Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 716/1378/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: 07.03.2023. Зареєстровано: 08.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2023.
Дата набрання законної сили: 06.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/822/155/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		06 березня 2023 року          місто Чернівці справа №716/1378/22
		провадження №22-ц/822/155/23
		Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючогоВисочанської Н.К.,
		суддів:Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.
		секретар Тодоряк Г.Д.
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач Репужинецький опорний заклад загальної середньої освіти Кадубовецької сільської ради 
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1  на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Сірик І.С.,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти Кадубовецької сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу про укладення трудового договору, визнання незаконним та скасування наказу про призначення на посаду в частині строкового характеру трудових відносин, визнання трудового договору безстроковим, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
		Посилалася на те, що вона була визнана переможцем конкурсу на посаду директора Кулівецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів  дошкільний навчальний заклад» рішенням Кулівецької сільської ради №167-32/2019 від 24 жовтня 2019 року та призначена на дану посаду розпорядженням Кулівецької сільської ради №13 від 31 жовтня 2019 року.
		У зв`язку із припиненням Кулівецького ЗЗСО та створенням Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, з 20 серпня 2021 року її було переведено на посаду завідувача новоствореної філії розпорядженням Кадубовецької сільської ради від 20 серпня 2021 року №129-К. В даному розпорядженні відсутні умови щодо строкового договору. 
		31 серпня 2022 року її звільнено з посади завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів наказом від 31 серпня 2022 року №77 у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору. З даного наказу вона вперше дізналась, що працювала за строковим трудовим договором. 
		З відповіді на адвокатський запит їй стало відомо про наказ Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти № 39-к/тр від 20 серпня 2021 року про призначення її на посаду завідувача Кулівецької філії за строковим трудовим договором з 20 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року. З даним наказом вона ознайомлена не була, а тому вважає, що тримісячний строк на оскарження даного наказу нею не пропущено. 
		Жодних заяв про переведення її на дану посаду за строковим договором вона не писала та згоди на укладення строкового трудового договору не надавала. 
		Вказує, що у наказі №39к/тр від 20 серпня 2021 року зазначено, що він виданий на підставі розпорядження Кадубовецької сільської ради від 20 серпня 2021 року №129-к. Разом з тим, вказане розпорядження передбачало безстроковий характер трудових відносин з ОСОБА_1 , в той час як відповідач у своєму наказі безпідставно змінив цю умову на строкову. 
		Вважає, що оскаржуваний наказ суперечить рішенню засновника вищого органу управління навчального закладу, на підставі якого цей наказ був прийнятий. 
		У трудовій книжці був відсутній запис про її переведення на посаду завідувача Кулівецької філії на підставі наказу №39-к-тр від 20 серпня 2021 року за строковим договором. Дані обставини суперечать вимогам ст. 23 КЗпП України, статуту Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти, Положенню про Кулівецьку філію І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти та Закону України «Про освіту», що є підставою для визнання недійсним наказу в частині визначення строку трудового договору та визнання трудового договору безстроковим. 
		Оскільки укладений з нею трудовий договір на посаді завідувача філії є безстроковим, то звільнення її з підстав закінчення строку трудового договору є незаконним. Строк на оскарження даного наказу нею теж не пропущено, оскільки на момент звільнення вона перебувала на лікарняному і отримала оскаржуваний наказ поштою 06 вересня 2022 року. 
		Вказала, що незаконне звільнення з роботи завдало їй значної моральної шкоди, пережила сильний стрес і душевні хвилювання. На момент звільнення позивач перебувала на лікарняному і через протиправні дії відповідача її самопочуття різко погіршилось. Також їй як авторитетному багаторічному керівнику закладу освіти завдано значної репутаційної шкоди. На підставі викладеного оцінює завдану моральну шкоду на суму 7000 грн.
		Просила визнати трудовий договір на посаді завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів таким, що укладений на невизначений строк; визнати недійсним наказ Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради №17к/кг від 20 серпня 2021 року про укладення трудового договору, визнати недійсним та скасувати наказ №39-к/тр від 20 серпня 2021 року в частині строку укладення трудового договору; визнати незаконним звільнення її з роботи та скасувати наказ Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів від 31 серпня 2022 року №77; поновити її на посаді завідувача Кулівецької філії Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів та стягнути з Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути завдану моральну шкоду в сумі 7000 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги 
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
		Посилалася на те, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про укладення з нею строкового трудового договору, оскільки будь-яких документів вона не підписувала. З наказом про призначення її на посаду вона не ознайомлювалася. У трудовій книжці відсутні будь-які записи про строкові умови трудового договору. 
