Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 673/1328/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 09.03.2023. Зареєстровано: 10.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2023.
Дата набрання законної сили: 09.03.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4820/95/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020240000000219

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 березня 2023 року
		м. Хмельницький
		 
		Справа № 673/1328/20
		Провадження № 11-кп/4820/95/23
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі: 
		судді-доповідача                 ОСОБА_1 
		суддів                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю секретаря судового засідання     ОСОБА_4 
		прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		обвинуваченого ОСОБА_7 
		захисника ОСОБА_8 
		потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 
		 
		розглянула у відкритомусудовому засіданнів залісуду вмісті Хмельницькомуапеляційні скарги прокурора Летичівської окружної прокуратури ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020240000000219, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 квітня 2020 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Деражня, Хмельницької області, із вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
		Вироком Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання у виді з років позбавленні волі. 
		У строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахований період попереднього ув`язнення з 13.00 год. 30 квітня 2020 року по 01 травня 2020 року включно з розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
		Відповідно до вироку суду, 30 квітня 2020 року близько 10.00 год. ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz ML350» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в межах м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області по вул. Миру в напрямку від вул. Івана Франка до вул. Козацька.
		Під час руху водій ОСОБА_7 прийняв рішення виконати маневр розвороту ліворуч, через проїзну частину вул. Миру та зупинив біля території ДНЗ ясла-садок №3 «Сонечко» (вул. Миру, 175А, м. Деражня) керований ним автомобіль лівими колесами на правому краю проїзної частини, правими колесами на правому узбіччі, біля пішохідного переходу, по вул. Миру, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» та дорожніми знаками 5.32.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід», на відстані менше 10м, таким чином порушив вимоги п. 10.4. (ч. 1) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту  Правил), а саме перед поворотом, у даному випадку ліворуч водій повинен завчасно зайняти крайнє ліве положення на проїзній частині та вимоги п.10.7.(ґ) Правил, яким передбачено, що розворот транспортних засобів забороняється на пішохідних переходах і ближче 10м від них з обох сторін, а також порушив вимоги п. 1.3 Правил, яким передбачено, що він як учасник дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємоввічливим.
		У подальшому водій ОСОБА_7 , не дотримуючись вимог пунктів 1.5, 2.3.(б, д), був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а також загрозу життю і здоров`ю громадян. Продовжуючи грубо порушувати вимоги п.п. 10.1, 10.4.(ч. 2) водій ОСОБА_12 перед початком руху, а також зміною напрямку руху ліворуч у вигляді подальшого виконання маневру розвороту ліворуч через всю проїзну частину вул. Миру, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у забороненому місці розпочав виконувати маневр, а саме перетинати праву смугу руху та не надав дорогу мотоциклу «JAWA 350/634», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_13 , який мав перевагу у русі та рухався в попутному напрямку, тобто від вул. Івана Франка до вул. Козацька, із швидкістю близько 98,44 км/год, значно перевищуючи дозволену швидкість руху транспортних засобів у межах населеного пункту - 50 км/год.
		У зв`язку з порушенням зазначених вище пунктів Правил водій ОСОБА_12 , не запевнившись у безпеці виконання маневру розвороту ліворуч, який він виконував, діючи з необережності, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, не відмовився від виконання маневру в обраний момент, очікуючи проїзду мотоцикла «JAWA 350/634», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керування водія ОСОБА_13 , який наближався в попутному напрямку та проявляючи злочину самовпевненість, продовжив виконання маневру розвороту ліворуч, результатом чого відбулося зіткнення в лівій смузі руху, по напрямку від вул. І. Франка до вул. Козацька, проїзної частини вул. Миру, навпроти центрального входу на територію ДНЗ ясла-садок №3 «Сонечко» лівою частиною автомобіля «Mercedes-Benz ML350», у місці розташування водійських дверей із передньою частиною мотоцикла «JAWA 350/634».
		Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди водію мотоцикла «JAWA 350/634» ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Від закритої тупої травми голови та грудної клітини ОСОБА_13 помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.
