Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2516/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2023. Зареєстровано: 08.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2023.
Дата набрання законної сили: 07.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/3541/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/3541/23 Справа № 201/2516/22   Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко  Е. Л.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		               головуючого - судді Демченко Е.Л.
		        суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
		               при секретарі - Кругман А.М. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені,-
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		       У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення пені, мотивуючи його тим, що 29 вересня 2018 року при знятті коштів з терміналу вона дізналася, що її грошові кошти у розмірі 748 392 грн. списані з поточного рахунку, однак ніяких транзакцій вона не робила, розпоряджень банку щодо списання грошових коштів з її рахунку не надавала, у зв`язку з чим нею було подано позов до АТ «Ощадбанк» про стягнення коштів банківського вкладу, пені за прострочення строків повернення вкладу, відшкодування моральної шкоди. 
		       Вказувала, що рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року у справі №263/3704/20, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року та поставною Верховного Суду від 17 грудня 2021 року, її позов до АТ «Ощадбанк» про стягнення коштів банківського вкладу, пені за прострочення строків повернення вкладу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на її користь банківський вклад у розмірі 748 392 грн.; пеню за кожний день прострочення повернення переказу у розмірі 123 484,35 грн. 
		       Зазначала, що згідно з пунктом 37.2 стаття 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до статті 40-1 цього Закону еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.
		       Посилаючись на те, що рішенням суду був встановлений факт безпідставного (неналежного) переказу банком коштів з її рахунку на рахунки клієнтів банків та те, що банком не були належним чином виконані вказані вище вимоги закону, повернення суми належного їй переказу було здійснено лише 16 лютого 2021 року, чим порушено її права, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути пеню за період з 14 березня 2019 року по 16 лютого 2021 року 0,1 відсоток від суми неналежного переказу за кожний день неналежного переказу розмірі 527 551,50 грн. 
		       Своє звернення з даним позовом саме до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська мотивувала тим, що у 2021 році вона зверталась з аналогічним позовом до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області. Провадження у справі було зупинене ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 липня 2021 року за заявою відповідача до закінчення перегляду справи №263/3704/19 Верховним Судом в касаційному порядку. Після прийняття рішення Верховним Судом у справі №263/3704/19, провадження у справі було поновлено і призначено судове засідання на 17 березня 2022 року. Однак, внаслідок військової агресії в Україні, обстрілів м.Маріуполя військовими формуваннями рф, судова справа була знищена, рішення по справі не приймалося.?Розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Жовтневого районного суду м.Маріуполя на Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
		       Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з  АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 пеню за кожний день прострочення повернення переказу у розмірі 526 867,96 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат. 
		       В апеляційній скарзі відповідач АТ «Ощадбанк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на час звернення до суду у цій справі та у справі №263/2508/21 кошти, на суму яких нарахована пеня у позовні заяві, вже були повернуті позивачу. Наголошували на тому, що банком повністю повернуто грошові кошти 16 лютого 2021 року, а також сплачено пеню у розмірі 123 484,35 грн. Звертали увагу на ч.3 ст.551 ЦК України, яка передбачає можливість зменшення пені та просили суд зменшити розмір стягуваної з них пені. Строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована за кожен день в період з 14 березня 2019 року по 24 лютого 2020 року, вважається таким, що сплинув. Крім того, звертали увагу на те, що судом під час відкриття провадження у даній справі не було належним чином з`ясовано та вказано про те, що саме сталося зі справою №263/2508/21.
		       06 березня 2023 року від позивачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошувала на тому, що діями банку їй завдано збитків, які підлягають до відшкодування у вигляді стягнення пені. Звертала увагу на те, що розмір пені не перевищує завданих їй збитків. Підстав для зменшення пені, з врахуванням обставин даної справи, немає.          