		В період перебування на лікарняному вона дізналась, що 31 серпня 2022 року вона звільнена з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням трудового договору. Тільки на адвокатський запит нею було отримано копію наказу від 20 серпня 2021 року про призначення її на посаду за строковим трудовим договором, з якого вбачається що вона не була ознайомлена з даним наказом, а тому просила скасувати цей наказ в частині строкового характеру трудових відносин. 
		Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що вона не підписувала строковий трудовий договір. Крім цього, такий договір укладений в с.Репужинці, однак допитана в суді першої інстанції в якості свідка, вона пояснила, що в той день не була в с.Репужинці. 
		Акт від 20 серпня 2021 року про відмову від ознайомлення є фіктивним доказом, оскільки такий акт не складався і в ту годину, яка вказана в акті, вона перебувала у лікаря. 
		Вважає, що суд не надав належної оцінки показам свідків, які були допитані в судовому засіданні.
		Вважає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин належні норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.
		 
		Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. 
		 
		Позиція апеляційного суду 
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. 
		 
		Мотивувальна частина
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Розпорядженням Кулівецької сільської ради Чернівецького (колишня назва Заставнівського) району Чернівецької області №13 від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Кулівецького НВК І-ІІ ступенів з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2021 року (а.с.12).
		Рішенням VIII сесії VIII скликання Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №5-8/2021 від 28 травня 2021 року: 1. Створено філію Репужинецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області без статусу юридичної особи та без пониження ступеня: Кулівецька філія І-ІІ ступенів Репужинецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області. 2. Реорганізовано Кулівецький заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області шляхом приєднання до Репужинецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (а.с.52-53).
		Відповідно до Статуту Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти вищим органом управління навчального закладу є засновник Кадубовецька сільська рада та згідно п. 4.18 директор опорного закладу призначає своїх заступників, завідуючих філіями, класних керівників, завідуючих навчальними кабінетами, майстернями, навчально-дослідними ділянками, права та обов`язки яких визначаються нормативно-правовими актами профільного Міністерства України, правилами внутрішнього трудового розпорядку та статуту закладу (а.с.18-25).
		Розпорядженням Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №129-К від 20 серпня 2021 року вирішено: 1. Перевести ОСОБА_1 з посади директора Кулівецького ЗЗСО І-ІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на посаду завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Кадубовецького ОЗЗСО І-ІІІ ступенів з 20 серпня 2021року. 2. Директору Репужинецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області призначити завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецької області. Підстава: заява ОСОБА_1 від 20 серпня 2022 року (а.с.13).
		Як вбачається із листа Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 19 серпня 2021 року №09/778 система закладів освіти територіальної громади повинна працювати в режимі постійного розвитку та модернізації, якої вимагає нова українська школа для забезпечення доступної якісної освіти. Згідно абзацу 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про повну середню освіту» мережа закладів загальної середньої освіти формується відповідно до законодавства з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до культурно-освітніх та інших потреб територіальної громади та/або суспільства. На даний час картина щодо прогнозованої кількості учнів у Кулівецькій філії І-ІІ ступенів, на наступні навчальні роки відображає зменшення наповнення класів учнями у зв`язку з демографічною ситуацією, тому буде створено клас-комплект. На перспективу враховуючи відповідні показники, передбачається пониження до І ступеня. Відповідно до вищевикладеного відділ освіти, молоді та спорту, охорони здоров`я, культури та туризму Кадубовецької сільської ради рекомендує перевести директора Кулівецького ЗЗСО І-ІІ ступенів на посаду завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів за умовами строкового трудового договору, а також прийняття на роботу педагогічних та інших працівників Кулівецької філії І-ІІ ступенів за умовами строкового трудового договору (а.с.54-55).
		Наказом Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №39-к/тр. від 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти з 20 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с.16).
		Наказом Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №17к/кт від 20 серпня 2021 року вирішено укласти з завідувачем Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти ОСОБА_1 трудовий договір строком на один рік з 20 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с.56).
		Згідно наявного в матеріалах справи трудового договору від 20 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Репужинецьким опорним закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецької області укладено трудовий договір, однак у вказаному трудовому договорі наявний лише підпис директора ОЗЗСО О.Копчук. Підпис ОСОБА_1 в даному трудовому договорі відсутній (а.с.57-63).
