Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/1549/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Найманство.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2023. Зареєстровано: 14.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2023.
Дата набрання законної сили: 11.04.2023
Номер судового провадження: 1-кп/229/1023/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022050000006696

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 229/1549/23
		Провадження № 1-кп/229/1023/2023
		 
		 
		 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08.03.2023року Дружківський міський суд Донецької області 
		у складі судді ОСОБА_1 
		секретар ОСОБА_2 
		за участю прокурора ОСОБА_3 
		захисника ОСОБА_4 
		обвинуваченого ОСОБА_5 
		за участі перекладача ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м .Дружківка кримінальне провадження № 22022050000006696 , відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2022 року за обвинуваченням:  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с.Горошков Речецькогорайону Гомельськоїобласті РеспублікиБілорусь,громадянина РеспублікиБілорусь,раніше натериторії Українине судимого,проживає заадресою АДРЕСА_1  за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України та угодупро визнаннявинуватості укладенуміж Прокурором відділупроцесуального керівництвау кримінальнихпровадженнях щодозлочинів,вчинених натимчасово окупованихтериторіях уДонецькій областіта вумовах збройногоконфлікту Донецькоїобласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. 37 КПК України здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 22022050000006696, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України, з однієї сторони, та підозрюваний у цьому провадженні  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з іншої сторони, у присутностізахисника  адвоката ОСОБА_4 , на підставі ст. ст. 468, 469, 472 КПК України
		    ВСТАНОВИВ:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. 
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовку найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1  5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		-    застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		-    застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		-    вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-    бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-    блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-    напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		-    застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-    дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-    засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		З метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, спрямований на розв`язання повномасштабної агресивної війни та збройного конфлікту проти України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за її межами, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні. Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж війська Російської Федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
		У зв`язку з викладеним, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому неодноразово продовжено та дія якого триває на цей час.
		Починаючи з 24.02.2022, Російська Федерація щодня порушує правила ведення війни та масово чинить воєнні злочини. Збройні Сили Російської Федерації та інші її військові формування неодноразово завдають ударів із використанням авіації, артилерійських та ракетних установок, інших засобів по цивільних аеродромах, важливих критичних об`єктах інфраструктури, житлових будинках, закладах охорони здоров`я, школах та інших цивільних об`єктах.
		Також у збройному конфлікті на стороні Російської Федерації беруть участь найманці приватних воєнних компаній (далі - ПВК), зокрема ПВК «Вагнер».
		Відповідно до статті 47 Додаткового протоколу І 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також статті 1 Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 року (ратифікована Постановою ВРУ від 14 липня 1993 року № 3381-ХІІ), найманцем є особа, яка: 
		-    спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності;
		-    беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди; 
		-    не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 
		-    не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 
		-    не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 
		-    не надіслана державою для виконання офіційних обов`язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони.
		Так, керівництвом ПВК «Вагнер» з метою залучення осіб для участі у збройному конфлікті на стороні Російської Федерації проти України здійснюється вербування серед громадян інших держав, зокрема Республіки Білорусь, в тому числі із застосуванням засобів масової інформації. 
		Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_5 , не маючи іншого громадянства, не будучи жителем Російської Федерації та України, зокрема її тимчасово окупованої території, та не входячи до особового складу Збройних Сил Російської Федерації та Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та бажаючи їх настання, вчинив дії, спрямовані на участь як найманця у збройному конфлікті, воєнних діях на території України. 
		Влітку 2022 року ОСОБА_5 , перебуваючи на території Республіки Білорусь (точний час та місце органом досудового розслідування не встановлено), був завербований ПВК «Вагнер» з метою участі на стороні Російської Федерації у збройному конфлікті та воєнних діях на території України.
