Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/12227/13-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2023. Зареєстровано: 07.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.03.2023.
Дата набрання законної сили: 14.02.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4806/1850/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/12227/13-ц
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		14 лютого 2023 року м. Ужгород
		 
		Закарпатський апеляційний суд у складі: 
		головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), 
		       суддів: Готри Т.Ю. і Кожух О.А.,
		з участю секретаря Волощук В.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вітана» (особа, яка не брала участі в справі) на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року (у складі судді Микуляка П. П.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ), треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу - Сабов Оксана Іванівна, та акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна, -
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» (надалі - Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог просило:
		- визнати недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 р., укладений між Товариством і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. за реєстраційним № 1332;
		- витребувати з володіння ОСОБА_2 вбудовані приміщення частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 3921708, а також із володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_7 вбудовані приміщення, частини літ. «А» поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі в натурі.
		На обґрунтування позовних вимог указало, що 07 липня 2011 р. на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу керівником Товариства ОСОБА_8 було відчужено ОСОБА_1 нерухоме майно - вбудовані приміщення магазину на АДРЕСА_1 , які належали Товариству.
		Такий договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_8 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені Товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням пунктів 8.10.2, 8.10.5 Статуту товариства, статті 98 ЦК України.
		Продаж нерухомого майна Товариства міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників Товариства. Рішення зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 р., на підставі якого був укладений договір від 07 липня 2011 р., визнано недійсним у судовому порядку.
		ОСОБА_8 , а в подальшому: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , укладаючи спірний і наступний правочини щодо вказаного нерухомого майна, діяли за зловмисною домовленістю.
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р. позов Товариства задоволено: визнано договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 р. укладений між Товариством і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І., недійсним із моменту його укладення. Витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв. м реєстраційний номер 3921708, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
		У квітні 2022 р. приватне підприємство «Вітана» (надалі - Підприємство) як особа, яка не брала участі в справі, подало апеляційну скаргу на рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р. Просить скасувати це рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити. Доводить про порушення норм процесуального права.
		На обґрунтування порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав Підприємство посилається на таке:
		-10 жовтня 2014 р. між ОСОБА_3 і Підприємством було укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору із відкладальною обставиною (умовою), що включає у себе елементи доручення, купівлю-продаж нерухомого майна, позики та закладу. Предметом указаного договору є частина приміщень (літ. А І-поверху/поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67.4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_3 ;
		-04 грудня 2014 р. Підприємство уклало з ОСОБА_2 окремий нотаріально посвідчений договір стосовного іншого нерухомого майна - приміщень частини літ. А І-поверху/поз. 1,2/, площею 67.4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстровано за ОСОБА_2 . Указаний договір за змістом своїх договірних умов є ідентичним до змісту договору від 10 жовтня 2014 р., укладеного між ОСОБА_3 і Підприємством;
		-уклавши вказані договори, Підприємство набуло пріоритетного права на придбання у власність спірного нерухомого майна, а це свідчить про те, що оскаржуваним рішенням, яким було задоволено позов Товариства та витребувано на користь останнього спірне майно від ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , порушується пріоритетне право Підприємства на придбання спірного нерухомого майна шляхом реєстрації права власності за собою.
		Письмового відзиву на апеляційну скаргу Підприємства до суду не надходило, однак у клопотанні від 05.07.2022 р. Товариство просить закрити провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р. Указує, що оскаржуване судове рішення винесено раніше, ніж апелянтом були укладені відповідні договори, відтак жодних прав у Підприємства щодо спірного майна не існувало на час виникнення спірних правовідносин, не виникало і надалі, тому жодні питання оскаржуваним рішенням суду щодо неіснуючих на той час прав апелянта не вирішувались, і вирішуватися не могли.
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню із ухваленням нового про відмову в позові з процесуальних підстав, із таких мотивів.
		Суди встановили, що Товариство зареєстроване як юридична особа 11 грудня 1995 р., що підтверджено випискою із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 р.
		31 січня 2001 р. за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та Товариством, останнє придбало у власність шляхом викупу об`єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв. м на АДРЕСА_1 . 05 квітня 2001 р. Товариству було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно.
		На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15 жовтня 2003 р. було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Товариству загальною площею 269,3 кв. м по АДРЕСА_1 . Право власності Товариства на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2003 р.