		Таким чином, водій ОСОБА_7 своїми діями порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б, д), 10.1, 10.4, 10.7(ґ) Правил та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Прокурор Летичівської окружної прокуратури ОСОБА_11 в апеляційній скарзі просить вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. 
		На обґрунтування прокурор зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення ОСОБА_7 покарання, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, та, згідно з пунктом 4 частини 1, частиною 2 статті 409, пунктом 1 частини 1 статті 413 та частиною 1 статті 414 КПК України, є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
		Санкція частини 2 статті 286 КК України поряд із основним покаранням у виді позбавлення волі передбачає також можливість призначення і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком до трьох років.
		Прокурор наголошує, що у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені вид і розмір не тільки основного, а й додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, а також за сукупністю злочинів або вироків. На порушення вказаних вимог Закону, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 лише основне покарання в межах санкції частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки, при цьому взагалі нічого не вказав щодо необхідності призначення чи не призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією зазначеної статті, у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
		При цьому, поза увагою суду залишились грубі порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_7 , який здійснював необдумані маневри, керуючи транспортним засобом, не надано належної оцінки при призначенні покарання і тяжкості та незворотності наслідків вчиненого ним злочину - смерті людини, а також тому факту, що санкцією частини 1 статті 286 КК України за менш тяжкі наслідки передбачене обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Таким чином, прокурор зазначає, що не призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі просить змінити вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року та обрати для обвинуваченого міру покарання, яка б не була пов`язана з реальним позбавленням волі та застосувати до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до статті 75 КК України. 
		Захисник вказує, що зазначений вирок є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого, в результаті чого було застосовано занадто суворе покарання до винної у вчиненні злочину особи, і таким, що ухвалений з грубим порушенням норм процесуального права, з незастосуванням норм кримінального права, які підлягають застосуванню. 
		На обґрунтування зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 одразу після ДТП викликав поліцію і швидку допомогу, завжди без примусу з`являвся до правоохоронних органів та давав правдиві свідчення, надавав допомогу слідству у встановленні істини по справі, намагався відшкодувати потерпілим моральні та матеріальні збитки у розмірі по 25000 гривень кожному. При цьому, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції не врахував зазначені обставини. На думку захисника, вони мають бути визнані такими, що пом`якшують вину ОСОБА_7 . 
		Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення вперше, а у події, що сталася, також є вина водія мотоцикла ОСОБА_13 , який удвічі перевищив дозволену швидкість. 
		Адвокат указує, що суд першої інстанції належним чином не оцінив особу обвинуваченого та не встановив ряд фактів, які, відповідно до постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», мали б бути встановлені. До того ж, суд безпідставно не застосував (підстави незастосування в оскаржуваному вироці не наведені) статті 69 та статтю 75 Кримінального кодексу України та не звільнив засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, хоча, на думку сторони захисту, є всі об`єктивні підстави для їх застосування. Сторона захисту наголошує, що це є правом, а не обов`язком суду, однак застосування чи незастосування цих норм має ґрунтуватися на об`єктивній впевненості суду щодо неможливості виправлення особи без її ізоляції від суспільства, та з урахуванням практики Верховного Суду. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 вимоги апеляційної скарги сторони захисту підтримали, просили задовольнити їх у повному обсязі. Апеляційну скаргу прокурора не визнали, просили відмовити у її задоволенні.
		Обвинувачений показав, що щиро кається, раніше не судимий, намагався відшкодувати збитки під час розгляду справи, після проголошення вироку він не відшкодовував шкоду потерпілим, злочин вчинено необережний, вважає, що є підстави для застосування щодо нього вимог статті 75 КК України та просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням, після чого він має намір йти захищати Батьківщину, про ці його наміри, на думку сторони захисту, свідчать повістки. Він на теперішній час не працює, тому йому потрібні права на керування транспортним засобом для підробітку. 
		Потерпілі не визнали апеляційних скарг та показали, що згодні з вироком суду та призначеним обвинуваченому покаранням. Підтвердили, що обвинувачений не відшкодував їм шкоду. В судових дебатах потерпілі підтримали апеляційну скаргу прокурора.