		У подальшому, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на участь як найманця на стороні Російської Федерації, достеменно знаючи, що Україна є незалежною, самостійною, суверенною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, керуючись головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду, не будучи надісланим Російською Федерацією та Республікою Білорусь на територію України для виконання офіційних обов`язків, 10 липня 2022 року громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_5 поїздом Гомель-Краснодар прибув з Республіки Білорусь на територію Російської Федерації, де на таксі дістався с. Молькіне Краснодарського краю Російської Федерації, у якому розташовано тренувальний табір та місце прийому новоприбулих у ПВК «Вагнер». 
		Цього ж дня та в указаному місці ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на участь як найманця у збройному конфлікті та воєнних діях на території України, з метою спричинення шкоди її суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а також одержати значну особисту вигоду, не входячи до особового складу Збройних Сил Російської Федерації, добровільно підписав контракт на проходження військової служби із ПВК «Вагнер», тобто був спеціально завербований, щоб битися у збройному конфлікті.
		Відповідно до умов контракту ПВК «Вагнер» зобов`язалось виплачувати ОСОБА_5 грошове забезпечення у розмірі 240 000 (двісті сорок тисяч) російських рублів на місяць, а також 5 тисяч рублів «польових виплат» щомісячно, що за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна та сплачується особам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу Збройних Сил Російської Федерації. Вказані кошти видавались готівкою особі, визначеній ОСОБА_5 . 
		У свою чергу останній зобов`язався брати участь як найманець в складі ПВК «Вагнер» на стороні Російської Федерації в збройному конфлікті та воєнних діях на території України. 
		У період з 11 по 21 липня 2022 року ОСОБА_5 на полігоні у с. Молькіно Краснодарського краю Російської Федерації брав участь у проведенні військових навчань і тренувань. 21 липня 2022 року підрозділ ПВК «Вагнер», до складу якого зараховано ОСОБА_5 , доставлено до м. Світлодарська Бахмутського району Донецької області для участі у бойових діях проти Збройних Сил України. 
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на участь як найманця у збройному конфлікті та воєнних діях на території України, ОСОБА_5 у складі цього підрозділу ПВК «Вагнер» в період з 21 липня до 16 листопада 2022 року брав участь у бойових діях проти Збройних Сил України в районі населених пунктів Семигір`я, Кодема, Отрадівка, Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. 
		Злочинну діяльність ОСОБА_5 припинено 16 листопада 2022 року військовослужбовцями Збройних Сил України неподалік населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. 
		Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 447 КК України , тобто участь найманця у збройному конфлікті, воєнних діях.
		У підготовчому судовому засіданні надана угода про визнання винуватостіукладена 28.02.2023 року між Прокурором відділупроцесуального керівництвау кримінальнихпровадженнях щодозлочинів,вчинених натимчасово окупованихтериторіях уДонецькій областіта вумовах збройногоконфлікту Донецькоїобласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. 37 КПК України здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 22022050000006696, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України, з однієї сторони, та підозрюваний у цьому провадженні  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з іншої сторони, у присутностізахисника  адвоката ОСОБА_4 , на підставі ст. ст. 468, 469, 472 КПК України
		 У підготовчому судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому ОСОБА_5 , узгоджене сторонами угоди покарання за ч. 4 ст. 447 КК України.
		 Обвинувачений ОСОБА_5 , визнавсебе винниму скоєннізлочину передбаченогоч.4ст.447КК Українита підтвердивобставини скоєногоним злочинуза ч.4ст.447КК України,яківикладені вобвинувальному акті, просиввказану угодузатвердити іпризначити йомуузгоджену в ній міру покарання.
		Захисник  ОСОБА_4  також просив вказану угоду затвердити і призначити ОСОБА_5 узгоджену в ній міру покарання.
		 Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
		 Згідно даної угоди прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області та в умовах збройного конфлікту Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 , та обвинувачений ОСОБА_5 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого зач. 4 ст. 447 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин.
		Обвинувачений ОСОБА_5  беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України , вчиненого ним за викладених вище обставин у повному обсязі повідомленої йому підозри та висунутого обвинувачення.
		Обвинувачений ОСОБА_5 під час досудового розслідування і судового розгляду щиро покаявся у скоєному злочині .
