Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 525/1207/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.03.2023.
Дата набрання законної сили: 02.03.2023
Номер судового провадження: 51-2267км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020170120000115

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		02 березня 2023 року
		м. Київ
		справа № 525/1207/20
		провадження № 51-2267 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		засуджених                                       ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		                                                              (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020170120000115 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 122 КК України;
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 122 КК України;
		 
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Рудний, Кустанайська область, Республіка Казахстан, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 125 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 грудня 2021 року засуджено:
		 
		ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі:
		- за ч. 2 ст. 127 КК України - на строк 6 років;
		- за ч. 2 ст. 146 КК України - на строк 2 роки;
		- за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України - на строк 4 роки.
		На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;
		 
		ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі:
		- за ч. 2 ст. 127 КК України - на строк 5 років;
		- за ч. 2 ст. 146 КК України - на строк 2 роки;
		- за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 122 КК України - на строк 4 роки.
		На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		 
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 , судові рішення щодо якого не оскаржено.
		 
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційні скарги обвинувачених, захисників та прокурора залишені без задоволення, а вирок міськрайонного суду - без зміни.
		 
		Вироком суду встановлено, що 28 березня 2020 року у вечірній час ОСОБА_6 та ОСОБА_11 помітивши на вулиці у с. Мар`янське ОСОБА_12 , із якою у них склались неприязні стосунки через підозру у крадіжках вівчарки останньою, та, залучившись підтримкою знайомого ОСОБА_10 , вирішили їй помститися та залякати, піддавши її катуванню.
		Усвідомлюючи свій умисел, приблизно о 20:00 год., озброївшись балончиками з речовиною сльозогінної та дратівливої дії, а також дерев`яною палицею, схожою на биту, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 прийшли до помешкання ОСОБА_13 , де була ОСОБА_12 . З метою подолання опору потерпілої та інших присутніх, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 застосували газові балончики, після чого ОСОБА_6 кілька разів ударив ОСОБА_12 обличчям об стіл та завдав удари кулаком в обличчя, а ОСОБА_10 умисно наніс їй кілька ударів дерев`яною палицею по тулубу та ногам.
		Потерпілій ОСОБА_12 вдалося втекти до сусідньої кімнати, проте нападники прослідували за нею, де продовжували наносити удари кулаками та ногами в обличчя, по голові, тулубу та кінцівкам, бризкали в обличчя газом. З метою посилити моральні страждання потерпілої, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 облили ОСОБА_12 холодною водою, стверджуючи, що це бензин, та погрожуючи підпалити її. У цей час ОСОБА_10 не давав змоги присутнім у будинку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вийти або іншим чином покликати на допомогу та з цією метою наніс потерпілій ОСОБА_13 удар дерев`яною палицею по нозі, чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження.
		Продовжуючи свої злочинні дії, обвинувачені з метою заподіяння сильного фізичного болю, фізичних та моральних страждань занурювали ОСОБА_12 головою в каструлю з водою, припиняючи можливість останній вільно вдихати повітря, після чого облили її холодною водою та вивели на двір, де температура повітря не перевищувала 12 градусів тепла і насильно примусили її перебувати поряд із собою, позбавивши таким чином волі. 
		Застосовуючи погрози та фізичну силу, позбавляючи при цьому можливості вільно, на свій розсуд пересуватися, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 примусили ОСОБА_15 здолати більше 800 метрів до території сільського кладовища, в результаті чого остання тривалий час перебувала у мокрому одязі та безпорадному стані на прохолодному повітрі.
		На території кладовища, застосовуючи погрози та наносячи удари дерев`яною палицею по тулубу та кінцівках, морально принижуючи, залякуючи та глумлячись, обвинувачені примусили ОСОБА_12 викопати яму глибиною до 50 см, в яку її штовхнули та повністю присипали зверху ґрунтом. Дочекавшись доки потерпіла самостійно викопається з ґрунту, обвинувачені із застосуванням насильства та погроз примусили її руками закопати яму, після чого намагалися примусити її викопати ще одну яму, але зрозумівши, що потерпіла вже не реагує на їхні погрози, завдали останній кілька ударів палицею по тулубу, після чого залишили місце події.
		Внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_11 потерпілій ОСОБА_12 були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а внаслідок спільних злочинних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 потерпілій ОСОБА_12 були заподіяні легкі тілесні ушкодження.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про порушення вимог ст. 419 КПК України, оскільки не перевірено та не дано мотивованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та необґрунтованої кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 146 КК України. Вказує, що суди не взяли до уваги показання обвинувачених, які заперечували свою вину, натомість поклали в основу судових рішень показання потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , однак остання не була безпосереднім очевидцем усіх описаних у вироку подій, а тому її показання є неналежними. Суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит цієї потерпілої в судовому засіданні, а також поклав в основу ухвали показання свідка ОСОБА_14 , надані під час слідчого експерименту, при цьому не допитав цього свідка у зв`язку зі смертю. Також апеляційний суд без наведення належних мотивів відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка, який не був допитаний у суді першої інстанції, чим порушив ч. 3 ст. 404 КПК України.
		 
		Захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, не зазначив про таке клопотання в ухвалі та не навів мотивів, з яких залишив його без задоволення. Стверджує, що апеляційний суд не дав захиснику можливості надати пояснення з приводу свого клопотання, що є порушенням права на захист. Крім того, засуджений ОСОБА_7 , який перебував під вартою, висловив бажання приймати участь у судовому засіданні безпосередньо, натомість суд обмежився участю засудженого в режимі відеоконференції, тому порушив права на захист. Також захисник вказує на те, що ухвала апеляційного суду не містить відповіді на усі доводи його апеляційної скарги, а тому не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Засуджені у судовому засіданні підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарг, вважав рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим та просив залишити його без зміни.
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		 
		Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		 
		Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. З огляду на наведені положення процесуального закону неповнота судового розгляду та невірне встановлення фактичних обставин не може бути предметом перевірки Суду.  
		 
		Мотиви суду
		 
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, а саме: бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
		 
		Крім того, відповідно до ст. 419 цього Кодексу, в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		 
		Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що мета викладення мотивів рішення полягає у тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторін. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, було вивчено.
		 
		Таким чином, суд повинен давати відповідь лише на доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.
		 
		Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, наведені вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом виконані.
		 
		Так, у поданих апеляційних скаргах обвинувачені та їх захисники оспорювали доведеність винуватості за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України та оцінку доказів, що була дана місцевим судом. Окрім того, вказували на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. 
		 
		Апеляційний суд констатував, що судовий розгляд у першій інстанції був проведений повно та об`єктивно, у ході нього з`ясовані усі істотні у даному кримінальному провадженні обставини. Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, оскільки їх винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
		 
		Так, суд обґрунтовано взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_12 щодо обставин вчинених відносно неї злочинних дій, яка пояснила, що обвинувачені забризкали їй в очі сльозогінний газ, наносили удари руками і ногами по голові, тулубу та рукам, обливали рідиною й погрожували підпалити, поставили на коліна та занурювали головою в ємність з водою і тримали до того часу, доки вона не починала задихатися. В подальшому її в мокрому одязі змусили стояти на вулиці на прохолодному повітрі, а потім пішки йти до кладовища, де копати собі могилу, в яку її зіштовхнули і присипали землею. Коли потерпіла вибралася з ями, то нападники продовжили наносити їй тілесні ушкодження. При цьому потерпіла стверджувала, що не мала змоги втекти від нападників та залишалася біля них проти своєї волі. Свої показання потерпіла підтвердила під час слідчого експерименту та відтворила обставини вчинення відносно неї кримінальних правопорушень.
		 
		Також суди оцінили та взяли до уваги показання потерпілої ОСОБА_13 , яка пояснила обставини нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , а також підтвердила факт застосування обвинуваченими сльозогінного газу. Також ОСОБА_13 підтвердила показання потерпілої ОСОБА_12 та зауважила, що остання покидала будинок не за власної волі, так як її воля була зламана внаслідок тривалих побоїв та катувань, які остання зазнала від обвинувачених. 
		 
		Посилання захисника ОСОБА_8 на те, що показання потерпілої ОСОБА_13 є неналежним доказом, оскільки не містять даних про вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 146, 127 КК України, є  безпідставними, оскільки потерпіла в судовому засіданні надавала пояснення стосовно тих обставин, свідком яких вона була безпосередньо, стверджувала про вимушеність перебування ОСОБА_12 поряд з обвинуваченими. Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
		 
		Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
		 
		Судом зазначено, що показання потерпілих підтверджуються висновками комісійної судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_12 , яка встановила наявність у неї численних тілесних ушкоджень, механізм їх утворення та дійшла висновку, що вони могли утворитися за обставин, які повідомили потерпілі та продемонструвала ОСОБА_12 під час проведення слідчого експерименту. Вказані висновки підтвердили, що отримані потерпілою тілесні ушкодження могли утворитися від ударів дерев`яною битою. Висновки судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_13 також підтвердили, що отримане нею тілесне ушкодження у виді синця на коліні утворилося від дії предмету, яким могла бути бита, а тому суд вірно дійшов висновку про застосування під час вчинення злочинів цього предмета. Також суд дослідив та дав оцінку протоколу огляду місця події, а саме кладовища, де було виявлено ділянку зі свіжовикопаною землею, при розгортанні якої виявлено та вилучено пару гумового взуття, належного потерпілій. Отже, висновки про винуватість засуджених судом зроблені на сукупності та взаємозв`язку усіх доказів, яким суд дав відповідну оцінку. Кваліфікація дій винних відповідає встановленим обставинам справи.
		 
		Посилання адвокатів на порушення апеляційним судом вимог ст.404 КПК України є безпідставними.
		 
		Положеннями цієї норми закону чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		 
		Сам факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
		 
		Стороною захисту під час апеляційного перегляду порушувалося питання про повторне дослідження доказів у провадженні, а також про допит свідка, який не був допитаний у суді першої інстанції - ОСОБА_16 .
		 