		       Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
		       Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		       Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		       Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
		       Встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що  ОСОБА_1 зверталася до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області із позовом до АТ "Ощадбанк" про стягнення грошової суми у розмірі 752 000 грн.; пені у розмірі 124 080 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
		       Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року у справі №263/3704/20, залишеним без змін поставною Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про стягнення коштів банківського вкладу, пені за прострочення строків повернення вкладу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 748 392 грн; пеню за кожний день прострочення повернення переказу у розмірі 123 484,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		       Судом у справі №263/3704/20 було встановлено, що 08 вересня 2008 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір №14/02-ДК-8691 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати та здійснення платіжних операцій з використання платіжної картки за дебитово-кредитною платіжною схемою, до якого у подальшому укладалися додаткові угоди.
		       На виконання умов цього договору ОСОБА_1 підписано заяву-анкету про відкриття їй карткового рахунку та видачу пластикової картки від 08 вересня 2008 року, в якій вона своїм підписом підтвердила, що ознайомилася з Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валютах, а також підписано заяву про приєднання № 855493/250417.
		       У подальшому, на підставі заяв ОСОБА_1 відбувався перевипуск банківської пластикової картки, останній з яких 23 листопада 2017 року, а також цього дня нею отримано додаткову картку № НОМЕР_1 .
		       На підставі заяви ОСОБА_1 від 30 вересня 2013 року її номер телефону - НОМЕР_2 підключений до послуги смс-банкінгу.
		       01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до заступника керуючого ТВБВ №10004/0490 філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», в якій вказувала, що з її рахунку безпідставно зникли грошові кошти.
		       Листом від 12 жовтня 2018 року АТ «Ощадбанк» повідомило, що банком ініційоване службове розслідування з питання несанкціонованого списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , наразі триває розслідування та про його наслідки їй буде повідомлено додатково.
		       Листом від 29 листопада 2018 року АТ «Ощадбанк» повідомило ОСОБА_1 , що в ході службового розслідування встановлено наступне: 28 вересня 2018 року сторонніми особами здійснено блокування сім-картки фінансового номеру телефону ОСОБА_1 , з подальшим дистанційним його відновленням через гарячу лінію оператора. У ході розслідування проведено аналіз операцій за її рахунком та встановлено, що після отримання контролю над фінансовим номером телефону, вказаними сторонніми особами здійснено вхід до мобільного додатку «Ощад 24/7», за допомогою якого кошти виведені на рахунки інших клієнтів АТ «Ощадбанк». З отриманої банком інформації з ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року про тимчасовий доступ до речей та документів, що містять банківську таємницю, встановлено, що за фактом зникнення грошових коштів з відкритого на ім`я ОСОБА_1 рахунку порушене кримінальне провадження №12018050770002427 від 03 жовтня 2018 року за ч.5 ст.185 КК України. Отже, зважаючи на цей факт, всі отримані в ході службового розслідування матеріали та інформація були передані під час виконання ухвали уповноваженими представника правоохоронних органів. З питання повернення грошових коштів повідомлено, що на поточний момент у ході розслідування у межах кримінального провадження не встановлено причетності працівників банку до скоєння крадіжки, тому розгляд питання щодо відшкодування завданої шкоди з боку АТ «Ощадбанк» буде можливим після закінчення зазначеного кримінального провадження та остаточного виявлення винних осіб.
		       Відповідно до висновку службового розслідування щодо термінового повідомлення заступника керуючого ТВБВ №10004/0490 філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» від 01 листопада 2018 року, заволодіння грошовими коштами клієнта банку ОСОБА_1 (картковий рахунок № НОМЕР_3 ) стало можливим внаслідок шахрайських дій імовірними особами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Таким чином, закони України та нормативні акти, які регламентують діяльність банку, працівниками АТ «Ощадбанк» не порушено.
		       Представником банку долучені до матеріалів справи витяг з договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, Інструкцію користувача системи «Ощад 24/7».