		Відповідно до акту Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецької області №1 від 20 серпня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 20 серпня 2021 року о 12 год 20 хв. повідомлено про укладення строкового трудового договору з нею з 20 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року. ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення та підпису. Даний акт підписано директором ОСОБА_2 , заступником ОСОБА_3 , вихователем ДШГ М.Червоноградською (а.с.64).
		Наказом Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №77 від 31 серпня 2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти у зв`язку із закінченням терміну дії строкового договору (31.08.2022) (а.с.14).
		Відповідно до актів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецької області №2 від 01 вересня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 24 серпня 2022 року о 09 год. 30 хв. повідомлено про закінчення терміну дії строкового трудового договору та запропоновано працевлаштувати на посаду вчителя з тижневим навантаженням 18 год. ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення та підпису з повідомленням. Дані акти підписано директором ОСОБА_2 , заступником О.Ящук, начальником відділу освіти, молоді та спорту, охорони здоров`я, культури і туризму О.Січковською (а.с.101, 104).
		З медичних висновків про тимчасову непрацездатність вбачається, що позивачка перебувала на лікарняному з 25 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року та з 01 вересня 2022 року по 07 вересня 2022 року (а.с.35, 36).
		З довідки лікаря-вертебролога ОСОБА_4 від 22.11.2022 року №01 вбачається, що ОСОБА_1 20 серпня 2021 року в період часу з 12-30 год. до 13-00 год. була на прийомі у лікаря-вертебролога за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.125).
		 
		Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені у справі обставини та покази свідків свідчать про обізнаність ОСОБА_1 з строковим характером трудових відносин та відповідну її згоду на таке. Підставою укладення строкового договору був лист Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 19 серпня 2021 року №09/778. З урахуванням того, що строк дії трудового договору між сторонами сплив та роботодавець поставив вимогу його припинення, особа правомірно була звільнена із займаної посади. Суд прийшов до висновку, що наказ про звільнення ОСОБА_1 № 77 від 31 серпня 2022 року є законним, звільнення позивачки у зв`язку із закінченням дії трудового договору проведено у відповідності із вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його визнання незаконним у суду немає. В такому випадку відсутні й підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення
		на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом
		чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
		Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися,
		що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.
		У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
		Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		За загальним правилом ч. 3, 4 ст. 36 КЗпП України в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, перетворення)дія трудового договору працівника продовжується. Зміна підпорядкованості підприємства не припиняє дії трудового договору.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. 
		Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працювала на посаді директора Кулівецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів  дошкільний навчальний заклад» за строковим трудовим договором з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2021 року (а.с.12).
		Рішенням VIII сесії VIII скликання Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №5-8/2021 від 28 травня 2021 року Кулівецький заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області було реорганізовано у філію, шляхом приєднання до Репужинецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області без статусу юридичної особи та без пониження ступеня (а.с.52-53).
		Відповідно достатті 104 ЦК Україниюридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Таким чином, лише при реорганізації (приєднанні, злитті, поділу, перетворенні) юридична особа також припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Зокрема, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язку щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
		Згідно частини 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дію трудового договору.
		У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується (частина статті 36 КЗпП України).
		Таким чином, колегія суддів вважає, що після реорганізації навчального закладу, дія трудового договору з ОСОБА_1 не припинилася і вона повинна була бути переведена на аналогічну посаду в новий навчальний заклад. 
		20 серпня 2021 року сільський голова Кадубовецької сільської ради видав розпорядження №129-К про переведення ОСОБА_1 з посади директора Кулівецького ЗЗСО І-ІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на посаду завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Кадубовецького ОЗЗСО І-ІІІ ступенів з 20 серпня 2021року (а.с.13). Дане розпорядження не містить зазначення строку.
		На виконання вказаного розпорядження директор ОЗЗСО 20 серпня 2021 року видав наказ №39-к/тр про призначення ОСОБА_1 на посаду завідувача Кулівецької філії І-ІІ ступенів Репужинецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів з 20 серпня 2021року по 31 серпня 2022 року (а.с.16). Отже, даним наказом ОСОБА_1 була призначена на посаду на строк 1 рік.
		В матеріалах справи також міститься копія наказу від 20 серпня 2021 року «Про укладення з ОСОБА_1 трудового договору» та копія трудового договору від 20 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Репужинецьким опорним закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубовецької сільської ради Чернівецької області, з якого вбачається, що він укладається на 1 рік, з 20 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с.56, 57-63).