		Суд апеляційної інстанції розглянув дане клопотання, при цьому підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного допиту потерпілої ОСОБА_13 та дослідження усієї сукупності доказів захист не наводив і апеляційним судом встановлено не було. Так само не було наведено мотивованих підстав для допиту в суді апеляційної інстанції свідка, якого не було допитано в суді першої інстанції, оскільки сторона захисту не навела, як саме покарання цього свідка впливають на доведеність винуватості обвинувачених, адже свідок не була очевидцем події. Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 93 КПК України сторона захисту не позбавлена права під час досудового розслідування збирати докази та подавати їх до суду, а також ініціювати проведення певних слідчих дій, у тому числі й допит свідків. Проте, ОСОБА_16 під час досудового розслідування допитана як свідок не була, а тому суд, не вбачаючи обґрунтованих підстав для її допиту, відмовив у задоволенні цього клопотання.
		 
		Захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд не дав йому можливості надати пояснення з приводу його клопотання про повторне дослідження доказів. Однак, таке твердження спростовується аудіозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції, з якого вбачається, що суд надав можливість захиснику виступити для обґрунтування необхідності такого повторного дослідження доказів з огляду на підстави, передбачені ч. 3 ст. 404 КПК України. Проте, виступ захисника зводився до надання цим доказам власної оцінки.
		 
		Тому, обмежившись перевіркою аналізу доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 цього Кодексу засаді безпосередності судового розгляду.
		 
		При цьому, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
		 
		При цьому слід зазначити, що наведеною нормою закону встановлено вимоги, яким повинна відповідати ухвала апеляційного суду. Даною нормою не передбачено зазначення клопотань сторін та наслідки їх вирішення судом, тому що клопотання про дослідження доказів вирішуються в порядку ст. 350 КПК України без виходу до нарадчої кімнати та заносяться до журналу судового засідання відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 108 цього Кодексу. Тому в цій частині доводи захисника також не ґрунтуються на вимогах закону.
		 
		Твердження захисника ОСОБА_8 про порушення принципу безпосередності внаслідок того, що в основу судових рішень покладено показання свідка ОСОБА_14 , який не був допитаний у суді, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними.
		 
		Судом зазначено, що на момент розгляду справи в суді свідок ОСОБА_14 помер, тому не було можливості безпосередньо допитати його в судовому засіданні. Разом із тим, суд вірно взяв до уваги протокол слідчого експерименту, проведеного із даним свідком, який є допустимим доказом.
		 
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що приписи ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 цього Кодексу. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. 
		 
		Легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому. 
		 
		Так, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. 
		 
		Зі змісту протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 убачається, що слідча дія проведена за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України. Під час слідчого експерименту свідок у присутності понятих не тільки розповів, а й детально показав відомі йому обставини вчинених кримінальних правопорушень.Протокол слідчого експерименту в повній мірі відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 104 КПК України. 
		 
		Враховуючи наведене, суд обґрунтовано визнав даний доказ допустимим та поклав його в основу вироку. Та обставина, що на момент розгляду справи свідок помер, свідчить лише про те, що суд не мав можливості посилатися у вироку на його показання, дані під час досудового розслідування. У той же час, як зазначено вище, слідчий експеримент є окремою процесуальною дією, а тому вказаний протокол вірно визнано допустимим доказом.
		 
		Захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі вказує на порушення апеляційним судом права засудженого  ОСОБА_7 на захист внаслідок того, що розгляд у цьому суді проходив за участю засудженого дистанційно в режимі відеоконференції.
		 
		З цим колегія суддів погодитися не може.
		 
		Як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_7 , який утримувався під вартою в Державній установі «Полтавський слідчий ізолятор», заявляв клопотання про його участь у судовому засіданні під час апеляційного розгляду 24 травня 2022 року, яке було задоволено. Проте, 20 квітня 2022 року він вибув для відбування покарання до Державної установи «Полтавська виправна колонія №64».
		 
		Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан, строк дії якого продовжено. 
		 
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 336 КПК України, суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
		 
		Ураховуючи викладене, в умовах правового режиму воєнного стану, апеляційний суд виніс ухвалу від 23 травня 2022 року про проведення судового засідання за участю засудженого ОСОБА_7 дистанційно у режимі відеоконференції з приміщення установи виконання покарань. 
		 
		Слід зазначити, що проведення судового засідання у режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом. 
		 
		Прослуховуванням аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції встановлено, що зв`язок був належної якості та давав можливість засудженому користуватися усіма своїми правами. Захисник у касаційній скарзі не навів, яким саме чином проведення судового засідання у режимі відеоконференції перешкодило ОСОБА_7 донести до колегії суддів свою позицію щодо апеляційних скарг, а тому підстав вважати, що його права були порушені, немає.
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення скарг немає.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9  - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                     ОСОБА_2                                    ОСОБА_17

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...