		Прокурор в судовому засіданні заперечувала з приводу задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 та показала, що обвинувачений в суді першої інстанції вину не визнавав та не розкаявся, його дії призвели до смерті людини, тому вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, просить призначити більш суворе покарання  у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 роки. Підстави для застосування вимог статті 75 КК України відсутні.
		Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, потерпілих та думку прокурора з приводу поданих апеляційних скарг, дослідивши докази в частині даних, що характеризують особу обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга прокурора ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		Мотиви суду
		Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених діючим законодавством. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 і вчиненні інкримінованого злочину, дав належну юридичну оцінку його діям і у відповідності із вимогами норм КК України кваліфікував його дії за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		Такий висновок суду підтверджується сукупністю узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, зібраних у встановленому порядку і досліджених судом з достатньою повнотою, яким дана належна оцінка. 
		Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за частиною 2 статті 286 КК України ніким із учасників судового провадження не оспорюється, а тому, відповідно до положень частини 1 статті 404 КПК України, фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, доведеність вини й кваліфікація злочинних дій в апеляційному порядку не перевіряються.
		В апеляційній скарзі прокурор оскаржує рішення суду в частині призначеного покарання та просить його скасувати в цій частині, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, не оскаржуючи фактичні обставини справи. 
		Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме не призначення судом додаткового покарання за ч.2 ст.286 КК України, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
		Згідно вимог ст. 50, 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п.1, 2, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, з наступними змінами, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов`язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, обставини цього злочину, його наслідки, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують чи пом`якшують покарання. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
		Виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, при постановленні вироку необхідно обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.
		Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Крім того,як вбачаєтьсяз роз`яснень,що містятьсяу п.20,21постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від23.12.2005року № 14«Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствау справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху таексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті»,при призначенніпокарання завідповідною частиноюст.286КК України суди мають враховуватине тількинаслідки, щонастали, ай характерта мотивидопущених особоюпорушень правил безпекидорожнього рухуабо експлуатаціїтранспорту, їїставлення доцих порушеньта поведінкупісля вчинення злочину, вину іншихпричетних до ньогоосіб (пішоходів, водіївтранспортних засобів,працівників, відповідальних за технічний стан  і правильну експлуатаціюостанніх,тощо),а такожобставини,які пом`якшуютьі обтяжуютьпокарання,та особувинного.У кожномувипадку призначенняпокарання зачастинами 1та 2ст.286КК Українинеобхідно обговорюватипитання продоцільність застосуваннядо винного додаткового покарання -позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Судом першої інстанції встановлено, що злочин був вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 шляхом порушення Правил дорожнього руху під час керування транспортним засобом, а наслідком його дій стало отримання потерпілим ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті потерпілого. 
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, офіційно не працює, на «Д» обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має сім`ю, порушення водієм мотоцикла ОСОБА_13 правил ПДР України, що призвело до перевищення ним вдвічі дозволеної швидкості руху в населених пунктах до майже 100 км/год., позитивну поведінку обвинуваченого під час досліджуваних судом обставин, вжиті ним заходи до відшкодування завданої ним моральної шкоди до рішення суду, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі, призначивши обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією частини 2 статті 286 КК України, а саме у виді 3 років позбавлення волі.
		При цьому судом не вирішувалося питання щодо застосування порядз основнимпокаранням відповідногододаткового абопро можливістьпризначення покарання ОСОБА_7 без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає наявність як основного, так і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, останній є факультативним.
		Таким чином, з вказаними висновками суду першої інстанції щодо не застосування додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, колегія суддівпогодитись неможе,оскільки вонине ґрунтуютьсяна загальнихзасадах призначенняпокарання,визначенихустатті 65КК України,суд першої інстанції не надав належної оцінки конкретним обставинам вчиненогозлочинута його наслідкам, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, наслідком стала смерть потерпілого, а також суспільну небезпеку скоєного діяння, об`єктом посягання якого виступали не тільки безпека дорожнього руху в цілому, а і життя і здоров`я людей, які були поставлені під загрозу.
