв. м, розташованого на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, яке знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська 180а, що обліковується на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу, до Переліку першого типу терміном на 5 років.
		Після отримання з Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відповідного листа №50.13.01-2114 від 15.10.2020 Прилуцький агротехнічний коледж звернувся до Міністерства освіти і науки України з листом №33 від 20.01.2021, у якому просив надати дозвіл на укладення договору оренди спірного приміщення для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, терміном на 5 років через результати аукціону та рішення про включення вищезазначеного об`єкту до переліку Першого типу. Орієнтовна (стартова) місячна орендна плата визначена у розмірі 9  824,29 грн (1% від залишкової вартсоті) (а. с. 78).
		Враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол №3 від 16.02.2021), Міністерство освіти і науки України надало  дозвіл №1/11-1339 від 01.03.2021  на передачу в оренду нежитлового приміщення, площею 316,7 кв. м, першого поверху гуртожитку № 2 по вул. Київській, 180а у м. Прилуки Чернігівської області, з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, та зобов`язав керівника Прилуцького агротехнічного коледжу ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (а.с. 79).
		22.04.2021 у системі онлайн аукціонів «Прозорро. Продажі» опубліковано оголошення про передачу в оренду спірного нежитлового приміщення площею 316,7 кв. м з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (а.с. 47-52). Кінцевий строк подання пропозицій - 19.05.2021.
		У зв`язку з відсутністю учасників, аукціон не відбувся, про що сформовано протокол електронного аукціону №UA-PS-2021-04-22-000037-2 від 19.05.2021 (а.с. 56).
		Спірне нежитлове приміщення було повторно виставлено на аукціон зі зниженням стартової орендної плати, за результатами якого переможцем визнано ФОП Козоріз Н. Л. (а.с. 57-59).  
		15.07.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), Прилуцьким агротехнічним коледжем (далі - Балансоутримувач) і ФОП Козоріз Н. Л. (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності,  № 13/33-21 (далі - Договір оренди), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 316,7 кв. м в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180а, для розміщення кафе, що не здійснює продаж підакцизної групи. Місячна орендна плата становить 4  650,00 грн без ПДВ.
		Згідно з п. 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. 
		Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений строком на 5 років з дати його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору. 
		На виконання умов Договору оренди Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв  у строкове платне користування спірне нежитлове приміщення, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.07.2021 (а.с. 72).
		Наказом Міністерства освіти і науки України від 21.08.2021 №939 затверджено статут Прилуцького технічного фахового коледжу у новій редакції, у п. 1.4 якого зазначено, що згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2020 №82 Прилуцький агротехнічний коледж перейменовано у Прилуцький технічний фаховий коледж.
		 
		Оцінка суду.
		Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі. 
		Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. 
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
		Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): 
		«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». 
		При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. 
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
		Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). 
		Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). 
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
		Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. 
		У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. 
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. 
		Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. 
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. 
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 
		Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. 
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
		Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді. 
		Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.
		Пунктом 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.
		Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).
		Відповідно до п. 1, 3, 4.5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України від 12.08.2019 №810, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
		Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.
		З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.
		З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом від 01.09.2022 №24-765ВИХ-22, у якому зазначив, що згідно з відомостями з ЄДР ФОП Козоріз Н. Л. не провадить навчальної та/або освітньої діяльності та просив повідомити чи передано спірне майно ФОП Козоріз Н. Л. для здійснення освітньої діяльності або надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу; у разі передачі орендованого майна для використання не для освітньої діяльності, зазначити чи планується Регіональним відділенням звертатися до суду із позовом про визнання спірного договору недійсним.
		Регіональне відділення у листі від 08.09.2022 №51-13.01-00760 повідомило прокурора, що спірне майно було передано в оренду для надання супутніх послуг - розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи та про процедуру передачі спірного майна.
		У судовому засіданні представник позивача зазначила, що РВ ФДМУ не підтримує заявлений прокурором позов, оскільки вважає, що оспорюваний договір укладений з дотриманням порядку, передбаченим чинним законодавством.
		У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. 
		Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
		- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
		- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
		Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про  намір подати позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання недійсним спірного договору та про зобов`язання звільнити орендоване приміщення.  
		За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду. 
		 