		       Судом досліджено флеш-накопичувач «Apacer» з фонограмою файлу, а саме: аудіо запис розмови від 28 вересня 2018 року оператора АТ «Ощадбанк» та фізичної особи про зміну ліміту на зняття коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , з якого чутно, що оператор АТ «Ощадбанк» жодним чином не ідентифікує особу розмовника (кодове слово-пароль тощо).
		       Відповідно до висновку експерта Харківського НДЕКЦ від 04 червня 2020 року №11/1/38 СЕ-20 лінгвістичної експертизи усного мовлення, відповісти на питання: «Чи приймала участь ОСОБА_1 в аудіо записі розмови від 28 вересня 2018 року, наявному на електронному носії інформації в матеріалах справи (а.с.179)?» не є можливим (за лінгвістичним дослідженням усного мовлення).
		       Згідно з висновком експерта Харківського НДЕКЦ від 28 серпня 2020 року №11/1/164 СЕ-20 ОСОБА_1 не приймала участь в аудіо записі розмови від 28 вересня 2018 року, що зафіксована у фонограмі файлу «28.09.2018 18.06 380950958431 чому не проходить операція - оператор зняв ліміт по ПК 5103 на перекази ПК ОБУ на інші ПК-1.mp3» кореневого каталогу USB-флеш накопичувача «Apacer».
		       Судом були витребувані та досліджені матеріали кримінального провадження №120180502770002427, в яких міститься: протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування адвокату Філипенку Є.С.; рапорт; заява ОСОБА_1 від 29 вересня 2018 року до начальника Центрального ВП ГУНП в Донецькій області про вчинення кримінального правопорушення щодо викрадення грошових коштів ОСОБА_1 з її банківського рахунку; протоколи допиту та додаткового допиту ОСОБА_1 , в яких вона вказала про обставини, за яких відносно неї вчинено кримінальне правопорушення; ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року про тимчасовий доступ до відомостей, які містяться в банківській установі щодо факту викрадення грошових коштів ОСОБА_1 ; доручення на виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів; протокол тимчасового доступу до речей та документів в АТ «Ощадбанк», відповідно до якого вилучено: оригінали юридичної справи з оформлення рахунку ОСОБА_1 , копії заяв про випуск додаткової картки, виписку по рахунку ОСОБА_1 , копію висновку службового розслідування, лист, копії паспортів ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , диск СD-R.
		       Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_4 ОСОБА_1 впродовж 28 вересня 2018 року починаючи з 15:10 год. по 21:36 год. з її рахунку проведено переказ коштів (значною кількістю операцій по 500 - 1000 - 2500 - 3000 грн. тощо) через UKR КYIV MOBILE BANKING на загальну суму 748 392 грн., відомості на які рахунки проведений переказ відсутні.
		       На виконання ухвали суду про витребування доказів, банком представлені відомості про банківську картку № НОМЕР_1 ,відповідно до якої така заблокована 28 вересня 2018 року о 19:01:25 год., користувач ОСОБА_6 .
		       Також банком долучені роздруківки смс-повідомлень на номер телефону НОМЕР_5 , з яких вбачаються повідомлення про переказ різних сум 28 вересня 2018 року за різний час, починаючи з 15:06 по 21:36 год. у різний період з однієї картки на іншу та відповідно значну кількість операцій із зміни ліміту на зняття коштів з картки.
		       За указаний період банком представлено регістр операцій перерахування коштів з картки позивача на інші рахунки.
		       Також до матеріалів справи долучені копії банківських справ: ОСОБА_2 , яка заведена банком 10 вересня 2018 року; ОСОБА_7 , яка заведена банком 24 вересня 2018 року; ОСОБА_4 , яка заведена банком 24 вересня 2018 року; ОСОБА_3 , яка заведена банком 10 вересня 2018 року.
		       ПрАТ «ВФ Україна» повідомив суд, що смс-повідомлення у розшифрованому вигляді не можуть бути представлені.