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факту укладення строкового трудового договору.
		Так, як встановлено судом, що ОСОБА_1 ні з копією трудового договору, ні з наказом про її призначення директором філії ознайомлена не була. Трудовий договір нею не підписаний, що свідчить про не укладення нею саме строкового трудового договору.
		Представник відповідача, заперечуючи позовні вимоги позивачки, надала суду акти про те, що ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення та підпису з наказом про її призначення та з строковим трудовим договором.
		Колегія суддів критично ставиться до вказаних актів, оскільки допитана в судовому засіданні першої інстанції в якості свідка позивач пояснила, що раніше вона не була ознайомлена з даними документами. Крім цього, в період часу складання актів вона перебувала в м.Чернівці, на прийомі у лікаря-вертебролога, в підтвердження чого надала відповідну довідку. 
		Ураховуючи те, що відбувалась реорганізація навчального закладу, а на час такої реорганізації трудовий договір, який було укладено з ОСОБА_1 був чинний і не припиненим, тому мав бути продовжений з останньою в силу положень частини 4 статті 36 КЗпП України.
		Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що до реорганізації ОСОБА_1 знала про укладення з нею саме строкового трудового договору, який був укладений на період з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2021 року.
		Проте, 31 жовтня 2021 року її не звільнили за закінченням строку, а вона продовжила працювати на посаді завідуючої філії навчального закладу.
		В матеріалах справи відсутні докази про укладення з ОСОБА_1 іншого строкового трудового договору, як і відсутні докази про обізнаність її з наказами про призначення її на посаду на умовах строкового трудового договору та наказу про укладення строкового трудового договору.
		Відповідно до норм трудового законодавства укладення з працівником строкового трудового договору, як і переведення його в іншу організацію внаслідок реорганізації можливе лише за згодою працівника.
		Матеріали справи не містять доказів про надання ОСОБА_1 згоди на укладення строкового трудового договору на новий строк. Відповідач, надаючи до справи акти про відмову ОСОБА_1 з ознайомленням наказів про призначення за строковим трудовим договором та від підписання строкового трудового договору, фактично підтвердив відмову ОСОБА_1 в укладанні строкового трудового договору на новий строк.
		Суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, дав їм невірну юридичну оцінку і прийшов до помилкового висновку про обізнаність і згоду позивачки на укладення строкового трудового договору.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.
		Колегія суддів також звертає увагу, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання трудового договору таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим) не може бути самостійною позовною вимогою, оскільки зводиться до поновлення позивача на роботі.
		Є безпідставними доводи представника відповідача про те, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про оскарження наказів від 20 серпня 2021 року.
		Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення  в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Як встановлено колегією суддів, що про накази від 20 серпня 2021 року позивачка дізналася лише після звільнення її з роботи, а тому строк звернення до суду вона не пропустила.
		Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно до підпункту «л» пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
		Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
		З довідок про заробітну плату ОСОБА_1 вбачається, що в липні і серпні 2022 року вона перебувала частково у відпустці, і частково на лікарняному. А тому колегія суддів приймає за увагу заробітну плату, нараховану позивачці в травні та червні 2022 року.
		Встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді завідуючої філії навчального закладу, а також була вчителем уроків фізкультури в школі. А тому колегія суддів бере розрахунок лише як завідувача філії навчального закладу.
		З довідки про заробітну плату вбачається, що оклад завідуючої філії становив 7701,10 грн. і вислуга 30% від даного окладу (2310,33 грн.), що в загальному становить 10011,43 грн. в місяць. Заробітна плата за два місяця (травень, червень 2022 року) становить 20022,86 грн. і з урахуванням 44 робочих днів у зазначений період, середньоденна заробітна плата позивачки становить 455,065 грн.
		Позивач звільнена з роботи (посади) 31 серпня 2022 року, а тому починаючи з 01 вересня 2022 року по дату ухвалення рішення суду, тобто по 06 березня 2022 року включно, період становить 133 робочих дні (при п`ятиденному робочому тижні).
		Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Враховуючи,що середньоденназаробітна платапозивачки становила455,065грн.,на їїкористь підлягаєстягненню середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу всумі 60523,65 грн., яка обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів (455,065 грн. одноденна зарплата х 133 робочих дні = 60523,65 грн.).