		Щодо визнання недійсним Договору оренди, зобов`язання відповідача звільнити спірне приміщення та повернути його балансоутримувачу.
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
		Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1).
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2).
		Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
		Згідно зі статтею 4 вказаного Закону Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає:
		прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;
		внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС;
		прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків;
		опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;
		розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;
		проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
		Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
		За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна.
		За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п`ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень:
		рішення про намір передачі майна в оренду;
		рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
		У разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень:
		рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління;
		рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
		Про прийняте рішення балансоутримувач повідомляє заявника та орендодавця протягом трьох робочих днів з дати його прийняття.
		У разі включення об`єкта до відповідного Переліку за заявою іншої особи, яка подана раніше, балансоутримувач інформує заявника та орендодавця про таке включення.
		Після прийняття балансоутримувачем рішення про намір передачі майна в оренду або отримання від уповноваженого органу управління рішення про доцільність передачі майна в оренду балансоутримувач здійснює такі дії:
		вносить інформацію про потенційний об`єкт оренди до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та включає об`єкт до одного з Переліків, якщо відповідно до цього Закону балансоутримувач може виступати орендодавцем відповідного майна і якщо включення об`єкта до Переліку відповідного типу не потребує прийняття рішення іншим органом;
		надсилає інформацію про потенційний об`єкт оренди орендодавцю для її внесення до ЕТС в порядку, обсязі та строки, передбачені Порядком передачі майна в оренду, та звертається до орендодавця із клопотанням про включення потенційного об`єкта оренди до одного з Переліків згідно з Порядком передачі майна в оренду.
		Орендодавець розглядає клопотання балансоутримувача, подане відповідно до частини четвертої цієї статті, та протягом 10 робочих днів з дати отримання клопотання приймає одне з таких рішень:
		рішення про включення об`єкта до Переліку відповідного типу;
		рішення про відмову у включенні об`єкта до Переліку відповідного типу з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.
		У випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, орендодавець звертається до уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, із клопотанням про включення об`єкта до Переліку, якщо включення об`єкта до Переліку відповідного типу потребує прийняття відповідного рішення, і передає його на розгляд такого органу. Такі дії не здійснюються орендодавцем у випадку, якщо особи орендодавця та уповноваженого органу, визначеного частиною шостою цієї статті, є однією особою.
		Про прийняте рішення орендодавець повідомляє балансоутримувача та заявника протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення.
		За змістом ст. 11, 12, 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»  оголошення про передачу майна в оренду орендодавець оприлюднює в ЕТС. Об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС, у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону. У разі якщо об`єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, протягом п`яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення повторного аукціону із зниженням стартової орендної плати на 50 відсотків. За результатами проведення аукціону укладається договір оренди майна.
		Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 1 статті 3 Закону України «Про вищу освіту»).
		Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
		Як встановив суд, Балансоутримувач (третя особа) на підставі відповідного звернення потенційного орендаря - ФОП Козоріз Н. Л. (відповідача) до Орендодавця (позивача) звернувся до Міністерства освіти і науки України, до сфери управління якого належить Балансоутримувач, з клопотанням про надання дозволу щодо передачі спірного приміщення в оренду. Міністерство освіти і науки України, у свою чергу, надало дозвіл на укладення договору оренди спірного нежитлового приміщення з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи. За результатами проведення аукціону на право оренди спірного нежитлового приміщення між позивачем, третьою особою та відповідачем, був укладений спірний договір оренди.
		Отже, сторони у цій справі дотрималися визначеної законом процедури, необхідної для укладення договору оренди державного майна.
		Згідно з ч. 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
		Разом із тим, відповідно до частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
		Відповідно п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.
		Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
		Тобто наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
		За змістом підпунктів 2, 5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти; виробництво та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.
		Передане в оренду нежитлове приміщення площею 316,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська 180а, є приміщенням чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, що призначений для проживання студентів на період навчання; за умовами пункту 7.1.1 Розділу І спірного договору зазначене приміщення передається в оренду з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи. 
		При цьому слід зазначити, що кафе є закладом громадського харчування, яке надає послуги з харчування, що полягають у виготовленні кулінарної продукції, її реалізації та організації споживання. 
		Мета передачі спірного приміщення для розміщення кафе не передбачала продаж товарів підакцизної групи, тобто у цьому закладі могли реалізовуватись лише харчові продукти в натуральному або переробленому вигляді, призначені для використання людиною в якості їжі, а також безалкогольні напої.
		Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, суд доходить висновку, що розміщення спірного кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, в приміщенні гуртожитку має на меті обслуговування учасників освітнього процесу та спрямоване на покращення умов для проживання та навчання студентів, що відповідає положенням частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а тому у наведеному випадку відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
		Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 909/1374/19, у якій Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення - першого поверху гуртожитку № 6 Університету, переданого для розміщення торгового об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
		Щодо посилання прокурора на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі №906/165/17, від 04.07.2018 у справі №902/653/17, від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 14.04.2021 у справі №917/782/20, від 12.07.2022 у справі №909/597/21, суд зазначає, що предметом спору у цих справах було визнання недійсним договору оренди майна, яке передано з метою розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит; АТС; організації торгівлі непродовольчими товарами; під стрілецький тир; майстерні з ремонту замків, сейфів та виготовлення ключів, а отже така мета не може підпадати під  використання цих приміщень за освітнім призначенням або в цілях, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.
		У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити спірне приміщення та повернути його балансоутримувачу також задоволенню не підлягає.
		 
		Висновки суду.
		Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. 
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
		          Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
		Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		          Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду. 
		          За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. 
		Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
		За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		 
		Щодо судових витрат.
		Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені прокурором, стягненню з відповідача не підлягають.
		Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		          Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/. 
		 
		          У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 06.03.2023.
		 
		 
		                    Суддя                                                                                              В. В. Шморгун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...