		       Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі №263/3704/20 було стягнення грошових коштів, пені за порушення строків їх повернення та відшкодування моральної шкоди.
		       Під час розгляду справи №263/3704/20 було встановлено, що саме банком під час розслідування установлено, що кошти виведені на рахунки клієнтів банку особами, які заблокували сім-картку ОСОБА_1 , дистанційно її відновили та у подальшому провели операції із переказу коштів на інші картки клієнтів АТ «Ощадбанк», що спростовує аргумент представника відповідача про отримання смс-повідомлень саме ОСОБА_1 .
		       Таким чином, банком у порядку, передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, не доведено обставин, які безспірно свідчать про те, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу банку ініціювати платіжні операції, що свідчить про відсутність її вини у перерахуванні спірних грошових коштів клієнтам банку.        Задовольняючи частково позовні вимоги  ОСОБА_1  суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, установлений факт безпідставного (неналежного) переказу банком коштів позивачки з її рахунку на рахунки клієнтів банків, і наявність, як наслідок, підстав для застосування положень пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1% від суми неналежного переказу за кожний день. Тобто, підстави для сплати позивачці пені саме з вини банку судом встановлені, рішення набрало законної сили, а тому ці обставини не підлягають доказуванню. Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Наведеною нормою чітко визначено, що розмір розраховується за кожен день, починаючи від дня неналежного переказу і до дня повернення відповідної суми на рахунок. Днем повернення суми переказу у розмірі 748 392,00 грн. на рахунок позивачки є 16 лютого 2021 року, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню пеня період з 14 березня 2019 року і до дня повернення відповідної суми, тобто до 15 лютого 2021 року(за 704 дні), в розмірі 526 867,96 грн. 
		       Також судом під час розгляду даної справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 25 лютого 2021 року звернулася до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області  із позовом до АТ «Ощадбанк» про стягнення пені.
		       Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01 березня 2021 року відкрито було провадження у справі №263/2508/21.
		       Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 липня 2021 року провадження по справі було зупинене до закінчення перегляду справи №263/3704/19 Верховним Судом в касаційному порядку.
		       Ухвалою суду від 26 січня 2022 року провадження по справі було поновлено і справа була призначена до розгляду на 17 березня 2022 року.
		       Факти збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України, які розпочалися 24 лютого 2022 року - є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.
		       У зв`язку із збройною агресією рф розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Жовтневого районного суду м.Маріуполя на Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
		       Позов у даній справі було подано 28 квітня 2022 року. 
		       Судом вживалися заходи щодо з`ясування місцезнаходження судових справ, які перебували на момент початку військової агресії рф у провадженні Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області. Однак, згідно відповідей, які надійшли на запит суду від Верховного Суду, ДСА України, ТУ ДСА у Донецькій області, відомості щодо місцезнаходження, передачу справ до іншого суду відсутні.
		       Статтею 488 ЦПК України передбачено лише відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито. Однак у справі №263/2508/21 рішення не ухвалювалось і провадження не закривалося.
		       Згідно із положеннями ч.5 ст.492 ЦПК України у разі, якщо судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, заявник має право звернутися до суду з новим позовом в установленому цим Кодексом порядку.
		       Для позивачки склалася непередбачувана, незалежна від її волі, ситуація, пов`язана із розв`язанням агресивної війни рф проти України та окупацією м.Маріуполя, внаслідок чого вона була обмежена з 24 лютого 2022 року у доступі до правосуддя.
		       Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. 
		       Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		       У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2020 року у справі №522/7758/14-ц (провадження № 61-40927св18),з роблено висновок, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах». 
		       Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року у справі №263/3704/20, яке залишене без змін поставною Донецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про стягнення коштів банківського вкладу, пені за прострочення строків повернення вкладу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з АТ  «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 748 392 грн; пеню за кожний день прострочення повернення переказу у розмірі 123 484, 35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		       Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		       Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		       Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		       Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		       Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		       Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		       Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», абзацу першого пункту 1 розділу VI Положення №705 користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		       Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення №705 емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
		       Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення №705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		       Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення №705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		       Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення №705).