		 
		Щодо моральної шкоди
		Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		Згідно з ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
		Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
		Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
		Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно з якими при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Таким чином, моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
		Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
		Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
		Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» роз`яснив, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		В пункті 5 цієї Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		У пункті 13 вказаної Постанови міститься роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
		Позивачкою в обґрунтування моральних страждань зазначено, що вони полягають у виникненні конфлікту, внаслідок чого позивачка пережила сильний стрес та душевні хвилювання, була підірвана її авторитетна репутація як керівника навчального закладу.
		Отже, виходячи із засад розумності та справедливості, апеляційний суд вважає, за необхідне задовольнити частково вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 3000 грн., що є обґрунтованою компенсацією за незаконне звільнення, а в іншій частині вважає за необхідне відмовити. 
		 
		Щодо судових витрат 
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.15 ЦПК України).
		Відповідно до положень ч.1, п.1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Згідно положень ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
		Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		У постановах від 18 червня 2019 року у справі №922/3787/17 та від 01 серпня 2019 року у справі №915/237/18 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви ОСОБА_1 просила, крім іншого, стягнути на її користь судові витрати.
		Так, між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія «Лекстер» в особі керуючого партнера Байцар І.Б. укладено договір №426 про надання правничої допомоги від 07 вересня 2022 року, за умовами якого АК «Лекстер» прийняло на себе зобов`язання надати правову допомогу, а ОСОБА_1 оплатити гонорар за надану допомогу. В договорі №426 обумовлено гонорар та витрати на надання правової допомоги у розмірі 50 доларів США за одну годину роботи (а.с.200-201).
		ОСОБА_5 на підтвердження своїх повноважень надав копію ордеру серії СЕ №1048892 (а.с.37).
		Згідно Акту приймання-передачі правової допомоги від 27 грудня 2022 року, розмір наданої партнером АО АК «Лекстер» Байцар І.Б. правової допомоги позивачу ОСОБА_1 складає 32400 гривень, зокрема обсяг наданої правової допомоги складається з: вивчення письмових матеріалів  1 год. на суму 1800 грн.; витребування доказів адвокатським запитом  0,5 год. на суму 900 грн.; аналіз судової практики, розробка правової допомоги  2 год. на суму 3600 грн.; складання позовної заяви з додатками  4 год. на суму 7200 грн.; аналіз поданих відповідачем доказів, складання заяви про зміну предмету позову  2,5 год. на суму 4500 грн.; складання процесуальних документів (заява щодо доказів відповідача, клопотання про приєднання доказів, заява про допит свідків, клопотання про відеоконференції  6 год. на суму 10800 грн. Загальна сума наданих послуг складає 32400 грн. (а.с.202). 
		ОСОБА_1 сплачено на рахунок АК «Лекстер» витрати на правову допомогу в загальній сумі 32400 грн., що підтверджується оригіналами квитанцій (а.с.193-199).
		Так, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). 
		Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. 
		В силу ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналогічні положення містяться і у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, (далі по тексту - Правила адвокатської етики). 
		За змістом ч.1,4 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Отже, ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
		Сторона відповідача не скористалася правом подати заперечення неспівмірності вказаних витрат.
		З врахуванням викладеного з відповідача в користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 32 400 грн.
		 
		За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
		Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1984, 80 грн. (992,40+992,40) (а.с.1, 133), за подання апеляційної скарги в розмірі 4465,80 грн. (а.с.220).
		Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору.
		 
		Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги 
		Згідно п.1,3,4 ч.1, ч.2 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2022 року скасувати та постановити нове рішення про часткове задоволення позову.
		Згідно п.2,4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2022року скасувати.
		Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ директора Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради №39-к/тр від 20 серпня 2021 року в частині строкового характеру трудового договору. 
		Визнати незаконним та скасувати наказ директора Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради №17к/кт від 20 серпня 2021 року про укладення трудового договору.
		Визнати незаконним та скасувати наказ директора Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради №77 від 31 серпня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача Кулівецької філії Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача Кулівецької філії Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.
		Стягнути з Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60 523 (шістдесят тисяч п`ятсот двадцять три) гривні 65 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів та 3000 (три тисячі) гривень в рахунок компенсації отриманої моральної шкоди.
		В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Репужинського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кадубівецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 38850 (тридцять вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 60 коп.
		Рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, допустити до негайного виконання.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 07 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		Головуючий   Н.К. Височанська
		Судді:  І.Н. Лисак
		 І.Б.Перепелюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...