		07 липня 2011 р. директор ОСОБА_9 , діючи від імені Товариства, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І., продала ОСОБА_1 нерухоме майно - будівлю «Магазину «Взуття» площею 134,8 кв. м по АДРЕСА_1 .
		07 березня 2012 р. на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 392, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 частину приміщень « АДРЕСА_1 площею 67,4 кв. м.
		16 березня 2012 р. ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. 17 листопада 2011 р. за реєстровим № 3776, уклала із ОСОБА_10 нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким «Магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділено, а саме: ОСОБА_2 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м (пункт 3.1 договору). ОСОБА_1 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м.
		На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 763, ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 вбудовані приміщення час. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м по АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 як іпотекодавець згідно з іпотечним договором 23 березня 2012 р. у якості забезпечення виконання нею зобов`язань за договором кредиту передала ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вбудовані приміщення част. «А» - 1 поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в 1 833 347 грн.
		05 квітня 2012 р. ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклала з ОСОБА_6 договір дарування, посвідчений нотаріусом за реєстровим № 655, згідно з умовами якого вбудовані приміщення час. «А» - 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 53,9 кв. м, були подаровані ОСОБА_6 . Дар сторони оцінили в сумі 54 209 грн.
		08 липня 2013 р. ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1114, продала вбудовані приміщення час. «А» 1-поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках, по 1/2 частці кожному, за ціною 645 550 грн., які продавець згідно з пунктом 2 договору одержав до підписання договору.
		Встановлено, що підставою для укладення 07 липня 2011 р. директором ОСОБА_9 від імені Товариства договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі «Магазину «Взуття» площею 134,8 кв. м на АДРЕСА_1 , із ОСОБА_1 було рішення зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 р., згідно з яким десятьма учасниками Товариства було погоджено продаж спірного майна.
		Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 р., рішення загальних зборів учасників Товариства про погодження продажу вбудованих приміщень магазину по АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом № 7 від 06 липня 2011 р., визнано недійсним.
		10 жовтня 2014 р. між ОСОБА_3 і Підприємством було укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (ч.2 ст. 628 ЦК України) із відкладальною обставиною (ч.1 ст. 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (ст. 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»). 
		Предметом указаного договору є частка у праві спільної часткової власності на вбудовані приміщення, част. літ. А І-поверху (поз. 1,2,3,4,5,6,7) площею 67.4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_3 (т.10 а.с.229-230). 
		Відповідно до п. 4.1. договору до моменту настання передбаченої п.1.2. договору відкладальної обставини та у випадку її ненастання даний договір є договором позики. У випадку настання передбаченої п.1.2. відкладальної обставини сума позики стороні-2 не повертається, а зараховується у якості повної оплати вартості нерухомого майна, здійсненого належним чином стороною-2 (п.4.3.).
		04 грудня 2014 р. Підприємство уклало з ОСОБА_2 окремий нотаріально посвідчений договір стосовного іншого нерухомого майна - приміщень частини літ. А І-поверху/поз. 1,2/, площею 67.4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення цього договору було зареєстровано за ОСОБА_2 . Указаний договір за змістом своїх договірних умов є ідентичним до змісту договору від 10 жовтня 2014 р. укладеного між ОСОБА_3 і Підприємством (т.10 а.с.231-232).
		Пунктом 1.3. указаних договір визначено, що до моменту настання вказаної у п.1.2. відкладальної обставини та у випадку її ненастання дані договори є договорами позики грошових коштів, забезпечені закладом.
		Відповідно до п.4.4. договорів від 10.10.2014 р. і 04.12.2014 р. відповідно до ст.ст. 44-48 Закону України «Про заставу» належне виконання Стороною-1 своїх обов`язків щодо повернення суми Стороні-2 визначеної даним розділом суми позики забезпечується закладом належного Стороні-1 правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу, посвідченого 08.07.2013 р. Сабов О.І. - приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1114, та належного Стороні-2 договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 23.03.2012 р. Селехманом О.А. - приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, за реєстровим № 769, які до настання обставин, вказаних у п.п.3.2., 3.3. указаних Договорів залишаються у володінні Сторін - 2. Предмет закладу повертається Стороні-1 відповідно до п.4.2., або, у випадку настання передбаченої п.1.2. даного Договору відкладальної обставини, передається нотаріусу для здійснення державної реєстрації права власності Сторони-2 на нерухоме майно.
		Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11 рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
		Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
		Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.
		Тобто особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.
		При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 904/897/19.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
		Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» ((Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).
		ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» ((De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
		Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
		У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and others v. Spain» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
		Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
		На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
		Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)).
		Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним.
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р., зокрема, витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв. м реєстраційний номер 3921708, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі та витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі, що безпосередньо порушує права Підприємства, оскільки відповідно до укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна з відкладальною обставиною, зазначеного в резолютивній частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р., від 10 жовтня 2014 р. із ОСОБА_3 і 04 грудня 2014 р. із ОСОБА_2 , у Підприємства виникло право та законний інтерес набути у власність та зареєструвати за собою право власності на нерухоме майно, яке рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р., зокрема, витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
		Також згідно з умовами договорів від 10.10.2014 р. і 04.12.2014 р. ОСОБА_12 і ОСОБА_2 передали свої правовстановлюючі документи в заклад Підприємству в якості забезпечення належного виконання узятих на себе зобов`язань.
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про заставу».
		Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
		Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
		Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
		Із Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 05.12.2014 р. на підставі договору від 04.12.2014 р. ПП «Вітана» стало обтяжувачем нерухомого мана, яке належить ОСОБА_2 і є предметом договору купівлі-продажу з відкладальною обставиною від 04.12.2014 р.
		Також, із Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що 11.11.2014 р. на підставі договору від 10.10.2014 р. ПП «Вітана» стало обтяжувачем нерухомого мана, яке належить ОСОБА_3 і є предметом договору купівлі-продажу з відкладальною обставиною від 10.10.2014 р.
		За таких обставин, на думку колегії суддів, обмежуються у даному випадку права обтяжувала - ПП «Вітана», яке набуло це право на законних підставах, на підтвердження чого надало відповідні докази.
		Колегія суддів визнає, що наведені апелянтом доводи в сукупності з наданими документами є достатніми для висновку про те, що оскарженим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р., вирішено питання про права та обов`язки Підприємства щодо витребування на користь Товариства з володіння ОСОБА_2 нерухомого майна - вбудованих приміщень част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв. м реєстраційний номер 3921708, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі, та витребування на користь Товариства з володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нерухомого майна - вбудованих приміщень част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі, однак попри це Підприємство не було залучено до участі в справі.
		Стосовно клопотання Товариства про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємства через те, що оскаржуване судове рішення винесено значно раніше, ніж апелянтом були укладені відповідні договори, відтак жодних прав у Підприємства щодо спірного майна не існувало на час виникнення спірних правовідносин, не виникало і надалі, тому жодні питання оскаржуваним рішенням суду щодо неіснуючих на той час прав апелянта не вирішувались, і вирішуватися не могли, колегія суддів зауважує наступне.
		По-перше: за наслідками першого перегляду справи у апеляційному порядку рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 р. було скасоване апеляційним судом 22 вересня 2014 р., і в задоволенні позову Товариства було відмовлено, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договори купівлі-продажу з відкладальною обставиною 10.10.2014 р. і 04.12.2014 р.
		По-друге, захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України в редакції Закону від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Встановивши, що Підприємство, уклавши договір із ОСОБА_3 10.10.2014 р. і 04.12.2014 р. із ОСОБА_2 , стосовно, зокрема, купівлі-продажу спірного нерухомого майна після ухвалення рішення суду, має право на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки зачіпаються права та обов`язки Підприємства.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 листопада 2018 р. у справі № 2011/3915/12.
		За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.
		Відповідно до п.4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи,інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
		Оскільки суд першої інстанції залишив цю обставину (суб`єктний склад) поза увагою, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, то оскаржене рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви, що водночас не позбавляє зацікавлених осіб звернутися у суд із новою заявою із указівкою вірного суб`єктного складу учасників справи.
		Також відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦПК України підлягає скасуванню раніше прийняте рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 р., ухвалене за результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ПАТ «Укрсоцбанк».
		Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Оскільки, у задоволенні позову Товариства відмовлено, то на нього покладається обов`язок відшкодування судового збору сплаченого Підприємством за подання апеляційної скарги в розмірі 5333,56 грн.
		Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.4, ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вітана» (особа, яка не брала участі в справі) задовольнити.
		2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року скасувати.
		3.У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» відмовити.
		4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» на користь Приватного підприємства «Вітана» (особа, яка не брала участі в справі) 5333 (п`ять тисяч триста тридцять три) гривні 56 (п`ятдесят шість) копійок у відшкодування судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
		5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		6.Повне судове рішення складено 28 лютого 2023 р.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...