		Отже, виходячи з вищезазначених норм кримінального закону та роз`яснень, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, який зауважив, що суд першої інстанції у своєму рішенні мав обґрунтувати існування необхідності призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією зазначеної статті, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, або відсутність такої необхідності. 
		У відповідності із вимогами ст.409 КПК України, підставами для скасування або зміни вироку при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є неправильне застосуваннязакону Українипро кримінальнувідповідальність,а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 
		Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, відповідно до вимог ст.413 ч.1 п.1 КПК України.
		Згідно статті 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. 
		Термін явнонесправедливе покаранняозначає небудь-якуможливу відмінністьв оцінцівиду тарозміру покаранняз поглядусуду апеляційноїчи касаційноїінстанції,а відмінністьу такійоцінці принциповогохарактеру.Це положеннявказує наістотну диспропорцію,неадекватність міжвизначеним судом,хоча йу межахвідповідної санкціїстатті,видом тарозміром покаранняй тимвидом ірозміром покарання,яке бмало бутипризначене,враховуючи обставини,які підлягаютьдоказуванню,зокрема ті,що повиннібратися доуваги підчас призначенняпокарання. 
		Керуючись загальними засадами призначення покарання, а саме статтею 65 КК України, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання. При цьому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами скоєного, особою винного.
		Згідно з частиною 2 статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. 
		Відповідно до вимог статті 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) Кримінального кодексу, що передбачає відповідність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні статті 414 КПК України полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (а саме, стаття 12 КК України) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
		Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
		При цьому, питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Санкція частини 2 статті 286 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_7 передбачає додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. 
		Окрім того, будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства ( O'Halloran and Francis v. the United Kingdom ) від 29 червня 2007 року).
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого, є явно несправедливим через м`якість.
		На підставі викладеного, приймаючи до уваги вимоги ст. 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання скасувати, у зв`язку з необхідністю застосування додаткового покарання та постановити новий вирок в цій частині. 
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК Українитавраховуючи роз`яснення, що містяться уп. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», апеляційний суд перевіряє вирок у межах апеляційної скарги і не повинен наводити у своєму вироку доводи на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорювалисьв апеляційній скарзі, і скасовує вирок цього суду лише втій частині, у який визнав його незаконним чи необґрунтованим. Зокрема, якщо в апеляційній скарзі порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв`язку з необхідністю застосувати більш суворе покарання або через неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, апеляційний суд не наводить у вироку докази на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину, доводи щодо кваліфікації діяння тощо.
		Враховуючи вказані норми кримінального процесуального закону та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів не проводила судове слідство з метою з`ясування тих фактичних обставин справи, які взагалі не оспорювались.
		Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання в межах санкції частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Стосовно апеляційних доводів прокурора щодо збільшення розміру призначеного судом основного покарання, тобто прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття,які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема«особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покаранняконкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Так,при вирішенніпитання пропризначення обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання,його видута розміру,суд першоїінстанції належнимчином врахувавступень тяжкостівчиненого кримінальногоправопорушення,яке відноситьсяза класифікацієюзлочинів докатегорії тяжких (ст.12КК),а такожконкретні обставини кримінального правопорушення, його наслідки, ступінь вини обвинуваченого, який вчинив злочин з необережності, його відношення до вчиненого, особу винного, його виключно позитивну характеристику, порушення водієм мотоцикла ОСОБА_13 Правил дорожнього руху України, що призвело до перевищення ним вдвічі дозволеної швидкості руху в населених пунктах до майже 100 км/год., відсутність обставин, які обтяжують покарання, а такожурахував посткримінальнуповедінку обвинуваченого, вжиті ним заходи до відшкодування завданої ним моральної шкоди до рішення суду, а також інші фактичні обставини справи, які істотно зменшують ступінь суспільної небезпеки його дій та в цілому свідчать про можливість обвинуваченого стати на шлях виправлення після відбуття ним достатнього покарання, яке не перевищуватиме розумні строки та не буде занадто несправедливим в силу його надмірної суворості.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_7 основного покарання.