		Обвинувачений ОСОБА_5 під час судового провадження зобов`язується:
		а) беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України;
		б) щиро каятися.
		в) у разі затвердження угоди про визнання винуватості, виконати призначене покарання
		Сторони угоди про визнання винуватості підтверджують, що її укладення є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
		Враховують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його щире каяття ,а такожбеззастережне визнання своєї винуватості, беручи до уваги інтереси суспільства, і відсутність обставин, передбачених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання  ОСОБА_5 , та інші обставини, що його характеризують.
		Так, враховуючи низку обставин, які пом`якшують покарання  ОСОБА_5 , таістотно впливають на прийняття рішення про можливість укладення угоди про визнання винуватості та обумовлення міри покарання за вчинений злочин, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_5 , а також роз`яснень, що містяться у п. 12 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод»сторони вважають за можливе призначити покарання  ОСОБА_5 за вчинений злочин, передбачений ч. 4 ст. 447 КК України, передбачений санкцією ч. 4 ст. 447 КК України увиді 9 років позбавлення волі.
		В угоді передбачені наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, встановленістаттею 473 КПК України, та наслідки її невиконання. Обвинувачений ОСОБА_5 , розуміє, щоумисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності заст. 389-1 КК України. 
		У разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно дост. 476 КПК Українипрокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.
		 Згідно з п. 1 ч. 3ст. 314 КПК Українипри прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
		 Відповідно дост. 468 КПК Україниу кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
		 Згідно зіст. 469 КПК Україниугода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
		 Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5  обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України, який згідно зіст. 12 КК України є тяжким злочином.
		При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_5  повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим , розуміє свої права , визначені п.1 ч.4ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.2ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання , передбаченіст. 476 КПК України.
		 Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
		 Таким чином, розглянувши угоду, вислухавши доводи сторін, суд вважає, що угода підлягає затвердженню, оскільки відповідає вимогам ст .ст.469та472 КПК України, дії обвинуваченого ОСОБА_5  за ч. 4 ст. 447 КК України кваліфіковані правильно, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушують права, свободи чи інтереси сторін, обвинувачений може виконати взяті на себе за угодою зобов`язання , фактичні підстави для визнання винуватості останнього наявні, узгоджена міра покарання відповідає санкції кримінального закону, особі обвинуваченого та загальним засадам призначення покарання, визначених уст. ст.65,66, КК України.
		 Підстави відмови у затвердженні угоди, передбачені ч. 7ст. 474 КПК України,судом не встановлені.
		Керуючись ст.ст.314,374,468,469,472-475 Кримінального процесуального кодексу України, суд
		у х в а л и в:
		Затвердити угодупро визнаннявинуватості,укладену 28.02.2023року міжПрокуроромвідділу процесуальногокерівництва укримінальних провадженняхщодо злочинів,вчинених натимчасово окупованихтериторіях уДонецькій областіта вумовах збройногоконфлікту Донецькоїобласної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. 37 КПК України здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 22022050000006696, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 447 КК України , з однієї сторони, та підозрюваний у цьому провадженні  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з іншої сторони, у присутностізахисника  адвоката ОСОБА_4 ,
		  ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною ч. 4ст. 447 Кримінального кодексу України,та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання за ч. 4ст. 447 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 9(дев`ять ) років . 
		  Запобіжний захід ОСОБА_5 
		до набуття вироком чинності залишити у вигляді тримання підвартою.
		Строк відбування покарання ОСОБА_5  рахувати з 13.02.2023 року.
		У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку протягом встановленого законом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
		 Роз`яснити ОСОБА_5 ,що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
		З підстав, передбачених частиною 4статті 394 Кримінального процесуального кодексу України, вирок може бути оскаржений до Дніпровського Апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не було подано .
		У разі подання апеляційної скарги вирок , якщо його не скасовано , набирає законної сили після ухвалення рішення судом Апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя  ОСОБА_1 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		08 березня 2023 р. м. Дружківка, Донецької області

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...