		       Пунктами 7,8 розділу VI Положення №705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		       Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення №705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		       Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення №705).
		       Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №442/2468/17 (провадження №61-12092св19)).
		       У постанові від 21 квітня 2021 року у справі №751/6050/18 (провадження №61-18544св19) Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
		       Під час розгляду справи №263/3704/20 встановивши, що перерахування грошових коштів третім особам з банківського рахунку позивача здійснено не з вини ОСОБА_1 , яка не повідомляла ПІН-код, також не надавала доступу до платіжної картки, фінансового номера телефону, суд дійшов висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. За встановлених фактичних обставин справи саме у діях працівників банку суди встановили вину у збільшенні ліміту на використання грошових коштів з картки ОСОБА_1 , що дало змогу стороннім особам у подальшому заволодіти цими грошовими коштами. Також встановлено, що внаслідок шахрайських дій сторонніх осіб отримано контроль над фінансовим номером телефону ОСОБА_1 , що спростовує доводи банку про те, що з вини позивача були списані грошові кошти з її банківського рахунку.
		       Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили та не може бути поставлене під сумнів, установлений факт безпідставного (неналежного) переказу банком коштів позивачки ОСОБА_1 у розмірі 748 393 грн. з її рахунку на рахунки клієнтів банків. 
		       Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.        Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		       Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
		       Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		       Пункт 37.2 ст.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачає обов`язок емітенту, у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. 
		       Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 ст.1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу. 
		       Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 37.2 ст.37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не звільняє емітента від відповідальності перед платником у разі неналежного переказу, навіть якщо емітент не користувався грошовими коштами платника. 
		       Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки пені за період з 14 березня 2019 року (період неохоплений рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року, оскільки вказаним рішенням пеня стягнута за 165 днів за період з 30 вересня 2018 року по 13 березня 2019 року) і до дня повернення відповідної суми, тобто до 15 лютого 2021 року (за 704 дні), в розмірі 526 867,96 грн. (748 392 грн. сума неналежного переказу х 0,1% х 704 дні). 
		       Доводи апеляційної скарги в частині того, що до суми у розмірі 748 392 грн., яка була стягнута рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року, було включено пеню є хибними, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2020 року пеня була стягнута за 165 днів за період з 30 вересня 2018 року по 13 березня 2019 року. 
		       Колегія суддів наголошує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пунктом 6 статті 3 ЦК України).
		       Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		       Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України).
		       Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		       Посилання апеляційної скарги на наявність підстав для зменшення розміру пені не приймаються до уваги, оскільки розмір пені не перевищує збитків, а будь-яких інших обставин, які мають істотне значення, колегією суддів не встановлено. 
		       Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом під час відкриття провадження у даній справі не було належним чином з`ясовано та вказано про те, що саме сталося зі справою №263/2508/21, відхиляються, оскільки судом належним чином з`ясовано та зазначено у рішенні про те, що справа №263/2508/21 після початку збройної (військової) агресії російської федерації відносно України 24 лютого 2022 року, окупації частини території України та визначення підсудності справ Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області, Жовтневому районному суду м.Дніпропетровська не передавалась. Інформація стосовно організації передачі справ з Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області відсутня. 
		       Доводи апеляційної скарги в частині пропуску строку позовної давності також не знайшли свого підтвердження, оскільки з позовом до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 звернулась 25 лютого 2021 року, тобто через три місяці після ухвалення рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області у справі №263/3704/20. 
		       Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.        
		       Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		       За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишена без змін. 
		       Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		       Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення. 
		 
		       Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 січня 2023 року залишити без змін.
		 
		       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. 
		 
		 
		               Головуючий:                                         Е.Л.Демченко
		 
		               Судді:                                                 Т.Р.Куценко 
		 
		                                                                        М.О.Макаров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...