		Справедливість покарання розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між протиправним вчинком і покаранням. 
		На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
		Суд першої інстанції, повною мірою врахувавши вказані обставини, обґрунтовано призначив обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, а саме у виді 3 років позбавленням волі, яке є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати його явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.
		Таким чином, перевіривши вирок за апеляційною скаргою прокурора, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, в частині скасування вироку та ухвалення нового, з призначенням обвинуваченому додаткового покарання у виді 2 років позбавлення права керувати транспортними засобами, тоді як викладені у ній доводи в частині м`якості призначеного основного покарання є неспроможними та задоволенню не підлягають.
		Щодо призначення судом, на думку захисника ОСОБА_8 , занадто суворого покарання, можливості застосування до обвинуваченого статті 69 та 75 КК України, не навівши у вироку підстав їх незастосування, то колегія суддів вважає, що з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин вчинення злочину і його наслідків, зазначені доводи в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого не є переконливими, оскільки не свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та що таке звільнення від відбування покарання буде достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Так, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_14 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 286 КК України, а саме керуючи транспортним засобом, він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, проте об`єктом посягання виступали не тільки безпека дорожнього руху в цілому, а і життя і здоров`я іншої людини.
		Статтею 69 КК України передбачається можливість суду за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за визначені цієї нормою кримінальні правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
		Зміст статті 75 КК України передбачає, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин справи, мети покарання можливо досягти без ізоляції засудженого від суспільства.
		Окрім того, беручи до уваги, що хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, однак він грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків - смерті людини. 
		Відтак, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 , що суд першої інстанції належним чином не врахував характеристику особи, надання обвинуваченим медичної допомоги потерпілому, намагання відшкодувати матеріальні та моральні збитки потерпілим, наявність вини потерпілого ОСОБА_13 у події, що вказані обставини були підставами для застосування вимог ст.69 та ст.75 КК України, а тому застосував занадто суворе покарання, колегія суддів вважає неспроможними.
		Висновки колегії суддів абсолютно узгоджуються з правовою позицією Верховного суду, викладеної у справі № 629/2739/18 від 03.02.2021, відповідно до якої частина 1статті 69 ККнадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто такі обставини або сукупність обставин мають одночасно відповідають двом умовам: вони визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей66та69 ККта тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. 
		Щодо застосування статті 75 КК України до обвинуваченого ОСОБА_7 , то колегія суддів не вбачає такої можливості за наявності тих незворотних наслідків, які виникли внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, та за відсутності зі сторони захисту обґрунтованих підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, а також враховуючи позицію потерпілої ОСОБА_9 , яка наполягала на реальному покаранні для обвинуваченого. 
		Як зазначає Верховний суд, то тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Позитивні характеристики особи мають суто формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як самого обвинуваченого, так і правопорушень вчинених ним (висновок по справі № 290/669/18 від 16.10.2019 ).
		З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню обвинуваченого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами та не буде таким, що відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України.
		До того ж, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин, коли наслідками кримінального правопорушення стала смерть особи, не вплине на формування суспільної думки інших осіб про неприпустимість грубого порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
		У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від 16.10.2008).
		На підставі викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, оскільки доводи захисника щодо призначення обвинуваченому надто суворого покарання та наявності підстав звільнити його від відбування покарання з випробуванням свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли, апеляційна скарга прокурора щодо скасування вироку в частині призначеного покарання підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання та відповідно до пункту 2 частини 1 статті 420 КПК України необхідно ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Керуючисьстаттями 405,407,409,413,414,420КПК України, колегія суддів
		У Х В А Л И Л А:
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення. 
		Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року, яким ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок у цій частині. 
		Призначити ОСОБА_7 за частиною 2 статті 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
		Строк відбування покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_7 та взяття його під варту.
		В іншійчастині вирок суду залишити без змін.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
		Судді
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...